Автор: Головко Вікторія

Категорії
Новини

Посиденьки в укритті, або День народження у незвичному форматі

З нагоди 88-ї річниці «АрселорМіттал Кривий Ріг» відбулась камерна зустріч ветеранів комбінату, адміністрації підприємства та молоді. Формат заходу був доволі незвичний, але притаманний духу нинішнього часу.

Через війну та близькість фронту зустріч пройшла в… одному з підземних сховищ комбінату. Під час тривоги, як і більшість робітників підприємства, молоді працівники ходять туди регулярно. А от ветеранам «пощастило» потрапити сюди вперше. Але ці спартанські умови аж ніяк не завадили святковій атмосфері – було багато спілкування, посмішок та подарунки. Без них ніяк, адже підприємство – іменинник!

Від адміністрації підприємства ветеранів та молодь вітали директор з галузевих відносин та соціального розвитку Юлія Чермазович, директор департаменту з охороні праці, промислової безпеки та екології Жанбек Єсмаханов, в.о. директора аглодоменного департаменту Павло Жабровець та Сергій Мельник, начальник управління з промислової безпеки.

88 років для людини – це значний вік, але для підприємства – це тільки початок, зазначили вони. В історії комбінату були чимало яскравих подій, досягнень, були і важкі часи. Важкі часи ми переживаємо і зараз, разом з усією країною. Але війна закінчиться, країна підніметься і незабаром на підприємство чекає багато роботи. Саме тоді в нагоді стануть досвід ветеранів та завзяття молодих.

Згадували цього разу і минулорічну зустріч: як весело та цікаво відзначали 87-му річницю заводу. І скільки за цей рік всього змінилося у нашому житті та роботі підприємства.

Приємним сюрпризом для ветеранів став творчий виступ нашого колеги, начальника зміни електростанції ТЕЦ-2 Євгена Пантело. Це сховище ще не чуло проникливі пісні під гітару та бурхливі аплодисменти слухачів.

Віктор Обухов, ветеран підприємства:

«Все життя я працював у прокатному виробництві, починав із третього блюмінга, якого вже давно немає, потім в СПЦ-1. Свого часу був і майстром, і бригадиром. Як приємно свято відзначати, як годиться, нехай і в екстремальних умовах війни. Переважно я відзначав день народження підприємства на роботі, і це було нормально. Траплялося, ідеш на робочий автобус через парк ім. Богдана Хмельницького, а навкруги – свято. Люди гуляють родинами, дивляться концерти, відпочивають на травичці або розважаються у чеському луна-парку. А на мене та на інших чекала улюблена робота на улюбленому підприємстві. 

Зараз дивлюся на молодь, вона така завзята і досвідчена. Хочу побажати їм більше вивчати виробництво, заглиблюватися у практику. Сучасна молодь виросла у телефонному режимі. Але теоретичні знання, які вони беруть із інтернету, треба обов’язково відшліфовувати на практиці та вдосконалювати їх».

Анна Велика, фахівець відділу по роботі з навчальними закладами міста:

«За цей невеликий проміжок часу нашого спілкування з ветеранами я вже від них  почула багато корисного. Коли я чую, що наші ветерани відпрацювали на підприємстві по 35-40 років, мають по 10 років гарячого стажу, то думаю, що ж я буду їм казати, адже працюю тут неповний рік. Я хочу подякувати ветеранам за те, що вони своєю роботою, своїми досягненнями, своєю завзятістю, професіоналізмом створили для нас міцне підґрунтя. Ви нас надихаєте на подальшу плідну роботу, на розвиток підприємства. Я впевнена, що після війни на нас чекає злет виробництва та усіляких нововведень».

Анастасія Пісаренкова, стажер підприємства:

«Це перший день народження підприємства у моєму житті. Поки що я стажуюся у департаменті охорони навколишнього середовища, але дуже хочу і надалі тут працювати. Перше знайомство з підприємством вразило мене – воно виявилося величезним! Спочатку я боялася, а чи зможу працювати тут і робити все правильно. Та мене заспокоїли і допомагають. Тут дуже цікаво. Напевне подібне відчуття свого часу було і у ветеранів, коли вони вперше ставали до роботи у цехах. Я б залюбки послухала їхні поради, адже усі металургійні агрегати напряму пов’язані з моїм фахом – охороною навколишнього середовища. Моє завдання – зробити металургію майбутнього чистою і зеленою».

Володимир Заяць, голова ради ветеранів підприємства:

«Хто б знав, що 88-річчя нашого підприємства ми будемо відзначати майже в бойових умовах і святкуватимемо не на великому майдані, а у бомбосховищі. До речі (і на щастя), майже усі наші ветерани під час цього заходу вперше спустилися до бомбосховища комбінату. Скажу за весь наш багатотисячний ветеранський колектив – ми хочемо дожити до 100-річного ювілею заводу. Ми хочемо бачити завод сучасним, успішним, завжди молодим і прогресивним. Я впевнений, що так і станеться завдяки нашій молоді. Вісімка символізує нескінченність. А у нас сьогодні їх аж дві! Тож за тимчасовими воєнними складнощами обов’язково прийде успіх. Ми переможемо і у цій війні, і на економічному фронті! Зі святом!»

Категорії
Наші люди

Вулик, «рацухи» та пил, або 38 років разом з першим доменним

Багато хто пам’ятає часи, коли на заводі одночасно були задіяні усі дев’ять печей – вісім у першому доменному цеху та «дев’ятка» у ДЦ-2. Серед них і ветеран підприємства Сергій Болобаев, який саме працював тут в ті роки і знає, на яку міць та силу здатне наше підприємство.

На початку 1980-х років головним замовником продукції заводу була держава. Щоб встигати виконувати доволі серйозні плани, в цехах на повну потужність все активно працювало, крутилося, виплавлялося, варилося, каталося, рухалося, завантажувалося, їхало залізницею та вантажними машинами. Робітників та підрядників на підприємстві було дуже багато, і кожен був зосереджений на своїй справі.

Саме таким 44 роки тому вперше побачив завод студент металургійного технікуму, майбутній прокатник Сергій Болобаев, який прийшов сюди на переддипломну практику. Набувати практичних навичок у професії його розподілили до тоді ще шостого дрібносортного прокатного цеху.

Сергій згадує, що завод нагадував величезний промисловий вулик, який на різні голоси гудів і вдень, і вночі. «У мене одразу з’явилося відчуття, що я приєднався до якогось живого організму. Мені було цікаво все. Дуже скоро я почав засвоювати нюанси прокатної справи. Також побачив, що для покращення та економії виробництва робітники часто пропонували різні раціоналізаторські рішення. Вирішив не відставати від них і теж запропонував декілька своїх «рацух». Скажу наперед, що їх за часів моєї роботи на підприємстві було багато. Деякі були впроваджені, а деякі, на жаль, так і залишилися на папері», – розповідає Болобаев.

Працюючи у прокатному виробництві Сергій почав серйозно придивлятися до доменної справи. Вона вабила хлопця, але переходити він спочатку вагався. Крапку у виборі поставив… зовнішній вигляд. Працюючи слюсарем Сергій часто забруднювався мастилом. Відчищати його було дуже складно. Але побачив, як очищуються від пилу вогнетривники у доменному цеху – обдулися під тиском повітря – і готово, працюють собі далі. Тож Болобаев влаштувався вогнетривником до депо з ремонту чавуновозних ковшів ДЦ № 1. Тоді депо забезпечувало ковшами домни одразу двох цехів – першого і другого. Паралельно почав навчатися у металургійному інституті за спеціальністю «Доменне виробництво».

«Перший доменний цех тоді забезпечував чавуном мартенівський та конвертерний цехи, до речі, зі значним перевищенням плану. Я ж на той час вже став майстром, – продовжує Сергій Болобаев. – З колегами ми планували роботу, наперед прораховували скільки чавуновозів треба підготувати. Наприклад, на підготовку з нуля одного чавуновозу потрібно було витратити 144 години. Тож робота  повністю займала наші руки і думки. До речі, про зовнішній вигляд. Це тепер дефіциту зі спецодягом у нас немає. А раніше «роби» нам на рік не вистачало. Траплялось, змінюєш футеровку, вибиваєш цеглу відбійними молотками – от і  з’являються на спецодязі «незаплановані» дірки. Виручали тоді старі джинси».

Сергій знав і цінував, що перший доменний цех має багату історію, адже саме з нього почалося й виросло все наше підприємство. А головна історична пам’ятка – перша доменна піч, яку за радянських часів назвали «Комсомолкою», не просто знаходиться поруч, а й продовжує працювати. Про значення цеху кожного серпня нагадував і день народження заводу, нагородження кращих робітників, серед яких часто був і сам Сергій.   

Минуло чимало часу, в цеху сталося багато змін. Змінився власник підприємства, з’явилися нові підходи до виробництва і нові технології, відбулися суттєві реконструкції доменних печей. Перші чотири домни, менш дієві та потужні, пішли «на пенсію». Давно стала історією і «Комсомолка».

«Я не просто спостерігав за цими змінами, а разом із цехом проживав і переживав їх. З першим доменним я вже 38 років. Він став моєю другою домівкою, а колектив професіоналів, які працюють тут, моєю другою родиною. Хочу привітати усіх своїх колег з Днем народження нашого заводу. Він проходить зараз непрості часи для нашої держави. Але я впевнений, ми вистоїмо, переможемо і працюватимемо ще краще», – каже Сергій Болобаев.

Категорії
Новини

Цікаві факти з історії підприємства

День народження підприємства відзначається 4 серпня. Саме цього дня у 1934 році о 12:00 змінна бригада інженера Михайла Давидова видала першу плавку чавуну в доменній печі № 1. Але цій даті передували й інші важливі події. Згадаймо деякі з них.

Перший колектив ДП перед задувкою, 3 серпня 1934 року
  • Проєкт Криворізького металургійного заводу з’явився у 1929 році.
  • Обирати місце розташування майбутнього заводу почали у 1931 році. Розглядалося чотири варіанти для будівництва: в районі сучасного Карачунівського водосховища, на Гданцівці, поряд зі станцією Кривий Ріг-Північний, неподалік від станції Червона. Останній варіант переміг.
  • 16 червня 1931 року був підписаний наказ про будівництво металургійного заводу у Кривому Розі. Завод був спроєктований на чотири доменні печі (з можливістю, що потім їх буде збудовано вісім).
  • Перший бетон до фундаменту першої домни заклали 7 листопада 1931 року.
  • У 1932 році стартували основні роботи з будівництва доменної печі.
  • Які були умови праці? Будівельні матеріали доставляли ношами, пісок завантажували лопатами, з кар’єру його привозили потягом-вертушкою. Вночі праця тривала, будівельний майданчик підсвічувався факелами.
Монтаж газопроводу ДЦ виконує бригада Стативи, 1933 рік
Початок будівництва підприємства
  • Через 4 місяці після запуску перша доменна піч дала рекордну кількість чавуну – 337 тонн замість запланованих 220-ти.
  • З початком активного будівництва заводу гостро постало питання про створення житла для робітників. Спочатку забудовувалися райони Першої дільниці і Червоної, а з1933 року почало формуватися Соцмісто.
  • 2 січня 1935 року розпочатий трамвайний рух між прохідною заводу та історичною частиною міста.
  • 20 серпня 1939 року у складі двох конвертерів почав роботу бесемерівський цех і була отримана перша криворізька сталь.
Бригада майстра К. М. Чибізова повертається зі зміни
Категорії
Новини

Ювілей на самоті

26 липня цього року улюбленцю багатьох поколінь криворіжців – дитячому оздоровчому табору «Парус» виповнюється 55 років. Згадуємо щасливі миттєвості дитинства у волелюбному місці.

За мирних часів ювілей табору відзначався б урочисто – з посмішками, конкурсами, розвагами, концертами, подарунками, гостями. Яскраве сонечко дарувало б засмагу, Чорне море – прохолоду, а босі ноги на пляжі грів розпечений пісок.

Але зараз нашому «Парусу» складно, адже заклад перебуває на тимчасово окупованій ворогом території. Свій 55-річний ювілей табір, на жаль, зустрічає на самоті.

Багато хто з нас або члени наших родин хоча б раз відпочивали у таборі. Він давно став для нас рідним. Тож хотілося б привітати ювіляра з Кривого Рогу. Згадаємо його таким, яким запам’ятали у найкращі часи – сонячним, зеленим, повним надії та дзвінкого сміху.

Оздоровчий табір «Парус» розмістився на 22,5 гектарах. На них розташувалися понад 20 житлових та господарчих будівель, серед яких спорткомплекс, відеозал, клуб-естрада, бібліотека, мінізоопарк тощо. До відпочинку запрошує великий та доглянутий пляж. А поряд з ним – макет корабля з вітрилами на костровій площі. Протягом багатьох років він є символом табору, місцем проведення свят, його головною фотолокацією. А ще «Парус» найзеленіший на узбережжі – він буквально потопає у квітах, кущах та деревах.

Щороку адміністрація підприємства та профспілковий комітет турбувалися про те, щоб діти робітників не просто відпочивали, оздоровлювалися там, а й отримували приємні враження від кожного дня перебування в ньому, розкривали свої таланти, починали вірити у себе та свої сили.

Юнія Донських, економіст відділу промислового контролю «АрселорМіттал Кривий Ріг», яка часто відпочивала в «Парусі», згадує: «Це другий дім, найкращі емоції, які я відчувала у житті! Коли на душі погано, виникають складності, я згадую ті щасливі миттєвості дитинства: улюблений загін, вожатих, дискотеки, на які ти чекаєш із нетерпінням, виступи, купання в морі, коли ти біжиш навипередки аби встигнути потрапити до першої десятки, нічні розмови після відбою. Все це ні з чим порівняти неможливо. «Парус» – це душа».

«Вперше я поїхала до «Парусу» у 2011 році у найпалкіший сезон – липень, – ділиться спогадами Анна Велика, фахівець з роботи з навчальними закладами. – Це була моя перша закоханість у табори «АрселорМіттал Кривий Ріг». Моїм найяскравішим спогадом з «Парусу» є Евро-2012, коли ми усім табором збиралися на естраді та дивилися футбол. Ми вболівали за нашу збірну, і хоча мало розумілися на футболі, але якщо м’яч забивали жовто-блакитні – раділи. І це такі емоції, які словами не передати. Згодом я повернулася до «Парусу» вже в якості викладача-кружківця. Робота з дітьми допомогла мені завжди бути «в тренді».

Директором приморського оздоровчого комплексу «Червоні вітрила», до якого входять дитячий табір та пансіонат, тривалий час був Анатолій Лісовенко. Кожну зміну він особисто зустрічав дітей із хлібом-сіллю та символічним ключем від табору. Завжди підкреслював, що саме вони є справжніми господарями «Парусу».  Все інше – зручний побут, веселе дозвілля, здоров’я дітей, смачне харчування – це завдання педагогів, робітників, озеленювачів табору, кухарів, медиків тощо. Останнім часом очолює, піклується та намагається зберегти комплекс у непростих воєнних умовах діючий директор оздоровчого комплексу – Олексій Бігун.

Над організацією відпочинку дітей протягом багатьох років працювало безліч фахівців. Назвати всіх людей, які віддавали своє серце і душу дітям, неможливо –  забракне місця. Але у серцях вже дорослих та ще маленьких «парусят» назавжди залишаться гучні свята, завзяті спортивні змагання, робота різноманітних гуртків, зустрічі з цікавими людьми, концерти артистів Кривого Рогу та інших міст України. Подій було дуже багато, а тих, хто хоч раз відпочивав у «Парусі» за 55 років його роботи – ще більше.

Цього року усі з великим нетерпінням чекали на оздоровчий сезон 2022 року. Адміністрація підприємства виконувала ремонти корпусів, дбала про благоустрій, організацію відпочинку, профспілки турбувалися про насичене літнє життя наших дітлахів. Але, не судилося. Зараз головна мета усіх – зберегти наш «Парус», щоб він і далі, у наступні роки залишався затишним куточком на чорноморському узбережжі, місцем, де здійснюються дитячі мрії.

Категорії
Новини

Точність дозування шихти – запорука «здоров’я» доменної печі

У доменному цеху № 2 відремонтували систему повірки ваги, яка відповідає за точність зважування шихти на доменній печі № 9.

Щоб усі технологічні операції в доменній печі відбувалися правильно, треба точно відміряти кількість сировини (шихти), яка закладається у агрегат. Цей процес здійснюється за допомогою вагових воронок. Їх на дев’ятій домні 18, під кожну складову шихти. А от чи правильно ці воронки відміряють, перевіряється за допомогою спеціального приладу повірки ваги. Це такий візок на залізничному ходу з важелями потрібної ваги, гідравлічною системою та іншими приладами контролю.

«Для завантажування у доменну піч формуються окремі порції шихти, які складаються із коксу, агломерату та інших домішок, – говорить Андрій Романчук, заступник начальника ДЦ № 2 з технології. – Перед завантаженням в піч кожна порція обов’язково проходить через вагову воронку. Точність дозування усіх інгредієнтів впливає на технологічний процес, стабільність роботи доменної печі, її тепловий баланс. Якщо інгредієнтів не додати – піч може охолонути, покласти більше – надмірно нагрітися. Отже, вагові воронки мають працювати майже з ювелірною точністю. Для цього вони систематично виміряються (калібруються) приладом повірки ваги».

Останнім часом цей вимірювальний прилад був у незадовільному стані. Але ремонтувати його під час безперебійної роботи доменної печі було не можна, тож доменники скористалися можливостю тимчасової зупинки печі.

Фахівці ДЦ № 2, ЦДУР, «Стіл Сервісу» очистили приміщення, де працює повірка ваги, відремонтували колії, візок, траверси для підйому важелів, гідравлічне обладнання. А точності приладу надали метрологи нашого підприємства.

Категорії
Новини

Нагрівач повітря ДП-6 – на капремонті

Після ремонту температуру гарячого дуття в піч можна буде підвищити до 1030 градусів і таким чином зекономити до 40 кг коксу на тонну чавуну.

Найголовніше, що потрібно зробити під час капремонту, це відновити вогнетривке футерування повітронагрівача та його основних вузлів. Цей процес тривалий та кропіткий, адже до встановлення нового обладнання треба обережно позбавитися від вже відпрацьованого футерування. Після демонтажу із старого тут залишився лише один металевий кожух, а все інше – клапани гарячого дуття, газові дроселя, основні вузли керування повітронагрівача та інше – замінюються. Лише нової вогнетривкої цегли у повітронагрівач укладуть 3 904 тонни.

«Повітря, необхідне для горіння палива в доменній печі, перед подачею до фурм попередньо нагрівається у повітронагрівачах. Це дозволяє економити паливо і підвищувати продуктивність плавки, – розповідає Юрій Курило, в.о. начальника ДЦ № 1 з технології. – Кожна доменна піч має повітронагрівачі своїх розмірів. На ДП № 6 кожен із чотирьох повітронагрівачів блоку має майже дев’ятиметровий діаметр, загальну висоту у 49,3 метра, з вогнетривкою кладкою висотою більше ніж 40 метрів».

Ремонтують повітронагрівач № 4 підрядники, а фахівці ДЦ № 1 контролюють процес.

Капремонт повітронагрівача № 4 розрахований на 210 днів, його закінчення заплановане на жовтень. Але доменники сподіваються фінішувати раніше.