В конвертерному цеху ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» відновили виробництво сталі та сталевої заготовки. Крок за кроком підприємство повертається до життя заради своїх працівників, міста, країни.
Як розповів начальник відділення конвертерів Володимир Сінченко, виплавку сталі розпочали на конвертері № 5. «Після тримісячної перерви ми знову варимо сталь, і в цеху, попри війну, піднесений настрій. На зміні була технологічна бригада старшого майстра Артема Полякова, і з першою плавкою вона впоралася добре. Щоправда, довелося перед відновленням роботи конвертера розігріти його всередині до температури 800 градусів, щоб не зіпсувати футеровку. А далі вже працюємо у звичному режимі», – сказав Сінченко.
Сталь зливають у ковші і далі вона їде до відділення безперервного розливання сталі. Там її доводять до потрібної кондиції за хімічним складом та температурою і розливають, виготовляючи сталеві заготовки.
«Поки що задіяна одна машина безперервного розливання сталі та дві установки позапічної обробки, – розповідає старший майстер Дмитро Андреєв. – Першу плавку ми розливали відкритим струменем, а далі використовуємо стопорне розливання для виготовлення продукції з високою доданою вартістю. Чудово, що цех знову працює. Сподіваємося, що незабаром знайдеться робота для ще двох МБЛЗ».
Інженер з підготовки виробництва РМЦ № 2 Ірина Саєнко
У важкі часи завжди добре знати, що є люди, завдяки яким зменшується кількість проблем. Наприклад, в ремонтно-механічному цеху № 2 немає проблем із наплавними та зварними матеріалами для роботи ремонтників, засобами індивідуального захисту, вивезенням виробничих та побутових відходів та позитивним настроєм. І все це тому, що тут працює інженер з підготовки виробництва Ірина Саєнко.
Настрій на робочих майданчиках зараз і справді кращий. За словами Ірини, паніка та розпач, які відчували більшість з її колег в останні дні лютого, потроху відступили. І хоча РМЦ № 2 не зупинявся, як деякі цехи «АрселорМіттал Кривий Ріг», але 24 лютого для всіх українців стало певною точкою відліку та змін, зокрема й у робочому житті.
«Моя сестра мешкає на мікрорайоні Макулан, вона перша і повідомила, що нас бомблять, – розповідає Саєнко. – Ми з чоловіком все ж поїхали на роботу, але швидко повернулися, бо вдома на нас чекало двійко дітей. Старша донька просила нас виїхати бодай кудись. Така можливість була, адже в однієї з доньок інвалідність, тож нам пропонували виїхати до Ізраїлю, Німеччини, Польщі. А чоловік тоді сказав, що це наша країна, яку ми не залишимо. У кожного своє призначення. І ми потрібні саме тут».
В цеху Ірина почувається справжньою господинею. РМЦ № 2 с початком війни почав працювати ще з більшим навантаженням, адже завод розгорнув ремонтний фронт. Цехи використовували час зупинки, щоб підготуватися до нової активної фази у роботі. Тому Ірина дбала, щоб в наявності були всі витратні матеріали для ремонтників її цеху, щоб кожен працівник мав всі необхідні засоби індивідуального захисту, щоб в цеху вчасно вивозили побутові та промислові відходи. А ще, щоб було чисто, прибрано, адже війна не виправдовує безлад та хаос. Все повинно працювати, рухатися, а колеги не мають сумувати через робочі «негаразди». Як це зробити? В інженерки є свій перевірений засіб: працювати на упередження та завжди бути на зв’язку з кожним працівником цеху.
Колеги розповідають про Ірину, що свій господарський підхід вона розповсюджує геть на усе. Ще наприкінці лютого вона, не вагаючись, взялася за постачання нашим захисникам домашніх вареників. Декілька груп в селі Інгулець, де власне і мешкає Ірина, почали забезпечувати смаколиками не лише наших воїнів, а й переселенців, які приїздили до сіл Лозуватської громади. Кожна «варенична» група щодня виготовляла близько 300 вареників, а таких груп у селі було кілька. А ще захисникам несли смачну продукцію з погребів, одяг для переселенців, перераховували кошти на підтримку ЗСУ. Волонтерство інгульчан триває й зараз.
«У моїх дітей є заповітне бажання – поїхати на море. І це напевне найперше, що наша родина зробить, коли закінчиться війна. Мені дуже хочеться, щоб це сталося скоріше, бо в грудні цього року ми маємо їхати з донькою до Києва, щоб замінити їй імплант, який компенсує втрату слуху. І це важливо для нашої родини. Маю надію, що все в нас вийде. Тому що я вірю в ЗСУ, в наших хлопців та дівчат. Хай скоріше повертаються додому з перемогою, а план зустрічі ми вже приготували», – говорить Ірина Саєнко.
В агломераційному цеху №3 добре знають народне прислів’я «готуй сани влітку…» та вже зараз готуються до зими. Взимку за мінусових температур сировина, з якою мають справу в цеху, часто змерзається, і це є серйозною проблемою для виробничих процесів. Щоб не дати цій проблемі жодного шансу, тут завчасно встановили новий двадцятитонний подрібнювально-фрезерний агрегат.
Аглоцех № 3 постачає шихтові матеріали для агломераційних машин першого і другого аглоцехів. Від якості шихти напряму залежить якість агломерату для доменних печей. Основні її інгредієнти – вапняк, кокс, вугілля, руда – надходять сюди у залізничних вагонах і вивантажуються за допомогою вагоноопрокидувача. Він міцно затискає кожен вагон в своїх «обіймах» і перевертає, щоб сировина висипалася на спеціальну решітку приймального бункеру. Але взимку сировина під час транспортування у напіввагонах через підвищену вологість і мороз може взятися мерзлими грудками. Їх обов’язково треба подрібнювати ще на етапі вивантаження.
«Тепер на вагоноопрокидувачі ми розбиватимемо такі грудки новим 20-тонним подрібнювально-фрезерним агрегатом, – говорить Володимир Ткачук, старший майстер дільниці вивантаження та подачі сировини АЦ-3. – Йому «по зубах» навіть великі міцні шматки, адже подрібнює він саме міцними зубцями на двох фрезах, які обертаються».
Встановлювали новий подрібнювач-велетень впродовж тижня, для його монтажу довелося навіть дах розбирати. Оскільки агрегат важкий, задіяли в роботу кран вантажопідйомністю 120 тонн. Працювали разом – робітники підрядної організації, механіки та електрики АЦ-3.
Керувати подрібненням змерзлих грудок будуть машиністи вагоноопрокидувача. Один з них, Олександр Понарчук, каже, що сподівання на новий агрегат у колектива цеху великі. «Нам є з чим порівнювати. Раніше ми використовували вже застарілу подрібнювально-фрезерну машину. Насправді це був переобладнаний комбайн для видобутку вугілля з набагато меншими зубцями. Траплялося, він наїжджав на бут (шматок природного каменю) і зупинявся. Та й сил у машини було недостатньо, через електрозахист часто вибивало напругу. Це було неефективно і крало у нас час. А от з новим подрібнювально-фрезерним агрегатом такого вже точно не станеться. Цей зубастик потужний, тому наш робочий процес триватиме швидко та продуктивно».
«АрселорМіттал Кривий Ріг» продовжує виконувати екологічну програму та свої зобов’язання перед містом. Це стосується і пилопригнічення на виробничій території та вулицях житлових масивів у зоні впливу діяльності підприємства.
З маршрутами руху поливозрошувальних автомобілей можна ознайомитися тут.
15 червня в Україні відзначають День захисту людей похилого віку, щоб привернути увагу суспільства до проблеми зловживань та упередженого ставлення до людей цієї вікової категорії.
Всесвітня організація охорони здоров’я визначає людиною похилого віку особу старшу 60 років. Але чи всі люди 60 плюс почуваються «похилими»? Чи всі вважають, що єдиний вибір для цього віку – лавка біля під’їзду? Здається, що ні. Працівники та ветерани «АрселорМіттал Кривий Ріг» не згодні вважати себе похилими, а навпаки – почуваються непохитними, міцними, активними. Вік – це досвід, відмінні професійні навички, мудрість та надзвичайна жага до життя. Це, звичайно, не скасовує необхідності ставитися до літніх людей з повагою, як і до всіх людей в принципі. Але якщо вже і йде мова про вік – то було б непогано назвати цей день Днем літніх людей. От почитайте, що вони самі говорять.
Сергій Білий, модельник фасонно-чавуноливарного цеху ЛМЗ:
– Не один десяток років працюю з деревом і дуже люблю цей природний матеріал. Тому і про себе можу сказати: тілом міцний, наче дуб, а за характером гнучкий та м’який, наче липа. Сам дивуюся, що за певними віковими категоріями вважаюся людиною похилого віку. Але ні, називайте мене справжнім чоловіком! Зараз я саме в цій категорії і змінювати її не збираюся.
Щодня прокидаюсь о 4-й годині ранку та отримую від природи заряд бадьорості. А далі – поспішаю до рідного цеху. Я модельник, цілий день на ногах, але втомлююся лише від «нічогонероблення». Секрет моєї молодості у 60 плюс – в роботі, родині, улюбленій дачі та книжках. В мене зараз золотий час, коли діти виросли, сил достатньо, досвіду багато, а бажань ще більше.
Не уявляю, що я не буду працювати, що буду сидіти та щось там буркотіти собі під ніс, постійно жаліючись на здоров’я. Вік не в паспорті, а в голові. А там в мене ще юність гуляє. Сил вистачить ще не на одну пригоду! Та й мої знайомі-однолітки теж такі. Тому, мабуть, до іншої категорії нам всім треба. До тих, хто має сили та бажання жити «на всі сто»!
– Для мене похилий вік – щось абстрактне, що не залежить від віку фізичного. Я частенько від імені ради ветеранів телефоную людям – вітаю зі святами, розпитую про здоров’я, чим допомогти. Набираєш номер іноді і думаєш, чи візьме слухавку людина, адже 90 років, як не крути. А звідти бадьорим голосом тобі рапортують, як на городі поралися, як правнуків зустрічали минулого тижня. А другий раз набереш: людині ледь за шістдесят, а звідти лише нарікання на життя, сусідів, родичів… А голос, якби ви чули – нещастячко.
У нашій раді ветеранів ми жартома вирішили, що похилий вік дорівнює 90-річчю, а декого він і в сто оминає. Тому самі живемо активно і якомога більше ветеранів підприємства намагаємося залучити. Наприклад, у мене справжнє щасливе життя почалося в п’ятдесят. Я зустріла чоловіка своєї мрії. І от вже багато років живемо ми з Сергієм душа в душу. Він також наш ветеран, залізничник. Постійно кудись йдемо, щось робимо разом, спілкуємося, радіємо всьому навкруги. Дивують люди, які днями сидять на лавках і бідкаються. Лише тих шкода, кого на ті лавки посадили хвороби. Тому хочу сказати молоді: дбайте про своє здоров’я вже зараз і прокачуйте у собі оптимізм, і тоді про похилий вік можна забути!
Сергій Сапьолка, до пенсії працював прохідником кріпильником, бурильником в шахтоуправлінні ГД:
– Зі своїх 62 років 17 я пропрацював на нашому підприємстві. Про вік згадую, лише коли заглядаю у свій паспорт. Адже в душі мені не більше 30. А те, що за віковими категоріями мене «записали» до людей похилого віку, взагалі не можу сприймати. Я, як Карлсон казав, «чоловік у розквіті сил». Щоб тіло відповідало стану душі, ранок починаю з розминки, потім холодний душ, сніданок і вперед – допомагати людям. Зараз це моя робота, адже я голова цехового комітету шахтоуправління гірничого департаменту, а отже зустрічаюся з людьми, говоримо, вирішуємо, як і чим допомогти. Мене тішить, що я у своєму досвідченому віці часто допомагаю значно молодшим не лише словом, а й фізично. Наприклад, якщо треба розвантажити цінний вантаж з волонтеркою, я й з цим допоможу. А у вихідні сідаю на велосипед і гайда 25 км до батьківської хати у Калинівці, а там город і будиночок.
Вважаю, що «похилий вік» – це про знесилених, виснажених і немічних. Хіба я такий? Коли запропонували взяти участь у фотосесії працівників для святкового календаря, що мав вийти до 8 Березня, то погодився. Певно, ще й зовні нічого виглядаю? Тож 60 плюс – це лише розквіт та жага жити та діяти. Тому змінюйте ці категорії, я на лавку в доміно грати точно ще не скоро зберуся!
Володимир Польовий, ветеран залізничного цеху № 1:
– Зовсім себе не вважаю людиною похилого віку, а навпаки – почуваюся юним, навіть, зеленим. Полюбляю риболовлю, особливо на Каховському водосховищі. Відчуваю силу та енергію, хоча й довелося чверть віку дуже важко працювати. Наша бригада розвантажувала вагони з усім, що потрібне для роботи доменних печей. Кокс, окатиші тощо. Інколи на дільницю в допомогу посилали працівників з інших цехів, то навіть шахтарі тікали. Але, як бачите, я досі бадьорий і ще не хилюся. На дачу (а це кілька кілометрів від дому) їжджу на велосипеді, а звідти ще й урожай везу: полуничку, черешні… та все, адже землі 12 соток, тому на все вистачає. А сьогодні ще й мед звідти повезу, ох, і смачний він у нашого голови кооперативу.
Як почалася війна, на третій день пішов записуватися до Тероборони. А там бажаючих – сила-силенна! З таким народом нашу Україну нікому не здолати! Мені й кажуть: «Чуєш, дядьку, почекай, ти ж бачиш, скільки охочих, твоя черга ще не прийшла». Приїхав я додому і перерахував місячну пенсію на оборону країни. Як зберегти життєву енергію, спитаєте ви. По-перше, якомога більше рухатися. По-друге, не замикатися у собі, більше спілкуватися, знайомитися з новими людьми, і тоді похилий вік не наздожене.
«Металург» бажає усім літнім та міцним – здоров’я та непохитної віри у свої можливості!
Новинами шириться інформація про можливу епідемію холери у Маріуполі. Зокрема, про таку загрозу повідомляла Всесвітня організація охорони здоров’я. Проте українське Міністерство охорони здоров’я перевірило інформацію і стверджує: на підконтрольних українській владі територіях збудника холери не виявили.
Тим не менше, через спеку влітку частішають випадки гострих кишкових інфекцій та харчових отруєнь. А зараз, коли у нашому житті багато стресу, наш організм особливо чутливий до збудників хвороб.
Сальмонельоз, дизентерія, вірусний гепатит А, харчові отруєння. Збудники цих кишкових інфекцій полюбляють підвищену температуру повітря. Згідно з інформацією Центру громадського здоров’я МОЗ України, кількість зареєстрованих випадків кишкових інфекцій у 2021 році, у порівнянні з 2020, зросла.
У Кривому Розі, за повідомленнями Криворізької санепідеміологічної служби, якість води перевіряється щодня. І хоч поки що небезпеки немає, головний лікар медцентру «Стіл Сервісу» Наталія Гардань наголошує: необхідними заходами гігієни не можна нехтувати в жодному разі.
В чому небезпека?
Гострі кишкові інфекції – це група інфекцій, збудники яких оселяються у кишечнику і викликають такі неприємні явища як багаторазовий пронос, нудота, блювання та підвищення температури тіла. Ця група інфекцій передається трьома основними шляхами.
Найчастіше збудники інфекцій передаються харчовим шляхом. Наприклад, сальмонельоз чи дизентерію можна підхопити, вживаючи несвіжі продукти і приготовані з них страви, а також брудні овочі та фрукти.
Водним шляхом інфекції передаються значно рідше (так розповсюджуються, наприклад, холера, вірусний гепатит А та інші). Це стається в основному при забрудненні питної води внаслідок аварій на водопровідних та каналізаційних мережах, а ще під час купання в заборонених місцях.
Сальмонельозом, дизентерією, вірусним гепатитом А можна заразитися контактно-побутовим шляхом – через брудні руки та предмети домашнього вжитку: білизну, рушники, посуд чи іграшки. Тому руки треба мити якомога частіше, а після відвідування туалету – обов’язково.
Тобто все просто – головними причинами захворювань є елементарне недотримання правил особистої гігієни, технології приготування страв, умов та термінів зберігання сировини та готових страв, вживання неякісних харчових продуктів.
Характерні ознаки кишкової інфекції:
– слабкість;
– головний біль;
– блювання;
– болі в животі;
– підвищення температури;
– пронос.
«Кожній людині треба пам’ятати, якщо у неї з’явилися такі симптоми або температура, висипання на шкірі чи інші неприємні симптоми, необхідно якомога швидше звернутися по медичну допомогу. Хочу підкреслити: своєчасно звертайтесь до лікаря! Не вичікуйте, не займайтеся самолікуванням, адже це може призвести до значних ускладнень. Особливо це небезпечно для дітей раннього віку», – пояснює Наталія Гардань.
Як уберегтися?
Щоб запобігти захворюванням кишковими інфекціями :.
Дотримуйтесь правил особистої гігієни.
Використовуйте безпечну воду, не пийте воду з неперевірених джерел.
Ретельно мийте руки з милом перед вживанням їжі, після повернення з вулиці та після кожного відвідування вбиральні.
Мийте та тримайте у чистоті всі поверхні та кухонні прилади, що використовуються для приготування їжі.
Користуйтеся індивідуальним посудом.
Окремо готуйте і зберігайте сирі та готові до вживання харчові продукти (сире м’ясо, птицю, рибу, овочі, фрукти тощо).
Для обробки сирих продуктів використовуйте окремі кухонні прилади (ножі, обробні дошки тощо).
Добре прожарюйте або проварюйте продукти, особливо м’ясо, птицю, яйця і рибу.
Дотримуйтесь відповідного температурного режиму при зберіганні харчових продуктів (не залишайте приготовлені харчові продукти при кімнатній температурі більше ніж на 2 години).
Використовуйте харчові продукти, оброблені з метою підвищення їх безпеки, наприклад, пастеризоване молоко.
Мийте та обливайте окропом фрукти і овочі, особливо у разі споживання їх у сирому вигляді.
Не вживайте продукти після закінчення терміну їх придатності, використовуйте для приготування їжі тільки свіжі харчові продукти.
При транспортуванні і зберіганні харчових продуктів використовуйте чисту упаковку (поліетилен, контейнери для харчових продуктів тощо) та не тримайте їх у теплі.
Не купуйте харчових продуктів з рук на вулиці чи у випадкових осіб.
Не давайте дітям некип’яченого розливного молока та сирих яєць тщо.
Не купайтеся в непроточних водоймах, у місцях несанкціонованих пляжів, уникайте заковтування води під час купання;
Уникайте контактів з особами, які мають ознаки інфекційного захворювання.
Дотримуючись цих правил, можна уникнути харчового отруєння, кишкових інфекцій та інших неприємностей. Бережіть себе і будьте здорові!
