На захист України Вадим Каракаш став у вересні 2022 року. До мобілізації він працював газозварником у цеху ремонту металургійного устаткування № 4.
Шість років поруч з Вадимом пропрацював майстер ЦРМУ-4 Володимир Полонніков: «Бригада, в якій працював Вадим, ремонтує потужні електромостові крани сортопрокатного цеху № 1. Досвідченого газозварника, який пропрацював на підприємстві близько 30 років, у бригаді любили і поважали. Він був чесним і справедливим. А ще був дипломатичним, міг помирити, допомогти знайти спільну мову, розсудити колег, і до його авторитетної думки люди прислухалися. Вадим був спокійним та виваженим, брався за найскладніші справи і доводив їх до завершення. Страшна звістка про його загибель вразила кожного з дружної бригади у самісіньке серце. Це приголомшило всіх. Ми втратили не лише висококласного фахівця, а товариша, який завжди приходив на допомогу».
Головний сержант-командир стрілецького відділення Вадим Каракаш загинув 5 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання у населеному пункті Приліпки Чугуївського району Харківської області.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам загиблого героя.
В шахтоуправлінні гірничого департаменту встановлений стенд пам’яті на честь загиблих шахтарів – працівників підприємства, які стали на захист незалежності України.
Стенд розташували практично біля прохідної ШУ. Дев’ять портретів дев’ятьох героїв. Вони ніби зустрічають та проводжають шахтарів на зміну. Ці фото щоразу нагадують нам завдяки кому ми живемо в Україні, працюємо, мріємо, маємо плани і рухаємося вперед.
«Таке пам’ятне місце мало бути, – говорить гірничий майстер (підземний) дільниці № 10 ШУ ГД Костянтин Пікалов. – Це наша шана, наша вдячність, ми схиляємо голову перед загиблими героями. Це наші колеги, майже кожного з цих хлопців я знав, працював поряд з ними. Першим з початку повномасштабного вторгнення ми втратили на поле бою Олександра Петухова. Він майже 15 років відпрацював кріпильником, був бригадиром дільниці № 10. Чесний, принциповий, відкритий. Олександр був готовий взятися за найскладніше завдання, охоче опановував нові технології підземної справи, а за свою бригаду стояв горою. З ним завжди радилися, адже він мав величезний досвід. Фахівець найвищого класу, спеціаліст незамінний. Ми, на жаль, втрачаємо найкращих, адже вони завжди попереду».
Наступне фото – зовсім юне обличчя – це Владислав Велесик. На наше підприємство він прийшов працювати в шахтоуправління перекидальником (підземним) на дільницю внутрішньошахтного транспорту. Юнак пройшов всі необхідні інструктажі та мав вже виходити на роботу, але його мобілізували до лав ЗСУ. 5 жовтня 2022 року Владислав Велесик загинув в боях у Харківській області.
Серед загиблих героїв – Микола Мазурик. Захисник багато років працював на нашому підприємстві. Останнє його місце роботи – шахтоуправління гірничого департаменту. Він був досвідченим прохідником. Про нього колеги кажуть – справжній козак. Для чоловіка дуже важливим було питання незалежності України, тому прохідник з готовністю долучився до лав ЗСУ. Він віддав своє життя за свою родину, місто та Україну.
Владислав Кучма приєднався до лав ЗСУ у травні 2022 року. З 2 квітня 2023 року захисник вважався зниклим безвісти під час виконання бойового завдання поблизу міста Бахмут. Але, на жаль, герой-гірник загинув у бою.
Добре пам’ятають в шахтарській родині й Дмитра Кобешова. Він прийшов працювати на шахту одразу після інституту. Шахтарській праці він віддав понад 20 років. Колеги цінували його за знання та досвід, здобуті нелегкою працею під землею. А ще він умів знайти особливий підхід, свого роду ключик до кожної людини.
«Дмитро працював гірничим майстром, а це той шматок роботи, коли на тобі відповідальність за інших колег, – розповідає заступник головного інженера ШУ з підземного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олександр Петровський. – Він завжди міг знайти вихід з найскладніших ситуацій. Коли надійшла звістка про його зникнення безвісти, ми до останнього вірили та сподівалися, що Дмитро живий. На жаль, не справдилося. Герой загинув, але завжди житиме в наших серцях.
Колеги згадують загиблого захисника Михайла Дурандіна, як людину-«запальничку». Він завжди випромінював позитив, активний, веселий оптиміст. Герой працював майстром в шахтоуправлінні гірничого департаменту. Починав 17 років тому зі стажера, потім працював помічником майстра, згодом став професіоналом шахтарської справи. Михайло легко сходився з людьми, адже мав позитивну вдачу. Він завжди був готовий рухатися вперед і вести за собою інших.
Євген Гуцало доєднався до лав ЗСУ України на другий день повномасштабного вторгнення. Чоловік добре знав, з яким ворогом доведеться мати справу, адже вперше на захист країни став ще у 2014 році та відбивав агресію росіян до 2016 року. Євген Гуцало працював у шахтоуправлінні прохідником (підземним). Він загинув поблизу населеного пункту Серебрянка Бахмутського району Донецької області.
В біографії прохідника Олександра Максимовича – участь в АТО у 2016 році та понад 20 років шахтарського стажу. «Олександр мав справжній гірницький характер, – розповідає начальник прохідницької дільниці ШУ ГД Андрій Климов. – Міцний духом, майстер шахтарської справи із золотими руками та світлою головою. Прохідник був настільки щирою та світлою людиною, що без усмішки, без гарного настрою його й не згадаєш. І при цьому це була надзвичайно скромна людина. Про його бойові численні нагороди ми дізналися, на жаль, вже коли він повернувся додому на щиті».
Серед загиблих героїв – Андрій Білоткач, який працював гірником очисного забою. Андрій став на захист України на другий день повномасштабного вторгнення, 26 лютого 2022 року. Він мужньо виконував свій військовий обов’язок. У свій останній бій Андрій Білоткач вступив 12 жовтня 2024 року. Він загинув поблизу міста Часів Яр Бахмутського району Донецької області.
Наразі найбільша мрія шахтарів, аби на цьому стенді ніколи більше не з’являлося нових фото їхніх колег – загиблих героїв. Але про загиблих колег пам’ятатимуть завжди. Тому, поспішаючи на чи зі зміни, вклоняються з вдячністю тим шахтарям, які стали небесними янголами-охоронцями рідної землі.
31 жовтня пішов з життя відомий криворізький журналіст, літератор Олег Павлов.
Для нас, «металургівців» це сумна втрата, адже Олег Володимирович довгі роки був нашою частиною, членом нашої редакційної родини. З 1985 до 1993 року він був головним редактором газети «Металург». За його керівництва в газеті публікувалися не лише виробничі новини, а й гострі журналістські матеріали про життя міста, його проблеми, літературні сторінки. З його легкої руки у «Металурзі» розпочали свій професійний шлях багато вже знаних криворізьких журналістів.
Також Олег Павлов разом з командою започаткували і стали видавати першу незалежну в місті газету «ВЕК. Криворожские ведомости» і рекламний додаток до неї «Ярмарка», а згодом – газету «Наш ВЕК».
Олег Павлов
Він був надзвичайно талановитою людиною, яка не боялась висловлювати свою думку і відстоювати її, впроваджував високі журналістські стандарти в криворізькому інформаційному просторі, для багатьох був наставником і другом, мав чудове почуття гумору та був справжнім патріотом України. А ще – писав чудові вірші.
Андрій Білоткач працював гірником очисного забою в шахтоуправлінні з підземного видобутку руди гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». Як розповів начальник дільниці очисного виймання Олександр Галушкін, Андрій завжди вмів підняти настрій будь-кому добрим словом або влучним жартом.
«Він – неймовірно позитивна людина, – говорить Олександр Галушкін. – Робота гірника та ще й вибухівника дуже важка фізично, небезпечна та відповідальна. Але я ніколи не бачив Андрія у поганому настрої, і майже завжди бачив усміхненим. Він займався безпосередньо видобутком залізної руди, без якої неможлива металургія, робив свою справу дуже добре, а головне – безпечно для себе й хлопців, що працювали поруч. Завжди пам’ятатимемо його, як чудову людину, добру й порядну, справжнього чоловіка, який тримає слово та приходить на допомогу. Надзвичайно боляче втрачати таких людей».
Андрій Білоткач став на захист України на другий день від повномасштабного вторгнення, 26 лютого 2022 року. Він мужньо виконував свій військовий обов’язок. У свій останній бій Андрій вступив 12 жовтня 2024 року. Він загинув поблизу міста Часів Яр Бахмутського району Донецької області.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам захисника України.
Водій автотранспортних засобів гірничотранспортного цеху гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг» Віталій Хміленко став на захист України на другий день повномасштабного вторгнення – 25 лютого 2022 року. За словами начальника автоколони № 1, де працював Віталій, Дмитра Ципченка, Хміленко зателефонував і сказав, що йде добровольцем на війну, і що все буде гаразд.
«Він був великим патріотом України, тому не міг вчинити по-іншому. Я знаю його років з десять, ми з Віталієм працювали разом на іншому криворізькому підприємстві, а потім в «АрселорМіттал Кривий Ріг», – розповідає Дмитро Ципченко. – Він був водієм великовантажного самоскида вантажопідйомністю 130 тонн. Вивозив з кар’єру руду та скалу. Робота важка і дуже відповідальна. Але Віталій виконував її на позитиві, з усмішкою, та заряджав позитивом своїх колег. Він добре знався на техніці, сумлінно та професійно виконував виробничі завдання. А нещодавно прийшла моторошна звістка, що Віталія більше немає. Це непоправна втрата для нас. Завжди пам’ятатимемо про цю чудову людину».
Водій механізованої роти Віталій Хміленко отримав важке поранення біля н.п. Борки Курської області. Лікарі боролися за життя воїна, але поранення виявилося несумісним з життям. 22 вересня 2024 року Віталія не стало.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам захисника України.
Він захищав Україну на Херсонському, Донецькому напрямках, брав участь у боях на Харківщини, але війна забрала життя молодшого сержанта Миколи Недрі на Одещині в районі населеного пункту Ізмаїл. Під час бойового чергування у Героя не витримало серце.
Вперше Микола Недря став на захист рідної країни ще під час АТО. Згодом знову повернувся до мирного життя, але, на жаль, не надовго. Повномасштабне вторгнення росіян в Україну знову змусило Миколу взятися за зброю. На військову службу він вирушив від самого початку війни. Молодший сержант Микола Недря був оператором-кулеметником роти радіоелектронної боротьби.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Микола Недря працював вальцювальником у СПЦ № 1.
«Завдяки наполегливості, кмітливості, жаги до нових знань та міцному характеру Микола добре справлявся із завданнями будь-якої складності, тому і у прокатній справі просувався впевнено. Він починав з прибиральника гарячого металу, працював слюсарем з перевалки прокатних клітей, а на війну пішов вже з посади вальцювальника стану гарячої прокатки 7 розряду, – розповідає Олександр Андрейчук, заступник начальника СПЦ № 1 з технології. – Микола був людиною, яка не боялася братися за найскладніші завдання, і у нього завжди все виходило якісно. Загартовувати характер, не пасувати перед труднощами йому допомагав спорт. Уявіть, Микола міг навіть на руках ходити. Він був фізично сильною людиною, любив активний відпочинок. До рибалки, наприклад, залучав своїх товаришів-колег по цеху. У колективі він був лідером, його поважали, до його думки прислухалися. Микола був сміливим та рішучим, захист країни вважав своїм безпосереднім обв’язком, тому як тільки ворог зайшов на українську землю, він став до лав захисників. Але серце Миколи не витримало. Це непоправна втрата для усіх нас. Його синові буде ким гордитися та з кого брати приклад».
Висловлюємо щирі співчуття рідним, колегам, друзям Миколи Недрі.
