Сумну звістку отримав колектив цеху з обробки, прибирання металу і сортування металопродукції ПП «Стіл Сервіс». Загинув їхній колега – прибиральник гарячого металу дільниці обробки та прибирання металу Максим Врещов.
Максим був призваний на військову службу під час мобілізації ще на початку повномасштабного вторгнення – 4 березня 2022 року.
«Дуже хорошою людиною був Максим, чуйним хлопцем, відповідальним, – розповідає начальник цеху з обробки, прибирання металу і сортування металопродукції ПП «Стіл Сервіс» Дмитро Мельніков. – Його поважали колеги, завжди прислухались до його думки. Ви ж розумієте, що працювати прибиральником дуже важко фізично. Робочі зміни тривають 12 годин, усю некондиційну продукцію сортопрокатних цехів вони відкидають у потоці вручну. Тут треба бути обачливим, сильним та витривалим. Це справжня чоловіча робота. І незважаючи на монотонність завдань, не можна втрачати пильності, треба суворо дотримуватись правил охорони праці. Максим був професіоналом, до нього жодних питань ні з охорони праці, ні з виробництва не виникало. Він був активним, природу любив. Це страшна втрата для нас».
Серце старшого солдата Максима Врещова перестало битися 13 травня цього року в н.п. Руська Лозова Харківської області.
Висловлюємо щирі співчуття колегам, друзям та рідним загиблого Захисника!
Чотири меморіальні дошки на честь загиблих Героїв з коксохімічного виробництва встановили у пам’ятному куточку біля адміністративно-побутової будівлі коксового цеху.
Максим Зенченко, Ігор Крохмаль, Андрій Воробйов, Володимир Федоряка. Ще чотири імені. Раніше на цьому місці вже були встановлені пам’ятні дошки трьом Героям – Володимиру Могильовському, Віталію Ножці, які загинули у 2022 році, та Станіславу Трегубчаку – захиснику, який віддав життя за незалежність України у 2014 році.
З ініціативою вшанування пам’яті захисників виступили працівники коксового цеху. Вони впевнені, що кожен, хто зараз працює в цеху, хто прийде працювати колись, не має права забувати про цих мужніх чоловіків. Вони віддали життя за можливість кожному з нас жити та працювати в мирному цеху – кажуть коксохіміки.
«Я пам’ятаю хлопців. Про кожного можна говорити багато, але не виходить, бо важко. Здається, немає слів, щоб передати, якими вони були, – говорить заступник начальника КЦ-1 КХВ Олексій Маренич. – Люковий Ігор Крохмаль. Люкові відповідають за обробку люків після завантаження коксової печі вугільною шихтою. Це фізично складна праця, яку не кожен витримує. А от Ігор робив це якнайкраще. З самого початку війни він був налаштований захищати країну на полі бою. Тому й був серед перших працівників, які зі зброєю у руках пішли на передові бойові позиції. Максим Зенченко, машиніст електровоза гасильного вагона. У свої 33 роки він мав безліч планів, хотів зростати та розвиватися у професійному плані. Максим починав зі слюсаря-ремонтника, але прагнув постійно вдосконалювати свої навички та рухатися уперед, тому вже досить швидко став машиністом електровоза гасильного вагона. Це відповідальна посада, бо приймання коксу з печі та його подальше транспортування вимагає чіткості, зосередженості та відповідальності. І ці риси були притаманні Максиму. Зовні спокійний, він завжди «палав» роботою. Ці хлопці загинули в бою, але для нас дуже важливо пам’ятати про наших героїв».
Куточок пам’яті в цеху розпочався зі встановлення меморіальної дошки Станіславу Трегубчаку. Станіслав працював електрогазозварником. Разом з бригадою ремонтував трубопроводи КБ №№ 3, 4. Відкритий, щирий, товариський, амбітний. Призваний до лав ЗСУ, гранатометник Станіслав Трегубчак загинув 31 липня 2014-го під час спроби батальйону 25-ї бригади штурмувати Шахтарськ.
У 2022 році загинув в бою під Карпівкою Володимир Могильовський. Він працював барильєтником. Володимир відповідав за стан газовідвідної арматури коксових батарей, а це дуже важка і відповідальна робота. На його ділянці завжди панував армійський порядок. І не дивно, адже Володимир мав бойовий досвід в АТО. Його любили і поважали в цеху.
Тепер лише з меморіальної дошки на колег дивиться легенда коксохіму Віталій Ножка, який працював слюсарем дверевого господарства та анкеражу, знав усі тонкощі коксохімічної ремонтної справи. Рідному підприємству Віталій віддав 27 років, у коксовому цеху працював слюсарем-ремонтником (бригадиром). Його мобілізували до лав ЗСУ в перші дні війни – 26 лютого. Там слюсар-ремонтник ремонтував техніку, щоправда, військову. Загинув Віталій 11 квітня під смт Попасна.
«Дуже хочемо, щоб більше тут не з’являлося пам’ятних дощок. Адже кожна така втрата для нас надважка. Ось, наприклад, слюсар-ремонтник дверевого господарства Андрій Воробйов. Здавалося б, лише кілька місяців ми були колегами, але люди до нього тягнулися, прислухалися до його думки, – говорить старший майстер газового господарства коксового цеху Андрій Золотарьов. – Андрій мав дуже великий досвід ремонтника, багато років працював у ремонтному виробництві. Ще один наш колега – Володимир Федоряка – понад 13 років працював в «АрселорМіттал Кривий Ріг», був досвідченим слюсарем-ремонтником, бригадиром у коксовому цеху коксохімічного виробництва. Часто Володимир пропонував креативні рішення, які дозволяли знайти вирішення найскладніших завдань. Він теж загинув на цій війні. Війна приносить втрати, які нічим не компенсувати. Ми не маємо права забути про тих, хто не лише працював поряд з нами, а й став справжнім захисником, справжнім Героєм для кожного з нас».
Андрій був досвідченим слюсарем-ремонтником на рудозбагачувальній фабриці № 1 «АрселорМіттал Кривий Ріг», мав за плечима багаторічний досвід у ремонтній справі.
Колеги говорять, що чоловік був доброю, відкритою, спокійною людиною. Андрій завжди приходив на допомогу одним з перших, як у роботі, так і у повсякденному житті.
«Тільки хороше можна сказати про нашого Андрія, – розповідає заступник начальника РЗФ-1 Євген Висоцький. – Він мав найвищий 6 розряд у своїй професії, а це говорить про його професіоналізм та досвід. Останнім часом йому довіряли зборку млинів та спіралей класифікаторів. Це непросто. Але за його роботу завжди було спокійно – виконає вчасно та якісно. З бригади № 2, в якій працював Андрій, практично всі вже служать у лавах ЗСУ. Андрій теж пішов на фронт одним з перших. На жаль, ми втратили його. Це відчутна втрата для всієї фабрики. Ми втратили досвідченого колегу, прекрасну людину та хороброго захисника».
Андрій Шпильовий народився в родині військового. Свого часу він встиг відслужити у прикордонних військах. Цього разу Андрій приєднався до лав Нацгвардії. З побратимами боронив Херсонщину, потім пройшов навчання у навчальному центрі у Львові, Румунії. Останнім місцем бою захисника стала Донеччина. Командир відділення матеріально-технічного забезпечення 2-го стрілецького взводу Андрій Шпильовий загинув 4 травня поблизу Урожайного Донецької області.
Висловлюємо щирі співчуття родині та колегам Героя.
27 років Костянтин Гулий працював вогнетривником у фасонночавуноливарному цеху Ливарно-механічного заводу. У березні 2022 року він був призваний до лав ЗСУ.
«Костянтин був одним із найдосвідченіших працівників, якому можна було доручити найскладніші завдання, – говорить начальник ФЧЛЦ Геннадій Давиденко. – Він міг не лише сам гідно впоратися з усім, а й об’єднати людей, організувати команду. Він завжди знаходив «ключик» до кожного, був хорошим бригадиром. Робота вогнетривника – це футерування ковшів, заміна футеровки електропечей. Це важка праця, але Костянтин ніколи не скаржився і не відступав перед складнощами. Нам не вистачатиме його, та ми зробимо все, щоб зберегти пам’ять про нашого колегу-захисника».
Серце Костянтина Гулого перестало битися 3 травня 2024 року.
Висловлюємо щирі співчуття родині, колегам та друзям героя.
Життя героя-захисника Ростислава Клименка обірвалося 29 квітня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Запсілляна Сумщині.
На захист України Ростислав став на початку повномасштабного вторгнення – 14 березня 2022 року. У лавах війська він був водієм-машиністом екскаватора 1-го саперного відділення інженерно-саперного взводу. Ті, хто добре знав Ростислава, підтверджують, що він завжди був готовий допомогти у різних справах, а коли допомоги потребувала рідна країна, він не вагаючись пішов її захищати.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Ростислав Клименко працював машиністом тепловозу в залізничному цеху № 2.
«Добра, відповідальна людина, кваліфікований працівник, у якого знання були помножені на великий досвід, адже Ростислав не один десяток років працював у цеху. Як машиніст тепловозу він здійснював перевезення на усіх дільницях металургійного виробництва. За характером Ростислав був спокійним, виваженим, надійним, на нього завжди можна покластися. Загибель Ростислава стала важкою втратою для всього нашого колективу», – сказав Валерій Руденко, заступник начальника ЗЦ № 2.
Колектив підприємства висловлює щирі співчуття родині загиблого.
26 квітня 2024 року перестало битися серце Миколи Пивоварова. Він загинув, захищаючи Україну, поблизу населеного пункту Новокалинове Покровського району Донецької області.
До призову на військову службу під час мобілізації в березні 2023 року Микола працював машиністом крана у конвертерному цеху.
«Микола мав величезний досвід, – розповідає старший майстер конвертерного цеху Олексій Тиква. – Більш ніж два десятиліття працював він у цеху, був класним спеціалістом і чудовою людиною. Врівноважений, мудрий, з почуттям гумору, Микола Пивоваров мав авторитет у колег. Керував розливальними кранами вантажопідйомністю 200 й 225 тонн, переміщував ковші, повні розплавленої сталі. Робота надзвичайно відповідальна. Коли ти розливаєш рідку сталь, то від твоїх професіоналізму, витримки та сконцентрованості залежить не лише робота цеху, а ще й життя колег, що працюють поруч. Працював він майстерно і безпечно. Непоправна втрата для нас».
У загиблого героя залишилися дружина та двоє дітей.
