На один день центром Кривого Рогу став «АрселорМіттал Кривий Ріг». Саме так, адже там відбувся форум з безпеки праці, у якому взяли участь директори та засновники підрядних організацій, що виконують роботи для нашого підприємства або на його території, та представники топменеджменту нашого підприємства. А чому саме центр міста? Бо форум – це з давніх римських давен – частина міста, де вирішуються найважливіші питання. А що може бути важливішим за людське життя?
Відкриваючи форум, заступник генерального директора «АрселорМіттал Кривий Ріг» з виробництва Сергій Лавриненко зазначив, що, попри повномасштабну війну, головною метою для нас залишається нульовий травматизм, і подякував підрядникам, які швидко усувають ризики на виробництві і продовжують вкладати кошти у безпеку працівників.
Заступник директора департаменту (охорона праці) департаменту з охорони праці та промислової безпеки Рустам Ісмаілов підкреслив, що кодекс ділової поведінки є базою для досягнення нульового травматизму на виробництві. Адже чесність, порядність, та довіра – це той фундамент, на якому тримається як виробництво, так і безпека людей. А збереження ділової репутації містить у собі все – від виробничих успіхів до збереження життів працівників.
У компанії «АрселорМіттал» працює трирічна так звана «дорожня карта», яка поетапно дозволить нам позбутися спочатку смертельного травматизму, а потім і травматизму взагалі. І це було доведено до уваги керівників та власників підрядних організацій, з якими ми співпрацюємо. А життя працівників підрядних організацій для нас не менш важливе, ніж життя штатних співробітників. Далі учасники форуму мали змогу поспілкуватися з Сергієм Лавриненком та Рустамом Ісмаіловим, аби організувати роботу підрядників так, щоб вона була не лише продуктивною, а ще й безпечною.
Команди загальнооб’єктової добровільної пожежної дружини «АрселорМіттал Кривий Ріг» провели традиційні змагання під час Тижня охорони праці.
Спочатку члени пожежної дружини підприємства змагалися в теорії профілактики пожеж і пожежогасіння. П’яте місце на цьому етапі посіла команда «Ливарно-механічного заводу», четвертими були коксохіміки. Третє місце – у прокатного департаменту, другими були шахтарі, а перемогу здобули новачки змагань – команда конвертерного цеху.
Практичні змагання пройшли в два етапи. Першою провели пожежну естафету. Учасники бігли, балансували, долали височенні дерев’яні паркани та гасили за допомогою вогнегасників реальне полум’я. І знову добре проявили себе новачки-конвертерники. Вони поступилися лише команді шахтоуправління. Третіми були минулорічні чемпіони – команда КХВ. Четвертий час показали пожежники з «ЛМЗ», а прокатники були п’ятими.
Заключним етапом стало бойове розгортання. Тут все було справжнім: пожежний автомобіль, збірка рукавів для пожежогасіння, командна робота, подача води під тиском, відчуття, що пожежний ствол от-от вирветься з рук. Несправжньою була лише сама пожежа. Замість полум’я – мішень. Чим більше води потрапить у отвір мішені, тим швидше вискочить поплавок, який сигналізує, що завдання виконано і умовну пожежу ліквідовано. Найкраще на цьому етапі виступили досвідчені коксохіміки. Друге місце у прокатників, третє – у «ЛМЗ», четвертими фінішували конвертерники, а п’яте місце посіли шахтарі.
Кажуть, що новачкам щастить. Але до везіння команда конвертерного цеху додала ще й серйозну підготовку, бажання і чітку взаємодію. Тому вони здобули загальну перемогу. Срібні нагороди у коксохіміків, а третє місце – у шахтарів.
«Змагання команд нашої пожежної дружини проходять протягом багатьох років, і, попри повномасштабне вторгнення, ця традиція триває, – сказав менеджер з пожежної безпеки департаменту з охорони праці та промислової безпеки Андрій Сердечний. – Більш того, знання та вміння, які наші дружинники отримують і закріплюють під час таких заходів, зараз, в умовах обстрілів та блекаутів, особливо актуальні. Вітаю переможців! Бажаю всім застосовувати набутий досвід лише на змаганнях та тренуваннях».
Учасники освітнього проєкту «Нова фабрика» – учні професійних закладів освіти – взяли участь у тренінгу з пожежної безпеки в рамках Тижня охорони праці на підприємства. Захід був організований на базі 20 Державної пожежно-рятувальної частини, яка захищає від вогню та інших стихійних лих цехи коксохімічного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Крім знань та вмінь, які рятують життя, молодь отримала величезну порцію позитивних емоцій. Адже не кожного дня випадає нагода опинитися поруч з потужними пожежними автомобілями та «поінстаграмитися» на їх фоні. А якщо ще й посидіти у кабіні або приміряти яскраву захисну суперкаску рятувальників із дзеркальним забралом – то взагалі круть! Також юнь із задоволенням приміряла бронежилет та каску, які надягають пожежники під час ліквідації надзвичайних ситуацій у воєнний час.
Фінансовий директор «АрселорМіттал Кривий Ріг» Павло Задорожний, який також був присутнім на заході, зазначив, що попри складні часи підприємство продовжує піклуватися про безпеку людей, виділяє кошти на створення безпечних виробничих умов. А менеджер з пожежної безпеки департаменту з охорони праці та промислової безпеки Андрій Сердечний ознайомив учасників тренінгу з типами вогнегасників та різновидами пожеж, для гасіння яких застосовується той чи інший тип. Наприклад, якщо гасити паливно-мастильні матеріали або електроустановки водним вогнегасником, то буде лише гірше, тож цього робити не можна.
А потім кожен спробував загасити вогонь вогнегасниками різних типів. І у юних пожежників доволі непогано виходило.
«Я вчуся в гірничо-електромеханічному коледжі КНУ, – говорить Андрій Мазур. – І вже працюю електромонтером на ТЕЦ «АрселорМіттал Кривий Ріг». До цього моменту я добре знав про вогнегасники та їх використання. Але лише у теорії. Сьогодні ж гасив реальне займання. Ніяких складнощів для мене не було, я вважаю. Головне – не панікувати, робити все спокійно, згідно інструкції. Практика – це дуже важливо!».
А ще учасник могли відчути у своїх руках справжній ствол, яким гасять вогонь пожежники, вода до якого подається пожежними рукавами з пожежного авто. Але виявляється, віддача при цьому така сильна, що може звалити людину назад, тож юнакам і дівчатам допомагали втримати устаткування професійні рятувальники. Вони ж на завершення продемонстрували, як гаситься пожежа піною. І це було дуже красиво! А як же без фото на згадку? Учасники дуже хотіли, щоб у кадрі з ними були мужні вогнеборці, і пожежники не відмовили.
Олександр Новік працює викладачем Криворізького центру професійної освіти металургії та машинобудування. Він визнав захід надзвичайно корисним. «Дуже все добре організовано, – усміхається Олександр Новік. – Звичайно ж, теорію учням пояснюють у коледжі. Хоча сьогоднішня лекція від фахівців також зайвою не була. А от можливість застосувати вогнегасники у боротьбі зі справжнім полум’ям – це безцінний досвід для наших вихованців».
У багатьох з нас дитячі спогади пов’язані з категоричною вимогою мам надягати шапку, тільки-но стане прохолодно. На виробництві в цеху працівники, незалежно від погоди, зобов’язані надівати каску. А от що може трапитися, якщо каску не надягти або замість неї надіти, наприклад, кепку, можна було побачити під час одного із заходів Тижня охорони праці в «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Демонстрація впливу предметів, які можуть впасти з висоти на голову людини, відбулась на базі ремонтного цеху гірничого департаменту. Генеральний директор підприємства Мауро Лонгобардо перед початком демонстрації зазначив важливість таких заходів, де люди мають змогу побачити, що може статися, якщо не дотримуватися правил безпеки. А дотримання правил – це невід’ємний компонент досягнення нульового травматизму.
Незважаючи на вартість кавунів у квітні, саме їх було вибрано як аналог голови. «Чому саме кавун, а не гарбуз, наприклад? Тому що він за формою більше підходить, – пояснює начальник відділу охорони праці гірничого департаменту Юрій Духов. – Демонстрація на кавунах – найнаочніша. Саме так ми маємо шанс викликати у працівників відповідні емоції під час наших експериментів і стійке бажання перебувати в касці в цехах та відкритих зонах виконання робіт, де можливе падіння предметів на голову. І каска – лише один з елементів. Треба обов’язково користуватися всіма необхідними засобами індивідуального захисту».
Предмети на голову-кавун скидали з риштувань висотою 8 метрів, які зазвичай використовуються для робіт на висоті. А щоб предмети потрапляли точно в ціль, використали направляючу трубу, під якою і виставили кавуна в касці. У трубу запускали різні предмети: стограмову гайку, чотиристаграмову шайбу, болт із гайкою на пів кілограма, металеві кулі вагою від одного до майже трьох кілограмів і навіть слюсарний ключ. Це було захопливо! Перед кожним скиданням предмета глядачі – працівники ГД та департаменту з ОП та ПБ – затамувавши подих, чекали, які ж будуть наслідки. А найефектнішим моментом був розліт шматків соковитої м’якоті, коли на кавун без каски впала шайба. Куди вже наочніше?
Скидів було багато, а основні результати такі:
навіть стограмова гайка завдає травми, якщо людина без каски;
кепка пом’якшує удар, але від травми не захищає;
якщо на голову в касці падає куля вагою 2,9 кг, пошкодження незначне;
каска, термін придатності якої сплив, від кулі 2,9 кг суттєво прогинається, і кавун під нею отримує пошкодження.
Тож висновок простий: надягайте каску і змінюйте її на нову, якщо сплив термін придатності. І слухайте внутрішню «маму», вона поганого не порадить.
Одним з найдинамічніших та найвидовищніших заходів Тижня охорони праці на «АрселорМіттал Кривий Ріг» стало тренування з гасіння пожежі та евакуації постраждалих на території Вуглепідготовчого цеху коксохімічного виробництва.
У тренуванні взяли участь працівники ВПЦ КХВ, співробітники медслужби нашого підприємства, а також рятувальники 4 Державного пожежно-рятувального та Державного воєнізованого гірничо-рятувального загонів.
«Місце для тренувань вибране не випадково, – розповідає менеджер з пожежної безпеки департаменту з охорони праці та промислової безпеки підприємства Андрій Сердечний. – Адже протягом останніх років на коксохімічних виробництвах компанії «АрселорМіттал», а саме в іспанському Астуріасі та французькому Дюнкерку, виникали аварійні ситуації, пов’язані з пожежами на вугільних лініях. Тож за легендою наших навчань, була частково зруйнована та зайнялася вугільна галерея ВПЦ. А причиною займання стала російська ракета, що цілком може статися у наш час. І всі учасники заходу мали відпрацювати вміння та продемонструвати правильність дій під час подібних ситуацій».
Організатори зробили все, щоб ситуація була максимально наближеною до реальної. Навіть пролунав вибух, але то була потужна петарда, а не ракета. До речі, макет ракети, що встрягла в землю поблизу галереї, також був присутнім. З галереї клубами повалив густий чорний дим. Майстер ВПЦ сповістив диспетчера цеху та пожежників. І миттєво на місце аварії примчала потужна червона пожежна машина. Бійці 20 Державної пожежно-рятувальної частини хутко розгорнули рукави і почали гасити вогонь. На допомогу їм примчали колеги з 30 ДПРЧ. А бійці ДВГРЗ кинулися шукати постраждалих. Вони надавали медичну допомогу та проводили евакуацію, транспортуючи людей до автомобілів швидкої допомоги. Щоб зняти пораненого працівника з даху, застосували спеціальний евакуатор. То був справжній екшн!
На мій дилетантський у рятівній справі погляд, усі учасники спрацювали швидко, вправно та злагоджено. Моє враження підтвердив фахівець 29 ДПРЧ Сергій Молчанов. Сергій переїхав до Кривого Рогу з окупованої частини Луганщини. Там він працював пожежником, має безцінний досвід ліквідації наслідків прильотів і ділиться ним з колегами – криворізькими рятувальниками. «Сьогодні завданням мого підрозділу було подати лафетний ствол в район транспортної стрічки, де виникла пожежа, і не дати пожежі розповсюдитися, швидко загасивши її. Хлопці зробили все швидко і правильно. А ще я хочу відзначити високий рівень взаємодії всіх підрозділів між собою. Результатом я задоволений. Але треба наполегливо тренуватися й надалі, бо ми не знаємо, які виклики можуть бути завтра, або навіть сьогодні. Маємо бути готовими до всього», – сказав Сергій Молчанов.
90 років виповнилося одному з найкращих машиністів за всю історію нашого гірничого департаменту Михайлу Жуку.
Дядько Федір обіцяв влаштувати Михайлика в училище на лісника. Але хлопчика вабила техніка. У білоруський колгосп пригнали трофейний німецький трактор, і всі хлопчаки мріяли ним керувати…
«Трактористом я таки став, але вже коли переїхав до України, – згадує Михайло Володимирович. – У нас гостювала тітка Тетяна з Миролюбівки, що біля Кривого Рогу. І я поїхав з нею. Як в інший світ потрапив! У нашому селі навіть світла не було. А у тітки я вперше побачив лампочку! А ще я вперше побачив паровози, а потім ще й тепловози! Я в них майже закохався. Але почалося все ж з трактора. Потім я трішки попрацював на комбайні, а далі був мобілізований. Служив на флоті у Прибалтиці. О, то була інша цивілізація. Навіть на хуторах з двох хат був двохфазний струм та трактори. А як повернувся додому, то влаштувався на Південний ГЗК. Поруч будувався Новокриворізький ГЗК (зараз гірничий департамент «АрселорМіттал Кривий Ріг» – авт.), і я перейшов туди до механо-ковальського цеху. Ми робили фундаменти під верстати, а згодом я сів за кермо новенького трактора. Але мене манили тепловози, ці яскраво-зелені красені з червоними смугами».
Михайло з другом Толіком пішли записуватися на курси помічників машиністів тепловозу. Але хлопці запізнилися, групи вже набрали. «А якщо ми у вас на подвір’ї навчального комплексу посадимо сад?» – здивував викладачку Михайло. Сказано – зроблено. З миролюбівського розсадника хлопці привезли дерева, і незабаром вони вже прикрашали пустир. Така зелена акція дала результат, Михайло вивчився і став помічником машиніста.
«У мене було багато наставників, – говорить ветеран. – Машиністи переважно були колишніми машиністами паровозів. Ця техніка відходила в минуле, тож довелося вчитися новому. Вчителі різнилися. Один навіть дав мені таке завдання, що я влетів у халепу. Довелося потім відбувати штрафні санкції. А потім мене закріпили за Пащенком. Ото був крутий дядько із Жмеринки. Анекдотів знав – не перелічити. І справу свою знав. Звичайно ж, я також мітив на машиніста. Але начальник сказав: «З сімома класами ти будеш вічним помічником. Вчись». Тож я пішов у вечірню школу. «У який клас хочеш», – спитали викладачі. «У десятий», – кажу. І взяла мене математичка Марія Іванівна у десятий. І я її не підвів. За півроку став відмінником. Я математику знав зі школи. Шкільний вчитель був сильний. Та й мама любов до чисел прищепила. А після школи був технікум. І я став машиністом!».
Спочатку Михайлові тепловози возили залізорудний концентрат. Потім возили скалу, тобто порожню породу, а потім перевозили залізну руду. За цими простими повідомленнями, здається, криється проста робота. Але насправді вона дуже непроста: потрібно тримати тепловоз у відмінному стані і самому бути готовим до всього. Михайло й зараз не без хвилювання згадує той день, коли було шалене обледеніння. Він прийшов на роботу пішки, бо транспорт не ходив. А далі вів локомотив з важливим вантажем до Долинської. Метр за метром. Крижаними коліями. Стартував вранці, а завершив маршрут о першій ночі. І то була найвища майстерність. А скільки було подібних пригод за 43 роки праці?
«У мене найкращий батько, – каже донька Михайла Володимирича Вікторія. – Хоча він мене спочатку з родильного будинку не дуже хотів забирати. Звичайно ж, це жарт, але татусь дійсно засмутився, бо хотів сина, а після першої доньки Іри народилася ще одна, тобто я. Але я була потужною, більш ніж 4 кг, тож мене швидко всі полюбили. А якщо серйозно, то татко у мене дійсно крутий. Він майстерно грає у шахи і всіх нас навчив, ремонтує парасольки, і після його рук вони ще краще уберігають від дощів. А ще він ремонтує будь-яку побутову техніку. Ми не можемо купити нічого нового, бо у татових руках все стає ще кращим, ніж до поломки. Навіть годинники ремонтує! Тато миттєво розгадує всі судоку та інші головоломки, які потрапляють до його рук. А головне – він дуже крутий батько. Йому без проблем довіряли всіх онуків, а у нього їх аж четверо. Бо він може попрати, прибрати, запеленати, варить безліч страв, навіть млинці у нього найкращі, а картопля фрі така, що «Макдональдс» відпочиває».
Дід Михайло брав безпосередню участь у вихованні бронзового призера чемпіонату Європи зі спортивної акробатики – онука Богдана.
«Саме так, без дідуся я би не досяг того, що маю зараз, – каже Богдан. – Він возив і забирав мене з тренувань. Він надихав мене словом і прикладом. Він завжди був там, де мав бути, і робив те, що мав робити. У мене найкращий дідусь у світі!»
«Я у дитинстві пережив оту страшну другу світову війну, – згадує дід Михайло. – Перемогли тоді, переможемо і зараз. Тож як водиться у нас, залізничників, бажаю нам всі зеленого світлофору!»
