Протягом тижня охорони праці працівники залізничного цеху № 2 на території свого підрозділу власними силами зробили нові пішохідні доріжки.
Нова 40-метрова пішохідна доріжка «з нуля» з’явилася біля в’їзду до ЗЦ № 2. Вона розташована поряд залізничного перехрестя. Це місце є дуже зручним для руху робітників цеху до своїх робочих місць і звідти, тому з часом люди і протоптали там «народну» доріжку. Але ґрунтовка має свої мінуси, тому працівники цеху вирішили створити на її місці справжню бетонну пішохідну доріжку та облаштувати її усіма необхідними засобами безпеки – бордюрами та захисними поручнями. А щоб ходити доріжкою було приємно, зробили там квітники та висадили в них квіти.
Така ж зручна та безпечна доріжка була облаштована в ЗЦ № 2 і біля депо, де ремонтують локомотиви (серії ТЕМ).
«Хочу подякувати усім працівникам, які будували та облаштовували нові доріжки. Люди працювали завзято, робили все якісно та швидко. Доріжку ще й прикрасили квітами, щоб було красиво. Ми не зупинятимося на досягнутому, бо плани з благоустрою цеху у нас великі. А от що зробимо – це поки що таємниця, про яку ми розкажемо згодом», – сказав Дмитро Колесник, начальник залізничного цеху № 2.
В День охорони праці фахівці відділу безпеки руху на автотранспорті «АрселорМіттал Кривий Ріг» провели навчання водіїв підрядної охоронної компанії ТОВ «Альфа Преміум Груп».
Говорили про дотримання на території підприємства правил дорожнього руху та корпоративних вимог «АрселорМіттал» щодо цього. Тема для охоронців-водіїв актуальна, адже вони несуть службу на території металургійного виробництва. За кермом службового автомобіля вони об’їжджають підприємство, слідкуючи за порядком, в тому числі й на автошляхах.
Під час розмови учасники перерахували найчастіші порушення ПДД, яких, на жаль, припускаються водії – як працівники підприємства, так і підрядники. Серед таких порушень і непристебнутий пасок безпеки, рух автомобіля без увімкнутих фар ближнього світла у будь-яку пору року (що є корпоративною вимогою), а також телефонні розмови під час руху. Деякі водії вважають ці вимоги банальними, але факти доводять, що саме вони найчастіше стають причинами аварій та створюють додаткову небезпеку на промисловій території.
На жаль, деякі водії дотримуються цих правил лише тоді, коли їх хтось бачить, а якщо контролю поряд немає, то не вважають за потрібне робити це, зазначили водії-охоронці.
Під час зустрічі-навчання учасники відзначили і найбільш небезпечні місця на підприємстві, де усім учасникам руху треба найбільше бути уважними та обережними.
«Охоронці в першу чергу відповідають за життя та безпеку людей на нашому підприємстві, тому надважливо, щоб вони пам’ятали усі правила дорожнього руху та стандарти підприємства. День охорони праці та тиждень безпеки, який передував цьому, стали слушною нагодою ще раз поговорити з водіями на цю тему. З відновленням виробництва на підприємстві стає все більше автотранспорту, рух жвавішає. Наша спільна мета з охоронцями – попередити аварії та інші нещасні випадки на автошляхах. Разом ми маємо зберегти життя та здоров’я людей», – сказав Сергій Резниченко, провідний інженер відділу безпеки руху на автомобільному транспорті.
Одразу скажемо, що з машиністом все гаразд, адже це були тренувальні навчання фахівців газорятувальної служби нашого підприємства. Захід відбувся в межах Тижня охорони праці.
Майданчиком для відпрацювання евакуації людини з висоти був обраний електромостовий кран, розташований у тренінг-центрі з безпечного виконання робіт. Цей кран має висоту у 9,2 метри і є тренажером саме для навчання працівників безпечній роботі на висоті. Кран обладнаний спеціальним майданчиком, тож на ньому відпрацьовують підйом до місця робіт, спуск звідти, закріплення за допомогою спеціальних засобів індивідуального захисту тощо.
За легендою тренування саме на цьому майданчику і стало зле машиністу крана. Він «втратив свідомість». Завданням рятувальників було безпечно та правильно евакуювати працівника з висоти. Вони обережно транспортували постраждалого на безпечну територію та надали йому першу допомогу, щоб попередити можливі додаткові травми, які можуть погіршити стан людини. Постраждалого передали медикам.
Тренуванням зі спасіння людини керував старший майстер газорятувальної служби нашого підприємства Геннадій Єфремов. Він зазначив: «Відпрацювання навичок порятунку людини пройшло вдало. Рятувальники вкотре довели високий рівень теоретичних знань і практичних навичок, вміння користуватися спусковими засобами порятунку тощо. Це є корисним у разі ліквідації справжньої надзвичайної ситуації, бо фахівці чітко відпрацьовують послідовність дій, вміють оцінювати ризики та діють впевнено і швидко».
На майданчику крана машиністу стало злеВиклик газорятувальної службиРятувальники оперативно прибули на місцеПідготовка спецзасобів для евакуації постраждалогоЕвакуація машиніста крана з висотиГазорятувальники надають першу допомогу постраждаломуТренування пройшло відмінно
Працівники Криворізького Центру підтримки для вимушено переміщених осіб «ЯМаріуполь» пройшли профілактичний медогляд у медичному центрі нашого підприємства.
Хаб «ЯМаріуполь» відкрився у Кривому Розі 4 серпня минулого року. В ньому переселенці комплексно отримують як гуманітарну, так і психологічну, медичну, соціальну, юридичну допомогу та взагалі можуть просто прийти і поговорити про свої проблеми.
Роботи в центрі дуже багато, адже туди за допомогою звертаються тисячі маріупольців, які через війну втратили буквально все. Тож, щоб мати змогу допомагати іншим, дбати про своє здоров’я треба й працівникам центру. Тож керівник центру «ЯМаріуполь» Володимир Курський звернувся до керівництва нашого підприємства з проханням організувати медогляд працівників хабу у поліклініці метвиробництва медичного центру ПП «Стіл Сервіс».
«Це вже не перша наша співпраця з маріупольцями, – говорить Наталія Гардань, головний лікар медичного центру. – У рамках проєкту «Разом» ми приїжджали до Центру, читали лекцією вимушеним переселенцям про профілактику простудних захворювань та грипу. Лікарі центру «ЯМаріуполь» теж брали участь у цьому заході, атмосфера була прекрасною. Тому ми і далі підтримуємо дружні стосунки з нашими колегами та намагаємось усіляко їм допомагати. Одним з прикладів допомоги став і профогляд на базі нашого медцентру».
Для переселенців лунала музика, пісні і навіть були танці – волонтери проєкту «Разом» організували для них концерт.
«У проєкті «Разом» ми прагнемо додати людям більше весняного настрою та зарядити їх позитивом. А що може бути кращим, ніж музика та ще й у мажорі! Для вимушених переселенців участь у культурних заходах – це значний плюс їхньої адаптації в нових умовах життя. Після пережитого стресу люди потребують позитивних емоцій, щоб хоч трохи відволіктися від думок про війну. Тож ми приїхали до нових криворіжців з артистами-волонтерами Палацу культури металургів, які підготували для переселенців концерт, – сказала Аліна Жура,координатор проєкту,спеціаліст відділу з розвитку молодіжних проєктів та взаємодії з навчальними закладами департаменту із соціального розвитку .
У весняному концерті взяли участь Ольга Галайко, Сергій Левченко, Юлія Біцун, Віктор Васильєв та інші музиканти-волонтери. Вони порадували глядачів українськими піснями, джазовими композиціями, музикою з улюблених фільмів. Атмосфера на концерті була чудовою – люди підспівували пісні та танцювали.
Алла Шульга, яка приїхала до нашого міста із селища Дудчани Херсонської області, поділилася враженнями: «Цей концерт став справжнім відпочинком для душі, мені було дуже приємно послухати улюблені пісні, аж на душі краще стало. Шостого травня виповниться півроку, як наша родина живе у Кривому Розі. Ми були в окупації та на собі відчули все те, що називається «руським миром». На нас і бомби кидали, і зброю наставляли, погрожували. А ще вони запровадили для мешканців селища своєрідні мітки – усі, хто виходив на вулицю, мали пов’язувати собі на руку білу стрічку. Що цікаво, білою стрічкою вони і себе мітили – зав’язували собі на нозі. Добре, що їх вигнали. Але повертатися додому нам поки не можна, ще небезпечно».
Активно підспівувала під час концерту і пані Надія з Берислава. Вона каже, що і раніше знала про «АрселорМіттал Кривий Ріг», ще до війни мала змогу спілкуватися з нашими працівниками. Тепер, коли стала мешканкою міста, змогла на власні очі побачити прохідні підприємства, його градирні, копри шахт.
Надія розповіла про життя в окупованому Бериславі. Згадує, було дуже важко чути образи, приниження, відчувати на собі агресію росіян, коли заради розваги або залякування вони стріляли по подвір’ях, грабували.
Як зазначила Надія, витримати все це їй дозволила віра в Україну та ЗСУ. А ще – допомагали наші українські пісні. Вони заспокоювали і водночас надихали на краще.
«У більшості українських пісень говориться про перемогу добра над злом, світла над темрявою. У житті так воно і є. Наша «ніч» війни скоро скінчиться і настане світлий ранок – наша Перемога. Про неї теж складуть нові пісні, я вже сьогодні це добре знаю», – сказала пані Надія.
Залишки військової техніки побачили водії з вікна автомобіля за Кривим Рогом
Водії великих та довгих автомобілів-тягачів автотранспортного управління «АрселорМітталКривий Ріг» від перших днів війни брали участь у створенні оборонних укріплень навколо нашого міста, в Дніпропетровській та Херсонській областях, перевозили важку техніку для цієї роботи, а також привозили до міста незвичні «експонати» – підбиту ворожу зброю, яку під Кривим Рогом назавжди демілітаризували українські захисники.
Возили бетонні блоки, ковші, їжаки, полувагони
Водій автотранспортних засобів Володимир Шеремет працює «за кермом» вже 43 роки. 38 з яких він керує великими та важкими автомобілями. Його сьогоднішній залізний «напарник-велетень» – сідельний тягач-важковаговик КрАЗ, вантажопідйомністю 42 тонни і довжиною платформи 12 метрів.
Як жартує Володимир, коли він вперше сів за кермо довгоміра, то трохи розгубився. Він подивився у дзеркало заднього виду і не побачив, де закінчується його автомобіль. «Як же ним можна керувати?» – подумав він тоді. Втім порозуміння з довгим автомобілем вони знайшли дуже швидко, а за роки співпраці добре порозумілися не тільки з технічними параметрами, а і з характерами один одного (водії цю фразу зрозуміють).
Володимир Шеремет
«В перший день війни ми з моїм напарником Геннадієм Бассом забрали наш автомобіль з ремонту. До речі, Геннадій зараз у складі ВСУ захищає нашу Україну, – розповідає Володимир Шеремет. – Перші рейси для наближення Перемоги були по місту – ми розвозили протитанкові їжаки, які вироблялися на нашому підприємстві. Чимало рейсів з потрібними важкими матеріалами було по блок-постах. На той момент вони активно зводилися на кордонах Кривого Рогу та його стратегічних напрямках, а підприємство активно допомагало будматеріалами і, звичайно, потрібною технікою.
Першим моїм відрядженням під час війни була поїздка у Херсонську область, за Зеленодольськ. Вночі ми повезли туди величезні чавуновозні ковші – для перекриття дороги, щоб ворог не пройшов. Також з іншими водіями ми везли туди техніку для робіт. Пам’ятаю, що було дуже холодно, та і якось не по собі було, бо ми знали, що ворог може вдарити у будь-яку мить».
Згодом такі ж ковші водії повезли і на Дніпропетровську трасу, по військовим об’єктам. Був навіть момент, коли наші водії обмінялися технікою з військовими. На наших тягачах військові перевозили танки, а водії підприємства працювали на їх автомобілях – возили контейнери та залізничні вагони. Ці вагони були розпиляні на дві половинки і використовувалися, як основа для бліндажів. Їх закопували у землю та укріплювали. Це дозволяло швидко отримувати вже готове укриття.
«Ми народилися та виросли у мирний час, і на початку війни багато хто з нас, і я теж, до кінця не могли повірити, що у нас війна. Та «прильоти» по нашому місту, вбиті люди, танки, гармати поблизу Кривого Рогу красномовно свідчили, що війна вже у нашому домі, – продовжує Володимир Шеремет. – Коли наші захисники добре «всипали» загарбникам та деокупували найближчу до нас частину Херсонщини, ми їздили в Архангельське, возили будматеріали, техніку, а нещодавно і тимчасові будиночки – робочі приміщення для робітників «АрселорМіттал Берислав». Знаєте, це дуже впадає в око – Кривий Ріг і територія за ним – як інші світи. У нас все ціле, чисте, красиве. А там через «руський мир» все чорне, розбите, розтрощене, розкидане і усюди таблички «Увага, заміновано». До речі, кар’єр в Архангельському ще й досі замінований. Там зараз багато саперів працюють, тож зовсім скоро і там стане безпечно і, сподіваємось, люди будуть мирно працювати».
Залишки російських бліндажів біля дороги
Негабарити стали нашим захистом
У водія Віталія Аббасова, як і у його колег, робочий день розписаний по хвилинах, адже великі вантажі – ковші, конуси та інше обладнання чекають в різних цехах нашого підприємства. Деякі деталі негабариту у діаметрі сягають 5-6 метрів. Доставляти їх на місце Віталію допомагає його вірний помічник – 42-тонний КрАЗ-важковик. Разом із кабіною та причепом його довжина сягає більше 18 метрів. На такій платформі Віталій також перевозить екскаватори, бульдозери й іншу техніку.
Віталій Аббасов
«Звістка про війну застала мене вдома. Спочатку був шок. Але морально я швидко зібрався, бо розумів – зараз у нас всіх буде дуже багато роботи, – згадує Віталій Аббасов. – На той час я працював на “Мерседесі” – іншому автомобілі-важковаговику. З ним і пов’язані перші воєнні рейси із вантажем для захисних споруд.
Ворог сунув на наше місто по двох напрямках з Херсонщини, тож наші зусилля були спрямовані на те, щоб максимально укріпити кордони. Як вже розповів мій колега Володимир Шеремет, за Зеленодольськ ми возили величезні ковші для перекриття доріг. Вони дуже важкі, їх просто так не посунути. Полями їх теж не об’їдеш – ворожій техніці заважали багнюка та міни – це вже наші захисники постаралися.
Особливо мені запам’яталися рейси в наш цивільний аеропорт та на військовий аеродром. Від підприємства туди ми возили різні великі речі, як для захисту і для роботи військових».
Віталій Аббасов був одним із перших, хто побачив наслідки руйнації дамби на Карачунівському водосховищі. Нагадаємо, 14 вересня минулого року туди прилетіли чотири ракети «Кинджал» та три «Іскандери». Вода хлинула Інгульцем і підтопила частину приватного сектора міста. Для зупинки води та ремонту дамби були задіяні сили усього міста, в тому числі і «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Цікавий факт – цю дамбу збудували у 1930-х роках минулого століття для забезпечення водою саме нашого металургійного підприємства. Згодом її почали використовувати й для потреб населення міста, переважно Центрально-Міського та частини Довгинцевського районів.
«Вночі я на тягачі віз туди бульдозер, – розповідає Віталій Аббасов. – Була комендантська година, на вулицях було пусто, лише в напрямку дамби стрічкою «тягнулася» різна техніка міста. Попереду мого тягача їхав поліцейський автомобіль, який і вів мене. Щоб скоріше було, ми їхали прямо по центральних вулицях Кривого Рогу. Те, що я побачив на дамбі, навіть складно описати – це жах, у воді було майже все, і вона продовжувала витікати великими хвилями. Та на емоції часу не було. Ми розвантажилися і почали працювати. Тоді від нашого підприємства наслідки «прильотів» допомагали ліквідувати багато фахівців та техніки, зокрема і наш знаменитий величезний кран Liebherr та самоскиди. Усі фахівці працювали виважено та швидко. Хоча ситуація була критичною, ми були впевнені, що впораємося з цим викликом. Так воно і сталося».
«Вибухи накривали моє селище»
Про це згадує водій ще одного важковаговика-велетня Григорій Кобилко. В перший день війни він не почув «прильотів» по нашому місту, але згодом, коли їздив до свого рідного селища Заградівка, він побачив увесь жах від обстрілів ворога.
Григорій Кобилко
«Росіяни дуже близько підійшли до селища, вони «діставали» його з артилерії, постійно «накривали» домівки людей, – говорить Григорій Кобилко. – У Заградівці мешкають мої рідні. Коли почалися обстріли, вони переїхали до нашого міста, але ж господарство з собою не забереш, тому ми, і я в тому числі, їздили туди щотижня. На щастя, наш будинок залишився цілим, але у багатьох людей садиби розбиті, ворог наробив багато шкоди. Дуже добре, що ми не дали росіянам просунутися ближче до Кривого Рогу, і я пишаюся тим, що доклав і частинку своїх зусиль у цю справу».
Звістка про війну застала Григорія на роботі. Вже наступного дня у нього був перший воєнний рейс – на своєму 14-метровому 47-тонному тягачі він повіз бетонні блоки на кордони міста. Вони були потрібні для будування блок-постів та формування військових укріплень. Потім таких рейсів у водія було дуже багато та і спілкувань з військовими теж, бо вони казали, куди везти матеріали та де їх встановлювати.
Як розповідає Григорій, кожного рейсу завантажена важка техніка нашого підприємства супроводжувалася і нашим автокраном, адже на місці треба було розвантажувати все, що привезли.
«З перших днів війни усі ми відчували єдність, знали, що робимо важливу справу із захисту рідної землі, – продовжує Григорій Кобилко. – Це надавало сил та оптимізму. Хоча я одразу був впевнений у нашій перемозі, я знав, що у нас все буде добре. Зараз мій тягач знаходиться на ремонті. Я тимчасово пересів на іншу вантажівку. Керувати нею легше, бо вона не така довга. Та сподіваюся, що зовсім скоро мій тягач знову буде у роботі. Тільки тепер я хочу виконувати на ньому лише мирні рейси, щоб війна та все, що з нею пов’язане, залишилося тільки у спогадах, а краще і взагалі забулося».
Де тривали бої і досі залишаються міниЗалишки російських укріплень
