Позначка: 90-річчя підприємства

Категорії
Новини

Вулиця, де зараз люди не живуть

А раніше все було інакше… Ми продовжуємо вивчати історію вулиць нашого міста, які мають промислові назви та ті, що пов’язані з історією підприємства, його видатними людьми. Цього разу мова про вулицю Прокатників, яка починається від першого ставка по Нікопольському шосе та тягнеться до цементного заводу.

Осінній ранок. На вулиці ледь світає, а люди вже поспішають на трамвайну зупинку, щоб сісти до вагона-«дев’яточки» та вирушити на робочу зміну. Після зупинки Третя дільниця трамвай проїжджає через невеличку посадку та повертає на вулицю Прокатників. Вона веде до прохідних коксохімічного виробництва, допоміжних цехів «АрселорМіттал Кривий Ріг», інших підприємств міста й тягнеться до цемзаводу.

Сучасну вулицю Прокатників ми знаємо, як виключно промислову, тут немає житлових будинків, дитячих садочків, шкіл. Але так було не завжди…

«Машиною часу» до середини минулого століття

Тільки уявіть, що за тих часів на вулиці Прокатників було доволі велике селище коксохіміків, яке почало будуватися з 1936 року. Люди жили у бараках, розрахованих на 12 сімей, вільну годину проводили у Клубі, грали в футбол на стадіоні, поралися на власних городах неподалік будинків. Ближче до цемзаводу був кінний двір, а трамвай 9-го маршруту з Третьої дільниці і до сучасної трамвайної зупинки їздив човником – туди-сюди.

Про все це детальніше «Металургу» розповіли ветеранки нашого підприємства, які жили і працювали тут, на вулиці Прокатників. Хоча тоді свій район вони неофіційно називали дуже просто – Коксохім.

Родина ветеранки КХВ Антоніни Фролової теж мешкала у бараці. Він був розташований за їдальнею. Як відомо, ця їдальня добре зберіглася і продовжує годувати коксохіміків та й усіх охочих. Поруч з їдальнею була алея, по обидва боки якої і знаходилися житлові бараки.  

Примітним місцем була і стара будівля трамвайної зупинки. Вона з обох боків була закритою і мала куполоподібний дах. Зараз трамвайна зупинка знаходиться на тому ж місці, але має вже інший вигляд.

Антоніна Фролова

Адміністративний комплекс КХВ в середині минулого століття знаходився біля коксового цеху. А на місці стоянки розташовувалися баня, перукарня, ательє, пошта, школа ФЗН. Поруч були бібліотека, архів та магазин. Далі – гаражі. Кімнату в бараці батьку Антоніни Івану Гребенюку дали від КХВ одразу після Другої світової війни. Для відновлення підприємства тоді дуже були потрібні кваліфіковані робітники. Батько Антоніни перед тим, як працювати в енергослужбі КХВ опановував професію слюсаря-ремонтника у школі фабрично заводського навчання (ФЗН). Це щось на кшталт професійно-технічного училища. Такі школи діяли у країні з 1940 по 1963 роки.

«Біля бараків знаходився дитячий садочок, там були і ясла. За тих часів декретна відпустка у жінок була короткою, менше як два місяці, тож у жінок було два виходи – або здавати малечу до яслів та йти працювати, або, як кажуть, сидіти вдома і жити на зарплату чоловіка, – розповідає Антоніна Фролова. – Була у нас і поліклініка. Як і бараки вона була одноповерховою, але мала усе необхідне для допомоги людям. А за іншими бараками працював театр, саме так ми називали наш Клуб. Він також був барачного типу, а відрізнявся від інших будинків афішами, в тому числі і кінофільмів. У нас тоді часто «крутили» кіно – це було головною розвагою.

Та були у нас не тільки бараки, а і два двоповерхових багатоквартирних будинки, у мене подружка там мешкала. Вони розташовувалися на початку вулиці, як їхати на КХВ від ставків. До речі, саме ці будинки простояли аж до початку 1990-х років, адже починаючи з 1960-х років бараки потроху почали зносити, а людей розселяти по інших мікрорайонах міста. Моя родина отримала квартиру у Червоному будинку по сучасній вулиці Вадима Гурова. Пам’ятаю, що поряд з кінотеатром «Космос», де жило багато коксохіміків, були залишки фундаменту. Старі люди казали, що там був якийсь театр, який розбомбили у війну. Дітьми ми бігали у підвал, що зберігся у фундаменті і, уявляєте, влітку знаходили там лід у тирсі. Зараз на цьому місці знаходиться братська могила. А вулиця Прокатніків, наш Коксохім, поступово ставав промисловою зоною навколо підприємств».

Антоніна Фролова виросла та вивчилася, згодом вона працювала табельницею в лабораторії КХВ. На роботу добиралася переважно пішки. Трамвай дев’ятого номеру ходив до Коксохіму дуже рідко, тож Антоніна з колегами збиралися разом і йшли на роботу навпростець через посадку, що починається біля великих літер «Криворіжсталь».

І пошта була, і пляж з озером-вирвою

Вулиця Прокатників була рідною і для ветеранки КХВ Галини Каряжи. Спочатку вона працювала електриком у цеху мереж та підстанцій, а потім перейшла до цеху вловлювання апаратником сульфатного відділення.

Галина Каряжа

«Ми теж жили одразу за їдальнею, адже там знаходилася основна житлова зона – три вулиці бараків ліворуч алеї та одна вулиця праворуч, – розповідає Галина Каряжа. – Я намалювала схему нашого житлового району, хто добре знає це місце, то може уявити що там колись було. У моїй родині після війни нас залишилося троє: я, матуся та сестра. Наш батько з війни не повернувся. До речі, після війни було багато родин, в яких залишилися тільки жінки. Але життя поступово відновлювалося. На КХВ приїжджало багато молоді і життя у нас кипіло. Телевізорів на той час не було, тож люди не сиділи вдома, а йшли на вулицю, багато спілкувалися. Вечорами лунали українські пісні. Пам’ятаю, наша сусідка привезла перший телевізор. Це була справжня подія для усіх. Ми виносили телевізор у коридор і його дивилися усім бараком, приходили гості і з інших бараків. А ще у нашому Клубі-театрі були танці. Я була ще молода і мені теж туди хотілося, але мати пізно ввечері мене не пускала (сміється). А вихідними у нас були концерти силами самодіяльних артистів. За театром знаходився стадіон з лавочками-трибунами. Там  проходили різноманітні змагання, відбувалися урочистості на свята. А за стадіоном були городи. У цьому ж районі була і початкова школа. Там ми вчилися до 4 класу, а потім переходили до школи № 16 або № 17».

Галина Каряжа у молоді роки

Галина Іванівна згадує, що у літні спекотні дні мешканці вулиці поспішали на власний пляж, він був неподалік від школи. Під час війни там впала бомба. Від неї залишилася величезна вирва. Припускають, що бомба відкрила якийсь струмок або навіть декілька. Вирва швидко поширилася та наповнилася чистою водою. Глибина вирви була чималенька, тож після війни мешканці району із задоволенням купалися там. Зараз цього озера вже немає, його засипали під час створення санітарної виробничої зони.

Схема селища коксохіміків (1940-1960 роки)

Сьогодні цей район суто промисловий, звичайно, люди тут не живуть. Але, якщо ви будете їхати на роботу трамваєм-«дев’яткою», уявіть яке життя тут вирувало на початку та в середині минулого століття.

Категорії
Новини

Вулиця коксохіміків на «Социку»

Будинок-комуна, червоний будинок, двір, який пам’ятає багато директорів нашого металургійного заводу… Ми продовжуємо розповідати про вулиці Кривого Рогу, у назвах яких – історії нашого підприємства, людей, міста, металургійно-гірничої галузі. Продовжуємо розповідати про вулицю Вадима Гурова (початок у «Металурзі» № 31). А ви знаєте, що колись на цій вулиці мешкали переважно коксохіміки?

Праворуч та ліворуч

Днем народження Соцміста вважається 28 липня 1931 року. Так історично склалося, що спочатку центральним «проспектом» робітничого селища стала вулиця Степана Тільги, з її п’ятьма багатоповерховими будинками та інфраструктурою. На ній мешкали будівельники та працівники металургійного заводу. Паралельно неї почала забудовуватися і вулиця Вадима Гурова. Вона створювалася переважно для будівельників та працівників коксохімічного виробництва, яке запрацювало у Кривому Розі з 1936 року.

«Я майже 40 років працювала у Центральній лабораторії коксохімічного виробництва, тож добре знаю про життя КХВ, людей, які працювали зі мною поруч, жили на вулиці Вадима Гурова та знали її історію, – говорить ветеран нашого підприємства Наталія Кришталь. – Вони розповідали, що забудова вулиці починалася у 1930-х роках з бараків, які зводилися з правого боку вулиці (якщо йти від проспекту Металургів), ближче до ставків. Там на початку 1930-х років розселяли сім’ї будівельників, а потім і перших працівників коксохімічного заводу. Це місце для житла коксохіміків було обрано через зручність – до майбутнього коксохіму можна було дійти пішки, людей не треба було возити на роботу.

Вже після Другої світової війни на правому боці вулиці почали будувати ще й котеджі. В одному з них жила і моя хрещена. Також на цьому боці вулиці діяли школа та лікарня, де у 1950-х лікувалися не лише коксохіміки, а й працівники новозбудованого цементного заводу. З кожним роком все більше людей прибувало до міста, і їм треба було десь жити. З бараків людям треба було переселятися. Тож почалася активна забудова лівого боку вулиці, там вже зводилися красиві багатоповерхові будинки. Серед тих, кому надали там квартиру я пам’ятаю родину Леоніда Несмашного. Колись він був начальником цеху вловлювання, а потім викладав у інституті, зараз це Металургійна академія».

Відлуння колективізму

Мова про будинок комуни, збудований у 1936 році у стилі конструктивізм. Цей єдиний комплекс, який складається з чотирьох корпусів, зберігся до наших днів. Три будівлі «прописані» по проспекту Металургів: колишні стоматологія, рок-клуб «Медісон» та житловий будинок. А один корпус – по вулиці Вадима Гурова, 1. Там колись розташовувався навчальний центр.

Якщо по-простому, будинок комуни – це те місце, де у людей мало бути все спільне і нічого особистого. За радянською ідеологією початку 20-х років минулого століття, людина мала думати лише про роботу, а не про побут, і в усіх сферах життя бути як на долоні. У будинках комуни мешканців забезпечували усім необхідним – від комунальних послуг, харчування до проведення дозвілля. Як і очікувалося, ця ідеологія не прижилася. Як і не збереглися дві статуї металурга та гірника на центральному вході. Зараз центральна частина будинку порожня.

Для працівників та керівників

За будинком комуни, на початку вулиці Вадима Гурова, увагу привертають красиві багатоповерхові будинки – це житловий комплекс колись вважався елітним. Він будувався протягом 10 років – з 1950 по 1960-й. У книзі Ігоря Рукавіцина «Соцмісто» зазначається, що комплекс планувався фахівцями з фортифікації і будувався, як  захисне коло. Крайні будинки служать захистом для будинків у середині цього кола, також там знаходиться потужна мережа повітропроводів.

Увесь комплекс витримано в єдиному архітектурному стилі, а один будинок – № 5 – виділяється. Він був експериментальним, збудованим з екологічно чистого черепашнику. У підвалі будинку було виділено на кожну квартиру місткі комори.

А от у будинку № 3 були квартири для директорів заводу та начальників цехів. Тут мешкали Степан Тільга, Віктор Гладуш, начальник мартенівського цеху Юрій Воронов та інші.

Про свята, лазню, таємниці «червоного»

Одним зі знакових місць вулиці є братська могила. Там поховані військовослужбовці 46-ї армії Третього Українського фронту, які загинули при визволенні Кривого Рогу в лютому 1944 року. Поруч – затишний сквер, колишній кінотеатр «Космос» (зараз спортцентр).

Навпроти військового меморіалу є маленький будиночок, про історію якого мало хто знає. Це банний комплекс, до того ж не простий, а перший на Соцмісті – він був збудований ще до війни. Комплекс зберігся до наших днів і продовжує діяти. Колись там наводили чистоту працівники нашого підприємства, мешканці Кривого Рогу. Деякі приїжджали до лазні навіть з віддалених районів міста.

На жаль, Палацу культури коксохіміків не пощастило «дожити» до теперішнього часу, він напівзруйнований. За залишками будівлі ми можемо тільки уявити, якою величною була ця споруда. Про це добре пам’ятає Наталія Кришталь: «Палац був офіційним та культурним центром не тільки вулиці, а й Соцміста. Там проводилися свята, були танці, «крутили» кіно, працювали гуртки, проводилися збори та вибори. Була і дошка пошани з фотокартками найкращих працівників КХВ, на яку багато хто мріяв потрапити».

Поруч з ПК знаходиться відомий  «червоний будинок», збудований у 1932 році за часи конструктивізму. Однак у його архітектурі цей стиль поєднаний з елементами класицизму. Є декілька припущень чому будинок називають «червоним». Серед версій – там мешкали радянські (червоні) лідери. Правда ж набагато простіша –

будинок просто був зроблений із червоної цегли, а мешкали там не начальники, а звичайні працівники Криворіжжя, у більшості – з КХВ, які переїхали до «червоного» з бараків.

На першому поверсі цього будинку зараз знаходиться магазин «Гурівський». А от останній поверх, з боку Палацу культури, має свою історію. Якщо поглянути вгору, то видно, що там залишилися стіни з вікнами-арками.

Все вказує на те, що колись там була квартира, може і не одна. Припускають, що її (їх) було зруйновано під час обстрілів у Другу світову війну, а потім просто забули відновити.

Тут мали прописку табір та колонія

Небагатьом відомо, що колись на вулиці Гурова знаходився табір військовополонених, який у січні 1954 року став табірним відділенням № 80. Відділення проіснувало на цій вулиці до квітня 1961 року. Саме тоді завершилося будівництво нового комплексу виправної колонії (в районі селища Зелене, а згодом і комплексу ДП № 9) і спецконтингент був переведений туди. Разом із цим змінилася і назва «Табірне відділення № 80» було перейменовано на Криворізьку виправну колонію № 80.

Вулиця Вадима Гурова простягається  до площі Домнобудівників. Тут уживаються житлові будинки різних епох: приватний сектор, котеджі, «хрущівки», за якими можна судити про забудову Кривого Рогу, дізнаватися його історію, згадувати людські долі. Прогуляйтесь вулицею Вадима Гурова, відчуйте це різноманіття і її особливу атмосферу і ви точно знайдете щось своє у цьому куточку рідного міста.

Категорії
Новини

ДЦ № 1: започатковувати – стало традицією

З його народження почався відлік історії нашого підприємства, тут завжди впроваджували в життя передові технології та нові методи роботи, тут «зростали» висококваліфіковані фахівці. І навіть за часів війни доменний цех № 1 одним з перших відновив виробництво. Нещодавно цех відзначив своє 90-річчя.

Коли «народжувались» домни

4 серпня 1934 року о 12:00 була видана перша плавка чавуну із доменної печі № 1. Її корисний об’єм становив 930 кубометрів. На початку минулого століття піч такого обсягу вважалася промисловим гігантом, а її технічне забезпечення – найсучаснішим. Перша домна одразу стала відкритим майданчиком для впровадження нових ідей та проєктів.

Монтаж газопроводу ДЦ, 1933 рік

З того часу започатковувати нове та бути серед найперших у багатьох справах у першому доменному цеху вже стало традицією. 8 травня 1935 року була задута друга доменна піч об’ємом 390 кубометрів. Третя домна почала працювати 9 березня 1939 року. Об’єм цієї печі становив вже рекордні 1300 кубометрів з добовим виробництвом чавуну 1500 тонн. Це давало право нашому підприємству вважатися одним із найбільших металургійних підприємств у країні.  

Але розвитку доменного цеху завадила Друга світова війна. Більшість працівників цеху стали на захист країни, а інші виробляли чавун у евакуації.

Панорама заводу, 1934 рік

Після звільнення Кривбасу доменникам та будівельникам довелося відновлювати інфраструктуру цеху. Це були роки важкої праці, адже поновлювати виробництво з руїн вдвічі складніше. Перший післявоєнний чавун був виплавлений на першій доменній печі 1 квітня 1949 року. У 1951-му почала працювати ДП № 3. ЇЇ не просто відновили, а й модернізували, після чого її корисний обсяг збільшився до 1386 кубометрів.

Починаючи з 1958 року у доменному цеху № 1 ввели в роботу нові доменні печі №№ 4, 5, 6, 7, 8.

Робота у воєнні часи

За всю історію першого доменного цеху тут відбулося багато визначних та по- справжньому іміджевих для всього підприємства подій. Наприклад, з початком повномасштабного вторгнення росіян в Україну в цеху сталася подія, яка привернула світову увагу – видача першого в історії ДЦ № 1 воєнного чавуну у доменній печі № 6. Це стало знаковою подією не тільки для цеху, а й для підприємства та країни в цілому.

Згадаємо, як на початку повномасштабного вторгнення ворога робота підприємства була призупинена. Тоді ніхто не розумів, яка ситуація складеться, адже ворог дуже близько підійшов до Кривого Рогу. Але увійти у місто йому не дали захисники та величезна техніка нашого підприємства, яка стала своєрідним щитом для Кривого Рогу. Життя міста почало відновлюватися, а у першому доменному взялися активно готуватися до перезапуску цеху.

«Завантажувати піч ми почали 8 квітня 2022 року. 9 квітня вона успішно була задута об 11:30, а 10 квітня о 7 ранку 46-го дня війни в Україні доменна піч № 6 першого доменного цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг» видала перший за свою вже сучасну історію воєнний чавун, – говорить Владислав Поліщук, начальник доменного цеху № 1. – Працювали над запуском не лише ми, а й фахівці інших підрозділів підприємства. Працівники гірничого департаменту, агломератники підготували сировину, коксохіміки – кокс, транспортники забезпечили перевезення, технічне управління – розрахунки для задувки, а енергетики «оживили» доменний агрегат. Згодом відновили і роботу доменної печі № 8.

Але не все так просто, адже людям доводиться працювати за надскладних умов загрози обстрілів, обмеження енергоресурсів та блекаутів. Та ми тримаємося, виконуємо всі виробничі завдання завдяки професіоналізму наших працівників та їхній відданості своїй справі. Маємо змогу працювати і завдяки нашим захисникам, серед яких 176 фахівців з ДЦ № 1. Зараз у цеху працюють дві доменні печі №№ 6, 8 та дільниця розливальних машин з виготовлення злитків товарного чавуну. ДП № 8 нещодавно вийшла із капітального ремонту, головним акцентом якого стала заміна засипного апарату».

Про «дзеркало» чавуну та бажання бути металургом

«Моя основна робота – це підготовка ливарного двору до випуску рідких продуктів плавки з доменної печі, – розповідає Євген Муравйов, горновий доменної печі. – У першому доменному цеху я працюю 19-й рік. Я ще пам’ятаю, як виглядала наша історична перша доменна піч, хоча вона на той час вже не працювала. У порівнянні із сьогоднішніми металургійними агрегатами вона здавалася такою маленькою. Та 90 років тому, я думаю, вона була вершиною технічного прогресу.

Коли я вперше опинився у цеху, то спочатку аж страшно стало – все гримить, рухається, світиться, тож людям, які тут працюють, треба завжди думати про власну безпеку та безпеку своїх колег. Тут це життєво необхідно. Але водночас у доменному цеху дуже цікаво – завжди є завдання, над якими треба подумати, які стимулюють постійно навчатися.

А ще в цеху є своя промислова красота. Хто хоча б раз бачив, той ніколи не забуде неймовірно красивий червоний колір підсвіченої променями сонця поверхні рідкого чавуну у ковші. Цю поверхню ми називаємо «дзеркалом» чавуну. Я хочу поздоровити наш колектив з 90-річчям ДЦ № 1 і побажати плідної, безпечної праці, та ніколи не втрачати здатності бачити прекрасне там, де ти працюєш».

Євген Муравйов

«Перший доменний цех став моїм першим робочим місцем, адже я і працюю, і навчаюся на 4 курсі металургійної академії, – говорить Валерій Аммосов, газівник доменної печі. – Я ще зі школи хотів стати металургом, тож впевнено йду до своєї мети. Кривий Ріг – це переважно місто гірників та металургів, а історичне серце металургії знаходиться тут, у доменному цеху № 1. Доменну піч можна порівняти з людським організмом, який має працювати постійно, якісно, не «хворіти». І нам треба завжди турбуватися про це. Мої задачі – контролювати процес завантаження доменної печі необхідною сировиною, слідкувати за дотриманням потрібного тиску у печі, тобто стежити за її технологічними показниками. Робота складна, але дуже цікава. Я стараюся заглиблюватися в усі робітничі процеси, а колектив цеху мені у всьому допомагає.

Як би не складалося наше життя, які б нові технології не розвивалися, метал завжди потрібний людству. А метал починається із чавуну, у Кривому Розі – з першого доменного цеху, який вже 90 років виробляє чавун».

Валерій Аммосов

«90 років – це вже значний вік, за який багато чого зроблено, досягнуто, – продовжує Владислав Поліщук. – Та будь-які робітничі перемоги – це заслуга людей, справжніх знавців своєї справи. Це наші горнові, їхні помічники, водопровідники, газівники доменної печі, змінні майстри, електроперсонал, механіки та інші представники робочих спеціальностей. Це наші захисники, які зараз боронять Україну, щоб тут, у тилу, усім нам працювалося впевнено та спокійно. Велика шана та пам’ять тим, хто загинув на полі бою. Я вдячний колективу нашого цеху, його ветеранам і хотів би подякувати усім за плідну роботу та відданість своїй справі. Я впевнений, після нашої Перемоги у цій війні наступні роки додадуть до історії цеху нових, ще більш цікавих сторінок».

Категорії
Новини

Третя гілка швидкісного, Східняки, Енергетики, Котики КНУ

Ці та інші креативні назви мали команди-учасники туристичного квесту «InfiniteRed», який відбувся цими вихідними і був присвячений 90-річчю нашого підприємства та Дню молоді.  

Ініціаторами та організаторами квесту стали ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» та КП «Інститут розвитку міста Кривого Рогу».

Квест зібрав майже 50 учасників, серед яких були працівники нашого підприємства із родинами, школярі, студенти, мешканці міста. Учасники об’єдналися у 14 команд та пройшлись «Залізним проспектом» від 95-го кварталу до ставків неподалік від прохідних нашого підприємства.

Зробити це учасники могли офлайн, а провідником маршруту був мобільний додаток туристичного квесту додатка Freegeen GO.

«Нашому великому підприємству виповнилося 90 років. Його історія тісно пов’язана з розбудовою та розвитком міста. Ми хочемо, щоб люди знали не тільки про локації основних туристичних об’єктів Кривого Рогу, а і їх історію, визначних особистостей, які жили та працювали за тих часів. Саме тому туристичний квест не лише веде людей туристичними об’єктами, а й пропонує відповісти на запитання вікторини. А ще ми запропонували учасникам відвідати набережну у парку Богдана Хмельницького, де завдяки підприємству з’явився новий артпростір – шість стилізованих копій всесвітньо відомих споруд, у будівництві яких використовувалась вироблена в «АрселорМіттал Кривий Ріг» сталь, – сказала Марина Помазан, в.о. начальниці відділу внутрішніх комунікацій «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Цей туристичний квест – яскравий приклад того, як можна нестандартно та з користю провести свій вихідний день – ділиться враженнями мешканка Кривого Рогу Анастасія Жмут. –  Мені було дуже цікаво, адже у мене була можливість перевірити свої знання з історії нашого міста, а також дізнатися нове. З’ясувалося, що цікавинками для мене є, наприклад, стара назва 95-го кварталу. А ще я мала змогу познайомитися, поспілкуватися з іншими людьми. Виявилося, що у нас є спільні інтереси, адже ми зареєструвалися на цей квест. Це додає позитиву, якого під час війни нас усім не вистачає».

Як сказав менеджер підприємства Богдан Шушпанов: «Ми дуже круто провели час із сім’єю. Було цікаво, пізнавально, круто! Ми були активними, ходили по локаціях, все уважно роздивлялися і навіть забруднилися (сміється). Нашим завданням було дізнаватися щось нове та перевірити свої знання, а донька, їй три рочки, вона взагалі… золото шукала. Квест дуже сподобався, ми навіть спеки не помічали, хоча цими вихідними було дуже спекотно. Хочеться, щоб таких заходів було більше – це надає позитивних емоцій, нових знань та об’єднує людей».

Та туристичний похід локаціями «Залізного проспекту» – це був лише перший етап заходу. Друга частина квесту була не менш цікавою та пізнавальною, адже її учасникам пропонувалося відповісти на запитання вікторини.

«Важко знайти людину, якій би не подобалося подорожувати та щоразу відкривати для себе нові родзинки рідної країни. Та інформацію про рідне місто важливо знати перш за все, – сказала Ганна Літвінчук, начальниця відділу розвитку туризму Інституту розвитку міста Кривого Рогу. – Вікторину ми розпочали з питань про види туризму. Далі учасники працювали із картою міста, знаходячи по районах основні туристичні локації та визначні місця Кривого Рогу. Великий інтерес викликав конкурс «Ретро фотосушка». Я і сама була у захваті від цього процесу, навіть не сподівалася як круто будуть виглядати численні  «світлячки» телефонів під час фотографування старих світлин! А завершували вікторину питання на знання з діяльності підприємства «АрселорМіттал Кривий Ріг» та його продукції. А ще мені дуже сподобався креатив наших команд, одні їх назви чого варті: Машини, Туше, Сталкери та інші!»

За підсумками балів переможцями вікторини стали команди: Третя гілка швидкісного (1 місце), Східняки (2 місце) та Енергетик (3 місце). Але перемогу святкували усі учасники, адже кожен цього дня отримав подарунки від нашого підприємства та Інституту розвитку міста, а також багато позитивних вражень, нових знань та нових друзів.

«Мені дуже приємно стати одним із призерів цього туристичного квесту, – ділиться враженнями Олександр Підвальний, начальник групи Центральної електротехнічної лабораторії нашого підприємства, учасник команди Енергетики. – Мені до вподоби активний відпочинок, різноманітні вікторини, над якими треба поміркувати, щось порозгадувати. А тут ще й питання, які стосуються мого рідного підприємства, на якому я працюю 17 років. Мені було дуже приємно і цікаво. На жаль, 90-річчя підприємства припало на часи війни, і ми не можемо на повну відсвяткувати цю дату. Але ми можемо зробити щось корисне для Перемоги, для рідного міста, для самих себе. Цей квест став справжнім святом, можливістю гарно та з користю відпочити. Хочеться, щоб таких квестів організовувалося більше і частіше».

«Мені взагалі подобаються квести, а ще івенти від «АрселорМіттал Кривий Ріг». Я вже другий рік уважно стежу за заходами підприємства та беру в них участь, – сказала Вікторія Бурлак, студентка автотранспортного фахового коледжу КНУ. – Для мене це не просто розвага, а і спосіб відволіктися від атмосфери війни, психологічної напруги. Також це саморозвиток, а ще нові знайомства. Цей туристичний квест взагалі приємно вразив мене – і багато нового дізналася, і дуже цікаву вікторину подолала».

«Ми живемо у місті довжиною в життя. Я вважаю, що нам треба знати його історію та чим зараз живе наш рідний Кривий Ріг, – сказала мешканка міста Альона Шевченко. – А ще подібні квести – це крута можливість провести цікаво свій вихідний день. Це не просто моральне розвантаження після робочого тижня, це заряд позитивних емоцій на наступні дні. Тому я завжди «За» такі заходи! Зараз, коли іде війна, і ми знаходимося під постійними загрозами, такий позитив підтримує та об’єднує нас».

Категорії
Новини

Сталеве свято міцних та непереможних

4 серпня 2024 року «АрселорМіттал Кривий Ріг», найбільше гірничо-металургійне підприємство України, відзначило своє 90-річчя. Саме 4 серпня 1934 року Криворізький металургійний завод видав свій перший чавун на доменній печі № 1. І це стало точкою відліку в житті підприємства, яке славиться міцним характером, потужним потенціалом та людьми, які здатні творити дива, адже кожен з працівників підприємства наділений особливим сталевим геном.

Вже третій рік поспіль через війну ми не влаштовуємо гучних святкувань з масовими заходами. Але обійти таку історичну дату підприємство не може. Тому «АрселорМіттал Кривий Ріг» вирішив з приводу свого дня народження зробити подарунок місту, в якому працює і з яким йде пліч-о-пліч усі ці роки – встановити на набережній парку ім. Богдана Хмельницького в Металургійному районі шість стилізованих копій всесвітньо відомих споруд, в будівництві яких використовувалась вироблена в «АрселорМіттал Кривий Ріг» сталь. Таким чином у місті з’явився новий артпростір, де мешканці під час прогулянок зможуть більше дізнатися про продукцію підприємства і про його внесок в історію сучасної архітектури світового рівня.

Для створення стилізованих копій були обрані шість споруд: найвищий у світі хмарочос Бурдж-Халіфа в Дубаї, стадіон НСК «Олімпійський» в Києві, об’єкт «Укриття» в Чорнобилі, Вежі Полум’я в Баку, вежа ArcelorMittal Orbit в Лондоні та Георгіївська дзвіниця у Кривому Розі. У кожній з цих споруд є криворізька сталь. Більш повну інформацію про ці артоб’єкти можна дізнатися за QR-кодом на табличках споруд.

Ще задовго до початку офіційної частини свята набережна наповнилася людьми, які прийшли родинами, аби привітати тих, хто сьогодні є гордістю підприємства – його найкращих працівників, та побачити сталеві мистецькі подарунки, які відтепер мають всі шанси стати новою візиткою міста на фото криворіжців.

«Прийшла подивитись на свято, бо з початку війни нам не вистачає гарних емоцій. Почула музику, побачила «движ» і сама прийшла подивитися на це, – сказала Олена Хамідуліна, мешканка Кривого Рогу. – Виявляється, завітала куди треба, бо це святкування 90-річчя мого рідного підприємства, якому я свого часу присвятила 30 років. Я працювала слюсарем-монтажником у першому цеху вловлювання коксохімічного виробництва. Як же мені приємно знову опинитися серед своїх колег. Хоча, на мій погляд, у нас майже кожен мешканець Криворіжжя працює, або працював на цьому підприємстві. Ми тут – одна велика родина!»

Цікаво, що конструкції стилізованих копій споруд виготовило криворізьке підприємство «Оріон КР». Технічні параметри оригінальних споруд вивчались за численними фотографіями, на базі них були розроблені макети, які втілюють мистецьке бачення виконавців. На виготовлення шести стилізованих копій споруд знадобилось 2 місяці та понад 5,5 тонн металопродукції.

Тетяна Олійник, мешканка Кривого Рогу захоплено розповідає: «Споруди, які підприємство подарувало місту, стали справжньою окрасою набережної ставків. Тепер у кожного мешканця Кривого Рогу є нові локації для фото – ти наче побував у Дубаях, у Баку, у Лондоні. Моя онука Юля теж намалювала Вежі Полум’я, вона взяла участь у конкурсі малюнків і представляє на урочистостях свою картину. Настрій у мене подвійно святковий ще й тому, що, і я колись працювала на підприємстві. Я була провідним інженером і опікувалася організацією ремонтів, спочатку у підрядній організації, а потім уже у складі підприємства».

Найгучніші оплески найкращим

Відкриття артпростору на набережній парку ім. Богдана Хмельницького, яку символічно можна назвати Сталевою набережною, розпочалося з нагородження генеральним директором підприємства Мауро Лонгобардо найкращих працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг» спеціальною відзнакою «Сталь».   

Мауро Лонгобардо розпочав привітання з подяки ветеранам підприємства за їх  неоціненний внесок, зазначивши, що компанія сьогодні є гордістю багатьох поколінь. На жаль, війна не дає можливість відзначити свято так, як хотілося б. Але все попереду. Завдяки нашим захисникам, серед яких майже 3000 – це наші колеги, які зараз у лавах ЗСУ, ми маємо змогу жити та працювати. Генеральний директор сказав, що 90 років – це дата, якою можна і варто пишатися. За ці роки підприємство зробило багато, а криворізьку сталь можна знайти в багатьох відомих світових та українських спорудах. Нашу продукцію знають і поважають у світі. Але це все було б неможливим без наших людей, які міцніші за найміцнішу сталь. Тому, як зазначив Мауро Лонгобардо, й найголовніша нагорода до 90-річчя підприємства теж має назву «Сталь». Нею нагороджено 33 найкращих працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг». Сталь була у минулому, вона є сьогодні і буде у майбутньому. У переможному майбутньому всієї України. І це майбутнє будують сміливі, надійні професіонали, які працюють на нашому підприємстві.

«Атмосфера свята – просто супер, – поділився враженнями Володимир Кожаєв, електрозварник ручного зварювання вальцетокарного цеху. – Від початку війни ми вже скучили за подібним. Мені приємно, що на дні народження нашого підприємства я не просто гість, а один із нагороджених. Настрою додає те, що урочистості відбуваються не традиційно десь у залі, а на міській набережній, яка прикрашена завдяки підприємству чудовими спорудами, в яких є наша сталь. Я теж працюю з металом, зварюю різноманітні металоконструкції для потреб виробництва. На підприємстві працюю давно, тож, виходить, я також є учасником його історії».

«Навіть і не мріяв, що свято проходитиме так урочисто, а споруди які гарні! Одна справа, коли ці споруди, де є наша сталь, ти бачиш на фото, а інша справа – побачити їх на власні очі, хоча б копії (усміхається). Це дуже вражає! А ще мені приємно, що кожен із нас так чи інакше докладає своїх зусиль для створення, зокрема, й такої краси. Я, наприклад, відвантажую горну масу, а з неї потім виготовляють сталь та готову продукцію. Сьогодні отримав нагороду за це, і мені дуже приємно. А ще я займаюся волонтерською діяльністю, разом із товаришами ми робимо усе можливе для прискорення нашої перемоги», – сказав Сергій Панченко, водій навантажувача РУ ГД.

Разом з містом, разом з областю, разом з країною

Зі словами привітань до гостей та учасників свята звернувся голова Дніпропетровської облради Микола Лукашук. «Це не просто ювілей найбільшого металургійного комбінату в Європі за обсягами виробництва та потужностями. Це визнання неймовірного внеску колективу підприємства у розвиток держави, Кривого Рогу та металургійної галузі України. Метал, який виробляється в «АрселорМіттал Кривий Ріг» становить значну частину експорту. Завдяки  роботі підприємства наша країна щороку отримує мільярди доларів валютних надходжень, що забезпечує нашу економічну стійкість. Тут не лише створюють продукцію, яка допомагає нашій країні, але й особисто долучаються до боротьби за її свободу та незалежність. Дякую колективу підприємства за надважливу працю, яка забезпечує економічну стабільність та розвиток нашого регіону попри ворожі атаки та блекаути. Зі святом!»

Після привітання Микола Лукашук вручив працівникам підприємства нагороди, серед яких нагрудний знак «За заслуги перед громадою» та «Оборона. Єдність. Перемога».

До привітань криворіжстальців долучився голова Ради оборони міста Олександр Вілкул, який вручив нагрудний знак 2-го ступня «За заслуги перед містом» генеральному директору «Арселор Міттал Кривий Ріг» Мауро Лонгобардо, Подяку міськвиконкому заступнику генерального директора з виробництва (гірничий департамент) Володимиру Теслюку, також грамотами від міста за віддану працю, підтримку та внесок у розвиток міста відзначили понад 10 працівників підприємства.

«Криворіжсталь» завжди була невід’ємною частиною  нашого міста. За кожною тонною сталі стоять тисячі трудових подвигів працівників, їхній професіоналізм, відданість справі та незламний дух. Комбінат завжди був не просто підприємством, а великою родиною. Сьогодні кожна тонна сталі, вироблена на комбінаті, – це цеглинка в фундамент нашої спільної Перемоги. Віримо, що після неї комбінат стане ще потужнішим і модернізованим. Дякую кожному працівнику підприємства та кожному ветерану комбінату за вашу працю!» – сказав Олександр Вілкул.

Позитивні емоції на святі створили особливу атмосферу, яка навіть офіційну частину нагородження перетворила на справжнє родинне свято.

«Чудова атмосфера, радісні люди!, – говорить Олександр Мельников, начальник технологічного цеху КХВ. – А ще гарного настрою додали відсутність тривоги і прогнозованого дощу. Сонечко відсунуло хмари та привітало нас з днем народження підприємства. Воно вже доросле, 90-річне, але водночас таке молоде і постійно розвивається. Настрій підвищується і через нагородження під час урочистостей. Хочеться за це подякувати усьому колективу цеху і підприємства, а також тим, хто зараз захищає нас на передовій».

«Мені дуже приємно було отримувати нагороду підприємства, адже це визнання моєї праці, мого сумлінного ставлення до роботи. А роботи у мене дуже багато, треба, щоб і численна документація була у порядку, і усе необхідне лежало на своїх поличках, і видавалося воно цехам вчасно. На підприємстві я працюю вже 28 років. Опанувала різні професії, але усі вони були на агловиробництві. Я поздоровляю з 90-річчям заводу увесь колектив нашого підприємства. Це поважна дата і водночас точка відліку для майбутнього», – розповіла Ганна Богуш, комірниця аглофабрики.

Металеві шедеври в дитячих роботах

Ще одна локація привертала увагу усіх гостей свята. На набережній на мольбертах були розташовані мальовані дитячі шедеври. Це роботи переможців проєкту «АМКР-holiday». Учасники якого – талановиті діти, які навчаються у художній школі № 1. Юним художникам запропонували намалювати будівлі та споруди, в яких є криворізька сталь. І ось сталеві шедеври, які розташувалися на набережній, знайшли своє відображення у дитячих роботах.

Катерина Залозних, директор з персоналу ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», яка входила до складу журі з визначення переможців, зазначила, що визначити найкращі роботи-трійки лідерів було надзвичайно складним завданням. «Мене дуже вразили дитячі роботи і своєю подачею, і різноманіттям технік, і незвичайним поєднанням кольорів, і взагалі, як кожна дитина відчула та передала свій погляд на звичні обʼєкти. Кожна робота неповторна, має свою особливу родзинку. Це справжні витвори мистецтва, які не залишають тебе байдужим і дарують світле почуття та впевненість у тому, що все буде добре. Ці роботи світлі та щирі, обрати переможців було складно. Ми визначили найкращих на нашу думку, але мені здається, що всі юні учасники нашого проєкту гідні нагород. Ці роботи стали особливою прикрасою нашого свята – 90-річчя підприємства», – сказала Катерина Залозних.

49 переможців у трьох вікових категоріях були відзначені подарунками від підприємства, які кожному вручив Мауро Лонгобардо. А художня школа № 1 отримала графічний планшет, щоб юні таланти мали змогу й надалі розвивати та вдосконалювати свої здібності.

На день народження підприємства наші працівники підприємства отримали близько 300 нагород, подяк та грамот різного ґатунку. Отримало нагороду і наше місто – прекрасну набережну, яку вже з перших хвилин криворіжці почали називати Сталевою.

«Святкування дня народження підприємства вдалося, – сказав електрик цеху водопостачання енергетичного департаменту Валентин Куберський. – Урочистості надали чудового настрою – всі на позитиві, а великі споруди на набережній – відчуття гордості за те, що кожен доклав своїх зусиль до створення споруд-оригіналів. У нашому цеху роботи завжди було дуже багато, але від початку війни її значно побільшало. Зараз усім нам доводиться працювати не тільки в умовах постійних загроз обстрілів, а й численних блекаутів. Треба добре знатися на своїй справі та специфіці підприємства, щоб вчасно забезпечувати виробництво енергоносіями – світлом та водою. Дякую усім колегам за підтримку, усім нашим захисникам за можливість працювати у тилу. Чекаємо перемоги та повернення колег до цехів, підвищення зарплати та скорішого миру!»

Більше фото з урочистого нагородження за посиланням: https://fex.net/ru/s/mdbobao

Категорії
Новини

«Сонце сходить на заході» досягло Зеніту

Перший такий проєкт в Україні, десятки відвідувачів-глядачів, величезна увага до учасників, цікаві роботи, захопливі життєві історії та дивовижні історії створення незвичних шедеврів – про все  це  з урочистого відкриття виставки «Сонце сходить на заході», присвяченого 90-річчю нашого підприємства.

«Сонце сходить на заході» – мистецький проєкт для людей і про людей. Він був створений для вшанування ветеранів, які зробили чималий внесок у розбудову та розвиток нашого підприємства, країни, регіону, світу та розкриття їхнього творчого потенціалу, вміння дивувати і творити. Задля цього і була створена  платформа для творчої взаємодії різних поколінь.

Проєкт ініційований та втілений в життя «АрселорМіттал Кривий Ріг» та Криворізьким Центром сучасної культури/KRCC. В ньому взяли участь ветерани та ветеранки праці «АрселорМіттал Кривий Ріг», художники та художниці: Анатолій Андржеєвський, Олена Джуріна, Настя Ех, Оксана Жарун, Ксенія Костянець. 

Куратором виставки виступив Костянтин Дорошенко, критик, дослідник сучасного мистецтва, куратор мистецьких проєктів в Україні, США, Китаї, Киргизстані, Чорногорії. У цьому проєкті він ще виступив  своєрідним провідником у світ мистецтва, розповідав відвідувачам виставки про ідею проєкту, його учасників, представляв їхні роботи.

«Недаремно цей проєкт отримав назву «Сонце сходить на заході». Це про зміну  періодів життя людини, коли одні життєві завдання змінюються на інші. Наприклад, люди працюють, досягають певних результатів, а на пенсії у них починається Схід іншої «кар’єри», присвяченої собі, родині, захопленням тощо. У такому ритмі життя людина завжди знаходиться у коловороті подій, у своєму зеніті життя», – сказав на відкритті Анджей Випих, заступник генерального директора з персоналу, корпоративних комунікацій та питань євроінтеграції «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Як зазначила Катерина Левченко, засновниця  Криворізького Центру сучасної культури/ KRCC: «Сонце сходить у будь-який час. І можливо на заході професійної практики можна відкрити для себе нову сторінку. Зараз її відкрили ветерани «АрселорМіттал Кривий Ріг». У співпраці із митцями та мисткинями Криворіжжя вони занурилися в атмосферу сучасного мистецтва. У своїх роботах вони поділилися з нами своїми особистими життєвими та виробничими історіями, які пов’язані з підприємством».

«Мільйони людей пов’язали своє життя з підприємством. До 90-річчя ми започаткували чимало проєктів, аби кожного дня  нагадувати людям про цю прекрасну дату, про те, підприємство завжди допомагало і допомагатиме місту, Україні. Тут працюють найкращі люди.  Я хочу подякувати нашим понад 3000 співробітників, які зараз захищають країну в лавах ЗСУ. На жаль, понад 200 героїв нашого підприємства вже загинуло або пропало безвісти. Але саме вони, саме їх подвиг, саме їхня жертва  дає нам можливість жити тут, працювати та підтримувати  економіку країни, допомагати державі та втілювати в життя подібні творчі проєкти для людей», – зазначив на відкритті Володимир Гайдаш, директор департаменту з корпоративних комунікацій ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Про печену картоплю, мультики та маски з коксу

Кожна з творчих локацій виставки, а їх було п’ять, мала свою ідею, своє втілення. Всі вони різні, але поєднані тим, що головними героями і творцями водночас в них виступали ветерани підприємства.

Наприклад, анімаційний фільм про робочі будні металургів за авторства Сергія Андреєва, Олени Джуріної, Володимира Зайця, Наталії Кришталь, Тетяни Непомнещої, Людмили Рашовець, Ганни Солонченко та Валентини Обухової. У своїй творчій роботі автори використали архівні кадри підприємства 30-х років, поєднавши їх з сучасною анімацією. До речі, озвучку цього ролика виконали самі ж ветерани.

«Взяти участь у такому захопливому, цікавому проєкті – це велика вдача для людей мистецтва, – говорить Олена Джуріна. – Якщо спочатку я бачила «великі очі» ветеранів, коли йшлося про  анімацію. То за декілька зустрічей вони вже самі запропоновували сюжети, ускладнювали їх і добре розумілися на тому, як все робиться. Мені було легко співпрацювати з ними, а також надзвичайно весело, адже їх – не переслухати, і все таке цікаве (усміхається). Я багато взяла для себе від моїх нових колег. І, якщо чесно, хочу ще раз все повторити».

«Працювати з мисткинею Оленою Джуріною було цікаво усім нам, – ділиться враженнями ветеранка підприємства Ганна Солонченко. – Ми усі любимо мультики, але як створюється анімація ми й гадки не мали. Було цікаво і водночас страшно, здавалося, що це так складно робити. А виявилося все дуже просто і надзвичайно цікаво. Ми багато знімали, малювали, спілкувалися, досхочу насміялися! Було дуже класно!»

На другій локації – робота у стилі «артсаєнс». Три маски з кам’яновугільного коксу та епоксидної смоли, які виготовили мисткиня Оксана Жарун та ветеранка підприємства Наталія Кришталь, – цепаралель між сортуванням коксу за крупністю і ейджизмом, тобто дискримінацією людини за віком. Цікаво, що робота поєднала художній задум із науковими розробками коксохімії.

«Ми робили скульптурні об’єкти, а точніше, маски із коксу різної фракції та епоксидної смоли, а моделлю для них була я сама, – усміхаючись розповідає мисткиня Оксана Жарун. – Спочатку виготовили зліпок з альгінатної маси, а потім заклали його у суміш епоксидної смоли та коксу. Я і сама була у захваті від цього процесу, адже це був мій дебют. Маски я створювала з пані Наталією Кришталь, яка дуже мені у всьому допомагала. Звичайно, ми багато спілкувалися. Тільки чого варта одна її історія з життя – про картоплю запечену у сушарці лабораторії КХВ у 1970-х роках. Гадаю, що подібних історії у кожного ветерана вистачає».

«Я багато років працювала на коксохімічному виробництві, тож тема коксу – це моє. Щоб отримати сировину для масок я зверталася по допомогу до колег із КХВ. І нам допомогли з коксом різної фракції, – говорить ветеранка Наталія Кришталь. – Процес виготовлення масок був дуже цікавий. Взагалі для мене участь у цьому проєкті – це подія життя!»

Третя локація присвячена персонально ветеранці підприємства Тетяні Непомнещій. Біографія Тетяни надихнула мисткиню Настю Ех на створення цієї роботи. «До проєкту я навіть гадки не мала, що моє життя стане джерелом для творчості, – сказала Тетяна Непомнеща. – Це дуже приємно і водночас зворушливо. Моє щире «дякую» за це моїй, вже можна сказати рідній людині, Насті Ех. Ми дуже здружилися з нею. А ще її дід теж був працівником підприємства. Мене зараз багато питають щодо сукні під моїм фото. Настя просила платтячко ще «тих» часів. Я знайшла дві сукні родом з 1990-х. Одне я купила у Міжводному, інше у Кривому Розі».

Наступна локація – триптих, який розповідає про етапи виробництва чорної металургії від вибуху у кар’єрі до готової продукції. Авторами роботи стали:  Ксенія Костянець, Ніна Голбан, Анастасія Грисько, Галина Денисенко, Алла Касьяненко.

«Для мене найрідніші підрозділи підприємства – прокат, де я починала працювати, та ГД, звідки я пішла на пенсію, – говорить ветеранка Галина Денисенко. – Про це і були мої колажі, адже я їх створила декілька. Я принесла багато фотографій моєї бригади, їх перезняли для того, щоб розрізати для колажу. Уявіть, ллється гарячий метал, а порід з ним – наша зміна. Мені дуже сподобалося, я навіть сама не знала, що здатна щось подібне творити власноруч. Дякую художникам за цікаву роботу та підтримку. За дні роботи ми стали з ними однією сім’єю».

«Спочатку цей проєкт був викликом для мене, а зараз він є основою моєї діяльності. Робота у проєкті завершилася, але я хочу продовження, – сказала Ксенія Костянець, мисткиня-колажистка. – Мені дуже сподобалося спілкуватися з ветеранами, поважний вік яких, я скажу, абсолютно не відчувався. Це люди з гумором, кмітливістю, завзятістю, жагою до життя. Як же у нас було  весело під час роботи! Я просто заряджалася їхньою енергією! Я навчала ветеранів робити колажі, а вони розповідали мені свої цікаві життєві історії. Ми дуже зблизилися за час роботи».

Участь у проєкті також взяв наш колега Анатолій Андржеєвський, менеджер, інженер автор книжок та художник. Разом із ветеранами підприємства Валерієм Коротченко, Вірою Кузьменко, Людмилою Рашавець та Раїсою Рудчик він представив роботу «Сонце Кривбасу».

«Брати участь у цьому проєкті для мене було  цікаво й приємно, адже я працюю в «АрселорМіттал Кривий Ріг», – сказав Анатолій Андржиєвський. – Ми представили бриколаж – роботу з різних матеріалів. Сонце Кривбасу – воно велике, як наше місто, спекотне, як наше літо і як наша сталь. Але воно не було б таким яскравим, якби не люди. Саме люди рухають на підприємстві усі процеси. Тому у картині так багато фотографій наших працівників. А ще – серветок та прикрас, зроблених руками наших талановитий майстрів та майстринь».

«Я у захват від побаченого, навіть не думала, що таке можуть зробити мої колеги по підприємству, – ділиться враженнями відвідувачка виставки Тетяна Щербіна. – Цей проєкт – це щось неймовірне, такого у нас ніколи не було. Я ще раз зрозуміла, що зараз все змінюється, і ставлення до ветеранів також. Раніше як було, формальна зустріч, чай-кава. А тут тобі – залученість до мистецтва, та ще й багато позитивних емоцій. Мені дуже приємно все це бачити і відчувати. Я тепер добре розумію, чому проєкт має назву «Сонце сходить на заході».

Виставка  проходить в Палаці культури металургів, у новому виставковому просторі/укритті і триватиме до 8 вересня 2024 року.

Побачити її можна по буднях, в суботу та неділю з 12:00 до 19:00.

Вхід для відвідувачів вільний.