У ремонтно-механічному цеху № 2 Ливарно-механічного заводу є верстат і є фахівець, яких більше немає на підприємстві.
Деякі специ стверджують, що, ймовірно, цей дует унікальний на всю Україну. Володимир Астапенко все життя працював різьбошлифувальником. Він каже, що його напарник – різьбошлифувальний верстат – здатен робити унікальні речі.
Нарізати різьбу та відшліфувати одночасно, до того ж з точністю до мікрона – це завдання під силу лише цим двом, говорять у цеху. Значення цього тандему важко переоцінити. Тому для верстата відведена окрема кімната. Цікаво, що і верстат, і Володимир – обидва досить поважного віку, але про це можна дізнатися, лише коли дивишся у їхні паспорти.
«В РМЦ-2 я працюю з 2002 року, а от у професію прийшов ще раніше, – розповідає різьбошлифувальник РМЦ-2 Володимир Астапенко. – На цьому верстаті ми робимо інструмент, який потім сам нарізає різьбу. Я слідкую, аби мій верстат завжди був у найкращому стані, а в кімнаті, де він розташований, були майже стерильна чистота та взірцевий порядок. До «напарника» у мене підхід, як до хірургічного інструменту, адже від нас вимагається у роботі майже ювелірна точність та якість. Ми виготовляємо калібри (шаблони для перевірки складних профілів), мітчики (інструмент для нарізання внутрішнього різьблення), спеціальні болти тощо. Усього асортименту й не перерахувати. Потім вже ці вироби самі стають інструментом, який допомагає ремонтникам виготовляти інші деталі. Наша продукція не ширвжиток, а ексклюзив. Я впевнений, що якщо буде потрібно, то й для космічних кораблів деталі зможемо нарізати та відшліфувати».
Колеги цінують Володимира не лише за його професіоналізм, а й за щиру та відкриту вдачу. Він завжди у гарному настрої, може впоратися з найскладнішим завданням і ніколи не нарікає на втому чи завантаженість. А через те, що різьбошлифувальник та його верстат єдині на все величезне підприємство, то без роботи вони не залишаються ані хвилини навіть за воєнних умов.
Володимир попри свій величезний досвід ще й досі продовжує навчатися. Йому цікаві всі новинки, технології, які розвивають його, як професіонала. Саме на різьбошлифувальника зараз майже не навчають в освітніх закладах, у кращому випадку – на верстатника широкого профілю, а вже далі (як було і з Володимиром) – лише практика та досвідченіші колеги допоможуть стати професіоналом у цій справі.
Зараз наш колега готовий передати свої знання та професійні секрети молоді, аби ця професія, принаймні на нашому підприємстві, не відійшла у минуле. А ще він мріє про новий верстат чи хоча б його модернізацію, бо є куди рухатися і є бажання над цим попрацювати. В цеху зазначають, що учня для Володимира вже знайшли. Отже є всі шанси, що ця справа, ця рідкісна професія на нашому підприємстві житиме й далі.
