Заступник командира медичної роти, капітан Сергій Горбей загинув під час бойових дій. 31 грудня 2023 року він отримав поранення, несумісні з життям. Це сталося поблизу населеного пункту Борова Харківської області.
До призову на військову службу під час мобілізації в лютому 2023 року Сергій працював слюсарем з КВП та А департаменту автоматизації технологічних процесів «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Як розповів начальник дільниці Прокатний цех № 3 ДАТП Валерій Шевчук, Сергій Горбей був висококласним фахівцем і хорошою людиною. «Я працював разом із Сергієм не дуже довго, з 2021 по 2023 рік, – розповідає Валерій. – І протягом цього часу жодного разу не чув, щоб він навіть голос підвищив. Завжди спокійний, врівноважений, він будь-якої миті був готовий допомогти. Сергія дуже поважали колеги по ДАТП і працівники прокатного цеху № 3, в якому він обслуговував контрольно-вимірювальні прилади. І робив це дуже якісно. Від точності показників цих приладів залежить робота цеху, його продуктивність, якість прокатної продукції. Сергій сумлінно виконував усі завдання. Він був ініціативним працівником, брався за справи будь-якої складності та доводив їх до кінця. І його досвід ставав йому у пригоді. Слова ж бойових товаришів під час поховання ще раз підтвердили все найкраще, що ми знали про Сергія. Гірка, невиправна втрата для всіх нас».
У Сергія Горбея залишилися дружина Юлія та троє дітей.
Щиро співчуваємо рідним, друзям та колегам загиблого воїна.
Свій останній бій Микола прийняв у районі Очеретиного Покровського району Донецької області – це одна з найбільш важких ділянок фронту.
У Збройних силах України Микола Чепрасов був рядовим, навідником механізованого відділення механізованого батальйону. До призову працював слюсарем-ремонтником спочатку в аглоцеху металургійного виробництва, а потім на рудному дворі агломераційного цеху № 3.
Колеги згадують, що Микола Чепрасов добре знав свою справу, був майстром на всі руки, брав участь в усіх видах ремонту обладнання цеху.
«У Миколи був багатий професійний досвід, глибокі знання своєї спеціальності, адже на підприємстві він працював чверть віку, а до приходу в агломераційне виробництво загартовував майстерність у цеху ремонту металургійного устаткування, – згадує Борис Боровик, заступник начальника (рудний двір) агломераційного цеху № 3. – До будь-якої справи Микола ставився дуже відповідально, того ж вимагав і від інших, адже був бригадиром слюсарів-ремонтників. У колективі колеги поважали Миколу за добру вдачу, почуття гумору, людяність, готовність допомагати у разі потреби. У нього було дуже перспективне майбутнє, яке, на жаль, перекреслила війна».
У Миколи Чепрасова залишилася дружина та двійко дітей.
Колектив підприємства висловлює щирі співчуття родині, друзям, колегам захисника.
П’ять років тому фрезерувальниця ремонтно-механічного цеху № 2 Ливарно-механічного заводу Тетяна Алхімова взялася за пензель. Це була випадкова зустріч з мистецтвом живопису. А зараз вона не уявляє своє життя без цієї справи.
Як не дивно, її робота фрезерувальника біля верстата дуже схожа з роботою з полотном та фарбою. Побач незриме, відсікай зайве, дійди до суті й отримаєш справжній скарб – цими принципами керується Тетяна і в роботі, і під час заняття своїм хобі.
«Я любила малювати ще в дитинстві, напевно, як усі діти, – розповідає Тетяна Алхімова, – але ніколи не вчилася живопису професійно. Але я завжди із задоволенням відвідувала виставки, могла годинами роздивлятися картини. Напевне, живопис просто вичікував певного часу, аби захопити мене. Приблизно п’ять-шість років тому мені на очі потрапив допис у соцмережі про те, як одна з дівчат відвідала майстер-клас з живопису. Я теж вирішила спробувати. З майстер-класу я вже вийшла іншою людиною. Досі зберігаю мою першу картину – тюльпани. Нарешті я відчула себе щасливою людиною».
Сьогодні у творчому доробку Тетяни багато картин у різних техніках. Вона любить експериментувати, але найбільше їй до душі акварельний живопис. Її роботам притаманні прозорість та насиченість світлими та яскравими фарбами. Картини Тетяни, як говорять її колеги, роблять людей щасливими. «Мистецтво змиває пил повсякденності з душі», – казав Пабло Пікассо. І це найголовніше для мисткині – щоб її роботи дарували людям радість та світлі почуття.
«Для мене найбільша подяка за мої картини – це коли людина живиться з моїх робіт позитивом, коли говорить, що це саме її картина, для і про неї, – говорить Тетяна Алхімова. – Наприклад, на початку війни я намалювала янгола для дівчини-волонтера з Ужгорода. Ми й зараз спілкуємося, і дівчина захоплюється цією картиною. Я взагалі кожну свою роботу комусь присвячую. Ось подивлюся, познайомлюся, і в мене народжується, якою буде картина саме для цієї людини. Щоразу намагаюся малювати краще й краще, а для цього потрібно багато навчатися. Тому стараюся не пропускати жодного майстер-класу. Я наполеглива і в роботі, і у навчанні живопису».
Можливо, через це з початком війни Тетяна перші пів року взагалі не малювала. Вона говорить, що може писати лише тоді, коли відчуває позитивні емоції. З часом жінка знову взялася за пензля. І знову в її роботах заграли яскраві фарби.
Наразі Тетяна мріє взяти участь у великій виставці митців-художників. І щоб серед її робіт обов’язково була картина, присвячена перемозі України. Її вона намалює виключно світлими фарбами.
Під час виконання бойового завдання загинув гранатометник взводу оперативного призначення Національної Гвардії України Валерій Сова. Свій останній бій з російськими агресорами солдат Валерій Сова прийняв 24 грудня 2023 року у районі населеного пункту Серебрянка Донецької області.
До призову на військову службу під час мобілізації у листопаді 2022 року він працював підручним сталевара конвертерного цеху.
Як розповів начальник зміни відділення безперервного розливання сталі конвертерного цеху Сергій Ромась, Валерій Сова був одним з найкращих підручних сталевара установки позапічної обробки сталі. «Робота підручного сталевара дуже важка, – говорить Сергій Ромась. – Але ніхто ніколи не чув від Валерія жодних нарікань чи відмови виконувати завдання. Він сумлінно робив свою справу, розвивався професійно. Я впевнений, що невдовзі він став би сталеваром, а в перспективі й старшим сталеваром. Це був спокійний, врівноважений, мудрий молодий чоловік, якого поважали у колективі. Пожартувати міг так, що сміялися всі. Валерій дуже любив свою родину – дружину Вікторію, донечку Вероніку та сина Нікіту. Його загибель – страшна втрата для родини, для всіх нас».
Хлопцю назавжди залишиться 23 роки. Життя Данила Козлова обірвалося під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Водяне на Донеччині.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Данило Козлов працював електромонтером у доменному цеху № 1. Свою роботу він виконував на дільниці з ремонту перетворювальної техніки, яка є одною із важливих у цеху, адже там електрична енергія перетворюється з одного виду на інший, потрібний для живлення сучасних металургійних агрегатів.
«Данило був справжнім фахівцем у своїй справі, він працював ефективно та безпечно, – говорить Євген Віноградов, заступник начальника доменного цеху № 1 з електрообладнання. – У нашому цеху відбувалось його професійне становлення . Сюди Данило влаштувався після навчання у Гірничо-електромеханічному фаховому коледжі Криворізького національного університета. Талановитий хлопець одразу звернув на себе увагу і керівництва цеху, і колег. Після строкової служби в ЗСУ Данило знову повернувся до ДЦ-1. Добрий, завжди позитивний, готовий допомогти іншим – таким ми назавжди запам’ятаємо Данила Козлова».
Підприємство висловлює щирі співчуття родині захисника. Вічна пам’ять і слава українському воїну!
На підприємстві підбили підсумки творчого проєкту «Різдвяна казка», в якому взяли участь майже 80 родин «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Стіл Сервісу», «Вагових систем» та ЛМЗ.
Конкурс ініціював департамент з корпоративних комунікацій нашого підприємства, щоб популяризувати культурні та моральні цінності сім’ї. Адже в наш час дуже важливими є збереження та підтримка родинних традицій, творчого розвитку, залучення родин до спільного творчого процесу.
І ця мета була досягнута – конкурс видався цікавим, колоритним, блискучим. Приємно було ще раз впевнитися, що наші люди мають творчий хист, натхнення, вони талановиті, неординарні, ініціативні, креативні.
Катерина Залозних, в.о. директора департаменту з персоналу ПАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг”:
«Навіть у найскладніші часи є місце для різдвяної казки, добрих вчинків, мудрості, сміливості, чесності – того найкращого, що повинно бути притаманним кожній людині. І це підтвердили десятки родин нашого підприємства, які стали учасниками конкурсу «Різдвяна казка». Усі казки були дуже світлими, теплими, подекуди повчальними. А ще їх об’єднувало те, що в них був щасливий кінець – світло завжди перемагало темряву. Це дуже мотивує та надає сил кожному з нас».
У казках, які були подані на конкурс, були оригінальні сюжети, цікаві герої, інтрига та подекуди несподіванки, які не раз приємно дивували членів журі. А деякі малюнки, які супроводжували текст, взагалі викликали щире захоплення.
«Журі оцінювало казки максимально об’єктивно, адже ніхто з нас не знав, хто автор тої чи іншої казки, де вони працюють або їхній склад родини. Вимоги до всіх були однакові: наявність цікавого оригінального сюжету, проста грамотна мова викладення, відображення власних родинних традицій та звичаїв, щасливий кінець. Бонусні бали отримали казки з прив’язкою до «АрселорМіттал Кривий Ріг» або металургії. Коли ми читали усі ці казки, то можна сказати, що отримали сеанс казкотерапії. І ще раз впевнилися, що родини, які здатні вірити в казку, вірити у перемогу добра над злом – непереможні!», – сказала голова журі, редакторка видання «Металург» Тетяна Філяєва.
За підсумками усіх балів перемогла казка «Різдвяний тепловоз», яку написала родина Куппів – Оксана, яка працює майстром служби вхідного контролю ПП «Стіл Сервіс», Микола, електромонтер УЖДТ ГД, та їхня донька Поліна.
«Конкурс одразу нас зацікавив, тож захотілося спробували свої сили у створенні казки, – сказала Оксана Куппа. – Щодо сюжету, то думки були різними, дуже хотілося більше розповісти про нашу родину, але і «прив’язати» сюжет до нашого підприємства. Писали казку майже тиждень, кожен додавав до неї щось своє. Ми вигадували драматургію, розвиток історії, динаміку. Разом із тим, ми хотіли, щоб вона не була дуже гострою. Погодьтеся, зараз, коли і так навколо багато стресів, зайвий раз дуже хвилюватися не треба. Чимало внесла у казку донька Поліна, яка вже студентка, навчається в державному університеті економіки та технологій, де набуває фаху міжнародних відносин, суспільних комунікацій та регіональних студій. Малюнок ми теж створювали разом. Взагалі такі конкурси дуже потрібні для усіх нас. Вони хоч трохи відволікають від війни і всього, що з нею пов’язано, дарують гарні емоції та віри у свої сили. Ми навіть і не сподівалися на перемогу. Для нас вона – наче як у казці!»
Друге місце у конкурсі посіли Тетяна (працівниця ЛМЗ), Артем та Микита Герасимюки за «Казку про добрий та злий вогні».
Третє місце у «Казки про братів». Її написали АльонаПавленко («Стіл Сервіс»), Андрій Спас та їхні діти Аліна, Софія та Олеся.
Окрім головним переможців, журі вирішили нагородити учасників у додаткових номінаціях. У номінації «Кращій малюнок» переможцями стали одразу декілька сімей – це родина Чехів, батько якої Гордій Олегович працює в агломераційному цеху № 3. У цьому ж цеху працює Олександр Комар, батько ще однієї родини-переможниці в цій номінації, в якій виховується шестеро дітей. Також журі відзначило малюнок родини Луциків, де зростають двійко дітей, а матуся Яна Євгенівна працює у технологічному цеху коксохімічного виробництва.
Особливий приз за казку «У пошуках радісного часу» було вручено виробничій ковальській родині, яку склали Інна (ЛМЗ, ковальська дільниця РМЦ-1) та Олена Оліфери, Влада та Наталія Шовкопляси.
Юлія Вернигора, учасниця конкурсу: «Давно хотіла спробувати себе у творчості, хотілося щось написати цікаве, тож конкурс став гарним приводом. Коли ми з родиною вирішували, якою буде тема казки, донька запропонувала написати про пшеницю. Ми казку так і назвали «Чарівна пшениця». Написали її буквально на одному диханні, за один день. Усім було цікаво, такі конкурси дійсно об’єднують».
Людмила Комар, учасниця конкурсу: «В нашій родині шестеро дітей, яких ми дуже любимо і якими пишаємося. Над темою казки довго не міркували – вирішили писати про себе, про свою родину, яка, можливо, схожа й на інші родини нашого міста. В них зростають та виховуються діти, пізнають цей світ, подорожують, працюють, стають майстрами своїх справ. Тож наша казка написана на реальних подіях, ми її назвали «Хлопчина-металург». Це була наша перша проба пера. Усім дуже сподобалося!»
Найкращі казки ми опублікуємо у газеті «Металург», тож слідкуйте за випусками у наступному році.
