З нагоди Дня металурга та гірника шестеро з найкращих працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг» отримали нагороди від Дніпровської обласної адміністрації.
Керівництво області відзначило бездоганну та сумлінну працю представників підприємства та їхній особистий внесок у розвиток металургійної та гірничодобувної галузі. Нагороди отримали сталевар конвертера конвертерного цеху В’ячеслав Цигиця, прохідник шахтоуправління ГД Ігор Стеценко, горновий ДП № 6 доменного цеху № 1 Євген Муравйов, вальцювальник стана гарячої прокатки дрібносортного стану 250-4 сортопрокатного цеху № 2 Кирило Голуб, а також Андрій Руденко, змінний майстер основної виробничої дільниці збереження обладнання ДП № 7 доменного цеху-1 та Олена Бізяєва, директорка департаменту з правових питань та взаємодії з державними органами.
«Щиро дякую керівництву області за цю ініціативу і вітаю нас усіх з Днем металурга та гірника. Для нашого регіону це свято означає багато, це наші сім’ї, наше життя, наша нелегка праця. Я пишаюсь нашими людьми, які під час війни тримають економічний фронт. Понад 2500 наших колег знаходяться безпосередньо на передовій. Ми вражені стійкістю наших людей і ставимося до них, як до сім’ї», – сказала Олена Бізяєва.
«Приємно, коли серед такої кількості працівників обирають саме тебе. Це неабияка гордість. Звісно, що в «АрселорМіттал Кривий Ріг» дуже багато талановитих та старанних людей, тому це гордість не тільки за себе, а і за кожного колегу», – поділився своїми враженнями Євген Муравйов.
Популярна фраза, але для Владислава Каблукова це не просто слова. Зараз він водій автотранспорту в «АрселорМіттал Кривий Ріг», проте ніхто не знає, що буде завтра. Можливо, йому знову доведеться рятувати чиїсь життя.
Кажуть, очі – дзеркало душі. Хоробрі, але водночас добрі очі Владислава точно не брешуть. Цей чоловік рятував людей з Херсонщини у найскладніші для них часи. Під час окупації ворог повністю позбавив місцевих жителів можливості безпечно покинути захоплений периметр. Тому доводилося діставатися інших міст манівцями. Дорога була нелегкою. Спочатку перейти річку вбрід, дійти до трактору, що чекав у полі, на тракторі доїхати до наших військових і лише тоді сісти в автобус, який відвезе до безпечного місця.
«Мені було абсолютно не страшно. Звісно, сім’я трохи хвилювалася за мене. Але ж на допомогу чекали такі самі люди, як і ми. По 40 людей кожен автобус, і таких автобусів було не один і не два. Шлях, який пройшли ці люди, справді був складним. Було важко, були падіння, все було. Але зараз я згадую той час з гордістю за себе і за наших людей».
Владислав працював не один, а разом з колегами. Їх було шестеро – тих, хто допомагав тоді з евакуацією. Одним з них був Віталій Трофім. Тоді він був водієм автобуса, а коли пішов на фронт – став солдатом гранатометного відділення. На жаль, він загинув на фронті.
Владислав Каблуков і зараз сповнений рішучості у будь-який момент вирушити на допомогу, адже за його словами: «Допомагати чи ні – особистий вибір кожного, але поки ми разом – ми незламні».
Допомагати завжди і всім їй було призначено долею, говорить про своє життя майстер з ремонту устаткування ЦРМУ Олена Забродська. Саме про таких людей є вислів: «коли ви подорослішаєте, ви виявите, що у вас є дві руки – одна для допомоги собі, а інша – для допомоги іншим».
Необхідність допомагати добровольцям-захисникам колегам з цеху вивела Олену зі стану розпачу і страху у перші дні війни. «Нічого ж не було, а потрібно було все, рахунок йшов на години, тому ми родиною взялися шукати та купувати одяг, берці, балаклави. За нашим зверненням з Польщі (завдяки Ксенії Кушнірук) приїхали тактичні рукавички, рюкзаки, спальні мішки. А ми з сином все це разом з продуктами харчування відвозили захисникам. Перебували постійно у русі, бо намагалися купити, знайти та доставити все необхідне якнайшвидше. Потім шили плитоноски, збирали аптечки разом з іншими волонтерами. Багато чого було. Я не можу не допомагати. Вірю у принцип, що коли ти допоможеш іншому, то хтось допоможе тобі – твоєму сину, чоловіку, брату. У мене багато знайомих, друзів, які зараз на передовій. Хай і їм, коли знадобиться, хтось допоможе та підтримає».
Розмір допомоги не важливий, каже Олена, адже і 25 гривень – одна не випита чашка кави – зможуть врятувати життя нашим воїнам. А куплений теплий плед чи курточка – зігріти людину, яка втратила все через війну. «Коли почули про те, що сталося з людьми у Херсонській області, віддали свої речі, що змогли. Мої колеги теж підтримували та допомагали коштами на придбання пледів, соків, солодощів, одягу для переселенців. Наприклад, Сергій Ніколенко приніс багато м’яких іграшок, я їх випрала і відвезли малечі, яка приїхала з «гарячих» областей. Не війна активізувала моє бажання допомагати, це в мені закладено від народження. А винагородою для мене є зігріті серця та врятовані життя». І їх, говорять колеги Олени Забродської, на її рахунку вже чимала кількість.
16 липня пройшов фінальний етап розіграшу Кубка ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» з мініфутболу, організований департаментом з корпоративних комунікацій «АрселорМіттал Кривий Ріг» та Криворізьким міськвиконкомом.
Турнір був присвячений професійному святу металургів і гірників. У змаганнях взяли участь 12 команд зі сталеплавильного, транспортного, гірничого департаментів, департаменту з виробництва та відвантаження готової продукції, департаменту автоматизації технологічних процесів, ПП «Стіл Сервіс» та Ливарно-механічного заводу.
У фінал Кубка вийшли команди цеху підготовки составів, фасонночавуноливарного цеху та збірна вальцетокарного цеху й цеху металоконструкцій. У першому поєдинку фінального етапу зустрілися збірна ВТЦ+ЦМК та цеху підготовки составів. Це був драматичний матч. Гравці ЦПС відкрили рахунок, потім подвоїли його. Але збірна команда не здавалася і згодом вже вела у рахунку. Поразка не входила у плани цеху підготовки составів. Їм вдалося забити ще два м’ячі. Але кінцівка гри була за ВТЦ+ЦМК, що й підтвердив підсумковий рахунок – 7 : 4 на їхню користь.
У наступному двобої переможці першої гри зустрілися з командою ФЧЛЦ. Цей поєдинок виявився не менш нервовим та безкомпромісним. До останніх секунд не було зрозуміло, хто ж візьме гору. Основний час завершився нічиєю. Далі били пенальті. У підсумку команди «наклепали» одна одній аж 17 голів. І на один м’яч більше забила команда ВТЦ+ЦМК. 9 : 8 на її користь. На жаль, інтрига чемпіонства на цьому згасла. Переможцями турніру достроково стали ВТЦ+ЦМК.
В останньому матчі вирішувалася доля 2-го та 3-го місць. Гравці ЦПС боролися до останнього, але вправнішими виявилися футболісти з ФЧЛЦ, які вибороли «срібло». Третє місце – у команди ЦПС. Головний кубок та інші нагороди кращим командам вручили директор департаменту з корпоративних комунікацій нашого підприємства Володимир Гайдаш та директорка департаменту у справах сім’ї, молоді та спорту виконкому Криворізької міської ради Світлана Лавренко. Вони привітали переможців турніру та подякували ЗСУ за можливість для мешканців міста, країни жити повноцінним життям та проводити спортивні змагання.
Щиро вітаємо переможців і призерів Кубка ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» з мініфутболу!
Платон Чмирков, юний вболівальник:
– Ми з мамою вболівали сьогодні за татка. Він працює начальником. Він сьогодні добре грав. Ми дуже раділи, коли вони забивали голи. Я люблю футбол. Мої улюблені команди – Київ, Барселона і збірна України. Там багато хороших гравців, але мій улюблений – мій татко. І хай його команда сьогодні не виграла, але я не дуже засмучений. Вони потренуються і обов’язково переможуть!
Руслан Глаголєв, газорізальник ЦМК, команда ВТЦ+ЦМК:
– Перемагати завжди приємно! Ми з хлопцями дуже скучили за великими турнірами. Багато років граємо об’єднаною командою. Маємо волю до перемоги. Програвали команді ЦПС, але відігрались і перемогли. Вийшли дещо змореними після першої гри, але звели матч зі свіженькими суперниками з ФЧЛЦ у нічию, а потім перемогли в серії пенальті. Вітаю всіх з Днем металурга та гірника. Дякую всім нашим захисникам і захисницям за можливість жити, працювати й грати в футбол!
Вислів «Волонтери носять робочі чоботи, а залишають на землі сліди ангелів» – наче саме про майстра цеху з ремонту ланцюгів управління технологічними процесами «АрселорМіттал Кривий Ріг» Арама Галустова.
У робочі будні Арам – один з найкращих працівників цеху, тих, хто добре знаються на своїй справі. Завзятість, доброта, сміливість, небайдужість і відповідальність – ці риси характеру допомагають майстру не лише у роботі, а й у надзвичайно важливій справі, якій він присвячує увесь свій вільний час – волонтерству.
З перших днів війни Арам вирішив, що якщо він не у лавах ЗСУ (він багатодітний батько), то максимально має зробити все, аби допомогти нашим захисникам та тим, хто постраждав від агресора. Його подвір’я сьогодні нагадує склад, де збираються речі, які у вправних руках криворізьких майстрів перетворюються на речі для допомоги військовим. Географія його численних волонтерських поїздок складається з майже усіх гарячих точок: Донецький напрямок, Запоріжжя, Миколаївщина, Херсонщина.
Нещодавно майстер-волонтер доставив допомогу, яку зібрали працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг» для потерпілих від затоплення у Херсонській області. Арам каже, що вірус волонтерства давно вже «гуляє» підприємством, тому він у цій справі не один, поряд з ним є завжди багато помічників, принаймні у нього в цеху – це майже кожен. Колеги ж запевняють, що завзяття Арама не залишає байдужим нікого, і тому не допомагати йому неможливо.
«Усі страхи, проблеми в дорозі, негативні емоції відходять на другий план, коли бачиш, як радіють наші захисники допомозі та звісткам з рідної домівки, як потрібна ця допомога людям, і питання їхати чи ні взагалі не виникає. Я по-іншому не можу. І не буду!», – говорить Арам Галустов і після зміни знову збирається у наступну волонтерську поїздку.
Щире бажання допомогти, вправні руки, кмітливість та небайдужість криворіжців довели, що навіть занедбаний старий вагончик на колесах здатен перетворитися на сучасний банно-пральний комплекс для захисників.
Цей забутий колись будівельниками старий вагончик на території цеху уловлювання коксохімічного виробництва нашого підприємства поступово перетворювався на мотлох. У планах було його знищити як непотріб. Коли до заступника начальника ЦУ КХВ Володимира Лавського звернувся колишній колега-коксохімік Олексій Борисенко з питанням, чи не знає він про якусь «штуку», яку можна перетворити на мобільний банно-пральний комплекс для захисників з 17-ї танкової, то, як кажуть, старенький вагончик сам напросився. От тільки щоб перетворити його на корисну річ для захисників, довелося докласти чимало зусиль.
Старий вагончик до перетворення
«За модернізацію цього «старенького» (а точніше за зміну його призначення) ми взялися вже за територією підприємства у вільний від роботи час, – говорить Володимир Лавський. – Спочатку зібрали кошти, бо розуміли, що всі роботи ми зробимо власноруч, а от матеріал та техніку потрібно купувати. Необхідні гроші зібрали швидко, десь за тиждень, для цього і до знайомих зверталися, і самі спонсорували, і у фейсбуці збирали. Потім командою, до якої увійшли колишні працівники коксохіму Андрій Проня, Олексій Борисенко та ми з колегами, розпочали перетворення. Зараз наш комплекс вже допомагає захисникам. Ми укомплектували його усім необхідним, навіть віниками та десятками мочалок, які вив’язала для хлопців дружина електрозварника Михайла Гарнова. Фактично від старого вагончика залишився хіба що каркас, та й той ми наново зварили. Пофарбували баню на колесах у захисні кольори, і тепер вона мандрує слідом за нашими воїнами. Ми дуже хотіли створити для наших військових хоча б мінімальний комфорт – можливість прийняти теплий душ та випрати речі».
Для коксохіміків це був перший досвід зі створення банно-прального комплексу на колесах, і всупереч приказці «перший млинець нанівець», він вийшов вдалим. Комплекс на колесах обладнали пральними машинками, насосами для помпування води, встановили чотири душа, обладнали двома печами для загального обігріву та нагрівання води. А можливість працювати як від стаціонарної електрики, так і від генератора, додала комплексу незалежності від складних умов польового життя.
