Автор: Babenko Tatyana

Категорії
Новини

Підземна спецоперація для шахтної «канатки»

Під час ремонтної зупинки в шахтоуправлінні гірничого департаменту замінили гумово-тросові канати (ГТК), які є частиною підіймальної установки шахти Східної.

І хоча цю шахту називають запасним входом до робочих горизонтів, але її будні «сонними» не назвеш. Підіймальну кліть у цій шахті постійно використовують для спуску-підйому вантажів до найглибших шахтних горизонтів, кріпильники нею добираються на огляд ствола, спускаються слюсарі та стволові, а ще працівники підрядних організацій доставляють матеріали та обладнання для будівництва шахтного горизонту. Шахтарі ретельно доглядають за своїм шахтним транспортом, зокрема, за кліттю, аби всі спуски-підйоми відбувались максимально безпечно.

У процесі руху кліті залучені потужні «нитки» безпеки – канати, серед них є і врівноважуючі гумово-тросові.

«До ГТК у нас завжди підвищена увага, вони раз на п’ять років проходять перевірку на спеціальних випробувальних станціях, раз на два роки їх перевіряють фахівці спеціалізованої електротехнічної лабораторії, проводиться і щотижневий, щодобовий огляд, – говорить головний механік шахтоуправління Андрій Сідлерук. – У процесі експлуатації ГТК зазнають активного навантаження з боку кліті, впливу агресивного середовища корозії. Термін придатності цих канатів становить 10 років. У 2024 році настав час замінити канати в шахті Східній. Роботи ми виконали власними силами. Це було дуже непросто зробити, адже чимало операцій проводилися на глибині 1135 метрів під землею. Плюс розміри самих канатів – це вам не звичайну нитку на котушку намотати».

За антуражем, розмірами та складністю робіт цю заміну сміливо можна назвати підземною спецоперацією, жартують шахтарі. Але, як кажуть, у кожному жарті… Тільки уявіть собі, що під землю потрібно було доправити три канати, кожний довжиною 1250 метрів і вагою понад 13 тонн! А перед цим від’єднати аналогічні старі канати та підняти їх на поверхню. Потім нові ГТК закріпили на місці старих. Роботи ускладнювались ще й воєнними умовами: періодичні сирени та загроза блекаутів.

«Я вперше беру участь у такому ремонті. І для багатьох моїх колег заміна канатів сталася вперше, – розповідає електромеханік дільниці підйому Роман Стеценко. – Були операції, які нам доводилося здійснювати вручну. Наприклад, відкручувати та закручувати болти вантажних зажимів-жимків, якими фіксуються канати. А за розмірами це навіть не болти та гайки у цеху. Вони величезні! Майже всі роботи виконувалися на рівні 1135 метру під землею, коли, до того ж під ногами знаходилося 33 метри зумпфа, який ми перекрили дерев’яним перекриттям. Звісно, ми працювали з дотриманням усіх норм безпеки. Тому усі роботи виконали швидко і, що надзвичайно важливо, безпечно. За це хочу подякувати своїм колегам: машиністці підіймальної машини Світлані Вороні, бригаді кріпильників на чоліз Євгеном Лисенком, електрослюсарю Ігорю Тарасевичу, електрику дільниці підйому Віталію Голубу та працівникам дільниці доставляння матеріалів. Цією заміною ми закрили всі питання по гумово-тросовим канатам у  шахтоуправлінні гірничого департаменту, щоб наші спуски та підйоми були безпечними, принаймні на найближчі роки». 

Категорії
Новини

Працюй якісно, фільтруй – безпечно

На рудозбагачувальній фабриці № 1 гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг» замінили майданчики обслуговування вакуум-фільтрів.

Дільниця фільтрації рудозбагачувальної фабрики – місце, де залізорудний концентрат зневоднюється та набуває товарного вигляду, аби потім вирушити до аглофабрик нашого підприємства та зовнішніх клієнтів. І це доволі мокра справа у прямому сенсі, адже у процесі збагачування використовується вода, утворюється шлам та пил, які раніше шаром вкривали майданчики. Відповідно, існував реальний ризик послизнутися, перечепитися. Щоб уникнути цього, фільтрувальникам постійно доводилося витрачати додатковий час на очищення цих майданчиків. Тому їх вирішили замінити. Ці роботи виконали підрядники під час модернізації дільниці фільтрації та заміни вакуум-фільтрів на РЗФ-1.

«Перш за все, ми мали потурбуватися не лише про якісну роботу обладнання, а й про безпеку персоналу, тому старі проіржавілі майданчики для обслуговування замінили на нові, сучасного зразка, з решітковим настилом з оцинкованої сталі, що суттєво подовжило термін їхньої експлуатації та запобігло накопичуванню шламу, – говорить начальник РЗФ-1 Олександр Дениско. – Також ми замінили сходові клітини та перильну огорожу. Її виробили з труб відповідного зразку, аби під час руху за огорожу не чіплявся одяг працівників, не травмувалися руки, щоб огорожа навіть на дотик сприймалася краще. В результаті ми зробили цю ділянку максимально безпечною та зручною зоною для контролю та експлуатації вакуум-фільтрів».  

Категорії
Наші люди

В цеху все починається з нас

Так говорить про свою професію слюсар-інструментальник ремонтно-механічного цеху № 1 Сергій Сиволапенко, який нагороджений почесною відзнакою «Честь та гордість ЛМЗ».

Сергій має чималий та різноманітний професійний «багаж». Він працював бурильником, слюсарем з ремонту конвеєрів, термістом, а зараз – слюсарем-інструментальником. В цеху таких слюсарів надзвичайно поважають, адже вони можуть відремонтувати практично все, навіть годинник. Годинники в РМЦ-1, звісно ж, не ремонтують, а от вузли та запчастини для доменних печей, прокатних станів та МБЛЗ, блюмінга, копрового і конвертерного цехів виготовляють та відновлюють.

«У професії слюсаря-інструментальника я вже понад 15 років, – розповідає Сергій Сиволапенко. – Я виготовляю технологічне оснащення для металорізального обладнання у вигляді шаблонів, різьбових калібрів, кілець, пробок, криволінійних шаблонів, ремонтую інструменти та пристрої прямолінійного та фігурного контуру. А потім вже верстатники за допомогою цих інструментів ремонтують та виготовляють деталі і запчастини для металургійного обладнання. Але починається все саме з нас – слюсарів-інструментальників. Уявіть собі, якщо, наприклад, навіть найкращому кравцю дати криві голки та зіпсовані ножиці, що він зможе вам пошити?»

Тому, вважає слюсар-інструментальник, він не має права на помилку. Сергій завжди все ретельно кілька разів відміряє, прораховує. Досвід, технічне мислення, розвинена просторова уява, прискіпливість, уважність до дрібниць та здатність швидко самостійно приймати рішення – це все притаманне Сергію Сиволапенку, говорять про нього колеги.

«Таких би працівників більше, – розповідає старший майстер РМЦ-1 Станіслав Кузьменко. – Він надійний, досвідчений, з бажанням в усьому розібратися, з’ясувати, знайти шлях зробити неможливе можливим. Сергій уміє працювати з людьми. До кожного знайде свій «інструмент» взаємодії».  

Спокійний і врівноважений, Сиволапенко має палке захоплення, він  затятий футбольний вболівальник.

У молодості Сергій навіть грав за футбольну збірну технікуму, де навчався. Професійним футболістом не став, а от жага до м’яча залишилася назавжди. Він намагається не пропускати футбольних матчів улюблених команд. І щоб мати змогу їх дивитися без домашніх баталій, навіть другий телевізор придбав. Тепер дружина спокійно дивиться серіали, а Сергій безперешкодно слідкує за футбольними матчами. Він каже, що футбол та улюблена робота рятують його від складного психологічного навантаження, яке ми всі відчуваємо через війну.

За віком слюсар міг би вже піти на почесний відпочинок, але Сергій згоден передати свій «пост» лише хлопцям з цеху, які зараз на передовій. Тож він чекає на їхнє швидке повернення до рідного цеху, адже впевнений, що переможний м’яч буде нашим.

Категорії
Новини

Залізний тюнінг: Мізки вправили, скелет замінили

У ремонтно-механічному цеху № 2 виконали модернізацію токарно-карусельного верстата.

До цього верстата-велетня у цеху особливе ставлення. Він унікальний за своїми можливостями обробляти великогабаритні деталі: від п’яти метрів у діаметрі до 2,5 метрів заввишки. На ньому обточують станини, броні, торцеві стінки барабанів млинів для гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Верстат за паспортом старіший навіть за ремонтно-механічний цех № 2. Він постійно в роботі, і це відчутно позначається на стані його вузлів та електроначинки, тож доводилося постійно зупиняти його на ремонти, – розповідає заступник директора ЛМЗ з технічних питань Валерій Воловик. – Складнощів додавало й те, що деталі для нього виробляли підприємства, які зараз вже не працюють. Тому ми вирішили провести майже повне оновлення верстата самостійно. Почали з мозку – системи управління верстатом. Ми встановили нові шафи керування з сучасним контролером фірми Siemens у комплексі з людино-машинним інтерфейсом та комутаційною апаратурою фірми Schneider Electric. За оновлення електрочастини відповідали начальник бюро з модернізації устаткування Віталій Кривий, провідний інженер-конструктор з автоматизації Олександр Перехрест, провідний інженер Євген Драч та Антон Чернов, старший електрик РМЦ-2. Всі роботи ми виконували власними силами, це дозволило суттєво зекономити, а також гарантувати якість ремонту».

Тепер токар-карусельник бачить, що коїться в «голові» верстата і як він себе почуває. На панелі керування також можна побачити будь-яке відхилення у роботі систем та вузлів верстата, повідомити про це ремонтну бригаду, яка почне працювати над усуненням проблеми. Крім цього, на цю панель виводяться усі етапи роботи верстата, тож можна вчасно втрутитись і відкоригувати процеси ще у середині процесу обробки, якщо щось піде не так.

Та лише оновленням мізків не обійшлося. Виробничники вирішили замінити ще й «скелет» та «м’язи» верстата. Для цього виконали ремонт механічної частини верстата та заміну ручної системи змащення на автоматичну.

«Фактично всі органи руху верстата знаходяться всередині, тому під час ремонту ми розібрали верстат фактично до основи і дісталися до його найпотаємніших куточків, – говорить начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – Цю частину роботи виконали слюсарі-ремонтники Олександр Єфремов, Анатолій Стеценко, Євген Шварц на чолі з в.о. старшого майстра Світланою Пошивайло. Ми розібрали супорти, механізми підйома траверси, замінили на нову кабельно-провідникову систему верстата, клемну апаратуру, відремонтували розподільчі коробки. Верстат отримав друге життя».

Усі роботи з модернізації верстата були виконані за 30 днів. Наразі верстат вже введений в експлуатацію і виконує перше замовлення після оновлення – обточування торцевої стінки барабана млина для гірничого департаменту.

Категорії
Наші люди

Головна на висоті

Кранівниця ремонтно-механічного цеху № 1 Наталя Репецька працює на крані понад 20 років. Колеги Наталі говорять, що почесну нагороду «Честь та гордість ЛМЗ» вона отримала саме за вірність та відданість професії та цеху.

Наталя з тих людей, які завжди готові прийти на допомогу. Вона впевнено береться за найскладніші завдання, не жаліється, не відмовляється, виконує свою роботу так, наче щоразу проходить іспит на майстерність. Особливо яскраво це проявилося з початком повномасштабного вторгнення.

«Для цеху, як і для заводу та країни загалом, у лютому 2022 року були особливо складні часи, – розповідає механік РМЦ-1 Андрій Ватаманюк. – Спочатку ми всі були у шоці. Не знали, що буде далі, як ми працюватимемо. Був короткий період, коли цех зупинявся. Але було й таке, що раптово надходило якесь замовлення, яке виконати без крана ми не могли, і тоді ми одразу телефонували Наталі. Вона – наша швидка допомога. Її відданість цеху перевірена роками, але особливо це довели часи випробувань. Це підтвердять усі колеги, хто працює з нею. Тому можна сказати, що на нагородження «Честь та гордість ЛМЗ» її номінував увесь цех».

Кажуть, що перше кохання найміцніше. Так сталося і у стосунках Наталі з цехом. Саме в РМЦ-1 вона вперше піднялася на кран. Її наставниками у професії були кранівниці Віра Кияшко та Галина Степанець.

«І хоча я навчалася на спеціальність «Машиніст крана» в училищі, але вперше керувати краном почала в цеху, – розповідає Наталя Репецька. – У мене з краном взаємини, наче з людиною. Траплялося, що я уходила від нього, намагалася спробувати іншу професію, але мене тягнуло до мого залізного помічника і я повернулася вже остаточно. Мій кран має свій характер, я знаю всі його капризи та вибрики. Мені дуже подобається працювати на висоті, адже тут я головна. Втім, і відповідальність тут висока. Внизу працюють люди, тож я маю бути обережною, уважною і надзвичайно точною в рухах. Я працюю на крані у ковальській дільниці. Тож маю настільки точно доставити заготовку до печі чи на молот, щоб хлопцям внизу було менше роботи. А переставляти доводиться заготовки вагою до десяти тонн».

Після зміни на крані часто втомлюються спина, очі, але, незважаючи на втому, Наталя Репецька поспішає на дачу. Для неї найкращий відпочинок – це спілкування з рослинами. Коли з-під землі пробиваються перші паростки квітів, то разом з ними проростає надія, що все буде добре, говорить Наталя.

«Я дуже люблю читати. Мій улюблений письменник – Еріх Марія Ремарк, – говорить Наталя – У нього є такий вислів: «Поки людина не здається, вона сильніша за свою долю». Зараз у нашій країні війна, але я вірю у нашу перемогу, бо ми, як ті рослини, попри все пробиваємося доверху, до сонця. Ми не здаємося, ми сильні. Зараз ми відстоюємо майбутнє своєї країни. І я вірю, що цьому ніхто не зможе завадити!»

Категорії
Новини

Вічна шана загиблим героям

Біля пам’ятника, присвяченого воїнам-працівникам «АрселорМіттал Кривий Ріг», які боролися проти російської агресії і загинули за Україну, а також тим, хто своєю працею наближає перемогу в тилу, зібралися найрідніші люди загиблих воїнів – родини захисників.

Підприємство надало автобуси, щоб родини могли зібратися та дістатися пам’ятного місця. Це був особливий візит, особлива зустріч. Квіти рясно вкрили пам’ятник, біля підніжжя якого схилилися діти, матері, дружини, рідні наших захисників.

Ганна Гончар, мати загиблого Максима Гончара:

– Ви відчуваєте у повітрі цей особливий світлий смуток? Я прийшла на побачення до сина. Максим працював слюсарем-ремонтником в СПЦ-2. Він не став чекати на повістку. Зібрався і сам пішов, аби захистити нас, нашу країну, незалежність та свободу. Для нього це були особливі поняття. Він загинув одним із перших з підприємства – 26 лютого 2022 року. Максима поховали волонтери поблизу Новоайдара Луганської області. Він ще й досі не повернувся додому. Тому для мене цей пам’ятник – це поки що єдине місце, де я можу прийти до сина, вклонитися йому. Дякую, що створили це пам’ятне місце. Майбутні покоління мають знати та шанувати наших хлопців, щоб їхні життя та загибель не були даремними.

Тетяна Гора, дружина загиблого Сергія Гори:

– Ця війна  відібрала у мене не просто чоловіка, а друга, рідну людину, з яким мріяла прожити все життя, ростити двох синів. Виявляється, що не все знала про Сергія. Добрий, спокійний, він став воїном-захисником. Він навіть не дочекався повістки, зробив свій вибір. Коли планувала поїздку до пам’ятника нашим захисникам, вагалася. Мені важко побачити на плитах ім’я коханого, загибель якого ще й досі болісно переживають сини та я. Але тут відчула та зрозуміла, як це важливо. Дякую керівництву підприємства, гірничого департаменту, що встановили цей пам’ятник. Мені здається, що це потрібно нам усім. І родинам героїв, і всім криворіжцям. Шанувати, пам’ятати про захисників, які ціною свого життя подарували нам можливість жити далі і будувати майбутнє – це найменше, що ми можемо зробити для наших загиблих.

Ще на відкритті пам’ятника Сергій Жеребило, заступник комбата 7-го батальйону «Арей» 129-ї бригади ЗСУ, зазначив, що пишається, що цей пам’ятник відкрили в Інгулецькому районі, який він очолював до війни. Він сказав, що «АрселорМіттал Кривий Ріг» одним з перших у місті зробили таку важливу справу. І цьому мають наслідувати інші підприємства та райони міста. З дня відкриття пам’ятника захисникам його підніжжя ніколи не залишається без квітів. Вічна шана загиблим героям!