Категорії
Новини

Машина № 7 ще дасть коксу!

Завдяки системі Виробництва світового класу WCM працівники коксохімічного виробництва підвищили надійність основного устаткування – трамбувальної завантажувально-виштовхувальної машини № 7.

Як розповів інженер WCM Віталій Пироженко, згідно з розкладанням витрат саме сьому ТЗВМ визначили найпроблемнішим, критичним устаткуванням, поломки якого кілька разів призводили до суттєвих збоїв виробництва коксу та значних ремонтних витрат.

«Щодо ТЗВМ № 7 ми застосували комплекс заходів, – розповідає Віталій. – Це 10-кроковий проєкт за програмою «0 поломок» з ремонту формувальної плити, масштабний Kobetsu Kaizen на кабельній естакаді, який дозволить уникнути величезних витрат на закупівлю кабелю. А робота з автономного обслуговування устаткування компресорної станції, яке також завдало нам чимало головного болю, ще триває».

Лідером 10-крокового проєкту з ремонту формувальної плити став майстер з ремонту механоустаткування коксових батарей 5 і 6 Віталій Гуменюк. «ТЗВМ – це надважлива багатофункціональна машина, – пояснює майстер Гуменюк. – Вона формує вугільний пиріг, завантажує його до камер коксування та виштовхує готовий кокс. Три в одному, як то кажуть. Саме на формувальній плиті формується пиріг, а потім плита подає вугільну шихту в середину коксових батарей. Сама плита має довжину 19 метрів, ширину 45 см і важить близько 6 тонн. Маса ж вугільного пирога – близько 38 тонн. Не дивлячись на те, що плита зроблена зі сталі товщиною 8 см, вона також зношується, і кожного року ми її міняли. Недешеве задоволення, адже нову плиту доводилося купувати за близько мільйона гривень. Застосування WCM дозволить нам суттєво зекономити».

Справа в тім, що передня частина плити зношувалася набагато швидше, ніж задня. І команда Гуменюка запропонувала заміну не всієї плити, а лише її передньої частини. Спочатку група на чолі із заступником головного механіка коксохімічного виробництва Вячеславом Дроздом розробила креслення та іншу технічну документацію. Згідно з нею працівники коксового та спеціалізованого ремонтного цехів відрізали зношену передню частину та приварили нову, виготовлену працівниками СРЦ. З роботою чудово впоралися класні зварники-паспортисти Григорій Кубрушко (коксовий цех) та Володимир Коваль (СРЦ). Під час ремонту також відзначилися бригадир слюсарів-ремонтників КЦ Сергій Дорофеєв, майстер з ремонту устаткування СРЦ Юрій Кабаєв та інші працівники обох цехів.

Оновлена плита експлуатується вже два місяці. Вона добре себе показала. І хоча наступного разу вже доведеться міняти плиту повністю, все одно такий ремонт дозволить економити щорічно близько пів мільйона гривень. «І це не єдиний плюс цього 10-крокового проєкту, – розповідає заступник начальника коксового цеху з експлуатації Олексій Маренич. – Ще одна перевага – ми менше часу витрачаємо на ремонт, ніж на заміну, тому можемо виробити більше коксу. До того ж, зменшення тривалості зупинок процесу коксування зберігає, так би мовити, здоров’я наших батарей. Тендітні вони у нас, не люблять тих зупинок. А ще вугільний пиріг на оновленій плиті плавно заходить до камери коксування, що також позитивно позначається на зносостійкості устаткування. І при плавній подачі не вивалюються з камер коксування частини пирога, що убезпечує наших дверевих від додаткової роботи у небезпечних умовах. Тож це ще й на охорону праці позитивно впливає».

Кілька місяців тому на батареях №№ 5, 6 стався прикрий випадок. Кабель, який живить ТЗВМ-7, провалився в отвір кабельного лотка і порвався. «Ці отвори у лотках необхідні для того, щоб під дією високих температур лотки не деформувалися, – продовжує Олексій Маренич. – Тому після випадку з поривом кабелю, на заміну якого цех витратив близько 480 тисяч гривень (кабель шестикіловольтний, ще й комбінований – електрокабель та кабель зв’язку) наша команда з впровадження WCM замислилася: як так зробити, щоб кабелі більше не рвалися. На отворах кабельних лотків наварили перетинки, виключивши падіння кабелю в отвори і, відповідно, його пориви».

Впровадження автономного обслуговування на компресорній станції коксових батарей знаходиться на другому етапі. Аномалії устаткування вже виявлені та поступово усуваються. Мета – повернути устаткування до базового стану. Всі ці заходи на ТЗВМ-7 вже дають зменшення простоїв коксових батарей та суттєве скорочення витрат на аварійні ремонти.

Категорії
Новини

«Турнір памʼяті героїв-захисників «АрселорМіттал Кривий Ріг» з мініфутболу  

До Дня захисників і захисниць України на підприємстві проходить «Турнір памʼяті героїв-захисників АрселорМіттал Кривий Ріг» з мініфутболу.

Цей турнір – символ гордості, безмежної шани і вдячності військовим, що віддали своє життя заради нашої свободи. Ми хочемо підтримати родини загиблих воїнів.

Минулих вихідних пройшов перший тур турніру.

Результати першого туру:

група А

РМЦ-1 – Прокат-3 3:5

ЦПС – ЦЕЗТ 2:6

група В

ФЧЛЦ – ЦМК+ВТЦ 8:4

СПЦ-1 – ЗЦ-3 10:6

група С

ГТЦ+УЗТ ГД – РУ ГД 8:1

ДАТП КХВ – Конвертор 3:9

Календар другого туру:

Матчі проходять на полі для мініфутболу ДЮСШ №1 (за стадіоном «Металург», парк ім. Б. Хмельницького, Соцмісто).

Запрошуємо усіх прийти і підтримати наших гравців!

Категорії
Новини

Війна забрала життя металурга Богдана Ніколайчука

Богдан Ніколайчук працював прибиральником гарячого металу ПП «Стіл Сервіс». Він пішов захищати Україну.

Під час ведення бойових дій 22 серпня 2023 року солдат, водій-заправник взводу забезпечення зенітного ракетно-артилерійського дивізіону Богдан Ніколайчук був тяжко поранений. Це сталося у населеному пункті Часів Яр Донецької області. 5 вересня він помер від отриманих поранень у клінічній лікарні «Феофанія».

За словами старшого майстра «Стіл Сервісу» Олександра Бруханського, Богдан був майстром своєї справи та дуже позитивною людиною. «Війна дійсно забирає найкращих, – розповідає Олександр. – Досвідчений та працьовитий, він будь-які виробничі завдання виконував швидко і якісно. Він працював на п’ятому дрібносортному стані сортопрокатного цеху № 2. Там катають, в тому числі, профілі великих діаметрів. Робота прибиральників металу дуже важка, але  від Богдана ми не чули жодного нарікання. У колективі його поважали. Він був спокійною доброзичливою людиною, готовою прийти на допомогу. Такі працівники, такі люди – на вагу золота. Це невиправна втрата для всіх нас».

Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, колегам загиблого воїна та металурга Богдана Ніколайчука.

Категорії
Новини

Осіння толока: «Ну, сміття, бережись!»

Щоб осіннє місто стало охайнішим та більш затишним, у боротьбу зі сміттям вступили працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг», стажери підприємства, учасники двох сезонів «Нової фабрики» і прості містяни.

Суботнього ранку 16 вересня біля ставку, що поряд з ринком «Термінал», було гамірно. Тут лунала музика, а помаранчева палатка з логотипом «АрселорМіттал Кривий Ріг» красномовно доводила проїжджаючим, що тут відбувається щось хороше. Це була осіння толока – зелена ініціатива, організована корпоративними комунікаціями від імені  підприємства.

Попрацювати над чистотою довкілля на березі ставку зібралися майже двісті учасників. Усі дружно «озброювалися» рукавичками та сміттєвими пакетами. Не обійшлося і без приємностей: на тих, хто прийшов на толоку найпершим, чекали подарунки – брендові футболки «АрселорМіттал Кривий Ріг». Організатори подбали і про смачний перекус після прибирання: запашні пиріжки, чай, каву та водичку.

Місце прибирання біля першого ставка було обране невипадково, адже воно розташоване поряд з дорогою, що веде на завод. Цей шлях з видом на градирні є своєрідною візитівкою нашого підприємства та й Кривого Рогу. Крім того, ставки є популярним місцем для місцевих рибалок,  а також для відпочинку криворіжців та гостей міста. Щоправда, не завжди після такого відпочинку ставки залишаються чистими. У цьому зайвий раз  пересвідчилися учасники толоки.

Студентки КНУ Наталя, Дарина та Ірина прийшли на толоку, щоб допомогти прибратися. «Щось з’їсти біля водички, а обгортку викинути під кущик, пляшку ж закинути у воду. А що, вони ж усе сховають! На жаль, так вчиняють деякі люди», – говорить Наталя.

«Зараз тут атмосфера просто «вогонь». Усі усміхнені, з чудовим, навіть бойовим настроєм. Тож, сміття, бережись, ми йдемо!», – сказала Дарина.

Щоб працювати було ще цікавіше, учасники толоки вирішили позмагатися, хто більше назбирає сміття. Для цього учасники розділилися на команди зі кольором . корпоративних браслетів учасників: білі, сірі, помаранчеві. І робота «закипіла»!

Вже за кілька хвилин після початку толоки Максим Козік приніс величезний пакет зі сміттям. «Непотрібу тут дуже багато, тільки встигай збирати, говорить він. – У мішку є пляшки, кришки, пластикові обгортки та навіть памперси. Не дуже приємні знахідки. Їхнє місце на смітнику, а не у зеленій зоні».

Поруч із Максимом декілька хлопців майже «пірнули» у невеличку яму. Складу пляшок, що був там захований, міг би позаздрити будь-який пункт прийому склотари.

З очерету на березі ставка хлопці з політехнічного технікуму Дмитро Ніцкий та  Владислав Кувіта витягнули декілька пакетів зі сміттям. У зелених схованках студенти знайшли різноманітні обгортки, пластикові стаканчики, пляшки. А хлопці, які працювали поруч, «спіймали» в очереті пару ну дуже потріпаних кросівок. Із дальніх кущів хлопці та дівчата притягнули навіть старі автомобільні шини, понівечену пральну машину, плитки кахлю та інші незвичні «скарби».

Разом зі студентами, які доєдналися до толоки, працювала і начальниця відділу з розвитку молодіжних проєктів та взаємодії з навчальними закладами нашогопідприємства Ірина Рябінкова. «Охочих попрацювати над чистотою довкілля зібралося дуже багато. Студенти хочуть, щоб у нашому місті було чисто та охайно. А ще – працювати гуртом – то дуже весело», – сказала Ірина.

«Мабуть невипадково співпало, що цієї суботи відзначався Всесвітній день прибирання у світі, – сказав Олексій Цвинда, студент КНУ, координатор ВГО «СД Платформа» у Кривому Розі. – Ми радо доєднались до акції підприємства, з командою працюємо із піднесений настроєм, хочемо, щоб більше тут ніколи не було сміття».

Олена Трушевська, інженер-еколог нашого підприємства, прийшла на толоку разом із п’ятирічним сином Богданом. «Це його перша толока в житті. Нехай він привчається до чистоти, знає, що смітити не треба. А ще усі разом ми робимо саме екологічну справу. Нашу планету треба берегти», – сказала Олена.

За кілька годин праці команди назбирали три величезні купи сміття. У команди сірих вона виявилася найбільшою. Але разом із ними перемогу над брудом святкували усі команди і учасники, адже вони зробили важливу за кольором і сенсом справу – зелену. Та ще й так постаралися, що 25-тонний вантажний автомобіль підприємства двічі вивозив увесь непотріб.

З історії ставків на Соцмісті

А чи знаєте ви, що ставки на Соцмісті колись конкурували з південним Чорноморським узбережжям, та ще й були пов’язані із нашим підприємством?

У 1960-х роках, коли Соцмісто активно будувалося, переважно для будівельників та працівників тоді ще Криворізького металургійного заводу, виникла потреба повноцінного відпочинку, особливо влітку. Перед керівниками міста постало завдання із зірочкою: де можна влаштувати такі умови для людей, які не могли надовго поїхати кудись відпочивати, адже активно працювали на виробництві та ще й позмінно. Погляд керівників «впав» на ці ставки. Насправді вони штучні, але зроблені не на порожньому місці, бо тут проходить балка Червона.

Отже, 11 липня 1965 року на другому ставку Соцміста відкрили пляж. У штучні пруди запустили чисту дніпровську воду. А береги були відсипані справжнісіньким білим морським піском з Чорноморського узбережжя.

Новий пляж оснастили вишкою для прижків у воду, сучасними (на той час) душовими кабінками, питними фонтанчиками, тентами від сонця, дерев’яними лежаками. А поряд знаходилися торгівельні павільйони з морозивом, мінеральною водичкою, соками  та солодкими газованими напоями.

Були й водні атракціони – катання на лодках та водних велосипедах. Отакої!

До речі, пляж з усім необхідним для відпочинку був і на першому ставку, де цієї суботи пройшла толока. Тож її учасники подбали не лише про чистоту довкілля, а й про збереження історичного куточка Кривого Рогу та нашого підприємства.

Категорії
Наші люди

Головна опора в житті – оптимізм

Ця людина впевнена в собі, знає, чого прагне, вміє добре працювати, їздить на роботу велосипедом і на різні життєві ситуації дивиться з оптимізмом. Водій навантажувача управління складського господарства і підготовки виробництва Олександр Баранець отримав цього року найвищу відзнаку підприємства «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«І навіщо ті росіяни приперлися на нашу землю? Сьогодні знову вночі майже ніхто не спав. Гупало сильно. Там, де я живу, чомусь найчастіше і ракети над головою свистять, і «шахеди» торохтять. Та як би там не було, зранку я сідаю на велосипед, який 30 років тому купив за дешево, та їду на роботу. Так роблю вже багато років. Це додає мені здоров’я та заряджає енергією на цілий день». З цих слів Олександра Баранця ми розпочали розмову-знайомство з ним.

Працювати на підприємство Олександр прийшов на початку восьмидесятих років минулого століття. Був оператором поста управління на тоді ще блюмінгу № 3. Робота була цікавою, перспективною. Якби не «але»: у 1986 році сталася чорнобильська аварія. І Олександр Баранець став одним із перших, кому довелося ліквідовувати її наслідки.

«Це зараз у військкоматах люди медкомісію проходять, а за радянських часів було по-іншому: зранку визвали до військкомату, а ввечері мене з іншими хлопцями вже везли до Чорнобиля, – розповідає Олександр Баранець. – На місці нас вишукували та запитали, хто знає хімію. Я відповів «ні» і мене одразу забрали, сказали, що зроблять із мене «хіміка» за дві години. З’ясувалося, що я потрапив до наукового центру міністерства оборони атомної енергетики. Назва помпезна, а насправді робота у мене була страшною. Я відбирав проби у рудому лісі, це саме там, де після викиду радіації нічого живого не залишилося, а також навколо самої атомної станції. Іноді було моторошно. Заходиш до хати, а там все так, ніби люди тільки-но її залишили: лежать речі, їжа на столі. А навкруги тиша, навіть комах нема. Таку роботу довелося виконувати 40 діб. В умовах радіації це дуже довго. Це зараз я розумію, що для мене та багатьох інших то теж була своєрідна війна. Багатьох хлопців, які тоді були зі мною, вже немає в живих. Я не знаю, що мені допомогло, напевне оптимізм та бажання жити».

Коли Олександр Баранець повернувся на підприємство, то змінив професію – став водієм вилкового навантажувача в тоді ще цеху підготовки виробництва (зараз цеуправління складського господарства і підготовки виробництва). Ця робота вимагає не лише стовідсоткового володіння технікою, а й уміння ювелірно вправлятися із різними вантажами, наприклад, брикетами із вогнетривкою цеглою для ремонту доменних печей та інших «гарячих» робіт або контейнерів із різною продукцією. Працювати доводиться багато, наприклад, впродовж зміни треба завантажити або вивантажити від 100 до 200 тонн вантажів, та ще й зробити це все акуратно, щоб не пошкодити продукцію. Олександр розповідає, що навчатися цій справі йому довелося майже самотужки. Досвідчені водії показали, як правильно це робиться, і у Баранця все одразу вийшло так, як треба. Окрім того, він добре знається на техніці і може самостійно слідкувати за технічним здоров’ям свого навантажувача.

«Коли мені повідомили, що я отримав звання «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг», то я одразу не повірив в це, – продовжує Олександр Баранець. – З 1981 року я просто сумлінно працюю на підприємстві, намагаюся робити свою справу якісно і вчасно. І мені приємно, що таке ставлення до роботи цінується, це я вже добре знаю зі свого досвіду. За роки роботи мене неодноразово нагороджували: і грамоти давали, і премії. Пам’ятаю, в «лихі» дев’яності роки за браком грошей існував бартер, тоді мене нагородили спортивним костюмом. Гарний був, красивий. Зносив його із задоволенням. Знаком «Честь і гордість» пишаюся. За мене пораділи мої рідні: дружина Вєра, яка теж свого часу працювала кранівницею у нашому підрозділі, та дві мої доньки Людмила та Валентина. Вони теж працюють на підприємстві. До речі, я вже щасливий дідусь, онуку Кирилу 10 років, а онучці Каті – 12. Вони часто розпитують мене про роботу, про підприємство. Хочеться, щоб і вони знайшли свою справу, коли виростуть, щоб робота їм подобалася. Цього бажаю й усій молоді, яка зараз тільки розпочинає своє трудове життя. Головне, щоб нарешті скінчилася ця війна та настала наша перемога».

Категорії
Наші люди

Головний калібрувальник і межі можливого

З початку повномасштабного російського вторгнення кожен з нас мимоволі став хоч трохи воєнним експертом. «Контрнаступ», «дрон», «Леопард» та інші слова увійшли до повсякденного вжитку. Серед таких слів є й «калібр».

Це слово універсальне. Воно часто вживається і в металургії, серед фахівців прокатного виробництва. Є навіть така спеціальність – калібрувальник, без якої неможливо уявити виробництво прокату. Нещодавно головний калібрувальник прокатного департаменту Володимир Найдьонов отримав найвищу нагороду підприємства – звання «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Після навчання у металургійному технікумі, а потім ще й в інституті, Володимир у 1995-му році прийшов працювати на блюмінг-2  вальцювальником. А за три роки Найдьонову запропонували місце у калібрувальному бюро.

Щоб виготовити прокатну продукцію, треба прокатати нагрітий метал (розкат) між валками прокатних клітей. Метал, проходячи через ці валки, стає все тоншим і тоншим, поки не набуває потрібної форми та товщини. А от який прокат вийде зі стану – арматура, квадрат або кутник – залежить саме від калібру. Калібр – це отвір між струменями валків, крізь який проходить метал. А струмені – це пази, які вирізаються на валках у вальцетокарному цеху. Те, якої форми та розміру мають бути пази на валках кожної кліті, і вирішує калібрувальник. Він створює схему калібрування для кожного виду прокатної продукції. Але не лише це.

«Щоб вийшов прокатний профіль діаметром 40 міліметрів із квадрата 80х80 мм, метал має пройти через сім клітей, – пояснює Володимир. – А щоб отримати катанку діаметром 5 мм із квадрата 150х150 міліметрів знадобиться вже 30 клітей. Кожна кліть має свій калібр, який ми розробляємо, креслимо. А ще калібрувальники розраховують оберти валків за секунду, швидкість руху розкату станом та інші параметри, які необхідні для отримання потрібної споживачеві продукції. Це все разом і є технічною документацією, за якою токарі нарізають струмені, а прокатники налаштовують стан».

Чим професійніше зроблена технічна документація, тим менше треба експериментальних прокаток та переналаштувань,  тобто заощаджуються час та ресурси. Освоєння випуску нового виду продукції – це щоразу виклик для калібрувальника. Впродовж останніх років освоєння нових профілів йшло шаленими темпами, адже конкуренція на ринку металопрокату надзвичайно жорстка і важливий кожен клієнт, що б він не забажав отримати. Наші калібрувальники на чолі з Володимиром Найдьоновим розробили технічну документацію для виготовлення таких специфічних видів, як чотирирядна арматура із серповидними ребрами, і з постійною висотою ребер та багато іншого.

«Інколи доводиться розсувати межі можливого і освоювати профілі, на які наші стани не були розраховані, – усміхається Володимир. – Наприклад, кутник з полицею 63 міліметри на дрібносортному стані № 2, тоді як у проєкті стану є обмеження 20-45 мм. Або нещодавно освоїли катанку діаметром 4,5 та 5 мм у прокатному цеху № 3, хоча проєктна можливість стану становить не менше, ніж 5,5 мм. Це розширило конкурентоспроможність підприємства, додало нових клієнтів. Ненудна у нас робота, маю сказати. Творча».

Володимир Найдьонов – не лише калібрувальник найвищого гатунку, а й лідер у своєму колективі. Він надзвичайно цінує всіх своїх колег, а особливо досвідчених Сергія Темченка та Владислава Брагинця, з якими пропрацював пліч-о-пліч багато років. Натомість Володимира високо цінують у прокатному департаменті.

«Володя протягом багатьох років бездоганно виконує свою роботу як фахівець та керівник, – говорить заступник директора прокатного департаменту Сергій Чумаченко. – Він і його колеги надзвичайно багато зробили для освоєння нових видів продукції і продовжують це робити, незважаючи на війну.  У нас для цього є більше можливостей, тому що зараз прокатні стани не працюють на повну потужність. Лише коли Найдьонов з його командою накреслять усі калібри, прохід металу, починаючи з квадрату 150 і до діаметру 4,5 готової продукції, за справу беруться прокатники. Робота калібрувального бюро надзвичайно цінна для нас. Правильно розроблена документація дають нам стабільні виробничі показники та якісний прокат».