Позначка: День шахтаря

25 серпня Україна відзначила День шахтаря. У гірничому департаменті «АрселорМіттал Кривий Ріг» є шахтоуправління з підземного видобутку руди, у якому працюють представники багатьох шахтарських професій.

Як зазначив головний інженер нашого ШУ Микола Лимаренко, при слові «шахтар» більшість людей уявляє кремезного чоловіка-прохідника з відбійним молотком у забої. Але шахтарських професій набагато більше.

 «Звісно, шахтарі – це не лише прохідники, – говорить Микола Лимаренко. – Це гірничі робітники очисного забою, підривники, машиністи породонавантажувачів, машиністи конвеєрів, підіймальних машин, дробарники, перекидальники, електрослюсарі, роздавальники вибухівки, стволові, оператори внутрішньошахтного транспорту, велика монтажна група та представники інших професій, чоловіки й жінки. Я всіх їх вітаю з Днем шахтаря. Без кожної з цих професій неможлива робота шахти. От взяти хоча б дільницю внутрішньошахтного транспорту. Машиністи електровозів та люкові виконують багато робіт із завантаження та вивезення гірничої  маси із забоїв до підземної  «дробарної фабрики», довозять людей та матеріали від стволів до забоїв».

Гірничий майстер Дмитро Чутєлєв керує бригадою на дільниці внутрішньошахтного транспорту. Він – продовжувач шахтарської династії. На шахті працювали його дідусі та бабусі Мати й тато також представники шахтарських професій. Тож він з дитинства не уявляв себе ніким більше, як шахтарем. Дмитро організовує роботу восьми колег, і робить це вміло, особливу увагу приділяючи безпеці.

«Небезпек під землею багато, – каже Дмитро Чутєлєв. – Наші електровози їздять на глибині 1135 метрів. Знову ж таки – це електротранспорт, який ще й залізничний, тож треба бути дуже уважним. Не випадково найщиріше побажання у нас до Дня шахтаря: щоб скільки людей у шахту спустилося, стільки й виїхало. А ще бажаю всім колегам міцного здоров’я. Воно шахтарям ще й як потрібне».

Машиністи електровозів Руслан Островський, Михайло Белінський, Михайло Безуглий мають чималий досвід роботи під землею. А от найдосвідченіший – машиніст Юрій Удовиченко. Він – шахтар з більш як тридцятирічним досвідом. Не даремно він – бригадир машиністів, дуже добре знає техніку, ділиться досвідом безпечної роботи з колегами. «У нас всі хлопці відповідальні, – говорить Юрій Удовиченко. – Я дуже ціную свою бригаду. Ми всі один одного поважаємо. Справжній шахтарський колектив, як родина. Більше звикли робити, ніж говорити. Кожен готовий прийти на допомогу».

Машиністи ведуть свої порівняно невеличкі, але потужні електровози підземними залізницями. Основну гілку довжиною близько семи кілометрів називають кільцевою. Кожен електровоз має два двигуни потужністю по 45 кіловат і тягне по вісім вагонів, в кожному з яких близько семи тонн руди. А навантажує ці вагони завантажувач гірської маси Костянтин Профатаєв. Руда потрапляє у вагони з люків. Саме Костянтин їх вмикає та вимикає за допомогою пульта керування. «А якщо гірська порода застрягне і заб’є люк, то я перетворююся на вибухівника, – розповідає Костянтин. – Закладаю вибухівку, проводжу вибух, розблоковуючи таким чином люк. А якщо треба – сідаю за кермо електровоза. Ну як такого керма у  нас немає. Є мотузка, яка називається пантометром. Нею й керується підземний транспорт».

Взагалі то універсалізм – це сильний бік підземних транспортників. Кожен з них навчений трьом-чотирьом професіям і може у будь-який момент замінити колегу. Машиністи не лише керують електровозами, а й можуть виконати дрібний ремонт. «Якщо щось зламається серйозніше, то на допомогу приходить наш електрослюсар Ігор Гончаренко, – пояснює бригадир Юрій Удовиченко. – У нього золоті руки. Ми з хлопцями жартуємо, що це наша швидка невідкладна допомога».  

Під землею важкі умови праці, багато шкідливих факторів. Але підземні транспортники намагаються бути на позитиві, і у них це виходить. Наприклад, жартують, що під землею як на курорті, не холодно й не спекотно. Постійна комфортна температура +15 з невеличкими відхиленнями +- 4 градуси. А ще вони жартома порівнюють червоні шахтні підземні пейзажі з позапланетними марсіанськими. Не дивлячись на всі складнощі, наші нові знайомі не втрачають оптимізму. Побажаємо ж їм, а також іншим шахтарям нашого підприємства, всієї України міцного здоров’я, а також того, що вони самі собі бажають: щоб кожнісінької зміни скільки людей під землю спускалося, стільки ж й підіймалося на поверхню!

В останню неділю серпня в Україні відзначається професійне свято представників однієї з найбільш небезпечних мирних професій – День шахтаря. Сьогодні шахтарі нашого підприємства зі зброєю в руках захищають незалежність нашої країни, працюють під землею задля підтримки економіки країни, у вільний час волонтерять та допомагають тим, кому потрібна турбота та підтримка. Шахтарі заслужено пишаються своєю професією, нелегкою, небезпечною, почесною і відповідальною.

Підземний підрозділ «АрселорМіттал Кривий Ріг» – це справжнє місто під землею. Тут є  видобувні, нарізні, прохідницькі ділянки, переробка дробильно-сортувальної фабрики. А ще не менш важливі допоміжні, наприклад, з ремонту шахтного обладнання та виготовлення шахтного кріплення, енергетична та інші. Все це єдиний міцний організм, який живе, дихає, працює, видобуває і транспортує руду для металургів підприємства. Сьогодні «населення» підземного шахтного міста – це понад 800 міцних духом та тілом представників шахтарських професій. 139 гірників шахтоуправління сьогодні на фронті, на жаль, 5 захисників загинули в боях, але про них завжди житиме пам’ять в серцях їхніх колег, рідних та друзів.

Наразі щозміни на підземну варту заступає понад 100 шахтарів. Кілька хвилинний спуск шахтною кліттю доставляє підземних богатирів до місця їхньої роботи. Аби витримати все навантаження, яке лягає на плечі цих професіоналів, потрібно мати справжню богатирську силу та шахтарський характер, говорять шахтарі.

Гав під землею не лови

Василь Копинець працює у шахті з 2003 року. Свою першу зміну пам’ятає добре, адже довелося йому тоді потрапити на справжнє тренування важкоатлетів – потягати метал, дерево, які використовуються для підземного будівництва та організації безпечних робіт для шахтарів. Василь працює прохідником вже понад 20 років. Він вправно володіє важким прохідницьким молотом. Звик до такої ваги робочого інструмента, вже й м’язи накачав, шахта – найкращий спортзал, усміхається прохідник.

«Я відчув, що шахта прийняла мене одразу, тому і у перший день вже працював спокійно, а от кілька хлопців, що прийшли тоді зі мною не витримали і пішли за пару днів, – розповідає прохідник Василь Копинець. – З роками досвід додає впевненості, але ні в якому разі не легковажності. Я для себе одразу визначив основний принцип – працювати треба безпечно. Прохідники – це фактично перша ланка. Ми проходимо гірничі виробки, в яких згодом добувають породу. Отримуємо завдання, спускаємося – перед тобою стіна, ти її буриш, наче дрилем. От тільки цей дриль важить близько 50-ти кілограмів. Ми не лише буримо, а й кріпимо, виконуємо футерування. Всі роботи мають виконуватися безпечно. Гав у шахті не лови – це перше, чому ми навчаємо новачків, адже і під землею, наприклад, можна впасти донизу у сімдесятиметровий люк. Тому у моїй роботі безпека, то головне. Під землею є так звані скриті сколи, яких не видно, а вони можуть раптово впасти. Кваліфікований прохідник має це все знати, відчувати, вміти працювати із різним інструментом. А ще дуже важливо, хто працює з тобою поряд. Ми один колектив, одна підземна команда. Так сталося, що я перший блекаут зустрів на глибині. Ми виходили тоді на поверхню кілька годин один за одним. Вийшли всі, всі повернулися до роботи, бо шахта затягує. Прохідники, вони ж під землею, наче у себе вдома. Але й дуже важливо, щоб і на поверхні на тебе чекали. Мені пощастило і з сім’єю, і з робочою командою, якій хочу побажати міцного здоров’я, мирної праці, перемоги та поваги до професії, без якої я себе вже й не уявляю. З Днем шахтаря!»

У кожної підземної команди почерк особливий

Сергій Лагутін вчився на гірничого механіка, елктрослюсарем, працював слюсарем на блюмінгу, водієм, але зупинився саме на шахті. Бо кожна клітинка його тіла підказувала, ось вона, улюблена справа. Тим більше, що і порада від батька була така – йди, синку, на шахту. Батько Сергія Микола Петрович й сам працював на шахті до виходу на пенсію. Сергій говорить відверто, що спочатку йшов аби заробляти гарні гроші для своєї молодої родини. Зараз вже й не уявляє, що його вибір професії міг бути іншим.

«Добре пам’ятаю свою першу зміну, хоча з того часу кожна зміна була іншою, неповторною. Це як і у кожної підземної команди – свій почерк, особливий, – розповідає в.о. гірничого майстра Сергій Лагутін. – Вибухові роботи, скрепування руди та доставляння її до внутрішньо-шахтного транспорту – це все завдання і робота моєї команди. Шахта не для одинаків, завжди важливо хто працює з тобою в одній зв’язці. Адже у разі чого на допомогу першим приходить колега поряд. Тому питання безпеки для нас першочергове. Не вибачає шахта легковажності, сплачувати доводиться здоров’ям та життям. У нас навіть прикмета є така, якщо одне й те саме трапиться двічі, то шахта вже попереджає, може бути третій раз, але то вже біда. Тому шахтарі, перш за все, відповідальні, самодисципліновані та завжди діють виважено. І хоч ми не забобонні, але є в нас свої прикмети. Не говоримо, що зміна остання, тільки крайня. Не вдягаємо на крайню зміну нову робу, у кліть входить першим чоловік, а не жінка. Ну і вже всім відомо, що щодня о 12.00 шахтою проноситься нібито невидимий состав, ми жартуємо, що то чорти катаються, або то Шубін проїхав. (ред. Шубін – норовливий і часто небезпечний гірничий дух, господар шахтного підземелля, який заплутує гірників і заважає їм вийти на поверхню, але може попередити про обвали). Ми, шахтарі, люди з гумором. Без цього у нашій професії ніяк. Тому, як оптиміст, бажаю всім нам перемоги, хлопцям швидше повернутися з війни додому, а колегам – мати хорошу роботу, гідну зарплату та люблячу родину!»

Шахтарський ген

 День шахтаря давно вже стало одним з найголовніших сімейних свят для родини Чирв. Майже 500 років загального трудового стажу є у скарбничці цієї шахтарської династії. Першим гірником-шахтарем в родині став Сергій Минович Чирва, який у далекому 1929 році приїхав до Кривого Рогу і почав працювати на руднику ім. Кірова. Працював тут і Геннадій Чирва, батько Антона Чирви, який сьогодні очолює шахтоуправління гірничого департаменту.  

«Я завжди казав, що хочу бути шахтарем, як батько. Іншого для себе й не бажав. Починав працювати під землею ще під час виробничої практики у інституті. Коли ж здобув спеціальність гірничий інженер-підземник, то встиг попрацювати і у ремонтній бригаді на шахті, і гірничим майстром, згодом, як і більшість у нашій родині, пройшов всі щаблі кар’єрних сходів. Тепер ось очолюю шахтоуправління, – говорить директор ШУ ГД Антон Чирва. – В моєму серці друге місце після сім’ї займає шахта. Тому усі турботи, проблеми та виклики, які стоять перед шахтою сприймаю, як особисте. Завершення минулого року і початок поточного були нелегкими для нас. Ми вимушені були зупинятися, але шахтарі не звикли сидіти без справи. Під час зупинки ми виконали низку важливих ремонтів. Серед них заміна і шахтної кліті, дозаторного комплексу, гумово-тросових канатів (ГТК), які є частиною підіймальної установки, виконали комплексну заміну ділянки рейкового шляху. Нарешті запрацювало нове підземне депо для ремонту шахтного транспорту. Але ми не забували й про основні наше завдання. З середини квітня шахта знову запрацювала. Для мене важливо, що наш шахтарський колектив і у непрості воєнні часи працює якісно, успішно розв’язує усі виробничі задачі. З нагоди професійного свята Дня шахтаря хочеться усім побажати миру, спокою, міцного здоров’я, а шахтарській справі – розвитку та процвітання. Запасів наших криворізьких надр ще вистачить не на одне покоління, як і міцного шахтарського характеру!»