Андрій Білоткач працював гірником очисного забою в шахтоуправлінні з підземного видобутку руди гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». Як розповів начальник дільниці очисного виймання Олександр Галушкін, Андрій завжди вмів підняти настрій будь-кому добрим словом або влучним жартом.
«Він – неймовірно позитивна людина, – говорить Олександр Галушкін. – Робота гірника та ще й вибухівника дуже важка фізично, небезпечна та відповідальна. Але я ніколи не бачив Андрія у поганому настрої, і майже завжди бачив усміхненим. Він займався безпосередньо видобутком залізної руди, без якої неможлива металургія, робив свою справу дуже добре, а головне – безпечно для себе й хлопців, що працювали поруч. Завжди пам’ятатимемо його, як чудову людину, добру й порядну, справжнього чоловіка, який тримає слово та приходить на допомогу. Надзвичайно боляче втрачати таких людей».
Андрій Білоткач став на захист України на другий день від повномасштабного вторгнення, 26 лютого 2022 року. Він мужньо виконував свій військовий обов’язок. У свій останній бій Андрій вступив 12 жовтня 2024 року. Він загинув поблизу міста Часів Яр Бахмутського району Донецької області.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам захисника України.
Водій автотранспортних засобів гірничотранспортного цеху гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг» Віталій Хміленко став на захист України на другий день повномасштабного вторгнення – 25 лютого 2022 року. За словами начальника автоколони № 1, де працював Віталій, Дмитра Ципченка, Хміленко зателефонував і сказав, що йде добровольцем на війну, і що все буде гаразд.
«Він був великим патріотом України, тому не міг вчинити по-іншому. Я знаю його років з десять, ми з Віталієм працювали разом на іншому криворізькому підприємстві, а потім в «АрселорМіттал Кривий Ріг», – розповідає Дмитро Ципченко. – Він був водієм великовантажного самоскида вантажопідйомністю 130 тонн. Вивозив з кар’єру руду та скалу. Робота важка і дуже відповідальна. Але Віталій виконував її на позитиві, з усмішкою, та заряджав позитивом своїх колег. Він добре знався на техніці, сумлінно та професійно виконував виробничі завдання. А нещодавно прийшла моторошна звістка, що Віталія більше немає. Це непоправна втрата для нас. Завжди пам’ятатимемо про цю чудову людину».
Водій механізованої роти Віталій Хміленко отримав важке поранення біля н.п. Борки Курської області. Лікарі боролися за життя воїна, але поранення виявилося несумісним з життям. 22 вересня 2024 року Віталія не стало.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам захисника України.
Він захищав Україну на Херсонському, Донецькому напрямках, брав участь у боях на Харківщини, але війна забрала життя молодшого сержанта Миколи Недрі на Одещині в районі населеного пункту Ізмаїл. Під час бойового чергування у Героя не витримало серце.
Вперше Микола Недря став на захист рідної країни ще під час АТО. Згодом знову повернувся до мирного життя, але, на жаль, не надовго. Повномасштабне вторгнення росіян в Україну знову змусило Миколу взятися за зброю. На військову службу він вирушив від самого початку війни. Молодший сержант Микола Недря був оператором-кулеметником роти радіоелектронної боротьби.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Микола Недря працював вальцювальником у СПЦ № 1.
«Завдяки наполегливості, кмітливості, жаги до нових знань та міцному характеру Микола добре справлявся із завданнями будь-якої складності, тому і у прокатній справі просувався впевнено. Він починав з прибиральника гарячого металу, працював слюсарем з перевалки прокатних клітей, а на війну пішов вже з посади вальцювальника стану гарячої прокатки 7 розряду, – розповідає Олександр Андрейчук, заступник начальника СПЦ № 1 з технології. – Микола був людиною, яка не боялася братися за найскладніші завдання, і у нього завжди все виходило якісно. Загартовувати характер, не пасувати перед труднощами йому допомагав спорт. Уявіть, Микола міг навіть на руках ходити. Він був фізично сильною людиною, любив активний відпочинок. До рибалки, наприклад, залучав своїх товаришів-колег по цеху. У колективі він був лідером, його поважали, до його думки прислухалися. Микола був сміливим та рішучим, захист країни вважав своїм безпосереднім обв’язком, тому як тільки ворог зайшов на українську землю, він став до лав захисників. Але серце Миколи не витримало. Це непоправна втрата для усіх нас. Його синові буде ким гордитися та з кого брати приклад».
Висловлюємо щирі співчуття рідним, колегам, друзям Миколи Недрі.
29 вересня визначився переможець і призери «Турніру пам’яті героїв-захисників «АрселорМіттал Кривий Ріг» з мініфутболу.
Турнір пам’яті наших працівників, які загинули, захищаючи нас від російської агресії, тривав майже місяць, у ньому взяли участь 10 команд з «АрселорМіттал Кривий Ріг» та Ливарно-механічного заводу. На груповому етапі визначилися два фіналісти, які перемогли в своїх групах, а також два претенденти на третє місце. Настав вирішальний день. На трибуни стадіону були запрошені рідні, друзі, колеги загиблих воїнів.
Футболісти подарували глядачам два видовищних двобої, які за драматизмом могли запросто посперечатися зі світовими кіноблокбастерами. Спочатку на поле вийшли команди сортопрокатного цеху № 1 та цеху експлуатації залізничного транспорту. Вони розіграли третє місце. Прокатники зразу ж кинулися забивати. Але залізничники вміло оборонялися і проводили гострі контратаки. Одна з них завершилася взяттям воріт – 1:0 на користь ЦЕЗТ. «Спокійно, граємо далі», -сказав капітан СПЦ-1, і команда продовжила атакувати. Але знов поталанило залізничникам – 2:0. А коли після чергової атаки рахунок став 3:0, то мало вже хто вірив у те, що СПЦ-1 зможе відігратися.
Але самі прокатники вийшли на другий тайм з вірою в перемогу. Їхні атаки ставали все гострішими й потужнішими. Біля воріт ЦЕЗТ було гаряче. І от одна з атак завершилася результативним ударом – 3:1. Зажевріла надія. Команда СПЦ-1 продовжувала атакувати. І ось ще один гол! До кінця матчу лишалися лічені хвилини. Це був суцільний штурм. Здавалося б, м’ячеві нікуди більше подітися, як залетіти у ворота. З фінальним свистком залізничники радо здійняли руки догори і з полегшенням видихнули. Перемога! Вони вистояли. Але віддамо належне й спортсменам СПЦ-1, які билися до останнього, подарувавши глядачам яскравий атакувальний футбол.
Юрій Береговий – один з найдосвідченіших гравців команди ЦЕЗТ. Він не приховував свого задоволення після гри. «СПЦ-1 – дуже сильна команда, і нам сьогодні було важко, – зізнався Юрій Береговий. – І вочевидь наприкінці у суперників залишилося більше сили. Вони ледь не витиснули нічию. Але, мабуть, у нас було більше бажання перемогти. Ми виклалися на всі сто. Добре зіграла вся команда, яка поєднує залізничників підприємства. Велика подяка підприємству за можливість відволіктися від важких реалій і вшанувати пам’ять наших колег-захисників. Також величезна подяка кожному нашому захисникові й захисниці за те, що маємо змогу жити, працювати й грати в улюблену гру».
Ще драматичнішим виявився матч за перше місце. В ньому ще одна команда прокатного департаменту – команда прокатного цеху № 3, зустрілася з суперниками із фасонночавуноливарного цеху. Перший гол було забито вже на перших секундах гри, і ПЦ-3 повів у рахунку – 1:0. Ошелешені ливарники деякий час налаштовували гру, а далі заграли як суперкоманда. Вони забили у ворота прокатників чотири м’ячі, а суперники відповіли лише одним. За рахунку 4:2 до завершення фіналу залишалося кілька хвилин. ФЧЛЦ грав на куражі, тому здавалось, що у ПЦ-3 шансів практично не залишилося.
Але прокатники – залізні люди. Вони боролися до останньої секунди. Навіть їхній голкіпер пішов у атаку, і…забив гол-красень своєму колезі по воротарському ремеслу – 4:3. А далі був штурм, і чи не остання атака третього прокату завершилася голом – нічия 4:4. І ось мрія футбольних фанатів – серія післяматчевих пенальті. Тут знов на висоті виявився воротар. Він відбив кілька пенальті, і серія завершилася з рахунком 4:2 на користь ПЦ-3.
А ми взяли інтерв’ю у одного з героїв матчу, як ви здогадалися, воротаря ПЦ-3 Віталія Черниша, який вже 21 рік грає за цю команду. «Наша команда завжди була сильна духом. Ми багато років граємо разом, розуміємо один одного на полі. Раніше я був польовим гравцем, можу зіграти на будь-якій позиції. Зараз команді потрібен саме голкіпер, і довелося перекваліфікуватися. Ми програвали, але грали до останньої секунди. Я отримав величезне задоволення, забивши гол, і особливо радісно, що він допоміг команді добитися нічиєї, а потім перемогти по пенальті. Емоції переповнюють. Дякую організаторам турніру та воїнам сил оборони!»
Вітаючи присутніх з Днем захисників та захисниць України, директор департаменту з комунікацій Володимир Гайдаш подякував футболістам за яскраве видовище та самовіддану працю в цехах підприємства, висловив щирі співчуття рідним наших працівників, що загинули за нашу свободу, та завірив, що підприємство й надалі їх підтримуватиме. Діти загиблих воїнів отримали сертифікати одного із супермаркетів електроніки.
Після завершення турніру рідні й друзі загиблих поїхали до пам’ятника загиблим, розташованому на території гірничого департаменту, де вшанували пам’ять своїх синів, чоловіків, батьків, братів та друзів.
Олександр Великий прийшов працювати до «АрселорМіттал Кривий Ріг» у 1997 році. До виклику до лав ЗСУ у листопаді 2022 року він працював машиністом насосних установок цеху шламового господарства рудозбагачувальної фабрики гірничого департаменту.
Начальник зміни цеху шламового господарства Олександр Прокопчук розповів, що Олександр Великий був сумлінним працівником, на роботу якого не було нарікань.
«Саша перевівся до нашої зміни перед повномасштабним вторгненням, у 2021 році, – каже Олександр Прокопчук. Він мав чималий досвід, тож зразу показав себе як професіонал. Робота машиніста вимагає фізичної сили, але ще більше – вміння миттєво та правильно реагувати на різні ситуації. Олександр мав і те, й інше. Він завжди був спокійним, врівноваженим, з усмішкою на устах, ніколи не йшов на конфлікти, тому зразу ж здобув повагу у колег. Піти захищати Україну – то був його свідомий вибір. Звістка про його загибель приголомшила нас. Це непоправна втрата».
Солдат Олександр Великий загинув 11 вересня 2024 року поблизу Піщаного Куп’янського району, що на Харківщині. У загиблого залишилися дружина, два сини та донька.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам загиблого героя.
Федір загинув ще 7 жовтня 2023 року поблизу населеного пункту Новопрокопівка, Пологівського району Запорізької області. Певний час він вважався зниклим безвісти. На жаль, додому він повернувся на щиті.
За мирного життя Федір Тарутін працював електрозварником ручного зварювання у цеху металоконструкцій Ливарно-механічного заводу.
«До ЦМК Федір прийшов працювати шість років тому. До цього у складі колишнього ЦРМУ-1 він виконував ремонтні роботи на ДП № 9, – розповідає Роман Удод, заступник начальника ЦМК з виробництва. – Завжди веселий, позитивний, з відмінним почуттям гумору – Федора любили та поважали у колективі. Він був професіоналом, тож йому довіряли найвідповідальніші зварні роботи, за якими здійснюється державний нагляд. При цьому він мав особисте клеймо – це особистий так званий паспорт зварника.
Федір завжди був готовий допомогти колегам, підказати як і що можна зробити краще, вдосконалити. Він, як колишній робітник монтажних робіт, добре знався на тому, де та в яких агрегатах будуть встановлені металоконструкції, для чого вони потрібні. Федір Тарутін був унікальною, цілеспрямованою людиною. Ми вражені його загибеллю, це важка втрата для усіх нас».
Колеги Федора розповідають, що він дуже любив свою дружину та трьох дітей – Дар’ю, Богдана та В’ячеслава. Він вважав за свій обов’язок їх захищати. Перед мобілізацією Федір так і сказав колегам: «Я стаю на захист країни, бігати і ховатися від цього не збираюся». Мобілізували Героя 22 серпня 2023 року. А у жовтні 2023 року Федір Тарутін прийняв свій останній бій на Запорізькому напрямку. Спочатку ніяких відомостей про його загибель не було. Рідні, друзі, колеги мали надію, що він живий, можливо поранений або знаходиться у полоні. На жаль, сподівання не справдилися.
Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким захисника.
