Позначка: ЛМЗ

Як загартувати метал, надати йому міцності чи пластичності знає Юрій Кочешков, який є одним з найкращих термістів Ливарно-механічного заводу. Цього року його відзначено званням  «Честь та гордість ЛМЗ».

Юрій навчався професії терміста саме на нашому підприємстві, куди влаштувався одразу після армійської служби 27 років тому. Завод завжди був «присутній» у родині, говорить терміст, адже батько нашого героя працював шахтарем, а мати трудилася в РМЦ-2, тож за родинною вечерею в розмовах завжди поверталися до заводських тем. Але що то за загадкова професія «терміст» він навіть не здогадувався, лише розумів: якщо термо-, то пов’язано з температурами. І не помилився. На заводі терміст обробляє метал, щоб підвищити чи змінити його властивості. Чималу роль у цьому відіграє саме температурний режим.

«Ми працюємо з газовими та електропечами, в яких загартовуємо деталі, аби вони довше працювали і їх було простіше обробляти, – розповідає Юрій Кочешков, терміст РМЦ-2. – Ви б тільки побачили, як красиво виглядає розпечена деталь! Які кольори! Але моє завдання – не створювати красиве видовище, а змінювати властивості метала, зміцнюючи чи навпаки роблячи його максимально пластичним. Маю запрограмувати режим термообробки, виставити необхідну температуру, швидкість її зміни та час витримки. Важливо, щоб встановлена деталь у печі стояла рівно і під час обробки не відбулося жодних деформацій. Отак щодня доводиться чаклувати над металом та приборкувати його характер. Майстрами справи за місяць не стають, на вивчення термічних секретів йдуть роки. І дуже важливо прагнути цього і любити свою професію. Цьому, звісно ж, не навчають у жодному закладі».

А от усі шкільні знання з хімії та фізики точно стануть у пригоді. Термісту потрібно мати гарну пам’ять, мати прискіпливий до дрібниць підхід у роботі, адже від якості обробки деталі надалі залежить робота агрегатів, частиною яких вона є. «Ми в РМЦ-2 звикли працювати якісно, адже ти не маєш права підвести колегу, який потім працюватиме за тобою у виробничому ланцюгу, – продовжує Юрій. – Зараз такі часи, що на нас ще більша відповідальність. Ми мусимо бути надійним тилом для хлопців на передовій. У моєму цеху колег-захисників чимало. Захищають нас зі зброєю в руках і мої брати. Їм там набагато важче, та заводський характер допомагає вистояти на всіх фронтах. Я дуже пишаюся тим, що відзначений найвищою нагородою ЛМЗ. Це нагорода всього нашого цеху, адже ми всі одна команда і надійна підтримка один одного. Саме тому ми незламні, тому Перемога буде нашою».

Так вважає нагороджений відзнакою «Честь та гордість ЛМЗ», один з найкращих працівників ремонтно-механічного цеху № 2 слюсар-ремонтник(бригадир) Ігор Гармаш. 

«У дитинстві я мріяв стати військовим моряком, але вивчився на електрика, а от став – слюсарем-ремонтником, – усміхаючись розповідає Ігор Гармаш. – Виходить так, що у всьому наслідую батька. Він у армії був моряком-підводником, а потім багато років працював у вальцетокарному цеху. Батько завжди говорив, що завод – це стабільність, впевненість і можливість росту у професійному плані. Майже 40 років я у ремонтній справі і впевнений, що не помилився, коли зробив свій вибір. Сьогодні вже і мій син працює у РМЦ-2 теж слюсарем-ремонтником, продовжує родинну справу. Я завжди охоче ділюся з ним та колегами секретами слюсарської майстерності, яких за багато років назбирав чимало».

Ви знаєте, що ручка молотка має бути довжиною до ліктя людини, що чим вона довша, тим сильніший удар? А що таке мікрометр, штангенциркуль та нутромір? Ці інструменти завжди в арсеналі слюсаря-ремонтника, адже його завдання – розібрати вузол, який надходить на ремонт до цеху, все виміряти до сотої частини сантиметра, а потім вже після ремонту вузла зібрати його так, щоб працював краще за новий.

«Ми – ремонтний цех, тож «чаклуємо» над обладнанням гірників та металургів, аби повернути його у стрій якнайшвидше і щоб працювало воно якнайдовше, – говорить слюсар. – За роки праці мені довелося ремонтувати сотні найменувань деталей та вузлів. Деякі з них (наприклад, той що зараз у нас в цеху «на лікарняному» – підвісний редуктор з конвертерного цеху) розміром з двоповерхову будівлю. Уявіть собі, скільки треба часу над ним попрацювати? Цікава у мене професія, точно не дає відпочивати ані голові, ані ногам та рукам. За день понад 10 кілометрів по цеху набігаєш. Маєш знатися на кресленні, математиці, розуміти, що і як влаштовано, як працює і які функції виконує. Для слюсаря важливі точність та координованість рухів, врівноваженість, спостережливість, уважність, високий рівень технічного та оперативного мислення та просторова уява. Не думайте, що професія слюсаря проста і опанувати її може кожен. До звання хороший слюсар треба йти роками».

Ігор Гармаш любить свою професію, зараз попит на неї виріс. Попри складний воєнний час у ремонтників роботи не стало менше, а навпаки побільшало. Якщо врахувати, що чимало колег з цеху мобілізовані до лав ЗСУ,  все робоче навантаження лягло на плечі тих, хто залишився. До речі, один із синів слюсаря-ремонтника теж пішов служити добровольцем до лав Національної гвардії України. Тому серце Ігоря Гармаша, як він сам говорить, зараз не тут, воно поряд із сином-захисником, йому найпершому і хотілося показати свою почесну нагороду –  «Честь та гордість ЛМЗ». Наш герой впевнений, що скоро це його бажання здійсниться, бо свято вірить у Перемогу, адже коли серед захисників такі надійні та міцні хлопці, як наші заводчани, то перемога – це лише питання часу.