Андрій Снаговський працював електромонтером на дробильній фабриці гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Друзі та колеги згадують про Андрія, як про людину, яка завжди була поряд, коли потрібна допомога.
«До нас Андрій Снаговський прийшов вже маючи досвід в електросправі, – розповів заступник начальника з енергообладнання ДФ ГД Ігор Бояринов. – Йому довірили важливу роботу: він відповідав за «здоров’я» дробарок, конвеєрів, живильників. Електромонтер – це оперативно-ремонтний персонал. Андрій так все і робив – якісно і оперативно. Він був відповідальним, сумлінним і спокійним, уважним до дрібниць. Для фабрики це непоправна втрата. Ми завжди будемо зберігати пам’ять про нього».
Андрія Снаговського мобілізували 30 вересня 2023 року. Він служив командиром відділення операторів БПЛА. Герой загинув 25 травня 2024 року від осколкових поранень, які отримав під час бою поблизу Ізбицького Харківської області.
Єдиний син в родині, Андрій не встиг створити свою сім’ю, але залишив по собі світлу пам’ять.
Висловлюємо щирі співчуття батькам, друзям та побратимам захисника.
Відновлене переобладнане бомбосховище рудозбагачувальної фабрики № 2 гірничого департаменту забезпечує безпеку та комфортні умови для трьохсот працівників одночасно.
Працівники РЗФ-2 разом із колегами з ремонтного цеху ГД відновили бомбосховище, що здатне захистити їх від можливих ударів ракетами, шахедами тощо. Як розповів інженер служби WCM Олег Шпетний, для швидкого та ефективного впорядкування сховища була використана система 5S.
«До повномасштабного вторгнення об’єкт був у ненайкращому для перебування людей стані, – пояснив Олег. – Як то кажуть, не знали спочатку за що й братись. Тоді й вирішили застосувати 5S. Система проста на перший погляд, але надзвичайно ефективна. Тож створили команду на чолі із головним технологом РЗФ-2 Денисом Ткаченком та почали з першого кроку. І далі процес пішов жвавіше. Пройшли всі п’ять кроків – і маємо зовсім інше бомбосховище. Це добре видно, якщо подивитись на фото, яким воно було раніше».
До бомбосховища підвели нову трубу і відновили водопостачання. Відремонтували жіночий та чоловічий санвузли, попередньо встановивши фекальний насос і відновивши каналізацію. Замінили вентиляцію та електропроводку, встановили дизельний генератор для забезпечення стаціонарного зв’язку та як альтернативне джерело електропостачання у разі блекауту.
«Також були відремонтовані та пофарбовані двох’ярусні лежаки і лавки, – розповідає механік дільниці аспірації та сантехніки РЗФ-2 Ганна Стець. – Лавок додали, і зараз у сховищі можуть комфортно розташуватися не лише працівники нашого цеху, а ще й частково колеги з найближчих дільниць дробарної фабрики. Тут встановили п’ятеро нових дверей, пофарбували та побілили стіни, обладнали запасний вихід. А щоб люди не мерзли у холодну пору, встановили потужний теплогенератор».
Крім питної води, яка тече з кранів, є запаси бутильованої води, яка зберігається в окремому приміщенні. А поруч з ним, також у окремому приміщенні, складені протигази. Згідно з вимогами WCM все візуалізовано, щоб люди розуміли, де що знаходиться і як до того швидко й безпечно підступитися. Загалом все приведено до ладу та розроблені графіки прибирання та проведення аудитів. Як зазначив Олег Шпетний, цінність системи 5S ще й в тому, що в ній закладені механізми не лише доведення до ладу, а ще й підтримки у гарному стані.
В устаткуванні гірничого департаменту є багато вузлів, де елементи з’єднані між собою способом напресування. Щоб відремонтувати ці вузли, їх спочатку розбирають, тобто розпресовують, а потім знову напресовують. Для цього використовують гідравлічний прес, потужний та безпечний. Також працівники дільниці з ремонту та виготовлення виробів ремонтного цеху гірничого департаменту, де й працює цей прес, вжили додаткових заходів для власної безпеки під час його роботи.
Як розповів слюсар-ремонтник РЦ ГД Валерій Кантицький, раніше використовували старенький прес, який був не таким продуктивним, а головне – не мав таких елементів безпеки, як новий. «Устаткування потужне, – розповідає Валерій. – Воно може тиснути на вузли із зусиллям 630 тонн. Але така потужність таїть у собі і ризики. Тому прес оснащений засобами безпеки, які відповідають сучасним нормам. Пульт керування дистанційний, що скорочує час перебування працівника у небезпечній зоні. Тоді як на старому пульті кнопки керування знаходилися безпосередньо на ньому. На новому пульті є аварійна кнопка вимикання, якою я миттєво зупиню процес, якщо помічу небезпеку. Є кінцеві вимикачі на самому пресі, які також дозволяють миттєво зупинити прес у разі небезпеки».
Але, попри всі ці конструктивні безпекові штуки, робота з пресом або поблизу нього все ж була досить ризиковою. Наприклад, під час розпресування-напресування вузлів інколи вилітають металеві елементи. Деякі з них розлітаються на десятки метрів. Щоб запобігти травмам, Валерій з колегами виготовили захисну решітку між пресом та пультом керування.
«Також ми огородили робочу зону пресу металевою огорожею по периметру, – продовжує Валерій Кантицький. – Сторонньому сюди потрапити неможливо, бо хвіртка зачиняється. Огорожа зупиняє елементи, що розлітаються, захищаючи колег, які працюють на дільниці. Особливо небезпечним було розпресування вал-шестерень від млинів РЗФ. Один лише підшипник цього вузла важить 700 кг! І якщо він лопається від тиску, то може вилетіти смертоносний ролик або уламок масою десятки кг. Тому ми замовили спеціальну кліть, в яку поміщається вал-шестерня перед розпресуванням. Зараз ми користуємося нею і відчуваємо себе у безпеці».
Олександр Шишка, інженер з охорони праці: «На цій дільниці є багато ризиків: тиск та уламки, що розлітаються, вогневі роботи, використання вантажопідйомних механізмів, загроза роздавлювання, робота з електроінструментами тощо. Ми допомагаємо працівникам запобігти ризикам. Тут працюють досвідчені люди, небайдужі до питань безпеки. Наприклад, вони самі запропонували, виготовити та встановити захисні решітки й огорожі. Дуже важливо прислухатися до людей. Хто як не вони найкраще розуміють, що потрібно для їхньої ж безпечної праці?».
12 травня у світі відзначають День медсестри. Подякуємо медикам за їхню важливу працю та розкажемо про те, якими турботами наповнене життя медсестри поліклініки ГД медичного центру ПП «Стіл Сервіс» Ірини Назаренко.
«Раненько, як і інші працівники нашого підприємства, я їду на роботу у громадському транспорті, – говорить Ірина Назаренко. – Вітаюся з людьми, адже за роки роботи в поліклініці знаю багатьох, а люди знають мене. Не повірите, але коли я тримаюся за поручні та бачу руки інших людей, я мимоволі спрямовую погляд на їхні вени і в якому вони стані. Скажете, професійна деформація (сміється)?Але мені здається, я народилася, щоб бути медсестрою та допомагати людям».
Декілька днів на тиждень Ірина Назаренко допомагає офтальмологу поліклініки проводити профілактичні огляди. Часто її можна бачити у так званому адміністративному віконечку. Звідси вона видає водіям медичні довідки, завіряє печаткою документи про проходження працівниками профілактичного огляду, робить ксерокопії, оформлює необхідні документи на отримання поліклінікою медикаментів та медзасобів.
«У мене саме той випадок, коли робота дуже подобається. Зараз я не уявляю собі іншої справи, – продовжує Ірина Назаренко. – Хоча у нас з професією все ж було розставання. Життя так склалося, що на деякий час мені довелося покинути медицину. Ось тоді я чітко зрозуміла, що не можу без неї. Медицина стала моїм покликанням, в ній я вже майже 30 років. Стати медиком я вирішила ще у школі та цілеспрямовано йшла до своєї мети: здобула фах у Криворізькому медичному коледжі, працювала у 11-й міській лікарні, а потім влаштувалася сюди, до поліклініки підприємства. До речі, на мій вибір рідні не впливали, адже я взагалі з родини педагогів».
Найулюбленіша частина роботи Ірини – це медична зміна у процедурному кабінеті. Там вона робить уколи, забирає кров з вени на аналіз, виміряє тиск тощо.
Ірина розповідає, що одразу може зрозуміти, який настрій у людини, яка приходить на подібні процедури. Деякі сприймають усі медичні маніпуляції з усмішкою, а деякі – бояться. Медсестрі доводиться відволікати людину розмовами, жартами. Іноді таким чином повністю вдається відволікти увагу пацієнта, він навіть не помічає, що в нього взяли кров чи зробили укол.
«Так, я вмію допомагати людям, завжди знайду слова підтримки, швидко зорієнтуюсь у ситуації. Але коли мені довелося надавати допомогу дочці, вона втратила свідомість, я розгубилася і навіть на мить забула, що я медик. Потім взяла себе до рук, подумки посварила себе за таку розгубленість і допомогла доньці. До речі, вона теж обрала медичний напрямок – у виші здобуває фах провізора та фармацевта». Психологічно попрацювати над собою Ірині Назаренко довелося і тоді, коли її чоловік пішов захищати Україну. До речі, він теж працівник нашого підприємства. Вдень від хвилювань за нього жінку відволікала робота. Але вдома думки не давали спокою. Щоб хоч трохи відволіктися, Ірина взялася за вишивання. Колись вона вишивала хрестиком, а зараз засвоїла вишивку бісером. У поліклініці її робоче місце прикрашають картини, зроблені власноруч – це букет квітів у формі карти України та квітковий годинник.
Вишивкою з бісеру Ірина прикрашає й сумки, косметички, які теж шиє власноруч.
«Мені дуже хочеться, щоб скоріше настала наша перемога, щоб усі люди повернулися до мирного життя, щоб усі були здоровими та щасливими, – говорить Ірина. – Вірю, що так і буде. А зараз наближати цей час будемо працею кожен на своєму місті».
Життя Євгена обірвалося поблизу населеного пункту Серебрянка Бахмутського району Донецької області. Герой загинув від мінно-вибухової травми, завданої безпілотником.
Євген Гуцало доєднався до лав ЗСУ України на другий день повномасштабного вторгнення. Він був навідником оператора батальйону оперативного призначення (на БТР) Національної Гвардії України. Євген добре знав, з яким ворогом доведеться мати справу, адже вперше на захист країни став ще у 2014 році та відбивав агресію росіян до 2016 року.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Євген Гуцало працював прохідником (підземним) у шахтоуправлінні гірничого департаменту.
«Євгеній влаштувався до нас за рік до повномасштабної війни. Миттєво влився в колектив та працював дуже сумлінно, – говорить Андрій Климов, начальник (підземний) прохідницької дільниці підземного будівництва ШУ. – Робота у Євгена була відповідальною, він здійснював проходку гірничо-підготовчих виробок, кріпив їх, тобто здійснював повний комплекс підземних робіт. Справа важка, потребує чималих зусиль, знань та суворого дотримання правил охорони праці. Євген з цим добре справлявся. Його головною рисою була відповідальність – і за себе, і за своїх колег, які працюють поруч. Загибель Євгена стала для нас великою трагедією. Ми співчуваємо його рідним та близьким».
7 липня 2019 року Джері сів за кермо гідромотоцикла і став володарем… премії Дарвіна, яка присуджується за смерть внаслідок найбезглуздіших дій. Справа в тім, що він злетів з мотоцикла і втопився. А безглуздість полягає у тому, що володар премії вирішив покататися морем, не вміючи плавати. Ті, хто заходять у зону зсувів і воронкоутворення, не вміючи літати, також запросто можуть отримати премію Дарвіна. Але чи треба вона їм?
Останніми днями криворізькими соцмережами ширяться фотознімки та відео свіжої провальної воронки, яка з’явилася в межах Кривого Рогу. Відчайдухи постять на своїх сторінках фото й відео як самої воронки, так і себе улюблених на її бортах. Дехто свідомо ризикує, а інші й гадки не мають, що знаходяться за крок від вищезгаданої премії. Адже перебування в зоні воронкоутворення смертельно небезпечне, не кажучи вже про борти воронки.
Як розповів начальник бюро підземного видобутку служби інвестицій гірничого департаменту нашого підприємства Олег Дуда, воронки утворюються над покладами корисних копалин.
«Внаслідок видобутку утворюються порожнини, верхні шари налягають на них і провалюються, заповнюючи ці порожнини, – пояснює Олег. – Приблизно так утворилася свіжа воронка. Вона виникла на території, яка передбачена діючим проектом в межах гірничого та земельного відводів, що цілеспрямовано взято в оренду ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». По периметру цієї зони зсувів і воронкоутворення, згідно з правилами охорони подібних зон, встановлені попереджувальні знаки «СТІЙ! ЗОНА ОБВАЛЕНЬ! НЕБЕЗПЕЧНО ДЛЯ ЖИТТЯ!» А в’їздні шляхи перекопані. Огородити весь периметр (а це близько 7,5 км) та скрізь поставити охоронців змоги та й вимоги немає. Тож ми віримо у здоровий глузд шукачів пригод».
Олег Дуда розповів моторошну історію, яка трапилася у 1963 році. Семеро працівників РУ ім. Кірова, жителів Карнаватки, йшли після зміни зоною зсувів і воронкоутворення. Свіжа воронка утворилася дуже швидко… людей так і не знайшли. Пам’ятний знак про цих людей можна знайти на кладовищі Карнаватки.
Завідуючий кафедри туризму та економіки Криворізького державного педуніверситету Володимир Казаков, якого визнано кращим гідом України, може показати безліч гарних місць на Криворіжжі. А от відвідувати вищезазначені смертельно небезпечні зони він категорично не рекомендує.
«У Кривому Розі налічується близько 3 000 гектарів подібних територій, – пояснює знаний експерт з промислового туризму Володимир Казаков. – Перебувати там вкрай небезпечно, тому заборонено. А свіжа воронка – це, можна сказати, жива істота, яка розвивається, рухається, живе своїм життям. І що з нею буде наступного моменту – не знає ніхто. Глибина новоутвореної воронки становить більш ніж 100 метрів. Борти складаються з сипких матеріалів, які утворюють відвали. Безпечно вивчати її можна лише дистанційно, наприклад, за допомогою квадрокоптера. Тож я і мої колеги застерігаємо всіх шукачів пригод. Як би сильно не кортіло побачити воронку на власні очі, не треба йти на свідому смертельну небезпеку. Враження, фотки, відео – це добре, але життя чудове й безцінне».
