Нещодавно працівники рудозбагачувальної фабрики № 1 гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг» отримали трагічну звістку. Боронячи Україну, загинув їхній колега, машиніст млинів Дмитро Квасневський.
«Коли Дмитро перевівся до нашої фабрики з аглоцеху, я працював машиністом млинів, – розповідає старший змінний майстер РЗФ-1 Сергій Гладун. – Я став його наставником, вчив його керувати млинами, вести процес подрібнення залізної руди. Я вже мав чималий досвід наставництва, і мушу сказати, що Дмитро Квасневський став найкращим моїм учнем. Він прагнув якнайшвидше, якнайкраще опанувати нову для себе професію. Придивлявся, запитував, цікавився… Дуже швидко схоплював. Став до самостійної роботи. А невдовзі йому вже довірили керувати млинами зразу двох секцій. Це доволі складно, але у нього виходило на «відмінно». Він був дуже спокійним і енергійним одночасно, ніколи не відмовлявся від роботи, ніколи ні з ким не конфліктував. За це все його дуже поважали колеги. Звістка про його загибель стала шоком для кожного з нашої бригади. Ми не можемо, не хочемо в це вірити».
Солдат Дмитро Квасневський, навідник десантно-штурмового відділення загинув 16 червня 2025 року під час стрілецького бою поблизу населеного пункту Юнаківка, що на Сумщині.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам загиблого героя.
У фасонно-сталеливарному цеху Ливарно-механічного заводу облаштували Алею пам’яті загиблим працівникам, які встали на захист України.
Вздовж алеї, яка веде до АПК ФСЛЦ та промбудівель вишикувалися фото справжніх героїв-захисників, які працювали в цеху і стали на захист країни у важкий час. У мирному житті вони були газорізальниками, модельниками дерев’яних моделей, обрубувачами, формувальниками ручного формування, вибивальниками відливок, а коли біда прийшла в Україну стали на її захист без вагань. На жаль, додому вони повернулися вже на щиті: Микола Бешаров, Олександр Андрейченко, Іван Гребенюк, Леонід Кабаков. Павло Муравйов, Олександр, Локтєв, Іван Лічний. Тепер ця вічна зміна зустрічає кожного, хто проходить прохідну і прямує до цеху.
«Це була спільна ідея, спільна ініціатива, яку підтримав начальник цеху Денис Коптєв, – розповідає старший майстер модельної дільниці ФСЛЦ Олена Вавренюк. – Ми це все зробили власноруч, адже це найменше, що ми можемо зробити для наших загиблих героїв. Кожен з них для нас безцінний, це непоправна втрата. Як, наприклад, Іван Гребенюк. Він був людиною-«запальничкою» – яскравий, емоційний, щирий, відкритий та добрий. Він з тих людей, яким можна зателефонувати вночі та попросити допомоги, і він прилетить, примчить, допоможе. Завжди з усмішкою, знайде тепле слово для кожного – таким ми його запам’ятаємо».
У 2022 році до цеху прийшов Микола Бішаров. За короткий час він встиг зарекомендувати себе перспективним та старанним працівником. Про нього казали «майбутнє цеху». Микола хотів працювати якісно, і йому можна було довірити найскладніші завдання. Серед найкращих тут, він і на фронті був серед найсміливіших. На жаль, саме таких героїв у першу чергу і забирає війна.
«Понад рік він працював поряд з нами Олександр, але в цеху вже встигли полюбити його за добре серце, відкритість та працьовитість, – так говорить старший майстер ФСЛЦ Євген Кайко про Олександра Андрейченка. – Одразу було помітно, що він хоче розвиватися у професії, що це надійна та відповідальна людина. Його цінували і поважали у колективі».
Леонід Кабаков працював формувальником ручного формування.Вінприєднався до колективу ФСЛЦ незадовго до початку повномасштабного вторгнення. З перших днів його роботи у цеху було помітно, що Леонід вміє і хоче працювати за цією професією формувальника. Колеги говорять, що Леонід був доброю, щирою, відкритою людиною. Герой загинув поблизу Берхівки у Донецькій області.
Людина-вогник, який завжди, навіть попри важку зміну, всіх зустрічав усмішкою, – таким запам’ятали Павла Муравйова колеги. Він і допоможе, і порадить, і підтримає. Павло любив свою роботу, був асом на ділянці, яка була фактично відпускною точкою цеху. Продукція, яка виходила з його рук, була завжди найвищої якості. Він міг не піти на фронт, але зробив це за особистим переконанням.
Олександр Локтєв був спортсменом, захоплювався велоспортом, із задоволенням ходив у походи рідною Україною. Справедливий, принциповий, міцний духом. Понад 20 років відпрацював він у цеху землеробом та вогнетривником.
На жаль, цю алею скоро поповнить ще одне фото героя. Газорізальник Іван Лічний загинув 18 червня 2025 року в бою поблизу населеного села Липці Харківської області. На фронті він був сержантом, командиром взводу оперативного призначення військової частини Нацгвардії України.
Про кожного з цих героїв з алеї слави пам’ятають все до дрібниць. Кожна розповідь сповнена одночасно гордістю і безмежними болем та тугою. Сьогодні найголовніша мрія кожного у цеху – це щоб ця алея не розросталася, щоб всі захисники повернулися додому живими та з Перемогою. І хай саме ця мрія здійсниться якнайшвидше!
Життя молодшого сержанта Сергія Якименка обірвалося внаслідок ракетного удару по Сумській області. До вступу до лав ЗСУ 3 березня 2022 року Сергій працював слюсарем-ремонтником у сортопрокатному цеху № 1.
«Сергій був одним з найдосвідченіших наших працівників, – розповідає старший майстер дрібносортного стану ДС 250-3 СПЦ-1 Сергій Рижков. – Тривалий час він працював вальцювальником. Це надзвичайно складна й відповідальна робота з налаштування прокатного стану та забезпечення його ефективної роботи. А коли допрацював до пенсії, то перейшов слюсарем у провідкову майстерню, виконував ремонт та установку привалкової арматури. Це також дуже важлива робота, без якої неможливе виготовлення прокатної продукції. Сергій скрізь робив свою роботу професійно, якісно, з найкращими результатами. Це був спокійний, врівноважений, позитивний чоловік веселої вдачі. Він ніколи нікому не відмовляв у допомозі. Як кажуть, своя людина на стані. Його любили, поважали. На початку повномасштабного вторгнення він добровольцем пішов у тероборону. Страшно навіть уявити, що його вже немає з нами».
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам полеглого захисника.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Андрій Понізов працював розливальником сталі в конвертерному цеху.
У конвертерному цеху працював старший брат захисника Іван Понізов. І саме до нього хотів приєднатися Андрій, п’ять років тому він зміг це зробити і став працювати розливальником сталі. Колеги поважали його, цінували за вміння прийти на допомогу, характер та бажання рухатися далі у професії.
«Розливальник сталі контролює процес розливки сталі, а це відповідальність за кінцевий продукт, – говорить старший змінний майстер МБЛЗ ВБРС Максим Бєлєнок. – Щоб працювати у нас потрібні вміння аналітично мислити, здатність взяти відповідальність на себе та прийняти рішення, професіоналізм. У Андрія все це було. Ми бачили, що він перспективний хлопець, що стосується подальшого розвитку у кар’єрі. А ще це був чудовий друг, колега, завжди у гарному настрої, спокійний, відповідальний. Нам би більше таких працівників. На жаль, зараз ми втрачаємо саме «золотий фонд» підприємства. Андрій більше фізично не з нами, але ми всі його пам’ятатимемо завжди».
Солдат Андрій Понізов загинув 25 червня поблизу Новоявленки Донецької області.
У захисника залишилася дружина та двоє діток: син та донька. Родина втратила чоловіка, батька, брата.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Віктор Соколовський працював слюсарем-ремонтником.
В цеху ремонту металургійного устаткування № 4 ремонтного виробництва нашого підприємства не можуть повірити, що більше ніколи не з’явиться на ремонтному майданчику завжди спокійний і виважений Віктор. Він пропрацював на нашому підприємстві понад 25 років.
«Ми майже одночасно працевлаштувалися, тому поряд були багато років, – говорить майстер з ремонту обладнання (металургійного) ЦРМУ-4 РВ Едуард Білий. – Останнім часом Віктор займався зборкою та ремонтом резервного обладнання для електромостових кранів. Дуже відповідальна частина в нашій роботі, коли потрібно мати гарні знання, чималий досвід. Все це було у Віктора. Він був універсалом, адже мав багаторічний досвід роботи слюсарем-ремонтником. В колективі його поважали, адже він міг знайти підхід до кожного, а за потреби прийти на допомогу. Без зайвих слів він професійно виконував найскладніші завдання. Встати на захист країни теж було його рішення, тим більше з перших днів повномасштабного вторгнення у лавах ЗСУ був його старший син. Віктор вирішив приєднатися до нього. Захисник загинув в бою, але ми пам’ятатимемо про нього завжди».
Віктор Соколовський загинув 12 червня 2025 року поблизу Одрадного у Донецькій області.
Сини втратили батька, дружина підтримку, надійного чоловіка.
Висловлюємо щирі співчуття близьким, друзям та побратимам героя.
Владислав Боженко працював слюсарем-ремонтником у конвертерному цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг».
В цеху згадують Владислава як спокійну, добру та щиру людину. Він міг об’єднати колектив, знайти підхід до кожного, тому неодноразово виконував обов’язки бригадира, майстра. Професіонал, який понад 10 років відпрацював у конвертерному, він мав колосальний досвід і чималі перспективи кар’єрного зростання. Цьому, на жаль, завадила війна.
«Владислав був з тих, кому можна було довірити найскладніше завдання і знати, що воно буде виконане якнайкраще, – говорить начальник служби з технічного обслуговування та ремонтів устаткування зовнішніх комунікацій конвертерного цеху Юрій Фастовець. – Як слюсар-ремонтник Владислав займався техобслуговуванням та ремонтом енергообладнання нашого цеху. Важлива, відповідальна робота, від якої залежала безперервна робота виробництва. Він завжди був поряд, коли було потрібно, міг впоратися з усім. Ми мали плани на його розвиток та підвищення, адже він був професіоналом, яких ще пошукати! Непоправна втрата не лише для родини, для усіх нас. Війна, на жаль, забирає кращих».
До лав ЗСУ Владислав Боженко долучився у квітні 2023 року. І це було його рішенням. Він вважав, що має зробити все для захисту своєї родини, міста, країни. Сміливий, рішучий, виважений він завжди був попереду. Герой вважався зниклим безвісти, згодом підтвердилося, що він загинув в боях поблизу селища Очеретине Донецької області.
Висловлюємо щирі співчуття побратимам, друзям та родині загиблого захисника.
