Автор: Babenko Tatyana

Категорії
Новини

Цех, який «живить» коксохім, відзначив 25-річчя

На початку жовтня своє 25-річчя відзначив цех з обслуговування та ремонту електрообладнання коксохімічного виробництва.

Втім «коріння» цех має набагато довше, адже свій родовід веде від енергетичного цеху криворізького коксохімічного заводу, згодом КХВ. У 1997 році після організаційних змін цех змінив назву на ЦОРЕО. А от його основна функція залишилася незмінною: безперебійне забезпечення електроенергією усіх цехів КХВ.

ЦОРЕО фактично «годує» усе, що рухається, пересувається і виготовляє кокс на коксохімі. Без електроенергії потужне обладнання зупинилося б назавжди. Навіть коли комплекси батарей були переведені на «гарячу консервацію», роботи у працівників цеху менше не стало. Тому що електроенергія потрібна коксохіму і тоді, коли обладнання не працює на повну, адже воно живе і потребує живлення, незважаючи на вимушену фазу «сну».

«Ми отримуємо електроенергію від зовнішніх електромереж, за допомогою трансформаторів перетворюємо її на потрібну нам «дозу» і передаємо безпосередньо цехам, – розповідає начальник ЦОРЕО Юрій Диннік. – Крім того, обслуговуємо та ремонтуємо електрообладнання, залучене у виробництві коксу. Цех складається з чотирьох дільниць: мереж і підстанцій, електротехнічної лабораторії, електроремонтної та спеціалізованої дільниці з ремонту основного коксохімічного обладнання».

Колектив цеху здебільшого жіночий. Справжні господині вдома, вони й в цеху все тримають у взірцевому порядку. Не відстає й чоловіча частина цеху. Зараз троє працівників ЦОРЕО боронять країну у лавах ЗСУ, і весь цех за них переживає. А ще майже кожен працівник або працівниця волонтерять.

«Нам всім непросто, але саме робота і є моїм порятунком, – розповідає начальник зміни Наталя Волошина. – Сумую за робочою атмосферою, яка була, коли завод працював за звичайним графіком, і вірю, що скоро все повернеться. Та й вдома намагаюся не сидіти склавши руки. Біля мене у школі плетуть сітки для наших захисників, тож теж долучаюся до цього корисного процесу. Ювілей цеху ми відзначили не так, як хотілося б, звісно, війна… Але зараз для нас найголовніше свято – Перемога. Ми всі чекаємо на неї».

Постійно на ногах і під напругою, жартуючи так говорить про свою роботу електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування Галина Слюзар. «Дуже люблю свій колектив, адже ми наче одна родина. Знаю, що тут мене завжди підтримають та допоможуть. Робота в нас відповідальна, бо від неї залежить не лише якісна робота обладнання, а й життя та здоров’я працівників заводу. Коли потрібно виконати ремонт чи ревізію електроустаткування, то саме ми робимо місце роботи для ремонтного персоналу «електробезпечним». Я в цеху не один десяток років, за цей час багато чого змінилося. На власні очі бачу, як розвивається цех, а разом з ним і ми. І цей прогресивний рух мені дуже імпонує», – говорить Галина.

25 років для людини – розквіт, молодість, коли попереду ще багато подій, перемог та досягнень. «Я вірю в наш цех, в наших людей, в наше підприємство, в нашу Перемогу на всіх фронтах. Адже на передовій – хлопці з мого цеху, я знаю, що вони не підведуть, – говорить начальник ЦОРЕО Юрій Диннік. –  В цеху працює надійна команда, з нею ми вже не один рік поспіль поряд, тож перевірені часом. Щиро сподіваюсь, що наступний день народження цеху ми зустрічатимемо по-іншому, по-святковому і в мирній країні!»

Категорії
Новини

Новий робот-напарник допомагає зварникам

В цеху металоконструкцій Ливарно-механічного заводу поповнення – новий зварювальний робот-маніпулятор.

В електрозварника Олександра Тинка досвід у зварювальній справі великий – 22 роки. За цей час йому довелося виконувати різні найскладніші завдання та працювати з різними напарниками. А нещодавно таким напарником Олександру став… зварювальний робот-маніпулятор. Тинок, посміхаючись, називає його «третьою рукою», настільки органічно «помічник» слухається зварника і допомагає йому у роботі. А ще робот у прямому сенсі береже здоров’я працівника.

«Серед завдань, які цех має виконувати, доволі часто та у значних обсягах є ремонт та наплавлення роторів для обладнання гірників, – говорить  змінний майстер ЦМК Олександр Карелін. – Ротори швидко зношуються, бо працюють інтенсивно та в дуже шкідливих умовах. А от щоб його відремонтувати, наплавити, потрібно робити зварювання практично всередині самої  запчастини. І найбільше дістається руці зварника, яка тримає зварювальний апарат, бо на неї діють високі температури. На очі впливає яскраве світло та ще й частки металевого пилу, що відлітають у процесі. Здоров’я працівників завжди у пріоритеті, тому керівництво заводу та цеху перейнялося розв’язанням цієї проблеми. Вихід ми «підгледіли» на «Азовсталі». Там вже тоді використовували спеціального зварного робота-маніпулятора».

Тепер цей красень доєднався до парку обладнання ЦМК та став надійним напарником електрозварника (бригадира) Олександра Тинка. Коли обладнання придбали, то довелося повчитися на ньому працювати, розповідає бригадир. «Мені подобається розвиватися. Нове обладнання – це рух вперед, тому не вагаючись вирішив опанувати нового робота. Тепер я в складні для доступу місця деталі не лізу. Всі роботи виконує робот-маніпулятор. Він, до речі, мені нагадує руку. Моє завдання – лише правильно ним керувати: обрати відповідну програму і слідкувати за роботою. Робити це нескладно, адже робот запрограмований. Якщо щось піде не так, то робот зупиняється, дбає про свою та мою безпеку. Відверто кажучи, новий «напарник» зварює класно!»

Та це не єдиний плюс зварювального робота. Завдяки йому пришвидшилися й терміни наплавлення та зварювання роторів. Якщо раніше робота з відновлення одного ротору двома зварниками тривала близько 40 годин, то зараз Олександр за допомогою свого «напарника» з цим завданням можуть впоратися за 24 години. І як довела практика, досвід зварника у поєднанні з можливостями робота гарантують якість роботи на всі 100 відсотків!

Категорії
Новини

П’ята та шоста коксові батареї знову працюють

Третього жовтня розпочався процес введення в експлуатацію комплексу коксових батарей №№ 5, 6 після їхньої вимушеної зупинки через повномасштабне військове вторгнення у лютому.

Запуску комплексу батарей передувала чимала підготовча робота, адже «гаряча консервація» – це стрес для коксових батарей. Та КБ №№ 5 і 6 його витримали гідно. І все це завдяки якісній праці під час вимушеного простою усього персоналу КХВ.

Стартували з батареї № 6 –  розпочали з відкриття заглушки засувки № 13 на газопроводі  прямого коксового газу. Аби старт відбувся не лише успішно, а й безпечно, до процесу запуску залучили працівників пожежної частини, здоровпункту та газорятівної служби. 

«У понеділок ми почали завантажувати печі. Першу серію – це 12 печей КБ № 6 – ми вантажили з відкритим стояком, аби не відбулося небезпечного «хлопка» газу в газопроводах, –  розповідає заступник начальника КЦ-1 Ярослав Дячук. –А вже за чотири години робота батареї продовжилася у звичайному режимі. Об 11.00 5 жовтня ми почали отримувати перший кокс з 6-ї батареї, а в 11.30 розпочали завантажувати шихтою 5-ту. Тож незабаром маємо вийти на період коксування у 48 годин та видаватимемо близько 1300 тонн коксу щодобово. Кокс вироблятимемо для внутрішніх потреб підприємства. Добре, що в роботу запустили саме КБ №№ 5 і 6, адже на них застосовані найбільш сучасні технічні рішення. Це дозволяє працювати відповідно до сучасних природоохоронних нормативів».

Фактично збудовані з «нуля» коксові батареї №№ 5, 6 мають збільшену потужність з особливим технічним рішенням. Наприклад, використання на нових батареях сучасної технології попереднього трамбування та бездимного завантаження шихти дозволило свого часу покращити якість продукції та здешевити вартість коксу. Насамперед – внаслідок того, що замість використання в шихті дефіцитного та дорогого вугілля, стали більше використовувати дешевше та таке, яке слабко спікається. На всіх стадіях виробництва коксу –  від завантаження шихти, коксування до видачі сировини – застосовані найсучасніші технології. Ярослав Дячук розповідає, що для цього запроваджено систему бездимного завантаження трамбованого пирога з використанням методу інжекції. Також побудовано сучасну установку безпилової видачі коксу, встановлені газощільні двері удосконаленої конструкції, впроваджено спеціальну систему подачі азоту з метою ущільнення кришок та розтрубів стояків. Ці сучасні технології допомогли підприємству знизити викиди забруднюючих речовин в атмосферу на 1 600 тонн на рік. Тож працюватимемо безпечно для навколишнього середовища. І ключове слово – працюватимемо!

«Як і в роботі, так і у підготовці до виходу з «гарячої консервації» брали участь багато служб та працівники різних цехів, серед них і ми, –  говорить начальник зміни цеху з обслуговування та ремонту електрообладнання КХВ Наталя Волошина. – Трансформаторні підстанції, від яких живляться КБ №№ 5,6, включені. Обладнання «оживає». Більше обладнання, що працює, – більше навантаження. Перед запуском батарей ми все ретельно перевірили, тепер тримаємо на контролі». 

«Душа боліла, коли стояло обладнання, батареї не працювали, – говорить газівник КЦ-1 Андрій Мельников. – Ми слідкували за температурним, гідравлічним режимом батарей, але розуміли, що простій все ж негативно позначається на них. Тому, коли дізналися, що починаємо працювати (хоч поки й у «легкому» режимі), зраділи».

«Це гарний знак для нас усіх. Я брав участь у запуску батарей після їх відкриття, а зараз знову «запускаю» після зупинки, – розповідає машиніст трамбувально-виштовхувальної машини КЦ-1 Вадим Охріменко. – Вже засумував за цим робочим шумом. Настрій підіймається, з’являється надія на краще. Адже як обладнанню, так і людині –  без роботи важко».

Категорії
Новини

Конкурс для працівників Ливарно-механічного заводу

На Ливарно-механічному заводі стартував конкурс для працівників на кращий слоган заводу. Таким чином ЛМЗ хоче зробити свій бренд пізнаваним і підтримати свій позитивний імідж серед замовників.

За умовами конкурсу, слоган (гасло) має складатися з лаконічного словосполучення, яке добре запам’ятається та покаже ТОВ «ЛМЗ»  надійним та відповідальним виробником запчастин та виробів для металургійного та гірничого обладнання. Кожен працівник може надіслати лише один варіант слогану.

Прийом слоганів триває з 3 по 12 жовтня включно.

Ті працівники, хто має обліковий запис та корпоративну пошту, можуть надсилати слоган на електронну адресу начальника відділу з технічної підготовки виробництва Віталія Денисова – Vitaliy.Denisov.contractor@arcelormittal.com. Ті, хто не має облікового запису, можуть передати свої пропозиції безпосередньому керівнику, який надасть їх для участі у конкурсі.

Усі надіслані варіанти слоганів розгляне конкурсна комісія, яка обере 10 найкращих варіантів. Вже з цієї десятки фокус-група з представників цехів, керівництва, служб з персоналу, з комерційних питань та договірної роботи, виробничої та інших служб визначить переможця, слоган якого стане «обличчям» ЛМЗ. 

Усі конкурсні роботи будуть розглянуті, як анонімні. Тож перемогу здобуде найкращий слоган за результатами голосування фокус-групи. Переможця оголосять 21 жовтня. На трійку лідерів чекають грошові винагороди.

Категорії
Наші люди

«Дизайнера» сталевих деталей надихають квіти

За посадою інженера-конструктора Ливарно-механічного заводу Ірину Буртову з перших хвилин знайомства хочеться назвати саме дизайнером. Адже вона так поетично та захоплено говорить про складні виробничі завдання, про креслення далеко не «художніх» промислових деталей.

Так говорити може лише людина, яка закохана у свою справу. 14 років Ірина працює інженером-конструктором. А з підприємством її пов’язала доля набагато раніше, коли дівчина одразу після школи прийшла на завод і почала працювати верстатником.

«Моя мати працювала на комбінаті в управлінні головного механіка, тому коли постало питання про пошук мого першого робочого міста, варіантів не було – завод. І я ніколи про це не пожалкувала, – говорить Ірина Буртова. – Хоча побачена вперше дев’ята доменна піч (а саме звідти я починала) мене просто приголомшила! Потім працювала технологом, а коли з’явилася можливість перейти на посаду інженера-конструктора, то не вагалася, бо відчувала та розуміла, що це моє. Тим більше, що в дитинстві я мріяла стати дизайнером одягу, а тут стала «дизайнером» деталей».

Микола Нікіфоров, головний конструктор ЛМЗ розповідає, що вперше зустрівся з Іриною на конкурсі профмайстерності молодих конструкторів. Дівчина посіла друге місце, але вже тоді можна було помітити її потенціал. «Сьогодні в нашій конструкторській команді – це провідний гравець. Ірина – універсал, вона здатна швидко та якісно впоратися з найскладнішим завданням. І це людина, яка не підведе у найскрутніші часи. Ось і зараз вона залишилися єдиною з трьох наших конструкторів з лиття, бо її колеги не повернулися з вимушеної еміграції. Я розумію, зараз війна, їй як жінці непросто. Але вона тримається гідно, ще й для інших є прикладом».

Сьогодні в професійному портфоліо конструкторки є не одна сотня виконаних завдань. Креслення найпростішої деталі може зайняти 20 хвилин, а інколи доводиться витратити на найскладніші завдання й тиждень. Адже бути конструктором – це не просто сидіти за столом та за допомогою комп’ютерних програм креслити. Все набагато складніше, хоча, на жаль, «залаштунки» професії залишаються «за кадром». Все починається з цеху, який замовив деталь, бо потрібно на власні очі побачити, що це і як воно працює, що конкретно бажає замовник. Варто перевірити та виміряти відповідні параметри, потім створити 3D модель, потім креслення – і все це з ювелірною точністю. Адже похибка конструктора у долі міліметру може вартувати годин праці декількох спеціалістів та затримки роботи цеху.

«Народження» деталі – це справжнє диво і велика відповідальність. І воно починається з чистого аркушу та рук конструктора, – говорить головний конструктор ЛМЗ Микола Нікіфоров. – Саме від якості креслення залежить уся подальша доля деталі, праця інших людей. Погане креслення, наче погане тісто – нічого з нього не зліпиш потім. Тому так цінуються на заводі професіонали, як Ірина Буртова».

«Я звичайна людина. Звісно, мені зараз страшно і важко, але робота та колеги поруч допомагають забути про війну. Тим більше розумію, що завод живе, є замовлення і потрібно їх виконувати. Ще мене надихають квіти – фіалки та орхідеї, – говорить Ірина Буртова. – Радію також, коли бачу, що деталь, яку я накреслила, вже працює і приносить конкретний результат. Я її пізнаю навіть за звуком, коли потрапляю до цеху. І є в мене мрія, яку я дуже хочу здійснити обов’язково: здійснити подорож до Мексики. Обов’язково зроблю після нашої Перемоги! Сподіваюсь, що це буде скоро».

Категорії
Наші люди

«Вигукну «Слава Україні!» так голосно, щоб почув увесь світ!»

На економічному фронті все повинно бути, як треба. Рідне підприємство має витримати всі випробування. Таку ціль поставив собі в роботі один з найкращих зварників цеху металоконструкцій ливарно-механічного заводу Олександр Тинок.

«Я патріот, бо я тут народився і це моя земля,– говорить Олександр Тинок, електрозварник (бригадир) ЦМК. – А ще я патріот підприємства, де почав працювати одразу після училища і жодного разу не змінював роботу. Це моє рідне. Для мене зварювальний апарат – це наче пензель художника, коли кожен твій рух має бути вивіреним до дрібниць. Від моєї роботи залежить життя інших, адже я зварюю ротори для аглофабрик, повітропроводи доменних печей, підкранові балки та інше. І я не маю права схибити, бо якщо це все зруйнується, впаде, то можуть постраждати люди».

24 лютого Олександр саме був у зміні. Тоді нікому не хотілося вірити, що війна може ось так безпосередньо увірватися до рідної країни. Але на передову почали уходити хлопці з цеху, постійні сирени стали частиною робочих змін. Тинок вирішив одразу, що хоч і не зі зброєю в руках, але і у рідному цеху знайдеться чимало важливих і корисних справ. Гріло душу, що його робота потрібна не лише йому, а й країні, яка має бути захищеною і на економічному фронті.

В цеху кажуть, що професія зварника справді ювелірна, а ще схожа з професією кравця, який створює найвишуканіший одяг. Коли ти не просто «строчиш» на машинці, а майстерно кладеш стібок за стібком, маєш свій власний почерк. Ось такий почерк є і в Олександра Тинка. Висока якість роботи відрізняє і бригаду, яку він очолює: Віктора Сімчука, Владислава Кебала, Євгенія Обжилянського, Андрія Яловських та Василя Рубляка. Їхній почерк пізнають одразу.

Жоден з ремонтів на заводі не обходиться без зварників ЦМК, тому робота в хлопців є й зараз. Вони беруть участь у ремонтах локомотивного парку заводу, шлакових чаш та спецкоробів, продовжують виготовляти металоконструкції для інших ремонтних робіт, які проходять навіть за умов зниження темпів виробництва. Але Олександр все ж сумує за «робочими» авралами, коли могли працювати і без обіду, аби лише встигнути виконати замовлення, які забиралися майже «з коліс». Як з’ясувалося тепер, то були щасливі миті, зазначає Олександр.

 «Треба жити тут і зараз, цьому навчила мене війна. Не відкладати на потім хвилини спілкування з рідними, добре слово дружині, дітям, зустрічі з друзями. Одного собі не можу зараз дозволити – десь безтурботно відпочити. Бо наші хлопці зараз в окопах, то ж і мені не до відпочинку. Треба працювати за себе і за хлопців на передовій, бо в нас у кожного свій фронт. Найперше, що я зроблю в день проголошення нашої перемоги – це вийду і вигукну «Слава Україні!» так голосно, щоб почув увесь світ. А потім ми сядемо за стіл, де обов’язково буде моя улюблена страва – смажена качка, яку так майстерно готує моя дружина. Це буде качка-«переможниця», – усміхається Олександр Тинок.