Автор: Babenko Tatyana

Категорії
Наші люди

Безцінний зв’язок, або Звичайні навички захисників

Рухатися швидко та тихо у темряві, зведена до мінімуму залежність від їжі, вміння інтуїтивно орієнтуватися на незнайомій місцевості, витримка рівня «спати під звуки військової канонади». Це все вимоги не до бійців спецпідрозділу, а звичайні навички наших захисників, які у мирному житті були офісними працівниками, електриками, лікарями, зварниками, верстатниками… Військовослужбовець ЗСУ Микола Червотока, верстатник ремонтно-механічного цеху № 1 Ливарно-механічного заводу, відчув це на власному досвіді.

Під Зеленопіллям ці 12 км до нуля нескінченні. Все, як у наших дідів під час Другої світової. Такі ж важкі котушки з дротами – кожна 25 кг і в кожній лише 500 метрів дроту. Ти хапаєш їх по 2-3 штуки і біжиш, тягнеш на собі, адже хлопці чекають на зв’язок. Неоціненний зв’язок, який без перебільшення рятує життя.

«На передовій без зв’язку ти – наче сліпе кошеня, – розповідає верстатник. – Ти не знаєш, хто попереду, хто збоку, куди йде просування, як діяти. Ми починали з дротового зв’язку, це вже потім пішли старлінки. Згадую, як тягли ми ці котушки з побратимом Михайлом 12 кілометрів. Стемніло. Нам не вистачило дроту на 400 метрів. Пам’ятаю, як мене бісила ця пітьма, як вирішив, що все – я увімкну ліхтарик. «Не смій!» – тоді мені заборонив Мишко. Звісно, я міг стати легкою мішенню – світлою плямою у темряві. Але нерви не витримували, я ж не кріт. Не ввімкнув тоді, втримався. Ми розташувалися у посадці просто неба і заснули під дощем. Потім дотягнули-таки цей зв’язок. Таких марш-кидків у мене було чимало. Але тоді я насправді відчув, наскільки важливий зв’язок, як у мирному житті, так і на війні».

Військове життя дисциплінує, привчає до порядку. От, наприклад, сміття не викидається, навіть якщо позиції просто поля, адже скупчення сміття – це сигнал ворожим дронам, що там є позиція. І таких військових «премудростей» вистачає. Там по-іншому все смакує, все відчувається. Війна змінює людей. Не дивно, що дружина верстатника Наталія Червотока говорить, що з передової до неї повернувся інший Микола. Згадує, як зустрів її чоловік після мобілізації на прохідній з великим букетом троянд. Рідний, втомлений і якийсь тихий-тихий.

«Миколу мобілізували 8 березня 2022 року. З середини квітня після навчання у Черкасах він був вже на передовій, – розповідає Наталія. – З самого початку довелося його збирати, як кажуть, усім миром. Я тоді йому передала перший бронік, який зробили самотужки колеги Миколи. Вже потім трошки все налагодилося із забезпеченням. Хоча чоловік ніколи не скаржився, але я розуміла, відчувала, наскільки йому складно, навіть за тоном його голосу. Після повернення Микола став більш трепетно ставитися до сім’ї. І я стала менш бурхливо реагувати на якісь речі. За цей понад рік його служби ми зрозуміли, наскільки для нас важливий зв’язок один з одним. Він не має ціни».

Під час служби в ЗСУ Микола Червотока налагоджував зв’язок під Авдіївкою, Мар’їнкою. Був у біографії зв’язківця і пекельний Бахмут. На очах захисника гинули його колеги. Жахіття того міста, тих боїв не відпускають його і сьогодні. Кожна зустріч там, у цьому зруйнованому донецькому містечку, назавжди закарбувалася у пам’яті.

«Не забуду одну бахмутську зустріч. Ми засіли у підвалі медколеджу. Нескінчені бомбардування, – згадує Микола. – І тут заходять хлопці з 17-ї танкової. А серед них – мій колега по цеху Павло. Обійнялися, зраділи. Павло й досі воює. Він і досі під Бахмутом. Це була кількахвилинна зустріч, яку запам’ятаю надовго. Там так важливо, хто з тобою поряд, важлива роль командира. Мені пощастило, в мене був надійний та грамотний командир. Між нами завжди був зв’язок та розуміння».

На війні Микола відсвяткував два свої дні народження. Від кожного залишився подарунок – два патрони. А ще згадка про те, яким смачним може бути військовий борщ. Адже були дні, коли їжею на добу були лише два батончики. Ось тоді і згадав військову настанову, яку почув під час навчання Черкасах: звикайте хлопці менше їсти. Звикайте хлопці… До багатьох речей довелося звикати. І до повернення у мирне життя теж.

«Після повернення з фронту Миколі ще й досі важко засинати, важко сприймати людську легковажність і гучні святкування, дратують запитання на зразок «а коли закінчиться війна», – говорить дружина. – Нашим захисниками після повернення потрібна допомога спеціалістів. На жаль, з цим проблема. Тому адаптуватися допомагають друзі та родина. Микола після відпустки повернувся до цеху, де ми працюємо разом. Потроху мій захисник входить у колію. Він – наша гордість. Але потрібно не забувати й про тих, хто зараз на полі бою. Кожен з нас може допомогти їм. Хлопці мають відчувати нашу підтримку, зв’язок з нами. Це важливо для нас усіх, адже наша сила у волелюбстві та єдності».

На сьогодні з 313 працівників ремонтно-механічного цеху № 1 ЛМЗ 47 захищають країну у лавах ЗСУ. На жаль, два герої з цеху загинуло, один вважається безвісти зниклим.

Категорії
Новини

Про довгі різаки, струнких зварників та нову технологію

Саме такий комплект, жартома кажуть працівники Ливарно-механічного заводу, знадобився, аби освоїти новий вид продукції, яку тепер успішно виготовляють на ЛМЗ. Ця продукція виготовлена на замовлення доменників.

У ремонті ДП-6 активно використовують різноманітні вироби з біметалу, який наплавляють на сучасному наплавочному комплексі в ремонтно-механічному цеху № 3 ЛМЗ. Для цього ремонту знадобилося 17 тонн біметалу.

Наплавочна установка в РМЦ-3

Під час роботи на підвищеному тиску доменну піч, яка має двоконусний завантажувальний пристрій, обладнують системою газопроводів та клапанів, щоб вирівняти тиск перед опусканням конусів. До міжконусного простору газ надходить через зрівняльний клапан великого конуса. Труби, які виготовили в ЛМЗ, з’єднують зрівняльні клапани з міжконусним простором. В процесі роботи вони зазнають негативного впливу високих температур, пилу та абразивних часток.

За таких умов звичайні труби довше року «не ходять». Тому необхідно застосовувати біметал. Біметал – це високоякісний композиційний матеріал, який складається з двох або більше шарів різних металів або їх сплавів. Наплавлення біметалом дозволяє підвищити їхній термін служби, адже зміцнює, захищає від негативних навантажень.

«Ми вже мали досвід, коли наш біметал використовували у футеровці скіпів доменних печей, затворів для коксових та агломераційних цехів, але нове замовлення стало справжнім викликом для нас, – розповідає заступник директора ЛМЗ з виробництва Сергій Жеватченко. – Ми мали виготовити з біметалу труби для ремонту ДП-6. І це виявилося нелегкою задачею, адже ці труби діаметром 426 мм. Такий діаметр складно піддається вальцюванню. А вимоги до продукції у доменників були високими. Ми розробили спеціальну технологію для їх виготовлення, ретельно та покроково, до автоматизму відпрацювали всі етапи виробництва».

В роботі над новою продукцією

«Успіх у цій справі – це результат колективної роботи, – говорить заступник начальника ЦМК Роман Удод. – По-перше, в РМЦ-3 наплавили металеву основу біметалом. А вже у нашому цеху ми виконали правку цих листів. Потім за допомогою установки плазмового різання вирізали заготовки, які і взялися вальцювати. Це був один з найскладніших етапів, адже малий діаметр надзвичайно складно «звернути» у трубу. Існував ризик, що наше обладнання при цьому не витримає чималого навантаження  або посиплеться біметалеве наплавлення. Але завдяки технології, яку ми розробили під це замовлення, та майстерності наших фахівців нам це вдалося. За це дякую головному зварнику ЛМЗ Сергію Антошкіну, газорізальникам Руслану Глаголєву та Євгенію Дємідову, котельникам Юрію Патрашкову, Олександру Бочкарьову, Олександру Трофіму та бригаді зварників на чолі з Анатолієм Машкарінцем».

Процес виготовлення триває

Після вальцювання труби було потрібно зварити. І ось на цьому етапі й знадобилися, як жартома кажуть ремонтники, довгі різаки та стрункі зварники, адже зварювати вузьку трубу необхідно було  і зсередини, і ззовні. Цей процес довірили зварникам-асам, тим, хто міг зварити майже наосліп.

Доменники гідно оцінили роботу ремонтників. Тепер ці труби стануть частиною потужного агрегату – доменної печі № 6, а ще – новою позицією в портфелі замовлень Ливарно-механічного заводу.

Нова продукція
Категорії
Наші люди

Зварник-романтик завдає тон у ремонтній справі

Колеги називають зварника ремонтного цеху гірничого департаменту Михайла Шиповського енерджайзером та запальничкою. Його професійні навички та робочий азарт були відзначені, коли Михайло отримав нагороду «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг». І це не перша його висока нагорода.

Після армії Михайло працював у міліції. Та коли почалося його професійне зростання на правоохоронній ниві і на горизонті замайоріла офіцерська посада, він зрозумів, що це не його справа. За дружньою порадою Михайло вирішив обрати робочу спеціальність і пішов вчитися на зварника. І тут він, як кажуть, влучив «у десятку».

«Я впевнений, що зварник – це чи не найбільш творча професія. Ви бачили, яких кольорів і яскравості може бути зварна дуга? – захоплено розповідає Михайло Шиповський. – Та й електроди з різних металів горять по-різному. А який характер у кожної марки сталі? А які бувають замовлення, де без творчого підходу точно не обійтися? Ось, наприклад, на прохання гірників ми ремонтували кар’єрний екскаватор. Тоді потрібно було приварити ножі до його ковша. За підручниками, це треба було зробити певним способом, але на практиці він не спрацював. Ми трошки помізкували, підійшли до цього творчо – і все вдалося! Не за книжками вийшло, але таки вийшло! Я закоханий у свою професію, адже в ній немає місця одноманітності, у зварника безліч можливостей для саморозвитку та самовдосконалення».

Михайло Шиповський не обмежується у своїй роботі лише навичками зварювання. Він може і розмітку зробити, і зібрати деталь. Про таких кажуть – універсальний солдат.

«З такими працівниками, як наш Михайло, можна братися за будь-яке замовлення, – розповідає начальник РЦ ГД Ігор Малий. – Він з початку зміни одразу завдає тон на весь день усій ремонтній команді. Ніколи від нього не почуєш, що щось зробити неможливо, лише – «поміркуємо!» І будьте впевнені: впорається, зробить! Дивлячись на нього, й інші працівники підтягуються. Тому саме Шиповському ми довіряємо найскладніші замовлення».

Щодня зварник працює над відновленням гірничих агрегатів. Михайло зварює хоботи для млинів рудозбагачувальних фабрик, барабани для магнітної сепарації, ванни класифікаторів. Йому довіряють ексклюзивні замовлення. Наприклад, Михайло Шиповський був у команді, яка виготовила флагштоки для гірничого департаменту, а також зробила спеціальні медичні установки для реабілітації наших воїнів. Зварник активно допомагає нашим захисникам з перших днів повномасштабного вторгнення.

«У мене та у моїх рідних і думки не виникало, щоб залишити наше місто, коли розпочалися активні бойові дії, – розповідає Михайло. – З самого початку ми з другом взялися збирати медикаменти, комплектувати аптечки та розвозити їх нашим військовим. Та й зараз намагаємося робити все, аби Перемога швидше прийшла до нас. Ми захищаємо своє, рідне. І тому ми непереможні!»  

Як і всі українці Михайло мріє про Перемогу. І на своє улюблене свято – Різдво, він теж загадав цей подарунок. А ще, щоб, як і раніше, за одним столом зібралися усі його рідні. Дехто з них на фронті, хтось був вимушений поїхати далеко.

«Чим я пишаюся? Звісно своєю родиною. Тим, як виховали нас батьки. Так і своїх дітей виховую: у коханні до рідної землі та повазі до людей, – говорить Михайло Шиповський. – Хочу, щоб діти росли працьовитими, щоб не зупинялися на досягнутому, щоб у них завжди були за спиною крила. Щоб і жити, і працювати їм завжди було цікаво, як мені. Коли я отримав відзнаку «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг», то зрадів. Це вже друга така моя нагорода. Але для мене це означає, що професійна планка одразу здіймається вище. Дякую колегам, що повірили в мене. Ця довіра розправляє мої крила і спрямовує мене до нових злетів».

Категорії
Наші люди

Про кохання до кранів та польоти на повітряній кулі

Позитивне ставлення до життя викликає ланцюгову реакцію позитивних думок, подій і результатів. Треба лише вміти бачити і помічати позитив, вірити в себе та своє оточення, у здійснення бажань та мрій – і тоді ти будеш щасливою людиною. У цьому впевнена механік дробарної фабрики гірничого департаменту Лідія Чучмай, яка нещодавно отримала почесну відзнаку «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Лідія говорить, що все, з чого складається її життя – це результат симбіозу щасливої долі та наполегливої праці над собою. Колись саме щасливий випадок привів її на дробарну фабрику. Тоді вона – молода кранівниця прийшла працевлаштовуватися на рудозбагачувальну фабрику, але відчиненими були двері саме приймальні дробарної фабрики. На фабриці були потрібні машиністи крана. І Лідія пропрацювала на крані 20 років. Вона говорить, що просто закохалася у цих залізних велетнів. Сьогодні вона працює механіком дільниці дробарної фабрики ГД.

«Я цілком щаслива людина, адже займаюся улюбленою справою, працюю там, де мені до вподоби, в мене прекрасна родина і колеги, – розповідає Лідія Чучмай. – Я відповідаю за технічний стан механічної частини 58 вантажопіднімальних механізмів та кранів, керую кранівниками, слюсарями, працівниками підрядних організацій, які виконують ремонтні роботи у нас на фабриці. Було складно, адже до жінки-керівниці чоловіки спочатку ставилися з певним скептицизмом. Але мені допомогли досвід та моя освіта. Поки працювала на фабриці, то вивчилася не лише на інженера-механіка металургійного обладнання, а й на педагога. Ось тут, на фабриці мені й стали у пригоді педагогічні навички. Я суворий, але справедливий керівник. Для мене найголовніше – це зрозуміти людину. Зрозуміти та підтримати».

Саме вміння підтримати й допомогло Лідії стати своєрідним якорем для колег, коли розпочалася війна. Їй і самій було непросто. Добровольцями пішли на фронт її чоловік та брати.

«Мій чоловік за армійських часів служив на підводному човні, але то було замолоду. З 16 березня 2022 року він у лавах ЗСУ. Мені сказав, що йому прийшла повістка. Та я таки дізналася, що він пішов добровольцем. Не відпустити не могла, бо вислів «якщо не ми, то хто» – це саме про нього, – говорить Лідія. – В ЗСУ зараз і мої брати. Вони розкидані по різних напрямках фронту. Але тепер я знаю, що перебуваю під надійним захистом. Це розуміння дало мені сили підтримати моїх колег. Того клятого лютого 2022-го до мене часто прибігали дівчата і питали: що ж буде, як далі жити? Працювати, триматися і не панікувати!».

За воєнних часів Лідія Чучмай не пропустила жодної своєї робочої зміни. Вона каже, що в неї два місця сили – дім та робота. Лідія впевнена у найкращому майбутньому своєї родини саме в Україні, адже їх захищають такі прекрасні люди, як її колеги та рідні.

«Попереду новорічні та різдвяні свята, які я так люблю за тепло, затишок і надію, які вони нам дарують, –  говорить жінка. – Я доросла людина, але вірю в дива і мрію. Звісно, головне бажання зараз – це Перемога, а от моя мрія – це здійснити політ на повітряній кулі над Кападокією усією родиною. От тільки не знаю (усміхається), чи погодиться мій чоловік полетіти. Та головне, щоб він і всі наші хлопці повернулися додому з війни. А далі якось вже вмовимо мого захисника політати».

Категорії
Новини

Запчастини для конвеєра – на конвеєр

Нове верстатне обладнання та спеціально розроблена технологія допомогли ремонтно-механічному цеху № 2 швидко та якісно виконати складне замовлення – виготовити понад 800 запчастин до конвеєра аглоцеху № 2.

З огляду на сучасну ситуацію придбати нове потужне виробниче обладнання майже нереально. Тому прийняли рішення ремонтувати наявний конвеєр. Його довелося розібрати практично до нуля. Тоді агломератники з АЦ-2 звернулися до ремонтників з проханням виготовити нові «органи» для цього устаткування.

У цій справі взяли участь одразу три цехи Ливарно-механічного заводу: РМЦ-1, РМЦ-2 та ЦМК. У ЦМК для конвеєра виготовили лотки, частину ланок полотна конвеєра – в РМЦ-1, далі естафету підхопив ремонтно-механічний цех № 2, працівники якого виготовили понад вісімсот запчастин – вісі, втулки, ланки для конвеєра.

«Ми виготовили 210 комплектів ланок. Раніше ланки ми виготовляли на спеціальному протяжному верстаті, – говорить начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – Але цього разу ми суттєво прискорилися завдяки сучасному обладнанню – фрезерувально-росточному верстату Vesta 1300 та верстату SELICA, обладнаних системами ЧПУ. Аби надати деталям необхідної твердості та зносостійкості ми виконали їхню спеціальну термообробку в наших електричних шахтних печах».

Цікаво, що для міцності втулок їх довелося записати на «процедуру» цементування, тобто насичення деталей вуглецем з наступним їхнім загартуванням. Потім ланки об’єднали у комплекти. Задля цього в РМЦ-2 спроектували та виготовили спеціальний стенд для збирання.

«Дякую працівникам ремонтно-збиральної дільниці, вони збирали комплекти з хірургічною точністю, – продовжує Олександр Тюрін. – Взагалі-то, можна сказати, що над замовленням працював весь цех. Завдяки нашим фрезерувальникам та токарям Сергію Рогальському, Олексію Татарову, Олександру Кузі обробка деталей була виконана, як кажуть, за «золотим стандартом». А з огляду на розмір комплектів ланок, аби їх доставити до цеху-замовника навіть довелося викликати довгомір. Вже в АЦ-2 усі комплекти з’єднали в єдине ціле – і оновлений конвеєр запрацював. Для нас це був корисний досвід, тепер виготовлення запчастин для виробничих конвеєрів ми поставили «на конвеєр». Найголовніше, що це не позначається на якості наших промислових виробів. Принаймні відгуки аглодоменників, щодо роботи відремонтованого конвеєра, лише позитивні».

Категорії
Новини

Тунельний затишок

Тунельницям коксового цеху коксохімічного виробництва нещодавно покращили «житлові» умови. Їхнє санітарно-побутове приміщення додало в метражі і покращилось за естетичними параметрами.

До керівництва коксохімічного цеху КХВ звернулися тунельниці комплексу батарей №№ 5,6 з проханням поліпшити їхнє побутове приміщення. Сім працівниць змушені були перевдягатися, їсти, відпочивати у крихітній кімнатці в тунелі КБ.

«Ми давно вже хотіли змінити умови у нашій «битовці», – говорить тунельниця Марія Мелецька. – Керівництво цеху пішло нам на зустріч. Та й ми не залишилися осторонь. Хлопці – працівники цеху – добудували кімнату, а ми вже долучилися до оздоблювальних робіт. Пофарбували стіни, стелю, розставили меблі. Створили собі тунельний затишок. Тепер у спеку (а у нас в тунелі завжди «літо») нам є де трошки перепочити, охолонути, адже у нас працює кондиціонер».

«Тунельниці працюють в тунелі під коксовими батареями, постійно перебуваючи в умовах підвищених температур, там  завжди спекотно, тож дівчата протягом зміни неодноразово заходять до цієї побутової кімнати, аби перевдягатися у чистий спецодяг чи просто перепочити, а в обідню перерву пообідати, – розповідає старший майстер газового господарства КЦ-1 Андрій Золотарьов. – Уявіть собі, чи комфортно було це робити сімом людям у приміщенні розміром практично «два на два». Що ж робити? Вирішили допомогти з будівництвом і зробити все власноруч. Розпочали з того, що добудували ще одну кімнатку, де тепер дівчата перевдягаються. Стіни зводили вогнетривники, дах – слюсарі, газозварники та газорізальники, електрики подбали про нову проводку та встановили кондиціонер. Тепер нашим тунельницям навіть заздрять колеги з сусідніх коксових батарей №№ 3,4. У них теж є таке приміщення, але у нас тепер умови кращі. За місяць колективної роботи цю «битовку» й не впізнати. Красиво, зручно та затишно».