Не один десяток років Юрій Міхно віддав ремонтній справі, він працював слюсарем-ремонтником у цеху металоконструкцій Ливарно-механічного заводу.
Його колеги називали «тихе золото», адже Юрій мав золоті руки та був надзвичайно привітною людиною.
«Я знаю Юрія понад десять років, – говорить старший механік ЦМК Андрій Чугуєв. – Він опікувався крановим господарством, ремонтував та обслуговував крани. Але це був профі-універсал, він міг відремонтувати та налагодити будь-що – від верстата до трубопроводу. Юрій ніколи не рахувався зі своїм вільним часом – обідня перерва, вихідний, залишитися після роботи, якщо потрібно було щось оперативно зробити, то він без вагань погоджувався і робив все максимально якісно. Юрій був членом добровільної газорятувальної дружини, він взагалі за характером був тим, хто завжди першим приходить на допомогу. Ми втратили справжнього Героя, але завжди пам’ятатимемо про цю прекрасну людину!»
Юрій Міхно загинув 22 липня 2024 року в бою поблизу Піщаного, що у Харківській області.
Щиро співчуваємо родині Героя. Ніколи не забудемо його подвиг!
Поважати дітей потрібно незалежно від того, скільки їм років.
У дитинстві, коли дуже страшно, найкращий спосіб врятуватися – сховатися під ковдрою. Так підсвідомо дитина окреслює власні кордони, де вона почувається вільно, впевнено та безпечно. Та все життя під ковдрою не сидітимеш. Дитина має вчитися формувати власні кордони – як психологічні, так і у відносинах. А навчити їх цьому мають батьки. Як це зробити, розповіла на навчальному тренінгу психологиня підприємства Олена Шевчук.
«Зараз – не про війну, а про звичайне мирне життя кожної родини, в якій виховуються діти. Саме їм та їхнім батькам з нагоди початку нового навчального року ми присвячуємо ці психологічні поради. Мова піде про особисті кордони дитини», – сказала Олена Шевчук.
Усе має свої межі. Наприклад, межі держави окреслені кордонами, фізичні – боронять наше тіло, власну територію, дозволяють задовольняти базові потреби у сні, їжі, гігієні. Інтелектуальні та духовні кордони захищають наші цінності, право на свою думку, власні переконання, вибір професії, хобі. Фінансові та матеріальні – бережуть наше майно, особисті речі тощо.
«Від народження у малюка є тільки батьки, саме вони керують його часом, поведінкою, відносинами. Але дитина зростає і потребує вже особистого простору, щоб формуватися як особистість, – зазначила психологиня. – У дитини мають бути свої речі, свій час, власна кімната або куточок в ній. Це дозволяє дитині почуватися захищеною, вчитися розпоряджатися своїми речами. Наприклад, ви та ваша подруга, у якої теж дитина, купили своїм дітям цукерки. Діти взяли й розкидали ці цукерки. Одна матуся почала сварити за це дитину. Інша своєму синові нічого не сказала. А коли він потім підійшов до мами і знову попросив цукерку, вона відповіла, що вже дала їх йому і він сам вирішив, що з ними зробити. Таким чином матуся позначила особисті кордони дитини, а малюк отримав корисний життєвий урок як краще розпоряджатися особистими речами».
У психологічних кордонах дитини теж є свої межі. Батькам бажано не лише розповідати про них, а й демонструвати на власному прикладі.
Поради батькам
Кімната дитини – це її власний простір. Щоб зайти туди, треба спершу стукати.
Перш, ніж торкнутися дитини або взяти її речі, треба запитати у неї дозволу. Це вияв поваги.
Зауваження дитині треба робити свідомо, пояснюючи чому.
Якщо зауваження викликало у дитини протест, то це ознака «нападу» на її кордони, таким чином дитина захищається. Поставтесь з розумінням до такого прояву та знову поясніть, чому ви зробили зауваження.
Розкажіть дитині про спілкування з друзями
Дружнє спілкування має бути лише добровільним.
Друзі можуть попросити, але не мають право диктувати свої умови.
Друзям не варто маніпулювати почуттями. Наприклад, насторожити дитину вже має приблизно така фраза: «Якщо не зробиш чогось, я не буду з тобою дружити». Сюди ж входить і шантаж, коли однолітки вимагають дитину зробити якісь речі, погрожуючи розповісти «щось» про неї батькам, вихователю тощо.
«Насправді подібних порад дуже багато, і в більшості випадків вони визначаються індивідуально, – зауважує Олена Шевчук. – Якщо ви з малих років навчите дитину поважати власні кордони, вона таким чином поважатиме й кордони інших людей. Наприклад, не братиме без дозволу чужі іграшки, виявлятиме повагу до інших, ставитиметься з розумінням до потреб інших людей. Уміти вибудовувати кордони – це історія про виховування у дітей самостійності, поваги до себе, батьків, друзів та взагалі оточуючих. І все це дуже допоможе дитині у дорослому житті».
«Зранку ми не зустрінемося, працівнику стало зле, я вже в цеху, надала екстрену медичну допомогу і зараз нашою «швидкою» веземо пацієнта до лікарні», – так днями відповіла телефоном кореспонденту «Металурга» медична сестра здоровпункту конвертерного цеху Наталя Бакланова.
Наша зустріч з медиками здоровпунктів підприємства присвячена Всесвітньому дню надання першої медичної допомоги. З 2000 року він відзначається другої суботи вересня. Його мета – привернути увагу суспільства до людей, які першими приходять на допомогу потерпілим, рятують життя людині, зазвичай це медики, рятувальники, співробітники поліції та люди, які навчені та вміють це робити.
Як правильно діяти, якщо раптом щось…?
«Одразу скажу, з людиною, до якої був виклик зранку, все нормально, ми надали допомогу вчасно, тепер їй треба трохи підлікуватися та заспокоїтися, адже її погане самопочуття – це результат нервового напруження через військові дії, «прильоти» в місто. Людина перехвилювалася за своїх рідних, дітей, – говорить Наталя Бакланова. – Надавати екстрену медичну допомогу – це наша робота. На жаль, через війну її зараз побільшало. У багатьох людей ми спостерігаємо напружений психоемоційний стан. Це виражається збільшенням артеріального тиску, нервовими зривами, загостренням хронічних захворювань тощо. Зазвичай виклики частішають під час повітряних тривог або одразу після них».
Наталя розповідає, що зараз працівники підприємства частіше звертаються до медиків з проханням навчити їх надавати першу домедичну допомогу в разі травм, артеріальної кровотечі, серцевих нападів, які можуть виникнути через вибухи, руйнування будинків, інші нестандартні ситуації. Медики у здоровпунктах залюбки розповідають людям, як правильно діяти в таких ситуаціях, пропонують працівникам самим потренуватися – або на спеціальному манекені, або на своєму колезі. Наприклад, навчають правильно накладати турнікет. Також збільшилась кількість охочих навчитися надавати першу домедичну допомогу на спеціальних курсах, які проводяться медиками здоровпунктів ПП «Стіл Сервіс» в цехах, в Університеті АрселорМіттал.
Наталя Бакланова
«Я хотіла стати медиком змалечку, – продовжує Наталя Бакланова. – Закінчила наш криворізький медичний коледж і пішла працювати медичною сестрою в школу. Так вийшло, що першу меддопомогу я там надала не дитині, а дорослій жінці, якій стало зле на шкільному подвір’ї. Я вступала в посаду, прийшла подивитися на своє робоче місце, а тут кличуть – жінка втратила свідомість. Тоді я зробила все правильно, але відчула неабиякий стрес, насамперед від несподіванки. Тому, коли я вчу людей рятувати, особливу увагу звертаю на те, щоб вони зберігали спокій, не панікували, адже це може завадити і рятувальнику, і тому, кого рятують. Спокій став мені в пригоді й коли на вулиці довелося допомагати людині з епілептичним нападом. Коли ти бачиш, що людина врятована, це неймовірно приємне відчуття. Для мене це означає, що я в житті займаюсь своєю справою».
У здоров’я жартів не буває
«Зараз закінчую прийом людей і треба зробити декілька «уколів», у нашому маніпуляційному кабінеті для цього є все необхідне. А потім – знову відповідаємо на різні запитання працівників щодо здоров’я, у разі необхідності радимо звертатися до профільних фахівців», – розповідає фельдшерка Центрального здоровпункту Тетяна Денежко.
Тиша у цьому здоровпункті явище рідке. За добу його відвідують більше 100 працівників підприємства, які проходять тут передзмінні та післязмінні огляди. Переважно це водії, залізничники, представники інших професій. Люди приходять сюди і проконсультуватися – у когось голова болить, іншим треба тиск виміряти, хтось скаржиться на нежить тощо. Виклики у цехи теж явище часте, особливо зараз, коли через війну у багатьох загострилися різні «болячки».
Тетяна Денежко
Тетяна Денежко надала свою першу меддопомогу в житті ще в дитинстві – лікувала збиті коліна своїй старшій сестрі. Та лякалася виду крові так, що навіть свідомість втрачала. Вже тоді Тетяна мріяла допомагати іншим людям, коли виросте.
Родом Тетяна з Херсонської області, закінчила Бериславське медучилище і працювала у Високопільському районі, де фельдшер – це універсальний медик. Тетяна і першу меддопомогу в разі травмування надавала, надавала людям серцево-легеневу реанімацію, приймала пологи, допомагала при бронхіальних астмах, серцевих нападах, у разі ДТП тощо. Потім вийшла заміж за криворіжця та переїхала до Кривого Рогу. На підприємстві Тетяна вже працює 7 років.
«Виклики у нас практично щозміни, а з початком війни їх побільшало, – говорить Тетяна Денежко. – Вважаю, що не буває несерйозних викликів, вони усі серйозні, адже у здоров’я жартів не буває. Побільшало гіпертонічних кризів. Багато хто чув про «золоту годину». Якщо протягом цього проміжку часу встигнути допомогти людині, то все обійдеться без ускладнень. Та найважче, перш за все морально, коли допомогу надаєш травмованій людині. Коли я тільки прийшла працювати сюди, був випадок падіння людини з висоти. На жаль, людина загинула, її вже було не врятувати. Це дуже важко усвідомлювати, адже наше призначення – допомагати. Кожен з нас має завжди пам’ятати про охорону праці. Вона потрібна не для керівників, не для звітів, а для життя та здоров’я кожного з нас!»
Тетяна впевнена, що допомагати постраждалим повинні вміти усі, особливо зараз, коли триває війна. І на спеціальних курсах, і на особистих консультаціях медики вчать працівників підприємства надавати першу домедичну допомогу своїм колегам та налаштовують їх психологічно. Коли людині погано, інші не повинні безпорадно стояти поруч та просто спостерігати, колеги мають рятувати постраждалого, поки до них їде швидка. Тут дуже доречно ще раз згадати про «золоту годину».
«Вже під час війни мені довелося допомагати молодій жінці, якій стало зле. Жінка почала втрачати свідомість, у неї з’явилися судоми. Довелося діяти негайно, швидку допомогу я теж викликала. Жінка була з дитиною, потім з’ясувалося, що вони ще й переселенці. Було видно, що у жінки й раніше були проблеми зі здоров’ям, а тут ще й стрес, переживання за чоловіка-військового. Це я до того, що зараз кожен з нас може зустрітися із такою ситуацією. Тому кожному раджу набувати необхідних навичок. І, звичайно, бажаю кожному залишатися здоровим і у безпеці», – підсумувала Тетяна Денежко.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Ігор Іванов працював машиністом шихтоподачі у доменному цеху № 2.
«У Ігоря був багатий професійний досвід. Спочатку Ігор працював бригадиром установки брикетування у ДЦ №1, потім перевівся до другого доменного цеху, де працював машиністом шихтоподачі на ДП № 9, він був задіяний у завантаженні доменної печі. Звідти його і мобілізували, – розповідає Євген Терьохін, старший майстер дільниці підготовки шихти та завантаження доменних печей ДЦ № 1. – На дев’ятій доменній печі ми з ним кілька років працювали в одній бригаді. Ігор був дуже відповідальним, вболівав за свою справу, вдосконалював майстерність, завжди цікавився чимось новим. А ще на Ігоря завжди можна було покластися, він був надійним, спокійним, розсудливим. Важко усвідомлювати, що гинуть такі люди».
Життя Ігоря Іванова обірвалося 30 серпня 2024 року під час бойових дій біля населеного пункту Ківшарівка, що на Харківщині.
Висловлюємо щирі співчуття рідним та друзям загиблого.
Все просто: діти ідуть до садочків, а батьки – на роботу. Це не лише зручно, а й актуально, особливо зараз, за часів війни, коли на більшості підприємств та установ відчувається кадровий голод .
Для багатьох родин, чиї діти вперше пішли до садочків, крапкою відліку у новому житті стало перше вересня. Для малечі ця дата принесла нові враження, знайомства, оточення. Для батьків – низку організаційних питань, які потребують вирішення та поточнення. Про це та інше – у розмові з директоркою міського департаменту освіти і науки Тетяною Кріпак.
– Тетяно Петрівно, з якого віку дитину вже можна віддавати до садочка?
– До садочків діти зараховуються з трьох років. Чому так? Навіть якщо дитина, яка менше цього віку, вже може елементарно себе обслуговувати, то в разі повітряної тривоги і спуску до укриття вихователю з нею буде дуже важко. І така дитина в групі не одна, а приділяти увагу треба кожній. У три роки діти вже більш-менш самостійні та емоційно міцніші, ховатися в укриття вони вже можуть без сліз.
– Скільки у нашому місті дитячих садочків та як вони працюватимуть з початку нового навчального сезону в умовах війни?
– У Кривому Розі зараз налічується 152 дитячих садочки, ще два приєднані до шкіл. А також 10 закладів загальної середньої освіти де є дошкільні підрозділи. Садочки працюють в офлайні і групи наповнюються згідно тієї кількості дітей, яка може розміститися в укриттях. Своє укриття мають 105 дитячих садочків, інші використовують сусіднє укриття, зокрема, у школах або інших закладах. Укриття обладнані таким чином, щоб дошкільнятам там було безпечно, зручно та затишно.
– Хто має першочергове право влаштувати дитину до дитячого садочку?
– В Україні йде війна. Навіть тут, у тилу, ми відчуваємо її вплив. Тож у першу чергу влаштувати дитину до дитячого садка мають родини військовослужбовців, тих, хто, на жаль, загинув під час захисту країни або знаходиться у полоні.
Також велика увага надається дітям з родин нових криворіжців, тобто людям, які приїхали до міста з окупованих територій або тих, де зараз тривають бої.
Звичайно, у пріоритеті дітки працівників підприємств усіх форм власності, наших закладів, установ тощо. Зараз батькам треба працювати, тримати економіку, допомагати нашим захисникам. Тож батьки мають бути спокійними, знаючи, що з їхніми дітьми все буде гаразд.
– Як визначається, в який саме садочок можна піти?
– Ніякої прив’язки до місцевості, прописки немає. Батьки можуть влаштовувати дитину в той садок, який самі оберуть і який їх влаштовує.
– Який режим роботи дитячих садків?
– Зазвичай вони працюють з восьмої ранку до сімнадцятої години. Але й у багатьох працюючих батьків такий же графік роботи. Тож у кожному садочку є чергові групи . Навіть є групи з 12-годинним режимом роботи.
– Серед поширених питань батьків : «За що ми платимо у дитячих садочках?»
– Почнемо з того, за що батьки взагалі не платять. Це за роботу вихователів, за наявність тепла, світла, прибирання, вивіз сміття та інші комунальні послуги. Батьки сплачують лише за харчування своїх дітей, і це лише 50 відсотків від вартості харчування, другу частину сплачує місто. А якщо родина входить до пільгової категорії, то вона взагалі нічого не платить. За них це, знову ж, сплачує місто. Зараз таких родин у нас багато, адже переважно це сім’ї військовослужбовців – наших захисників.
– Садочок – це не лише місце, де можна залишити дитину поки батьки на роботі. Які переваги у дошкільної освіти?
– У садочках діти вчаться комунікувати з іншими дітьми, спілкуватися, розв’язувати конфлікти, грати та працювати у команді тощо. Тобто тут вони набувають навичок спочатку шкільного, а потім і дорослого життя. Згадайте себе у дитинстві, свої думки, мрії, плани. У більшості з нас здібності логічно мислити почали формуватися у дошкільний період, коли мозок швидко адаптується до нового. Дошкільнята легко вбирають нову інформацію, навчаються, тож нам усім – батькам, вихователям, вчителям – треба зробити усе можливе, щоб у наших дітей навіть під час війни були позитивні емоції, щоб вони зростали у нормальних безпечних умовах та могли вільно навчатися та зростати.
Капітально відремонтоване фахівцями Ливарно-механічного заводу устаткування для доменної печі № 8 справно виконує свої функції.
Працівники цеху металоконструкцій та ремонтно-монтажного цеху № 3 капітально відремонтували гуркоти коксу та агломерату, скіп для транспортування шихти, виготовили чотири затвори коксу і стільки ж затворів агломерату. Деякі роботи в межах цих ремонтів виконали працівники РМЦ-1 і РМЦ-2.
Гуркоти коксу й агломерату використовуються для сортування цих матеріалів перед виготовленням шихти для виплавки чавуну. Короби для них виготовили з біметалу, тобто сталі, наплавленої твердим зносостійким сплавом. Такий матеріал допомагає протистояти механічному зношуванню цих виробів та високим температурам. Наплавлення сталевих листів для гуркотів та інших виробів виконали у РМЦ-3. Потім їх відвезли до ЦМК і там розкроїли на необхідні деталі. Як розповів начальник ЦМК Микола Грицан, для різання біметалу використали машини плазмового різання та термічного різання.
«Біметал твердіший за звичайну сталь, тому важче ріжеться, – пояснив Микола Грицан. – Основні роботи були виконані саме з допомогою плазми, яка утворюється зі стислого повітря та електричного струму. З роботою добре впоралися газорізальники цеху Богдан Ганов та Руслан Глаголєв. Деталі для гуркотів і затворів ми передали знову до РМЦ-3, а корпус для скіпа, який подає шихту з шихтового двору на верх доменної печі, зварили наші зварники Олександр Тинок, Євген Обжелянський, Ігор Струц, Артем Корнілов, Мирослав Романчіч».
Збирали гуркоти і затвори працівники РМЦ-3. Як розповів начальник цього цеху Андрій Караман, у гуркотах здебільшого використовувалися болтові з’єднання. Це дозволяє їм витримувати величезні навантаження під час просіювання матеріалів.
«Усередину виготовлених коробів ми вставили решітки для просіювання, а також приводи, які приводять їх у рух. Виготовленням гуркотів та затворів займалися бригадири слюсарів-ремонтників Василь Машошин, Андрій Зальотов, а також газорізальники Андрій Рошка та Євгеній Чевичелов, електрозварник Василь Ярема, старший майстер Сергій Разживін та інші. Але спочатку фахівці проєктного відділу ЛМЗ створили технічну документацію разом з кресленнями на гуркоти», – сказав Андрій Караман.
Скіп – це складний виріб. За суттю це залізничний вагончик, який рейками витягається на верх ДП-8. Він має так звану упряж, за яку зачіпляється. А ще упряж бере участь у розвантажуванні шихти в засипний пристрій печі, який також виготовили в ЛМЗ. Виготовляли упряж в РМЦ-3, а от механічну обробку корпусу скіпа виконали у РМЦ-2. Скіп має колеса, які називаються бігунами. Вони виготовлені зі сталі, міцнішої, ніж у звичайних залізничних коліс, тому заготовки для бігунів довелося купити, а от заготовки для осей викували на ковальській дільниці РМЦ-1. Обробили їх і отримали готові запчастини працівники РМЦ-3. «Збиранням скіпа займалися бригадир слюсарів-ремонтників Юрій Шибилист, слюсар-ремонтник Віталій Удалов, електрозварник Віталій Стовба, газорізальник Валерій Курило та їх колеги», – додав Андрій Караман.
А бригадир Юрій Шибилист зізнався, що найскладніше було футерувати задню частину візка біметалом. Виготовлення й футерування корпусу скіпа біметалом має продовжити термін його використання. Електрозварник РМЦ-3 Володимир Кулак був серед тих, хто виконував наплавлення.
«Я ще тільки опановую роботу на наплавлювальній машині, – розповідає Володимир. – Хлопці, які раніше на ній працювали і написали програми для неї, зараз воюють. Тож хочу скористатися нагодою і передати їм найкращі побажання. Дмитро Магльований та Максим Гнідаш, величезна вам подяка за те, що нас захищаєте! А ми намагаємося тут в цеху вас не підводити. Чекаємо вас з перемогою!»
