Андрій Снаговський працював електромонтером на дробильній фабриці гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Друзі та колеги згадують про Андрія, як про людину, яка завжди була поряд, коли потрібна допомога.
«До нас Андрій Снаговський прийшов вже маючи досвід в електросправі, – розповів заступник начальника з енергообладнання ДФ ГД Ігор Бояринов. – Йому довірили важливу роботу: він відповідав за «здоров’я» дробарок, конвеєрів, живильників. Електромонтер – це оперативно-ремонтний персонал. Андрій так все і робив – якісно і оперативно. Він був відповідальним, сумлінним і спокійним, уважним до дрібниць. Для фабрики це непоправна втрата. Ми завжди будемо зберігати пам’ять про нього».
Андрія Снаговського мобілізували 30 вересня 2023 року. Він служив командиром відділення операторів БПЛА. Герой загинув 25 травня 2024 року від осколкових поранень, які отримав під час бою поблизу Ізбицького Харківської області.
Єдиний син в родині, Андрій не встиг створити свою сім’ю, але залишив по собі світлу пам’ять.
Висловлюємо щирі співчуття батькам, друзям та побратимам захисника.
Дмитро мав великий досвід у коксохімічній справі, але на нашому підприємстві встиг пропрацювати недовго. 14 липня 2022 року він був мобілізований до лав ЗСУ.
Дмитро Кисельов – вимушений переселенець з Донецької області. Там він теж працював на коксохімічному виробництві. В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Дмитро працевлаштувався дверевим. Але його професійний потенціал був настільки великим, що ніхто не сумнівався у його подальшому кар’єрному зростанні.
«З першого дня Дмитро став повноцінним членом нашої команди, я вже бачив у ньому майстра, адже він все схоплював на льоту і любив свою роботу, – говорить старший змінний майстер основної виробничої дільниці коксового цеху КХВ Сергій Царенко. – Працювати біля розпеченої коксової печі нелегко. Як дверевий він відповідав за очищення дверей печі після видачі коксу. Гаряча робота, але Дмитро не скаржився, завжди усміхався, жартував. Шкода, що він недовго працював з нами. Як справжній чоловік та захисник він не вагаючись встав на захист рідної домівки, адже на власному досвіді розумів, яке зло несе війна. Він назавжди залишиться для нас справжнім героєм!»
Дмитро Кисельов загинув 28 лютого 2024 року поблизу Тоненького Донецької області.
Олександр Максимович працював прохідником в шахтоуправлінні гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». В біографії героя-захисника – участь в АТО у 2016 році та понад 20 років шахтарського стажу.
Він завжди був попереду, де складно, працював там, де важко, і при цьому залишався доброю, чуйною та відкритою людиною, згадують про нього колеги.
«Прохідницькі підземні роботи – це надзвичайно важка праця. Тут треба мати не лише фізичну витривалість, а й характер, – розповідає начальник прохідницької дільниці ШУ ГД Андрій Клімов. – І Олександр був саме таким. Міцний духом, майстер шахтарської справи із золотими руками та світлою головою. Прохідник був настільки щирою та світлою людиною, що без посмішки, без гарного настрою його й не згадаєш. І при цьому це була надзвичайно скромна людина. Про його бойові численні нагороди ми дізналися, на жаль, вже коли він повернувся додому на щиті. Це тяжка й непоправна втрата не лише для родини Олександра, а й для його колег та побратимів».
Олександр Максимович не став чекати на повістку, а добровільно приєднався до лав захисників 24 лютого 2022 року. Спочатку це було ТРО. У березні 2023 року захисник перейшов до окремого штурмового батальйону «Арей» кулеметником штурмового відділення взводу штурмової роти.
Олександр Максимович загинув 29 травня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу селища Тихе Харківської області, він отримав поранення не сумісне з життям. Справу батька продовжує старший син Олександр, який теж служить у лавах ЗСУ.
Висловлюємо щирі співчуття родині загиблого героя.
Сумну звістку отримав колектив цеху з обробки, прибирання металу і сортування металопродукції ПП «Стіл Сервіс». Загинув їхній колега – прибиральник гарячого металу дільниці обробки та прибирання металу Максим Врещов.
Максим був призваний на військову службу під час мобілізації ще на початку повномасштабного вторгнення – 4 березня 2022 року.
«Дуже хорошою людиною був Максим, чуйним хлопцем, відповідальним, – розповідає начальник цеху з обробки, прибирання металу і сортування металопродукції ПП «Стіл Сервіс» Дмитро Мельніков. – Його поважали колеги, завжди прислухались до його думки. Ви ж розумієте, що працювати прибиральником дуже важко фізично. Робочі зміни тривають 12 годин, усю некондиційну продукцію сортопрокатних цехів вони відкидають у потоці вручну. Тут треба бути обачливим, сильним та витривалим. Це справжня чоловіча робота. І незважаючи на монотонність завдань, не можна втрачати пильності, треба суворо дотримуватись правил охорони праці. Максим був професіоналом, до нього жодних питань ні з охорони праці, ні з виробництва не виникало. Він був активним, природу любив. Це страшна втрата для нас».
Серце старшого солдата Максима Врещова перестало битися 13 травня цього року в н.п. Руська Лозова Харківської області.
Висловлюємо щирі співчуття колегам, друзям та рідним загиблого Захисника!
Чотири меморіальні дошки на честь загиблих Героїв з коксохімічного виробництва встановили у пам’ятному куточку біля адміністративно-побутової будівлі коксового цеху.
Максим Зенченко, Ігор Крохмаль, Андрій Воробйов, Володимир Федоряка. Ще чотири імені. Раніше на цьому місці вже були встановлені пам’ятні дошки трьом Героям – Володимиру Могильовському, Віталію Ножці, які загинули у 2022 році, та Станіславу Трегубчаку – захиснику, який віддав життя за незалежність України у 2014 році.
З ініціативою вшанування пам’яті захисників виступили працівники коксового цеху. Вони впевнені, що кожен, хто зараз працює в цеху, хто прийде працювати колись, не має права забувати про цих мужніх чоловіків. Вони віддали життя за можливість кожному з нас жити та працювати в мирному цеху – кажуть коксохіміки.
«Я пам’ятаю хлопців. Про кожного можна говорити багато, але не виходить, бо важко. Здається, немає слів, щоб передати, якими вони були, – говорить заступник начальника КЦ-1 КХВ Олексій Маренич. – Люковий Ігор Крохмаль. Люкові відповідають за обробку люків після завантаження коксової печі вугільною шихтою. Це фізично складна праця, яку не кожен витримує. А от Ігор робив це якнайкраще. З самого початку війни він був налаштований захищати країну на полі бою. Тому й був серед перших працівників, які зі зброєю у руках пішли на передові бойові позиції. Максим Зенченко, машиніст електровоза гасильного вагона. У свої 33 роки він мав безліч планів, хотів зростати та розвиватися у професійному плані. Максим починав зі слюсаря-ремонтника, але прагнув постійно вдосконалювати свої навички та рухатися уперед, тому вже досить швидко став машиністом електровоза гасильного вагона. Це відповідальна посада, бо приймання коксу з печі та його подальше транспортування вимагає чіткості, зосередженості та відповідальності. І ці риси були притаманні Максиму. Зовні спокійний, він завжди «палав» роботою. Ці хлопці загинули в бою, але для нас дуже важливо пам’ятати про наших героїв».
Куточок пам’яті в цеху розпочався зі встановлення меморіальної дошки Станіславу Трегубчаку. Станіслав працював електрогазозварником. Разом з бригадою ремонтував трубопроводи КБ №№ 3, 4. Відкритий, щирий, товариський, амбітний. Призваний до лав ЗСУ, гранатометник Станіслав Трегубчак загинув 31 липня 2014-го під час спроби батальйону 25-ї бригади штурмувати Шахтарськ.
У 2022 році загинув в бою під Карпівкою Володимир Могильовський. Він працював барильєтником. Володимир відповідав за стан газовідвідної арматури коксових батарей, а це дуже важка і відповідальна робота. На його ділянці завжди панував армійський порядок. І не дивно, адже Володимир мав бойовий досвід в АТО. Його любили і поважали в цеху.
Тепер лише з меморіальної дошки на колег дивиться легенда коксохіму Віталій Ножка, який працював слюсарем дверевого господарства та анкеражу, знав усі тонкощі коксохімічної ремонтної справи. Рідному підприємству Віталій віддав 27 років, у коксовому цеху працював слюсарем-ремонтником (бригадиром). Його мобілізували до лав ЗСУ в перші дні війни – 26 лютого. Там слюсар-ремонтник ремонтував техніку, щоправда, військову. Загинув Віталій 11 квітня під смт Попасна.
«Дуже хочемо, щоб більше тут не з’являлося пам’ятних дощок. Адже кожна така втрата для нас надважка. Ось, наприклад, слюсар-ремонтник дверевого господарства Андрій Воробйов. Здавалося б, лише кілька місяців ми були колегами, але люди до нього тягнулися, прислухалися до його думки, – говорить старший майстер газового господарства коксового цеху Андрій Золотарьов. – Андрій мав дуже великий досвід ремонтника, багато років працював у ремонтному виробництві. Ще один наш колега – Володимир Федоряка – понад 13 років працював в «АрселорМіттал Кривий Ріг», був досвідченим слюсарем-ремонтником, бригадиром у коксовому цеху коксохімічного виробництва. Часто Володимир пропонував креативні рішення, які дозволяли знайти вирішення найскладніших завдань. Він теж загинув на цій війні. Війна приносить втрати, які нічим не компенсувати. Ми не маємо права забути про тих, хто не лише працював поряд з нами, а й став справжнім захисником, справжнім Героєм для кожного з нас».
Андрій був досвідченим слюсарем-ремонтником на рудозбагачувальній фабриці № 1 «АрселорМіттал Кривий Ріг», мав за плечима багаторічний досвід у ремонтній справі.
Колеги говорять, що чоловік був доброю, відкритою, спокійною людиною. Андрій завжди приходив на допомогу одним з перших, як у роботі, так і у повсякденному житті.
«Тільки хороше можна сказати про нашого Андрія, – розповідає заступник начальника РЗФ-1 Євген Висоцький. – Він мав найвищий 6 розряд у своїй професії, а це говорить про його професіоналізм та досвід. Останнім часом йому довіряли зборку млинів та спіралей класифікаторів. Це непросто. Але за його роботу завжди було спокійно – виконає вчасно та якісно. З бригади № 2, в якій працював Андрій, практично всі вже служать у лавах ЗСУ. Андрій теж пішов на фронт одним з перших. На жаль, ми втратили його. Це відчутна втрата для всієї фабрики. Ми втратили досвідченого колегу, прекрасну людину та хороброго захисника».
Андрій Шпильовий народився в родині військового. Свого часу він встиг відслужити у прикордонних військах. Цього разу Андрій приєднався до лав Нацгвардії. З побратимами боронив Херсонщину, потім пройшов навчання у навчальному центрі у Львові, Румунії. Останнім місцем бою захисника стала Донеччина. Командир відділення матеріально-технічного забезпечення 2-го стрілецького взводу Андрій Шпильовий загинув 4 травня поблизу Урожайного Донецької області.
Висловлюємо щирі співчуття родині та колегам Героя.
