Понад 20 років Андрій Дзецина пропрацював електрозварником ручного зварювання в цеху ремонту металургійного устаткування № 2 «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Загибель кожного захисника для нас усіх трагедія, але втрачати таких фахівців, яким був Андрій це – ще й відчутна втрата для виробництва. Андрій був досвідченим електрозварником, мав власне професійне клеймо, що свідчить про його високу кваліфікацію. А клеймо для зварника, що особистий підпис, який підтверджує якісне виконання зварювальних робіт, за ним можна визначити того, хто виконав цю роботу. І це велика відповідальність.
«Андрій Дзецина був врівноваженим, спокійним, тим, хто здатен підтримати у складну хвилину та підняти настрій колегам, – згадує старший майстер ЦРМУ-2 Олександр Самойлов. – Він виконував складні та відповідальні завдання – зварні роботи для ремонту металургійних цехів нашого підприємства. Андрій ніколи не скаржився, не відмовлявся, не жалівся, коли було особливо важко. Просто йшов і майстерно виконував свою роботу. Ми очікували на його повернення в цех з перемогою. На жаль, Андрій Дзецина загинув в бою. Його ім’я назавжди житиме у наших серцях».
Сержант Андрій загинув 1 серпня 2025 року при виконанні бойового завдання поблизу села Кам’янка Донецької області.
«Молодий фахівець Сергій Семенов прийшов працювати електрослюсарем до нас на дільницю, – згадує начальник дільниці ШУ Андрій Пекалюк. – Він швидко вчився, набирався досвіду, не відмовлявся від жодних завдань. Працював у шахті. Ремонтував разом з колегами шахтні електровози. Робота складна, відповідальна та ще й під землею. Підземними комунікаціями електровози доставляють устаткування, вивозять руду, перевозять шахтарів. Без електротранспорту неможлива робота шахти. Сергій працював сумлінно, його робота не викликала жодних нарікань. Він був спокійним та врівноваженим, ладив з людьми, не конфліктував, а взаємодіяв з колегами. Незабаром з нього міг вийти хороший майстер… Звістка про його смерть приголомшила. Він залишиться в нашій пам’яті чудовою людиною».
Ідентифікувати тіло захисника допомогла судова молекулярно-генетична експертиза.
Солдат, стрілець-помічник гранатометника Сергій Семенов загинув, боронячи Батьківщину, 24 січня 2024 року.
Щирі співчуття рідним, близьким та колегам нашого захисника.
Олег Котов працював у доменному цеху № 2 «АрселорМіттал Кривий Ріг». У 49 років він перевівся до управління залізничного транспорту гірничого департаменту і вивчився на помічника машиніста тепловоза. «Як на мене, то було сміливо – у вже не юному віці так круто змінити життя, – розповідає заступник начальника локомотивної служби УЗТ ГД Анатолій Маціборський. – Але склалося враження, що цей чоловік знає, чого він хоче. Навчався наполегливо, успішно пройшов курс, добре склав іспити і став до роботи. Спочатку екіпаж Олега перевозив залізорудний концентрат, а потім долучився до транспортування руди. За ті місяці, які Олег Котов працював, поки не був мобілізований у квітні цього року, він показав себе сумлінним працівником. Швидко засвоював необхідні навички, був врівноваженим, спокійно виконував виробничі завдання. Його спокій та впевненість вражали. У перспективі Олег міг стати першокласним машиністом. Але війна забирає найкращих. Завжди його пам’ятатимемо».
Солдат Олег Котов загинув, виконуючи бойове завдання, 1 липня 2025 року поблизу населеного пункту Красне Перше, Куп’янського району що на Харківщині. В УЗТ ГД працює помічником машиніста тепловоза його син Сергій, який влаштувався на роботу разом з батьком, і відгуки про Котова-молодшого лише позитивні.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам воїна, який віддав життя за волю України.
Володимир Мішура загинув 17 липня 2025 року. До мобілізації 25 лютого 2022 року він працював слюсарем-ремонтником прокатного цеху № 3 прокатного департаменту. Володимир ремонтував та обслуговував гідравлічне устаткування на прокатному стані. Протягом кількох років поруч з ним трудився бригадир слюсарів-ремонтників ПЦ-3 Руслан Пилипенко.
«Неоціненний професійний досвід Володимира Григоровича допомагав йому та й всій бригаді якісно та швидко ремонтувати гідравліку, – каже Руслан Пилипенко. – Це комплекс складного обладнання, без якого неможлива робота стану. Ми працюємо у зміну, черговими слюсарями-ремонтниками. Зазвичай найскладніші ремонти виконують денні бригади, але коли ми з Володимиром та іншими змінними бралися за справу, то колеги-прокатники знали, що результат буде позитивним. Простий працьовитий хлопець із Софіївського району завжди готовий був прийти на допомогу. Володя був напрочуд спокійним, врівноваженим. Я ніколи не чув, щоб він панікував, бо щось не виходить, щоб підвищував голос. І його спокій передавався всім нам. Знаю, що у керівництва були плани поставити його майстром. Найращий з кращих, що тут додати? Як фахівець і як людина. Боляче втрачати таких хлопців. Завжди пам’ятатимемо про нього».
Висловлюємо щирі співчуття рідним та друзям загиблого воїна, штаб-сержанта Володимира Мішури.
В автотранспортному управлінні «АрселорМіттал Кривий Ріг» було відкрито меморіальну дошку, присвячену працівникам АТУ, які загинули, захищаючи Україну від російської агресії.
Під час заходу з вшанування пам’яті наших захисників виконувачка обов’язків генерального директора «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олена Бізяєва зазначила, що ця війна – це втрати для всіх, але найтяжчі втрати – це людські життя. Ми повинні віддячити нашим героям шаною та вічною пам’яттю. І відкриття меморіальної дошки – це важливий крок у цьому напрямку.
Присутні вшанували пам’ять героїв хвилиною мовчання та поклали квіти в знак безмежної вдячності за можливість жити і працювати у вільній Україні.
«Саме вдячність воїнам, які віддали свої життя за всіх нас, за нашу свободу, спонукала працівників АТУ створити цю дошку пам’яті, – говорить заступник директора транспортного департаменту Андрій Кіндрат. – Майже зі всіма з цих мужніх чоловіків мені пощастило працювати разом. Ось Роман Антончик. Молодий хлопець, який приєднався до нашого колективу незадовго до повномасштабного вторгнення. Він прийшов до нас зварником практично після училища. Роман швидко вчився і незабаром виріс у вправного фахівця, за власної ініціативи випробовував нові методи зварювання. Такі хлопці – наше майбутнє, але, на жаль… А ось водій потужного самоскида Юрій Чучук. Дисциплінований, спокійний, розважливий. Він був офіцером. Керівництво військової частини вже готувало документи на присвоєння наступного звання – капітана. Але смерть стала на заваді».
Про слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів Сергія Лаврова Андрій Кіндрат згадує, як про фахівця, який міг практично все у своїй сфері. Він міг оживити той транспортний засіб, який за всіма ознаками вже не мав їздити. Дуже завзятим і фаховим був Сергій. Водієві фронтального навантажувача Іллі Марчуку можна було давати будь-яке виробниче завдання і навіть не перевіряти – все виконає на «відмінно». Ілля працював у виробничих цехах і транспортував необхідні металургам матеріали для виробництва чавуну, сталі, прокату.
«Навіки залишиться в нашій пам’яті Юхим Соболевський, – продовжив Андрій Кіндрат. – Начальник наших ремонтних майстерень. Пройшов горнило АТО. Веселий, життєрадісний, душа компанії. Коли ішов на війну, то усміхнувся і промовив: «Олександровичу, чекайте з перемогою». Але не судилося… Олександр Коржевич. Водій. Навіть по фото видно – чоловік вольовий, серйозний, мужній. Таким він і був. Сумлінний працівник та максимально порядна людина».
Серед найдосвідченіших працівників АТУ був водій Андрій Рудик. Родом з-під Кривого Рогу, він був веселою людиною, цінував кожну мить життя. Андрій сам був позитивом та заряджав інших. Загинув від ворожої ракети. Таким же позитивним, життєрадісним був Андрій Шульга. Він працював водієм швидкої. На війні був військовим медиком, загинув під час евакуації побратима з поля бою.
«А от водій автобуса Віталій Трофім для мене назавжди залишиться взірцем охайності. Завжди у кришталево-білій футболці. Якби мені треба було б когось направити на супровід президентського кортежу, я б не вагався кого посадити за кермо. І його автобус завжди був у бездоганному стані. А от з Ігорем Терещуком попрацювати разом мені не довелося. Він загинув під час АТО у 2015 році. Ті, хто його знав, кажуть, що він готовий був за Україну у вогонь і в воду. Всі вони – герої цієї жорстокої війни. Їхні імена назавжди закарбовані у наших серцях. Ми завжди будемо їм вдячні. І ми, і наші нащадки», – підсумував Андрій Кіндрат.
При виконанні бойового завдання на Донеччині 4 липня 2025 року загинув наш колега, машиніст тепловоза залізничного цеху № 2 «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олександр Борисов.
До лав захисників Олександр Борисов приєднався на початку повномасштабного вторгнення росіян в Україну. Він був добровольцем і захищав рідну землю у найгарячіших напрямках: на Херсонщині, Чернігівщині, Донеччині. Олександр мав державні нагороди, зокрема був нагороджений відзнакою Міністра оборони України та Хрестом Доблесті.
Але нещодавно прийшла сумна звістка – при виконанні бойового завдання поблизу населеного пункту Середнє Краматорського району Донецької області Олександр Борисов героїчно загинув.
«Це стало дуже важкою звісткою для всього нашого колективу, особливо для мене, адже ми з ним працювали разом понад 23 роки, – говорить Андрій Сіроштан, машиніст-інструктор локомотивних бригад ЗЦ № 2. – Спочатку він був моїм наставником, у 2003 році я прийшов до нього стажуватися на помічника машиніста тепловозу. Саме цю посаду він тоді і обіймав. А згодом ми потоваришували, разом зростали професійно, працювали. Олександр став машиністом тепловоза і здійснював перевезення на металургійному виробництві. Він був наполегливим у досягненні цілей, дбав, щоб у роботі все було в порядку та безпечно. А ще він був дуже добрим, людяним, завжди готовим прийти на допомогу, дуже любив свою родину, пишався двома синами. Гірко усвідомлювати, що Олександра вже не буде з нами».
Колектив підприємства висловлює щирі співчуття родині та близьким Олександра Борисова.
