З першого липня авдіївський коксохімік Дмитро Кисельов приєднався до колективу першого коксового цеху коксохімічного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Тепер Дмитро вже працює дверевим КЦ № 1. Робота йому знайома, адже до війни він був газівником коксових печей на Авдіївському коксохімічному заводі. Загалом у професіональному багажі Дмитра є декілька професій: автослюсар, механік хімвиробництва. На Авдіївському коксохімі навіть в охороні праці працював. У Слов’янську набув вищу освіту, важається кваліфікованим фахівцем і досвід має достатній.
«Перший погляд на підприємство – і я вражений, – із захопленням каже Дмитро Кисельов. – Криворіжці, у вас відмінне виробництво! Тут порядок, немає стороннього шуму, загазованості, доглянуті металоконструкції, чисті та зелені промислові вулиці, і взагалі – завод у доброму стані. І це ще я всього підприємства не бачив! Мені б дуже хотілося побувати на кожному виробництві. Цікаво все. Сподобався мені й Кривий Ріг. Я до війни жодного разу тут не був».
В 2014 році, коли на Авдіївку полетіли перші бомби, питання про виїзд з рідного міста родина навіть не розглядала. Та й багато інших людей теж не дуже хотіли кидати свої домівки та завод, який на той час хоч і був переведений на гарячу консервацію, але потребував опіки. Завод був годувальником майже усього міста, мешканці працювали там родинами. Тетяна, дружина Дмитра, була інженером-лаборантом хімгрупи у центральній заводській лабораторії.
Дмитро згадує, що перші тижні війни 2022 року були для Авдіївки тихими. Але згодом місто почали потроху «мацати» ракетами, а пізніше вже повністю накривали обстрілами.
«В наш будинок у різний проміжок часу влучали три рази. І всі три рази моїй родині щастило, – розповідає Кисельов. – Перед першим прильотом я пішов до магазину. Почув, що грюкнуло. Нашу звичайну багатоповерхівку огорнуло пилом та димом. Кинувся додому, адже там була моя донька Арина. На щастя, обійшлося. Коли спускалися з нею до підвалу, побачив, що у сусідів двері вигнуло вибуховою хвилею. Я їх зламав, увійшов і побачив, що дідуся вбило, але його донька із чоловіком живі, тільки тримаються за голови через контузію. Через деякий час в наш будинок прилетіло вдруге. Донька з тещою вже тоді були у Кривому Розі. До вашого міста ще у 2014-му приїхали наші друзі, тому своїх рідних ми відправили саме сюди. Дома залишилися я і дружина, нам треба було працювати на заводі. Третього разу у будинок влучили вже фосфорними бомбами. Дружина тоді пішла на базар, а я велосипедом їздив за водою. Потім цією ж водою тушив сусідську квартиру».
Незважаючи на ракетні атаки Дмитро із дружиною нечасто спускалися до підвалу. Перед зміною треба було добре відпочити, а в підвалі через сирість та холод це навряд чи б вдалося. Працювати на заводі Кисельову доводилося у буквальному розумінні за декількох людей. Через постійні обстріли персонал підприємства евакуювали. Для підтримки виробництва залишилися тільки представники критичних професій. Одним з них і був Дмитро, адже він, як газівник, мав підтримувати температурний режим коксових батарей. Через нестачу робітників, зміни тривали по дві доби. Якби ж вони були спокійними, підкреслює Дмитро. Під час роботи часто над головою літали снаряди, доводилося гасити пожежі.
Кисельов розповідає: «Після нічної зміни, перед тим, як піднятися в квартиру, я люблю трохи посидіти на лавочці біля під’їзду – це допомагає мені зібратися з думками, заспокоїтись. А цього разу жінка потягнула додому, каже, на балконі посидиш. Але до нього я теж не дійшов, втома після двох діб на ногах дала себе знати. Ліг на диван, а тут бабах!!! Перед балконом все палає і дим іде знизу. Спустився, а біля під’їзду, де стояла лавка, стирчить хвіст ракети, а з нього – справжній феєрверк. Якби я був там… Навіть думати про це не хочу. Мені пощастило!»
У квітні Кисельови все ж виїхали з Авдіївки. Перший місяць у Кривому Розі оговтувались, бо пережите вкрай виснажило. Довелося і у буквальному розумінні від’їдатися, бо і поїсти в Авдіївці не завжди вдавалося. А згодом взялися за пошук роботи.
Влаштовуватися на роботу Дмитро вирішив до «АрселорМіттал Кривий Ріг», бо тут працює коксохімічне виробництво. «Я обрав посаду дверевого, – говорить Дмитро. – Плани у мене серйозні. «АрселорМіттал» – тепер і моє підприємство, тож буду знайомитися з обладнанням, зі специфікою роботи, з колективом. Планую й надалі залишатися у Кривому Розі, тепер це також і моє місто. Я оптиміст. Вірю, якщо вже залишився живим, то завтрашній день обов’язково буде кращим».
