Нагороджена відзнакою «Честь та гордість ЛМЗ» стропальниця ремонтно-механічного цеху № 1 Ольга Ковбаскіна 27 років працює в цеху. Наразі Ольга єдина стропальниця в РМЦ-1, а отже – вона головна з супроводу вантажів, – говорять про Ольгу колеги.
Найголовніша нагорода підприємства стала справжньою несподіванкою, говорить Ольга. Їй приємно, що відзначили її багаторічний досвід, а ще, що нарешті і її професія вийшла «на перший план», адже в цеху під час ремонтних операцій без стропальників не обійтися. Вивантажити деталі та заготовки, встановити їх на верстат, перемістити на іншу ділянку цеху, відвантажити споживачеві – все обов’язково проходить з безпечним супроводом та ретельним контролем стропальників. Саме вони виконують стропування (обв’язку) вантажів для проведення вантажно-розвантажувальних робіт за допомогою вантажопідйомного механізму.
Цікаво, що назва цієї професії походить від нідерландського «strop», що в перекладі «петля». Спочатку в Голландії та в інших країнах, де процвітала торгівля, існував великий попит на такелажників, які працювали з вантажем, закріплювали його на кораблях за допомогою строп із гаками та петлями на кінцях. Згодом такелажників у промисловості почали називати стропальниками. Спочатку у цю професію брали лише чоловіків, втім досить швидко її опанували жінки.
«Я влаштувалася в РМЦ-1 у 1997 році, до цього встигла попрацювати швачкою і головним комірником на сільгосппідприємстві, – розповідає Ольга Ковбаскіна. – На завод прийшла за порадою сусідки, яка тут працювала. Я навіть не уявляла, що робить стропальник. Походила по цеху, роздивилася і мені дуже сподобалося. На стропальника вчилася вже на підприємстві. Мені надзвичайно подобається те, що я не стою на місце ні фізично, ні в плані свого професійного розвитку. Я постійно у русі: закріпила вантаж і супроводжую його цехом. Щоразу вантаж інший, тож треба володіти секретами майстерності, як його зачепити, зафіксувати, який строп обрати. А стропи бувають різні, використовуємо ми їх залежно від ваги вантажу. Інколи може змусити добряче поміркувати форма деталі, яку потрібно доставити. Але я це люблю. Це мене завжди тримає у тонусі».
Ольга говорить, що ніколи і нізащо б не змінила свій вибір, який вона зробила 27 років тому, коли прийшла в РМЦ-1. Цех став для неї ще одним рідним домом, тим більше, що зараз в цеху працюють її син та невістка.
«Кажуть, що всі радощі та біди легше переживати усією родиною, гуртом можна впоратися з усім, – говорить стропальниця. – Зараз, наприклад, мені під звуками сирен та тривог легше бути на заводі, в рідному цеху, аніж вдома. Тут забуваєш про все, зміна пролітає, наче мить, а вдома час тягнеться і важко спати, коли гуде й сигналить про небезпеку. Ще мене рятує дача. Я вже й розсаду виростила. Душа радіє, коли паростки пробивають землю, тягнуться до сонця, перемагаючи усе. Так і наші хлопці зараз пробиваються крізь темряву, відстоюють нашу свободу та незалежність. Я дуже за них хвилююся, хочеться, щоб вони повернулися до нас з Перемогою, ще до того, як моя розсада принесе плоди».
Найвищу нагороду – відзнаку «Честь та гордість ЛМЗ» – фрезерувальник Юрій Шедов отримав за свій талант. Адже лише по-справжньому талановиті працівники здатні працювати на унікальному верстаті для фрезерної обробки FZ-2500. Подібних верстатів та фрезерувальників вищого ґатунку немає на жодному промисловому підприємстві міста, запевняють в ЛМЗ.
Юрій Шедов вперше працевлаштувався на підприємство в цех водопостачання на посаду слюсаря ще до армії у 1975 році. Після служби юнак повернувся до цеху, але вже з мрією вивчитися на електрика. Але досвідчені колеги не поспішали розкривати йому всі секрети електричної справи. Це неприємно вразило Юрія, якому, попри величезний досвід, завжди до вподоби вивчати щось нове. Тож у 1980 році він почав працювати фрезерувальником в РМЦ-2.
«Тоді в цеху працював мій дядько, він допоміг мені з опановуванням фрезерувальної справи, допомогли й інші колеги – Віктор Школа, Анатолій Музін, – розповідає фрезерувальник. – Був період, коли я пішов з заводу, але згодом все одно повернувся, адже ремонтна справа мені припала до душі. Фрезерування – складний процес, але без нього жоден ремонт не обходиться. Мені подобається, що я постійно працюю з новими замовленнями. Та й напарник в мене шикарний і унікальний – верстат FZ-2500. Я завжди до нього дослухаюся. Він жодного разу мене не підвів, а його міць та можливості не можуть не вражати».
На цьому верстаті фрезерують корпуса редукторів поворота конвертора, траверса вантажопідйомністю 180 тонн для конверторного цеха, рудозбагачувальних та дробильних фабрик, запчастини для кліщових кранів блюмінга, плітовини станін блюмінгу, деталі для прокатних цехів, одновалкові дробарки АЦ-2. Цей дует – фрезерувальник Юрій Шедов та верстат – здатний обробити деталі завширшки 2,5 метри і завдовжки 10 метрів.
«Я впевнений, що на такому верстаті має працювати лише дійсно талановита людина, – говорить начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – Є досвідчені фрезерувальники, а є унікальні. Це про нашого Юрія Шедова. Йому ми довіряємо найскладніші замовлення. Фактично він стоїть на початку ланцюга обробки в нашому цеху, а потім вже деталь рухається далі. На FZ-2500 виконується перша обробка, і на це не витрачатимуть часу інші верстати. Кажуть, як почнеш, так далі і піде. А в Юрії я впевнений на сто відсотків. До нього часто приходять інші колеги за порадою. Він вчить нашу молодь».
Юрій Шедов вже міг би за віком дозволити собі заслужений відпочинок. Але фрезерувальник не уявляє, як можна не поспішати на роботу, не рухатися, не вчитися чомусь новому.
«Я працюю дві зміни через дві, і ось ці дні відпочинку мені допомагають пережити мої онуки, – розповідає Юрій Шедов. – Я з ними бігаю, граюся, ми разом будуємо замки та кораблі. Так я проводжу вихідні, очікуючи на робочу зміну. До цеху я завжди поспішаю з гарним настроєм. А зараз для мене це взагалі почесний обов’язок, адже ми працюємо і за тих наших хлопців, які зараз боронять незалежність нашої країни. Захисники мають знати, що на них чекають і що на заводі все добре. Я не можу воювати, але можу працювати біля верстата. І я це роблю, щоб за свій завод хлопці завжди були спокійні. Вірю, що згодом всім нашим цехом ми почнемо працювати на відбудову країни. Впевнений, що з цим завданням ми впораємося теж на 100 відсотків, от тільки скоріше б».
Юрій впродовж 17 років працював підручним сталевара в фасонночавуноливарному цеху Ливарно-механічного заводу.
Колеги згадують про чоловіка з особливим теплом, адже Юрій був світлою людиною. Він завжди поспішав на роботу у гарному настрої та намагався усіх навколо себе налаштувати на позитивний лад.
«Відповідальний, надійний, відкритий, працелюбний – таким був наш Юра, – говорить старший майстер ФЧЛЦ Володимир Козеренко. – Він дуже любив свою професію, працював на електродуговій печі. Це фізично складна робота, але від Юрія ніколи не надходило скарг, він був готовий допомогти колегам і мав перспективи подальшого розвитку в професії. Юрій, навіть перебуваючи на фронті, завжди цікавився, запитував про життя цеху. Ми чекали на його повернення, аби разом працювати далі вже на відбудову країни. Та війна відібрала його у нас. Ми не забудемо нашого героя ніколи».
Юрій Ільяш був призваний до лав ЗСУ у березні 2022 року. Загинув захисник 25 березня 2024 року в боях поблизу Урожайного Донецької області.
Ливарно-механічний завод серед виробничих іменинників квітня. Це сучасний машинобудівний та ремонтний комплекс, який має повний цикл виробництва: від виплавки рідкої сталі з використанням електродугових печей до готових запчастин і машинобудівного устаткування. Щодня в цехах заводу близько 1100 працівників ремонтують обладнання для цехів «АрселорМіттал Кривий Ріг», виготовляють запчастини та виконують замовлення для зовнішніх замовників.
Минулий рік для заводу, як і для усієї країни, був складним, щедрим на випробування. Що допомогло колективу Ливарно-механічного заводу впоратися з усіма проблемами та яким бачить майбутнє Ливарно-механічного заводу ми запитали у його директора Валерія Мовчана.
Директор ЛМЗ Валерій Мовчан
– Валеріє Петровичу, яким був минулий рік для Ливарно-механічного заводу? Які події чи заходи Ви вважаєте найголовнішими ?
Як і для всієї країни, перш за все, 2023 рік був воєнним роком. Ми продовжуємо жити та працювати в умовах війни. Звідси чимало випробувань, проблем, які треба розв’язувати, і це сьогодні надзвичайно складно робити. Ми відчуваємо нестачу персоналу. Це і через виїзд працівників за кордон, і через мобілізацію. Зараз 261 наш працівник служить у лавах ЗСУ. Є і загиблі герої – їх 21. Ми завжди пам’ятатимемо про них.
Особливо гостро на нашій роботі позначився підрив Каховської греблі. Тоді на певний час була паралізована робота фасонносталеливарного цеху. Відчули ми на собі і удари країни-агресора по енергетичних об’єктах. Як наслідок, не завжди була можливість забезпечити роботу цехів на повну потужність. Та ми не здалися. Зібралися і гідно впоралися з усіма проблемами, за це хочу подякувати усьому колективу нашого заводу. Основні наші зусилля були спрямовані на виконання планових та термінових завдань, підтримання обладнання та будівель у робочому стані.
– Які проблемні питання залишаються актуальними для виробництва зараз?
– У виробничників завжди проблем вистачає. Але роботу у мирний час і зараз годі й порівнювати. Перш за все, це гостра нестача кваліфікованого персоналу. І розв’язати цю проблему дуже складно. Ми ж живемо не в окремому світі. Подивіться на ситуацію на ринку праці в країні. Цю проблему відчувають усі. Звичайно, що хотілося б вищої оплати праці. Відчувається і напружений емоційний стан людей, адже постійно лунають повітряні тривоги, відбувають бомбардування. І дуже непросто після таких важких ночей йти на роботу.
Серед інших проблем – ситуація з енергоресурсами. Через їх дефіцит ми змушені обмежувати виконання певних робіт, а часто й взагалі не можемо їх виконати. Наше виробниче обладнання теж «відчуває» усі складнощі воєнного часу. Порушилися логістичні ланцюги постачання ТМЦ (блокада кордонів, відсутність шляхів через порти). Дається взнаки і зміна постачальників ТМЦ. Часто це пов’язано з тим, що ми не можемо працювати з підприємствами, адже вони або зруйновані, або знаходяться на окупованих територіях
– Чи позначалися блекаути та нестача водопостачання на роботі цехів? Яким чином вдається розв’язати ці питання?
– Обмеження енергоресурсів, внаслідок яких відбувається зупинка виробничих агрегатів, завжди має негативні моменти. Найперше, це зменшення ресурсу роботи обладнання, і, що найстрашніше – вихід обладнання з ладу. А коли не працює обладнання неможливе й вчасне та безперебійне виконання усіх замовлень. А це – зниження рівня довіри з боку наших клієнтів, це удар по нашій репутації.
Та завдяки кваліфікованій команді ЛМЗ вдалося мінімізувати вплив усіх цих випробувань на роботу підприємства. Багато було прийнято рішень, вжито дій, таких як, наприклад, переміщення обладнання з одного підрозділу до іншого, пошук альтернативних ТМЦ, пошук нових ринків реалізації своєї продукції тощо.
– Тоді що зараз для ЛМЗ є завданням № 1?
Для мене і заводу найважливіше – це зберегти найцінніше, що у нас є, – це колектив. Я добре розумію, що для цього потрібно забезпечити максимально безпечні, наскільки це можливо в даній ситуації, умови праці та гідний рівень оплати.
– Які переваги Ливарно-механічного заводу, на ваш погляд, дозволяють йому бути гідно представленим на ринку машинобудування?
– Ми універсальні, здатні виконувати ремонти нестандартного обладнання, виготовляти запчастини, відновлювати машини та механізми для металургійної та гірничовидобувної промисловості. Ми колектив професіоналів, робота яких – це поєднання досвіду старшого покоління з інноваційним підходом, сучасним обладнанням та програмним забезпеченням, яке ми постійно, навіть у цей непростий час, намагаємося оновлювати.
Продукція та послуги ЛМЗ мають попит не тільки серед підприємств України, але і за межами нашої країни. Минулого року ми відвантажили продукцію для Боснії та Герцеговини, Франції, Казахстану.
– Які позитивні моменти минулого року можна відзначити?
Ми змогли зберегти колектив, і це важливо. Водночас когось виділити окремо я не можу. Всі працювали на позитивний результат. Попри усі фінансові складнощі, все обладнання підтримується у робочому стані, виконуються необхідні ремонти та технічне обслуговування. І хоча якихось великих придбань обладнання у 2023 році не було, але можна відмітити переведення з парового на електричний підігрів води у РМЦ № 2 та РМЦ № 3. Щодо результатів нашої роботи, то ми виготовили для казахстанських металургів три ротори аглоексгаустера. Вперше виконали замовлення – виготовлення сталевих холодильних плит зі змійовиками для закордонних замовників. Для ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» освоїли виготовлення п’ятикубового ковша екскаватора, ланок конвеєра для агломераційних цехів.
– Зараз невдячна справа говорити про плани, навіть найближчі. Але ж є певний курс, яким ви слідуєте та плани, які хотілося б реалізувати. Чого очікуємо від 2024 року?
– Нашої Перемоги! А стосовно робочих планів, то ми точно не плануємо зупинятися. Вже у цьому році ми виготовили і відправили Ротор 9000 для підприємства «Qarmet» Казахстан. У планах виготовити ще чотири до кінця року. Працюємо над виготовленням двох великих зубчатих вінців та шлакової чаші 16 м³ для «Запоріжсталі». І, як завжди, відкриті для нових замовлень.
Від себе я хочу побажати усім нам мирного неба, завершення війни та повернення воїнів на свої робочі місця. Збереження та зміцнення трудового колективу, зростання іміджу підприємства, здійснення усіх наших мрій та побажань. Щоб наступний день народження ми вже святкували у мирній Україні!
Серце героя зупинилося шостого березня цього року, він загинув у бою поблизу Орлянки Куп’янського району Харківської області.
Сергій Мартинюк був з тих, хто на завод прийшов ледь не зі шкільної парти. Вчився професії вже безпосередньо на підприємстві. Починав з верстатника в РМЦ-1 Ливарно-механічного заводу. Кар’єрний шлях йшов вгору. Згодом його призначили заступником начальника з виробництва РМЦ-3. Він мав безліч перспектив і всі шанси на подальший розвиток, але його життєві плани перекреслила війна.
«Про нашого Сергія можна сказати, що то була світла людина і професіонал, який постійно розвивався сам і сприяв розвитку інших, – говорить начальник РМЦ-3 Андрій Караман. – П’ять років він пропрацював саме у нашому цеху, встиг стати авторитетом для своїх колег. Він швидко опанував нюанси нашого технологічного процесу, міг дати влучну і вчасну пораду, підтримати, допомогти, підказати. Добрий, відкритий, завжди у гарному настрої, відповідальний, щирий. Ще багато теплих слів можна сказати про цю людину, але, на жаль, він їх вже не зможе почути. У наших серцях завжди житиме пам’ять про Сергія Мартинюка».
Нове склепіння дванадцятитонної електродугової сталеплавильної печі у фасонносталеливарному цеху ЛМЗ здатне витримати будь-які температурні коливання.
На майданчику в ФСЛЦ розташувалося щось схоже на летючу тарілку. Cклепіння – «дах» печі нагадує космічний апарат. На цю важливу частину постійно впливають високі температури – 1600-1700 градусів, адже саме за таких температур у печі й відбувається плавка. Але не це страшне для неї. «Дванадцятитонка» ФСЛЦ працює лише кілька днів на тиждень. Розігрів-охолодження – ці аритмічні температурні коливання найбільш руйнівно впливає на склепіння. Раніше його доводилося часто міняти, адже вогнетривка цегла старого зразку не витримувала й 100 плавок.
«У цій печі ми, залежно від номенклатури крупногабаритних відливок, плавимо метал для конусних броней, патрубків, цапф для гірничого департаменту і не тільки, – говорить Андрій Черкасов, заступник начальника ФСЛЦ з технології. – Залучаємо піч і до сумісних плавок з іншими агрегатами для заливання тонажних відливок – понад 30-35 тонн, наприклад, для засипного апарату доменних печей. Але такі масштабні замовлення трапляються не кожного дня, тому піч періодично потрібно зупиняти. Через зупинки в роботі раніше склепіння печі швидко руйнувалося. Вогнетривка цегла старого зразку просто не витримувала коливань. Її перефутерування відбувалось в цеху, і це вимагало коштів та спеціалістів. Зараз у ФСЛЦ залишився один вогнетривник, тому для нас дуже важливо максимально зекономити цей людський ресурс. Тож ми взялися за розв’язання проблеми. В результаті, знайшли інший надійніший матеріал – спеціальну вогнетривку цеглу та почали заливати основу склепіння спецбетоном. Тепер ця вогнетривка стеля впорається з будь-якої температурною аритмією. І це доведено практикою».
Перше пробне склепіння вже відпрацювало понад 115 плавок. А на майданчику ми вже побачили другий – резервний екземпляр.
До підвищення надійності роботи склепіння доклали руку майстер шихтового дворуСергій Кірєєв та вогнетривник Ігор Монастирний, які працювали разом з ремонтною бригадою «Стіл Сервісу». Футерування виконували в цеху, використовуючи придбані сучасні матеріали – вогнетривку цеглу, спецбетон тощо. Результати проведених робіт виявилися настільки вдалими, що в ФСЛЦ вже розмірковують над тим, щоб за таким самим зразком згодом замінити склепіння інших двадцятип’яти- та шеститонних електродугових печей.
