Категорії
Наші люди

Із простою – у відрядження, або Навіщо сидіти без роботи

Дві третини заробітної плати – це добре. Це рятує, коли роботи зовсім немає, а якщо вона є і тобі її пропонують, то сто відсотків зарплати – набагато краще. Так вирішили електромонтери доменного цеху № 2, який зараз тимчасово не працює, та пішли у відрядження до доменного цеху № 1.

Знайомтесь, Валерій Веренич. У ДЦ № 2 він був бригадиром електромонтерів та обслуговував кранове господарство «дев’ятки». Від самого початку війни він з колегами по цеху зупиняв виробництво, опікувався тим, щоб усі процеси зупинки доменної печі відбувались правильно, а задіяні у цьому процесі крани, залишалися у робочому стані. До речі, деякі крани там і зараз працюють, вони зайняті у відвантаженні граншлаку. У вимушений простій на дві третини заробітної плати Валерій пішов у червні минулого року, але вдома «просидів» недовго, лише три місяці.

«Не хотілося втрачати кваліфікацію, тому коли мені запропонували піти у відрядження – перейти працювати до доменного цеху № 1, то, звичайно, я погодився, – розповідає Валерій Веренич. – Я працюю за своєю спеціальністю електромонтера і роблю ту саму роботу, що й у рідному цеху. Єдине, що довелося опанувати, це особливості кранів, адже будь-яке навіть дуже схоже обладнання, як і людина, має свої відмінності. Та це було мені на користь, адже я люблю навчатися, розвиватися професійно. Також я засвоїв географію цеху, дізнався, де і яке обладнання розташоване, особливості дільниць першого доменного. Зараз я працюю повноцінно та отримую за свою роботу повну заробітну плату, а не її частину. А ще я знаю, що моя праця допомагає підтримувати економіку країни, а в умовах війни – це великий плюс!»

«Моя історія переходу з другого доменного цеху в ДЦ № 1 схожа з історією Валерія. Тільки на 2/3 мене перевели в середині березня минулого року, – говорить Максим Павлюченко, який зараз працює бригадиром електромонтерів в ДЦ № 1. – Вже наприкінці квітня мені запропонували відрядження до першого доменного цеху, і я погодився, навіщо ж без роботи сидіти. В ДЦ № 1 багато фахівців стали на захист України, з’явилися вакансії, тому я скористався можливістю працювати. Адаптувався тут швидко, допоміг гарний колектив. У першому доменному цеху я опікуюсь електрообладнанням розливальних машин. Колись давно схожі машини працювали і в другому доменному цеху, тому я трохи був знайомий із цією системою. Колеги з ДЦ-1 допомогли увійти в курс справ, підказали, що та як, і робота, як кажуть, пішла. І взагалі, тим, хто «засидівся» на двох третинах зарплати, я б радив не боятися переходити працювати в інші підрозділи, бо на собі відчув, що затребуваність фахівців на нашому підприємстві дуже велика, навіть в умовах, коли не всі цехи працюють».

Валерій Веренич та Максим Павлюченко

Як розповів заступник начальника ДЦ № 1 з електрообладнання Євген Віноградов,  за останній час з ДЦ № 2 в електрослужбу першого доменного у відрядження перейшло вісім електромонтерів з ремонту електрообладнання. Причому п’ятеро з них перевелися до цеху впродовж останніх двох тижнів. Усі вони працюють на робочих місцях спеціалістів, які зараз захищають нашу країну. «Роботи у нас вистачає, адже працює доменна піч № 8 та комплекс розливальних машин, на яких виробляється чушковий чавун тощо, – говорить Євген Віноградов. – Практику переводу фахівців всередині комбінату я вважаю ефективною, адже таким чином ми зберігаємо фахівців та ще й можемо додати їм додаткових знань та навичок, які в життя завжди стануть у нагоді».

Категорії
Новини

В боях за незалежність України загинув Євген Шиян

Євген працював термістом в ремонтно-механічному цеху № 3 Ливарно-механічного заводу.

2023 рік розпочався для Євгена зі служби у лавах ЗСУ. Його мобілізували 1 січня. На жаль, 17 вересня захисник загинув поблизу Кліщіївки Донецької області.

Євген долучився до колективу ремонтників нещодавно, встиг відпрацювати лише декілька місяців, але одразу заслужив повагу колег, адже налаштований був працювати якісно, вдосконалюватися у професій та рухатися вперед.

«Євген швидко знайшов спільну мову з колегами, – розповідає провідний інженер-технолог РМЦ-3 Борис Климко. – Йому можна було довірити будь-яке виробниче завдання і бути впевненим, що воно буде зроблено вчасно та якісно. Спокійний, врівноважений і відповідальний – це все про Євгена. Ще до офіційної мобілізації герой сам намагався вступити до лав ЗСУ, тому коли прийшла повістка, то пішов не вагаючись. Він ніколи не ховався ані від роботи, ані від почесного обов’язку – захисту Батьківщини. Ми втратили героя і просто гарну людину. Ця втрата болісна для усіх нас».

Щиро співчуваємо і сумуємо разом з рідними та колегами героя.

Вічна йому шана та пам’ять!

Категорії
Наші люди

Підйомні рішення та ще й на коліях

Їх щозміни вирішує машиніст крану на залізничному ходу Михайло Толмаченко. Цього року його роботу відзначили грамотою підприємства.

У залізничному господарстві «АрселорМіттал Кривий Ріг» працює багато різноманітної техніки для виконання різних завдань. Одне з них – підйом та пересування великих вантажів. З цим може впоратися великий кран на залізничному ходу. У ЗЦ № 2 таку роботу виконують два крани Takraf EDK 500,  одним із яких і керує Михайло Толмаченко.

Як зазначає наш герой, залізничний кран вважається одним із найскладніших у крановому господарстві. А все тому, що для виконання своїх підйомних завдань йому треба міцно стояти на коліях, розмір яких лише 1520 мм. Коли є можливість «закріпитися», то кран це робить додатковими висувними опорами. Але не всюди така можливість існує, тож у таких випадках машиністу треба керувати технікою так, щоб і вантаж підняти, і на коліях встояти. Наприклад, так відбувається на естакадах бункерів доменних печей.

«Працювати без висувних опор у нашій роботі допускається. Існує спеціальна таблиця вантажів у тоннах, які можна піднімати залежно від вильоту стріли. Наприклад, максимальна вага вантажу у 80 тонн піднімається при вильоту стріли 6,25 метра. Взагалі принцип простий: чим більший виліт стріли, тим меншу вагу можна піднімати. Втримувати рівновагу допомагає досвід. Також я можу скористатися спеціальним крановим прибором безпеки – це спеціальний екран з підключеними датчиками, які контролюють вагу та виліт стріли, і взагалі параметри роботи крана. Ці показники значно допомагають машиністу, – каже Михайло Толмаченко.

Технічний «напарник» Михайла Толмаченка – дизель-електричний кран Takraf EDK 500 німецького виробництва. Історія цього залізничного крану є цікавою. Під час другої світової війни ці марки кранів випускалися для потреб Рейху. А після війни виробництво у якості контрибуції за економічну шкоду передали радянській владі. Завод, де вироблялися крани, залишився у Німеччині, у Східній її частині. Такі крани випускалися до 1990 року. Кран, який «бігає» коліями нашого виробництва, зроблений там наприкінці 1977 року. Незважаючи на солідний вік, він має справжнє сталеве здоров’я і чималі можливості. 

«За допомогою крану ми вантажимо металобрухт, виконуємо підйом рухомого складу (вагонів, тепловозів), великі вузли та агрегати під час ремонтів у різних цехах. Наприклад, газовий затвор у доменному цеху. Крім мене, машиною керують Микола Одайський, Костянтин Панченко, Олег Яременко та Леонід Милов», – сказав Михайло Толмаченко.

Перш ніж почати керувати залізничним краном, Михайло Толмаченко пройшов чималий «залізничний шлях» професійного становлення. Він закінчив політехнічний технікум за спеціальністю «Експлуатація залізничного транспорту». Практику проходив у залізничному цеху № 1 нашого підприємства складачем составів. Як говорить Михайло, ця робота дуже відповідальна, але і дуже важка. Та після служби у збройних силах він знову повернувся сюди працювати. Керівництво одразу відзначило талановитого хлопця. Йому пропонували стати диспетчером і навіть начальником району. Та Михайло не схотів керівних посад. Він, навпаки, прагнув навчитися на машиніста тепловозу. Але не судилося. Як жартує Михайло, у долі були свої плани на нього. Незабаром він перейшов до кранової служби залізничного цеху № 2, де почав опановувати професію машиніста крана у якості помічника (зауважте!) саме цього крану, на якому тепер і працює.

«Мені завжди щастить на гарних людей та сприятливі ситуації, – говорить Михайло. – Так було і тоді, коли я почав вчитися на помічника машиніста крану. Після навчання ще деякий час самостійно керувати краном мені не довіряли. І правильно робили, адже техніка велика, серйозна, потребує дуже дбайливого ставлення до себе.  Одного разу виникла ситуація, коли треба було терміново вивантажити злитки на залізничній дільниці, де неможливо додатково закріпитися крану. Машиніст в цей час кудись відійшов. Я сів у кабіну крана та почав працювати. Машиніст це побачив, оцінив, що я роблю все правильно, і відтоді мені вже повністю довірили керувати технікою. Тоді я вже зміг відчувати кран, знав його технічні характеристики, можливості та набув певного досвіду. А взагалі, якщо новачок сяде за кермо без досвіду, то є великий ризик того, що кран впаде».

Михайлу завжди вдається тримати баланс між вантажем та можливостями його крану. Як він каже, підйомні рішення йому доводиться приймати щозміни. І така робота йому подобається. Та він би хотів передати свої знання та навички молоді, адже саме їм у майбутньому працювати на підприємстві. Він сподівається, що незабаром так і станеться. От тільки б війна скоріше закінчилася!

Категорії
Новини

Ще одна сумна втрата: загинув водій підприємства Андрій Рудик

На захист України він став у жовтні минулого року, був старшим солдатом, водієм-електриком управління командира мінометного відділення батареї механізованого батальйону.

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Андрій Рудик працював водієм автотранспортних засобів у транспортному департаменті. Він керував великовантажним автомобілем, яким перевозив сировину, необхідну для виробництва. Як згадують колеги, Андрій вправно керував будь-яким автомобілем, адже стаж роботи на підприємстві у нього був чималий.

«Якщо треба було щось зробити швидко та якісно, то це саме до Андрія. Він дуже відповідально ставився до своєї справи, дбав про техніку, їздив безпечно, добре знав географію підприємства. Якщо треба було допомогти колегам, то відмови ніколи не було. Позитивний, життєрадісний, щирий – Андрій був невід’ємною частиною колективу. Його загибель стала непоправною втратою для усіх нас», – сказав Станіслав Онікієнко, начальник автоколони № 1 АТУ.

У Андрія Рудика залишилися дружина та двійко дітей.

Колектив підприємства висловлює щирі співчуття родині загиблого.

Вічна пам’ять нашому колезі!

Категорії
Новини

Захищаючи Україну загинув наш колега Дмитро Лученко

Мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за свободу і незалежність рідної країни солдат Дмитро Лученко отримав поранення, від яких помер в Олександрійській клінічній лікарні міста Києва.

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Дмитро працював помічником машиніста тепловозу у залізничному цеху № 2 транспортного департаменту.

«До нашого цеху він прийшов одразу після навчання, – говорить начальник залізничного цеху № 2 Дмитро Колесник.– Молодий хлопець вирішив стати залізничником, як і його батько, який працює машиністом тепловозу в управлінні залізничного транспорту гірничого департаменту підприємства. Талановитий здібний хлопець одразу привернув на себе увагу, адже робота давалася йому легко. Вже одразу відчувалося, що Дмитро може стати висококваліфікованим працівником. Йому було 22 роки. Мені дуже шкода, що наше підприємство та країна втрачають молодих та перспективних людей».

В ЗЦ №2 Дмитро Лученко працював майже рік. У 2021 році його призвали на службу до Збройних сил України. Після початку повномасштабного вторгнення ворога Дмитро вирішив продовжувати служити, щоб захищати Україну.

Колектив підприємства щиро співчуває рідним, близьким, друзям Дмитра Лученка.

Вічна слава Герою!

Категорії
Новини

Осіння толока: «Ну, сміття, бережись!»

Щоб осіннє місто стало охайнішим та більш затишним, у боротьбу зі сміттям вступили працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг», стажери підприємства, учасники двох сезонів «Нової фабрики» і прості містяни.

Суботнього ранку 16 вересня біля ставку, що поряд з ринком «Термінал», було гамірно. Тут лунала музика, а помаранчева палатка з логотипом «АрселорМіттал Кривий Ріг» красномовно доводила проїжджаючим, що тут відбувається щось хороше. Це була осіння толока – зелена ініціатива, організована корпоративними комунікаціями від імені  підприємства.

Попрацювати над чистотою довкілля на березі ставку зібралися майже двісті учасників. Усі дружно «озброювалися» рукавичками та сміттєвими пакетами. Не обійшлося і без приємностей: на тих, хто прийшов на толоку найпершим, чекали подарунки – брендові футболки «АрселорМіттал Кривий Ріг». Організатори подбали і про смачний перекус після прибирання: запашні пиріжки, чай, каву та водичку.

Місце прибирання біля першого ставка було обране невипадково, адже воно розташоване поряд з дорогою, що веде на завод. Цей шлях з видом на градирні є своєрідною візитівкою нашого підприємства та й Кривого Рогу. Крім того, ставки є популярним місцем для місцевих рибалок,  а також для відпочинку криворіжців та гостей міста. Щоправда, не завжди після такого відпочинку ставки залишаються чистими. У цьому зайвий раз  пересвідчилися учасники толоки.

Студентки КНУ Наталя, Дарина та Ірина прийшли на толоку, щоб допомогти прибратися. «Щось з’їсти біля водички, а обгортку викинути під кущик, пляшку ж закинути у воду. А що, вони ж усе сховають! На жаль, так вчиняють деякі люди», – говорить Наталя.

«Зараз тут атмосфера просто «вогонь». Усі усміхнені, з чудовим, навіть бойовим настроєм. Тож, сміття, бережись, ми йдемо!», – сказала Дарина.

Щоб працювати було ще цікавіше, учасники толоки вирішили позмагатися, хто більше назбирає сміття. Для цього учасники розділилися на команди зі кольором . корпоративних браслетів учасників: білі, сірі, помаранчеві. І робота «закипіла»!

Вже за кілька хвилин після початку толоки Максим Козік приніс величезний пакет зі сміттям. «Непотрібу тут дуже багато, тільки встигай збирати, говорить він. – У мішку є пляшки, кришки, пластикові обгортки та навіть памперси. Не дуже приємні знахідки. Їхнє місце на смітнику, а не у зеленій зоні».

Поруч із Максимом декілька хлопців майже «пірнули» у невеличку яму. Складу пляшок, що був там захований, міг би позаздрити будь-який пункт прийому склотари.

З очерету на березі ставка хлопці з політехнічного технікуму Дмитро Ніцкий та  Владислав Кувіта витягнули декілька пакетів зі сміттям. У зелених схованках студенти знайшли різноманітні обгортки, пластикові стаканчики, пляшки. А хлопці, які працювали поруч, «спіймали» в очереті пару ну дуже потріпаних кросівок. Із дальніх кущів хлопці та дівчата притягнули навіть старі автомобільні шини, понівечену пральну машину, плитки кахлю та інші незвичні «скарби».

Разом зі студентами, які доєдналися до толоки, працювала і начальниця відділу з розвитку молодіжних проєктів та взаємодії з навчальними закладами нашогопідприємства Ірина Рябінкова. «Охочих попрацювати над чистотою довкілля зібралося дуже багато. Студенти хочуть, щоб у нашому місті було чисто та охайно. А ще – працювати гуртом – то дуже весело», – сказала Ірина.

«Мабуть невипадково співпало, що цієї суботи відзначався Всесвітній день прибирання у світі, – сказав Олексій Цвинда, студент КНУ, координатор ВГО «СД Платформа» у Кривому Розі. – Ми радо доєднались до акції підприємства, з командою працюємо із піднесений настроєм, хочемо, щоб більше тут ніколи не було сміття».

Олена Трушевська, інженер-еколог нашого підприємства, прийшла на толоку разом із п’ятирічним сином Богданом. «Це його перша толока в житті. Нехай він привчається до чистоти, знає, що смітити не треба. А ще усі разом ми робимо саме екологічну справу. Нашу планету треба берегти», – сказала Олена.

За кілька годин праці команди назбирали три величезні купи сміття. У команди сірих вона виявилася найбільшою. Але разом із ними перемогу над брудом святкували усі команди і учасники, адже вони зробили важливу за кольором і сенсом справу – зелену. Та ще й так постаралися, що 25-тонний вантажний автомобіль підприємства двічі вивозив увесь непотріб.

З історії ставків на Соцмісті

А чи знаєте ви, що ставки на Соцмісті колись конкурували з південним Чорноморським узбережжям, та ще й були пов’язані із нашим підприємством?

У 1960-х роках, коли Соцмісто активно будувалося, переважно для будівельників та працівників тоді ще Криворізького металургійного заводу, виникла потреба повноцінного відпочинку, особливо влітку. Перед керівниками міста постало завдання із зірочкою: де можна влаштувати такі умови для людей, які не могли надовго поїхати кудись відпочивати, адже активно працювали на виробництві та ще й позмінно. Погляд керівників «впав» на ці ставки. Насправді вони штучні, але зроблені не на порожньому місці, бо тут проходить балка Червона.

Отже, 11 липня 1965 року на другому ставку Соцміста відкрили пляж. У штучні пруди запустили чисту дніпровську воду. А береги були відсипані справжнісіньким білим морським піском з Чорноморського узбережжя.

Новий пляж оснастили вишкою для прижків у воду, сучасними (на той час) душовими кабінками, питними фонтанчиками, тентами від сонця, дерев’яними лежаками. А поряд знаходилися торгівельні павільйони з морозивом, мінеральною водичкою, соками  та солодкими газованими напоями.

Були й водні атракціони – катання на лодках та водних велосипедах. Отакої!

До речі, пляж з усім необхідним для відпочинку був і на першому ставку, де цієї суботи пройшла толока. Тож її учасники подбали не лише про чистоту довкілля, а й про збереження історичного куточка Кривого Рогу та нашого підприємства.