Категорії
Разом з Україною

Розділити горе між своїми

Поради психолога для переселенців

Після 24 лютого 2022 року понад 7,5 млн українців стали біженцями, отримавши притулок в багатьох європейських країнах. Водночас, за даними Міжнародної організації з міграції, у другій декаді травня кількість внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в Україні  перевищила 8 млн осіб.

Вимушені переселенці пережили бойові дії, були змушені покинути свої домівки, втратити роботу чи близьких людей. Звичний уклад життя зруйновано, майбутнє – незрозуміле. Тому вони потребують допомоги психолога.

Психолог ДСНС України в Дніпропетровській області Світлана Брагар розповіла «Металургу» про основні проблеми, які спонукають переселенців звертатися по допомогу.

  1. Горе від втрати відчувають майже всі українці. Ніхто з нас не почувається в безпеці чи спокої. Але у переселенців до цього додається біль від втрати домівки, минулого життя у звичайному ритмі і, на жаль, розпач від загибелі рідних та знайомих. Найкраще, що можна зробити для переселенців, – допомогти з житлом, роботою, харчами. Але й допомагати варто максимально коректно, з повагою, не сприймаючи їх як чужих, а краще як своїх, які потребують підтримки.
  2. Розпач – це підвищений рівень тривоги, який викривлює сприйняття навколишньої дійсності. Людина в такому стані підвищено емоційно вразлива і песимістично сприймає життєві події та подальші перспективи, відчуває власну неповноцінність, очікує неприйняття з боку оточення. Типовими є й психологічні зриви, які можуть спровокувати воєнні новини, звістки від сусідів та близьких, які залишилися на окупованих територіях. Це може статися вдома або на людях. Але в цьому немає нічого поганого, адже сильні емоції необхідно випускати, наприклад, виплакатись чи покричати
  3. «Тривожна надія». Взагалі, надія позитивне почуття. Але постійне марне сподівання на те, що завтра все зміниться і можна буде повернутися додому, виснажує. Безупинний моніторинг новин, дзвінки знайомим, хвилювання за домівку й рідне місто чи село – все це відбирає сили. За словами австрійського психіатра Віктора Франкла, який вижив у нацистському таборі: «Першими зламалися ті, хто вірив, що скоро все закінчиться. Потім ті, хто не вірив, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто сфокусувався на своїх справах, без очікування того, що ще може статися». Тож психологи радять: намагайтеся жити сьогоднішнім днем, плануйте свої справи не далі, ніж на завтра, максимум на післязавтра. Краще насолоджуйтесь прохолодним літнім ранком тут і зараз, з’їжте, наприклад,  морозиво в обід, розплануйте вечірню прогулянку. Завтра буде новий день, але плануйте його краще вже завтра зранку.

У кожному разі, зі своїми проблемами наодинці краще не залишатися, каже психолог. Треба ділити з іншими людьми і щастя, і горе. Бо щастя примножується, коли нас багато, а горе – ділиться і стає меншим.

Нагадаємо, що за психологічною допомогою можна звернутися анонімно на гарячі лінії МОЗ: 0800 602 019,  0800 330 769 (Психологічна кризова служба Дніпра), 0800 210 160 (Психологічна підтримка ініціативи «Люди в біді»).

Категорії
Новини

«АрселорМіттал Кривий Ріг» приймає на роботу переселенців

Щодня до відділу підбору персоналу «АрселорМіттал Кривий Ріг» звертаються 70-80 людей. Серед них є наші колишні робітники, які хочуть відновитися на роботі, працівники підрядних організацій, мешканці міста, а також люди, які приїхали до Кривого Рогу через війну – переважно з Херсонської, Донецької, Луганської областей. На підприємстві їх приймають як на постійні робочі місця, так і на посади на час мобілізації основних працівників.

Внутрішньо переміщені особи (ВПО) – так офіційно звучить їхній статус. Але за сухою абревіатурою стоять сотні зворушливих, емоційних, подекуди трагічних історій. Війна змусила людей покинути свої домівки, багато хто з них пізнали горе, насильство, бачили смерть. Підтримати їх, допомогти освоїтися на новому місці, надати умови для нормального життя – це те, що може кожен з нас. Наше підприємство допомагає цим людям з працевлаштуванням.

Впродовж останніх трьох тижнів до відділу кадрів «АрселорМіттал Кривий Ріг» звернулися 54 внутрішньо переміщені особи. «Намагаємося допомогти кожній людині, навіть якщо у неї немає документів про звільнення з минулого місця роботи (зараз це дуже поширена проблема) , – розповідає Елла Ісак, фахівець з підбору та адаптації персоналу 1 категорії департаменту з персоналу. – Зрозуміло, що коли поряд летять ракети та вибухають бомби, людям треба терміново евакуйовуватися, думати про безпеку, а не займатися папірцями. А деяким взагалі ніде оформитись – їхні підприємства знищені. Ми знайшли вихід – приймаємо таких робітників за сумісництвом. Наприклад, четверо вже повноцінно працюють у цехах нашого підприємства, ще одинадцять зараз оформлюють документи на працевлаштування, іншим ми підбираємо вакансії».

Найчастіше «АрселорМіттал Кривий Ріг» пропонує роботу водія автотранспортних засобів, монтера залізничних колій, дробильника, машиніста млину, помічника машиніста тепловозу, слюсаря-ремонтника тощо. У кого немає потрібної професії – є можливість навчатись безпосередньо на робочих місцях та за рахунок підприємства. Як зазначила Юлія Заболотна, директор департаменту з персоналу підприємства, при розгляді кандидатів на існуючі вакансії пріоритет надається фахівцям та робітникам підприємств, які були змушені поїхати з Маруіполя, Херсону, Луганської та Донецької областей. «Також зараз ми шукаємо можливості надання житла та іншої допомоги переселенцям. Якщо ми будемо допомагати один одному, триматися разом, то так допоможемо нашим захисникам наблизити Перемогу, про яку всі мріють!», – сказала Заболотна.

«Починаю з «нуля», але хочеться додому»

Нове життя у Кривбасі розпочинає Наталя Колногуз, яка приїхала з Авдіївки Донецької області. Вона працевлаштовується до цеху вловлювання на коксохімічному виробництві. Зараз жінка оформлює документи та проходить медичну комісію.

«Буду апаратником одержання сульфату амонію в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Справу цю знаю, адже за такою самою спеціальністю працювала на Авдіївському коксохімічному заводі. Вже познайомилася з керівництвом цеху. Мені тут подобається, бо в наших підприємствах багато схожого», – каже Наталя.

Наталя Колногуз

До Кривого Рогу Наталя приїхала разом із семирічною донечкою Юлею. Її чоловік Анатолій, машиніст газодувних машин Авдіївського заводу, разом із своїми колегами залишився поблизу Авдіївки. Вони сподіваються на повне відновлення роботи виробництва. Наталя дуже хвилюється за чоловіка, тому що там зовсім поруч ідуть запеклі бої.

Є у Наталії  і старший син Максим, першокурсник Харківського політехнічного інституту. Від початку повномасштабної війни Харків сильно бомбили, дісталося і району Салтівки, де жив хлопець. Зі своїми товаришами він подовгу ховався у підвалах. Зараз Максим в Чехії, пощастило виїхати евакуаційним потягом продовжує навчатися дистанційно, вчить мову і навіть підробляє на будівництві.

Для мешканців Авдіївки, як і для інших українців, війна розпочалася ще в 2014 році. Бої тоді були дуже сильними, під кулями гинули мирні мешканці. Свекруха Наталії (вже покійна) отримала поранення в живіт, тож родина терміново переїхала до більш безпечного Слов’янська. Там вона знайшла роботу контролера, перевіряла лічильники світла. Додому до Авдіївки родина повернулася лише півтора роки тому, коли стріляти у місті стали не так часто. Повернулася Наталя і на свій завод.

Наталя розповідає: «Жити вдома – це таке щастя! Але щастя було недовгим. Авдіївка знаходиться на кордоні з сірою зоною. Стоїш на зупинці, а поряд – мінне поле, далі – донецький аеропорт. До усіляких «бабахів» ми вже звикли, бо там стріляють постійно. У фільтрувальну станцію влучали регулярно, тож ми часто жили без питної води. А з лютого її взагалі не стало – відрами воду носили на п’ятий поверх. Але 24 лютого, коли я була на роботі, вибухати почало дуже часто. Зателефонував чоловік і сказав: «Війна». Від знайомих одразу посипалися звістки про поранених та загиблих. На жаль, ці звістки надходять і зараз».

Від обстрілів родина рятувалася у підвалі свого будинку, сиділи там годинами. Коли вибухи тихішали, прибігали додому поїсти. Одного разу снаряд поцілив у сусідній будинок, підвал так хитало, що від страху люди забилися у куток. «Залишатися в Авдіївці стало небезпечно. Приїхали спочатку до Дніпра, а звідти до Кривого Рогу, де вже жили наші знайомі. Це місто нам одразу сподобалося, тут затишно, як вдома. Сподіваємося налагодити тут життя. Дякуємо усім за допомогу», – каже Наталя.

Категорії
Є питання Подкасти

Життя в окупації: наш колега Микола Кіріяка разом з родиною врятувався з окупованого села на Херсонщині

Історія порятунку нашого колеги з заводу “АрселорМіттал Берислав” з окупованого села в Херсонській області