Останнім полем бою героя стало село Роботине Запорізької області. Він загинув 6 грудня 2023 року.
Євген Босов працював токарем в РМЦ №3 Ливарно-механічного заводу. Він був світлою, відкритою людиною з позитивним поглядом на життя. Колеги згадують його з теплом та повагою.
«Таких людей ще треба пошукати, – розповідає в.о. заступника РМЦ-3 Вадим Веремчук. – Він був досвідченим токарем-універсалом, наставником молоді, з готовністю приходив на допомогу колегам. Токарю підкорялося будь-яке обладнання, в цеху його бачили завжди з усмішкою. Активний, цілеспрямований Євген мав багато планів на майбутнє, але його життя відібрала війна. Ми втратили справжній скарб цеху, але він залишиться у наших серцях назавжди».
Вірний військовій присязі та українському народу він мужньо виконав свій військовий обов’язок. Серце захисника зупинилось 27 листопада 2023 року у Богуславській центральній лікарні.
Працювати на підприємство Максим Келип влаштувався у 2000 році. У залізничному цеху № 2 транспортного департаменту він спочатку був помічником а згодом став машиністом тепловозу. Останнім часом Максим працював на залізничній станції Східній. На військову службу Максима Келипа призвали у квітні минулого року.
«Талановитий, перспективний працівник, зі щирим та добрим серцем, чистою і світлою душею, відкритою усмішкою. Це все про Максима Келипа. На Максима завжди можна було покластися, він дотримувався слова, підтримував та допомагав у будь-яких справах, був надійним другом, завжди готовим прийти на допомогу», – говорить Дмитро Скобєдін, в.о. старшого майстра ЗЦ № 2.
Підприємство висловлює щирі співчуття родині Максима та його друзям.
Серце захисника зупинилося 27 листопада 2023 року під час виконання службових обов’язків у населеному пункті Семенівка Бердичівського району Житомирської області.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Валерій працював машиністом крану доменного цеху № 2. Свою роботу він виконував на ливарному дворі. Це дуже важлива ділянка доменного цеху безпосередньо біля домни, вона призначена для приймання з печі рідкого чавуну й шлаку. Машиністу крану, щоб працювати там, треба добре знати специфіку виробництва, чітко дотримуватися охорони праці, адже внизу, під краном, працюють люди і йде складний виробничий процес.
«Він був талановитою людиною, високопрофесійним фахівцем, мав великий досвід роботи, добре знав свою справу, міг миттєво приймати правильні рішення у різних ситуаціях. Це дуже важлива риса для усіх працівників, які мають справу з розпеченим чавуном. А ще Валерій був справжнім командним гравцем. Оскільки його робоче місце знаходилося на висоті, він навіть по губах горнових міг зрозуміти про все, що вони говорять біля доменної печі. І в роботі, і по життю йому допомагали спокійність та виваженість. Війна, на жаль, забирає кращих. Ми залишилися без талановитого фахівця, а його син Давид – без батька», – говорить в.о. начальника ДЦ № 2 Сергій Чубін.
Колектив підприємства висловлює щирі співчуття родині, друзям, колегам Валерія Пометуна.
В автотранспортному управлінні відкрили меморіальну дошку на честь свого загиблого колеги – захисника України Юхима Соболевського, який працював начальником ремонтної майстерні технічної служби.
На підприємство Юхим Соболевський влаштувався наприкінці 1990-х років. В автотранспортному управлінні він пройшов шлях від слюсаря до керівника ремонтної майстерні. У його вмілих руках техніка завжди набувала нового життя і потім відмінно працювала. А ремонтувати він умів усі види автомобілів, від великовантажівок до пасажирського транспорту. Колеги згадують, що Соболевський дуже любив свою справу, був відповідальним та завжди цікавився технічними новинками.
Вперше Юхима Соболевського призвали до лав ЗСУ ще у 2014 році, тобто на самому початку війни в Україні. Він брав участь у АТО на Сході України, а після служби знову повернувся працювати до рідного цеху.
Вдруге до збройних сил його призвали у перші місяці повномасштабного вторгнення росіян. Такі люди, як Юхим, були і залишаються дуже цінними, адже у них є не просто військовий досвід, а досвід ведення бойових дій. Він служив у 92-й окремій штурмовій бригаді імені кошового отамана Івана Сірка – це формування механізованих військ у складі Сухопутних військ Збройних Сил України. Разом із побратимами Юхим Соболевський брав участь у багатьох боях, визволяв Харківщину.
22 листопада минулого року разом з іншими бійцями Юхим пішов на облаштування позицій, але натрапив на ворожу розтяжку. Його життя обірвалося.
«В Україні йде війна, тривають важкі бої, в яких, на жаль, гинуть наші люди. Це чиїсь чоловіки або дружини, брати, сестри, товариші, колеги. Втрачати завжди важко, але в рази важче, коли серед загиблих саме ті люди, яких ми добре знаємо, кому щоранку ми казали «привіт», з якими працювали багато років. Кожна загибель на війні – це без перебільшення потрясіння для колективу, – говорить начальник АТУ Андрій Кіндрат. – Від початку повномасштабного вторгнення російських загарбників життя за Україну віддали семеро працівників нашого управління. Першою втратою став Юхим Валерійович, потім біля Кліщіївки Бахмутського району загинув слюсар з ремонту рухомого складу Сергій Лавров. Тривалий час зниклим безвісті на Херсонщині вважався водій швидкої допомоги Андрій Шульга.Надії на краще не виправдались, він загинув. Життя водія Віталія Трофіма обірвалося у населеному пункті Оріхово-Василівка Донецької області. Водій фронтального навантажувача 5-ї колони Ілля Марчук загинув в бою біля населеного пункту Приютне Запорізької області. Електрогазозварювальник Роман Антончик поклав життя біля населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області. Під час «прильоту» ворожої ракети тут, на Криворіжжі, загинув водій Андрій Рудик, який служив старшим солдатом. Вічна пам’ять нашим колегам і товаришам».
Виготовити меморіальну дошку на честь Юхима Соболевського автотранспортникам допомогли працівники ЛМЗ, а металеві троянди створили у ковальській дільниці.
Розташована меморіальна дошка на фасаді адміністративної будівлі автотранспортного управління, поряд із самим входом. До речі, ця будівля теж зазнала «поранень» від ракетних ударів ворога – забиті вікна та понівечені споруди на території управління нагадують, що безпечних місць в Україні зараз немає.
Як зазначив Андрій Кіндрат, меморіальна дошка хоч і присвячена Юхиму Соболевському, але вона уособлює пам’ять про всіх загиблих на війні працівників АТУ. Навесні тут планують зробити куточок пам’яті про них, адже ці люди віддали життя за кожного з нас.
19 листопада 2023 року поблизу населеного пункту Кліщіївка Донецької області в бою з агресором загинув командир відділення мінометної батареї Владислав Дюрінський. До призову на військову службу під час мобілізації в лютому 2023 року, Владислав працював слюсарем-ремонтником у сортопрокатному цеху № 1 «АрселорМіттал Кривий Ріг».
«Він працював у нас не довго, – розповідає майстер з ремонту устаткування СПЦ-1 Євгеній Попов. – Але встиг себе показати сумлінним працівником. Справа ремонту прокатного устаткування була новою для Владислава. Роботи він не цурався, наполегливо вчився, був спокійним, дисциплінованим. З таким підходом до справи з часом з нього вийшов би хороший фахівець. Почалася війна, і частина людей була вимушено тимчасово виведена на 2/3. Серед них і Владислав Дюрінський. А потім він був мобілізований. Нещодавно надійшла страшна звістка про його загибель. Такі молоді, серйозні люди дуже потрібні».
У загиблого героя залишилася мама Ірина Володимирівна та сестра Юлія.
Володимир понад 13 років працював в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Він був досвідченим слюсарем-ремонтником, бригадиром у коксовому цеху коксохімічного виробництва.
Колеги згадують про чоловіка як про добру, чуйну, світлу людину. З ним завжди було легко і комфортно працювати поряд.
«Це був працівник, завжди націлений на результат. Для нього не існувало неможливого в роботі. Досить часто Володимир пропонував креативні рішення, які дозволяли знайти вихід і вирішення найскладніших завдань, – говорить старший майстер газового господарства КЦ-1 КХВ Андрій Золотарьов. – В цеху цінували його за те, що він завжди приходив на допомогу, підтримував у складні хвилини. Ми втратили не лише колегу, а друга і помічника. Війна веде свій відбір – забирає найкращих, але Володимир назавжди залишиться у нашій пам’яті».
24 серпня Володимира Федоряку призвали до лав ЗСУ. Він встав у стрій разом зі своїм братом. На жаль, 7 листопада життя захисника обірвалося під час бою поблизу Кліщіївки Донецької області.
Двоє дітей втратили турботливого батька, без чоловіка залишилася дружина.
