Категорії
Новини

«Дев’ятка» відзначила ювілей

Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію – тут.

Легенда у світі промисловості, найвидатніша зірка у сузір’ї доменних печей «АрселорМіттал Кривий Ріг» відзначила ювілей.

П’ятдесят років тому, у червні 1972 року, будівельники заклали фундамент найбільшої у світі доменної печі №9.

Уявляєте, як це було? Масштаби просто вражають. Адже на її будівництві щодня працювали тисячі людей!

Дев’ятка завжди була унікальною – вирізнялася об’ємом у 5035 кубічних метрів і на рік виробляла 4 мільйони тонн чавуну А деталі, конструкції та обладнання для комплексу виготовляли майже дві тисячі підприємств.

На жаль, зараз робота цієї красуні на паузі – через військову агресію Росії піч довелося зупинити. Але ми віримо, що невдовзі вогник в серці легендарної домни знову засяє. Ніхто не зможе відібрати у нас право* мирно працювати.  І попереду на нас чекає ще багато видатних історій про зірку металургії та її чудовий колектив.

* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Конституції України

Категорії
Новини

Майже пів кілометра стратегічної колії оновлено

Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію – тут.

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» капітально відремонтували 443 метри четвертої колії перегону між станціями Промислова та Аглофабрика гірничого департаменту. Саме цим шляхом прямує до споживачів концентрат – на сьогодні один із основних продуктів підприємства.

У капремонті повторно використали матеріали, що залишилися від минулих ремонтів колій. Це дозволило підприємству не лише оновити стратегічно важливий шлях, а ще й зекономити.

«Усі рейки, шпали, скріплення, болти, гайки та інші складові рейкошпальних решіток ми ретельно перебрали, почистили та знову змонтували. У роботі були задіяні працівники першого, другого і третього залізничних цехів, а також підрядники. Тепер четверта колія має* надійний стан і знову в роботі», – розповів начальник залізничного цеху № 3 Вячеслав Тіняков.

* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Конституції України

Категорії
Новини

Перша продукція від сталеплавів

В конвертерному цеху ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» відновили виробництво сталі та сталевої заготовки. Крок за кроком підприємство повертається до життя заради своїх працівників, міста, країни.

Як розповів начальник відділення конвертерів Володимир Сінченко, виплавку сталі розпочали на конвертері № 5. «Після тримісячної перерви ми знову варимо сталь, і в цеху, попри війну, піднесений настрій. На зміні була технологічна бригада старшого майстра Артема Полякова, і з першою плавкою вона впоралася добре. Щоправда, довелося перед відновленням роботи конвертера розігріти його всередині до температури 800 градусів, щоб не зіпсувати футеровку. А далі вже працюємо у звичному режимі», – сказав Сінченко.

Сталь зливають у ковші і далі вона їде до відділення безперервного розливання сталі. Там її доводять до потрібної кондиції за хімічним складом та температурою і розливають, виготовляючи сталеві заготовки.

«Поки що задіяна одна машина безперервного розливання сталі та дві установки позапічної обробки, – розповідає старший майстер Дмитро Андреєв. – Першу плавку ми розливали відкритим струменем, а далі використовуємо стопорне розливання для виготовлення продукції з високою доданою вартістю. Чудово, що цех знову працює. Сподіваємося, що незабаром знайдеться робота для ще двох МБЛЗ».

Категорії
Наші люди

Війна не виправдовує безлад та хаос

У важкі часи завжди добре знати, що є люди, завдяки яким зменшується кількість проблем. Наприклад, в ремонтно-механічному цеху № 2 немає проблем із наплавними та зварними матеріалами для роботи ремонтників, засобами індивідуального захисту, вивезенням виробничих та побутових відходів та позитивним настроєм. І все це тому, що тут працює інженер з підготовки виробництва Ірина Саєнко.

Настрій на робочих майданчиках зараз і справді кращий. За словами Ірини, паніка та розпач, які відчували більшість з її колег в останні дні лютого, потроху відступили. І хоча РМЦ № 2 не зупинявся, як деякі цехи «АрселорМіттал Кривий Ріг», але 24 лютого для всіх українців стало певною точкою відліку та змін, зокрема й у робочому житті.

«Моя сестра мешкає на мікрорайоні Макулан, вона перша і повідомила, що нас бомблять, – розповідає Саєнко. – Ми з чоловіком все ж поїхали на роботу, але швидко повернулися, бо вдома на нас чекало двійко дітей. Старша донька просила нас виїхати бодай кудись. Така можливість була, адже в однієї з доньок інвалідність, тож нам пропонували виїхати до Ізраїлю, Німеччини, Польщі. А чоловік тоді сказав, що це наша країна, яку ми не залишимо. У кожного своє призначення. І ми потрібні саме тут».

В цеху Ірина почувається справжньою господинею. РМЦ № 2 с початком війни почав працювати ще з більшим навантаженням, адже завод розгорнув ремонтний фронт. Цехи використовували час зупинки, щоб підготуватися до нової активної фази у роботі. Тому Ірина дбала, щоб в наявності були всі витратні матеріали для ремонтників її цеху, щоб кожен працівник мав всі необхідні засоби індивідуального захисту, щоб в цеху вчасно вивозили побутові та промислові відходи. А ще, щоб було чисто, прибрано, адже війна не виправдовує безлад та хаос. Все повинно працювати, рухатися, а колеги не мають сумувати через робочі «негаразди». Як це зробити? В інженерки є свій перевірений засіб: працювати на упередження та завжди бути на зв’язку з кожним працівником цеху.

Колеги розповідають про Ірину, що свій господарський підхід вона розповсюджує геть на усе. Ще наприкінці лютого вона, не вагаючись, взялася за постачання нашим захисникам домашніх вареників. Декілька груп в селі Інгулець, де власне і мешкає Ірина, почали забезпечувати смаколиками не лише наших воїнів, а й переселенців, які приїздили до сіл Лозуватської громади. Кожна «варенична» група щодня виготовляла близько 300 вареників, а таких груп у селі було кілька. А ще захисникам несли смачну продукцію з погребів, одяг для переселенців, перераховували кошти на підтримку ЗСУ. Волонтерство інгульчан триває й зараз.

«У моїх дітей є заповітне бажання – поїхати на море. І це напевне найперше, що наша родина зробить, коли закінчиться війна. Мені дуже хочеться, щоб це сталося скоріше, бо в грудні цього року ми маємо їхати з донькою до Києва, щоб замінити їй імплант, який компенсує втрату слуху. І це важливо для нашої родини. Маю надію, що все в нас вийде. Тому що я вірю в ЗСУ, в наших хлопців та дівчат. Хай скоріше повертаються додому з перемогою, а план зустрічі ми вже приготували», – говорить Ірина Саєнко.

Категорії
Новини

Зубастий «фахівець» подрібнить сировину без проблем

В агломераційному цеху №3 добре знають народне прислів’я «готуй сани влітку…» та вже зараз готуються до зими. Взимку за мінусових температур сировина, з якою мають справу в цеху, часто змерзається, і це є серйозною проблемою для виробничих процесів. Щоб не дати цій проблемі жодного шансу, тут завчасно встановили новий двадцятитонний подрібнювально-фрезерний агрегат.

Аглоцех № 3 постачає шихтові матеріали для агломераційних машин першого і другого аглоцехів. Від якості шихти напряму залежить якість агломерату для доменних печей. Основні її інгредієнти – вапняк, кокс, вугілля, руда – надходять сюди у залізничних вагонах і вивантажуються за допомогою вагоноопрокидувача. Він міцно затискає кожен вагон в своїх «обіймах» і перевертає, щоб сировина висипалася на спеціальну решітку приймального бункеру. Але взимку сировина під час транспортування у напіввагонах через підвищену вологість і мороз може взятися мерзлими грудками. Їх обов’язково треба подрібнювати ще на етапі вивантаження.

«Тепер на вагоноопрокидувачі ми розбиватимемо такі грудки новим 20-тонним подрібнювально-фрезерним агрегатом, – говорить Володимир Ткачук, старший майстер дільниці вивантаження та подачі сировини АЦ-3. – Йому «по зубах» навіть великі міцні шматки, адже подрібнює він саме міцними зубцями на двох фрезах, які обертаються».

Встановлювали новий подрібнювач-велетень впродовж тижня, для його монтажу довелося навіть дах розбирати. Оскільки агрегат важкий, задіяли в роботу кран вантажопідйомністю 120 тонн. Працювали разом – робітники підрядної організації, механіки та електрики АЦ-3.

Керувати подрібненням змерзлих грудок будуть машиністи вагоноопрокидувача. Один з них, Олександр Понарчук, каже, що сподівання на новий агрегат у колектива цеху великі. «Нам є з чим порівнювати. Раніше ми використовували вже застарілу подрібнювально-фрезерну машину. Насправді це був переобладнаний комбайн для видобутку вугілля з набагато меншими зубцями. Траплялося, він наїжджав на бут (шматок природного каменю) і зупинявся. Та й сил у машини було недостатньо, через електрозахист часто вибивало напругу. Це було неефективно і крало у нас час. А от з новим подрібнювально-фрезерним агрегатом такого вже точно не станеться. Цей зубастик потужний, тому наш робочий процес триватиме швидко та продуктивно».  

Машиніст вагоноопрокидувача Олександр Понарчук
Категорії
Наші люди Новини

Миколаївський аграрій став криворізьким залізничником

Мешканець миколаївських степів Євгеній Копосов потихеньку звикає до залізничних гудків, стукоту колес та промислової музики цехів «АрселорМіттал Кривий Ріг». Рятуючись від війни, Євгеній нещодавно разом з родиною переїхав до Кривбасу та влаштувався на роботу до залізничного цеху № 2 нашого підприємства.

Зараз Копосов проходить стажування, вчиться на помічника машиніста тепловозу. За півроку планує опанувати ще й професію складача вагонів. Як він сам жартує, його життя – це постійне навчання. А раніше на рідній Миколаївщині він працював на заводі, де виробляли якорі для суден, був охоронцем, підприємцем, трактористом та комбайнером у своєму рідному селі Сергіївка Баштанського району.

«Щовесни я сідав на трактор, сіяв та обробляв поля. Ми вирощували пшеницю, ріпак, ячмінь. В середині літа пересідав на комбайн і збирав урожай. Потім знову пересідав – вже до автомобіля і привозив до села різні товари, харчі. Роботи не боюся», – говорить Копосов.

Війна застала Євгенія саме під час чергової поїздки, коли з Миколаєва привіз до села рибу. Від сусіда дізнався про початок воєнних дій і спочатку не повірив у це. Та коли подивився новини, побачив у районі черги біля автозаправок та банкоматів, почув розмови стурбованих цією звісткою людей, то зрозумів, що в Україну прийшла біда. Вже наступного дня Євгеній організував у селі самооборону.

«Спочатку відгукнулося лише 12 чоловіків. Усім здавалося, що війна десь там, далеко, – продовжує Євгеній Копосов. – Та коли до села привезли перших двохсотих, наших друзів-сусідів, то цього ж дня охороняти село прийшло вже 64 чоловіки. Мисливці взяли з собою зброю, звичайні селяни – ножі, сокири, одним словом те, що було. Організували світломаскування, попередили мешканців села, щоб ті після шостої вечора не виходили на вулицю. Патрулюючи вночі, ми орієнтувалися на гавкіт собак. Одразу йшли туди і дивилися, в чому причина. Потім люди нам казали, що завдяки охороні вони могли вночі спокійно спати. Але цей спокій тривав недовго – в поля біля села почало прилітати».

Ввечері 24 березня тероборонівці під час чергування побачили на дорозі багато військових і здалеку не могли зрозуміти, чи то наші, чи окупанти. Військові теж звернули увагу на людей з рушницями, і також не підходили. Євгеній запропонував почекати до ранку і влаштувати перевірку відомим словом «паляниця». З першими променями сонця до них прийшли розвідники. Виявилося, що це були наші хлопці з Волині. Роззнайомилися, поділилися один з одним харчами, теплими речами, цигарками. Військові порадили мешканцям їхати з села, адже бої точилися вже за 30 кілометрів.

«Із жінкою ми вирішили не поспішати покидати рідну домівку, бо це дуже важко, – розповідає Євгеній. – Але за декілька днів почалася евакуація. Я й сам на своєму автомобілі перевозив односельців до Кривого Рогу. Під час другого рейсу над нашим селом «гради» літали у прямому сенсі над головами людей. У райцентрі вороги поцілили у школу та у кладовище. Як доїхав додому, не пам’ятаю. Забрав дружину і двох наших діточок. Спочатку поїхали до Кривбасу, а потім до Буковелі. Та всиділи там лише два тижні, дуже захотілося бути ближче до дому. Тим більш, що у нас є житло у Кривбасі. Ми берегли його для дітей. Тепер Кривий Ріг став нам домівкою».

Євгенію пощастило з роботою. В «АрселорМіттал Кривий Ріг» працюють його родичі, які і порадили йому в пошуках роботи звернутися на підприємство. Тут йому запропонували стати помічником машиніста тепловозу. Влаштувався швидко. Євгеній каже, що професія цікава, він вчиться із задоволенням. Можливо, й надалі залишиться тут, хоча земля, зізнається, тягне додому. «Головне, щоб війна скоріше скінчилася. А все інше буде в порядку», – каже Копосов.