А ви знаєте, що 12 вересня доменна піч № 6 відзначає свій шістдесятий другий рік народження? І хоча вона святкує не «круглу» дату, давайте привітаємо гарячу металургійну «пані» з її днем.
Домна має цікаву та насичену подіями історію.Велике будівництво, рекорди, технічні нововведення, робота під час війни із багатьма енергетичними викликами. Відкриття ДП № 6 почалося одразу з рекорду. Її збудували лише за 8 місяців і 12 днів! Замість запланованої дати у жовтні, домну задули 12 вересня 1961 року, у вівторок. Зверніть увагу, що цього року 12 вересня теж припадає на вівторок.
Першу плавку на ДП № 6 провела бригада під керівництвом заслуженого металургаОлександра Демидовича Омельчука.
Від початку роботи домни її роботою дуже цікавилися іноземці. Як написала газета «Металург» за 15 вересня 1961 року: «Американці від здивування округлювали очі, коли їм називали терміни будівництва, вони не вірили, що таке може бути, адже серед них були знавці металургії».
62 роки тому шоста доменна піч вигідно відрізнялася від тих, що вже діяли на нашому підприємстві. Вона була високомеханізована та автоматизована. І саме це сприяло тому, що на печі майже одразу почалися промислові експерименти: впроваджувалися нові енергозберігаючі технології, будувалися технологічні об’єкти, покращувалися умови праці доменників.
У 2015 році розпочалася ще одна важлива сторінка в історії ДП № 6. Її реконструювали та впровадили низку природоохоронних заходів. Це було одним із інвестиційних зобов’язань компанії, яка вклала в оновлення печі 132 млн доларів. Одною з найважливіших змін було створення дворівневого ливарного двору. Це дозволило полегшити обслуговування жолобів чавуну і шлаку, покращити екологічне становище, оскільки жолоби, де протікають чавун та шлак, стали повністю укритими, і це унеможливило викиди. Для вловлювання пилу встановили і нову аспіраційну установку.
Нова історія шостої доменної печі розпочалася на початку повномасштабної війни в Україні. У перші її дні піч, як і багато металургійних агрегатів нашого підприємства, зупинила свою роботу. Але не надовго. Вже 10 квітня 2022 року о 7-й ранку, на 46-й день війни в Україні, доменна піч № 6 видала перший за свою історію воєнний чавун. Поновлення роботи печі під час військового стану стало знаковим для підприємства і країни в цілому.
Протягом війни робота печі ще ненадовго призупинялася через блекаути, які влаштовував у країні ворог. Але завдяки міцній команді доменників, їхньому професіоналізму, енергетичні випробування не вплинули на «шістку».
Зараз домна знаходиться на ремонті, відпочиває та оновлюється після нелегкої роботи з початку війни. Але нові здобутки в її історії ще попереду.
Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію читайте тут.
Вже майже 24 роки цю важливу роботу здійснює Дмитро Селевко, старший горновий доменної печі № 6 доменного цеху № 1. За свій професіоналізм, енергію, знання та любов до професії цього року він отримав найвищу відзнаку підприємства – «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Доменники стоять на початку металургійного циклу. Вони першими бачать розпечений метал, відкривають йому шлях, спрямовують чавун і шлак різними жолобами та контролюють наповнення ними величезних ковшів.
Звістка про нагороду «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг» знайшла Дмитра у відпустці. Це стало несподіванкою для нього, але дуже приємною. Коли отримував відзнаку з рук начальника цеху, відчував і радість, і відповідальність.
А ще він вважає, що це заслуга всього колективу першого доменного цеху. За час війни доменникам довелося не раз демонструвати свою майстерність в безпрецедентних екстремальних умовах. Дмитро був серед тих, хто під час блекауту екстрено та правильно зупиняв шосту доменну піч.
«Тоді нам допомогли досвід, знання, згуртованість, допомога один одному. Руки робили потрібне, а подумки я (і мої колеги теж) був із родиною, дуже хвилювався, як там дружина та доньки Софія та Маргарита, – говорить Дмитро Селевко. –Зараз шоста домна оговтується від тих подій – ремонтується, тож я підміняю колегу на восьмій доменній печі. Робимо все те*, що й завжди, але війна впливає на нашу роботу. Раз у раз над нами виють сирени. І дуже добре, коли лунають лише вони. З досвіду ми вже знаємо, що під час небезпеки треба зберігати спокій, а також не втрачати зосередженості, адже нічні загрози ворожих атак елементарно заважають висипатися. Тож правил з охорони праці дотримуємося зараз ще уважніше».
Після школи Дмитро отримав професією електрогазозварника, але доменна справа перемогла, бо він, як кажуть, змалечку був у темі. Доменниками (старшими горновими) працювали його батько Геннадій Михайлович та дядьки Анатолій Верещагін і Віталій Бондарчук.
«Мені було 18 років, коли я вперше потрапив до доменного цеху, – продовжує Дмитро Селевко. – А там – спекотно, в печі палає вогонь, летять вогняні бризки. Перше враження: якось не по собі. Та згодом звик до цього, бо це робоча буденність доменників. Професії мене навчав батько. Бути вчителем у нього добре виходило, тож зовсім скоро я засвоїв усі нюанси роботи. А знати в нашій справі треба багато. Це теорія доменного процесу, хімічні та фізичні властивості чавуну і шлаку, обладнання домни, її механізми тощо. А також треба взаємодіяти з іншими майстрами, адже крім горнових доменний процес ведуть газівники, водопровідники, кранівники, технологи та представники інших спеціальностей».
Свого часу Дмитро брав участь у конкурсах доменників, входив до складу команди нашого підприємства, яка їздила змагатися з іншими доменниками до Маріуполя на «Азовсталь». Тоді цей завод вразив Дмитра своїми великими розмірами, можливостями, обладнанням. На конкурсі змагалися у заміні фурми. Серед учасників тоді були і українські доменники, і російські. Хто б міг уявити, що незабаром саме росіяни прийдуть до нас не з мирними конкурсами, а з війною. А від «Азовсталі» вони залишать самі руїни.
«Я живу на Карачунах, – продовжує Дмитро Селевко. – У вересні минулого року одного дня прийшов зі зміни, але відпочити так і не довелося. Під час першого вибуху одразу зрозумів, ворог цілить у дамбу. Мені з вікна добре було видно, як туди летіли ракети. Згодом через ударну хвилю на балконі повилітали шибки. Діти в цей час були у коридорі. В наступні дні, коли атаки повторювалися, вони виїхали з міста. А ще добре пам’ятаю, як у місті почалася повінь, як криворіжці усім разом стримували воду, як лагодили дамбу. Пишаюся тим, що наше підприємство багато зробило для цього. Але не хочу, щоб таке повторювалося. На жаль, війна триває, кожному з нас треба бути обережними, дбати про своїх рідних, працювати, вірити в ЗСУ, допомагати колегам, які зараз боронять країну і бути оптимістами, адже Україна обов’язково переможе!»
* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Незалежності України
Підприємство та доменний цех № 1 святкують одну дату народження – 4 серпня 1934 року.
З відкриття цього цеху – а саме запуску першої доменної печі обсягом 930 кубометрів – і розпочався офіційний відлік історії Криворізького металургійного заводу, а зараз «АрселорМіттал Кривий Ріг».
«Я добре пам’ятаю нашу першу доменну піч, адже мені свого часу пощастило працювати на ній, – згадує Владислав Поліщук, начальник доменного цеху № 1. – І хоча вона була маленькою (за сучасними мірками), працювати на ній було зручно. Піч мала два ливарних двори. Це було запорукою безпечної роботи під час випуску чавуну, ремонту жолобів. До того ж, вона була невибагливою до якості сировини та палива, що значно спрощувало роботу доменників. Я з теплотою згадую ті роки, та розумію, що це вже історія, на яку ми спираємося, але йдемо далі, у майбутнє. Бо нічого не стоїть на місці, все розвивається, і доменне виробництво теж».
ДЦ № 1 продовжує працювати та випускати продукцію. Зараз через війну працює лише одна піч – № 8. Шоста, яка взяла «на свої плечі» основне виробництво з початку війни, пережила блекаути та інші виклики, ремонтується. Там здійснюється заміна футерування шахти доменної печі, системи охолодження, поновлення повітронагрівачів, капітальний ремонт повітронагрівача № 2. Ремонт розпочався у червні, а його завершення планується наприкінці листопада.
Завжди готовий до роботи і комплекс розливальних машин №№ 2, 3, 4, де виробляється товарний чавун, який часто називають чушковим. Нагадаємо, що цей чавун користується попитом – особливо у тих підприємств, які не мають повного металургійного циклу. День народження підприємства і рідного цеху колектив ДЦ № 1 знову зустрічає в умовах війни. З початку повномасштабного вторгнення фахівці цеху не раз доводили свою майстерність та виявляли усі кращі людські риси в екстремальних умовах.
«У нас дуже хороший міцний колектив. Кожна людина – особистість та професіонал, – продовжує Владислав Поліщук. – Я дуже вдячний кожному з наших працівників за сумлінну роботу. Особливо хочу привітати тих колег, які зараз зі зброєю в руках боронять нашу Україну. Завдяки їм ми можемо спокійно працювати і тим самим підтримувати економічний фронт. Сили нам усім, витримки і, звичайно, скорішої перемоги».
Що ви знаєте про історію ДЦ-1 та людей, які тут працювали?
З цим запитанням «Металург» звернувся до працівників першого доменного цеху.
«Спираємось на минуле і пишемо нову історію цеху»
Олена Бялобржеська, приготувач вогнетривких мас та термічних сумішей:
«На підприємстві я працюю вже 27 років, з них 15 у першому доменному цеху. Про те, що день народження підприємства пов’язане саме з нашим цехом, я знала, але з подробицями не дуже добре знайома (усміхається). Інколи дивлюся в «історичний» бік цеху, де колись знаходилася перша доменна піч, але думаю не про минуле, а про сучасне, тим більш зараз, коли ми працюємо під час війни і своїми справами пишемо нову історію цеху.
На роботі я готую вогнетривкі маси для печей. Робота відповідальна, потребує неабияких знань та вмінь. Цієї справи мене вчили Любов Посохова та Олена Бойченко. Вони, до речі, передали мені не лише знання, а і любов до цеху, до колективу і загалом до доменної справи. Дівчата навчили навіть, як можна на слух визначати правильність роботи обладнання. Адже у кожного агрегату свій «голос», і якщо він «співає» не в тій тональності – отже агрегат треба перевірити, чи все з ним гаразд. А взагалі мені подобається працювати з професіоналами, інших в нашому цеху просто немає. ДЦ-1 став для мене другою домівкою, і я дуже рада, що свого часу влаштувалася сюди. Головне, щоб наш цех далі продовжував працювати та постійно розвивався».
Олена Бялобржеська
«Подумав, що робити тут не буду… і ось працюю 17 років»
Максим Парій, електромонтер:
«Пліч-о-пліч з ДЦ № 1 я живу вже 17 років, обслуговую електроустаткування, обладнання завантаження доменних печей. Я не застав той час, коли перша домна працювала, пам’ятаю лише її каркас, який потім було демонтовано, а також ливарний двір, машзал. Ці об’єкти цікаво було роздивлятися, та близько до печі я не підходив, бо вона була старенькою, технічно «хворою», і це було небезпечно. Наш цех розташований на історичному промисловому майданчику, тут багато що нагадує про минуле і говорить вже про сучасне.
Мені цікаво бути частинкою цього процесу. Хоча коли вперше потрапив на територію цеху, я подумав, що робити тут не буду (сміється). Під час навчання у металургійному технікумі (за спеціалізацією «Автоматизація електроприводів») практику я проходив у прокатних цехах. Але по закінченню навчального закладу мене скерували працювати не «на прокати», а до ДЦ № 1. Як побачив ці великі агрегати, цей складний процес, то трохи розгубився. Але через кілька тижнів роботи звик і вже без цеху своє життя навіть не уявляю. Потім заочно отримав ще й вищу освіту. В ДЦ № 1 чудовий колектив. В цьому я ще раз пересвідчився під час війни, коли разом долали усі складнощі. Ми і зараз підтримуємо один одного. Вкотре зрозумів, що саме від людей та їхнього ставлення до своєї справи залежить, чи буде у вашого підрозділу нова історія. У нас вона точно буде!»
Максим Парій
«Історію цеху люблю, знаю, поважаю»
Андрій Крамаренко, майстер з ремонту устаткування дільниці розливальних машин та приготування вогнетривких мас:
«Я пишаюся тим, що працюю в цеху, з якого починалося наше підприємство. Особливо мені було цікаво дізнаватися, як піч задувалася, як люди зустрічали першу плавку чавуну та яке це було свято для всього Кривого Рогу.
Одного разу я прочитав, що під час Другої світової війни, коли Кривий Ріг був окупований, на місці наших розливальних машин фашисти влаштували депо з ремонту своїх танків. Про ті події ще довго нагадував старий вже непрацюючий німецький кран. Звісно, зараз його вже немає.
В ДЦ № 1 я влаштувався на початку 2000-х років. Спочатку був слюсарем, набував досвіду, знайомився з обладнанням, із колективом. Зараз моє завдання – це обслуговування та ремонт обладнання. Його в цеху дуже багато, тому роботи в мене завжди вистачає. Та хочеться, щоб цех запрацював на повну, щоб усі доменні печі були завантажені роботою. А для цього потрібен мир. Я впевнений, що завдяки нашим воїнам та нашій підтримці він настане дуже скоро».
Андрій Крамаренко
«Мені пощастило працювати на першій домні»
Валерій Сорухан, змінний майстер доменної печі:
«Працювати до цеху прийшов у 2003 році і одразу став на розливку. Але мені все ж пощастило попрацювати горновим і на нашій історичній першій доменній печі. У порівнянні з іншими сучасними печами вона була маленькою, але мала чудовий характер, з нею було приємно мати справу, працювалося легко та весело. Весело, тому що колектив печі був чудовий – там зібралися справжні майстри своєї справи. Серед них горновий Анатолій Урсул, який був моїм вчителем, Олександр Дюшко, Віктор Жилковський, Сергій Овчаренко. Дехто працював там по 20-30 років. Усі вони були живими носіями історії, про пічку могли розповідати годинами. Наприклад, що раніше вона була обладнана однією льоткою, мала 15 повітряних фурм. А після реконструкції піч обладнали вже двома льотками, зробили два ливарних двора, збільшили кількість робочих фурм. Тобто піч модернізували. Усе це зробило її надійною, продуктивною та дозволило подовжити термін роботи. А мені ця піч дала необхідну професіональну базу, яка знадобилася для засвоєння вже нових більш сучасних доменних печей нашого цеху».
