Позначка: День святого Валентина

Категорії
Новини

Даруємо сердечне тепло

З нагоди Дня усіх закоханих учасники молодіжного проєкту 3Dільниця дарували працівникам «АрселорМіттал Кривий Ріг» валентинки з приємними побажаннями.

День святого Валентина – сьогодні вже не просто свято закоханих, це ще й чудовий привід подякувати тим, хто поруч за увагу та турботу, особливо в наш непростий воєнний час. Щоб подарувати гарні емоції якомога більшої кількості людей, учасники молодіжного проєкту 3Dільниця провели «сердечну акцію» у виробничих підрозділах «АрселорМіттал Кривий Ріг». Для наших колег у цехах вони розробили спеціальні інтерактивні постери зі сталевим серцем та теплими словами вдячності, написаними на відривних листочках-валентинках.

«Дякую, що ти поруч», «Нехай цей день принесе тобі гарний настрій», «Радий працювати з тобою». Ці та інші побажання на постері одразу привернули увагу працівників підприємства. Люди усміхалися, обмінювалися побажаннями, цікавилися молодіжними та дитячими заходами, які проводяться на підприємстві.

«Триває звичайний робочий день, настрій буденний, аж раптом – така приємна несподіванка. Здається все просто – ти береш привітання зі святом, читаєш побажання, а насправді це круто підіймає настрій, і все навколо неначе розфарбовується у яскраві кольори», – ділиться враженнями електромонтер конвертерного цеху Вадим Арсентьєв.

«У нашій молодіжній спільноті завжди цікаво, адже учасниками є вмотивовані, захоплені своєю справою люди, – говорить учасник проєкту 3Dільниця Валерій Федорченко. – Така акція до Дня святого Валентина – це увага до кожного з нас, привід усміхнутися, відчути атмосферу свята та зрозуміти, ти – не один!».

«Ми хочемо додати трохи тепла в наші робочі будні, підняти настрій людям та показати, що молодіжка цінує кожного спеціаліста, кожного працівника. А ще ми прагнемо долучити до нашої спільноти якомога більше людей, адже в 3Dільниці завжди весело, круто, пізнавально. Доведено, що позитив долає час і кордони, надихає на успіх, тому ми впевнені, що ця святкова акція-привітання подарує працівникам підприємства нові емоції та творче натхнення», – сказала Вікторія Коцуба, менеджерка з розвитку молодіжних проєктів «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Категорії
Наші люди

Два крила родини майстрів

Чи може людина обійтися без кисню, без їжі, без води, без сну? Ну, що за запитання, звісно, що ні. А в родині Олени та Дмитра Вавренюків не можуть обійтися ані дня одне без одного. Разом вони не лише вдома, як родина, а ще й на роботі, як колеги, а по життю – як найрідніші люди і найкращі друзі. 19 років разом.

Думки психологів розподілилися у тому, чи краще разом схожим особистостям, чи протилежностям. У родині Вавренюків Дмитро та Олена зовсім різні, але мають багато спільного. Історія їхньої родини почалася ще під час навчання у Металургійній академії. Вони обидва опановували «Ливарне виробництво чорних та кольорових металів». Дмитром захоплювалися майже усі дівчата на курсі – красень, спокійний, модний, веселий. У нього тоді у єдиного в групі був мобільний телефон – на ті часи це було дивом, він добре розбирався у комп’ютерах. Олена ж була чи не найперша «заводила».

«Я сидів позаду Олени на парах, – розповідає Дмитро. – Не помітить і не відчути її енергію було просто неможливо. Та й списував у неї, чесно кажучи. Вона була яскравою. Але тоді ми ще були молоді, тож протягом навчання то сходилися, то розходилися. Я ще не уявляв, що не зможу без неї ані дня. А зараз, після спільних 19 років, я впевнений, що зробив тоді правильний вибір. Я й зараз кохаю її, от не прийшла звичка, як то кажуть, а залишилося саме кохання. Воно є серцем нашої родини».

По завершенню вишу Олена та Дмитро розійшлися, але довго не витримали, і коли влітку Олена відпочивала на морі з сестрою отримала смс від Дмитра. Почалося листування, і швидко пара знову зійшлася.

«Ой, Дмитро, як дорогий коньяк – з кожним роком стає все кращим і кращим, – усміхається Олена. – Він надійний, яскравий, привабливий, добрий. Я йому й зараз компліменти не втомлююся говорити. Ми все разом робимо. Все плануємо. Я, звісно, пані імпульсивна, а він фундаментальний, все у нього по поличках.  Все зробить і на роботі, і вдома. Господар, одним словом. Але це почалося не одразу. Він дуже змінився, коли ми вирішили зробити свою першу глобальну покупку – машину. А до того було все, молоді ж були. Та найцінніше, що ми не можемо одне без одного. Ми як два крила, без яких жоден птах не полетить».

Олена та Дмитро працюють зараз майстрами у фасонно-сталеливарному цеху ЛМЗ. Роботу свою люблять, у них багато спільних робочих задач, тож завжди є про що поговорити і з ким порадитися. Як і в кожній родині буває всяке. Буває й сваряться, але це не надовго, говорять вони.

«А що, я ж завжди права? – говорить Олена. – І він не хоче визнавати, от тоді я починаю ображатися, мовчу, дуюся, але надовго мене не вистачає. Та й Дмитро знає чим мене порадувати – шубою, наприклад (усміхається). Але мій «шубний» парк невеликий (сподіваюсь, що це говорить, що глобальних сварок у цій родині небагато – авт.). Та й зазвичай намагаюся чимось порадувати Дмитра. А якщо відверто, то щоб зберегти родину, треба говорити про все і чесно. Треба довіряти одне одному, адже довіра завжди будується на чесності. Ну, і кохання – то незамінний компонент щастя будь-якої родини. У нас воно вже 19 річної витримки!»

За свій подружній шлях родині довелося пережити чимало. Складний вибір постав перед ними у лютому 2022 року.  Їхати чи залишитися? На сімейній нараді вирішили залишитися, бо це рідна земля, та й не уявляли, як можна розлучатися? Тому разом і працювали, майже не зупинялися, навіть коли тимчасове зупинилося підприємство, то у ФСЛЦ виготовляли лавки для сховищ міста та заводу. І в горі, і в радості разом – це про родину Вавренюків.

Рецепт успішного сімейного життя від Олени та Дмитра – дослухайтеся одне до одного, довіряйте, підтримуйте, шукайте компроміс та майте одні на двох – кохання та мрії. До речі, ми провели тест – попросили Олену та Дмитра написати найбільше (окрім Перемоги, звичайно) спільне бажання. Вони писали про це окремо, не дивлячись одне на одного. І що за диво? Слово в слово однакове! А про що ж це бажання? Вірю, що ми ще напишемо про це обов’язково, коли воно здійсниться. Бо коли в унісон б’ються два таких потужних серця, коли так палають очі, то неможливе обов’язково перетворюється на реальність. Не вірите? Спитайте в Олени та Дмитра Вавренюків.

Категорії
Наші люди

«До мене на роботу прийшла Любов»

Усміхаючись, говорить Сергій Орищенко. Зі своєю дружиною Любов’ю Орищенко вони виросли неподалік одне від одного, але зустрілися та об’єднали свої долі – на коксохімічному виробництві «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Сергій, вже мав 19-річний стаж на КХВ, був досвідченим машиністом електровоза гасильного вагона коксового цеху № 1, працював на коксових батареях №№ 3, 4. Справа серйозна, вимагає глибоких знань, вмінь, значної уваги. Та того дня його увага зосередилася на новенькій дівчині, яка прийшла працювати до їхнього колективу. Красива, усміхнена, весела, щира – від неї наче ниткою протягнулася до Сергія якась особлива, позитивна енергетика. Сергію одразу захотілося підійти до неї та познайомитися. І тут – несподівано відповідальний момент – дівчину призначають до нього в учениці. А звати ученицю – Любов.

«Того дня мені всього було забагато: емоцій від нової роботи, людей, робочої обстановки, побоювань, а чи зможу я і, звичайно, сподівань, що все буде добре, – згадує Любов Орищенко. – У кабіні електровоза мене зустрів Сергій. Він був такий серйозний, мене вже попередили, що він у цеху один з найкращих машиністів електровоза. Але його очі дивилися тепло, і я одразу заспокоїлася. Потім з’ясувалося, що у нього ще й прекрасне почуття гумору. З ним працювалося легко та просто. Навіть пожалітися йому можна було. Він все вислухував, давав поради. Наставник з Сергія вийшов чудовий, він все зрозуміло пояснював, розповідав, що до чого. Одного разу ми з ним стояли у башні під час гасіння коксу, і вже збиралися їхати. Я кажу: «оп, поїхали». І в цей момент ми рушили з місця. Розумієте, так збіглося. Сергій подивився на мене, і запропонував їхати далі разом з ним, тільки вже по життю».

«Люба одразу зачепила мене своєю відкритістю та щирістю, – говорить Сергій. – До того ж у нас виявилося багато спільного, ми обидва з села, я з Радіоновки, а Люба з Новоганнівки. Я добре знаю це село, їздив до нього, а бачите, жодного разу її там не зустрів. Нас познайомила робота, життя підхопило. Тепер ми разом виховуємо двох донечок, Ксюшу та Анну. До речі, Ксюша дуже любить техніку – машини, мотоцикли. Разом ми збираємо маленькі іграшкові машинки. Отже, у нас вдома ще й елітний автопарк (сміється). Напевне, любов до техніки у Ксюши від матусі, адже наша мама – чудова водійка! Люба знається на усіх марках авто, як на легкових, так і на вантажних. Я теж добре почуваюся за кермом».

У родині Орищенків є і спільне захоплення – це подорожі Україною. Будь-яке свято, день народження, ювілей, а також день усіх закоханих вони намагаються відзначити у дорозі. Та й просто у свій вихідний можуть сісти до авто, поїхати до іншого міста кави попити. Родина була у Дніпрі, Кропивницькому, Миколаєві, Жовтих Водах тощо. Планували подивитися Кременчук, але не доїхали. Місто було під ракетною атакою росіян, запах від згарищ відчувався ще здалеку. Орищенки доїхали до Александрії, побували у їхньому парку, погуляли вулицями міста.

«Зараз, на жаль, не до подорожей, війна не дає. А так хочеться, сісти в машину, і з вітерцем, до нових відкриттів, – говорить Любов. – Хочеться, щоб наша земля нарешті стала вільною, не здригалася від вибухів, щоб ми щоразу не хапалися за телефони, щоб дізнатися, як там діти. Знаю, це не святкова тема, але зараз це наше життя. Для нас з Сергієм наша родина – це цілий світ, де панують мир, любов, злагода, повага, взаєморозуміння. Як би зовні страшно не було – родина завжди зігріє, наповнить гарним настроєм та налаштує на настрій де все буде добре!».

Категорії
Новини

Унісон закоханих сердець

У лютий місяць зими навіть холоди відступають, коли за справу береться той, хто дарує людям кохання. І саме в цей місяць відзначають  День святого Валентина. Це свято до якого кожен ставиться по-своєму, але от чому не заперечиш – кохання дає сили жити, надихає, підтримує і є оберегом кожної родини. Що ми знаємо про День Святого Валентина, коли це свято почали відзначати в Україні, яка його історія та легенди, пов’язані з ним? Цікаво? Тоді – читайте!

Від легенди до сучасності

Корені Дня святого Валентина сягають ІІІ століття нашої ери, за часів правління римського імператора Клавдія II Готського. Тоді імперія вела виснажливі війни, а правитель вважав, що з неодружених чоловіків виходять кращі солдати, бо їх ніщо не тримає вдома. Імператор видав указ, яким забороняв воїнам одружуватися. За легендою, єпископ з міста Терні Валентин не погодився з цим законом. Таємно він продовжував вінчати закоханих. Коли войовничий імператор дізнався про це, єпископа схопили та засудили до страти. Виконання вироку призначили саме на 14 лютого. Перед смертю священник написав листа доньці тюремника, в яку був закоханий, підписавши: «Твій Валентин». Вважається, що це і дало початок традиції валентинок.

А от перші валентинки – рукописні записки з віршами, почали з’являтися набагато пізніше – у XVI столітті. Вже у XIX столітті їх почали масово друкувати в Англії та США.

Поетичного забарвлення 14 лютого набуло завдяки поемі Джеффрі Чосера «Пташиний парламент». У ній цей день пов’язується з птахами, які обирають собі пару, що метафорично підкреслило ідею кохання та закріпило за цим днем назву Дня усіх закоханих.

В Україні День святого Валентина набув популярності у 1990-х роках, після розпаду СРСР. Саме тоді західні традиції почали заходити в країну, як свіжий вітер змін. Свято одразу прижилося, набуло великої популярності та справжнього українського колориту. Сьогодні закохані пари часто дарують одне одному вишиті серця, а валентинки оздоблюють народними орнаментами. Дівчата ворожать на судженого, а потім поспішають на тематичні вечірки, флешмоби або концерти, де співають та говорять про кохання.

А що нам кажуть науковці?

Ми неодноразово чули, що серця закоханих б’ються в унісон. Науковці з Єврейського університету в Єрусалимі вирішили дослідити, чи справді це так. У цьому дослідження взяли участь понад 140 добровольців. Науковці вивчали синхронізацію їхнього дихання, серцевих скорочень та інші індикатори, які відображають фізіологічний стан закоханої людини. В результаті експерименту науковці визначили, що твердження про те, що серця закоханих б’ються в унісон, не є романтичним міфом. Це має під собою наукове підґрунтя і вказує на глибокі зв’язки між людьми, які взаємно приваблюють один одного.

В Україні під час повномасштабної війни День усіх закоханих набув ще глибшого сенсу. Пари не просто вітають одне одного, а ще й донатять на ЗСУ та усіляко підтримують наших захисників, своїми діями доводячи, що 14 лютого не просто чергова святкова дата у календарі, а живе полотно почуттів, де кожна пара має свою історію. І саме кохання підтримує наших захисників, є додатковим джерелом сили, та зігріває на передовій. І перед цією силою відступають найлютіші морози.

Звісно, необов’язково чекати на це свято, щоб сказати слова кохання своїй рідній та близькій людині, і часто кохання взагалі не потребує слів, але воно точно один з найголовніших компонентів успіху щасливої сім’ї. Підтвердження цьому історії щасливих родин наших працівників.

Фото з відкритих джерел.