Категорії
Новини

Осіння толока: «Ну, сміття, бережись!»

Щоб осіннє місто стало охайнішим та більш затишним, у боротьбу зі сміттям вступили працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг», стажери підприємства, учасники двох сезонів «Нової фабрики» і прості містяни.

Суботнього ранку 16 вересня біля ставку, що поряд з ринком «Термінал», було гамірно. Тут лунала музика, а помаранчева палатка з логотипом «АрселорМіттал Кривий Ріг» красномовно доводила проїжджаючим, що тут відбувається щось хороше. Це була осіння толока – зелена ініціатива, організована корпоративними комунікаціями від імені  підприємства.

Попрацювати над чистотою довкілля на березі ставку зібралися майже двісті учасників. Усі дружно «озброювалися» рукавичками та сміттєвими пакетами. Не обійшлося і без приємностей: на тих, хто прийшов на толоку найпершим, чекали подарунки – брендові футболки «АрселорМіттал Кривий Ріг». Організатори подбали і про смачний перекус після прибирання: запашні пиріжки, чай, каву та водичку.

Місце прибирання біля першого ставка було обране невипадково, адже воно розташоване поряд з дорогою, що веде на завод. Цей шлях з видом на градирні є своєрідною візитівкою нашого підприємства та й Кривого Рогу. Крім того, ставки є популярним місцем для місцевих рибалок,  а також для відпочинку криворіжців та гостей міста. Щоправда, не завжди після такого відпочинку ставки залишаються чистими. У цьому зайвий раз  пересвідчилися учасники толоки.

Студентки КНУ Наталя, Дарина та Ірина прийшли на толоку, щоб допомогти прибратися. «Щось з’їсти біля водички, а обгортку викинути під кущик, пляшку ж закинути у воду. А що, вони ж усе сховають! На жаль, так вчиняють деякі люди», – говорить Наталя.

«Зараз тут атмосфера просто «вогонь». Усі усміхнені, з чудовим, навіть бойовим настроєм. Тож, сміття, бережись, ми йдемо!», – сказала Дарина.

Щоб працювати було ще цікавіше, учасники толоки вирішили позмагатися, хто більше назбирає сміття. Для цього учасники розділилися на команди зі кольором . корпоративних браслетів учасників: білі, сірі, помаранчеві. І робота «закипіла»!

Вже за кілька хвилин після початку толоки Максим Козік приніс величезний пакет зі сміттям. «Непотрібу тут дуже багато, тільки встигай збирати, говорить він. – У мішку є пляшки, кришки, пластикові обгортки та навіть памперси. Не дуже приємні знахідки. Їхнє місце на смітнику, а не у зеленій зоні».

Поруч із Максимом декілька хлопців майже «пірнули» у невеличку яму. Складу пляшок, що був там захований, міг би позаздрити будь-який пункт прийому склотари.

З очерету на березі ставка хлопці з політехнічного технікуму Дмитро Ніцкий та  Владислав Кувіта витягнули декілька пакетів зі сміттям. У зелених схованках студенти знайшли різноманітні обгортки, пластикові стаканчики, пляшки. А хлопці, які працювали поруч, «спіймали» в очереті пару ну дуже потріпаних кросівок. Із дальніх кущів хлопці та дівчата притягнули навіть старі автомобільні шини, понівечену пральну машину, плитки кахлю та інші незвичні «скарби».

Разом зі студентами, які доєдналися до толоки, працювала і начальниця відділу з розвитку молодіжних проєктів та взаємодії з навчальними закладами нашогопідприємства Ірина Рябінкова. «Охочих попрацювати над чистотою довкілля зібралося дуже багато. Студенти хочуть, щоб у нашому місті було чисто та охайно. А ще – працювати гуртом – то дуже весело», – сказала Ірина.

«Мабуть невипадково співпало, що цієї суботи відзначався Всесвітній день прибирання у світі, – сказав Олексій Цвинда, студент КНУ, координатор ВГО «СД Платформа» у Кривому Розі. – Ми радо доєднались до акції підприємства, з командою працюємо із піднесений настроєм, хочемо, щоб більше тут ніколи не було сміття».

Олена Трушевська, інженер-еколог нашого підприємства, прийшла на толоку разом із п’ятирічним сином Богданом. «Це його перша толока в житті. Нехай він привчається до чистоти, знає, що смітити не треба. А ще усі разом ми робимо саме екологічну справу. Нашу планету треба берегти», – сказала Олена.

За кілька годин праці команди назбирали три величезні купи сміття. У команди сірих вона виявилася найбільшою. Але разом із ними перемогу над брудом святкували усі команди і учасники, адже вони зробили важливу за кольором і сенсом справу – зелену. Та ще й так постаралися, що 25-тонний вантажний автомобіль підприємства двічі вивозив увесь непотріб.

З історії ставків на Соцмісті

А чи знаєте ви, що ставки на Соцмісті колись конкурували з південним Чорноморським узбережжям, та ще й були пов’язані із нашим підприємством?

У 1960-х роках, коли Соцмісто активно будувалося, переважно для будівельників та працівників тоді ще Криворізького металургійного заводу, виникла потреба повноцінного відпочинку, особливо влітку. Перед керівниками міста постало завдання із зірочкою: де можна влаштувати такі умови для людей, які не могли надовго поїхати кудись відпочивати, адже активно працювали на виробництві та ще й позмінно. Погляд керівників «впав» на ці ставки. Насправді вони штучні, але зроблені не на порожньому місці, бо тут проходить балка Червона.

Отже, 11 липня 1965 року на другому ставку Соцміста відкрили пляж. У штучні пруди запустили чисту дніпровську воду. А береги були відсипані справжнісіньким білим морським піском з Чорноморського узбережжя.

Новий пляж оснастили вишкою для прижків у воду, сучасними (на той час) душовими кабінками, питними фонтанчиками, тентами від сонця, дерев’яними лежаками. А поряд знаходилися торгівельні павільйони з морозивом, мінеральною водичкою, соками  та солодкими газованими напоями.

Були й водні атракціони – катання на лодках та водних велосипедах. Отакої!

До речі, пляж з усім необхідним для відпочинку був і на першому ставку, де цієї суботи пройшла толока. Тож її учасники подбали не лише про чистоту довкілля, а й про збереження історичного куточка Кривого Рогу та нашого підприємства.

Категорії
Новини

Металургійній доменній «пані» – 62 роки

А ви знаєте, що 12 вересня доменна піч № 6 відзначає свій шістдесятий другий рік народження? І хоча вона святкує не «круглу» дату, давайте привітаємо гарячу металургійну «пані» з її днем.  

Домна має цікаву та насичену подіями історію.Велике будівництво, рекорди, технічні нововведення, робота під час війни із багатьма енергетичними викликами. Відкриття ДП № 6 почалося одразу з рекорду. Її збудували лише за 8 місяців і 12 днів! Замість запланованої дати у жовтні, домну задули 12 вересня 1961 року, у вівторок. Зверніть увагу, що цього року 12 вересня теж припадає на вівторок.

Першу плавку на ДП № 6 провела бригада під керівництвом заслуженого металурга Олександра Демидовича Омельчука.

Від початку роботи домни її роботою дуже цікавилися іноземці. Як написала газета «Металург» за 15 вересня 1961 року: «Американці від здивування округлювали очі, коли їм називали терміни будівництва, вони не вірили, що таке може бути, адже серед них були знавці металургії».

62 роки тому шоста доменна піч вигідно відрізнялася від тих, що вже діяли на нашому підприємстві. Вона була високомеханізована та автоматизована. І саме це сприяло тому, що на печі майже одразу почалися промислові експерименти: впроваджувалися нові енергозберігаючі технології, будувалися технологічні об’єкти, покращувалися умови праці доменників.

У 2015 році розпочалася ще одна важлива сторінка в історії ДП № 6. Її реконструювали та впровадили низку природоохоронних заходів. Це було одним із інвестиційних зобов’язань компанії, яка вклала в оновлення печі 132 млн доларів. Одною з найважливіших змін було створення дворівневого ливарного двору. Це дозволило полегшити обслуговування жолобів чавуну і шлаку, покращити екологічне становище, оскільки жолоби, де протікають чавун та шлак, стали повністю укритими,  і це унеможливило викиди. Для вловлювання пилу встановили і нову аспіраційну установку.  

Нова історія шостої доменної печі розпочалася на початку повномасштабної війни в Україні. У перші її дні піч, як і багато металургійних агрегатів нашого підприємства, зупинила свою роботу. Але не надовго. Вже 10 квітня 2022 року о 7-й ранку, на 46-й день війни в Україні, доменна піч № 6 видала перший за свою історію воєнний чавун. Поновлення роботи печі під час військового стану стало знаковим для підприємства і країни в цілому.

Протягом війни робота печі ще ненадовго призупинялася через блекаути, які влаштовував у країні ворог. Але завдяки міцній команді доменників, їхньому професіоналізму, енергетичні випробування не вплинули на «шістку».

Зараз домна знаходиться на ремонті, відпочиває та оновлюється після нелегкої роботи з початку війни. Але нові здобутки в її історії ще попереду.

З днем народження, металургійна «пані»!

Категорії
Разом з Україною

Іван Сіромаха: останнє пристанище славетного козака

Чи знаєте ви, що могила козацького старшини Інгульської паланки Запорізької Січі Івана Сіромахи знаходиться саме на Криворіжжі? Високий хрест на згадку про відомого козака, який брав участь у багатьох битвах за свободу української землі, стоїть при дорозі на південній околиці селища Широке.

Криворіжжя – козацький край з цікавою історією, багатий на події та видатних людей. Та й зараз усі мешканці краю доводять, що гідні своїх пращурів, адже змогли втримати місто, не дали ворогу пройти і щодня сміливо й впевнено наближують таку бажану Перемогу.

Широківщина починалася із Сіромахи

Відомо, що заселення півдня України починалося з козацьких зимівників. Селилися більшою частиною на берегах річок – по Дніпру та його притокам. На річці Інгулець таких поселень було 11. Серед них і зимівник Івана Сіромахи, який оселився у 1760–1765 роках на території сучасного села Миколаївка, де займався господарством. До речі, Іван Сіромаха – старшина Васюринського куреня – не лише заснував поселення, а і став ініціатором досліджень корисних копалин.

Сіромаха носив звання козацького старшини, що належало до вищого офіцерського чину, яке дорівнюється званню полковника. Він був відомим козаком, брав активну участь у багатьох битвах за свободу рідної землі. За військові заслуги Іван Сіромаха отримав у наших тоді ще мало заселених краях десять тисяч десятин землі і заснував тут декілька селищ, серед яких було і його іменне – Велике Сіромашино, яке згодом перейменували у Миколаївку. Тобто Широківщина насправді почалася саме з цього козака.

Підкопана та забудована

Звістка про те, що Іван Сіромаха був похований у наших краях була відображена ще у 1903 році у видання «По Катерининській залізній дорозі». Там навіть описувалося зображення надгробку у вигляді металевого хреста із перехрещеними списами.

Місцеві старожили, які пам’ятали той козацький склеп, згадували, що ще у 30-х роках минулого століття до могили намагалися докопатися. Хто то був, достеменно невідомо, але зробити їм це не вдалося. Проте сліди могили десь тоді й загубилися. А після війни територію над нею забудували.

У кінці 1960-х через розширення промислових розробок Інгулецького гірничозбагачувального комбінату капітальні будівлі у Миколаївці почали зносити, а людей відселяти. Тож з’явилася можливість пошукати ретельніше утаємничене поховання.

Точне місце козацького поховання вказав історикам місцевий краєзнавець Іван Зюкін. Під час розкопок в смт Миколаївка, які велися протягом 2003-2005 років, археологи розкопали склеп, впевнилися в тому, що його нікому не вдалося пограбувати. Ця знахідка стала справжньою сенсацією на Криворіжжі.

Як згадували учасники розкопок, козак лежав у дубовій труні і був завернутий у якусь тканину, скоріше за все це був килим. Як і в усіх козацьких похованнях, він не мав ніякого інвентаря і навіть хреста. Це не дивно, бо козаки хрестів узагалі не носили. На козаку були деталі зі шкіри, вірогідно з мундиру, за якими можна було визначити високий статус власника.

У 2005 році старшину запорізького козацтва перепоховали на південній околиці Широкого та встановили Велику могилу з кам’яним хрестом. Місце над дорогою вибрали не випадково. Ця дорога – давній поштовий тракт, що пролягає до козацького села Шестірня, з його козацьким кладовищем.

Ця історична пам’ятка зберігає пам’ять про наших героїчного предків. Події минулого зараз перекликаються із сучасністю, адже нашому поколінню знову доводиться братися за зброю, щоб захистити своє. Але доки ми пам’ятаємо свою історію, жодному ворогу нас не перемогти.

Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел.

Категорії
Новини

Сторінки історії

Четвертого серпня нашому підприємству виповнилося 89 років. Саме цього дня у далекому 1934 році перша доменна піч тоді ще Криворізького металургійного заводу видала свій перший чавун.

…Дев’ята ранку 4 серпня 1934 року. Зміна інженера Михайла Давидова отримує наказ керівництва заводу задути першу домну Криворіжжя. Давидов наказує відкрити шибер гарячого та холодного дуття. Це виконують старший газівник Тішин та газівники Котов і Зерновий. Полум’я у печі зайнялося, загорівся кокс – перша домна підприємства ожила, і вже у полудень видала першу плавку криворізького чавуну. А через чотири місяці перша доменна піч дала рекордну кількість чавуну – 337 тонн, замість запланованих 220 тонн.

Мітинг на честь запуску в роботу ДП № 1

До початку 1940-х років на Криворізькому металургійному заводі працювали вже три доменні печі та бесемерівський цех у складі двох конвертерів.

Але розвитку заводу завадила Друга світова війна. До окупації Кривого Рогу у 1941 році колективу вдалося вивезти основні промислові агрегати, а те, що залишилося – замінувати. Цим займалася особова група мінерів. Три довоєнні домни, в тому числі і першу, «закозлили». Завдяки цьому фашиські окупанти так і не змогли запустити наш завод і виготовляти метал на потреби рейху. Після звільнення нашого міста завод був у руїнах. Для запуску першої домни знадобилося аж п’ять років. Та завдяки колективу підприємства, будівельникам, один за одним цехи відновлювалися та ставали до роботи. З роками з’явилися нові виробничі потужності. Вони дозволили здійснювати повний виробничий цикл – від видобування залізної руди до випуску прокату, нашої готової продукції. А потім відкрилася нова сторінка в історії підприємства – воно увійшло до міжнародної корпорації «АрселорМіттал» і розпочало відлік нової сучасної історії.

Доменна піч № 1

Зараз війна, яку розпочала Росія проти України, знову випробовує підприємство та наш колектив на міцність. Виробництво спочатку було призупинене, а потім почало працювати не на повну потужність. Ми відчули проблеми зі збутом продукції через заблоковані порти України, дізналися, що таке блекаути, ракетні обстріли, руйнування та біль від втрати кращих працівників, які загинули, захищаючи свободу та незалежність України. 

Та водночас ми згуртувалися: допомогли запобігти окупації міста, врятувати його від затоплення, а потім і від нестачі води через ворожу агресію, ми активно допомагаємо нашим захисникам та мешканцям міста та продовжуємо жити та працювати разом із містом та Україною.

З Днем народження, сталеве серце Кривбасу!

Давайте разом згадаємо, який був завод у різні часи, завдяки архівним світлинам.

Будівельники заводу
Початок будівництва першого трансформаторного кіоску
У центрі символ ДП № 1 Феня Пляшовенко
Монтажники ДП № 1