Позначка: кривий ріг

Категорії
Наші люди

Гірничий залізничник золотого покоління

Наприкінці жовтня активіст ветеранської організації «АрселорМіттал Кривий Ріг» Володимир Шаряк запропонував разом привітати з 90-літтям ветерана ГД Якова Майданіка. Володимир сказав: «Це представник золотого покоління, що заклало основи успіхів департаменту, який навіть у найскладніші часи не зупиняється».

Яків Тимофійович зустрів нас у доброму гуморі. Вже з ціпочком, але сам прийшов на місце зустрічі. Зустріч була теплою, а розмова надзвичайно цікавою.

«Родом я з Кіровоградщини. Виріс у старовинному селі Аджамка, де не було поміщиків, а було вільне козацьке поселення, – почав розповідь Тимофійович, відсьорбнувши чаю. – Коли виповнилося 15, поїхали ми з друзями вчитися у Миколаїв. Я вивчився на коваля, а потім працював на заводі, де будували крейсери та підводні човни. Участь у будівництві військових кораблів викликала захоплення у юнака! Відслуживши в армії, у Миколаїв я не повернувся, а потрапив до Кривого Рогу».

Там жили родичі Якова, а гуртом воно веселіше. Він влаштувався ковалем на «Криворіжсталь». Робота подобалася, але здоров’я підвело.

«Був я у дитинстві надміру допитливим, і це вилізло боком, – згадує наш герой. – Бавилися ми з хлопцями гранатами, що залишилися після війни, і мені пошкодило ногу й руку. А сильні руки – головне для коваля. Тут дитяча травма і відгукнулася. Тож я влаштувався слюсарем на наш гірничозбагачувальний комбінат, який щойно почав працювати. Робили гуркоти для дробильних фабрик, потім ремонтували насоси, що качають пульпу. Ненудна робота. А комбінату треба було більше залізничників, тож я вивчився, і став помічником машиніста тепловоза».

Яків Тимофійович каже, що робота залізничників у кар’єрах особлива. Там більше складнощів і небезпек, ніж на звичайній залізниці. Особливо небезпечною була праці у 50-60 роках. Тоді значно більше думали про плани та рекорди, ніж про безпеку.

«Нерідко рейки клали на бути, тобто кам’яні брили. І треба було мати неабияку майстерність та витримку, щоб керувати составами, – пригадує ветеран. – Часто поїзди сходили з рейок. Доводилося за допомогою спецпристроїв – горбуш і лягуш – вертати їх назад. Кар’єр № 1, який давно вже не працює, був розроблений, на мою думку, якось невдало, воронкоподібно, з крутими схилами. Схоже, що про безпеку думали найменше. Тож доводилося возити руду над такими урвищами, що втискаєшся в крісло наче востаннє».

Далі почалася розробка другого кар’єру. Потім третього. Спочатку возили розкривні породи, а вже потім доходило до руди. Тоді вже була безпечніша організація, але така робота завжди дуже важка. Вона вимагає дотримання всіх вимог.

«З помічника я став машиністом. Доводилося постійно вчитися. Кожні два роки ми наново здавала іспити, бо знання в нашій роботі – це не лише продуктивність, а й збереження життів, – пояснює Яків. – Старший син мене підколював: «Татку, я вже 10 класів закінчив, а ти за тими ж книжками сидиш». Сини  – то окрема тема, дуже приємна. Їх у мене двоє – Сашко й Сергій. Зараз їм 60 і більше. Малими часто возив їх на Каховку. Ловили рибу, раків, сиділи біля вогнища…Я виховував їх, а вони мене. Щоб бути прикладом, кинув палити, почав займатися фізкультурою, суттєво обмежив вживання під час «бутильків».

Найвищою цінністю життя Тимофійович вважає свою родину. Саме родині він завдячує щастю та довголіттю. Він вдячний дружині Марії Степанівні за родинну гармонію.

«Дружина завжди була й залишається моєю опорою. Я ніколи без смачного сніданку не їхав на зміну, завжди були й залишаються підтримка та розуміння, – романтично усміхнувся Яків. – А ще багато залежало від колег. Машиніст і помічник роблять одну справу, де головне – також розуміння. В мене було кілька помічників. Я вдячний Жені Пащенку, Юрі Майстренку та іншим. Були й ті, з ким не зійшлися. Але взагалі колектив був чудовий. Допомагали одне одному. Пам’ятаю, як отримав квартиру. Хлопці миттєво винесли й навантажили речі. А поки я здавав ключі від старої квартири в ЖЕК, вони вже все витягли на сьомий поверх, хоча ліфт не працював. А тут вже Степанівна з кастрюльками…».

Він і зараз спілкується з колегами, і вважає гармонійні стосунки з ними ще одним двигуном для довголіття. На пенсію Яків вийшов у 1990 році. Потім два роки будував дачу, а далі ще п’ятнадцять працював кочегаром.

«Взимку завантажував лопатою три тонни вугілля щозміни. А взагалі рух і робота допомагають організму довше бути в тонусі. Я й зараз щодня метеляю руками й ногами, тобто роблю зарядку. Інколи вже лежачи у ліжку, що також корисно. А ще люблю гумор. Є люди, які анекдоти наче з торби дістають, я їх завжди не дуже запам’ятовував, але один розповім. Про машиніста:

Машиніст виглядає з вікна паровоза. Підходить чоловік і каже:

  • Яким це треба бути розумним, щоб керувати такою велетенською машиною!
  • Ну так! – відповідає машиніст.
  • Підвезеш мене без квитка?
  • Не можу, у нас з цим строго.
  • Тю, заліз у бочку з димом, і вважає себе розумним, як професор, – відказав машиністові чоловік».

На цій гумористичній нотці щиро вітаємо Якова Тимофійовича з його чудовою датою, бажаємо міцного здоров’я, ще багатьох років щасливого життя, та менше таких «пасажирів»!

Категорії
Наші люди

Бригадир незамінних людей

Прокатний стан – це складний комплекс устаткування, левовою часткою якого рухає електрична енергія. За безперебійну роботу електроустаткування відповідає електрослужба. Електромонтери тут – незамінні люди.

Того року, коли «АрселорМіттал Кривий Ріг» став частиною потужної металургійної корпорації, до сортопрокатного цеху № 2 прийшов працювати молодий електромонтер Віктор Пеліпака.

«Моя перша освіта пов’язана з автоматизацією виробництва, – згадує Віктор. – Тому я був задоволений, що потрапив до одного з найавтоматизованіших підрозділів. Мені сподобалася робота, пов’язана, у тому числі й з системами автоматизації. Але знання, отримані в технікумі, були сучаснішими, ніж тодішній рівень устаткування, що мене не дуже радувало. Час йшов, обладнання обновлялося, ставало цікавіше. А зовсім цікаво стало, коли почалася реконструкція мого стану ДС 250-4».

Саме в результаті тієї реконструкції стан отримав не лише нове прокатне устаткування, а й нову систему електрозабезпечення та сучасну систему керування. Рівень автоматизації значно зріс. Віктор з колегами взяли участь в налаштуванні обладнання.

«Нелегкою виявилася ця справа, але надзвичайно захопливою, – каже Віктор. – Відтоді ми мали справу з новою сучасною технікою. Довелося багато чому вчитися, але то була приємна наука. Технологічний рівень стану, його можливості надзвичайно зросли, а з ними й наша кваліфікація».

Зараз Віктор керує бригадою змінних електромонтерів. Завдання цієї команди – забезпечити безперебійну подачу електроенергії до всіх систем стану та стабільну роботу тисяч одиниць електроустаткування.

«У мене чудова бригада, – говорить бригадир. – Є дуже досвідчені фахівці, такі як Олександр Бацко та Олександр Колодистий. Професійно зростає молодий, здібний Андрій Бородін. Разом обслуговуємо устаткування, ремонтуємо його та вдосконалюємося разом з нашим станом».

Категорії
Новини

Слива Пісарді, барбарис Тумберга та інші «смаколики» у меню озеленення

На «АрселорМіттал Кривий Ріг» завершено реалізацію заходів з благоустрою та озеленення територій та санітарно–захисної зони  у 2025 році, задекларованих  Міською екологічною програми на 2016–2025 роки.

Як розповіла фахівчиня департаменту з охорони навколишнього середовища Юлія Степанова, робота з висадки рослин у 2025 році почалася з квітня. Тоді було висаджено 30 дерев: сливи Пісарді, клени псевдоплатанолисті, глід звичайний, горобина звичайна. У травні – серпні 2025 року на квітниках та клумбах біля управління підприємства висадили 20 кущів барбарису та 176 одиниць квітів (лаванда, вербена, чорнобривці). А на квітниках та  клумбах біля управління коксохімічного виробництва було висаджено 57 кущів – вейгели квітучої, барбариса Тумберга, ялівця скельного, та 40 кущів однорічних квітів і троянд.

«У жовтні роботи продовжилися, – каже Юлія Степанова. – Всього було висаджено 383 одиниць дерев та кущів на 3-й дільниці, на мосту в районі залізничної станції «Кривий Ріг» («Червона»), біля управління підприємства та шахтоуправління (дільниця вентиляційна №4 та адміністративно-побутовий комплекс), рудоуправління (автовідвал Степовий – 2 та АПК дробильної фабрики № 3), а також біля вічного вогню  (пам’ятнику загиблим на війні металургам), біля управління центрального департаменту з утримання та ремонтів та вздовж автодороги до прохідної КПП №1.

У жовтні ми посадили сливи Пісарді, клени псевдоплатанолисті та червоні, катальпи бігонієвидні, барбариси Суперба, ялівці скельні та віргинські, сакури, калини звичайні та кущі кизильника блискучого. Разом з працівниками нашого департаменту до озеленення охоче долучилися  працівники ЦДУР, ШУ та РУ ГД. І, як завжди, не обійшлося без допомоги автотранспортного управління у транспортуванні посадкового матеріалу та забезпеченні поливу. Щиро дякуємо всім, хто долучився, а також приватному підприємству «Промпідряд», які вже не перший рік забезпечують нас якісними саджанцями».

Руслан Герасимець, підсобний робітник дільниці з обслуговування території РВ ЦДУР: «Сьогодні ми садили дерева та кущі біля пам’ятника, біля вічного вогню. Якщо ти усвідомлюєш, що твоя робота корисна, що вона спрямована на благоустрій рідного міста, то робиться вона із задоволенням. Дякую нашим захисникам, подвиг яких дає нам можливість озеленювати рідне місто».

Категорії
Новини

Важливі технологічні гравці

Сьогодні українські залізничники відзначають своє професійне свято, яке є символом вдячності та визнання трудових заслуг усіх, хто пов’язав своє життя із залізничним транспортом. В «АрселорМіттал Кривий Ріг» це свято охоплює фахівців управління залізничного транспорту, до складу якого входять залізничні цехи №№ 1, 2 та 3.

Залізниця «АрселорМіттал Кривий Ріг» не лише транспортує вантажі – вона є важливою ланкою  головних технологічних процесів виробництва. Сотні кілометрів залізничного шляху, більш ніж півтори тисячі стрілочних переводів, власний парк локомотивіви та вагонів. Все це складові великого господарства управління залізничного транспорту нашого підприємства.

Залізничні адміністратори

Так можна назвати основний напрямок роботи фахівців залізничного цеху № 1. Саме вони керують рухом залізничного транспорту. Чергові по станціях, диспетчери, керівники залізничних районів та інші спеціалісти цілодобово дбають про те, щоб поїзди завжди ходили безпечно та за графіком, взаємодіють із спеціалістами інших виробничих підрозділів підприємства.

Локомотивна «амбулаторія»

Технічне обслуговування рухомого складу здійснюють фахівці залізничного цеху № 2. Тут проводяться планові та поточні ремонти локомотивів, напіввагонів, коксовозів, думпкарів та залізничних кранів, вантажністю від 16-ти до 80-ти тон. Вони задіяні у багатьох процесах підприємства, а залізничні крани, за необхідності, також можуть працювати, як мобільні генератори  під час блекаутів для забезпечення залізничних станцій eлектроенергією.

Локомотивна «амбулаторія» цеху облаштована у двох тепловозних депо. Там підтримується технічне здоров’я тепловозів двох серій, з гідравлічним та електричним приводами.  Тепловози однієї серії здебільшого використовуються для перевезення таких вантажів як агломерат, концентрат, вугілля та кокс. Локомотиви іншої серії задіяні у технологічному процесі сталеплавильного департаменту, як то перевезення гарячого металу та супутніх вантажів.

Також у ЗЦ № 2 опікуються і парком  вагонів, що перевозять вантажі по території підприємства, та тими, які курсують на коліях «Укрзалізниці».

Дбають про колії та автоматику

Успіх роботи залізничного транспорту залежить від якості та надійності залізничних колій. Їхнім ремонтом та обслуговуванням в «АрселорМіттал Кривий Ріг» опікується залізничний цех № 3.

Зараз територією «АрселорМіттал Кривий Ріг» пролягає 421 км залізничних колій зі стрілочними переводами та світлофорами. Щоб вони завжди були у робочому стані про них дбають монтери колій, електромонтери, зв’язківці, механіки, фахівці сигналізації, централізації та блокування на залізничному транспорті. Також тут дбають про деякі види спецтехніки, яка задіюється у ремонтах залізничних колій та автоматики.

Точний облік вантажу

Фахівці вантажної служби ведуть облік вантажів, що курсують територією підприємства, та тих, які відправляються споживачам. Здійснюють увесь спектр взаємодії з «Укрзалізницею»,  формують звіти по головним показниками залізничного транспорту, а також займаються впровадженням систем обліку вагонів на підприємстві.

«Залізничники завжди у русі, працюють цілодобово, допомагаючи виробничникам,

адже усі наші підрозділи є важливими учасниками технологічного процесу, – говорить начальник управління залізничного транспорту транспортного департаменту Ігор Аріх. – Звичайно, робота в умовах війни має свої особливості. Як і усі, ми відчуваємо брак кадрів, але активно працюємо над комплектацією спеціалістами, а підготовку ключових професій, як наприклад, помічник машиніста здійснюємо на підприємстві. Для цього у нас є кваліфіковані машиністи-інструктори та наш Університет АрселорМіттал».

Навіть за складних воєнних часів на підприємстві не припиняються ремонти залізничних колій, вагонів та тепловозів. Історично склалося, що ремонтні потужності та виробництво запасних частин тепловозів знаходяться на території країни-агресора. Тому було прийнято рішення про модернізацію локомотивного парку з використанням українських та іноземних агрегатів.

Від старого тепловоза залишаються лише колеса та рама, а всередину встановлюється американський двигун, італійський компресор, чеська гальмівна система та система керування, тягові електродвигуни та інше обладнання – українські. З 2017 року таким чином ми вже модернізували 14 тепловозів серії ТГМ, і ця робота продовжується. Нашими партнерами в цьому є Миколаївський тепловозоремонтний завод.

«До кінця року ми чекаємо повернення з ремонту ще чотири модернізованих тепловоза, а у планах – відправити на ремонт п’ять машин. Це дозволить збільшити надійність техніки, на 25% знизити споживання дизпалива, досягти зниження викидів, покращити безпеку руху завдяки встановленню нових систем безпеки, як візуальних, технічних, так і протипожежних, – продовжує Ігор Аріх. – Звичайно ж покращуються і умови праці локомотивних бригад – встановлюються системи мікроклімату, мікрохвильові печі, холодильники.

Завдяки увазі керівництва транспортного департаменту ми продовжуємо ремонтувати залізничні колії, замінювати стрілочні переводи та підтримувати іншу залізничну інфраструктуру. Я хочу подякувати усім працівникам за сумлінну роботу, за увагу до своєї справи. Бажаю кожному професійних успіхів і розвитку, миру. А ще здоров’я, сили духу та зеленого світла всім починанням.

З Днем залізничника, вас, колеги!»

З історії залізничного транспорту підприємства

У 1931 році, коли перша доменна піч тільки проєктувалася, на місці майбутнього заводу грабарі-землекопи вже прокладали залізничну гілку від станції «Червона» до майбутнього фундаменту ДП-1. По ній ходив єдиний паротяг. Наприкінці 1932 року протяжність залізничних шляхів вже складала майже 30 км, а вантажі перевозилися чотирма паротягами та декількома платформами. Цього ж року почали будуватися ремонтні потужності: кузня, депо в районі розливальних машин доменного цеху. У серпні 1934 року перші тонни криворізького чавуну залізничники заводу вже перевозили 30-ма паротягами та 250-ма вагонами.

Категорії
Новини

«КривБаз» у Кривбасі

«АрселорМіттал Кривий Ріг» став одним із партнерів літературного фестивалю «КривБаз». Протягом трьох днів ця культурна подія проходила у Палаці культури металургів, зібравши понад два десятка сучасних українських авторів, митців та культурних діячів, а також багато поціновувачів української книги.

Організатором фестивалю «КривБаз» став Криворізький Центр Сучасної Культури. Разом із «АрселорМіттал Кривий Ріг» партнерами проєкту були Благодійний фонд «Жіночі можливості в Україні», «Фольксваген Центр Кривий Ріг». Фестиваль здійснювався за підтримки Українського інституту книги.

Зі своїми творами до Кривого Рогу завітали такі автори, як Мирослав Лаюк, Андрій Любка, Ростислав Кузик, Ірина Божко та багато інших авторів, серед них були і наші криворізькі митці, як то Григорій Гусейнов та Ольга Гончар-Хвостова. За три дні в рамках фестивалю пройшли численні презентації книг, лекції, виставки, концерти, майстеркласи.

Навіть відключення світла не вплинуло на фестиваль, глядачі із задоволенням відвідували акустичні концерти Жені Кудрик, та БахРома. А на третій день фестивалю відбулися презентація та показ фільму «Малевич».

Протягом усіх днів фестивалю у фоє Палацу культури металургів розгорнулися виставки фотокниг та артбуків від студентів школи MYPH, працював фудкорт від Gastro Cafe 15.

«Літературний фестиваль має на меті зблизити літературу з жителями індустріального регіону, заохотити людей до читання, до вивчення сучасної української культури, до практик, творчих ініціатив. Ми сподіваємося, що наша подія стане щорічною та отримає розвиток у Кривому Розі», – сказала Катерина Левченко,засновниця Криворізького Центру Сучасної Культури.

Учасників фестивалю привітала Катерина Залозних, директорка департаменту з персоналу «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Українське слово тримає духовний фронт. Сила нашої мови, культури об’єднує людей у ці нелегкі воєнні часи, вони стали символом боротьби за нашу свободу та незалежність. Тому дуже приємно, що фестиваль «КривБаз» зібрав багато поціновувачів живого і такого рідного українського слова. Вдвічі приємно, що культура, література та освіта розвиваються у нашому промисловому місті, вони надихають на краще та заряджають позитивними емоціями», – сказала Катерина Залозних.

Як зазначила Анна Гатілова, директорка з комунікацій благодійного фонду «Жіночі можливості в Україні», протягом декількох днів цей фестиваль став центром літератури, місцем духовної сили у Кривому Розі. Він заряджає енергією жити далі та заохочує людей вивчати українську літературу та мистецтво.

«Я криворіжанка, та зараз живу та навчаюсь у Києві. Приїхавши на вихідні додому я була приємно вражена, що у нашому місті відбуваються такі культурні події столичного рівня. Я із задоволенням поспілкувалася із авторами книжок, побувала на концертах, почула улюблених пісень, весело провела час. Цьому не завадило навіть відключення світла. Хочеться, щоб такий подій було більше у моєму рідному місті. Це надає моральних сил та дарить оптимізм», – поділилася враженнями студентка Вікторія Гнилюк.

Категорії
20 років разом

Релакс на природі

«АрселорМіттал Кривий Ріг» мав розгалужену базу, яка давала змогу працівникам та їхнім родинам відпочивати на берегах морів та поблизу рідного міста. Щороку дитячі табори та пансіонати на узбережжях двох морів, а також три заміські турбази: «Мар’янівка», «Світанок», «Хвиля» чепурилися та готувалися приймати гостей. Та все змінилося у 2020 році. Спочатку через епідемію ковіду, а потім і через повномасштабне вторгнення робота соціальних об’єктів підприємства була призупинена. Крім того, морські табори та пансіонати залишилися на окупованій території, а відпочивати на турбазах, через велике скупчення людей, стало небезпечним. Втім, у 2024 році всіх нас порадувала новина – «Мар’янівка» відкривається!

З любов’ю до людей

База відпочинку «Мар’янівка» розташована на 14 гектарах. Якщо подивитися на територію зверху – це справжній півострів, який з декількох сторін омивається річкою та буквально «потопає» у деревах, квітах та декоративних кущах. Серед них стоять житлові та побутові будівлі, обладнані прибудинкові території, прокладені доріжки, дитячі та спортивні майданчики, багато альтанок, мангальних зон, обідніх столиків, зон відпочинку та двох пляжів з оновленим та додатково підсипаним піском. Зараз деяка частина бази відпочинку не використовується, але уся територія ретельно доглянута.

Відпочинок, як для себе

Наразі до послуг відпочивальників «Мар’янівки» чотири корпуси та затишні дерев’яні будиночки. Вони виготовлені за блоковим типом, дуже зручні, обладнані сучасними металопластиковими вікнами, кондиціонерами, холодильниками та новими меблями. А у житлових корпусах – свіжий ремонт, до речі, зроблений руками персоналу бази відпочинку. Кімнати поштукатурені, пофарбовані, з новою електропроводкою, лінолеумом, плінтусами та світильниками.

До послуг відпочивальників обладнані кухні та душові. А для охочих відпочивати активно – майданчики для гри у баскетбол, теніс та бадмінтон. Відкриття «Мар’янівки» у 2024 році стало можливим завдяки переобладнанню базового укриття відповідно до умов безпеки.

Звичайно, до призупинення роботи можливості бази були більшими, але поки що кількість відпочиваючих обмежена спроможністю укриття. Втім, вже протягом літнього сезону 2025 року на «Мар’янівці» відпочили вже понад 9200 людей, в тому числі 1171 людина пільгової категорії.