Позначка: утрати

Категорії
Новини

Помер від поранень, отриманих в бою, наш працівник Сергій Лазаренко

14 липня 2024 року у шпиталі помер від поранень солдат, гранатометник Сергій Лазаренко. Сергія було поранено під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Бердичі Покровського району що на Донеччині. До призову на військову службу під час мобілізації у вересні 2023 року він працював машиністом насосних установок рудозбагачувальної фабрики № 1 гірничого департаменту ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Старший майстер технологічної бригади РЗФ-1 Микола Мамошин знав Сергія Лазаренка протягом багатьох років. «Він був дуже сумлінним і досвідченим працівником, – розповідає Микола. – Добре виконував виробничі завдання, був наставником для новачків, щедро ділився багаторічним досвідом. Робота машиніста насосних установок надважлива. Адже своєчасна подача води для процесів збагачення руди у необхідній кількості – невід’ємна складова стабільної роботи цеху. Без води РЗФ взагалі працювати не зможе. Сергій справлявся з роботою якнайкраще. Він завжди був спокійним, розсудливим, врівноваженим. Ми його дуже поважали. А ще він цікавився комп’ютерними технологіями, добре розбирався в гаджетах та програмному забезпеченні. Він безвідмовно допомагав колегам налаштовувати смартфони тощо. Сергій брав участь у налаштуванні наших виробничих комп’ютерів, які знаходяться в операторній. За допомогою його налаштувань ми й по сьогодні керуємо роботою цехового устаткування та виробничими процесами. Ми втратили чудову людину й першокласного працівника. Завжди пам’ятатимемо про нього».

Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам загиблого воїна.

Категорії
Новини

Війна забрала життя нашого колеги Серафима Білика

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Серафим Білик працював електромонтером агломераційної фабрики.

Спокійний, виважений, розумний, працьовитий – саме таким будуть пам’ятати Серафима Білика його колеги. У складі першої бригади він обслуговував електрообладнання агломераційного цеху. Ця робота потребує чималих знань та професіоналізму, адже обладнання складне.

«Розумний хлопець, він добре знався на своїй справі, до роботи ставився дуже серйозно, ретельно виконував усі задачі, був уважним та зосередженим, – згадує електрик аглофабрики Сергій Білявський. – У колективі Серафима поважали, адже він був спокійним, товариським, завжди готовим допомогти, міг підтримати веселим жартом. А ще він випромінював впевненість, у своїх силах та у будь-яких ситуаціях, завжди знав як правильно діяти та поводитись. Ця риса характеру допомагала не тільки йому, а і тим, хто працював з ним поруч. Важко визнавати, що Серафима більше не буде з нами. Його загибель стала важкою втратою для усіх нас».

На захист України Серафим Білик став у перші дні війни. Він був кулеметником механізованого батальйону. Рідні, колеги та друзі постійно тримали з ним зв’язок. Останній раз Серафим був у мережі 4 липня. А з 6 липня прийшла звістка, що він зник безвісті. Згодом стало зрозуміло, що Серафим, на жаль, загинув. Він лише трохи не дожив до свого 29-річчя, яке мав відзначати 1 серпня.

У Серафима залишилася родина, без батька зростатиме його син.

Висловлюємо щире співчуття рідним, колегам, друзям загиблого Героя.

Вічна пам’ять захисникові!

Категорії
Новини

«На щиті» повернувся додому Сергій Шевченко

Сергій працював бригадиром монтерів колії в управлінні залізничного транспорту гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Колеги говорять, що він був добрий та відкритий, людиною-позитивом, помічником та захисником навіть за характером.

«Сергій працював монтером колії, а це робота просто неба, у спеку та холод, важка та відповідальна праця, – розповідає начальник дільниці колії УЗТ ГД Рустам Галімбаєв. – Але Сергій ніколи не казав, що важко, що відчуває втому, він завжди підбадьорював інших. Впевнений, що у нього було багато планів, він прагнув розвиватися як професіонал, як активна та спортивна людина. Сергій завжди брав участь у спартакіадах підприємства. Він однаково вправно володів і тенісною ракеткою, і важкими гирями, займався самбо. Міцний тілом, міцний за характером. Він був справжнім патріотом, тому з перших днів війни сам пішов записуватися до тероборони, згодом став до лав ЗСУ».

Кмітливий, наполегливий та відважний він і у лавах захисників швидко завоював авторитет. Тому з простого солдату виріс до молодшого лейтенанта, командира 3 механізованого взводу механізованої роти. Побратими говорять, що Сергій пишався службою і вірив у Перемогу. Захисник з 16 травня 2024 року вважався зниклим безвісти. Згодом з’ясувалося, що свій останній бій він прийняв біля Очеретяного на Донеччині.

У захисника залишилася родина: дружина та двоє дітей. Старший син наразі теж служить у лавах ЗСУ, він пишається своїм батьком та продовжує його справу захисту рідної країни. Ми втрачаємо найкращих, але ніколи не забудемо про Героїв, пам’ять про яких назавжди житиме у наших серцях.

Щиро співчуваємо родині, друзям та побратимам Героя!

Категорії
Новини

Боронячи Україну, поклав життя конвертерник Олександр Шередека

Олександр Шередека став на захист України на другий день повномасштабного вторгнення – 25 лютого 2022 року. До цього він працював ковшовим у конвертерному цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Багато років поруч з Олександром пропрацював змінний майстер основної виробничої дільниці розливання сталі Андрій Бондаренко. «Це була чудова людина, – говорить Андрій Бондаренко. – Сашко виконував важку роботу – готував ковші для розливання сталі. І робив її дуже професійно – швидко, якісно й безпечно. Він займався боксом, виступав і перемагав на змаганнях різного рівня. Також займався силовими видами спорту. Олександр нікому не відмовляв у допомозі. Веселий був, життєрадісний. Про таких ще кажуть – душа компанії. Міг жартом миттєво налаштувати колег на позитив. Особисто я, та й будь-хто з бригади міг у тяжку хвилину завжди покластися на Сашка на всі сто відсотків. Страшна звістка про загибель Олександра Шередеки боляче вразила кожного з нас у самісіньке серце. Неможливо в це повірити».

22 червня 2024 року під час бойових дій проти російських окупантів сержант Олександр Шередека загинув, мужньо виконавши військовий обов’язок. Ця трагічна подія сталася в селі Липці на Харківщині.

Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам Олександра.

Категорії
Новини

Своє життя за незалежність України віддав залізничник Дмитро Лантух  

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Дмитро Лантух працював помічником машиніста тепловозу у залізничному цеху № 2.

«Дмитро завжди всім допомагав. Наші хлопці знали, що за потреби вони завжди могли покластися на нього. Працьовитий, кмітливий, талановитий – у Дмитра були дуже гарні перспективи для кар’єрного росту. Але усе перекреслила війна, – говорить Валерій Руденко, заступник начальника ЗЦ № 2. – Дмитро працював на металургійному виробництві, перевозив необхідні для роботи вантажі, як то агломерат, концентрат, заготівки, флюси тощо. Він добре знався на своїй справі, був врівноваженою, позитивною людиною. Дуже важко втрачати таких людей».

Свій останній бій стрілець-санітар стрілецького батальйону Дмитро Лантух прийняв 7 липня 2024 року в селі Липці на Харківщині.

«Я піду з вами, я допоможу». Ці слова Дмитра переповіли його побратими. Разом з іншими бійцями Дмитро повернувся з бойового завдання і мав відпочивати. Але у наступній групі захисників не вистачало бійців, тож Дмитро визвався піти з ними на чергування і був смертельно поранений.

Висловлюємо щире співчуття рідним та близьким Дмитра Лантуха.

Вічна пам’ять Герою!

Категорії
Новини

Захищаючи свободу України загинув начальник Залізничного цеху № 1 Максим Анкалюк

В ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» він очолював ЗЦ № 1, а у травні 2023 року Максим Анкалюк поповнив ряди захисників України. Свій останній бій Герой прийняв 1 липня 2024 року поблизу Часового Яру Бахмутського району на Донеччині.

Там, де працював Максим, завжди був порядок, усі процеси відбувалися чітко та злагоджено, говорять про свого керівника колеги-залізничники, і не лише з ЗЦ № 1, а й з усіх залізничних цехів підприємства, адже Максим Анкалюк працював майже в усіх залізничних ланках підприємства.

Захисник народився у Кам’янському. Максим закінчив «Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна» і за направленням прийшов працювати на наше підприємство. Тут він пройшов шлях від помічника чергового по станції до начальника Залізничного цеху № 1.

«З Максимом працювалося дуже легко, адже він досконало знав свою справу і вмів згуртовувати навколо себе таких же небайдужих до залізничної справи людей, – розповідає Віталій Пахлан, начальник Прокатного району ЗЦ № 1. – Максим Анкалюк був чесною, порядною, справедливою людиною. У роботі він був принциповим, любив досконалість у всьому, я б сказав, все робив наче по нотах. А ще він завжди дослухався до думки інших, поважав колег, і його теж поважали у колективі. З самого початку повномасштабного вторгнення він викреслив зі свого життя все, що було пов’язане з Росією. Це була його принципова позиція. Коли настав час стати на захист України, Максим Анкалюк зробив це не вагаючись. Його загибель стала шоком для усіх нас, ще й досі не віриться, що це сталося. Але його родині, його синам є ким пишатися та з кого брати приклад».

Колектив підприємства висловлює щирі співчуття рідним та близьким Максима Анкалюка. У нього залишилися дружина, два сини, батьки та сестра.

Герої не вмирають! Слава Україні! Слава Героям!