Категорії
Новини

«Бо Жінка»: мистецтво лідерства

Жіночий форум «Бо Жінка» вже другий рік поспіль збирає близько 200 жінок-лідерок з «АрселорМіттал Кривий Ріг» та дочірніх підприємств.

Саме лідерство, менторство, здатність втілювати в життя найсміливіші проєкти стали головною темою цьогорічного форуму. І не дивно, адже саме лідерство є одною з головних цінностей і рушійних сил компанії «АрселорМіттал», яка в усіх країнах своєї присутності, на всіх підприємствах підтримує принципи різноманіття та інклюзивності, надає рівні можливості для розвитку і зростання.

І саме на тему лідерства в рамках форуму відбулась панельна дискусія, учасницями якої стали п’ять чудових жінок-експерток, п’ять лідерок, п’ять сильних особистостей – представниці підприємства, бізнесу, громадського сектору, волонтерства. Як жінці досягти успіху, не жертвуючи своєю гендерною ідентичністю? Чи є різниця між жіночим та чоловічим лідерством? Які виклики доводиться долати на шляху до успіху? Ці та інші питання стали темою обговорення. У кожної з експерток є своя історія, свої маленькі і великі перемоги,  якими вони поділилися з усіма присутніми.

Ірина Водоп’янова, заступниця начальника парогазового цеху з ремонтів «АрселорМіттал Кривий Ріг»:

Ірина Водоп’янова

«Якщо чесно, я набагато впевненіше почуваюся в цеху, ніж на сцені. На робочому майданчику я, наче риба у воді. Щодо лідерства, то для мене лідер – це людина, яка веде усіх за собою, показує правильне виконання робіт, веде колектив до здійснення певної мети».

Вікторія Співак, засновниця Адвокатського об’єднання «ЛІГА СОВА»:

Вікторія Співак

«Жінка, яка надихає, підтримує – це і є лідерка. Наприклад, у моїй команді є вимоги щодо професіоналізму та розвитку. Я підтримую жінок у їхньому прагненні розвитку, навчання, спілкування тощо. У лідера також мають бути певні якості характеру: вміння обґрунтувати та відстояти свою точку зору, згуртувати та захистити свою команду, своїх клієнтів – це я говорю як адвокат.  А ще лідеру люди мають довіряти, бо людяність – понад усе». 

Влада Недак, директорка Всеукраїнської жіночої єврейської організації «Проєкт Кешер в Україні», засновниця благодійного фонду «Жіночі можливості в Україні»:

Влада Недак

«Долучившись до єврейської організації у 18 років, я вперше почула про лідерство. Втім, тоді лідери були для нас якимись недосяжними людьми, я маю на увазі історичних особистостей. Мені здавалося, що це просто атланти, до яких ніколи не досягнути. Але, дивлячись на сучасних жінок, дивлячись на жінок на цьому форумі, я знаю, що кожна жінка тут це лідерка. Ми є лідерками на роботі, у своїх родинах, коли щовечора ми підтримуємо своїх дітей, чоловіків. Ми є лідерками зараз, коли підтримуємо наших близьких, які боронять нашу Україну від російської навали. Тому лідерство – це не щось неосяжне. Це те, що ми зараз позиціонуємо і ким ми є кожного дня».

Марина Переверза, фінансовий директор-головний бухгалтер Ливарно-механічного заводу:

Марина Переверза

«Я не поділяю лідерство на жіноче та чоловіче. Якщо ти лідер, ти займеш своє місце у великому колективі. В колективі є люди, які можуть вести за собою, і є люди, які йдуть за лідерами. І це нормально, адже усі ми робимо одну справу. Натомість лідер – це людина, яка ще й несе велику відповідальність за справу і за людей».

Віра Барліт, волонтерка:

Віра Барліт

«В нашій волонтерській команді переважно жінки, серед нас працює лише один чоловік. Можна сказати, що лідерів у нас немає. Хоча точніше – ми усі лідери. Ми, волонтери, робимо одну справу, у нас одна ціль – підтримувати наших захисників. Також наше завдання  – зробити так, щоб було трохи легше і дружинам військових, і матерям. Нам усім треба допомагати, щоб перемогти».  

Цього дня у залі панувала святкова атмосфера. Слова захоплення жінками та привітання з Міжнародним жіночим днем лунали від генерального директора «АрселорМіттал Кривий Ріг» Мауро Лонгобардо, директора з виробництва Миколи Галушкіна, головного інженера адміністрації з виробництва Валерія Ваніна, технічного директора гірничого департаменту Андрія Левицького.

Чудовою пропозицією для учасниць форуму стали мінітренінги з психології та стилю від міжнародної спікерки, мотиватора, психолога Ольги Ботвінової та імідж-стилістки Анни Обертас. А ще наші талановиті та творчі пані мали змогу намалювати свою власну картину-афірмацію на майстеркласі Тетяни Алхімової, яка працює фрезерувальницею РМЦ-2 і водночас є талановитою художницею.

Квіти, музика, лотерея з чудовими призами, прекрасний настрій супроводжували учасниць форуму весь вечір. Кожна на цьому заході знайшла для себе щось корисне та приємне. Захід нагадав усім, що бути жінкою означає мати такі самі права та свободи, як і у чоловіків; вірити в себе і не боятися рухати свою карʼєру вперед; не прикрашати чоловічий колектив, а працювати пліч-о-пліч; бути сестрою, подругою, профі, матір’ю, спортсменкою, художницею. Бути будь-ким. І бути собою. Бо Жінка!

Ірина Скубіліна, начальниця відділу бухгалтерського обліку ПП «Стіл Сервіс»:

«Враження від заходу неймовірні! Мені сподобалося усе: атмосфера свята, букети весняних квітів, які отримала кожна жінка, піднесений настрій, який панував у залі. Зараз, коли йде війна і навколо так багато негативу, добрий настрій є важливим, він надає сил та наснаги. Жінки-спікерки – молодці! Вони поділилися з нами своїми думками у різних сферах, життєвим та професійним досвідом, розповідали і про особисте життя, як, наприклад, наша Марина Переверза. У житті ми її бачили і зосередженою, коли це стосувалося важливих справ, і готовою допомогти, коли це було потрібно. Кожна історія наших жінок-лідерок була по своєму цікавою та повчальною».

Оксана Гаманюк, начальниця відділу з обстеження будівель і споруд експертно-технічного управління:

«Мені пощастило вже вдруге взяти участь у цьому форумі. Я була учасницею і минулого року, коли він проводився вперше. Погодьтесь, нам усім під час війни не вистачає таких заходів. Це можливість побачити одне одного, поспілкуватися, послухати про цікаві речі, щось корисне взяти для себе і просто підняти собі настрій. Я звернула увагу, як уважно жінки у залі слухали наших спікерок. Кожна з них – цікава особистість. Та головне, що багатьох ми добре знаємо, адже вони працюють поряд з нами. Напевне, кожна з нас погодиться, що бути сучасною жінкою та ще й успішною – це дуже складно. Треба всюди встигати, все робити добре, якісно, приділяти увагу родині, дітям та ще й залишатися гарною та доглянутою. Наші жінки чудово з цим справляються, і це дуже добре».

Ольга Іщенко, начальниця групи планування і транспорту:

«Атмосфера на жіночому форумі була чудовою! Варто поглянути на наших жінок – усі гарні, усміхнені, очі сяють. Від наших спікерок ми почули багато цікавих історій. Вони лідерки і ведуть за собою багато людей, відповідають за успіх справ у своїх колективах. Водночас, мені особисто дуже сподобалося, що вони такі ж жінки, як і кожна з нас. Вони турбуються про свої родини, про дітей, вирішують побутові питання тощо.  Слухаючи спікерок, ми надихалися, налаштовувалися на добрі зміни та розуміли, що багато що залежить від кожної з нас.

Ольга Ботвінова, міжнародний спікер, мотиватор, психолог:

«Такі зустрічі завжди надихають мене, заряджають енергією. Моя мотивація – це бачити щасливі очі жінок. Мені хочеться ще більше розповідати про нове, допомагати жінкам відкривати в собі нові грані чарівності, жіночності, краси, стилю, індивідуальності, тобто активувати основні коди суперсили кожної жінки.  Для мене є перемогою, якщо після мого виступу жінки стають впевненішими в собі, якщо на їхніх обличчях з’являється усмішка. Хочеться відзначити, що жінки ваших підприємств особливі. Кожна – лідерка у своїй справі. Це дуже відчувалося. А для мене нові цікаві люди – це нові цікаві ідеї, бо через людей ми духовно зростаємо, надихаємося позитивом, новими проєктами та звершеннями. І які б перешкоди не ставали на нашому шляху, жінки завжди знайдуть правильне рішення, стануть сильнішими та мудрішими».

Наталія Терещенко, начальниця відділу з внутрішніх комунікацій, організаторка форуму:

«Я щиро радію, що цей форум стає традицією. Адже це майданчик для обміну досвідом, ідеями, натхнення, яке дарують наші спікерки. Їхні історії успіху надихають, мотивують, спонукають кожну з нас йти до нових вершин».

https://www.youtube.com/watch?v=RLz3DaqIGKE

Категорії
Новини

На фронті загинув працівник нашого підприємства Сергій Мартинюк

Серце героя зупинилося шостого березня цього року, він загинув у бою поблизу Орлянки Куп’янського району Харківської області.

Сергій Мартинюк був з тих, хто на завод прийшов ледь не зі шкільної парти. Вчився професії вже безпосередньо на підприємстві. Починав з верстатника в РМЦ-1 Ливарно-механічного заводу. Кар’єрний шлях йшов вгору. Згодом його призначили заступником начальника з виробництва РМЦ-3. Він мав безліч перспектив і всі шанси на подальший розвиток, але його життєві плани перекреслила війна.

«Про нашого Сергія можна сказати, що то була світла людина і професіонал, який постійно розвивався сам і сприяв розвитку інших, – говорить начальник РМЦ-3 Андрій Караман. – П’ять  років він пропрацював саме у нашому цеху, встиг стати авторитетом для своїх колег. Він швидко опанував нюанси нашого технологічного процесу, міг дати влучну і вчасну пораду, підтримати, допомогти, підказати. Добрий, відкритий, завжди у гарному настрої, відповідальний, щирий. Ще багато теплих слів можна сказати про цю людину, але, на жаль, він їх вже не зможе почути. У наших серцях завжди житиме пам’ять про Сергія Мартинюка».

У захисника залишилися дружина та троє дітей.

Співчуваємо, шануємо, пам’ятаємо!

Категорії
Новини

Новий «дах» печі витримає будь-яку аритмію

Нове склепіння дванадцятитонної електродугової сталеплавильної печі у фасонносталеливарному цеху ЛМЗ здатне витримати будь-які температурні коливання.

На майданчику в ФСЛЦ розташувалося щось схоже на летючу тарілку. Cклепіння – «дах» печі нагадує космічний апарат. На цю важливу частину постійно впливають високі температури – 1600-1700 градусів, адже саме за таких температур у печі й відбувається плавка. Але не це страшне для неї. «Дванадцятитонка» ФСЛЦ працює лише кілька днів на тиждень. Розігрів-охолодження – ці  аритмічні температурні коливання найбільш руйнівно впливає на склепіння. Раніше його доводилося часто міняти, адже вогнетривка цегла старого зразку не витримувала й 100 плавок.

«У цій печі ми, залежно від номенклатури крупногабаритних відливок, плавимо метал для конусних броней, патрубків, цапф для гірничого департаменту і не тільки, – говорить Андрій Черкасов, заступник начальника ФСЛЦ з технології. – Залучаємо піч і до сумісних плавок з іншими агрегатами для заливання тонажних відливок – понад 30-35 тонн, наприклад, для засипного апарату доменних печей. Але такі масштабні замовлення трапляються не кожного дня, тому піч періодично потрібно зупиняти. Через зупинки в роботі раніше склепіння печі швидко руйнувалося. Вогнетривка цегла старого зразку просто не витримувала коливань. Її перефутерування відбувалось в цеху, і це вимагало коштів та спеціалістів. Зараз у ФСЛЦ залишився один вогнетривник, тому для нас дуже важливо максимально зекономити цей людський ресурс. Тож ми взялися за розв’язання проблеми. В результаті, знайшли інший надійніший матеріал – спеціальну вогнетривку цеглу та почали заливати основу склепіння спецбетоном. Тепер ця вогнетривка стеля впорається з будь-якої температурною аритмією. І це доведено практикою».

Перше пробне склепіння вже відпрацювало понад 115 плавок. А на майданчику ми вже побачили другий – резервний екземпляр.

До підвищення надійності роботи склепіння доклали руку майстер шихтового двору Сергій Кірєєв та вогнетривник Ігор Монастирний, які працювали разом з ремонтною бригадою «Стіл Сервісу». Футерування виконували в цеху, використовуючи придбані сучасні матеріали – вогнетривку цеглу, спецбетон тощо. Результати проведених робіт виявилися настільки вдалими, що в ФСЛЦ вже розмірковують над тим, щоб за таким самим зразком згодом замінити склепіння інших двадцятип’яти- та шеститонних електродугових печей.

Категорії
Наші люди

Казка, що стала реальністю

Наталя Скалига керує дільницею, де гігантські машини стискають атмосферне повітря. Це дільниця компресії повітря кисневого виробництва, що виробляє кисень, а також азот і аргон для наших цехів. Без кисню неможлива виплавка сталі на нашому підприємстві. А ще з повітря отримують газові суміші з екзотичними назвами: неоно-гелієву та криптоно-ксенонову. І перший імпульс у цьому дивовижному перетворенні повітря задають саме Наталя, старший майстер дільниці, та її колеги.

 «На кисневому виробництві працювали мої батьки, – почала розповідь Наталя. – Татко розповідав мені малій, як вони із звичайнісінького повітря, яким всі ми дихаємо, роблять багато цікавих продуктів. Серед них є й кисень, який, крім металургії, ще може рятувати людей у лікарнях. Це все бачилось мені якимось нереальним, казковим, фантастичним! Я мріяла побачити цю казку на власні очі, а якщо поталанить, то й самій взяти в ній участь. І коли  прийшов час обрати професію, я спитала: «Татку, а дівчаток до вас беруть?» І він відповів: «Запросто, доню!»».

Після технікуму Наталя прийшла на кисневе виробництво. За основними професіями вакансій не було. Але дівчині хотілося працювати саме на кисневому. Взяли маляром. Три роки вона фарбувала газові балони, проходила випробування, як власне і буває у казках. А вже після цього стала машиністкою компресорних установок.

«Техніку я люблю з дитинства, – продовжує Наталя. – Обидва моїх сини не втомлюються дивуватися: «Мамо, ти ж дівчинка! У дівчаток розмови про нігтики, війки, косметику, котиків, а в тебе лише про твої залізяки». Кепкують з мами. І водночас допомагають шукати в інтернеті те, що мені потрібно по роботі: засувку-батерфляй, кульовий вентиль та багато іншого. Люблю я свої залізяки. Устаткування у нас вже не нове. Постійно працюємо над тим, щоб воно працювало без аварійних зупинок. Дуже нам допомагає Виробництво світового класу WCM».

Впроваджувати WCM Наталя почала ще машиністкою компресорних установок. Дехто сприйняв систему з осторогою, а дехто й відверто вороже. А Наталі вона зразу зайшла, як то кажуть. Зараз вона керує впровадженням системи на своїй дільниці, надихає колег. Вже впровадили багато проєктів, є хороші результати.

«Ми постійно шукаємо, що б ще покращити, як зробити наші установки надійнішими, а умови праці безпечнішими, – розповідає Наталя. – Модернізували лінію водяного охолодження, і це позитивно вплинуло на процес стискання повітря. Встановили додаткові фільтри – і система охолодження запрацювала надійніше. Зробили додаткову лінію змащування –  зменшилася кількість аварійних зупинок. Приємно, що колеги розуміють користь покращень для кожного. Впроваджуємо їх разом з машиністами компресорних установок Наталею Соловйовою, Ольгою Непорожньою, Дмитром й Олександром Рибалками та іншими працівниками дільниці. Дуже їм усім вдячна, і керівництву цеху за допомогу».

Тут, на виробництві, Наталя знайшла і своє справжнє кохання. Вона тоді працювала машиністкою. Прийшов електромонтер Роман, щоб запустити установку після зупинки. «Почекайте, – безапеляційно зупинила його Наталя. – Спочатку я як технолог обдивлюся все устаткування, перевірю безпеку, а потім вже й запускати можна». Роман не образився. Навпаки, серйозність і рішучість дівчини йому сподобалися. Та й сама Наталя притягувала, мов магніт.

«Рома став заходити частіше, – усміхається Наталя. – Яблучка пішли, цукерочки, квіточки, інші прояви уваги. Закохалися. Почали зустрічатися. А згодом одружилися. Він зараз кулеметник, вже два роки на «нулі». Пішов добровольцем. Пишаюсь ним і хвилююся кожної хвилини. Ми ж з колегами одразу почали волонтерити. Закривали консерви. Робили окопні свічки. Маскувальні сітки плетемо й зараз. Дівчата в’яжуть теплі носки, шапки, шарфи. Дуже багато бачу зажурених жіночих очей: на підприємстві, на міських вулицях, у транспорті. Воюють чоловіки, сини, кохані хлопці. Особливо прикро бачити сумні жіночі очі напередодні Жіночого свята. Не хочу, щоб так було. Хочу звернутися до чоловіків. Приділяйте жінкам увагу. Усміхайтеся, пропонуйте місце в транспорті, даруйте квіточку на вулиці… Усміхніть їх, і в місті посвітлішає від жіночих усмішок. Вітаю всіх жінок, всіх дівчат із нашим Святом! Тримаймося і допомагаймо нашим захисницям і захисникам! Ми обов’язково переможемо!»

Категорії
Новини

На полі бою загинув наш колега Євген Грищук

Свій останній бій Євген прийняв у населеному пункті Водяне Донецької області.

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Євген Грищук працював електрозварником ручного зварювання в доменному цеху № 1.  

«Жоден ремонт доменних печей, різних металоконструкцій цеху не обходився без Євгена, – говорить механік доменного цеху № 1 Анатолій Науменко. – Він добре знав свою справу, був уважним, акуратним, сконцентрованим, що дуже важливо для електрозварника. Свою роботу Євген виконував на совість. У цеху він працював понад 10 років, тож мав значний досвід. Євген міг знаходити спільну мову будь з ким, цьому сприяв його урівноважений характер. Він був доброю людиною. Любив рухатись вперед, навчатися, розвиватися. В усіх справах він прагнув досконалості, йому все було небайдуже. Тому, коли прийшов час стати на захист України, він ані хвилини не вагався. Важко казати про Євгена у минулому часі. Втрачати гарних людей – завжди важко».

Євгена Грищука призвали на військову службу у березні 2022 року, у перші дні повномасштабної війни. Він боронив Україну у якості солдата-гранатометника механізованого батальйону.

Колектив підприємства висловлює щирі співчуття родині, друзям та близьким Євгена Грищука.

Вічна пам’ять Герою!

Категорії
Наші люди

Жінка, яка вміє бачити в житті плюси

«Бути впевненою у своїх силах, знаходити позитив у всьому, не дозволяти сумнівам сповільнювати рух життя, а випробування вважати цінними уроками». Це співпадає з життєвими принципами Вікторії Яблонської, операторки пульту керування агломераційного цеху № 2, яка вміє в будь-яких ситуаціях бачити плюси.

«Коли вдома хочеться на роботу і навпаки – це про мене, – усміхаючись, говорить Вікторія Яблонська. – Я люблю свою роботу, свій цех, незважаючи на те, що працювати там, як кажуть, далеко не мед. Я люблю спілкуватися з нашими людьми, адже кожен з них – це професіонал та чудова особистість. Я люблю радіти кожному дню, адже він завжди приносить щось нове».

Не пироги випікає, а агломерат спікає

На роботі Вікторія Яблонська веде процес спікання агломерату. За цією загальною фразою стоїть копітка робота, яка передбачає не тільки управління обладнанням, а й володіння інформацією про те, що відбувається на усіх дільницях цеху. Наприклад, кому потрібна допомога електриків, механіків, слюсарів.

«Перед моїми очима – усе обладнання цеху. Я спостерігаю, як відбуваються виробничі процеси, як працюють агрегати тощо. Бачу все це на спеціальних електронних схемах та моніторах, – продовжує Вікторія. – Зазвичай, все працює стабільно, бездоганно. Але якщо стається якийсь збій, я одразу це бачу і беру участь в оперативному відновленні технологічного процесу. Звісно, я працюю не сама. Наша команда складається зі старшого агломератника, начальника зміни, майстрів, спеціалістів різних ланок. Кожен на своєму місці, але ми діємо, як єдиний організм».

За освітою Вікторія будівельник. А, наприклад, під час декретної відпустки підробляла… молодшою хірургічною медсестрою в операційній однієї з лікарень міста. Та вона знала, що усе це було тимчасовим. Коли прийшов час серйозно визначатися з роботою, життя привело Вікторію саме до аглоцеху № 2.  

Спочатку було важко, навіть плакати доводилося. Та згодом поринула у професію, її нюанси, відчула допомогу та підтримку колег, і справи, як кажуть, пішли вгору. Попрацювати довелося майже на усіх дільницях цеху. Вікторія жартує, що лише агломератником у цеху не була, хоча принципи й цієї професії теж знає. Останні п’ять років вона працює оператором пульту керування АЦ № 2.

Найскладніша зміна

«Вона була у моєму житті 24 лютого 2022 року, витираючи сльози, говорить Вікторія Яблонська. – Вороже вторгнення навіть обладнання цеху відчуло, почало показувати характер. Пам’ятаю, що нам трьом – мені, начальнику зміни Сергію Шишці та старшому агломератнику Максиму Осіпову – довелося багатенько побігати, щоб відновити роботу. Ми так цим захопилися, що навіть вибухів не чули. Зайшов механік цеху Юрій Мокряк, і ми помітили, що з ним не все гаразд. «Ви що, нічого не знаєте? Війна, на нас росіяни напали. Київ, Харків, Одесу, Кривий Ріг бомблять», – сказав він. У нас був шок, стало лячно. Ми не знали, як нам далі діяти, що робити. Вже згодом ми брали участь у зупинці цеху, чергували, щоб наглядати за обладнанням. Знаєте, коли цех не працює, мовчить, ця тиша дуже виснажлива для усіх, хто звик, що навколо все гуде та гуркоче. Як же ми раділи, коли отримали наказ знову запускати цех до роботи! Для мене за час війни це був один із найприємніших моментів у житті. Зараз працюю спокійно і молюся за те, щоб все гаразд було з моїм старшим сином Артемом, який зараз зі зброєю у руках захищає Україну. Мене підтримують мій чоловік Олександр, який теж військовий, прикордонник, а також молодший син Назар, він ще вчиться у школі».

Родина, колектив АЦ № 2, улюблена робота – усе це підтримує Вікторію, наповнює її  життя сенсом та яскравими емоціями. А ще наснаги та позитиву їй надає вишивка. Вікторія вишиває рушники, сорочки. Щоб вдосконалити майстерність, нещодавно записалася на курси української вишивки. Весна у неї асоціюється із квітами, сонцем, надією на краще. Вікторія хоче, щоб і ця весна була такою. Головне – вірити у Перемогу, наш народ, у ЗСУ і за будь-яких обставин завжди залишатися на позитиві.