Свою нагороду – «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг» –машиніст конвеєра Денис Сухоруков вважає родинною. Його батько колись працював на аглофабриці, а Денис продовжив його справу, але вже на рудозбагачувальній фабриці № 2.
«На жаль, батька не стало, коли я був зовсім малим, але в родині постійно згадували про його роботу на аглофабриці, про відданість та любов до заводу. І це в нас, напевне, родинне, – говорить Денис. – І хоча я спочатку пішов вчитися на помічника машиніста електровоза та слюсаря рухомого складу, але працювати вирішив все ж на фабриці. Мене одразу тут прийняли до своєї робочої родини, і я відчув: це моя справа, яка мені до душі та в якій я хочу розвиватися далі. На машиніста конвеєра я вчився безпосередньо на РЗФ-2. Дякую моїй наставниці Інні Шевченко, вона щедро ділилася зі мною секретами майстерної роботи з сотнями роликів та кілометрами конвеєрних стрічок. Тепер щозміни ми вдвох з колегою відповідаємо за якісну роботу понад 10 конвеєрів, бункерів, дискових живильників. Мені така робота до вподоби. Я ніколи не втрачаю професійного азарту, адже на фабриці я, наче риба у воді!»
До речі, риболовля серед захоплень Дениса посідає основне місце. Під час участі у змаганнях зі спортивної риболовлі Сухоруков встановив власний рекорд – впіймав коропа вагою у 20 кг. І на рибалці, і на фабриці, вважає машиніст конвеєра, надзвичайно важливо бути сконцентрованим, мати швидку реакцію та неабияку витримку. Ці якості допомагають Денису у його щоденній роботі. Він наглядає за стрічковими конвеєрами з концентратом, який згодом вже зі складу концентрату вантажать у думпкари та відправляють замовникам. Все «підопічне» устаткування Денис вивчив так, що може на звук визначити, як воно працює. Він вже інтуїтивно відчуває всі слабкі місця, де може статися збій. Для конвеєра, як і для людини, перевантаження шкідливі, тому машиністу конвеєра доводиться інколи й лопатою попрацювати, аби виробничий процес не зупинявся, і кмітливість застосувати, щоби запобігти можливим неполадкам.
«У Дениса є важлива риса: його не зупиняють складнощі, він не чекає вказівок, а здатен самостійно прийняти рішення, коли потрібно діяти професійно та негайно, – говорить начальник РЗФ-2 Анатолій Свєтлов. – Це людина, яка прагне покращень у всьому. Він готовий вчитися нового, активний і виважений водночас. Вже зараз ми оформлюємо його на посаду майстра, адже Денис вміє працювати сам і здатен вести за собою інших. Тому ця почесна нагорода його по праву».
Коли розпочалася активна фаза вторгнення до нашої країни Денис теж не сидів склавши руки. Багатодітний батько, він відправив малечу до більш безпечного місця, а сам з друзями почав виготовляти славнозвісні антиворожі коктейлі, потім діставав парафін та передавав його для виготовлення окопних свічок.
«Виїхати з країни, хоч і маю на це право як батько трьох дітей, думки не було, – говорить Денис Сухоруков. – Я бачу своє майбутнє та майбутнє своєї родини лише в Україні. Зараз я доглядаю стареньку матір, їй потрібна моя турбота, але готовий взяти зброю до рук, якщо буде потрібно. Мені хочеться, щоб мої діти не чули звуків сирен, зростали у мирній та вільній країні. Тому я не зупиняюся у підтримці наших хлопців на передовій. Вони – справжні герої, я вірю в їхню перемогу і роблю все, аби в ній була і моя частка теж. Незабаром ми зустрічатимемо новий рік, і я вже загадав бажання – хай він буде переможним! А ми над цим вже працюємо».
Кілька років поспіль «АрселорМіттал Кривий Ріг» напередодні різдвяних та новорічних свят перетворюється на чарівника, який поспішає із солодкими подарунками до сільських громад Криворіжжя. У цьому році під ялинки Гречаноподівської та Новалатівської сільських об’єднаних громад соціальні шефи привезли 784 солодкі подарунки на зразок тих, що отримали всі діти працівників підприємства.
«Ми і «АрселорМіттал Кривий Ріг» міцно зв’язані, адже чимало наших односельців працюють на цьому великому підприємстві, – розповідає заступниця голови Гречаноподівської сільської об’єднаної територіальної громади Анастасія Пізняк. – А ще у нас є приємна традиція. Різдвяні та новорічні свята ми починаємо з солодких подарунків від великого підприємства. У цьому році 424 солодких «будиночки» отримають діти громади від 2 до 14 років. Серед нашою малечі є й діти з родин переселенців з Харківської, Херсонської областей, малеча пільгових категорій. На всіх них, завдяки нашим шефам, чекає справжнє свято. Як мати трьох діточок я знаю, що справжнє диво – це бачити радісні оченята малечі, коли вони отримують подарунки. Дякуємо «АрселорМіттал Кривий Ріг», що і цього року, який для усіх був нелегким, малеча отримує солодке привітання від вас».
Майя Ластовецька та Анастасія ПізнякСмаколики для Гречаноподівської малечі від великого підприємства
Далі автобус з подарунками попрямував до Новолатівської громади. Новорічні солодкі сюрпризи від нашого підприємства отримали 360 дітей цієї громади. Представників заводу тут зустрічають, як давніх друзів, адже підприємство і громаду пов’язують давні соціальні зв’язки.
Подарунки приїхали до Новолатівської громади
«Ми не залишаємо поза увагою громади, на території яких наше підприємство здійснює свою виробничу діяльність та мешкають наші працівники. Ми – партнери та друзі, тому і на свята ми разом, – говорить начальник відділу нерухомості і майнових відносин «АрселорМіттал Кривий Ріг»Олександр Товстоган. – Ми привезли солодощі, аби порадувати малечу громад і щоб свято і цього року прийшло до кожної домівки. Вірю і впевнений, що ми й надалі співпрацюватимемо та матимемо спільне майбутнє».
Олександр Товстоган та Олександр Зубрій
«Попри складне сьогодення ми все ж дуже хотіли створити свято для наших дітей, адже немає нічого ціннішого за дитячу усмішку, – сказав голова Новалатівської сільської об’єднаної територіальної громади Олександр Зубрій. – Тому в громаді вирішили організувати своєрідний невеличкий святковий марафон – провести кілька мініноворічних ранків біля центральної ялинки для сіл громади. І неодмінною частиною цього новорічного дива стануть солодкі подарунки від наших шефів – «АрселорМіттал Кривий Ріг». Дякуємо за ці позитивні моменти, за нашу багаторічну дружбу та співпрацю! Хай новорічне диво прийде в домівку до кожного з нас. Вітаю з прийдешніми святами! Миру та Перемоги усім нам!»
Солодкий вантаж, на який так чекали у громаді, на місці
Ще 54 солодких подарунки отримали учні загальноосвітньої школи смт Архангельське, де розташоване одне із підприємств нашої компанії – АТ «АрселорМіттал Берислав», а мешканці селища та працівники АрселорМіттал Берислав – 200 продуктових наборів.
Солодощі для учнів загальноосвітньої школи смт Архангельське
16 грудня святкуватиме своє 90-річчя один із найдосвідченіших у ремонтній справі підрозділів – ремонтно-механічний цех № 1 Ливарно-механічного заводу.
Дата народження цього цеху передує даті, коли забилося серце «Криворіжсталі». Своє 90-річчя завод визначатиме у серпні 2024 року. А ось РМЦ-1 цей почесний ювілей святкує першим. І не випадково, адже будівництво будь-якого промислового підприємства та робота численного устаткування в усі часи не можливі без запчастин та вузлів, які виготовляються у ремонтних цехах.
Перші кроки
Ремонтно-механічний цех №1 ввели в експлуатацію 16 грудня 1933 року. На той час обладнання розташовувалося на відкритих майданчиках цеху, а його стіни та дах ще продовжували будувати. Зведення даху будівлі цеху було закінчено лише у 1936 році.
«Цікаво і складно було збирати історію цеху, але це того вартувало. З чотирьох різних версій народилася єдина. Для нас це важливо: адже як людина без родоводу, так і цех. Історія походження РМЦ-1 унікальна. Недаремно ж, у нас є дільниця унікальних верстатів, – усміхнувся начальник РМЦ-1 Євгеній Гречаний. – Завод будувався у голодні тридцяті роки. Тому сюди стікалися робітники з усіх сіл, не всі навіть вміли читати. Уявіть, як складно людям було працювати на американському та німецькому обладнані, адже починали з нього. Але впоралися, освоїли. Ми й зараз – цех з міцним характером. На мою долю як керівника цеху прийшлося два складних випробувальних етапи. Першим став 2014 рік, початок війни з російським агресором. Тоді саме завершувався капремонт доменної печі № 8. А необхідні запчастини виготовлялися на підприємствах, які опинилися на окупованій території Донецької та Луганської областей. Тоді адміністрація заводу вирішила освоїти виготовлення запчастин у цехах механо-ремонтного комплексу, до якого на той момент входив наш цех».
Начальник РМЦ-1 Євгеній Гречаний
Захист, який народжується в цеху
Колись розвиток цеху перервала Друга світова війна. Цього разу – війна з російським агресором. Друга потужна хвиля випробувань накрила цех у лютому 2022 року. Сьогодні з 313 працівників цеху 47 служать у лавах ЗСУ, два герої, на жаль, загинули, ще один захисник вважається зниклим безвісти.
«22 лютого у всіх нас був шок. Але працівники цеху досить швидко оговталися, зібралися і працювали практично без зупинки, – розповідає начальник цеху. – Було непросто. Люди підходили до мене і запитували: «А що далі? А як нам діяти?». Заготовлених відповідей у мене не було. Ходив цехом, розмовляв з кожним особисто. В результаті у мене майже ніхто не виїхав у евакуацію, залишилися працювати. Ми допомагали місту у складні часи. Наприклад, коли зруйнували Карачунівську дамбу, то працівники нашого цеху долучилися до виготовлення шандорів дамби. Тоді рахунок йшов на хвилини, адже збігав не лише час, а й вода, яка топила місто. Тоді довелося приймати нестандартні рішення, виготовляти нетипові для нас деталі та запчастини. Але про це детальніше розповідатимемо вже після Перемоги. Втім вже сьогодні дякую кожному з працівників цеху. Хочеться сказати: ви всі унікальні, всі професіонали!»
Жіноче поповнення цеху з міцним характером
До складу РМЦ-1 сьогодні входить дев’ять виробничих дільниць: підготовки виробництва, інструментальна, універсальних верстатів, ковальська дільниця, мехобробки, унікальних верстатів, кранового обладнання, електрослужби та ремонтно-складальної ділянки. Саме тут ремонтуються деталі та виготовляються вузли та запчастини для доменних печей, прокатних станів та МБЛЗ, копрового і конвертерного цехів, блюмінга. І портфель замовлень постійно розширюється. Цеху складно, адже через мобілізацію та відтік кадрів не вистачає кваліфікованих працівників. Але РМЦ-1 не звик здаватися. Біля верстатів з’являється все більше жіночих облич.
«Я з родини металургів, – розповідає верстатниця широко профілю ОльгаВакуленко. – В мене на заводі працювали дідусь, бабуся та мати, ще й досі працюють батько та тітка. А я спочатку обрала торгівлю. Але, напевне, долю не змінити, і я прийшла до заводського цеху. Звісно, спершу шокували розміри цехів та обладнання, було лячно. Я ж була від цього далекою. Але врятувало те, що тут працюють надзвичайні люди, які завжди підтримають та допоможуть. І ось за місяць я вже виконую певні операції на свердлувальному верстаті. Це ж цех необмежених можливостей! У нас безліч верстатів. Ти можеш постійно освоювати нові, рухатися вперед. Не відчувається, що цеху 90 років, адже запал у нього ще той!»
Верстатниця Юлія Васалатій допомагає Ользі опановувати свердлувальний верстат. Колись в цех її саму привела бабуся, яка працювала на зубофрезерувальних верстатах.
«Я розповідаю своїм дітям, що працюю в цеху, який може все відремонтувати та виготовити: від маленьких болтів до здоровезних деталей та вузлів, – говорить Юлія. – Сумую за тими часами, коли в цеху було багато працівників, цех звучав, наче вулик. Але я вірю в майбутнє цеху. Він для мене –майданчик для розвитку. Ось зараз я вчу Олю працювати на свердлувальному верстаті, а сама опановую верстат з ЧПУ. В нас багато хлопців мобілізовані, тож ми зараз працюємо за них. За роки, що я тут працюю, постійно оновлювався верстатний парк. На жаль, війна цьому стала на заваді. Але вона не заважає нам освоювати новий асортимент замовлень. Багато підприємств зруйновані, і ми маємо їх замінити, аби наш завод не зупинився через брак деталей чи неможливості ремонтів».
Верстатниця Юлія Васалатій
Наталія Жемчугова прийшла до цеху у 17 років. З самого початку вона на цех дивилася зверху в прямому сенсі – працювала машиністом крану. А через 12 років вирішила, що хоче навчатися на заточувальника. Зараз вона на верстаті заточує свердла, різці, фрези, мечики. А потім за допомогою цього інструмента її колеги виточують деталі, ремонтують обладнання.
«В мене стільки позитивного пов’язано з цехом! – розповідає заточувальниця Наталія Жемчугова. – Цех мені просватав чоловіка. Я працювала на крані, а він внизу на верстаті. Олександр і зараз працює фрезерувальником в цеху. Я дуже ціную в людях надійність. І цех у нас надійний. Попри 90-річну історію він сучасний, хоча, звісно, ще багато потрібно оновлювати. Цех стояв 90 років і ще буде стояти, пережив Другу світову і цю переживемо».
Заточувальниця Наталія Жемчугова
Про ковальське щастя
З ковальської дільниці РМЦ-1 продукція прямує до інших ремонтних цехів, там її обробляють на верстатах, а потім вже збирають у різні вузли. Якщо неправильно викувати, то згодом в деталях трапляються тріщини, обладнання швидко зношується та руйнується, внаслідок чого можуть виникати аварійні ситуації. Але завдяки майстерності ковалів, серед яких і коваль на молотах Олександр Жданов, вся продукція з цієї дільниці виходить зі знаком якості.
«Колись я навчався в автодорожньому технікумі, працював водієм, але мене завжди вабила ковальська справа. Напевне, це почалося з казок, – усміхається Олександр. – Але працювати на промислових молотах, то не схоже на казкову кузню на ковадлі. Зараз я працюю на семитонному молоті. Уявляєте його міць?»
Щоб стати досвідченим ковалем, треба роками вчитися. Треба вміти читати креслення, бачити у тримірному просторі майбутню деталь, знати характер кожного виду сталі – її склад. Коваль – це людина-рентген, адже має на око розрізняти температуру зливків-заготовок, бачити і вираховувати, як після кожного удару змінюються їхні розміри.
«Мій молот, то для мене справжня тренажерна зала, – продовжує Олександр. – Отак попрацюєш і точно матимеш гарну фізичну форму. А якщо серйозно, то ковальська праця важка, але дуже потрібна та відповідальна. У цьому, як на мене, і є ковальське щастя. За 90 років зроблено вже багато. Тепер ось очікуємо нашу Перемогу. Дуже хочеться кувати замовлення, з яких почнеться відновлення країни після війни. Тому усім колегам і цеху бажаю, щоб наступний день народження цеху ми святкували гучно та широко, щоб усі хлопці повернулися з війни додому, і ми почали відбудовувати зруйновані міста та села. Ось у цьому я і бачу перспективу розвитку нашого цеху – не зупинятися!»
На фасаді адміністративно-виробничої будівлі ремонтно-механічного цеху № 1 Ливарно-механічного заводу встановили пам’ятні дошки з іменами загиблих героїв – працівників цеху.
Сьогодні в лавах ЗСУ служать 263 працівники ЛМЗ, які на різних ділянках фронту захищають незалежність нашої країни. На жаль, 16 захисників віддали своє життя, аби тут, у Кривому Розі, їхні колеги могли жити та працювати, будувати майбутнє. Колектив РМЦ № 1 на цій війні втратив двох своїх колег – Анатолія Корольова та Володимира Посесора. На честь загиблих встановлені пам’ятні дошки на ковальській дільниці РМЦ № 1 та на адмінбудівлі цеху.
«Серед працівників РМЦ № 1 завжди було багато мужніх людей, справжніх патріотів своєї країни, – говорить начальник РМЦ № 1 Євгеній Гречаний. – Ще під час Другої світової війни на фронт пішли з цеху 17 токарів, слюсарів-ремонтників, нормувальників, фрезерувальників. Семеро з них загинули в боях чи померли від ран. Ми пам’ятаємо про їхній подвиг. Тому поряд із пам’ятною дошкою на честь загиблого вже у цій війні нашого колеги ми вирішили встановити ще одну пам’ятну дошку з іменами захисників, які загинули у Другій світовій війні. Це було рішення усього цеху. У наших серцях завжди житиме пам’ять про кожного героя і вона не має терміну давності».
Ельвіра Меньшикова, механік кранового господарства цеху технологічного водопостачання гірничого департаменту, навіть не мріяла про отримання найвищої нагороди підприємства – «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг». Вона на власному досвіді переконалася, як важко бути кращою і скільки для цього потрібно працювати.
Ще в дитинстві Ельвіра вирішила, що працюватиме на тоді ще НКГЗК, адже там працював її батько, заслужений металург України Володимир Кошовий. Він часом брав доньку з собою на роботу, тоді це було дозволено. Ельвіру вражало все: великі механізми аглоцеху, сильні люди, які там працюють, безперервний рух, який нагадував їй мурашник. Тоді їй хотілося стати частиною цього гірничого царства.
Її мрія здійснилася. Ельвіра прийшла до ЦТВ на стажування під час навчання в університеті. Вже за рік вона працювала слюсарем-ремонтником на дільниці водопостачання. Ще за кілька місяців – інженером. Але її як магнітом тягнуло до величезного насосного компресорного обладнання, хотілося докопатися до того, як працює єдиний механізм, що забезпечує гірників та агломератників такими необхідними для їхньої роботи енергоресурсами.
«Я впевнена, що все устаткування працюватиме якісно та безперебійно, якщо за ним доглядати, вчасно попереджати всі «хвороби», – розповідає механік кранового господарства, змащування та малої механізації ЦТВ ГД Ельвіра Меньшикова. – Я декілька років пропрацювала механіком ППР, тож впевнилася у цьому на власному досвіді. Зараз я механік кранового господарства. На новій посаді під мій нагляд та опіку потрапили крани, талі, підйомні механізми. Тепер я дбаю, щоб вони працювали, як годинники. Величезні труби водоводів, великі деталі насосів та іншого компресорного обладнання завантажити під силу лише цим велетням. Тож у цій справі без потужних помічників –ніяк. Так і в житті. Без досвідчених людей поряд – великих перемог не здобути».
Ельвіра говорить, що ніколи не припиняє вчитися. Нещодавно, наприклад, пройшла курс з роботи на висоті, адже тепер серед її «колег» – крани та талі. А ще вона із радістю вчиться у своїх більш досвідчених колег. Їй приємно, що до неї теж дослухаються. Ельвіра говорить, що її бажання здійснилося – зараз вона працює у найкращому місці, про яке мріяла, і в найкращій команді.
«Все позитивне в моєму житті так або інакше пов’язане з комбінатом, – говорить механік. – Тут працював мій батько, тут працюю я, працює мій чоловік. Я така людина, яка раз і назавжди робить свій вибір. І так у всьому. Наприклад, з лютого 2022 року я зробила свій вибір і тепер розмовляю виключно українською мовою. Я не можу і не хочу розмовляти мовою агресора. І майбутнє своїх дітей я бачу лише в цій країні. До речі, це і їхнє рішення також. Тому зараз своїм головним завданням бачу – працювати так, щоб наша країна була найкращою у світі. На жаль, зараз ми мусимо це право відстоювати зі зброєю в руках, ціною життів наших захисників. Але я вірю в нашу Перемогу! Наразі це моє найголовніше бажання «під ялинку». Отже, нового року чекаю з нетерпінням, бо вірю, що мрії здійснюються».
На екіпірувальному пункті «Локомотивне депо» гірничого департаменту, встановлений спеціальний майданчик з відкидним містком та додатковою огорожею для безпечного відбору проб та приймання пального.
Цей пункт призначений для екіпірування дизельним пальним та мастилом локомотивів, які виходять з депо після ремонту. Також на пункті комірник та екіпірувальники приймають дизельне пальне у залізничних цистернах, а фахівці вхідного контролю відбирають проби.
Аби здійснити ці операції, екіпірувальники та комірник повинні підійматися на висоту цистерни. А це пов’язано з реальним ризиком падіння з висоти. Аби уникнути цього, раніше працівники закріплювались за допомогою монтажного поясу, їхній рух був доволі обмеженим і відбирати проби було незручно.
«Ще у 2018 році на екіпірувальному пункті залізничної станції «Кар’єрна» ми встановили новий сучасний майданчик з відкидним містком SafeRack та додатковою огорожею виробництва США, –розповідає майстер екіпірувального пункту УЗТ ГД Андрій Козинець. – Він дуже добре показав себе у роботі. Тому подібний ми вирішили встановити й на екіпірувальному пункті «Локомотивне депо». Секрет цих майданчиків у тому, що додаткова огорожа максимально страхує працівників під час вимірів та відбору проб із залізничної цистерни, а відкидний місток з кошиком можна опустити і зафіксувати безпосередньо на цистерну будь-яких розмірів. Ним легко керувати. Тепер екіпірувальникам та комірнику зручно, а головне безпечно працювати».
