Відтепер ремонт шахтного транспорту та «медогляд» електровозів та вагонеток проходитиме у сучасному підземному депо на глибині 1135 метру.
Нещодавно майже усі ремонтні роботи, техогляди та передзмінні огляди шахтного транспорту на горизонті 1135 метру відбувалися у тимчасовому гаражі. Його розміри дозволяли одночасно оглядати лише одну одиницю транспорту. А потреба була у декількох одночасно. І через це виникали незручності та затримки у роботі гірників. Над розв’язанням цього питання працювали давно. На жаль, свої корективи внесла війна, яка змусила шахтарів пригальмувати з цим. Та, незважаючи ні на що, підземне депо запрацювало! Подібних йому за розміром, оснащенням та комфортом у шахтоуправлінні немає.
«Уявіть собі під землею депо 50 метрів завдовжки з двома під’їзними коліями, сучасними робочими місцями для ремонтного та обслуговуючого персоналу, – розповідає заступник головного інженера ШУ з підземного виробництва Олександр Петровський. – Тут зручно розташувалися різноманітні вантажопідіймальні механізми: таль на 3,2 тонн, дві кран-балки на 10 тонн, а ще – оглядові ями для обслуговування підземного транспорту. Робочі місця персоналу – столи для зварювання зі зварними апаратами та свердлувальні верстати, вироблені з дотриманням усіх норм з охорони праці. Наприклад, пил та випаровування від зварних робіт на зварних столах одразу прибираються витяжками сучасної аспіраційної системи, а якщо роботи проходять у ремонтній ямі, то до неї підтягується витяжка з гофрою. Ремонтний персонал має можливість вимити руки гарячою водою, тримати свої місця чистими та прибраними. Все тут створено з турботою про безпечну та комфортну роботу ремонтників, адже відтепер ми маємо сучасний підземний «автосервіс» для шахтного транспорту».
Аби побудувати цю підземну СТО, довелося вийняти 2800 кубометрів гірничої маси. Щоб вирівняти підлогу та нерівності на робочих місцях, використали 300 кубометрів бетону. А щоб депо було безпечним, змонтували 30 тонн металоконструкцій, проклали 1500 метрів кабельної продукції. Наразі у депо світло, наче вдень, завдяки 100 змонтованим світильникам. У підземному гаражі встановлено 50 одиниць ремонтного обладнання, це дозволяє швидко та якісно виконувати ремонтні, профілактичні та оглядові роботи, як то кажуть, «не відходячи від каси» – на горизонті 1135 метрів. На будівництво підземного депо контактних електровозів та ремонту вагонеток було витрачено 23 млн гривень.
У цій шахтній кліті щозміни на глибину до 1045 метрів спускаються близько 80-ти шахтарів.
Виконавши виробничі завдання, вони цим самим транспортом повертаються на поверхню. Дві зміни на добу – загалом 160 наших працівників. Двоє ж шахтарів спускаються вниз перед кожною зміною, але їдуть не всередині кліті, а на її даху. І це не якісь вибрики, а дуже серйозна робота. Від цих двох залежить життя багатьох людей.
Кремезний високий чоловік – підземний кріпильник шахтоуправління Юрій Кононенко. Саме він щозміни прямує на даху кліті до земних надр. Цю дорогу на глибину у шахті називають дорогою життя. «На мені і моєму напарникові Івані Максименкові – відповідальність за життя багатьох колег, – говорить Юрій. – Кліть переміщується вниз-вгору по своєрідних рейках, які називаються провідниками. Ми спускаємося донизу зі швидкістю 0,3 метри на секунду, щоб добре розгледіти стан провідників. Якщо є дефекти, то ми їх усуваємо. А паралельно слідкуємо за станом клітьових балок та стінок шахтного стовбура. Вони забетоновані, і дуже важливо, щоб бетон не розломився і каміння не полетіло на голови людей».
Робота у Юрія й Івана дуже небезпечна. Адже коли вони спускаються на даху, коли ремонтують елементи кліті, то під ними – до 1045 метрів простору для вільного падіння. Тому надійний перевірений запобіжний пояс кожному з них необхідний. «Закріпився карабіном за спеціальні конструкції кліті – і відчуваєш себе впевнено, – розповідає Іван Максименко. – Надійний пояс завжди врятує. Також уважно дивимось під ноги, бо шахта – це завжди волога, а отже слизькі поверхні. Окуляри та інші засоби індивідуального захисту використовуємо обов’язково. Шахта – це завжди небезпечно, і від виконання правил безпеки залежить життя».
8 червня 2023 року загинув сержант, бойовий медик механізованого взводу Юрій Плужник.
До призову на військову службу у березні 2022 року Юрій працював газорятівником газорятувальної служби департаменту з охорони праці та промислової безпеки «АрселорМіттал Кривий Ріг». Юрій загинув під час бойових дій біля Часового Яру Донецької області.
Як розповів начальник газорятувальної служби Сергій Леонов, Юрій Плужник був одним з кращих рятівників ГРС: «Юра був рятівником від Бога. 23 роки він працював у нашому підрозділі. На війні ж рятував поранених бійців. Порядний, принциповий, щирий, відвертий, Юра завжди був готовий прийти на допомогу, досконало володів професійними вміннями й навичками. Він користувався незаперечним авторитетом, повагою у колег. Він з тих, про кого кажуть – незамінний. Це непоправна втрата для нас».
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям, колегам захисника України Юрія Плужника.
З початку 2023 року в шахтоуправлінні гірничого департаменту впроваджуються кілька нових підходів, спрямованих на підвищення рівня безпеки праці.
Працівник має дотримуватися правил безпеки не через страх покарання, а тому що свідомо вирішив берегти своє життя та життя колег. А управління охорони праці та промислової безпеки концентруватиметься не на покараннях, а на допомозі в організації безпечної праці. На цих засадах формується культура безпеки праці на підприємстві.
«Це має допомогти досягти нульового травматизму, – пояснює провідний інженер з охорони праці Артур Воловик. – Для цього фахівці з охорони праці гірничого департаменту по-новому визначають всі ризики. Виробничі процеси розкладаємо на етапи: визначаємо ризики перед роботою, у процесі та на заключній стадії. Виробництво небезпечне, і повністю прибрати ризики не вийде. Але мінімізувати їх, вжити безпекових заходів – це означає організувати безпечне виконання робіт. Небезпеки через несправність інструментів чи зношеність засобів індивідуального захисту працівник може подолати й сам. А от проблеми пошкодження захисної огорожі чи розриву тросу аварійної зупинки вирішує вже майстер з підключенням відповідних ремонтних служб».
Ще одна форма роботи – тестування на знання правил. Працівниками управління ОП і ПБ для кожної з професій розробили тести. Замість нудних екзаменів – лише 10 питань на знання основної інформації з інструкцій з ОП.
Наталя Ткачук працює за професією з екзотичною назвою стовбуровий підземний. «Я відповідаю за безпечний спуск шахтарів у шахтній кліті, – розповідає Наталя. – Кліть доставляє людей на різні горизонти, найглибше – на 1135 метрів. Я подаю сигнали машиністу кліті. Від моїх знань та вмінь залежить не лише моя особиста безпека, а й безпека ще десятків колег. Тож перевірка знань дуже важлива, адже людській пам’яті властиво забувати. Я здала тест ще на початку року. Питання найважливіші: як підготувати робоче місце, як діяти у надзвичайних ситуаціях тощо. Такі перевірки допомагають триматися в тонусі. А для керівників і фахівців з ОП – це ще й підказка, у яких конкретно знаннях є пробіли».
Про нові підходи висвітлення питань безпеки на змінно-зустрічних зборах ми вже писали. В підрозділах ШУ фахівці з ОП і ПБ також беруть участь у цих зборах. «Намагаємося розповідати швидко й зрозуміло, заряджати шахтарів позитивом, – усміхається Артур Воловик. – Особисто я спілкувався з людьми на багатьох дільницях: підйому, тепловодогазопостачання, внутрішньошахтного транспорту та інших. Скажу відверто, не скрізь нас одразу сприймають позитивно. Часто доводиться бути справжнім психологом, бо війна, негативні новини тощо. Дехто навіть став сумніватися у доцільності знань та дотримання правил. Мій більш ніж 20-річний досвід допомагає. Аргументую тим, що якщо не дотримуватись правил, то буде хаос. Чи сподобається нам, якщо машиніст пасажирського поїзду перестане дотримуватися графіку? Або лікар, який замість прийому хворих поїде на вечірку? А хаос у сфері безпеки – це травми та смерті. Люди розуміють, ставлення змінюється, і це дуже добре».
Три екзаменаційні сесії, сотні годин вивчання англійської мови, декілька виробничих інтенсивів, понад 30 виробничих екскурсій і ось він, кульмінаційний момент – наші студенти проходять стажування на виробничих дільницях, в цехах та підрозділах «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Два роки тому «АрселорМіттал Кривий Ріг» взяв на себе зобов’язання підготувати покоління металургів нової формації та працевлаштувати молодих фахівців. За цей час в Україні все дуже змінилось, відповідно змінилась і програма навчання студентів. Проте навіть попри війну на виробниче стажування вийшов 91 студент.
– Наша мета – сформувати постійний кадровий резерв підприємства через взаємодію з навчальними закладами та молоддю. І сьогодні найголовнішим досягненням є те, що більшість з молодіжних проєктів не припинили своє існування у воєнний час. Трансформувались, адаптувались, але не зупинились. Враховуючи ситуацію в країні та потреби бізнесу, ми робимо усе, щоб утримати трудовий потенціал в регіоні. Віримо в нашу молодь! – сказала Ірина Рябінкова, керівниця відділу з розвитку молодіжних проєктів та взаємодії з навчальними закладами.
– «Нову фабрику» можна справді назвати проєктом швидкого реагування. Ми починали під час пандемії. В нас був чіткий план дій та подій, а потім в наше життя увірвалась дистанційка, а далі повномасштабна війна. Ми вийшли за межі огрудкування, до початку другого року навчання провели десятки годин діалогів з університетами, та все ж внесли зміни в програми навчання і розширили їх майже вдвічі. Наші студенти стрімко долали всі навчальні виклики, вивчали збільшену інформацію онлайн, вдома. А оскільки військова адміністрація не дозволяла проводити пари очно або хоча б у змішаному форматі, ми шукали варіанти – як надати студентам практичні навички. Робота більшості цехів «АрселорМіттал Кривий Ріг» була призупинена, і ми використали ці майданчики як альтернативу лабораторіям в університетах. Викладачі писали нам чітке технічне завдання, що потрібно продемонструвати студентам, а ми підбирали схоже обладнання та запрошували їх на підприємство і, звичайно, залучали експертів з цехів, – сказала Анна Велика, фахівчиня відділу з розвитку молодіжних проєктів та взаємодії з навчальними закладами.
Понад 130 годин пошуку місця стажування для кожного студента та челендж зі співбесід, щоб кожен був на своєму місці, розвивався й досягав нових висот. У підсумку гірничий департамент обрали 33 студенти.
– Стажування стало моїм логічним продовженням навчання в університеті, а також у проєкті «Нова фабрика». Я навчаюсь на спеціальності «Гірництво» в Криворізькому Національному Університеті. З дитинства я завжди мріяв побачити великі вантажні автомобілі. Зараз у мене є така можливість оглядати ці автомобілі щодня, – каже Вадим Оболоник, фахівець (стажер) технічного відділу гірничотранспортного цеху.
Студент почувається в цьому цеху, як риба у воді. Щоб встигати працювати й навчатися, Вадим звернувся до викладачів університету й зробив собі індивідуальний графік навчання, який дозволяє йому виконувати свої домашнє завдання, лабораторні, практичні роботи або самостійні завдання після роботи.
Вадим Оболоник
Найбільше студентів, а саме 37, проходять стажування на металургійному виробництві, тому часто зустрічаються під час роботи вже як колеги.Окрім отримання професійних навичок в цехах, студенти додатково вивчають технічну англійську та відвідують тренінги, що допомагають розвиватись у робочому середовищі. – Завдяки теоретичним знанням з університету та практичним навичкам зі стажування я переміг у міському електротехнічному конкурсі. Я не зупиняюсь на цьому і вивчаю англійську мову для вступу на магістратуру та подальшого кар’єрного зростання. Для мене класним бонусом стало те, що я стажуюсь разом зі своїми одногрупниками та друзями, – сказав Гліб Власюк, електромонтер (стажер) з ремонту та обслуговування електроустаткування.
Гліб Власюк
Ще 21 студентів обр інші напрямки роботи на підприємстві.
– Я проходжу стажування у департаменті автоматизації. Мені дуже подобається, тому що це гарна можливість для саморозвитку і для загального розуміння, як працюють великі підприємства в цілому, що ти можеш зробити, яку роль відіграєш. Кожна людина, яка хоче зв’язати своє життя з програмуванням або автоматизацією, точно повинна йти на автоматизацію в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Тому що тут ми робимо дійсно необхідні речі. Наприклад, для контролю температур на доменній печі люди використовують графіки, які ми створили. Тобто це не просто якась робота, яка нікому не потрібна, її використовують прямо зараз. Ще особисто можу сказати, що мені дуже подобається їдальня, вона тут ТОП. Дуже класно годують і, до речі, дешево. Я рекомендую булочки з кокосом, з вишнею і з банановою начинкою, – Єлизавета Пасічна, фахівчиня (стажерка) відділу розробки інформаційно-керуючих систем департаменту автоматизації технологічних процесів.
Єлизавета Пасічна
Вже зовсім скоро студентів чекає захист дипломних робіт та випускний з проєкту. Слідкуйте за усіма подіями у соцмережах компанії.
Неговіркий, спокійний та досвідчений майстер зварної справи електрозварник Руслан Бортюк– справжня гордість цеху металоконструкцій Ливарно-механічного заводу. Йому довіряють найскладніші замовлення, і він лускає їх, наче горішки, говорять у цеху. У цьому році електрозварника нагороджено званням «Честь та гордість ЛМЗ».
Багато років тому вибір Руслана припав на професію електрозварника. І не те щоб це була мрія всього його життя, та з роками виявилося, що це була його доля.
«Коли я починав вчитися на зварника, то навіть не уявляв, чим буду займатися, – говорить Руслан Бортюк. – Для мене це було, наче плисти за течією. Пішов туди, куди й більшість хлопців йшли навчатись. А тепер розумію, що це саме моя справа. Нелегка, відповідальна, але моя, бо вона мені до душі».
Аби стати досвідченим зварником, треба працювати роками. А коли ти отримаєш персональне клеймо (твій власний особистий знак – підтвердження найвищого рівня майстерності), то маєш право вважати себе справжнім віртуозом у цій справі. Деякі зварні з’єднання взагалі може виконувати лише зварник з клеймом.
«За ці роки я працював над багатьма різними замовленнями. Ось зараз, наприклад, ми виготовляємо борти для коксовозу, який збираємо практично з нуля. Раніше зварював підкранові та кранові балки, ротори – асортимент чималий. Зварювати доводиться інколи сидячі, інколи лежачі, під різними кутами нахилу, на висоті, але це мене й тримає у формі, – усміхається Руслан. – Професія зварника вимагає певної фізичної сили та витривалості, гостроти зору та тонкого сприйняття кольорів, гнучкості та рухливості рук, ніг і усього тіла, гарного вестибулярного апарата. Ти маєш бути у формі і завжди дотримуватися норм та правил охорони праці, адже легковажності зварювання точно не вибачає».
Фахівці говорять, що електрозварник повинен мати розвинену просторову увагу та технічне мислення, бути врівноваженим та прискіпливим до дрібниць. Це все наче списано з Руслана Бортюка, говорять у цеху. Його наче нічим й не проймеш, доля його не зігне.
«Зараз нам всім працювати складніше. Але ми в цехах, а хлопці – на передовій. Вони нас захищають, незважаючи ні на що. Ми не можемо їх підвести, кожен з нас повинен викладатися на повну на своєму фронті, я постійно говорю це своїм синам, – розповідає Руслан. – Моя відзнака «Честь та гордість «ЛМЗ» – це відзнака моїх колег по цеху та колег-захисників теж. Вірю, що з кожним роком майстрів та віртуозів в цехах буде все більше та більше. Тільки скоріше б ми здобули Перемогу і хлопці повернулися додому та на рідний завод».
