Біля пам’ятника, присвяченого воїнам-працівникам «АрселорМіттал Кривий Ріг», які боролися проти російської агресії і загинули за Україну, а також тим, хто своєю працею наближає перемогу в тилу, зібралися найрідніші люди загиблих воїнів – родини захисників.
Підприємство надало автобуси, щоб родини могли зібратися та дістатися пам’ятного місця. Це був особливий візит, особлива зустріч. Квіти рясно вкрили пам’ятник, біля підніжжя якого схилилися діти, матері, дружини, рідні наших захисників.
Ганна Гончар, мати загиблого Максима Гончара:
– Ви відчуваєте у повітрі цей особливий світлий смуток? Я прийшла на побачення до сина. Максим працював слюсарем-ремонтником в СПЦ-2. Він не став чекати на повістку. Зібрався і сам пішов, аби захистити нас, нашу країну, незалежність та свободу. Для нього це були особливі поняття. Він загинув одним із перших з підприємства – 26 лютого 2022 року. Максима поховали волонтери поблизу Новоайдара Луганської області. Він ще й досі не повернувся додому. Тому для мене цей пам’ятник – це поки що єдине місце, де я можу прийти до сина, вклонитися йому. Дякую, що створили це пам’ятне місце. Майбутні покоління мають знати та шанувати наших хлопців, щоб їхні життя та загибель не були даремними.
Тетяна Гора, дружина загиблого Сергія Гори:
– Ця війна відібрала у мене не просто чоловіка, а друга, рідну людину, з яким мріяла прожити все життя, ростити двох синів. Виявляється, що не все знала про Сергія. Добрий, спокійний, він став воїном-захисником. Він навіть не дочекався повістки, зробив свій вибір. Коли планувала поїздку до пам’ятника нашим захисникам, вагалася. Мені важко побачити на плитах ім’я коханого, загибель якого ще й досі болісно переживають сини та я. Але тут відчула та зрозуміла, як це важливо. Дякую керівництву підприємства, гірничого департаменту, що встановили цей пам’ятник. Мені здається, що це потрібно нам усім. І родинам героїв, і всім криворіжцям. Шанувати, пам’ятати про захисників, які ціною свого життя подарували нам можливість жити далі і будувати майбутнє – це найменше, що ми можемо зробити для наших загиблих.
Ще на відкритті пам’ятника Сергій Жеребило, заступник комбата 7-го батальйону «Арей» 129-ї бригади ЗСУ, зазначив, що пишається, що цей пам’ятник відкрили в Інгулецькому районі, який він очолював до війни. Він сказав, що «АрселорМіттал Кривий Ріг» одним з перших у місті зробили таку важливу справу. І цьому мають наслідувати інші підприємства та райони міста. З дня відкриття пам’ятника захисникам його підніжжя ніколи не залишається без квітів. Вічна шана загиблим героям!
У січні своє 55-річчя святкував гірничотранспортний цех гірничого департаменту.
Офіційна історія ГТЦ стартує з 1969 року. Хоча у паспорті цеху мав би стояти інший рік народження, адже за виконання свого головного завдання – вивезення гірничої маси – гірничі транспортники взялися ще у п’ятдесяті роки, але у складі автотранспортного цеху.
Якщо сьогодні породу перевозять великі та потужні БелАЗи та «Катерпілери» , то починалося все з самоскидів 25-тонників. Зараз автопарк цеху нараховує близько 150 одиниць транспорту. Серед нього не лише велетні-самоскиди, а й бульдозерна та шляхобудівна техніка, поливально-зрошувальні автомобілі, бортові маніпулятори, вахтові авто. І навіть за складних воєнних часів у цеху турбуються про поповнення автопарку сучасними авто. Зокрема минулого року придбали чотири 136-тонних «Катерпілери» та новий вахтовий автомобіль на базі «Рено».
«Підлегла» територія ГТЦ величезна. Наприклад, якщо викласти усі шляхи цеху в одну лінію, то вона становитиме завдовжки 45 км. Впоратися з усім цим великим господарствам можуть лише висококваліфіковані фахівці, говорить начальник ГТЦ Ігор Савченко, а в гірничотранспортному тільки такі і працюють.
«Цифрове» кохання
Коли говоримо про персонал транспортного цеху, то зазвичай згадуємо водіїв, слюсарів з ремонту техніки. Але колектив цеху має набагато більший професійний спектр. Наприклад, начальник технічного відділуАндрій Жежер точно знає, що без нього та його колег не обходиться жоден рейс потужних авто. Це підтверджує його 26-річний досвід роботи.
«Колись в дитинстві я захоплювався аграрництвом та лісництвом, але за професію для себе обрав справу, пов’язану з автотехнікою. Спочатку так вирішили на родинній нараді, – розповідає Андрій. – Мої батьки працювали у шламовому господарстві, їм теж хотілося, щоб я пов’язав своє майбутнє з технікою. А через те, що я люблю точні науки і просто закоханий у цифри, то працювати для мене у технічному відділі ГТЦ – це одне задоволення, адже тут я бачу, як цифри перетворюються на конкретні справи. Наш відділ працює над тим, щоб собівартість робіт була низькою, а от якість роботи цеху – найвищою. Ми вираховуємо пробіг шин, тривалість роботи акумуляторів, проводимо аналіз зношення різних елементів авто, якості марок мастил та палива, визначаємо найкращі варіанти, щоб згодом саме з ними і працювали в цеху. Все це задля того, щоб наша техніка працювала ритмічно та безвідмовно».
Начальник технічного відділу ГТЦ Андрій Жежер
Про космос на землі
Інженерка з ремонту, графікування та планування Марина Мушик приїхала до Кривого Рогу з Білорусі за розподілом від Могильовського машинобудівельного інституту, в якому вона навчалася на експериментальному факультеті «Автомобілі та автомобільне господарство». Цей вибір нежіночої професії був невипадковим. Марина з дитинства мріяла стати, як батько, машиністом тепловозу. Але він колись сказав, що жінок на цій посаді не бачив, і порадив обрати щось інше, але також близьке по духу. Для Марини це були авто.
«До Кривого Рогу я їхала не надовго, відпрацювати три роки та повернутися додому, але кохання затримало мене тут назавжди, – розповідає інженерка. – Саме в ГТЦ я познайомилася з веселим молодим чоловіком, з яким невдовзі ми одружилися. Олександр тоді теж працював у цеху. Він завжди мене підтримував, бо спочатку мені дійсно було нелегко. Пам’ятаю, як перший раз мені показали кар’єр. Це був просто космос на землі! Я звикала до масштабів і не помітила, як закохалася у цех, який тепер вважаю одним з найкращих на підприємстві. Мені дуже приємно, що я беру участь у розвитку цеху, бачу як він змінюється».
Наприклад, сьогодні витрати паливно-мастильних матеріалів та пробіг автомобілів допомагає вимірювати система «Дельта». А колись, щоб визначити, скільки виїздив автомобіль за зміну, скільки часу витратив на завантаження, доводилося сідати до кабіни та мандрувати з водієм, відмічати все вручну, згадує Марина Мушик. Вдосконалюється і сам автотранспорт. Головне, що залишається незмінним – це люди, які працюють в ГТЦ. Можливо, тому серед найголовніших бажань, як зізнається Марина, це зібратися після Перемоги на природі усім колективом та привітати усіх захисників, серед яких сьогодні 107 працівників ГТЦ.
Інженер з ремонту, графікування та планування Марина Мушик
«Мене рятують квіти»
У складі гірничотранспортного цеху є й заправна станція. На ній працює оператором Неля Бука. З8 років тому вона прийшла на підприємство, а в ГТЦ вона вже понад 20 років.
«Ми заправляємо весь наш транспорт, постійно працюємо з людьми, тож я не можу дозволити собі поганий настрій на роботі, – говорить Неля. – З одного боку потрібно бути уважним і суворим, все ж постійно тримаєш на контролі облік палива та мастила, з іншого – хочеться заправляти машини мастилом, а людей – позитивом. Я живу поряд з роботою, недалеко тут моя дача, тож вважайте, що я постійно вдома. Зараз непрості часи, а мене рятують квіти. В мене їх на дачі безліч. Першими весняними квітами у мене розпускаються проліски та крокуси, потім з’являються тюльпани, нарциси, гіацинти, троянди. Від квітів я заряджаюся енергією, а потім несу її людям».
Оператор заправної станції Неля Бука
Про крокодилів та раціоналізаторство
Слюсаря з ремонту колісно-тракторних засобів Валерія Лялюшко в гірничотранспортного цеху вважають аксакалом. Він пам’ятає, як кар’єрами їздили «сорокачі» (сорокатонні вантажівки), щозміни виїздили на роботу близько 100 одиниць. Потім прийшли Komatsu, і Валерій їх ремонтував. Робив він це не просто за відпрацьованою схемою, а привносив свої «новинки». На рахунку Валерія є кілька сотень раціоналізаторських пропозицій. А починалося все з кепкування. Одного разу йому, тоді ще молодому майстру, начальник техвідділу сказав, що, мовляв, у молоді на щось нове та розумне не вистачить мізків.
«От тоді й понеслося, – згадує слюсар. – Хоча, напевне, у мене ця жилка завжди була всередині. Я не можу пройти повз, коли бачу, що можна зробити щось кращим та безпечнішим. От, наприклад, перейшов я слюсарем на шиномонтажне відділення, а там на стенді хлопці знімали та розбирали шини з вантажівок за допомогою у прямому сенсі лому та кувалди. А гума буває міцно прикипить до ступиці. Небезпечно, складно, довго так робити. Я розробив пристрій, за допомогою якого все це робиться в рази легше, швидше і безпечніше. І таких винаходів було чимало, адже доробляти доводилося й за виробниками. От, наприклад, колись у нас працювали в цеху «крокодили» – так ми називали 75-титонні БелАЗи, дуже була сира модель, доробляли ми її часто на місцях. На щастя, досить швидко на заміну їм прийшли новіші та сучасніші автівки. Зараз ми працюємо з БелАЗами інших моделей та «Катерпілерами». І хоча зараз складні часи, проте я навіть на пенсії не можу без роботи. Це моє життя, можливість бути корисним. Саме з цим рідним для мене колективом я хочу зустріти перемогу. А цеху в його 55 років бажаю лише розквіту та поповнення новими кадрами. У нас все ще точно попереду!»
Слюсар з ремонту колісно-тракторних засобів Валерій Лялюшко
У гірничотранспортному цеху нашого підприємства 108 транспортних засобів оснастили новим устаткуванням, що підвищило рівень безпеки.
Великовантажні автомобілі ГТЦ гірничого департаменту мають вражаючі габарити. Кожен з них має висоту близько восьми метрів, важить більш ніж 100 тонн і може перевозити у величезному кузові більш ніж 130 тонн руди. Але разом із виробничими можливостями такі потужні характеристики містять додаткові загрози. Одна з них – суттєво обмежена зона огляду для водія та значна кількість так званих сліпих зон, які залишаються недосяжними для ока водія. Тож на розширення кругозору керманичів авто й спрямували більшість заходів.
Як пояснив провідний інженер з охорони праці Віталій Тесленко, гроші на оснащення транспортних засобів були виділені у рамках програми протидії чотирьом ризикам-кілерам, таким як падіння з висоти, враження електрострумом, травмування елементами, які обертаються, та стискання рухомими механізмами. Саме до останньої групи належать ризики, пов’язані з роботою великовантажних автомобіля.
«Для того, щоб позбутися мертвих зон, на великовантажівки ми встановили відеокамери, – говорить Віталій Тесленко. – Чотири на кожен: спереду, ззаду, праворуч і ліворуч. Відео з камер виводиться на монітор, встановлений у кабіні. Він чотириканальний, що дає змогу водієві одночасно бачити відео з усіх камер. А у задній частині самоскидів встановлені радари. Вони реагують на будь-який об’єкт, що з’являється позаду авто – великий камінь, стовп, людина, інше авто тощо. Сигнал від радару надходить на індикатор наближення у кабіні. Індикатор попереджає водія звуком та світловими сигналами: зелений – об’єкт ще далеченько, жовтий – небезпека зросла, червоний – відстань небезпечна. Радар страхує, якщо небезпеку не видно на відео з камер або водій своєчасно не глянув на монітор».
Також на автомобілях встановили додаткові фари, які разом з іншими сигнальними фарами та звуковим сигналом вмикаються завжди, коли водій вмикає задню швидкість. Це попереджає всіх, хто стоїть на шляху руху самоскида, що вони у небезпеці.
Андрій Ацеховський працює водієм великовантажних автомобілів з 2011 року. Він встиг поводіювати й на інших підприємствах. «Не скрізь машини оснащені такими засобами, – розповідає Андрій. – Камери і радари – це дуже потрібні речі. І вони мають бути обов’язково. Добре, що навіть у такі важкі часи керівники дбають про безпеку, просувають подібні проєкти, і вони реалізовуються».
Дмитро Ципченко керує колоною № 1 ГТЦ. Він також задоволений. «Крім засобів, які нівелюють ризики сліпих зон, було встановлене устаткування, яке сигналізує водієві, що він не пристебнувся паском безпеки, – говорить начальник колони. – У цьому випадку спрацьовує світлова та звукова сигналізація. Таке нагадування важливе, адже людина може виявитися настільки зануреною в роботу, що елементарно забуде це зробити. І це особливо небезпечно в умовах кар’єру. Також встановлені звукові сигнали, які спрацьовують, якщо водій забув скористатися стоянковим гальмом. Сподіваємося, що цей комплекс заходів убезпечить нашу техніку та водіїв, які нею керують».
У мирному житті Микола працював формувальником ручного формування у фасонно-сталеливарному цеху Ливарно-механічного заводу.
До ФСЛЦ Микола прийшов у 2022 році. За короткий час він встиг зарекомендувати себе перспективним та старанним працівником. Про нього казали «майбутнє цеху».
«Обдарована, працьовита, відкрита та добра людина, – говорить про Миколу заступник начальника ФСЛЦ з виробництва Дмитро Демков. – З ним завжди було легко спілкуватися, він миттєво все схоплював, намагався постійно самовдосконалюватися. Завжди був у гарному настрої, Микола хотів працювати якісно, і йому можна було довірити найскладніші завдання. Ми мали плани щодо його подальшого кар’єрного зростання. Серед найкращих тут, я впевнений, що він і на фронті був серед найсміливіших. На жаль, саме таких героїв у першу чергу і забирає війна. Микола Бішаров був, є і буде гордістю цеху. Він назавжди залишиться жити у нашій пам’яті».
Солдат Микола Бішаров загинув 24 січня 2024 року в боях поблизу Іванівки Харківської області.
Висловлюємо щирі співчуття дружині та дітям героя!
У 2023 році податкові платежі «АрселорМіттал Кривий Ріг» до бюджетів усіх рівнів склали 4,1 млрд грн податків і зборів. Із них 243 млн грн надійшли до державного бюджету та 2,2 млрд грн – до місцевих бюджетів. Також підприємство перерахувало майже 751 млн грн єдиного соціального внеску та 856 млн грн податку на додану вартість при імпорті сировини та матеріалів.
В структурі податків та зборів 2023 року найбільшою є сума сплаченого земельного податку. Так, у розпорядження місцевої громади Кривого Рогу від підприємства надійшло більш ніж 1,4 млрд грн земельного податку, що на 280 млн грн більше у порівнянні з 2022 роком. Цей податок став головним компонентом збільшення платежів до місцевих бюджетів.
Павло Задорожний, в.о. фінансового директора ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», зазначив: – Наш комбінат гідно пройшов непростий воєнний рік, підставивши плече підтримки рідному місту та Україні. Незважаючи на атаки російського агресора проти енергетичної інфраструктури, підрив дамби Каховської ГЕС та спричинену цим призупинку у виробництві сталі, неповне завантаження виробничих потужностей – ми вистояли, зберегли багатотисячний колектив, уникли скорочень, регулярно сплачували заробітну плату й податки. У 2023 році ми продовжували заходи щодо стабілізації фінансового стану підприємства після безпрецедентних збитків 2022 року, спричинених війною та руйнуванням логістики внаслідок блокади чорноморських портів. Попри це, наше підприємство забезпечило близько чверті усіх податкових надходжень до міського бюджету Кривого Рогу. У 2024 році плануємо збільшувати обсяги виробництва, що також дозволить збільшити надходження до бюджетів усіх рівнів для підтримки нашої країни на шляху до Перемоги.
Довідка: За 18 років роботи компанії АрселорМіттал в Україні підприємство сплатило 103,2 млрд грн податків і зборів, у тому числі 23,5 млрд грн – податок на прибуток, майже 23,9 млрд грн – податки на фонд оплати праці, 3 млрд грн – екологічний податок, 7,8 млрд грн – плата за землю, 5,7 млрд грн – рентна плата, 2,1 млрд грн – податок на репатріацію, а також 36,8 млрд грн – ПДВ на імпорт і 0,4 млрд грн – інші податки і збори.
Станіслав понад двадцять років працював в «АрселорМіттал Кривий Ріг» електрозварником ручного зварювання в цеху ремонту енергетичного устаткування.
Захисник був асом у зварній справі, мав персональне клеймо зварника. Йому довіряли найскладніші завдання.
«Ми назавжди запам’ятаємо Станіслава як добру, щиру, відкриту людину, – говорить старший майстер ЦРЕУ Дмитро Зарічний. – Він завжди викладався по максимуму. Станіславу я довіряв, як собі, адже знав, що його майстерність та відповідальність – це найкраща гарантія того, що складна робота буде виконана на відмінно. Він завжди допоможе, підтримає, підкаже. Ми втратили більше, ніж просто колегу. Такі люди – золотий фонд нашого підприємства. Ще й досі складно прийняти те, що Станіслав вже ніколи не повернеться до нас».
Станіслав займався спортом, мріяв надалі стати офіцером, тож не вагався ані хвилини, коли прийшла повістка. Захисника мобілізували до лав ЗСУ 1 грудня 2022 року. На жаль, 30 грудня 2023 року солдат, стрілець-зенітник Станіслав Фролков загинув під час артилерійського обстрілу біля Білогорівки у Луганській області.
Висловлюємо щирі співчуття родині та друзям захисника.
