Позначка: утрати

Категорії
Новини

На війні загинув працівник шахтоуправління Володимир Рилков

Володимира Рилков був мобілізований у серпні 2024 року. Свій останній бій з окупантами він прийняв у жовтні того ж року. Загибель рядового Володимира Рилкова нещодавно було підтверджено даними експертизи. Серце захисника зупинилося 28 жовтня 2024 року в районі населеного пункту Степова Новоселівка Куп’янського району Харківської області. До призову на військову службу Володимир працював електрослюсарем шахтоуправління гірничого департаменту.

«Володимир перейшов до нас з дробильно-сортувальної фабрики шахтоуправління, і зразу показав себе вправним фахівцем. Обслуговування та ремонти підземного електроустаткування, силових ліній – це робота для справжніх професіоналів, – розповідає начальник дільниці № 32 (енергетичної) Анатолій Позігун. – Володимир працював сумлінно, якісно виконував виробничі завдання. В процесі роботи йому доводилося взаємодіяти з прохідниками, з нарізними дільницями. Він без проблем знаходив спільну мову з колегами, завжди був готовий допомогти, був своїм серед товариства. Більше десяти років ми пропрацювали разом, і він виконував роботу без жодних нарікань. І от ми дізналися про його загибель. Це страшна звістка. Боляче втрачати людей, а таких як Володимир – особливо. Він віддав за нас життя. Завжди будемо йому вдячні. Завжди пам’ятатимемо».

Висловлюємо щирі співчуття рідним та колегам загиблого воїна.

Категорії
Новини

Захищаючи Україну, загинув наш колега Станіслав Вознюк

Старший майстер модельної дільниці фасонно-сталеливарного цеху «Ливарно-механічного заводу» Олена Вавренюк багато років працювала поруч зі Станіславом Вознюком. «Коли я дізналася, що Станіслава вже немає з нами, у мене наче щось відірвалося всередині. Наче не стало частини душі, – говорить Олена. – Він був творчою, світлою людиною. Коли почалося повномасштабне вторгнення, і багато з нас не уявляли, що воно буде, Станіслав спокійно промовив: «Сергіївно, все буде добре».

Станіслав працював модельником дерев`яних моделей. Тобто сталеві вироби, які виготовляв цех, спочатку виникали в уяві Станіслава, втілювалися в дереві, а вже потім наливалися металом у формах. Безліч деталей пройшло через руки майстра. «Станіслав завжди працював  і жив з гумором, усмішками, – згадує Олена Вавренюк. – Дуже позитивним він був. Чоловік з бездоганною 3D уявою. Ота карта України на в`їзді до нашого цеху – витвір його рук, його душі. Завжди пам`ятатимемо справжнього майстра, патріота України, нашого захисника Станіслава Вознюка».

Станіслав Вознюк взяв зброю до рук у серпні 2022 року. Він був командиром танкового взводу. 19 серпня 2025 року наш колега загинув, боронячи місто Куп`янськ Харківської області від російських загарбників.

Висловлюємо щирі співчуття родині, друзям та колегам загиблого героя Станіслава Вознюка.

Категорії
Новини

Владислав Жаріков віддав життя за свободу України

Виконуючи бойове завдання на Покровському напрямку, шостого лютого 2025 року загинув наш колега – помічник машиніста тепловоза ЗЦ-2 Владислав Жаріков, а, за військовим званням молодший сержант.

Життя захисника Владислава Жарікова обірвалося під час штурму окупантів на околиці селища Удачне Донецької області. Після запеклого бою наш колега вважався зниклим безвісти. Лише 23 серпня 2025 року за результатами молекулярно-генетичної експертизи стало відомо, що Владислав Жаріков, на жаль, загинув від куль ворога.

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Владислав працював помічником машиніста у залізничному цеху № 2.

«До нашого цеху Владислав прийшов у 2017 році, і перші місяці він, як стажер, був у моїй бригаді, – розповідає Ян Глушняк, машиніст тепловоза ЗЦ № 2. – Його батько працює у нас машиністом тепловоза, але Влад хотів самостійності, «я сам буду опановувати професію», повторював він, і наполегливо вчився. Тоді ми разом працювали у гірничому департаменті, вивозили породу, концентрат, агломерат. Владислав одразу показав себе, як цілеспрямована людина, яка хоче стати професіоналом та досягти успіхів у своїй справі. Він був дуже уважним, ставив багато запитань по роботі. Було одразу зрозуміло, що Влад прагне розвитку. Якби не війна, я впевнений, він став би машиністом тепловоза та продовжував рухатися вперед у професії.  За характером Влад був веселий, людяний, завжди готовий допомогти. Та й в особистому житті у нього було все гаразд. Але війна змінила його долю. Захищати Україну Влад пішов з перших днів повномасштабного вторгнення росіян. Дуже важко та гірко усвідомлювати, що Владислава Жарікова більше немає з нами. Йому назавжди залишиться 28 років».

Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким захисника.

Світла пам’ять Герою!

Категорії
Новини

На бойовому завданні загинув електрозварник Андрій Дзецина

Понад 20 років Андрій Дзецина пропрацював електрозварником ручного зварювання в цеху ремонту металургійного устаткування № 2 «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Загибель кожного захисника для нас усіх трагедія, але втрачати таких фахівців, яким був Андрій це – ще й відчутна втрата для виробництва. Андрій був досвідченим електрозварником, мав власне професійне клеймо, що свідчить про його високу кваліфікацію. А клеймо для зварника, що особистий підпис, який підтверджує якісне виконання зварювальних робіт, за ним можна визначити того, хто виконав цю роботу. І це велика відповідальність.

«Андрій Дзецина був врівноваженим, спокійним, тим, хто здатен підтримати у складну хвилину та підняти настрій колегам, – згадує старший майстер ЦРМУ-2 Олександр Самойлов. – Він виконував складні та відповідальні завдання – зварні роботи для ремонту металургійних цехів нашого підприємства. Андрій ніколи не скаржився, не відмовлявся, не жалівся, коли було особливо важко. Просто йшов і майстерно виконував свою роботу. Ми очікували на його повернення в цех з перемогою. На жаль, Андрій  Дзецина загинув в бою. Його ім’я назавжди житиме у наших серцях».

Сержант Андрій загинув 1 серпня 2025 року при виконанні бойового завдання поблизу села Кам’янка Донецької області.

 Висловлюємо щирі співчуття родині героя.

Категорії
Новини

Сергій Семенов, працівник гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг» віддав життя за Україну

«Молодий фахівець Сергій Семенов прийшов працювати електрослюсарем до нас на дільницю, – згадує начальник дільниці ШУ Андрій Пекалюк. – Він швидко вчився, набирався досвіду, не відмовлявся від жодних завдань. Працював у шахті. Ремонтував разом з колегами шахтні електровози. Робота складна, відповідальна та ще й під землею. Підземними комунікаціями електровози доставляють устаткування, вивозять руду, перевозять шахтарів. Без електротранспорту неможлива робота шахти. Сергій працював сумлінно, його робота не викликала жодних нарікань. Він був спокійним та врівноваженим, ладив з людьми, не конфліктував, а взаємодіяв з колегами. Незабаром з нього міг вийти хороший майстер… Звістка про його смерть приголомшила. Він залишиться в нашій пам’яті чудовою людиною».

Ідентифікувати тіло захисника допомогла судова молекулярно-генетична експертиза.

Солдат, стрілець-помічник гранатометника Сергій Семенов загинув, боронячи Батьківщину, 24 січня 2024 року.

Щирі співчуття рідним, близьким та колегам нашого захисника.  

Категорії
Новини

Війна забрала життя нашого колеги Олега Котова

Олег Котов працював у доменному цеху № 2 «АрселорМіттал Кривий Ріг». У 49 років він перевівся до управління залізничного транспорту гірничого департаменту і вивчився на помічника машиніста тепловоза.
«Як на мене, то було сміливо – у вже не юному віці так круто змінити життя, –  розповідає заступник начальника локомотивної служби УЗТ ГД Анатолій Маціборський. – Але склалося враження, що цей чоловік знає, чого він хоче. Навчався наполегливо, успішно пройшов курс, добре склав іспити і  став до роботи. Спочатку  екіпаж Олега перевозив залізорудний концентрат, а потім долучився до транспортування руди. За ті місяці, які Олег Котов працював, поки не був мобілізований у квітні цього року, він показав себе сумлінним працівником. Швидко засвоював необхідні навички, був врівноваженим, спокійно виконував виробничі завдання. Його спокій та впевненість вражали. У перспективі Олег міг стати першокласним машиністом. Але війна забирає найкращих. Завжди його пам’ятатимемо».

Солдат Олег Котов загинув, виконуючи бойове завдання, 1 липня 2025 року поблизу населеного пункту Красне Перше, Куп’янського району що на Харківщині. В УЗТ ГД працює помічником машиніста тепловоза його син Сергій, який влаштувався на роботу разом з батьком, і відгуки про Котова-молодшого лише позитивні.

Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам воїна, який віддав життя за волю України.