Позначка: кривий ріг

Категорії
Новини

«Як раніше, але розміняла сьомий десяток»

Кажуть про вулицю Збагачувальну її мешканці та ті, хто вже багато років їздить нею на роботу до підрозділів гірничого департаменту. Вулиця Збагачувальна – головний проспект селища гірників та будівельників, почала будуватися ще до початку будівництва НКГЗК, потім розвивалася разом із ним.

Через роки їй вдалося зберегти свій зовнішній вигляд таким, який був у 1950-х роках. Але, звичайно, зараз будинки на вулиці вже постарішали, а деякі цікаві інфраструктурні об’єкти селища залишилися лише у спогадах.

Ґрунтова дорога з рудуватою землею, яку активно накатують вантажні машини. Вони везуть цеглу та інші будматеріали. Обабіч дороги поважні фахівці здійснюють розмітку, визначаючи, де будуть бараки, житловий сектор, дитячий садочок, магазин. Так на початку 1950-х років народжувалося селище для будівельників, а згодом і працівників Новокриворізького гірничо-збагачувального комбінату. Тоді ж формувалася й головна вулиця селища, яку сьогодні ми знаємо, як вулицю Збагачувальну.

«У післявоєнні роки в країні активно будувалися промислові підприємства. А де виробництво, там створювалися і робітничі селища для його працівників. Це було зручно. У період дефіциту пасажирського транспорту, людям до роботи було «рукою сягнути», – розповідає Євгенія Кубанова, дослідниця цих місць, контролер управління технічного контролю ПП «Стіл Сервіс». – Про якісь там санітарні зони «в орбіті» виробництва взагалі не йшлося. А усі види покращення життя відкладалися на потім. Вважалося, що усе житло з інфраструктурою біля промислових майданчиків – тимчасове. Але, як бачимо, селище не знесли, хоча декілька разів і намагалися це зробити. Попри все цей мікрорайон продовжує жити. Звичайно, не вся інфраструктура зберіглася, але зараз вулиця Збагачувальна виглядає майже так, як при своєму народженні. От тільки постарішала. Втім, історію цієї вулиці не можна відокремлювати від історії інших вулиць селища. Їх поєднують одна доля та історії життя людей, які працювали й працюють на гірничозбагачувальних комбінатах міста – Південному та Новокриворізькому».

Про спартанські умови, або Немає нічого більш постійного, ніж тимчасове

Невеличкі будиночки із цегли стояли по два боки шляху, який вів на будівництво комбінату. Дорогу розділяла трамвайна колія. Трамвайчик на НКГЗК запустили у 1958 році. Спочатку трамваї дерев’яними. Потім вагони замінили на більш сучасні, металеві. Але охочих проїхатися, а не йти пішки, в усі часи було вдосталь. У години-пік люди стояли на сходах, гронами висіли на підніжках та, навіть вилазили на дахи вагонів.

Такою побачив вулицю Збагачувальну Михайло Жежер, який приїхав на будівництво ГЗК у 1959 році.

«Усі ці двоповерхові будиночки, в яких зараз живуть люди, раніше були чоловічими та жіночими гуртожитками. Сюди заселяли молодь, яка приїжджала на будівництво з різних куточків країни. До них у 1959-х році поселили і мене, – згадує Михайло Жежер. – Умови в гуртожитку були спартанськими – загальний коридор, 10-12 кімнат на поверсі, кожна з яких розрахована на чотири людини. З одного боку гуртожитку були умивальник та кухня, з іншого – туалет. І це вже були облаштовані будинки, адже у деяких туалет ще був на вулиці. Та на це тоді мало хто звертав уваги, говорили, що ці будиночки мають існувати лише п’ять років, потім, коли збудують НКГЗК та другу чергу Південного ГЗК, їх знесуть, а людей переселять у комунальні квартири. Плани щодо цих будинків постійно змінювалися, а молодь тим часом одружувалася, народжувалися діти, тож згодом гуртожитки були переобладнані на квартири».

Свій трудовий шлях На ГЗК Михайло Жежер розпочинав як землекоп. Звичайно, на будівництві працювали екскаватори, але після них залишалися ямки-бугорки, які треба було розрівнювати, а також рівняти траншеї під різноманітні комунікації тощо. Потім Михайло Семенович був учнем слюсаря-сантехніка силопарового цеху. У ті часи він мав лише 7 класів освіти, тож хлопцю довелося працювати та здобувати середню освіту у вечірній школі. Згодом Михайло Жежер закінчив гірничорудний інститут, став інженером-технологом. На НКГЗК він відпрацював понад 47 років, на пенсію пішов з посади заступника начальника шламового цеху.

Дві половинки одного цілого

Мікрорайон будівельників ГЗК та гірників поділений на дві половинки, по обидва боки дороги. Там нараховується 99 двоповерхових будинків з 800-ми квартирами.

Сотий будинок згорів при пожежі у 2010 році.

За будиночками ліворуч (якщо їхати до ГЗК) колись стояли бараки. Вони були збудовані ще до появи гуртожитків. В них жили будівники ГЗК. Цих бараків вже немає, вони знесені, але три з них добре збереглися. Вони розташовані вздовж трамвайної лінії. Зараз там крамниці та офіси різних фірм.

Були тут і бараки для ув’язнених, праця яких також застосовувалася при будівництві комбінату. З травня 1953 року ув’язнені будували ці бараки самі для себе. А з 1956 року їх звідси виселили. Тут залишилися лише ті, кому дозволялося вільне поселення. Цих людей (переважно «політичних») ніде не прописували, а працювати вони могли лише на важких роботах.

Зі спогадів Надії Ботвинко, яка 18-річною приїхала на будівництво НКГЗК:

«З Чернігівщини до Кривого Рогу ми приїхали 8 березня 1956 року, нас було майже 300 хлопців та дівчат. На станції Червона нас зустрічали з духовим оркестром. Та потім почалися нелегкі будні. Поселили нас у цегляних бараках на території колишньої колонії. Вона була обнесена великим парканом з колючим дротом. У бараках не було жодних побутових умов, крім умивальника та туалету. Ми й чаю не могли закип’ятити. На території були асфальтовані доріжки, але жодного тобі кущику або деревця. Тож ми влаштували тут клумби з квітами, посадили дерева. Молодість брала своє. Згодом збудували тут літню естраду, і до нас почали приїжджати артисти різних жанрів. Пам’ятаю танці під баян та радіолу».

Залишки одного із таких бараків збереглися і до наших днів, він знаходиться за банею.

Про баню, культурне життя вулиці Збагачувальної, про цікавинки та людей цього селища читайте у наступних номерах «Металурга». Ми побуваємо в гостях у місцевих мешканців приватного сектору, разом із Євгенією Кубановою пройдемося до місця колишнього сітрозаводу та дізнаємося про радонову перлину цих місць.

Читайте нас, буде цікаво!

Категорії
Новини

Зелений щит на шість гектарів

За кілька років на бортах нашого хвостосховища «Третя карта» виросте потужний зелений щит у вигляді акацієвої лісосмуги.

У цьому впевнені співробітники Криворізького ботанічного саду Національної академії наук України. Їх впевненість базується на експертних дослідженнях та багаторічному практичному досвіді озеленення техногенних зон Криворіжжя.

«Саме співробітників ботанічного саду залучило ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» для створення зеленого бар’єра, який мінімізує вплив нової карти для складування відходів збагачення залізної руди на навколишні території, – пояснив начальник служби реалізації проєктів гірничого департаменту Андрій Попик. – Ми – фахівці у видобутку та збагаченні залізної руди, а вони є професіоналами в озелененні. Створення лісосмуги та інші екологічні заходи входять до окремого розділу технічної документації будівництва хвостосховища».  

Як розповів Андрій Попик, ця акацієва лісосмуга простягнеться на майже шість кілометрів у довжину та на 10 метрів завширшки. Саме такі параметри забезпечать надійний захист від шуму, пилу та вітрів, які зносять ґрунт. Для цього треба висадити 3300 саджанців. І це не якась магічна цифра. Її визначили природоохоронні фахівці у ході експертного оцінювання. Наразі вже висаджено близько двох тисяч майбутніх дерев. Що це за саджанці, і чому обрано саме їх, нам пояснила наукова співробітниця ботанічного саду, кандидатка біологічних наук Юлія Юхименко.

«Наш чималий досвід заліснення техногенних зон доводить, що саме акація біла є ідеальним варіантом для нашої степової зони, – говорить Юлія Юхименко. – Вона стійка до зимових морозів та літньої спеки, пізно скидає листя. І саме її однорічні саджанці найкраще приживаються, майже у ста відсотках, бо їх невеличка ще коренева система не потребує обов’язкового додаткового зрошення. Ми зараз, під час висадки, виконуємо полив, і цього буде достатньо для того, щоб акаційки закріпилися, успішно перезимували, а навесні пішли в ріст».

А навесні співробітники ботанічного саду дослідять всі деревця й досадять там, де буде потрібно. Якщо врахувати, що акація дає щорічний приріст близько півтора метра, то акацієва посадка набере потужності вже за кілька років. А місцеві пасічники будуть мати ще й приємний бонус. Про це нам розповів Андрій Попик, який у вільний від роботи час також займається бджолярством. Це його хобі.

 «Акація – чудовий медонос, – ділиться досвідом Андрій. – Акацієвий мед неалергічний. Його в певній кількості можуть вживати навіть хворі на цукровий діабет. А ще акацієвий мед має м’який смак і дуже приємний, ніжний аромат. Підраховано, що кожен гектар акацій у період цвітіння, а це протягом 10-15 днів, дає 300-400 кг меду. Всього ж акацієві насадження займуть близько шести гектарів. Тож я впевнений, що між бджолярами буде ще й конкуренція за користування цим солодким ресурсом».

Висадка захисної лісосмуги – це лише один з комплексу заходів, спрямованих на усунення впливу хвостосховища на навколишнє середовище. Наприклад, надзвичайно важливим є запобігання потрапляння відпрацьованої води у ґрунт. Для цього дно карти повністю застелене бентонітовими матами. Це практично унеможливлює просочування води. А борти нагірного каналу, який відводить надлишок дощових вод під час інтенсивних злив, будуть засіяні багаторічними травами. На жаль, промислове виробництво неможливе без впливу на навколишнє середовище, але створювачі «Третьої  карти» вже зробили й роблять максимум для того, щоб зробити цей вплив мінімальним.

Категорії
Наші люди

Любить техніку та допомагає людям

Коли дорогами підприємства з увімкненими маячками поспішає на виклик машина швидкої допомоги, інший транспорт поступається їй шляхом, – усі розуміють, медики їдуть на порятунок. Коли ж помічають, що медичним автомобілем керує дівчина, дивуються, бо звикли бачити за кермом «швидких» чоловіків. Це водійка – Поліна Іванова, вона працює на «швидкій» в «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Скоріше стажуйся та виходь на роботу, у Центральному здоровпункті на тебе вже чекають з нетерпінням». Таку фразу почула Поліна Іванова, коли влаштовувалася на підприємство, пізнавала його «проспекти та вулиці», специфіку роботи водійки «швидкої», адже вона стала частиною заводської бригади медиків.  

«Більшість людей, які не працюють на цьому підприємстві, знають його лише за фото, відео та за тими промисловими видами, які можна розгледіти через паркан, – ділиться враженнями Поліна Іванова. – А коли потрапляєш на територію, ти бачиш наскільки тут все велике та цікаве. З підприємством я познайомилася під час стажування. Досвідчені водії десятої автоколони АТУ мене всюди возили, показували, розповідали. Хочу подякувати їм за велику увагу та допомогу. Мене дуже вразило, коли я побачила ківш з рідким розпеченим чавуном. Ці технологічні процеси були для мене в новинку, хоча я сама родом теж з промислового міста – Кам’янського. У Кривому Розі я живу лише рік, тому паралельно вивчаю і місто, і підприємство – своєрідне місто у місті».

Водійка авомобіля швидкої допомоги Поліна Іванова

За освітою Поліна слюсар-механік, вона закінчила коледж за спеціальністю галузеве машинобудування. Коли перед нею постало питання де працювати, її батько Олег Нагурний, який колись був співробітником департаменту охорони праці, запропонував їй піти на наше підприємство. Поліна так і зробила. Спочатку на співбесіді їй запропонували бути газозварницею, а коли з’ясувалося, що Поліна має права і добре вміє водити авто, з вибором посади на підприємстві було вирішено – вона стане водійкою автомобіля швидкої допомоги.

«Напевне, як і у багатьох водіїв, перші уроки кермування у мене були неофіційними. Коли мені було 15 років, мені все показали, розповіли, дали можливість посидіти за кермом. Пам’ятаю, що це мені дуже сподобалося. Вже у 17 років я вивчилася та отримала водійське посвідчення. У 19 років, а мені зараз саме стільки, я вже працюю на підприємстві, керую «швидкою», опановую медичну справу на спеціальних курсах, адже паралельно стала ще й асистенткою фельдшера. Ситуації можуть бути різними, тож я добре маю знати, як надати людині долікарську допомогу, без зайвих питань, на пояснення яких піде дорогоцінний час, я маю принести фельдшеру потрібні інструменти, допомогти тощо», – сказала Поліна Іванова.

Поліна розповідає, що їй дуже подобаються автомобілі – вона любить ними кермувати та… ремонтувати. Дівчина непогано розуміється на їх технічних «душах», наприклад, неодноразово брала участь у ремонтах двигуна, коробки передач, редуктора. Зі своїми товаришами вона могла довго сидіти біля машин, вивчати її, шукати проблему та усувати її. Але це були старі автомобілі. З іномарками Поліна тільки знайомиться.   

«Ще раз дуже хочу подякувати своїм колегам-водіям за підтримку та допомогу. Я можу зателефонувати їм у будь-який час, навіть вночі, щоб щось термінове запитати, і завжди отримаю відповідь. Це дуже надихає, – говорить Поліна. – Втім, я бачу, що колеги хвилюються, що у перспективі я можу звільнитися. Зараз я продовжую навчатися, здобуваю вищу освіту у Міжрегіональній академії управління персоналом у Кам’янському. Нові знання допоможуть мені розвиватися у майбутньому.  А планів у мене дуже багато. Я люблю техніку і планую й надалі розвиватися у світи автомобілів. Зараз у мене є унікальна можливість попрактикуватися у водінні, працювати та спілкуватися з людьми різного віку – це надзвичайно цінний досвід. Одна із мрій мого дитинства – опанувати усі види автомобілів, вивчитися та відкрити усі категорії. Зараз у мене є реальний шанс це здійснити. Тож, будемо працювати!».

Категорії
Новини

Конкурс “Впізнавай та вигравай!”

Шановні читачі! Ми пропонуємо вам взяти участь у конкурсі «Впізнавай та вигравай!» на сайті газети «Металург», яким ми хотіли б розпочати низку приємних зимових подій та передноворічних сюрпризів.  

Для переможців цього конкурсу ми приготували неочікувані призи, які налаштують вас на позитив та додадуть вам та вашим родинам приємних емоцій.

Взяти участь у грі можуть не лише працівники підприємства, а й усі охочі. Серед усіх, хто надішле правильну відповідь, ми розіграємо суперові призи та Приз-сюрприз.

Конкурс триватиме з 20 листопада по 10 грудня.

Кожна зі статей на сайті http://metalurg.online супроводжується фото. В деяких статтях фото будуть підписані. У цих підписах зустрічатимуться назви професій. Щоб перемогти у конкурсі потрібно надіслати нам 11-13 грудня у приватні повідомлення сторінок підприємства у Фейсбуці або Інстаграмі правильну відповідь.

А саме: назву статті та яка/які професії є у підписі до фото.
Разом з відповіддю вкажіть свої ім’я та прізвище, мобільний номер телефону для зв’язку. Щоб отримати приз, треба вказати свої справжні дані.

Переможцем стане той, хто правильно назве більшу кількість професій, підписаних під фото. Відповідно до кількості правильних відповідей визначаться й друге та третє місця. При рівній кількості балів перемогу отримає той, хто першим надішле правильні відповіді.

Втім, у нас є й приз глядацьких симпатій. Його ми подаруємо за найбільш оригінальний підпис, який ви запропонуєте до фото з професіями. Якщо бажаєте претендувати й на цей приз разом з основними, то додатково позначте – Приз симпатій і потім вашу назву фото (вкажіть до якої статті це фото).

Отже, читайте статті на сайті газети, шукайте підписи фото з назвами професій, надсилайте нам відповідь – і успіху вам!

Категорії
Новини

Бал на 12 балів!

Криворізькі студенти відсвяткували своє свято – День студента – разом з «АрселорМіттал Кривий Ріг».

У Палаці культури металургів справжній бал! «Хіба зараз до святкувань?» — скаже хтось. Але ж молодість швидкоплинна, а душа бажає свята, яке допоможе молодим людям скинути тягар стресу з плечей та познайомитися з найбільшим українським підприємством, на яке вони, можливо, прийдуть працювати. Якщо всім є зиск, то чому б не побалувати себе балом? Тож ми починаємо.

До зали заходять молоді люди. Їх багато. Дехто в справжніх бальних сукнях та костюмах. Хтось обрав молодіжніший стиль. А дехто не став заморочуватися й завітав на свято у звичайному вбранні, певно, вважаючи, що свято — це не про зовнішність, а скорше —  внутрішній стан. Пригощалися смачними тістечками, кока-колою та глінтвейном, але безалкогольним. Танців було багато, був і танцювальний майстерклас, до якого охоче долучалися шикарні пари. Але була й альтернатива.

«Ми намагалися створити комфортні умови для всіх криворізьких студентів — наших гостей, — пояснює організаторка свята, фахівчиня відділу з підбору персоналу та розвитку молодіжних проектів «АрселорМіттал Кривий Ріг» Валерія Грешнікова. — Крім танцполу ми створили комфортну зону чаювання, де студенти мають змогу насолодитися бесідами за кухликом чаю, а також шахову зону, де гості мали змогу зіграти у найпопулярнішу інтелектуальну гру сучасності. Наша мета — створити студентське ком’юніті, спільноту, братство, де б це студентське покоління, яке зазнало всіх обмежень дистанційки, змогло б розірвати перепони і вдосталь наспілкуватися. Ще одна мета — створення позитивного іміджу нашого підприємства, куди б захотілося прийти працювати, адже люди зараз треба всім, особливо молоді й освічені».

Єлизавета Старикова вчиться у Технологічному фаховому коледжі ДУЕТ та є учасницею нашого освітнього проєкту «Нова фабрика 2.0». У дитинстві вона не мріяла стати металургом, але зараз їй обрана професія дуже подобається. «Я вчуся у коледжі, працюю на коксохімічному виробництві і навчаюся на «Новій фабриці». І мені це все подобається!. Вся моя родина — це гірники й металурги. Я хочу зростати саме у цьому напрямку, чим вище, тим краще. Сьогодні чудова вечірка! Отримую насолоду від крутого відпочинку. Зараз він нам дуже потрібний, особливо моральний».

На балу Лізу супроводжує студент Технологічного фахового коледжу ДУЕТ Владислав Наумов. Він також учасник «Нової фабрики». «У дитинстві я займався бальними танцями, але у старших класах закинув. Шкодую? Певно, ні. Всьому свій час,  — відверто відповідає Влад. — Але сьогодні із задоволенням знову поринув у світ танців! Дуже дякую організаторам: «АрселорМіттал Кривий Ріг», відділу з підбору персоналу за цю чудову можливість знов відчути цей вир. Настрій, музика, естетика — все на найвищому рівні! Це чудова можливість відпочити від пар, від тривожних новин та насолодитися життям».

Апогеєм заходу стало визначення короля й королеви балу. Як і годиться коронованим особам, вони отримали корони, ну й звичайно ж королівські подарунки.

Цей бал-маскарад так само, як і багато інших заходів для молоді, підприємство проводить з метою залучення талановитих студентів на «АрселорМіттал Кривий Ріг», створюючи умови для їх розвитку. Організаторка Валерія Грешнікова зізналася, що також безпосередньо причетна до цього до свята, бо роботу в «АрселорМіттал» поєднує зі студентським життям. «Я зустріла тут студентів не тільки криворізьких закладів освіти, а й з київських та харківських вишів, які дали багато приємних відгуків про захід. Завдяки цьому ще раз впевнилася в тому, що для покоління, яке фактично живе у віртуальному світі і навчається більш ніж 5 років дистанційно, проведення таких заходів дуже важливе і корисне. А для нас, як роботодавця, дозволяє залучати активну молодь, адже за нею – майбутнє».

Посилання на всі фото з балу (активне до 24.11.2024)

https://fex.net/uk/s/pocyzz2

Категорії
Новини

60 плавок – це не про відпочинок

Колись серед металургів був популярним жартівливий лозунг «Наша сила в плавках!». Але як то кажуть, у кожному жарті – лише частка жарту. Адже від кількості плавок у серіях залежать собівартість наших сталевих заготовок, які виробляються відділенням безперервного розливання сталі конвертерного цеху, та продуктивність роботи відділення. Зниження ж собівартості та підвищення продуктивності – сильні сторони будь-якого підприємства. І тут маємо нове досягнення – 60 плавок, розлитих на машині безперервного лиття заготовок № 2.

Заступник начальника конвертерного цеху з безперервного розливання сталі Олександр Лук’янов разом з колегами постійно працюють над підвищенням серійності, і досягнення очевидні.

«Рекорди – це приємно, але це не рекорди заради рекордів, – пояснив Олександр Лук’янов. – Тут важливе скорочення витрат, яке впливає на скорочення собівартості. Річ у тім, що на кожну серію використовується стала кількість розхідників. Також на кожну плавку ми маємо приблизно однакову кількість обов’язкових відходів – обрізі та скрапу. Чим вища серійність, тим більше продукції ми отримуємо в кожній серії. Відповідно, менше витрат на тонну продукції. А зниження витрат – це зниження собівартості. А ще внаслідок зростання серійності менше часу загалом витрачається на підготовку устаткування. Відповідно, зростає продуктивність роботи відділення».

Як розповів начальник бюро із супроводу технологічних процесів департаменту з виробництва чавуну і сталі Кирило Чмирков, було декілька причин, які не дозволяли проводити довгі серії, обмежуючи кількість плавок у них. Найчастіше доводилося зупиняти серії з причини перегріву корпусу проміжного ковша в районі дельти (носок промковша). Від дії розплаву, температура якого перевищує 1500 градусів за Цельсієм, корпус ковша захищений вогнетривним захистом. Але від цього захисного шару корпус все одно нагрівається. І коли його зовнішня температура сягає вище 300 градусів, виникає загроза деформації чи прогару, що небезпечно для людей і може зіпсувати коштовне устаткування. Тож серію доводилося зупиняти. Цю проблему дослідили разом із Сергієм Сліпченком з технічного управління й усунули причини передчасного нагріву корпусу.

«Була покращена ізоляція між захисним шаром та металоконструкціями промковшів, – говорить Кирило Чмирков. – Також вдосконалили процедуру замірів температури сталі, щоб запобігти швидкому псуванню футерування промковшів, покращили конструктив анкерних кріплень, які тримали шар вогнетривних матеріалів. Попрацювали також над культурою виробництва, оскільки деякі виробничі операції виконувалися, ну скажемо, не з належною увагою. Працівників ознайомили з помилками та їх наслідками що до стану устаткування та стабільності його роботи. Ці та інші заходи посприяли тому, що зупиняти серії з-за надмірного нагрівання промковшів доводиться значно рідше».

Є ще одна розповсюджена причина зупинок серій – це втрата струмків. Наші МБЛЗ розливають сталь шести струмками кожна. І коли два зі струмків перестають працювати без можливості перезапуску, то продовжувати серію стає недоцільно. Найчастіше причинами втрати струмків є вихід з ладу машин газового різання, тягнучо-правильних машин або кантуючих холодильників. Завдяки роботі команди на чолі з начальником ремонтної служби ВБРС Миколою Єфіменком устаткування зараз працює набагато стабільніше, тож зупинок серій внаслідок втрати струмків стало набагато менше.

«Треба відверто сказати, що поряд з позитивом від довгих серій ми маємо додаткові складнощі, – продовжив Кирило Чмирков. – Після таких серій важче відновлювати промковші, готувати їх до наступних серій. Це потребує додаткових витрат. Тому гнати рекорди за для рекордів ми не будемо. Наразі завдання – закріпити наші нещодавні досягнення та на основі досліджень визначитися, до якої межі нам доцільно збільшувати серійність».

Змінний майстер ВБРС конвертерного цеху Євген Найденко координує роботу з виготовлення заготовок від підготовки сталі в установці позапічної обробки до виходу готової продукції. На його думку, значно збільшити серійність, всупереч викликам, пов’язаним з повномасштабним вторгненням, вдалося завдяки зростанню професіоналізму працівників, чіткій взаємодії всіх учасників процесу та якісно новому рівню керування. «Багато виробничих ситуацій мають кілька варіантів дій з боку працівника. І часто на вибір людина має лічені секунди. Так от, наші люди досягли такого рівня майстерності, що вони обирають найраціональніший спосіб. І це стосується не лише технологічного персоналу, а, наприклад, ремонтників або машиністів кранів. Завдання ж майстра – своєчасно допомогти, підказати, якщо в цьому є потреба. Керівництво ж разом з фахівцями технічного управління своєчасно виявляє проблемні моменти й пропонує заходи для поліпшення. Такі підходи дають результат, в тому числі й рекордні серії».