24 роки тому Петро Сіманько вперше сів за кермо екскаватора. Він – досвідчений машиніст, якого цього року визнали одним з найкращих працівників гірничого департаменту.
Сьогодні Петро працює у кар’єрі № 2-біс. Ще на під’їзді до кар’єру ми побачили, як граційно велетень Komatsu завантажує велетенський самоскид. Але така вивіреність рухів 12-кубового екскаватора, то, перш за все, результат майстерності його керувальника – Петра Сіманька. Випадало машиністу за зміну вантажити до 100 машин! Зробити це зовсім непросто, адже потрібно дбати про збереження техніки, а головне – про безпеку власну та колег, що працюють поруч.
«Насипати у кузов вантажівки може, напевно, кожен, але породу потрібно розподілити так, щоб вона рівномірно розташувалася кузовом, майже з ювелірною точністю, – говорить машиніст екскаватора Петро Сіманько. – До того ж, ти маєш вантажити виключно те, що потрібно за планом: або порожню породу, або руду. А для цього потрібно мати «око геолога»: тобто розрізняти яка і де порода. Наприклад, залізна руда в цьому кар’єрі буває за кольором від синього до фіолетового відтінку, а скальна порода – руда або сіра. Вантажити потрібно безпечно, щоб у зоні завантаження нікого не було. Відповідальна в мене робота, важлива, і вона мені до душі. Я в екскаваторі в кар’єрі, наче на кораблі у морі. Який простір навколо! Які краєвиди!»
А в звичайному житті Петро Сіманько ще й затятий рибалка, це для чоловіка і найкращий відпочинок, і хобі водночас. Але рибалити його тягне на великі відкрити водойма. Є в машиніста мрія – побувати на Адріатичному морі, побачити Індійський та Атлантичний океани. Хотів він також порибалити і на Чорному морі біля міста Південне. Петро ретельно вивчав, готувався до того, щоб половити у відпустці ставриду у морі. Але ці мирні плани зруйнувала війна.
Петро згадує, що був у кар’єрі 24 лютого. Коли побачив, як пролетів літак, навіть не зрозумів, що він був ворожий. «Але скажу вам, що майже одразу на зміну страху та розгубленості прийшло бажання працювати ще з більшим натхненням, – розповідає Сіманько. – Серед моїх колег є хлопці, які зараз на передовій захищають нас та наші домівки. Тож зараз ми на своїх робочих місцях не маємо право схибити, дати слабину, піддатися страху. Ми маємо стати їхнім захистом у тилу. Як кажуть, щоб здобути перемогу, на одного захисника має бути від 9 до 12 працюючих людей. Тож праця кожного з нас важлива зараз, як ніколи. І це дає сили та віри всім нам. Ми точно переможемо! Отже вудку не ховаю, готуюся до нового літнього сезону, який збираюся провести за рибалкою у місті Південне на Чорному морі. Бо вірю в нас, в нашу країну, в наших людей».
Машиніст екскаватору Петро Сіманько і його залізний “велетень”
У теплій атмосфері пройшов день народження гірничого департаменту. Тут привітали та відзначили найкращих працівників у традиційній щорічній номінації «Людина року».
Жодна навіть найсучасніша техніка, обладнання не працюватимуть, якщо нею не керуватиме людина. Професіонали, досвідчені працівники цінувалися завжди. Сьогодні країна переживає складні часи, і саме ті, хто на своєму місці працюють з максимальною віддачою, і є головною силою підприємства. В авангарді гірничого департаменту 11 найкращих працівників видобувають руду, керують промисловими тепловозами, дбають про комфорт та затишок у цехах підприємства, ремонтують техніку та обладнання, підтримують живлення цехів та роблять все заради того, щоб підприємство не зупинялося, рухалося вперед та мало майбутнє.
«Минулий рік ми завершили з відмінними результатами: виготовили 11 млн тонн концентрату. Це є рекордом за останні 40 років. І за це треба подякувати кожному з вас, – привітав найкращих працівників ГД Володимир Теслюк, заступник генерального директора з виробництва (гірничий департамент) ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». – Цей же рік видався для нашої країни і для всіх нас надзвичайно складним. Але ми робили і робимо все, щоб вистояти, витримати і перемогти. За кожною Перемогою завжди стоять люди. 471 працівник гірничого департаменту знаходиться на передовій, на жаль, семеро наших хлопців загинуло, захищаючи Україну. Ми завжди пам’ятатимемо про них. Дякую вам, що залишаєтеся працювати на своєму робочому місті, що працюєте з повною віддачою на промисловому фронті, що стали надійним промисловим тилом. Ми багато зробили і робимо для захисту міста, країни. Впевнений, разом ми впораємося з усіма негараздами і вже зараз працюємо над майбутнім, яке, я вірю, буде у нашого підприємства і у кожного з нас з вами. Бажаю всім миру, спокою та затишку в родинах. Скорішої Перемоги всім нам на всіх фронтах!»
На зустрічі присутні мали змогу поставити запитання, поділитися досвідом і просто почути теплі слова вдячності за щоденну працю у такий нелегкий час, за вірність та закоханість у свою професію, за бажання змінюватися та міняти все навколо себе на краще. Кожен з цих людей – вже лідер і професіонал, а тому заслуговує на окрему історію про нього. На сайті газети «Металург» ми напишемо про кожного з них, тож слідкуйте за нашими публікаціями.
«Людина року-2022» гірничий департамент
Артем Кузнєцов, начальник управління (інвестиції та науково-технічне забезпечення) ГД.
Петро Сіманько, машиніст екскаватора в (кар’єрі) виробничої ділянки № 1, кар’єру 2-біс РУ.
Ігор Мороз, машиніст тепловоза (на вивезенні гірничої маси з кар’єру), УЗТ ГД.
Віктор Семенов, слюсар з ремонту колісних транспортних засобів ремонтної майстерні ГТЦ.
Олександр Кручінін, слюсар-ремонтник (бригадир) РЗФ-1.
Наталя Секрета, сепараторник РЗФ-2.
Сергій Дворенков, електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування ДФ.
Лілія Борчук, шламівник-басейник, ЦШГ.
Тетяна Нарольска, комірник ЦТВ.
Наталія Тимофєєва, електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування ЦМП.
Олексій Фарзалієв, майстер дільниці з ремонту покрівель та термоізоляції РЦ.
1 листопада виповнюється 65 років з дня створення управління залізничного транспорту гірничого департаменту. Його колектив завжди складався з досвідчених та міцних духом професіоналів. Тому й не дивно, що серед лідерів ГД завжди є залізничники.
Машиніст тепловозу Ігор Мороз – один з них. Він вправно керує тепловозом у кар’єрі, яким опікується, наче членом родини.
Залізниця завжди була присутня в житті Ігоря, адже виріс він поблизу залізничної станції «Кривий Ріг-Головний». Певного часу на залізниці працював ремонтником його батько. Чоловік розповідає, що хоча і мріяв в дитинстві стати ветеринаром, втім навчатися пішов саме на залізничника і жодного разу не пожалкував про це.
«Тепловоз для мене, наче рідна домівка. В кабіні машиніста все облаштовано майже по-домашньому», – каже Ігор Мороз. – Тут чисто, охайно, зручно. Кожну робочу зміну починаю з ретельного техогляду мого ТЕМ7А. Ходова частина, стан дизелю, паливної та охолоджувальної системи, електроустановки – все має бути у порядку. І це не стільки заради виконання плану, скільки заради безпеки праці моєї власної та колег навколо. Це ж не жарти! Мій «трудяжка»-тепловоз до війни за один раз тягнув по сім думпкарів з породою до дробильних фабрик або відвалів, а це загалом приблизно 1085 тонн. І хоча у нас, виробничих залізничників швидкість тепловозів невелика, втім, доводиться долати нахили і це за умов невеликої швидкості. Складно і тепловозу, і нам – екіпажу. Щоб все довезти вчасно та безпечно, постійно треба бути вдвічі уважнішим. Додайте влітку спеку, яка в кар’єрі відчувається сильніше, а взимку холод та небезпеку заледеніння колій. Добре, що у нас в ГД працюють профі, які дбають, щоб колії були в порядку, але увага, то головне наше правило».
Ігор радіє, що в його роботі є чимало приємних моментів. Колектив класний, а ще птахи, яких в кар’єрі, запевняє машиніст, чимало. І як вони співають! Як співають у кар’єрі солов’ї! Для нашого героя це особлива насолода, адже крім іншого він ще й затятий птахівник. Вдома на залізничника очікують не лише улюблена сім’я, а й… рідкісні співочі птахи – павичі, щогли, шама-дрозди з Тайланду та багато інших крилатих. Це хобі, справа душі та серця. Але й до їх розведення машиніст підходить професійно, тому й птахи живуть у нього навіть довше, ніж у природі. Ігор мріє і вірить, що звістку про перемогу українців його птахи зустрічатимуть найкращим співом-симфонією.
«Про активні бойові дії дізнався, коли був вдома, – говорить Ігор Мороз. – Одразу вирішив, що якщо треба буде йти захищати, то піду воювати, якщо треба працювати, буду працювати за найскладніших умов. А поки допомагаю, чим можу. Впродовж двох місяців виготовляв пластини для бронежилетів для наших хлопців. Вважаю, що якісна робота на заводі – це теж вклад у перемогу. У захисників має бути надійний тил. Ми тут чекаємо на кожного з них. Хай повертаються додому живі та з Перемогою. А всім колегам залізничникам бажаю напередодні професійного свята спокою, здоров’я, повного завантаження усіх потягів та щоб наші тепловози ніколи не зупинялися через повітряні тривоги! Миру та Перемоги всім нам!»
Нова машина плазмового різання ECKERT Jantar у цеху металоконструкцій Ливарно-механічного заводу – справжній скарб не лише за назвою, а й за потенціалом та функціональними можливостями.
Машині до снаги з вуглецевих та неіржавіючих сталей вирізати будь-яку деталь найскладнішої форми. За потреби її функціональність можна збільшити, встановивши додаткове опціональне обладнання. З перших же днів роботи у портфоліо «Бурштину» є стартові наконечники для МБЛЗ, фланці для з’єднання труб, щілинні сита для доменних цехів та ГЗК. Різання з ювелірною точністю та потужною міцністю вирізняє це обладнання з поміж інших.
«Таких машин в Україні є лише п’ять, і одна з них – у нас, – говорить Сергій Антошкін, заступник начальника ЦМК з технології.– Наявність машини плазмового різання дає нам можливість розширити асортимент замовлень, швидко та якісно їх виконувати не лише для цехів нашого підприємства, а й для зовнішніх замовників. Тепер деталь ріжеться швидше без втрат у якості. А ще машина допомагає заощаджувати енергоресурси, адже споживає менше електроенергії. Зараз це дуже актуально! І що не менш важливо, покращилися умови роботи та безпека персоналу на цьому робочому місці».
Довірили працювати на новому обладнані найкращим, проактивним працівникам. Серед них газорізальник Руслан Глаголєв. Він говорить, що можливості машини термічного різання дуже широкі. І хоча він пройшов навчання роботі на ній і вже виконав не одне замовлення, втім всіх можливостей машини ще не відкрив.
«На підприємстві я працюю вже 23 роки, випробував не одну машину різання, але ця у мене в лідерах. Все в ній передбачено до дрібниць, особливо щодо безпечної роботи персоналу та усунення негативних факторів у процесі. Наприклад, витяжна вентиляція позбавляє пилу, спеціальні пластини захищають мої очі від зварної дуги, а аварійні вимикачі розташовані на кожному блоці машини і дають змогу зупинити її з будь-якого боку, якщо щось трапиться. Та й працювати на ній приємно. Обрав програму, яка для кожної деталі пишеться окремо і вноситься у пам’ять агрегату, вказав товщину металу, а машина навіть набір необхідних інструментів підкаже. І все – працюй, слідкуй та стався до обладнання з повагою. Тоді все вийде як треба!», – говорить Руслан Глаголєв.
Територія його роботи – весь завод, а найголовніше робоче завдання – щоб людям працювалося комфортно, тепло і спокійною. Так вважає один з найкращих працівників і «Людина року гірничого департаменту 2022» – майстер дільниці з ремонту покрівель та термоізоляції ремонтного цеху гірничого департаменту Олексій Фарзалієв.
Начальник РЦ ГД Ігор Малий говорить, що в нього в цеху працює «золотий фонд» підприємства, адже майже кожен працівник, окрім професійного виконання робочих завдань, від щирого серця турбується про інших. Тому виділити найкращих завжди складно.
Але кандидатура Олексія Фарзалієва була, як то кажуть, поза конкуренцією для визначення одинадцяти найкращих працівників ГД. «За ним не встигнути, хоча фронт робіт у нього чималий: утеплення цехів, ремонт шляхів, побутових та цехових приміщень. Він то на даху, то на шляху – скрізь встигає! Наше підприємство ще влітку починає готуватися до зимових холодів, адже і людям, і обладнанню має бути комфортно. Тому наш цех зараз утеплює трубопроводи опалення, вікна, двері, заміняємо покрівлю там, де потрібно. І це не враховуючи роботи з ремонту певних ділянок шляхів. Але я спокійний, адже наші ремонтні бригади знаходяться під пильним наглядом майстра Олексія Фарзалієва. Дивуюся, як він встигає все обійти, оглянути, перевірити, допомогти. Від щирого серця кажу: таких би працівників усім та побільше», – розповідає Ігор Малий.
Олексій працює на нашому підприємстві вже 17 років, але у ремонтній справі його стаж набагато «солідніший». Раніше він працював у підрядній організації, яка колись займалася ремонтами на ДП-9. Але хотів влаштуватися саме в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Приваблювала офіційна зарплата та гарний соціальний пакет.
«Дуже ціную своє робоче місце, бо для мене воно означає стабільність та можливість робити корисне для людей, – розповідає Олексій Фарзалієв. – Найкраща подяка для мене – це коли після твоєї роботи у людей тепло в цехах, затишно в АПК, фасади будівель пофарбовані, шляхи впорядковані, цехи захищені від холоду та протягів. Все має бути виконано швидко та якісно. А для цього потрібно постійно займатися самоосвітою. Бо ринок ремонтних матеріалів змінюється, треба знатися на нових тенденціях, особливостях промислових будівель та приміщень. Наприклад, фарбу ми використовуємо спеціальну – «три в одному». Ця фарба є і ґрунтовкою, і декоративним, і захисним покриттям. Вона стійкіша до негативного впливу зовнішніх факторів, з успіхом витримує тривалий контакт з ультрафіолетом. Дахи цехів криємо матеріалом «Аквіазол». Його, до речі, рекомендую використовувати і для багатоквартирних будинків з м’якою покрівлею».
Поради майстра: порятунок від холодів
Під час зустрічі з асом ремонтної справи просто неможливо було не запитати, а що можна зробити кожному з нас зараз, аби витримати складну за всіма прогнозами зиму. Олексій говорить, що багато чого реально зробити власноруч.
Аби підвищити тепловіддачу від радіатора, з листа картону та алюмінієвої фольги зробіть відбивач і наклейте його поза батареєю.
Взимку через скло у вікні втрачається 10-14% тепла. А поклейка на вікна пакувальної плівки (з пухирцями) допоможе знизити тепловтрати на 50%. Зберегти тепло дозволить і теплоощадна плівка, яку легко приклеїти до скла самостійно за допомогою фену. Вона прозора і здатна пропускати 85% світла.
Попрацюйте над відкосами вікон. Перевірте наявність щілин не лише у віконній рамі, але й місця стиків з підвіконням. Щілини можна прибрати за допомогою силіконових герметиків. Вони відмінно набувають форми щілин і не випускають тепло. Можна також скористатися звичною замазкою, але вона не стійка до вологи. Увага: як герметики, так і замазки необхідно наносити на абсолютно сухі поверхні!
Відновіть щільність прилягання дверей до дверної коробки. Знову ж, сьогодні є чимало способів це зробити: від забивання великих щілин монтажною піною до використання спеціальних рейок, ущільнювачів, вирівнювання порогу тощо.
І таких порад та «лайфхаків» у Олексія Фарзалієва чимало. Він охоче поділиться ремонтними «премудростями» з усіма. Колеги поважають його за вміння знайти вихід із найскладнішої ситуації та оптимізм.
«Скільки років мені б не було, а моїм улюбленим святом завжди залишався і залишаєтсья Новий рік. Адже це час, коли будуєш плани на майбутнє і віриш лише у найкраще. Сподіваюся, що вже найближчим часом ще одне свято стане моїм улюбленим – Перемога України. Саме так і буде, адже країну захищають найкращі дівчата та хлопці, серед них і 24 мої колеги з цеху. Тож сумніву немає. А потім все відбудуємо – тоді вже мені роботи додасться. Та я і мої колеги з нетерпінням чекаємо на це!», – говорить майстер Олексій Фарзалієв.
Зараз кожен українець може впевнено назвати себе волонтером-аматором, а дехто – навіть волонтером-професіоналом. Волонтерський рух захопив країну в єдиному бажанні допомогти військовим перемогти ворога. Так можна сказати і про працівників нашого підприємства. Сьогодні ми розповідаємо про одного з волонтерів – Арама Галустова.
Інфікований вірусом волонтерства. Саме так можна назвати стан майстра цеху з ремонту ланцюгів управління технологічними процесами «АрселорМіттал Кривий Ріг» Арама Галустова. Про це свідчать декілька ознак: очі, що постійно «палають», звичка збирати все, що є навколо (адже хлопцям на передовій згодиться) та майже повна відсутність вільного часу.
Друзі й колеги Арама кажуть, що він і раніше був серед перших, хто завжди приходив на допомогу іншим. Каталізатором стало повномасштабне вторгнення агресора на наші землі 24 лютого.
«Перші дні всі відчували себе розгубленими. Та досить швидко виникла непереборна потреба – діяти. А що робити, підказали обставини, – розповідає «Металургу» Арам Галустов. – Додому з роботи я повертався повз один з блокпостів, які тоді почали лише будувати. Запитав у хлопців, чим їм можу допомогти. У відповідь: фізичною силою. З того часу після зміни і по вихідних я, мої колеги та друзі почали працювати на будівництві блокпосту. Ми вантажили пісок, копали, складали, носили колоди. Але я розумів, що можу більше, і що це не єдине, чим хочу і можу допомогти. Згодом виникла потреба у «їжаках»-розтяжках. Почав шукати та збирати скрізь металобрухт, а хлопці – колеги-зварники – варили «їжаків» із зібраного залізяччя. Під час таких трудових вахт знайомився з іншими людьми, хто теж допомагав хлопцям із ЗСУ. Отак непомітно і підхопив «вірус» волонтерства».
Про багатонаціональну допомогу
Цю історію Арам згадує з усмішкою. Розповідає її як відповідь тим, хто говорить, що українці є «нациками», які не визнають інших національностей, й інші народи їх не дуже вітають.
Ще на самому початку своєї волонтерської практики майстру для допомоги одному з блокпостів необхідно було за два дні знайти три тонни піску та цементу. А де їх взяти? Купити? Де взяти кошти? Ось тоді Арам почав продивлятися волонтерські групи і кинув «кліч» по допомогу.
Відгукнулися волонтери з групи з району «кільце Косіора», підказали, у кого є пісок. Арам поїхав до чоловіка на ім’я Олександр, бо він обіцяв безкоштовно допомогти з піском для наших військових. Він згодом й цементу підкинув. А як доставити оці цінні тонни?
«Я знайшов в інтернеті оголошення з перевезення вантажів – 25 грн за кілометр. Порахував відстань і зрозумів: таких коштів у мене немає. Але Рустам – водій машини – почувши, для кого це потрібно, погодився відвезти безплатно, – розповідає Арам Галустов. – От й вийшла така багатонаціональна допомога, бо я – вірмен, Рустам – азербайджанець, а допомагали ми українським військовим».
Про поширення вірусу
Сьогодні в цеху з ремонту ланцюгів управління технологічними процесами майже немає тих, хто не залучений до волонтерської допомоги. Тут вірять, що у кожного є можливість бути корисним. І для цього, говорить майстер, потрібні не стільки кошти, а щире бажання.
З часом завдяки «сарафанному радіо» до Арама почали звертатися військові з різних частин. Одного разу хлопці попросили обереги. Їм на першій лінії оборони хотілося мати щось душевне, рідне. Тож майстер купив стрічок і приніс до цеху дівчатам-електромонтерам. «Нумо свій обід з користю проведемо – сплетемо стрічки-обереги!» І справа пішла. А потім електромонтери Наталя Сіркова та Олена Чудновська почали в’язати теплі шкарпетки.
«Хоча в мене коштів небагато, але кожну вільну хвилину використовую, щоб хлопцям теплі шкарпетки в’язати, – розповідає електромонтерка Олена Чудновська. – Хай вони бережуть здоров’я наших захисників, адже до теплих ниток я ще вплітаю кохання, тепло душі та молитви. В мене брат мобілізований, тож знаю, що хлопцям складно. Але речі з дому зігрівають та радують їх. Це наша допомога та підтримка, які кожному до снаги».
Про магічні перетворення речей
Сьогодні дім та подвір’я Арама нагадують склад. Старі холодильники, ліжка, металобрухт, матраци… Ці всі речі можна перетворити на корисні та такі, що оберігатимуть та захищатимуть наших воїнів. Старий килим захистить у бліндажі від протягів, холодильник можна відремонтувати і запаси харчів не псуватимуться, каркасні матраци нададуть змогу не так відчувати холод та захистять від вологи в укритті, а зі старих газових балонів та бойлерів можна зробити «буржуйки». Волонтерська діяльність Арама Галустова вже так розширилася, що в його телефоні тепер десятки номерів військових. «Телефонують з багатьох частин, у хлопців різні потреби. Всім хочеться допомогти, тому все, що зноситься на моє подвір’я, в умілих руках волонтерів перетворюються на надзвичайно корисні речі. Я кажу хлопцям: озвучуйте, що вам треба. Потрібен буде Байрактар, то почнемо збирати кошти й на нього, а якщо не зберемо, то зробимо власноруч», – усміхається майстер.
Про помічників
Галустов розуміє, що гуртом робити будь-яку справу краще, тож збирає навколо себе однодумців, співпрацює з іншими волонтерами.
Сьогодні серед його компаньйонів у плетінні захисних сіток є колективи навчальних закладів міста, майстерня «Кікімора» . Результат – вже понад 3000 сіток на фронті!
У У одному з ліцеїв шиють подушки, а ще роблять окопні свічки. Завжди допоможе з транспортом і фізично колега з цеху Дмитро Останній. Сергій Хоміч допоможе у збиранні електронних сигарет для виготовлення світлових шашок. Колеги з цеху завжди відгукуються, коли потрібно зібрати їжу, одяг, смаколики для військових. Серед помічників є чимало інших працівників заводу.
«Був випадок, коли до мене звернулися військові по харчі та тепле взуття, то за добу ми все необхідне зібрали. Колеги несли своє з дому, адже розуміли, наскільки це життєво необхідно для хлопців. В нас на заводі чудові люди. З ними до снаги зробити все, такий тил – надійне плече для своїх захисників. Саме своїх, бо кожен з них наш, рідний. Хоча це навіть не тил – це справжній волонтерський фронт! Он тільки з нашого невеличкого цеху вже четверо хлопців воюють на передовій. Разом ми все витримаємо! А от !епідемію! волонтерства хіба що Перемога може зупинити, – усміхається Арам Галустов. – Та й то не впевнений, адже завжди комусь буде потрібна допомога, і ми її надаватимемо безвідмовно!»
