Категорії
Наші люди

Наставник для залізничників

Саме так на підприємстві часто називають машиністів-інструкторів локомотивних бригад. Ці фахівці завжди на зв’язку з машиністами та їхніми помічниками, адже відповідають за навчання, підвищення кваліфікації, правильну та безпечну роботу. Один із таких фахівців-наставників в залізничному цеху № 2 – машиніст-інструктор Микола Шелест.

Романтикою залізничної справи Микола захопився ще з дитинства, коли побував на роботі у батька Миколи Павловича Шелеста, який працював в цьому ж цеху на нашому підприємстві. Він був машиністом тепловозу, а також начальником зміни та інструктором.

Дехто запитає, чому малого пустили на виробництво? Відповідь проста – в минулі часи діти часто приходили на завод в гості до батьків. Тоді це було звичною справою, а за безпеку дитини на виробництві відповідали батьки. До речі,  кордони підприємства були теж відкритими. 

«Мені було лише шість років, і тут я побачив мереживо із колій, купу вагонів,  великі тепловози. Я зайшов до кабіни одного з них та на собі відчув усю залізничну атмосферу. І досі пам’ятаю свої враження та «великі» очі від побаченого. Батько розповідав, як керувати тепловозом, які кнопки та важелі треба натискати. Це суттєво вплинуло на вибір моєї професії. Я мріяв бути залізничником. Згодом закінчив політехнічний технікум за спеціальністю «Ремонт та експлуатація рухомого складу». Маючи на руках диплом, став залізничником у третьому поколінні. Мій дід Павло Шелест працював на залізниці ще з війни. Він пройшов шлях від колійника до начальника однієї з промислових станцій на Криворіжжі. Мама на залізниці працювала черговою. Тож, як кажуть, іншого шляху у мене просто не було».

Виробничу практику за часів студентства Микола Шелест проходив в ЗЦ № 2. Сюди ж влаштувався працювати після закінчення технікуму. Це було 23 роки тому. 17 з яких він уже працює інструктором.

«Я познайомився з Миколою тоді, коли ще стажувався в цеху на помічника машиніста тепловоза. За віком Микола був не набагато старший за мене, але вже працював інструктором і навчав машиністів. Можна сказати, він теж взяв участь у моїй залізничній освіті та кар’єрі», – усміхаючись, зауважує начальник залізничного цеху № 2 Дмитро Колесник.

«Залізничний транспорт на підприємстві є частиною технологічного процесу, до того ж, на території вирує свій залізничний рух, – продовжує Микола Шелест. –

Моя задача – дбати, щоб локомотивні бригади правильно та безпечно виконували свою роботу, чітко здійснювали технологічні процеси, а ще постійно навчалися. Без цього у нашій справі неможливо. Техніка завжди оновлюється, ситуації змінюються, тому у нас систематично навчаються і молоді спеціалісти, і машиністи з великим досвідом. Я теж не виключення. На лінії, коли протягом зміни «катаюся» з локомотивними бригадами, ми відпрацьовуємо і повсякденні робочі процеси, і нестандартні. І, якщо така трапиться, залізничники будуть готові «розрулити» так, щоб все було добре. Відпрацьовуємо і різні операції з технологічного обслуговування локомотивів».

Микола каже, що дуже любить постійно цікавитися чимось новим. Так сталося, що  товариші-мисливці запропонували йому спробувати себе у спортінгу (це такий вид стрільби з рушниці по «тарілочках», які запускають у повітря), і у нього все вийшло. Тепер він має другий розряд у цьому спорті та навіть бере участь в чемпіонатах України. Микола підкреслює, що все це дозволяє йому розвивати реакцію та влучне око, тренує розум та кмітливість, сприяє спілкуванню з однодумцями, що корисно як для душі, так і для роботи. А її, Микола впевнений, після нашої перемоги буде дуже багато.

Категорії
Наші люди

На фронті загинув Дмитро Лук’янов

Серце героя зупинилося 15 лютого в боях біля Бахмуту Донецької області.

Понад два десятки років присвятив Дмитро роботі на нашому підприємстві. В спеціалізованому ремонтному цеху коксохімічного виробництва він працював електрогазозварником. Втратили фактично члена родини, говорять в цеху про героя-захисника.

«Завжди у гарному настрої та в доброму гуморі, заряджав позитивом всіх навколо себе, – згадує Дмитра Лук’янова начальник СРЦ КХВ Віктор Сосюк. – Він був профі у своїй відповідальній справі – ремонті основного коксохімічного обладнання. Завжди порадить, допоможе, брався за найскладніші завдання. Звісно, кожна втрата на війні – це біль. Особливо, коли втрачаєш людину, яку знав не один десяток років, коли це був той, кого можна вважати «золотим» фондом цеху. В наших серцях завжди житиме пам’ять про нашого колегу, друга та захисника».

У Дмитра Лук’янова залишилася дружина та двоє дітей.

Співчуваємо родині та друзям загиблого воїна!

Шануймо, пам’ятаймо!

Категорії
Новини

Колодія, Масницю величаємо – весну зустрічаємо, або Готуємо вареники замість «блинів»

Цьогоріч з 20 по 26 лютого більшість українців відзначатиме останній тиждень перед початком Великого посту. В Україні здавна це свято називали Колодій, Масниця або Сирниця. За своїм характером, звичаями і навіть стравами у нього мало спільного з російською Масляною.

На нашій землі це свято існувало ще за часів Трипільської культури і набуло релігійного змісту за часів Київської Русі. Та все змінилося за радянської влади, коли нав’язувалися єдині свята та традиції, придушувалося усе національне багатьох народів, які входили до «імперії», щоб люди поступово забували свої корені.

В чому схожість та відмінності свят?

Масниця і Масляна припадають на один і той же час, майже однаково звучать, але тлумачення у них різне, та й зміст теж.

Масниця символізує прихід весни, відродження життєвих сил, як людини, так і природи. За Трипільщини це свято відзначалося на честь весняного рівнодення, яке вважалося початком нового року. Після прийняття християнства в Київській Русі церква зберегла старий звичай зустрічати весну, але приурочила його до початку Великого посту.

В Україні – це саме час добра, злагоди, примирення, вирішення конфліктів перед зустріччю з весною, коли все оживає, оновлюється.

В останній день Масниці «Прощену неділю» люди просили взаємного прощення за образи, завдані мимоволі чи навмисно. При зустрічі люди уклонялися одне одному й промовляли: «Прости мене!» У відповідь казали: «Бог простить».

Масляна ж – це народні гуляння, які влаштовуються заради того, аби добряче наїстись перед довготривалим Великим постом та помірятись силою. В росії в цей час були популярними різні конкурси, що виміряють силу, серед яких і кулачні бої чи бійки «стінка на стінку».

Що готували?

В Україні головною стравою Масниці були вареники. Їх зазвичай готували з сиром, щедро змащуючи вершковим маслом, сметаною чи вершками. До речі, звичай приготування вареників теж виник ще за часів Трипільської культури.

На основі молочних продуктів готували й інші страви: галушки, локшину, сирники та сирні баби. Усі каші готувалися цього тижня на молоці. З нього ж робили ряжанку, колотуху, розтирачку та кисіль.

А от на Масляну в росії готували млинці – пусті або з рибою, ікрою. Також пекли оладки, пиріжки, «баранки» та інші виробі з тіста.

Колодій: зазирнемо в історію ще глибше

Ця назва в Україні зараз дуже часто згадується. А що ж воно таке – Колодій?

Все просто: саме так називали Масницю до хрещення Київської Русі.

За народним повір’ям, Колодій – це опікун шлюбу, який обдаровував здоров’ям, злагодою, достатком тих, хто створював родини, дарував подружжю діточок. Тож в Україні існував звичай прив’язувати колодки – дерев’яний брусок, поліно чи палицю – тим хлопцям чи дівчатам, хто ще без пари. Для них це було жартівливе покарання. Хто не бажав тягти колодку, той мав відкупитися від неї: піснями або танцями, їжею, напоями, кольоровими стрічками чи грошима. Після викупу колодку відв’язували. Самому цього зробити було не можна.

Колодку могли прив’язати і до батьків неодруженої молоді – за те, що вони вчасно не оженили сина чи не віддали дочку заміж.

У Колодки протягом святкового тижня було своє життя. У понеділок вона, як маленьке дитя, «народжувалася», у вівторок «охрещувалася», в середу їй святкували «похрестини», у четвер Колодка «помирала», в п’ятницю її «хоронили», в суботу – «оплакували», а в неділю завершали її життєву долю. Пік святкувань відбувався у середу.

Колодій – суто українське свято, якому немає аналогів у інших народів. Тож щиро вітаємо вас із нашим українським Колодієм або Масницею!

Пам’ятаймо наші свята, традиції та цінуймо українське!

У статті використані ілюстрації з відкритих джерел.

Категорії
Наші люди

В боях за Україну загинув  Павло Муравйов

Йому вже ніколи не виповниться 45 років, які він мав відзначати цього року. Але Павло назавжди залишиться в пам’яті всіх, хто його знав.

Фасонносталеливарний цех ливарно-механічного заводу став першим та єдиним місцем роботи захисника. Він не один десяток років працював обрубувачем у ФСЛЦ. Найкращий у професії, надійний друг, турботливий батько і досвідчений колега – так його згадують колеги.

«Людина-вогник, який завжди, навіть попри важку зміну, всіх зустрічав усмішкою, – згадує заступник начальника цех з виробництва ФСЛЦ Дмитро Демков. – Він і допоможе, і порадить, і підтримає. Павло любив свою роботу, був асом на ділянці, яка була фактично відпускною точкою цеху. Продукція, яка виходила з його рук, була завжди найвищої якості. Він міг не піти на фронт, але зробив це за особистим переконанням. «Я своїх дівчаток (дружину та доньок), свою країну ображати не дам!» – говорив Паша. Тому вже 1 березня став до лав армії. Ще й досі серце відмовляється вірити, що його більше з нами немає. Це жахлива втрата. Але ми збережемо пам’ять про нього, і заради цього виборюватимемо перемогу на всіх фронтах».

Павло Муравйов загинув в бою біля міста Вугледар. Серце старшого солдата, бойового медика зупинилося 10 лютого 2023 року.

Щиро співчуваємо дружині, донькам та друзям захисника.

Герою слава та шана навіки!

Категорії
Новини

Винахідливість врятувала важливий верстат

В ремонтно-механічному цеху № 2 ливарно-механічного заводу верстатів чимало, і всі вони активно використовуються, адже роботи у ремонтників вистачає навіть за умов зниження темпів виробництва. Простій верстату – це недозволена розкіш, говорять в ЛМЗ. Але за об’єктивних причин верстат для фрезерної обробки FZ-2500В РМЦ-2 два роки працював не на повну потужність. Повернути його до повноцінного робочого життя допомогла винахідливість.

FZ-2500 виробництва Німеччини у цеху з 1982 року. Попри поважний вік його «боєздатність» все ще на висоті. В цеху жартують, що нас не буде, а цей велетень ще працюватиме. Але час та безперервна експлуатація позначилися і на ньому – відмовив вертикальний супорт верстата, який власне і потрібен для обробки корпусів редукторів – це головне завдання для цього верстату. Адже унікальність та родзинка FZ-2500  – це можливість обробляти роз’єми на корпусах редукторів.

«Цей верстат підвищує продуктивність усього цеху, адже дає змогу розвантажити інші верстати, які виконують більш специфічні операції. На цьому «німці» ми фрезеруємо роз’єми корпусів редукторів конвертерного цеху, рудозбагачувальних та дробильних фабрик, кліщі для кліщових кранів блюмінга,  деталі для прокатних цехів, одновалкові дробарки АЦ-2, – розповідає старший майстер основної виробничої дільниці РМЦ-2 Сергій Мордовець. – Але через зношеність деталей верстат довго не працював на повну потужність. Це наче мати гарного фахівця, а його потенціал використовувати лише на половину. Ускладнювалось усе тим, що деталі для нього німецького виробництва та й за терміном походження верстата вже не випускаються, а робити їх на замовлення економічно не вигідно».

Це не давало спокою слюсарю Сергію Дробашевському. В його голові крутилася думка, а що ж можна зробити і чи можна використати для ремонту верстата вітчизняні деталі? Це ніби трансплантація органів у людини – чи приживуться, чи запрацюють? Майстерність та винахідливість слюсаря підказали вихід.

«Я працюю черговим слюсарем, а от кожну вільну хвилинку намагався використати, щоб врятувати верстат, – говорить Сергій. – Довелося трошки почаклувати над FZ-2500. Переробив гідроплиту, гідропанель, замінив німецький гідронасос на вітчизняний, виробництва Дружківки, золотники встановили харківські. Для зручності та безпеки все начиння верстата, яке розташовувалося зверху, ми спустили донизу, виготовили маслостанцію. Тепер зручно і ремонтувати, і обслуговувати насос. Найскладніше було все ув’язати та примусити запрацювати у комплексі. Але в нас це вийшло, і функціонал верстата розширився!»

До команди «реаніматорів» верстату, крім слюсаря-винахідника Сергія Дробашевського, увійшли й електрик цеху Антон Чернов, працівники бюро з ремонту електронного устаткування під керівництвом Володимира Горобця. Гарна команда – гарний результат.

«Три місяці ми витратили на повернення у стрій нашого велетня. До речі, подібного такого великого фрезерувального верстата більше немає на заводі, – продовжує старший механік цеху РМЦ-2 Ігор Бєлік. – Він постійно залучений у ремонті, у нього немає вихідних та перерв. І він нам дуже допомагає. Це наче підсобний працівник на кухні. Він начистить овочів – і борщ звариться швидше. Так і FZ-2500: виконає першу обробку – і на це не витрачатимуть часу інші верстати. Зараз ми все наше обладнання намагаємося використовувати максимально ефективно. Не можемо дозволити працювати у пів сили. У нас свій фронт, своя передова, свої солдати і всі вони мають бути в строю. Це наближує нашу загальну перемогу».

Врятований верстат знову в роботі
Категорії
Наші люди

Загинув захисник України Андрій Рижкович

Герой назавжди залишиться 22-річним. 30 грудня 2022 року він загинув в боях поблизу смт Красна Гора у Донецькій області.

Андрій Рижкович прийшов працювати на наше підприємство одразу по закінченню технікуму. У вуглепідготовчому цеху коксохімічного виробництва він працював машиністом вагоноперекидача. Щирий, відкритий, націлений розвиватися у професійному плані, таким його згадують колеги.

«До нас прийшов хлопець з широко відкритими очима та бажанням працювати і вдосконалюватися. Не помітити його було просто неможливо. Ми разом з ним будували плани, адже мали надію, що він крокуватиме кар’єрними сходами, бо такого працелюбного, розумного та відповідального працівника ще треба пошукати. Андрій був добрим та веселим, швидко знайшов спільну мову з колегами. На жаль, війна відібрала його у нас. Та в цеху завжди пам’ятатимуть Героя!», – говорить начальник цеху вуглепідготовки КХВ Андрій Крамаренко.

Щиро співчуваємо батькам, друзям та колегам захисника!

Вічна пам’ять та слава Герою!