Категорії
Новини

Щира подяка та вічна пам’ять нашим захисникам

В автотранспортному управлінні «АрселорМіттал Кривий Ріг» було відкрито меморіальну дошку, присвячену працівникам АТУ, які загинули, захищаючи Україну від російської агресії.

Під час заходу з вшанування пам’яті наших захисників виконувачка обов’язків генерального директора «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олена Бізяєва зазначила, що ця війна – це втрати для всіх, але найтяжчі втрати – це людські життя. Ми повинні віддячити нашим героям шаною та вічною пам’яттю. І відкриття меморіальної дошки – це важливий крок у цьому напрямку.

Присутні вшанували пам’ять героїв хвилиною мовчання та поклали квіти в знак безмежної вдячності за можливість жити і працювати у вільній Україні.

«Саме вдячність воїнам, які віддали свої життя за всіх нас, за нашу свободу, спонукала працівників АТУ створити цю дошку пам’яті, – говорить заступник директора транспортного департаменту Андрій Кіндрат. Майже зі всіма з цих мужніх чоловіків мені пощастило працювати разом. Ось Роман Антончик. Молодий хлопець, який приєднався до нашого колективу незадовго до повномасштабного вторгнення. Він прийшов до нас зварником практично після училища. Роман швидко вчився і незабаром виріс у вправного фахівця, за власної ініціативи випробовував нові методи зварювання. Такі хлопці – наше майбутнє, але, на жаль… А ось водій потужного самоскида Юрій Чучук. Дисциплінований, спокійний, розважливий. Він був офіцером. Керівництво військової частини вже готувало документи на присвоєння наступного звання – капітана. Але смерть стала на заваді».

Про слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів Сергія Лаврова Андрій Кіндрат згадує, як про фахівця, який міг практично все у своїй сфері. Він міг оживити той транспортний засіб, який за всіма ознаками вже не мав їздити. Дуже завзятим і фаховим був Сергій. Водієві фронтального навантажувача Іллі Марчуку можна було давати будь-яке виробниче завдання і навіть не перевіряти – все виконає на «відмінно». Ілля працював у виробничих цехах і транспортував необхідні металургам матеріали для виробництва чавуну, сталі, прокату.

«Навіки залишиться в нашій пам’яті Юхим Соболевський, – продовжив Андрій Кіндрат. – Начальник наших ремонтних майстерень. Пройшов горнило АТО. Веселий, життєрадісний, душа компанії. Коли ішов на війну, то усміхнувся і промовив: «Олександровичу, чекайте з перемогою». Але не судилося… Олександр Коржевич. Водій. Навіть по фото видно – чоловік вольовий, серйозний, мужній. Таким він і був. Сумлінний працівник та максимально порядна людина».

Серед найдосвідченіших працівників АТУ був водій Андрій Рудик. Родом з-під Кривого Рогу, він був веселою людиною, цінував кожну мить життя. Андрій сам був позитивом та заряджав інших. Загинув від ворожої ракети. Таким же позитивним, життєрадісним був Андрій Шульга. Він працював водієм швидкої. На війні був військовим медиком, загинув під час евакуації побратима з поля бою.

«А от водій автобуса Віталій Трофім  для мене назавжди залишиться взірцем охайності. Завжди у кришталево-білій футболці. Якби мені треба було б когось направити на супровід президентського кортежу, я б не вагався кого посадити за кермо. І його автобус завжди був у бездоганному стані. А от з Ігорем Терещуком попрацювати разом мені не довелося. Він загинув під час АТО у 2015 році. Ті, хто його знав, кажуть, що він готовий був за Україну у вогонь і в воду. Всі вони – герої цієї жорстокої війни. Їхні імена назавжди закарбовані у наших серцях. Ми завжди будемо їм вдячні. І ми, і наші нащадки», – підсумував Андрій Кіндрат.    

Категорії
Новини

Війна забрала життя Олександра Борисова

При виконанні бойового завдання на Донеччині 4 липня 2025 року загинув наш колега, машиніст тепловоза залізничного цеху № 2 «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олександр Борисов.

До лав захисників Олександр Борисов приєднався на початку повномасштабного вторгнення росіян в Україну. Він був добровольцем і захищав рідну землю у найгарячіших напрямках: на Херсонщині, Чернігівщині, Донеччині. Олександр мав державні нагороди, зокрема був нагороджений відзнакою Міністра оборони України та Хрестом Доблесті.

Але нещодавно прийшла сумна звістка – при виконанні бойового завдання поблизу населеного пункту Середнє Краматорського району Донецької області Олександр Борисов героїчно загинув.

«Це стало дуже важкою звісткою для всього нашого колективу, особливо для мене, адже ми з ним працювали разом понад 23 роки, – говорить Андрій Сіроштан, машиніст-інструктор локомотивних бригад ЗЦ № 2. – Спочатку він був моїм наставником, у 2003 році я прийшов до нього стажуватися на помічника машиніста тепловозу. Саме цю посаду він тоді і обіймав. А згодом ми потоваришували, разом зростали професійно, працювали. Олександр став машиністом тепловоза і здійснював перевезення на металургійному виробництві. Він був наполегливим у досягненні цілей, дбав, щоб у роботі все було в порядку та безпечно. А ще він був дуже добрим, людяним, завжди готовим прийти на допомогу, дуже любив свою родину, пишався двома синами. Гірко усвідомлювати, що Олександра вже не буде з нами».

Колектив підприємства висловлює щирі співчуття родині та близьким Олександра Борисова.

Вічна пам’ять Герою!

Категорії
Наші люди

«Фішка» майстра – технологія

З 509 року до нової ери Давньоримською державою керували консули. Причому одночасно їх було двоє. Роботою кожного з прокатних станів «АрселорМіттал Кривий Ріг» керують два старших майстри. Один з них відповідає за стан взагалі, а інший зосереджується на технології виробництва прокату. Тому він зветься «старший майстер основної виробничої дільниці стану (технологія)». На найпотужнішому нашому стані ДС 250-4 – це Максим Кривошеєв, який має досвід роботи майже на всіх наших дрібносортних станах.

«Піти в металурги мене надихнули хлопці з нашого району, – згадує Максим. – Вони так і сказали: «самий нормальний технікум це металургійний». І я поїхав здавати документи. У викладачів розпитав, яка з металургійних професій має найбільший попит? Мені порадили йти на обробку металу тиском, тобто на прокатника. Вчитися подобалося, але я ще не дуже уявляв, що ж таке металургійне підприємство. Все змінилося, коли під час практики для нас провели оглядову екскурсію. Ми побували у різних цехах. То було захопливо! Все величезне! Вогняний метал! Особливо мені зайшло прокатне виробництво. То був третій дротовий стан. Прокатка чотирма нитками. Як же красиво плили ті чотири червоні нитки, здавалося що вони живі, що вони дихають! З того моменту я став фанатом металургії».

Практика на 3 курсі була дуже серйозною. Максим працював на першому дрібносортному стані сортопрокатного цеху № 1 прибиральником гарячого металу. Дуже важка робота, але юнакові вона подобалася. А завершивши навчання, він прийшов на той же стан, але вже вальцювальником.

«Наша бригада на 80 відсотків складалася із, як вони нам тоді здавалися, дідів, тобто працівників віком від 40 років. Тому у мене з’явилася нагода перейняти той величезний колективний та індивідуальний досвід. На чорновій групі клітей мене стажував Валерій Байдак, а на чистовій – Юрій Щербак та Олександр Литвин. Ті знання, той досвід важко переоцінити, адже вальцювальник – це надзвичайно складна професія, фізично, а особливо розумово. Це ціла наука: встановлення привалкової арматури, виставлення геометричних розмірів, налаштування прокатних клітей, контроль їхньої роботи, перевалки та ще багато іншого. І стан непростий, ще 1956 року. У мене почало виходити. Керівник стану Сергій Козачук, який пізніше став директором всього прокатного департаменту, помітив мої успіхи. Я почав підміняти майстрів, а згодом став майстром, коли наш Олексійович пішов на пенсію. Наставниками молодого майстра були досвідчені майстри Сергій Рижков та Анатолій Кусик».

Майстер – це керівна посада. Крім керування виробничими процесами, Максим почав організовувати роботу людей та контролювати її виконання.

«Відколи себе пам’ятаю, я ніколи не страждав проблемами спілкування, з людьми завжди ладив. Для керівника це дуже важливо, бо майстер – це не лише організатор, не лише технолог. Це якщо треба ще й тато, мама, брат для своєї бригади, той, хто потрібний саме зараз. Так у нас жартують. Бригади тоді були чисельнішими, ніж зараз, тож створити психологічний мікроклімат у колективі було непростою справою. Треба було налаштувати людей на роботу, на випуск якісної продукції. Була неабияка конкуренція між вальцювальниками. Всі хотіли отримати сьомий розряд, щоб виконувати менше чорнової роботи, а більше працювати головою. А потім мені запропонували перейти на третій дрібносортний стан старшим майстром-технологом, і я згодився», – розповів Максим.

Технологія – це про виготовлення продукції, яка б задовольняла споживача. Тож головний технолог стану відповідає за безліч моментів, починаючи з підготовки устаткування до виробництва і завершуючи пакуванням готового виробу. У нашу епоху надлишку виробництва вимоги до продукції невпинно зростають, тож і технологам роботи додається.

«Я беру участь у розробці технічної документації (таблиці калібрування, схеми енергетично-швидкісних параметрів тощо), на основі якої працює стан, відповідаю за підготовку прокатних валків, наявність запчастин, підготовку та проведення капремонтів і за процеси на стані: подавання заготовок у піч, їх нагрівання, прокатку, сортування та пакування. Щоб у підсумку покупець отримав «цукерочку». Разом зі мною в команді – вальцювальники, майстри, оператори та інші працівники, за що я їм дуже вдячний, – говорить Максим. Така робота мені подобається. Вона ненудна, як мінімум. Кожен день різний, кожен вид продукції катається по-своєму, та що там казати, один і той же прокатний профіль сьогодні йде без проблем, а завтра вже можуть виникнути нюанси. Наприклад, ні з того ні з сього з’являється риска, наче поріз лезом, на арматурі, який періодично повторюється. Ми зупиняємо процес і перетворюємося у таких собі Шерлоків Холмсів. Шукаємо причину. Досліджуємо весь шлях продукції прокатним станом, і докопуємося, звідки ж та риска. Усунути причину – це, як правило, 5 відсотків зусиль. А 95 відсотків – знайти її».

Після третього стану Максим Кривошеєв перевівся на стан ДС 250-5. Також старшим майстром-технологом. Він згадує, що багато довелося вивчати. На цьому стані випускалося багато ексклюзивної продукції, такої як продукція з конструкційних марок сталі, гвинтова шахтна арматура тощо.

«Я ніколи не вмикав великого начальника, не соромився питати у людей, – продовжив Максим. – Досвідчені вальцювальники, оператори, які працювали на тому стані, дуже мені допомагали. Багато корисного я дізнався від старшого майстра стану Ігоря Саглая, Ігоря Смолєва, на місце якого я прийшов».

І щойно Максим Кривошеєв опанував тонкощі технологічних процесів на п’ятому стані, як сталася трагедія. Внаслідок влучання рашистських ракет у грудні 2022 року стан було суттєво пошкоджено.

«То була жахлива картина, – згадує Максим. – Стан, він як живий організм. І там, де вчора все крутилося, рухалося, мчав станом вогняний розкат, пакувалася арматура, все завмерло, застигло. Зруйновані дах та стіни, понівечене устаткування. Нестерпно було на те все дивитися».  

Але життя триває, і Максим перейшов на стан ДС 250-4.

«Це суттєво підсилило нашу виробничу команду, – говорить старший майстер стану ДС 250-4 Павло Житникович. – Взагалі-то, прокатне виробництво можна порівняти з командним спортом, і ми отримали сильного досвідченого гравця. Особливо зважаючи на те, що нашому стану протягом стислих термінів довелося освоїти випуск основних видів продукції п’ятого стану, бо на них був і є попит. Протягом двох з половиною років сортамент нашого стану значно збагатився, і внесок нашого технолога важко переоцінити. Майже всі нові види опанували без проблем, навіть гвинтову арматуру. Непросто дався профіль діаметром 36 міліметрів. Довелося замінити редуктор однієї з клітей. А далі було легше. Тепер у нашому переліку є 38-й профіль, і навіть 40-й».

На четвертому стані Максим на основі свого досвіду впровадив разом з колегами кілька важливих покращень, які сприяють ефективнішій та стабільнішій роботі стану. Він має рису, яка дуже цінується. Перед початком важливої справи Максим намагається прорахувати всі варіанти розвитку подій.

«Це з дитинства, – усміхається майстер-технолог. – Якщо щось йде не за планом, то у мене завжди є план «В». І ця схема спрацьовує у 90 відсотках випадків. А щодо 10 відсотків, що залишилися, то для них є плани «С» і «D». У прокатному виробництві це необхідність. Адже безліч факторів впливають на виробництво, на якість продукції. А про неї вже окрема розмова».  

Категорії
Наші люди

І до роботи, і до творчості – творчо

Світлана Совпенко, фахівчиня відділу з навчання та розвитку персоналу ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» багато робить для того, щоб наші працівники розвивалися, навчалися нового, опановували нові навички. А ще їй дуже хотілося б, щоб кожен мав ще й справу для душі, своє хобі. У Світлани – це рукоділля.

Світлану добре знають на нашому підприємстві, адже вона організовує навчання та курси з підвищення кваліфікації переважно в структурних підрозділах енергетичного та сталеплавильного департаментів «АрселорМіттал Кривий Ріг». 

А нещодавно на Тижні знань вона поділилася з усіма і своїм захопленням – рукоділлям. Її тренінг «Очманілі ручки» зібрав велику кількість глядачів, став справжнім центром уваги творчих людей, адже бажання створювати щось красиве, цікаве та корисне, до серця багатьом працівникам нашого підприємства.

«Я впевнена, що у кожного з нас жевріє той самий вогник творчості, який дає нам сили для роботи та для життя. Мене він грів завжди, але активно займатися рукоділлям я почала завдяки своїм дітям, їх у мене двійко, – розповідає Світлана Совпенко. – Старший син Владислав уже дорослий, а моїй донечці Ярославі зараз 11 років. Коли вона почала підростати, мені хотілося її причепурити вбрати в красиві платтячка, зав’язати бантики. Саме їх я і почала робити, захопившись технікою канзаші. Це бантики у формі квіток, які робляться з атласних та інших стрічок, шматочків шовку тощо. Бантики можна складати по одній пелюстці, а також збирати в об’ємні форми, накладаючи пелюстки букетом, один на одного. У підсумку бантиків у нас зібралося багато, і на усі випадки життя (сміється). А творча душа тим часом вже бажала більшого, руки аж «горіли» робити щось нове, і я захопилася малюванням картин за номерами, складанням алмазної мозаїки. В результаті картин зібралося настільки багато, що я почала їх дарувати рідним, друзям, колегам. Також разом з донькою ми почали плести браслети з бісеру. У цьому випадку ініціатором стала донька. Спочатку я їй допомагала, а згодом і сама захопилася плетінням».

Творча активність Світлани зросла з початку повномасштабної війни. Моторика рук, повторювальні рухи та можливість відволіктись на щось приємне стали відмінним заспокійливим від стресів війни. Світлана говорить, що це наче медитація, яка позитивно впливає на нервову систему.  

До речі, займатися будь-яким рукоділлям корисно і на фізичному рівні, медики дослідили, що навіть 20 хвилин рукоділля на день сприяє зниженню рівня кортизолу, нормалізації серцевого ритму та артеріального тиску, покращує настрій, підвищує самооцінку. Погодитесь, це чудовий інструмент для покращення нашого ментального здоров’я. 

Крім того, рукоділля активізує ділянки мозку, формуючи нові нейронні зв’язки. Отже, беріть усе це до уваги та обирайте свій вид творчості.

«Про все це я розповідала на своєму вебінарі на Тижні знань. Попри те, що вже багато років організовую навчання, я вперше в житті особисто проводила такий захід, на якому ділилася своїм творчим досвідом, – зауважує Світлана Совпенко. – Розповідала я колегам і ще про один свій творчий напрямок – виготовлення сумок за допомогою техніки макраме. У дитинстві я активно ним займалася, робила кашпо для квітів, фігурки сов, вони тоді були у тренді, різноманітні прикраси для дому. Потім мода на макраме якось стихла. А одного разу прийшла до мене колега і розказала, яку цікаву сумку вона побачила в інтернеті. У мене одразу усі навички, як у комп’ютері, оновилися. В результаті ми з нею зробили кожна по сумці. Також поділилися з нею різними техніками, прийомами, творчими підходами. Це так цікаво! Саме з цього у мене розпочався новий період – «сумчатий». Сумки на пластиковій канві, оплетені, з оздобленням, у техніці макраме, різних кольорів, на роботу, на прогулянку, шопінг, дитині до школи, літній, зимовий варіанти тощо. І кожна сумка виходить краще за попередню. А ідеї не вщухають, навпаки, їх багато, вони різні та цікаві».

У планах Світлани виготовити сумку зі шнура у техніці зиґзаґ (ламаною лінією). Також вона хоче спробувати виготовити квіти зі стрічок, які виглядають, наче справжні, декоративні серветки тощо. Світлана говорить, що головне у творчості – це натхнення, до якого вже додається вивчення техніки, підрахування кількості матеріалів, бачення того, яким буде виріб, як він себе поводитиме тощо. «Будь-яка майстриня знає, що у творчості важливий не лише результат, а і процес, коли ти «варишся» у ньому, щось шукаєш, пробуєш, – говорить Світлана Совпенко. – В результаті виходить ексклюзивна річ. Хто б нею не користувався, вона сприяє впевненості людини, підкреслює особистість. Дівчата, а також чоловіки, беріть це до уваги. Я раджу кожному у творчості, або в інших справах, знайти щось своє, до серця, до душі. І не боятися пробувати нового. А раптом воно у вас вийде якнайкраще, а ви про це досі й не знали?»

Категорії
Новини

Нарешті фінал і найкращі в фіналі

Місце: стадіон ДЮСШ № 1 у парку ім. Богдана Хмельницького. На вас чекають видовищна гра та безкомпромісна боротьба за перемогу у фіналі.

Грають:

ЦЕЗТ – Прокат-3

СПЦ-1 – ВБРС

Прокат-3 – Конвертер

ЦЕЗТ – ФЦЛС

В цей день ми також визначимо та відзначимо: Кращого нападника, Кращого захисника, Кращого воротаря та Кращого гравця.

Твоя команда чекає на твою підтримку!

Категорії
Новини

Виробничі дива від ЦРМУ-2

Одному з найпотужніших ремонтних цехів «АрселорМіттал Кривий Ріг» виповнилося 50 років.

Ці люди можуть майже все. Для них не проблема відновити фундамент прокатного стану, або встановити колони, що тримають покрівлю площею сотні квадратних метрів, чи побудувати відтинок автомобільної дороги. Вони встановлюють засипні пристрої доменних печей вагою більше 100 тонн та діаметром 8 метрів. А заміна майже 30-тонних кесонів у конвертерному цеху практично є для них буденною роботою. І це не просто один зняти, а інший встановити. Це значить змонтувати з максимальною точністю, під’єднати системи подавання енергоресурсів, відрегулювати, налаштувати тощо. І це далеко не повний перелік того, що можуть працівники цеху ремонту металургійного устаткування № 2.

«Наші бригади виконують роботи з ремонту металоконструкцій, демонтажу-монтажу устаткування, ремонтують вентиляційні системи, – з гордістю розповідає старший майстер ЦРМУ-2 Василь Шолохов.  Ми працюємо у всіх цехах металургійного виробництва, а за потреби допомагаємо іншим підрозділам. Прокатні кліті, летючі ножиці на станах, підкранові балки та рейки для електромостових кранів, повітронагрівачі доменних печей і навіть екскаватори, та ще багато іншого. Якщо буде задача, то, мабуть, морського лайнера ми може й не побудуємо, але катер точно зможемо (усміхається Василь Шолохов)».

Одна з основних задач ЦРМУ-2 – це своєчасне та якісне виконання планово-попереджувальних ремонтів устаткування у цехах металургійного виробництва. Будь-хто з металургів підтвердить, що без цих профілактичних заходів обладнання довго не протягне, бо навантаження на «залізо» у металургії надзвичайно високе. Та й аварійних зупинок в наслідок несвоєчасних, неякісних ППРів або їх відсутності буде набагато більше. А це – величезні збитки та виснажливі коштовні термінові ремонти. Як же цех став настільки універсальним? Зараз він – це об’єднаний підрозділ з кількох цехів. Під назвою базового ЦРМУ-2 свого часу об’єдналися монтажно-ремонтний цех, цех капітальних ремонтів металургійних агрегатів, ЦРМУ-1, ЦРМУ-3, ЦРМУ-5, цех ремонту устаткування № 1 та ремонтно-будівельний цех.  

«В результаті утворився універсальний ремонтний підрозділ з безліччю функцій, – пояснює старший майстер ЦРМУ-2 Артем Бітко. – Як правило, наші бригади мають свою спеціалізацію. Наприклад, бригада Олександра Столярова, який вже близько 30 років у цеху і є одним з найкращих фахівців, спеціалізується на устаткуванні сталеплавильних цехів – конверторах, випалювальних печах тощо. А бригади Олександра Подвалюка та Вадима Пазона – на ремонті прокатних станів: клітей, летючих ножиць, холодильників, ліній пакування тощо. А от бригадир Віталій Рибчинський з колегами ремонтують агломераційне й доменне обладнання».

А коли треба зробити масштабний ремонт у стислі терміни, то бригади працюють разом. Начальник ЦРМУ-2 Олександр Гребенюк впевнений, що успіхи підрозділу – в єдності його працівників та їхньому професіоналізмі.

«Протягом останніх років ми отримали сучасні надійні пояси безпеки; системи запобігання падінню з висоти, які дозволяють працівнику вільно пересуватися, виконувати роботу, але миттєво спрацьовують при ривку і здатні зразу ж зупинити падіння. Для заміни роликів наші працівники використовують пристрої «flex-lifter», які дають змогу виконувати операції швидше й безпечніше. Також були придбані електрогайковерти та чудове надійне безпечне риштування замість старих підмостей. І це добре. Це все дозволяє покращити умови праці, зробити її безпечнішою для людей. Наш цех тримається на мужніх, працьовитих людях, таких як Руслан Нечипорук, Володимир Старенький, Юрій Очаповський, Валентин Сахновський, Олександр Ющенко, Анатолій Чіляков, Сергій Грицюк, Володимир Ліщенко та багатьох інших. Я щиро вдячний кожному працівнику цеху за сумлінну працю в надскладних умовах. Вітаю всіх з ювілеєм. Бажаю достойної зарплати, і щоб всі наші люди, які зараз захищають Україну, живими й здоровими з перемогою повернулися додому і до цеху».

Ми приєднуємося до вітань, та бажаємо щастя працівникам одного з наших найважливіших цехів!