Автор: Babenko Tatyana

Категорії
Новини

Ремонт «горла» домни

Під час розширеного ремонту другої категорії шостої доменної печі був замінений засипний апарат домни. Вузли для нього виготовили фахівці Ливарно-механічного заводу, а демонтаж старого і монтаж нового засипного апарату виконали професіонали з цеху з ремонту металургійного устаткування № 2.

Засипний апарат можна назвати горлом домни. Адже його функція – забезпечити рівномірне та точне завантаження шихтових матеріалів (руди, коксу, флюсів) у доменну піч. Якщо шихтові матеріали завантажуються нерівномірно, це може призвести до «перегорання» або «недоварення» чавуну, що позначиться на його якості та зробить непридатним для подальшого використання. Не даремно ж кажуть: біда, коли пішло не в те горло. Через велике навантаження, фізичний вплив та агресивне середовище засипний апарат з часом зношується. За повноцінної роботи доменних печей засипні апарати замінювали кожні 10-12 місяців. Наразі міжремонтний період збільшили до 18 місяців, з огляду на зменшення інтенсивності робочого навантаження домен.

Засипний апарат ДП-6 відпрацював свій термін і його замінили під час останнього ремонту пічки. Довірили його професіоналам, яких дійсно можна вважати унікальними. Адже виконати ці роботи професійно, безпечно та якісно можуть ледь не єдині в Україні фахівці, і вони працюють саме в «АрселорМіттал Кривий Ріг» в ЦРМУ-2. Раніше наших колег навіть викликали на допомогу, для консультування та виконання подібних монтажних робіт до інших міст України.

Хоча роботи з ремонту-заміни засипного апарату ДП-6 проходили на непрацюючій  на той час печі, втім складнощів вистачало. Засипний апарат складається з декількох частин. Одразу ремонтники поєднали чашу, великий конус та газовий затвор. Цей вузол вагою 80 тонн підвезли до печі на залізничному візку і всі з’єднувальні роботи довелося проводити буквально на колесах. Другий вузол – це штанга великого та малого конуса заввишки 15 метрів, її на платформу встановили вертикально, закріпили, з’єднали з бункером-накопичувачем і теж відправили на монтаж, а далі – знову підйом на висоту печі.

«Ви тільки уявіть собі, що всі роботи з демонтажу та монтажу вузлів апарату нам доводилося виконувати за допомогою лебідки головного підйому доменної печі. Для цього вантажопідйомність лебідки збільшили до 120 тонн, їй на підмогу залучили ще 8 лебідок, розташованих на колошниковому майданчику, адже вага вузлів апарату сягала до 80 тонн кожен, а демонтувати їх для заміни доводилося з висоти майже 50 метрів, – розповідає заступник начальника ЦРМУ-2 Євген Лєжепьоков. – Монтажники працювали фактично у повітрі, тому особлива увага була приділена охороні праці. Ми виконали надзвичайно важливу і відповідальну роботу за сім діб. Три з них витратили на демонтаж і чотири – на монтаж. Особливо хочу за це подякувати бригадирам монтажників Олексію Демченку (зараз він у лавах ЗСУ), Сергію Кухті та Максиму Зимі, слюсарю Миколі Мечинському, старшому майстру Олександру Самойлову та майстру Дмитру Пономарьову».

На разі засипний апарат ДП-6 успішно функціонує у складі печі. А ремонтники розпочали роботу над новим завданням.

«Ми готуємо до ремонту засипний апарат ДП-8, – говорить Євген Лєжепьоков. – І вже взялися за ремонт газового затвора, паралельно готуємось до демонтажу засипного апарату: встановлюються лебідки на самій печі, ув’язуються відвідні блоки. Складність полягає в тому, що ці роботи зараз виконуються на працюючій печі. Тому все робимо у газозахисній апаратурі. Але я впевнений, що і з цим завданням ми теж впораємося відмінно, адже в моїй команді працюють лише професіонали, яких ще в нашій країні треба пошукати!»

Категорії
Новини

Надійний захват металевою «лапою»

Для дільниці з ремонту спеціального рухомого складу ремонтного виробництва центрального департаменту з утримання та ремонтів придбали траверсу для транспортування ходових візків чавуновозів до місця їх ремонтів та заміни.

Цей пристрій зовні нагадує велику металеву лапу з гаками на кінцях. З першого погляду розумієш, що з цього захвату не вирватися. І дійсно, нова траверса допомагає переміщувати важкі візки для перевезення чавуновозних ківшів не лише легко та швидко, а й, що найголовніше, безпечно.

«У нашому депо ми ремонтуємо буксові вузли, чавуновозні ківші, лафети, а ось ходові візки ми ремонтуємо на іншій дільниці. Для цього їх треба встановити на спеціальні платформи та транспортувати безпосередньо до місця ремонту, – розповідає в.о. майстра з ремонту обладнання ремонтного виробництва Роман Семенко. – Раніше до цих робіт ми залучали двох слюсарів-ремонтників-стропальників, які за допомогою строп фіксували візок, а потім краном його вже встановлювали на платформу для подальшого руху. Нова траверса значно спрощує весь процес. Тепер роботи може виконувати один слюсар-ремонтник-стропальник. Потрібно буквально пару його вивірених рухів – і візок надійно закріплений у залізній пащі траверси та готовий для безпечного переміщення далі. Це дуже важливо для нас, адже працівників не вистачає, і кожні вільні руки точно не зайві. Але найголовніше, що всі роботи із закріплення та переміщення візків (а вони важать далеко не одну тонну) тепер виконуються більш безпечно. Як не крути, а металева траверса надійніша за будь-які стропи. Ми це вже перевірили на власному досвіді».

Категорії
Наші люди

Єдина і неповторна виходить на перший план

Нагороджена відзнакою «Честь та гордість ЛМЗ» стропальниця ремонтно-механічного цеху № 1 Ольга Ковбаскіна 27 років працює в цеху. Наразі Ольга єдина стропальниця в РМЦ-1, а отже – вона головна з супроводу вантажів, – говорять про Ольгу колеги.

Найголовніша нагорода підприємства стала справжньою несподіванкою, говорить Ольга. Їй приємно, що відзначили її багаторічний досвід, а ще, що нарешті і її професія вийшла «на перший план», адже в цеху під час ремонтних операцій без стропальників не обійтися. Вивантажити деталі та заготовки, встановити їх на верстат, перемістити на іншу ділянку цеху, відвантажити споживачеві – все обов’язково проходить з безпечним супроводом та ретельним контролем стропальників. Саме вони виконують стропування (обв’язку) вантажів для проведення вантажно-розвантажувальних робіт за допомогою вантажопідйомного механізму.

Цікаво, що назва цієї професії походить від нідерландського «strop», що в перекладі «петля». Спочатку в Голландії та в інших країнах, де процвітала торгівля, існував великий попит на такелажників, які працювали з вантажем, закріплювали його на кораблях за допомогою строп із гаками та петлями на кінцях. Згодом такелажників у промисловості почали називати стропальниками. Спочатку у цю професію брали лише чоловіків, втім досить швидко її опанували жінки.

«Я влаштувалася в РМЦ-1 у 1997 році, до цього встигла попрацювати швачкою і головним комірником на сільгосппідприємстві, – розповідає Ольга Ковбаскіна. – На завод прийшла за порадою сусідки, яка тут працювала. Я навіть не уявляла, що робить стропальник. Походила по цеху, роздивилася і мені дуже сподобалося. На стропальника вчилася вже на підприємстві. Мені надзвичайно подобається те, що я не стою на місце ні фізично, ні в плані свого професійного розвитку. Я постійно у русі: закріпила вантаж і супроводжую його цехом. Щоразу вантаж інший, тож треба володіти секретами майстерності, як його зачепити, зафіксувати, який строп обрати. А стропи бувають різні, використовуємо ми їх залежно від ваги вантажу. Інколи може змусити добряче поміркувати форма деталі, яку потрібно доставити. Але я це люблю. Це мене завжди тримає у тонусі».

Ольга говорить, що ніколи і нізащо б не змінила свій вибір, який вона зробила 27 років тому, коли прийшла в РМЦ-1. Цех став для неї ще одним рідним домом, тим більше, що зараз в цеху працюють її син та невістка.

«Кажуть, що всі радощі та біди легше переживати усією родиною, гуртом можна впоратися з усім, – говорить стропальниця. – Зараз, наприклад, мені під звуками сирен та тривог легше бути на заводі, в рідному цеху, аніж вдома. Тут забуваєш про все, зміна пролітає, наче мить, а вдома час тягнеться і важко спати, коли гуде й сигналить про небезпеку. Ще мене рятує дача. Я вже й розсаду виростила. Душа радіє, коли паростки пробивають землю, тягнуться до сонця, перемагаючи усе. Так і наші хлопці зараз пробиваються крізь темряву, відстоюють нашу свободу та незалежність. Я дуже за них хвилююся, хочеться, щоб вони повернулися до нас з Перемогою, ще до того, як моя розсада принесе плоди».

Категорії
Новини

Безпечне кантування – небезпеці запобігання

Для працівників дільниці з ремонту спеціального рухомого складу ремонтного виробництва центрального департаменту з утримання та ремонтів придбаний кантувальний ланцюг – новий засіб у боротьбі з головними ризиками-вбивцями.

Для транспортування чавуну з доменного цеху в міксерне відділення конвертерного, а також на розливні машини доменного цеху використовуються чавуновозні ковші. В ході їх експлуатації футеровка ковшів піддається впливу високих температур, що призводить до зносу та руйнуванню вогнетривкої кладки. Ремонт чавуновозних ковшів виконують в депо з ремонту ковшів дільниці з ремонт спеціального рухомого складу РВ ЦДУР.

Там ковші ретельно оглядають і визначають, що потрібно «підлікувати» та замінити. Ремонтом ковшів займається вогнетривник. За допомогою відбійного молотка він зчищає зношений вогнетрив, який падає всередину ківша і його потрібно прибрати, оскільки ковші для чавуну повинні бути чистими.

«Зрозуміло, що ковш вручну не скантувати і лопатами ремонтне сміття не перекидаєш, тож ми робимо це за допомогою крана та спеціального кантувального ланцюга, – розповідає майстер ремонтного виробництва дільниці з ремонту спецрухомого складу ЦДУР Віктор Орловецький. – Машиніст крана під керівництвом вогнетривника встановлює ковш на ланцюг таким чином, щоб гак ланцюга захопив кантувальний валик ківша, а потім скоба ланцюга одягається на гак крана. Далі ковш вагою 50 тонн за допомогою траверси та кантувального ланцюга перевертається, а весь зруйнований вогнетрив безпечно пересипається в думпкар».

Для виконання подібних ремонтних робіт придбано два нових кантувальних ланцюги, виготовлені згідно з нашими вимогами. Ланцюги використовуються на дільниці з ремонту спеціального рухомого складу ремонтного виробництва та в депо обробки ковшів.

Категорії
Наші люди

Талановитий дует

Найвищу нагороду – відзнаку «Честь та гордість ЛМЗ» – фрезерувальник Юрій Шедов отримав за свій талант. Адже лише по-справжньому талановиті працівники здатні працювати на унікальному верстаті для фрезерної обробки FZ-2500. Подібних верстатів та фрезерувальників вищого ґатунку немає на жодному промисловому підприємстві міста, запевняють в ЛМЗ.

Юрій Шедов вперше працевлаштувався на підприємство в цех водопостачання на посаду слюсаря ще до армії у 1975 році. Після служби юнак повернувся до цеху, але вже з мрією вивчитися на електрика. Але досвідчені колеги не поспішали розкривати йому всі секрети електричної справи. Це неприємно вразило Юрія, якому, попри величезний досвід, завжди до вподоби вивчати щось нове. Тож у 1980 році він почав працювати фрезерувальником в РМЦ-2.

«Тоді в цеху працював мій дядько, він допоміг мені з опановуванням фрезерувальної справи, допомогли й інші колеги – Віктор Школа, Анатолій Музін, – розповідає фрезерувальник. – Був період, коли я пішов з заводу, але згодом все одно повернувся, адже ремонтна справа мені припала до душі. Фрезерування – складний процес, але без нього жоден ремонт не обходиться. Мені подобається, що я постійно працюю з новими замовленнями. Та й напарник в мене шикарний і унікальний – верстат FZ-2500. Я завжди до нього дослухаюся. Він жодного разу мене не підвів, а його міць та можливості не можуть не вражати».

На цьому верстаті фрезерують корпуса редукторів поворота конвертора, траверса вантажопідйомністю 180 тонн для конверторного цеха, рудозбагачувальних та дробильних фабрик, запчастини для кліщових кранів блюмінга, плітовини станін блюмінгу, деталі для прокатних цехів, одновалкові дробарки АЦ-2. Цей дует – фрезерувальник Юрій Шедов та верстат – здатний обробити деталі завширшки 2,5 метри і завдовжки 10 метрів.

«Я впевнений, що на такому верстаті має працювати лише дійсно талановита людина, – говорить начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – Є досвідчені фрезерувальники, а є унікальні. Це про нашого Юрія Шедова. Йому ми довіряємо найскладніші замовлення. Фактично він стоїть на початку ланцюга обробки в нашому цеху, а потім вже деталь рухається далі. На FZ-2500 виконується перша обробка, і на це не витрачатимуть часу інші верстати. Кажуть, як почнеш, так далі і піде. А в Юрії я впевнений на сто відсотків. До нього часто приходять інші колеги за порадою. Він вчить нашу молодь».

Юрій Шедов вже міг би за віком дозволити собі заслужений відпочинок. Але фрезерувальник не уявляє, як можна не поспішати на роботу, не рухатися, не вчитися чомусь новому.

«Я працюю дві зміни через дві, і ось ці дні відпочинку мені допомагають пережити мої онуки, – розповідає Юрій Шедов. – Я з ними бігаю, граюся, ми разом будуємо замки та кораблі. Так я проводжу вихідні, очікуючи на робочу зміну. До цеху я завжди поспішаю з гарним настроєм. А зараз для мене це взагалі почесний обов’язок, адже ми працюємо і за тих наших хлопців, які зараз боронять незалежність нашої країни. Захисники мають знати, що на них чекають і що на заводі все добре. Я не можу воювати, але можу працювати біля верстата. І я це роблю, щоб за свій завод хлопці завжди були спокійні. Вірю, що згодом всім нашим цехом ми почнемо працювати на відбудову країни. Впевнений, що з цим завданням ми впораємося теж на 100 відсотків, от тільки скоріше б».

Категорії
Новини

ЛМЗ – у планах Перемога та подальший розвиток

Ливарно-механічний завод серед виробничих іменинників квітня. Це сучасний машинобудівний та ремонтний комплекс, який має повний цикл виробництва: від виплавки рідкої сталі з використанням електродугових печей до готових запчастин і машинобудівного устаткування. Щодня в цехах заводу близько 1100 працівників ремонтують обладнання для цехів «АрселорМіттал Кривий Ріг», виготовляють запчастини та виконують замовлення для зовнішніх замовників.

Минулий рік для заводу, як і для усієї країни, був складним, щедрим на випробування. Що допомогло колективу Ливарно-механічного заводу впоратися з усіма проблемами та яким бачить майбутнє Ливарно-механічного заводу ми запитали у його директора Валерія Мовчана.

Директор ЛМЗ Валерій Мовчан

– Валеріє Петровичу, яким був минулий рік для Ливарно-механічного заводу? Які події чи заходи Ви вважаєте найголовнішими ?

Як і для всієї країни, перш за все, 2023 рік був воєнним роком. Ми продовжуємо жити та працювати в умовах війни. Звідси чимало випробувань, проблем, які треба розв’язувати, і це сьогодні надзвичайно складно робити. Ми відчуваємо нестачу персоналу. Це і через виїзд працівників за кордон, і через мобілізацію. Зараз 261 наш працівник служить у лавах ЗСУ. Є і загиблі герої – їх 21. Ми завжди пам’ятатимемо про них.

Особливо гостро на нашій роботі позначився підрив Каховської греблі. Тоді на певний час була паралізована робота фасонносталеливарного цеху. Відчули ми на собі і удари країни-агресора по енергетичних об’єктах. Як наслідок, не завжди була можливість забезпечити роботу цехів на повну потужність. Та ми не здалися. Зібралися і гідно впоралися з усіма проблемами, за це хочу подякувати усьому колективу нашого заводу. Основні наші зусилля були спрямовані на виконання планових та термінових завдань, підтримання обладнання та будівель у робочому стані.

– Які проблемні питання залишаються актуальними для виробництва зараз?

– У виробничників завжди проблем вистачає. Але роботу у мирний час і зараз годі й порівнювати. Перш за все, це гостра нестача кваліфікованого персоналу. І розв’язати цю проблему дуже складно. Ми ж живемо не в окремому світі. Подивіться на ситуацію на ринку праці в країні. Цю проблему відчувають усі. Звичайно, що хотілося б вищої оплати праці. Відчувається і напружений емоційний стан людей, адже постійно лунають повітряні тривоги, відбувають бомбардування. І дуже непросто після таких важких ночей йти на роботу.

Серед інших проблем – ситуація з енергоресурсами. Через їх дефіцит ми змушені обмежувати виконання певних робіт, а часто й взагалі не можемо їх виконати. Наше виробниче обладнання теж «відчуває» усі складнощі воєнного часу. Порушилися логістичні ланцюги постачання ТМЦ (блокада кордонів, відсутність шляхів через порти). Дається взнаки і зміна постачальників ТМЦ. Часто це пов’язано з тим, що ми не можемо працювати з підприємствами, адже вони або зруйновані, або знаходяться на окупованих територіях

– Чи позначалися блекаути та нестача водопостачання на роботі цехів? Яким чином вдається розв’язати ці питання?

– Обмеження енергоресурсів, внаслідок яких відбувається зупинка виробничих агрегатів, завжди має негативні моменти. Найперше, це зменшення ресурсу роботи обладнання, і, що найстрашніше – вихід обладнання з ладу. А коли не працює обладнання неможливе й вчасне та безперебійне виконання усіх замовлень. А це – зниження рівня довіри з боку наших клієнтів, це удар по нашій репутації.

Та завдяки кваліфікованій команді ЛМЗ вдалося мінімізувати вплив усіх цих випробувань на роботу підприємства. Багато було прийнято рішень, вжито дій, таких як, наприклад, переміщення обладнання з одного підрозділу до іншого, пошук альтернативних ТМЦ, пошук нових ринків реалізації своєї продукції тощо.

– Тоді що зараз для ЛМЗ є завданням № 1?

Для мене і заводу найважливіше – це зберегти найцінніше, що у нас є, – це колектив. Я добре розумію, що для цього потрібно забезпечити максимально безпечні, наскільки це можливо в даній ситуації, умови праці та гідний рівень оплати.

– Які переваги Ливарно-механічного заводу, на ваш погляд, дозволяють йому бути гідно представленим на ринку машинобудування?

– Ми універсальні, здатні виконувати ремонти нестандартного обладнання, виготовляти запчастини, відновлювати машини та механізми для металургійної та гірничовидобувної промисловості. Ми колектив професіоналів, робота яких – це поєднання досвіду старшого покоління з інноваційним підходом, сучасним обладнанням та програмним забезпеченням, яке ми постійно, навіть у цей непростий час, намагаємося оновлювати.

Продукція та послуги ЛМЗ мають попит не тільки серед підприємств України, але і за межами нашої країни. Минулого року ми відвантажили продукцію для Боснії та Герцеговини, Франції, Казахстану.

– Які позитивні моменти минулого року можна відзначити?

Ми змогли зберегти колектив, і це важливо. Водночас когось виділити окремо я не можу. Всі працювали на позитивний результат. Попри усі фінансові складнощі, все обладнання підтримується у робочому стані, виконуються необхідні ремонти та технічне обслуговування. І хоча якихось великих придбань обладнання у 2023 році не було, але можна відмітити переведення з парового на електричний підігрів води у РМЦ № 2 та РМЦ № 3. Щодо результатів нашої роботи, то ми виготовили для казахстанських металургів три ротори аглоексгаустера. Вперше виконали замовлення – виготовлення сталевих холодильних плит зі змійовиками для закордонних замовників. Для ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» освоїли виготовлення п’ятикубового ковша екскаватора, ланок конвеєра для агломераційних цехів.

– Зараз невдячна справа говорити про плани, навіть найближчі. Але ж є певний курс, яким ви слідуєте та плани, які хотілося б реалізувати. Чого очікуємо від 2024 року?

– Нашої Перемоги! А стосовно робочих планів, то ми точно не плануємо зупинятися. Вже у цьому році ми виготовили і відправили Ротор 9000 для підприємства «Qarmet» Казахстан. У планах виготовити ще чотири до кінця року. Працюємо над виготовленням двох великих зубчатих вінців та шлакової чаші 16 м³ для «Запоріжсталі». І, як завжди, відкриті для нових замовлень.

Від себе я хочу побажати усім нам мирного неба, завершення війни та повернення воїнів на свої робочі місця. Збереження та зміцнення трудового колективу, зростання іміджу підприємства, здійснення усіх наших мрій та побажань. Щоб наступний день народження ми вже святкували у мирній Україні!