Євген Яценко працював електрослюсарем в рудоуправлінні гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». У січні 2023 року він був мобілізований і став на захист України. А на днях колег Євгена ошелешила трагічна звістка: солдат Євген Яценко загинув у бою з окупантами 14 грудня 2024 року. Це сталося на Донбасі, поблизу населеного пункту Роздольне Волноваського району.
Колеги розповідають про Євгена, як про Добру, чуйну людину, майстра найвищої кваліфікації та справжнього друга. «Так, ми втратили друга, це правда, – розповідає енергетик дільниці енергослужби РУ ГД Олександр Вівтюк. – Він завжди був готовий прийти на допомогу як в роботі, так і в повсякденному житті. Євген був спокійною, врівноваженою, неконфліктною людиною. Мені здається, що негативних рис у нього взагалі не було. Спочатку він ремонтував електроустаткування кар’єрної техніки – екскаваторів, бурових верстатів. Це складне устаткування, і він ремонтував його якісно. Розвивався, професійно зростав і перейшов у бригаду налагоджувальників, а це вже більш висока кваліфікація. Ініціативний, працелюбний, сумлінний. Не можемо повірити, що його більше немає з нами. Світла йому пам’ять».
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам загиблого воїна.
Солдат-стрілець помічник гранатометника механізованого батальйону Олександр Новицький загинув під час бойового завдання у Новотроїцькому Покровського району, що на Донеччині. На жаль, йому тепер назавжди буде лише 35.
До мобілізації у травні минулого року Олександр Новицький працював у ремонтному виробництві. На посаді бігунника змішувальних бігунів. Олександр виготовляв вогнетривкі суміші для конвертерного цеху.
«Наша дільниця так і називається «Підготовка вогнетривких і будівельних сумішей». Олександр працював з нами понад п’яти років. Він був добрим бригадиром, – згадує колегу Олександр Аніков, майстер дільниці ремонтного виробництва. – Завжди спокійний, виважений, він добре знався на своїй справі, завжди допомагав іншим, мав організаторські навички, був ініціативним. Люди тягнулися до Олександра, адже він був щирою, відкритою людиною. Поза роботою Олександр любив «посидіти у комп’ютері», він дуже цікавився цифровими технологіями, переглядав усі новинки у цьому напрямку. Можливо Олександр й надалі розвивався б в цьому, але усім його починанням завадила війна. Вона, на жаль, забирає найкращих».
Висловлюємо співчуття рідним та близьким Олександра.
8 грудня під час виконання бойового завдання в Курській області рф отримав поранення, несумісне з життям, сапер інженерно-саперного відділення, старший солдат Сергій Фідря. До повномасштабного вторгнення він працював майстром цеху ремонту металургійного устаткування № 4 ремонтного виробництва ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг.
Як розповів старший майстер ЦРМУ-4 Сергій Локтєв, Сергій Фідря разом з колегами виконували ремонти ливарних кранів конвертерного цеху. «Ці крани – дуже важливе для виплавки сталі та потужне устаткування. Вони можуть підіймати вантажі вагою до 450 тонн, –– говорить Сергій Локтєв. – Їх обслуговування й ремонти – справа дуже складна. Сергій добре організовував ці роботи та професійно керував ними. Ми були знайомі з ним більш ніж 15 років. Спочатку він був слюсарем-ремонтником, потім став бригадиром, а пізніше перейшов на посаду майстра. Це був класний майстер. Він мав чудові організаторські вміння, вмів знайти спільну мову з кожним, запалював людей своїм позитивом. Найчастіше я пам’ятаю його усміхненим, щоб там не трапилося. А от сумним, пригніченим згадати не можу. Він був патріотом України, брав участь ще в АТО, а у перші ж дні повномасштабного вторгнення пішов добровольцем. Страшна втрата для всіх нас. Завжди його пам’ятатимемо».
Щиро співчуваємо рідним та друзям загиблого воїна.
На захист України Вадим Каракаш став у вересні 2022 року. До мобілізації він працював газозварником у цеху ремонту металургійного устаткування № 4.
Шість років поруч з Вадимом пропрацював майстер ЦРМУ-4 Володимир Полонніков: «Бригада, в якій працював Вадим, ремонтує потужні електромостові крани сортопрокатного цеху № 1. Досвідченого газозварника, який пропрацював на підприємстві близько 30 років, у бригаді любили і поважали. Він був чесним і справедливим. А ще був дипломатичним, міг помирити, допомогти знайти спільну мову, розсудити колег, і до його авторитетної думки люди прислухалися. Вадим був спокійним та виваженим, брався за найскладніші справи і доводив їх до завершення. Страшна звістка про його загибель вразила кожного з дружної бригади у самісіньке серце. Це приголомшило всіх. Ми втратили не лише висококласного фахівця, а товариша, який завжди приходив на допомогу».
Головний сержант-командир стрілецького відділення Вадим Каракаш загинув 5 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання у населеному пункті Приліпки Чугуївського району Харківської області.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам загиблого героя.
В шахтоуправлінні гірничого департаменту встановлений стенд пам’яті на честь загиблих шахтарів – працівників підприємства, які стали на захист незалежності України.
Стенд розташували практично біля прохідної ШУ. Дев’ять портретів дев’ятьох героїв. Вони ніби зустрічають та проводжають шахтарів на зміну. Ці фото щоразу нагадують нам завдяки кому ми живемо в Україні, працюємо, мріємо, маємо плани і рухаємося вперед.
«Таке пам’ятне місце мало бути, – говорить гірничий майстер (підземний) дільниці № 10 ШУ ГД Костянтин Пікалов. – Це наша шана, наша вдячність, ми схиляємо голову перед загиблими героями. Це наші колеги, майже кожного з цих хлопців я знав, працював поряд з ними. Першим з початку повномасштабного вторгнення ми втратили на поле бою Олександра Петухова. Він майже 15 років відпрацював кріпильником, був бригадиром дільниці № 10. Чесний, принциповий, відкритий. Олександр був готовий взятися за найскладніше завдання, охоче опановував нові технології підземної справи, а за свою бригаду стояв горою. З ним завжди радилися, адже він мав величезний досвід. Фахівець найвищого класу, спеціаліст незамінний. Ми, на жаль, втрачаємо найкращих, адже вони завжди попереду».
Наступне фото – зовсім юне обличчя – це Владислав Велесик. На наше підприємство він прийшов працювати в шахтоуправління перекидальником (підземним) на дільницю внутрішньошахтного транспорту. Юнак пройшов всі необхідні інструктажі та мав вже виходити на роботу, але його мобілізували до лав ЗСУ. 5 жовтня 2022 року Владислав Велесик загинув в боях у Харківській області.
Серед загиблих героїв – Микола Мазурик. Захисник багато років працював на нашому підприємстві. Останнє його місце роботи – шахтоуправління гірничого департаменту. Він був досвідченим прохідником. Про нього колеги кажуть – справжній козак. Для чоловіка дуже важливим було питання незалежності України, тому прохідник з готовністю долучився до лав ЗСУ. Він віддав своє життя за свою родину, місто та Україну.
Владислав Кучма приєднався до лав ЗСУ у травні 2022 року. З 2 квітня 2023 року захисник вважався зниклим безвісти під час виконання бойового завдання поблизу міста Бахмут. Але, на жаль, герой-гірник загинув у бою.
Добре пам’ятають в шахтарській родині й Дмитра Кобешова. Він прийшов працювати на шахту одразу після інституту. Шахтарській праці він віддав понад 20 років. Колеги цінували його за знання та досвід, здобуті нелегкою працею під землею. А ще він умів знайти особливий підхід, свого роду ключик до кожної людини.
«Дмитро працював гірничим майстром, а це той шматок роботи, коли на тобі відповідальність за інших колег, – розповідає заступник головного інженера ШУ з підземного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олександр Петровський. – Він завжди міг знайти вихід з найскладніших ситуацій. Коли надійшла звістка про його зникнення безвісти, ми до останнього вірили та сподівалися, що Дмитро живий. На жаль, не справдилося. Герой загинув, але завжди житиме в наших серцях.
Колеги згадують загиблого захисника Михайла Дурандіна, як людину-«запальничку». Він завжди випромінював позитив, активний, веселий оптиміст. Герой працював майстром в шахтоуправлінні гірничого департаменту. Починав 17 років тому зі стажера, потім працював помічником майстра, згодом став професіоналом шахтарської справи. Михайло легко сходився з людьми, адже мав позитивну вдачу. Він завжди був готовий рухатися вперед і вести за собою інших.
Євген Гуцало доєднався до лав ЗСУ України на другий день повномасштабного вторгнення. Чоловік добре знав, з яким ворогом доведеться мати справу, адже вперше на захист країни став ще у 2014 році та відбивав агресію росіян до 2016 року. Євген Гуцало працював у шахтоуправлінні прохідником (підземним). Він загинув поблизу населеного пункту Серебрянка Бахмутського району Донецької області.
В біографії прохідника Олександра Максимовича – участь в АТО у 2016 році та понад 20 років шахтарського стажу. «Олександр мав справжній гірницький характер, – розповідає начальник прохідницької дільниці ШУ ГД Андрій Климов. – Міцний духом, майстер шахтарської справи із золотими руками та світлою головою. Прохідник був настільки щирою та світлою людиною, що без усмішки, без гарного настрою його й не згадаєш. І при цьому це була надзвичайно скромна людина. Про його бойові численні нагороди ми дізналися, на жаль, вже коли він повернувся додому на щиті».
Серед загиблих героїв – Андрій Білоткач, який працював гірником очисного забою. Андрій став на захист України на другий день повномасштабного вторгнення, 26 лютого 2022 року. Він мужньо виконував свій військовий обов’язок. У свій останній бій Андрій Білоткач вступив 12 жовтня 2024 року. Він загинув поблизу міста Часів Яр Бахмутського району Донецької області.
Наразі найбільша мрія шахтарів, аби на цьому стенді ніколи більше не з’являлося нових фото їхніх колег – загиблих героїв. Але про загиблих колег пам’ятатимуть завжди. Тому, поспішаючи на чи зі зміни, вклоняються з вдячністю тим шахтарям, які стали небесними янголами-охоронцями рідної землі.
31 жовтня пішов з життя відомий криворізький журналіст, літератор Олег Павлов.
Для нас, «металургівців» це сумна втрата, адже Олег Володимирович довгі роки був нашою частиною, членом нашої редакційної родини. З 1985 до 1993 року він був головним редактором газети «Металург». За його керівництва в газеті публікувалися не лише виробничі новини, а й гострі журналістські матеріали про життя міста, його проблеми, літературні сторінки. З його легкої руки у «Металурзі» розпочали свій професійний шлях багато вже знаних криворізьких журналістів.
Також Олег Павлов разом з командою започаткували і стали видавати першу незалежну в місті газету «ВЕК. Криворожские ведомости» і рекламний додаток до неї «Ярмарка», а згодом – газету «Наш ВЕК».
Олег Павлов
Він був надзвичайно талановитою людиною, яка не боялась висловлювати свою думку і відстоювати її, впроваджував високі журналістські стандарти в криворізькому інформаційному просторі, для багатьох був наставником і другом, мав чудове почуття гумору та був справжнім патріотом України. А ще – писав чудові вірші.
