Категорії
Uncategorized

«Батьки, ми вас чекаємо вдома, працюйте безпечно»

З екранів моніторів нагадали своїм матусям та татусям діти, які взяли участь у відеоконкурсі з охорони праці.

Конкурс відеороликів «Звернення до батьків – Працюйте безпечно» пройшов у рамках Тижня охорони праці в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Його учасниками стали діти від 6 до 18 років, чиї батьки працюють на нашому підприємстві.

«Все, що було потрібно для конкурсу – це телефон, щоб зняти відео, креативні ідеї та бажання звернутися до батьків, щоб вони працювали безпечно, адже дотримання охорони праці на виробництві – це не вибір, а життєва необхідність», – сказав Олег Кириленко, заступник директора департаменту з ОП та ПБ.

«У конкурсі відеороликів брала участь моя донька Ксенія Шушпанова, якій 4 роки, – розповіла Анастасія Шута, матуся учасниці конкурсу. – Її дуже зацікавила розповідь татуся про те, як у нього на роботі люди мають захищатися від небезпек. Наприклад, надягати рукавиці, каску. Він розповідав, де можна ходити, а де ні. Ксенія все це уважно вислухала і записала ролик». Учасниця конкурсу п’ятнадцятирічна Аліна Мелькова відзначила: «Моє відео про те, що діти дуже хочуть, щоб їхні батьки приходили з роботи додому живими та здоровими. А для цього їм треба берегтися і не травмуватися на виробництві».

«Усі відеоролики, які були представлені на конкурсі, вражали своєю оригінальністю, незвичною подачею інформації, і кожен заслуговував на увагу. Конкурс став чудовою можливістю для дітей та підлітків не тільки виявити свої творчі здібності, а й більше дізнатися про охорону праці та поспілкуватися зі своїми батьками, адже основну інформацію про безпеку на виробництві учасники отримували від своїх матусь та татусів», – зазначила на нагородженні Катерина Залозних, директорка департаменту з персоналу «АрселорМіттал Кривий Ріг»

За результатами голосування третє місце посіла Аліна Кривошонок, 16 років.

«Я представила випуск новин, в якому топ-темою стала безпека батьків на виробництві. Ця ідея виникла у мене від перегляду новин, серед яких багато і тематичних. Я подумала, що інформація про охорону праці буде дуже доречною у новинному блоці», – сказала Аліна.  

Друге місце виборов Іван Онищенко, 17 років. «Про охорону праці я не просто знімав, я про це читав, бо мій ролик – то був реп. Ідея такого формату якось сама склалася. Мої батьки – працівники підприємства. Мама, наприклад, працює на крані, тому саме про її безпеку я і говорив», – сказав Іван.

А перемогла у конкурсі Вікторія Гапонова, 15 років . Оскільки дівчина була за межами Кривого Рогу, нагороду за неї отримав її татусь Павло Гапонов, в.о. змінного майстра з ремонту обладнання конвертерного цеху.

«На роботі я багато уваги та часу приділяю охороні праці. Про це ми розмовляємо з колегами, звичайно, цю тему я обговорюю і вдома, розповідаю доньці про наші Золоті правила безпеки. Те, що Вікторія використала їх у відеоролику, означає, що вона слухала їх уважно і в житті теж буде їх дотримуватися», – зазначив Павло Гапонов.

Разом з грамотами учасники відеоконкурсу отримали грошову винагороду, а трійка переможців – новенькі телефони – для надійного зв’язку з батьками та для виробництва нових відеороликів про охорону праці на наступний рік.

Категорії
Новини

Конкурс “Впізнавай та вигравай!”

Шановні читачі! Ми пропонуємо вам взяти участь у конкурсі «Впізнавай та вигравай!» на сайті газети «Металург», яким ми хотіли б розпочати низку приємних зимових подій та передноворічних сюрпризів.  

Для переможців цього конкурсу ми приготували неочікувані призи, які налаштують вас на позитив та додадуть вам та вашим родинам приємних емоцій.

Взяти участь у грі можуть не лише працівники підприємства, а й усі охочі. Серед усіх, хто надішле правильну відповідь, ми розіграємо суперові призи та Приз-сюрприз.

Конкурс триватиме з 20 листопада по 10 грудня.

Кожна зі статей на сайті http://metalurg.online супроводжується фото. В деяких статтях фото будуть підписані. У цих підписах зустрічатимуться назви професій. Щоб перемогти у конкурсі потрібно надіслати нам 11-13 грудня у приватні повідомлення сторінок підприємства у Фейсбуці або Інстаграмі правильну відповідь.

А саме: назву статті та яка/які професії є у підписі до фото.
Разом з відповіддю вкажіть свої ім’я та прізвище, мобільний номер телефону для зв’язку. Щоб отримати приз, треба вказати свої справжні дані.

Переможцем стане той, хто правильно назве більшу кількість професій, підписаних під фото. Відповідно до кількості правильних відповідей визначаться й друге та третє місця. При рівній кількості балів перемогу отримає той, хто першим надішле правильні відповіді.

Втім, у нас є й приз глядацьких симпатій. Його ми подаруємо за найбільш оригінальний підпис, який ви запропонуєте до фото з професіями. Якщо бажаєте претендувати й на цей приз разом з основними, то додатково позначте – Приз симпатій і потім вашу назву фото (вкажіть до якої статті це фото).

Отже, читайте статті на сайті газети, шукайте підписи фото з назвами професій, надсилайте нам відповідь – і успіху вам!

Категорії
Новини

«Змійкою» рухаємось до нуля небезпек

В рамках Тижня охорони праці в «АрселорМіттал Кривий Ріг» пройшов конкурс водіїв.

Цього року Тиждень охорони праці в «АрселорМіттал» проходив під гаслом «Вірити в нуль». У водіїв нашого підприємства віра в нуль небезпек закріплюється професійними знаннями та навичками, які щозміни відпрацьовуються на автошляхах підприємства, міста та в кар’єрах. А конкурси водійської майстерності вдосконалюють їх.

Конкурс з безпеки дорожнього руху та надання долікарської допомоги-2024 зібрав 14 учасників – по сім водіїв з автотранспортного управління транспортного департаменту та гірничотранспортного цеху ГД.

Начальник АТУ транспортного департаменту Андрій Кіндрат зазначив, що конкурс вже став особливим, адже останній раз подібні змагання  проводилися ще до епідемії коронавірусу в 2019 році. А потім в Україну прийшла війна. «Разом з відновленням виробництва ми відновлюємо і наші добрі традиції конкурсів профмайстерності, де головна увага зосереджується на безпеці та порятунку людей», – зазначив Андрій Кіндрат.

Конкурс складався з трьох частин – теоретичної з тестами з правил дорожнього руху, практичної – змагань у фігурному водінні автомобіля категорії «С» та медичної – треба було врятувати людину, яка «потрапила у ДТП».  

На спеціальному майданчику конкурсанти виконували «змійку», об’їжджаючи сигнальні фішки переднім та заднім ходом, заїжджали в умовний «гараж» кузовом уперед, заїжджали на центр оглядової ями, зупиняли автомобіль у стоп-лінії не збивши кеглі.

«Оскільки в конкурсі брали участь водії, які керують різними автомобілями, ми вирішили, що вправи з водіння вони виконуватимуть на автомобілі-самоскиді. Це урівнює шанси усіх учасників показати свої вміння. До початку конкурсу водії вже встигли посидіти за кермом та, як кажуть, відчути авто. Для безпеки у кабіні знаходився і водій цього автомобілю», – сказав Ігор Мальований, начальник відділу охорони праці прокатного та транспортного департаментів.

Водій АТУ Сергій Цепур був першим, хто виконав цю частину практичних завдань. «Це мій перший конкурс профмайстерності. Перехвилювався, але старався все зробити правильно, – поділився враженнями Сергій. – Здавалося б, усі ці вправи нескладні для нас, адже подібне ми виконуємо щодня. Але ми це робили на іншій машині, ось в цьому і була складність».

Медична частина конкурсу складалася із двох етапів. У першій конкурсантам треба було надати домедичну допомогу постраждалому, який знаходиться у стані клінічної смерті. Водії перевіряли пульс та дихання постраждалого (його роль виконав манекен), проводили серцево-легеневу реанімацію.

«Конкурс був освітній,  адже при перевірці медичних знань водіїв ми оцінювали правильність дій, допомагали їм, роз’яснювали, як треба діяти та які засоби використовувати. Також ми перевіряли, чи знають водії як викликати бригаду швидкої допомоги на підприємстві. Головними критеріями оцінювання були саме правильність та послідовність, а не швидкість виконання завдань, – сказала Тетяна Васильченко, начальник служби здоровпунктів медичного центру ПП Стіл Сервіс».

У другій частині медичного конкурсу конкурсанти евакуювали умовно постраждалого під час ДТП із автомобілю, визначали, які у нього травми, надавали першу допомогу та викликали медиків.

«За 25 років роботи водієм я опанував багато видів автомобілів, в тому числі й пасажирські, тому проходив етапи конкурсу доволі легко, – сказав Сергій Корнієнко, водій великовантажного автомобіля ГТЦ. – Впевнено почуваюся і в медичній частині, бо вже доводилося надавати людям допомогу».

За результатами усіх етапів конкурсу сформувались дві трійки переможців.

Серед водіїв АТУ перемогли: 1 місце посів Олександр Ковіка, 2 місце – Віталій Титаренко, 3 місце – у Олександра Макаренка.

Переможцями серед водіїв ГТЦ стали: 1 місце виборов Сергій Корнієнко, на 2 місці Максим Хуткий, на 3-му – Олександр Ковтун.

Категорії
Разом з Україною

Конкурс «Різдвяна казка»: У пошуках радісного чacy

Ця казка під назвою «У пошуках радісного часу» отримала особливий приз. Її автори, хоч і не є родичами, але вважають себе справжньою виробничою родиною. Тож дівчата не лише на роботі «чаклують» над металом, а й написали справжню чарівну історію. Авторки казки – працівниці ковальської дільниці РМЦ-1 ЛМЗ Інна Оліфер та Наталя Шовкопляс, а також їхні доньки – Олена Оліфер та Влада Шовкопляс.

… У світі завжди так буває: речі виникають i з чacoм ламаються, а люди сумують за минулим i перестають вірити в краще майбутнє. Проте якщо поруч є рідні та близькі, то yci негаразди можна подолати. Про такий випадок розповідає ця історія.

Жила-була звичайна криворізька сім’я: батько, мати, двоє їхніх діточок i кіт. Жили вони дружно, не тужили. У неділю, за тиждень до Різдва, готувалися до свята. Тато i його молодший син Петрик прикрашали ялинку. Хлопчик, який тільки в цьому році пішов до школи, розвішував на штучних гілках ялинки великі червоні та жoвтi кульки. Тато, дипломований інженер, а нині сталевар у ПАТ «АрселорМіттал Кривий Piг», намотував навколо зеленої красуні новеньку гірлянду, яка виблискувала пурпуровими вогниками. Поруч із ними сиділа Марійка, яка ходила вже у четвертий клас, i тому займалася більш серйозною справою: малювала й підписувала вітальні різдвяні листівки для бабусі та хрещеного батька Миколи. За малюванням Марійка тихенько наспівувала різдвяні пісні. З кухні доносився запах смажених котлет, які затишно шкварчали на пательні. Мама готувала вечерю для родини. Під її ногами терся пухнастий кіт, сам чорний тільки носик біленький, i лапки ніби одягнуті в білі шкарпетки. Звали кота Сніжком. Він був зайнятий тим, що випрошував у мами смаколики, та робила вигляд, що сердиться, а сама відрізала йому потроху ковбаски i підгодовувала, щоб пухнастий розбишака тримався подалі від вeчepi та ялинки. За вікном пролітав дрібний сніжок, а у квартирі було тепло i затишно. Панував радісний передріздвяний настрій.

Ввeчepi, коли вся сім’я i навіть кіт зібралися у вітальні біля ялинки, мама дістала зі старої дерев’яної скриньки незвичайної форми ключ, довгий із фігурною, наче корона, голівкою та складною борідкою. Хоч він i був уже старий, але блищав, наче щойно зроблений зі шматка срібла. У пурпуровому світлі гірлянди він здавався загадковою коштовною річчю. Мама з ключем підійшла до настінного годинника, що висів у залі, щоб завести його. Робила вона це нечacтo, але завжди перед Різдвом. Дітей це, звісно, зацікавило. I тоді мама розповіла їм історію про те, що годинник передавався із покоління в покоління в їхній сім’ї: його подарувала їй бабуся, а тій — її бабуся.

— Це чарівний годинник, — такими словами завершила свою розповідь мама i додала: — Його треба починати заводити за чотири тижні до Різдва. Щонеділі ввечері, коли зійде перша зірка, треба робити три оберти ключем. Тоді годинник буде йти до наступного Різдва. Поки рухаються стрілки, час радості ніколи не завершиться, а чapи оберігатимуть ycix рідних від негараздів.

Тільки вона завершила свою оповідь — як раптом Сніжок стрибнув із дивану i вибив ключ із ïї рук. Той упав на підлогу, пролунав короткий сумний дзенькіт i ключ розколовся на три частини. Петрик i Марійка злякалися. Невже свято тепер не відбудеться?

— Уce нормально. Не переймайтеся. Це просто забобон, сімейна легенда. Немає ніякої магії. Стільки речей, які з чacoм ламаються, — сказала мама, ховаючи очі, у яких стояли сльози. Годинник був єдиною пам’яттю від її бабусі. Мама загорнула уламки в хустинку i поклала назад у шкатулку. Годинник ніхто так i не завів.

На наступний день, у понеділок, уже не було тієї веселої атмосфери. Мама повернулася з роботи сумна i цілий вeчip зітхала. Зварений нею борщ був пересолений. Тато був похмурий та весь вечір провів біля телевізора. Кіт занишпорився у куток в коридорі i не виходив звідти. У вівторок yce погіршилося: мама перестала розмовляти з татом; а той — помічати маму i дітей; каша була холодна i гливка; нова гірлянда припинила сяяти пурпуровими вогниками. У квартирі раптом стало холодно i сумно. Здавалося, що сама радість i щастя втікають по краплині. Вночі Марійці i Петрику наснився однаковий страшний сон. У ньому батьки переставали звертати увагу на дітей, відверталися i йшли кудись вперед, незворушні до благань, поки їхні постаті не розчинялися у містичному сивому тумані.

На ранок третього дня Марійка i Петрик зрозуміли, що сон був віщий. Тато i мама перестали помічати дітей i ходили по квартирі, наче сомнамбули. Марійка i Петрик доїли солоний вчорашній борщ i холодну кашу. Вікна зсередини квартири затягнуло морозним візерунком. Пітьма поселилася в їхній оселі. Навіть увімкнені електричні лампочки в ycix кімнатах не могли розвіяти темряву. А Сніжок… Сніжок не прокинувся. Як діти не намагалися привести до тями своїх батьків i кота, але ніщо не допомагало. Наступного дня не прокинулися i батьки. Діти залишилися сам на сам у холодній i темній квартирі. У розпачі вони почали плакали.

— Годі! — рішуче сказала Марійка, витираючи почервонілі від сліз oчi. — Вдягайся Петрику. Ми врятуємо маму, тата i Сніжка. Ходімо за допомогою до бабусі.

Марійка забрала зі шкатулки хустку з ключем. I вони вдвох рушили до бабусі, яка жила в іншій частині міста. Діти чacтo бували у неї в гостях, але ніколи не добирались туди самі. Про те, як вони блукали містом, спускалися до станції швидкісного трамваю, буде уже інша історія. У мандрах минув цілий день. Надвечір знесилені та голодні знайшли вони бабусин будинок. Та відчинила їм двері  i тільки сплеснула руками: діти були аж cipi від утоми. Нагодувавши та напоївши ïx гарячим чaєм, вона пoчaлa ïx розпитувати. Марійка та Петрик одразу їй вce розказали. Показали уламки, які бабуся, мамина мама, звісно, ж упізнала.

— Відремонтувати не вийде, — похитала головою та. — Треба знайти новий ключ i завести годинник. Тоді час радості знову повернеться. Головне — встигнути до Різдва.

Стали думати, де шукати такий же ключ. Марійка пропонувала пошукати в інтернеті. Але бабуся сказала, що годинник, як i ключ від нього, дуже давно виготовив один англійський майстер. Антикварна річ! Діти ще більше засмутилися: Англія ж далеко, туди ні Марійці, ні Петрику, ні бабусі самотужки не доїхати. А замовити дублікат у нащадків того майстра з Англії — місяць цілий пройде. До Різдва ж тільки три дні залишилося!

Петрик запропонував пошукати майстра у Кривому Розі. На що бабуся сказала: «Тут треба заново викувати заготовку за ескізом, а потім фрезерувати профіль ключа на верстаті з ЧПК».

Вона раніше працювала інженером у ковальському цеху ще в «Криворіжсталі», тому говорила зі знанням справи. Стали думати далі. Тут Петрик запропонував зателефонувати їхньому хрещеному батькові, дядьку Миколі. Той працював в механічному цеху в ЛМЗ на верстаті з ЧПК i міг би допомогти. Дядько Микола уважно вислухав. Пообіцяв, що звернеться з проханням викувати ключ до колег з ковальського цеху. А потім обробить заготовку на верстаті. Але ж треба ескіз!

Зробити ескіз визвалася Марійка. Бабуся i Петрик їй допомагали. За ніч встигли. На ранок приїхав дядько Микола, взяв уламки старого ключа та ескіз i поїхав на роботу.

Була п’ятниця. Після зміни дядько Микола не пішов одразу додому, а залишився з колегою ковалем, щоб зробити заготовку. Потім у суботу, у свій вихідний, цілий день фрезерував профіль на верстаті. Обережно i повільно, наче майстер-ювелір! У неділю він приїхав до похресників i їхньої бабусі, щоб віддати їм готовий ключ. Уci разом вони рушили додому до Марійки та Петрика.

За ці дні в квартирі нiчoгo не змінилося, тільки стало ще холодніше. Здавалося, що навіть подих замерзає. Було тихо i темно. Тато i мама діточок так само спали непробудним сном. Сніжок завмер у своєму кутку. Ялинка чорною плямою стирчала у залі. Навкруги була така журлива атмосфера, що хоч сідай i плач. Діти мерщій помчали до годинника. Встромили в нього ключ — i почали крутити. Механізм заскрипів; коліщатка не охоче піддалися. Ключ тричі повернувся — і нічого! Тоді Марійка провернула ключ ще тричі — годинникова стрілка повільно пoчaлa свій pyx. Раптом годинник пoчaв розливатися мелодійним дзвоном. По оселі пройшовся ніби теплий вітер. Спалахнуло світло в ycix кімнатах. На ялинці гірлянда знову замиготіла пурпуровими вогниками. Мама, тато i Сніжок повільно розплющили очі. У квартира знову стало затишно. Повернулася весела атмосфера, i настало Різдво.

Категорії
Разом з Україною

Конкурс «Різдвяна казка»: Казка про братів

Казка, яку ми сьогодні публікуємо, посіла третє місце в конкурсі різдвяних казок. Її написала Альони Павленко, яка працює в ПП «Стіл Сервіс», разом з родиною. Працювали командою: сама Альона, її чоловік Андрій та троє донечок – Аліна, Софія та Олеся. Ця історія запам’яталась усім – справжній екшн в сюжеті, щасливий кінець та… українське сало!

…Жили-були чоловік та жінка, й було в них троє синів. Вони були дуже cxoжi між собою зовнішністю та голосами, так сильно, що інколи навіть батьки їх плутали. Старший син був кмітливим, а середній та молодший – не дуже. Батьки з часом постарішали і померли. Старший брат знайшов cобі роботу на металургійному виробництві. Згодом одружився та обзавівся будинком та господарством. А двоє молодших братів побудували собі хижку в лici. Так i жили, перебиваючись.

Одного разу, взимку, перед Різдвяним святом двоє молодших братів почули звістку, що старший брат заколов порося, та й вирішили завітати до нього в гості. Прийшли, а брата не було вдома, зустріла їх тільки його дружина. Вони посиділи втрьох, поспілкувалися деякий час, а коли виходили брати з хати, то у вітальні побачили мішок з салом.

От один брат іншому й шепоче: «Треба брата старшого «підбрить». А дружині почулося «побрить», вона й каже братам: «Так, ви б прийшли та побрили його, а то він такий небритий ходить». Увечері прийшов старший брат додому, дружина розповіла йому, що приходили його брати, він запитав: «Чи нічого не казали?» Дружина відповіла, що нічого такого, але коли виходили, то сказали, що тебе треба побрити. Biн здогадався, в чому справа та й переховав сало в ту кімнату, де сплять! Бо між братами з дитинства слово «підбрить» означало обдурити.

Молодші брати йдуть знову до старшого брата додому. Один з братів зайшов у двір та й повипускав з хліву всю худобу, а інший, змінивши голос, став кричати: «Дядьку, он у вас худоба повиходила з хліву, корови туди, свині сюди!»

Старший брат вибіг з хати на подвір’я та й заходився відразу заганяти худобу. Середній зайшов в хату, а дружина в кухні була. Він до неї й каже: «Насилу позаганяв худобу, а де сало? Я хоч сала з’їм». А вона й каже: «Тю, ти ж сам сало у спальні в голови поклав, а мене питаєш!» Biн не розгубився, одразу знайшов мішок з салом та й ходу втікати.

Старший брат позаганяв худобу, заходить зморений до дружини в хату і каже: «Насилу позаганяв». А дружина йому: «А xiбa то не ти заходив кілька хвилин тому?» Він відповідає, що нi. Вона одразу здогадалась, що сама віддала сало одному з менших братів! Тож старший брат взяв з собою ланцюг і побіг у ліс за братами.

Молодші брати по черзі несуть мішок з салом. Старший, наздогнавши братів, тихенько підкрався і то з одного боку ланцюгом «дзелень-дзелень», то з іншого боку «дзелень-дзелень». Один з молодших братів, почувши, що десь дзеленчить, питає іншого брата: «Ти чуєш? Щось дзеленчить? Мабуть кінь десь бродить. Тож давай я понесу сало, а ти йди пошукай коня, потім поміняємось». Невдовзі зустрілися, щоб підмінити один одного, а сала нi в кого нема! Середній до молодшого: «Я ж тобі сало віддавав»! А молодший каже: «А я тобі сало віддавав». Тоді в лici перестало дзеленчати і вони нарешті здогадалися, що не було ніякого коня, а сало хтось з них віддав старшому брату, коли підміняли один одного в пошуках коня.

Старший брат несе мішок з салом додому, йде повільно. А двоє молодших братів знову наввипередки біжать до нього додому. Прибігли, бачать в коморі висить одяг після прання. Один з братів накинув на себе одяг та хустку дружини старшого брата, ciв на ґанку, схилив голову та й плаче: «Ой, було сало, а тепер нема!» Старший брат зайшов до двору з салом, побачив цю картину, подумав, що то його дружина, та й каже: «На, тримай сало, але більше не віддавай», а сам пішов до хати.

Молодший брат не розгубився, схопив мішок з салом та й знову ходу до лicy. Старший заходить до себе в хату, а дружина в нього запитує: «Ну, що, забрав сало?» Biн здивований до неї: «А xi6a то не ти сиділа на порозі та плакала?» «Hi». Biн одразу зрозумів, що то були витівки його молодших братів. І знову побіг їх наздоганяти.

Молодші брати несуть мішок з салом до себе додому. Ідуть повільно, втомлені, голодні. Один з братів пропонує іншому прийти додому й відразу поїсти сирого сала, а іншому хочеться смаженого сала, смажене ж смачніше!

Тим часом старший брат обігнав молодших, знайшов у лici їхню хижку, зайшов туди, а там i сховатися нема де – один стіл, лава та піч. Biн узяв та й заліз у піч. Молодші брати на шляху до своєї хижки таки дійшли згоди, що смажене сало буде смачніше, i один з них піде в ліс збирати хмиз, щоб розпалити багаття у печі, а інший приготує пательню та сало. Старший брат почув цю розмову, не розгубився i в печі став навколішки, намазав обличчя сажою та й витріщив очі. Молодший нарізав сала, відкрив заслонку – а там з темряви очі світяться! Biн такого не очікував, подумав, що то вовк, дуже злякався, кинув все та й побіг з хижки.

Середній брат ніс хмиз, побачив, що молодший брат біжить стрімголов йому назустріч, кинув хмиз та й також давай тікати. Довго бігли, а потім середній питає: «Ти чого тікав?» Той i розповів, що в їхню піч напевно вовк заліз! «А ти чого тікав?» «Я побачив, що ти тікаєш, та й собі тікаю». Тим часом старший брат виліз з печі, забрав мішок з салом, та й хутко пішов додому. Молодші брати стоять посеред лicy й бояться йти додому. Один іншому каже: «Слухай, якщо то був вовк, то він поїсть сало та й піде, а в мішку може щось i залишиться!» Обережно брати підходять до своєї хижки – все відчинене. Заходять в хижку та бачать, що немає анi сала, ані мішка. То ж вони й зрозуміли, що то був ніякий не вовк , а їхній старший брат.

Старший брат приніс сало додому і попросив дружину з нього щось приготувати, бо ж свято Різдва наближається!

Молодші брати знову йдуть до cтapшoгo брата додому. Підійшли до хати, вже хотіли лізти через вікно, але старший брат був неподалік, почув, що молодші брати зібралися робити, підійшов до них i запропонував їм зайти до хати через двері i запросив до столу. За столом пригостив братів смаженим та сирим салом та іншими стравами. А потім став молодших братів розуму навчати: що чyжого брати не можна без дозволу! А ще запропонував молодшим братам свою допомогу з працевлаштуванням та з будівництвом житла. У братів засяяли очі, але їм було незручно після вдіяного, вони вибачилися та стали на пропозицію старшого брата.

Наступного дня молодші брати прийшли влаштовуватись на працю та вже через деякий час кожний почав будувати житло. Через piк у всіх братів був власний будинок. І кожне наступне свято Різдва вони збиралися разом i завжди готували сало до столу!

Категорії
Разом з Україною

Конкурс «Різдвяна казка»: Різдвяний тепловоз

Протягом січня «Металург» публікуватиме найкращі казки у конкурсі «Різдвяна казка». Казка «різдвяний тепловоз» отримала найбільшу кількість балів  і стала переможницею. Її написала родина Куппів: мама Оксана працює майстром служби вхідного контролю ПП «Стіл Сервіс», папа Микола – електромонтер УЖДТ ГД, а їхня донька Поліна навчається у Державному університеті економіки та технологій.

…Тепловоз весело котив рейками і тягнув за собою вагончики. Сьогодні, напередодні Різдва, машиніст прикрасив його гірляндою, тож настрій був святковий. Він був не звичайним локомотивом, бо мав ім’я. Машиністи ласкаво називали його Малюк. Робота у Ма­люка відповідальна, адже він працює на металургійному заводі. За весь період праці він побував у всіх цехах. Бачив багато різних виробництв. Це йому дуже подобалось. І хоча його робота не була пов’язана з головним процесом, він все-таки був причетний до спільної справи.

Практично весь час супутниками Малюка були вагончики. Їхня кількість змінювалась. Найчастіше він тягнув їх, але бувало і доводилося штовхати перед собою. Взагалі робота у Малюка була цікава.

Зрідка тепловоз підвозив працівників до віддалених дільниць заводу. Ось і сьогодні люди зайшли і привітали машиніста з наступаючим Різдвом. Навіть одна з робітниць подарувала залізничнику ялинкову іграшку. Дуже мило! Машиніст дбайливо повісив іграшку в кабіні. По дорозі Малюку зустрічалися люди. Вони бачили гірлянду, що світи­лася, посміхалися і махали рукою. Усі мали святковий настрій.

Але найбільше Малюк любив проїжджати місця, де багато природи. Дерева, трави, квіти завжди тішили погляд. У таких місцях машиніст завжди виглядав з вікна і говорив: «Яка краса!». І Малюк був із ним згоден.

Нині на вулиці зима. Тихо падають з неба невагомі пухнасті сніжинки. Всі дерева вкриті блискучим інієм, немов сріблом, і виглядають дуже урочисто. Здавалося, вони потрапили в чарівну зимову казку і ось-ось станеться якесь диво. Білки стрибають з гілки на гілку, птахи щебечуть. Найсміливіша білка застрибнула на дах тепловоза, проїхала трохи і повернулася назад на дерево. «Звірятку захотілося покататися», – подумав Малюк.

Надворі потемнішало. Залізничник зупинив локомотив на світлофорі з червоними очима, що світилися. Безпека понад усе, тож треба чекати. На небі почали з’являтися зірки. Але одна зірка особливо вирізнялася. Таку красу Малюк ще не бачив. «Воістину різдвяна зірка. Яскрава, світла. Несе добру звістку. Отже скоро все налагодиться», – сказав машиніст і пос­міхнувся. Тим часом на світлофорі загорівся зелений вогник. Шлях було відкрито, і локо­мотив рушив. Яскраве світло різдвяної зірки не давало Малюкові спокою. Щось знайоме було у цьому.

І ось тепловозу довелося потрапити до цеху, де виготовлялася сталь. Заворожуюча дія. Рідкий метал світився. Все приміщення було залите загравою, його сила зігрівала та очищала. Іскри здіймалися вгору, як тисячі небесних зірок. Схоже на чудове явище – різдвяну зірку на небі.

У цеху працюють сильні та витривалі люди. Побачивши Малюка, працівники посміхалися, махали рукою. Один із працівників підійшов до машиніста і ска­зав: «До нас завітав Різдвяний тепловоз? Ти нам дуже підняв настрій. Дякую!»

Малюк був щасливий. Він – Різдвяний тепловоз. Несе людям радість та свято. До самого ранку Малюк їздив цехами і вітав працівників з Різдвом.