Досвід зварника, зараз професіонала з власним клеймом, у Руслана Лазоренка – 20 років. Коли компанія АрселорМіттал почала працювати в Україні, тоді ж розпочався стаж роботи Руслана на нашому підприємстві. Це спільний шлях дорослішання, розвитку, непростий, але рух вперед, коли разом долають труднощі, святкують перемоги та будують майбутнє. Цей зв’язок перевірений роками. Руслан прийшов на підприємство у 2005 році одразу після училища. Починав працювати зварником у кар’єрі, після армії повернувся вже до цеху металоконструкцій електрозварником ручного зварювання. Мужнів, набирався досвіду, тепер Руслан Лазоренко – професіонал найвищого гатунку, має власне клеймо зварника, йому довіряють найскладніші завдання – зварювання складних та відповідальних конструкцій.
«Я ціную і люблю свою роботу тут, – говорить електрозварник. – На моїх очах розвивалося та вдосконалювалося підприємство. Коли я починав працювати, варили ми електродами, потім на зміну прийшли напівавтомати, зараз в цеху є зварювальний робот-маніпулятор. А це вже зовсім інше слово у зварній справі. Приємно, що турбуються не лише про прибуток, а й щоб нам працювалося комфортніше. Наприклад, 20 років тому я варив у такому щитку, що й очі страждали, й не дуже зручно було – біда, та й годі! Зараз працюю у зварній масці, яка обладнана захисним склом «хамелеон». Це скло автоматично затемнюється під час зварки, бо має рідкокристалічний світлофільтр. Дрібниця? Ні, турбота! А ще я дуже ціную те, що в нас завжди є робота, це плюс, бо всі ми переживали складні часи безробіття, ковіду, зараз, ось, війна. Вистачає і випробувань, не все, звісно, як нам хотілося б. Та мені здається, що у складні часи варто підтримувати одне одного. Тому бажаю, щоб наступні 20 років для компанії і для кожного з нас були кращими і щедрими на позитивні зміни. Давайте разом попрацюємо над цим!»
Сталь випробовують вогнем, а учасників фестивалю спорту «Сталеві люди», організованого «АрселорМіттал Кривий Ріг», на міць вирішила випробувати негода. Як з’ясувалося, сталеві люди не бояться зливи – вони її перемагають.
Ініціаторами проведення цього фестивалю виступили самі працівники підприємства, які хотіли драйву, енергії, змоги виплеснути емоції і знову відчути дух спортивної боротьби. За організацію спортивного свята взялися корпоративні комунікації підприємства. Професійну спортивну складову забезпечив СК «Богатир». На участь у фестивалі «Сталеві люди» записалися 10 команд з різних цехів нашого підприємства.
У день змагань лило наче з відра. Але це не злякало «заводських». «Прийшов у дощ – і, ось, твоя перша перемога, – усміхається Микола Сердечний, провідний інженер-технолог ЦДУР, учасник команди РВ. – Я, до речі, зі спортом так собі, більше у волейбол ганяю, а тут – армреслінг. Але це ж така нагода зустрітися не в цехових стінах, емоційно розвантажитись, позмагатися. Козир нашої команди – єдність. Дуже добре, що такі спортивні змагання знову відроджуються. Ми вболіватимемо і підтримуватимемо усіх учасників, адже найголовніше для нас – це змога зустрітися, цікаво та корисно провести вихідні. Тож із задоволенням братимемо участь у всіх змаганнях».
Попри те, що фестиваль спорту «Сталеві люди» – це змагання спортсменів-любителів, але все було організовано, все відбувалося на найвищому професійному рівні. Головний суддя змагань Олександр Гончар зазначив, що при підготовці врахували, що це спортсмени-любителі. Тож зробили все, щоб від змагань всі учасники отримали лише позитивні враження, тому формат змагань та вправи були відповідно відібрані. За перемогу боролися у чотирьох вправах: жим лежачи, строгий підйом штанги на біцепс, армліфтинг і армреслінг. В цехах – слюсарі, ремонтники, коксохіміки, гірники та металурги, на цій спортивній арені вони перетворилися на справжніх стронгменів.
«Для мене такі змагання – не новина, я вже брав участь, але відчуття та емоції все одно щоразу яскраві та неповторні, – говорить Максим Дяченко, механік виробництва ЦДУР. – Спорт зі мною поряд все життя. Тому не вагаючись я вирішив брати участь у цих змаганнях. Тим більше, що це ще й змога зустрітися з колегами у класній атмосфері, позмагатися і порадіти перемогам інших та своїм, бо розраховую лише на перемогу!»
Азарт на імпровізованому спортмайданчику настільки заповнив все навколо, що навіть негода відступила, і зрештою злива втікла, поступившись сталевим людям.
«Такі змагання нам зараз дуже потрібні, – розповідає Дмитро Хворостінін, начальник дільниці пароводопостачання технологічного цеху КХВ. – Я в армреслінгу не новачок, професійний спортсмен, брав участь у чемпіонатах України, але кожні змагання для мене – це свято. Армреслінг – це не спорт сили, це спорт розуму. Тут важливе тактичне мислення, аналітика, тренування. Зараз – це ще й прекрасна змога відволіктися від буденності, перезавантажитися. Нелегко нашим хлопцям на передовій, непросто й тим, хто працює в цехах один за п’ятьох. Але ми маємо все витримати, ми переможемо. І перемога у цих змаганнях теж входить у плани нашої команди. Наша мета – 1 місце!».
І ця мета коксохіміками була досягнута – золото у командних змаганнях у команди технологічного цеху КХВ, друге місце у команди ремонтного виробництва ЦДУР, а третє призове посіла збірна команда залізничного цеху № 2 та цеху експлуатації залізничного транспорту. І зовсім трішки недотягнули до п’єдесталу команда копрового цеху метвиробництва. Усі переможці отримали нагороди: кубки, сувенірну продукцію та сертифікати в один з гіпермаркетів міста. Втім без приємних сюрпризів-подарунків не залишився ніхто. Задоволення від змагань було настільки сильним, що найчастіше запитання, які ставили організаторам – «Коли наступні?». Тож готуємося до нових зустрічей на спортивній арені.
А ви знали, що для пошиття костюмів для плавців потрібен майстер зварювання, адже шви у таких купальниках робляться за допомогою ультразвукового зварювання? Але зробити це може лише висококласний професіонал. І лише досвідчений майстер має своє клеймо – це його персональний підпис. Присвоєння клейма – це свого роду підкорення Евересту у професії зварника. На підприємствах «АрселорМіттал Кривий Ріг» та Ливарно-механічного заводу такі професіонали працюють.
Величезне металеве коло в цеху металоконструкцій ЛМЗ – це барабан дробарки для аглофабрики. Біля нього заходилися двоє в масках – це майстри-електрозварники, які мають власне клеймо – Олександр Тинок та Дмитро Білов.
Жоден з ремонтів на заводі не обходиться без зварників ЦМК, тому робота в хлопців була, є і буде. Вони беруть участь у ремонтах локомотивного парку заводу, шлакових чаш та спецкоробів, продовжують виготовляти металоконструкції для інших ремонтних робіт, які проходять навіть за умов зниження темпів виробництва.
«Для мене моя професія не стільки складна, скільки творча, – розповідає Олександр Тинок. – Ні на що її б не проміняв. Постійно нові завдання, нові технології. Твій мозок завжди в роботі. Тут не стільки фізична сила, хоча без цього теж не обходиться, а найголовніше – думати, постійно навчатися, мати бажання дізнаватися щось про щось нове. Ви тільки подивіться який зараз прогрес у зварювальній справі. У нас в цеху є зварний робот. Коли є замовлення для нього, то беру його за напарника. І це круто! Але це не межа».
А ось Дмитру Білову, електрозварнику-бригадиру зварної дільниці ЦМК обрати професію зварника порадили батьки. Його мати, Світлана Володимирівна, працювала на заводі кранівником, а батько машиністом електровоза у шахті. Тоді хлопцю порадили обрати саме цю заводську професію, як найбільш перспективну. І справді, на виробництві завжди існував попит на зварників. І зараз теж в цехах не вистачає майстрів цієї справи.
«Щоб стати зварником потрібне перш за все, бажання, звісно й досвід, а ще мати світлу голову та вмілі руки, – говорить Дмитро Білов. – Понад 25 років тому я прийшов на підприємство. Як і спортсмен, я постійно підвищував свій розряд, зростав у майстерності, йшов до свого олімпійського золота – клейма зварника. Тепер мені довіряють найвідповідальніші замовлення, ті, від яких залежить не лише як і скільки працюватиме устаткування, а й життя людей. Ми зварюємо підкранові балки, ремонтуємо залізничний транспорт, шлаковозні чаші і ще багато чого. Кожна конструкція, кожне нове замовлення – це виклик для мене. Ти примушуєш метал розплавлений «лягати» так, як треба тобі. Ми дресируємо метал».
Сучасний зварник має знатися на електричних схемах, конструкціях різноманітних зварювальних машин, автоматів, напівавтоматів, джерел живлення. Розумітися на властивостях металів, які підлягають обробці. А ще розуміти принципи дії електрозварювальних машин, апаратів для дугового зварювання, газозварювальної апаратури, іншого обладнання, а також правила їхнього використання, вміти виконувати різні види зварних з’єднань, типи швів, знати побудову зварювального шва. «І звісно не обійтися без дотримання норм техніки безпеки, охорони праці, протипожежного захисту, говорить Роман Баюн, майстер складально-зварювальної дільниці ЦМК. –Але коли в тебе є бажання, то все з часом вийде, з усім впораєшся і отримаєш класну спеціальність, на яку попит не вщухає. Тим більше, що колеги в цехах нашого підприємства завжди підтримають, допоможуть, підкажуть. Ти зможеш рухатися у професії швидше».
«Навіть не запитуйте мене про те, ким я став би, якби не був зварником, бо нічого не замінить мені мою професію, від якої я отримую задоволення, – продовжує Дмитро. – Звісно, можливо б хотілося б більшої зарплати, тут є над чим попрацювати, а ось щодо нудьги та одноманітності – це точно не про нашу роботу. Тому я вже стільки років у професії. От хіба що готую я з таким же задоволенням, як і зварюю».
Цікаво, що Дмитро виявився не лише асом зварювання, а й вправним кухарем. Як охоче він ділиться секретами профмайстерності з новачками-зварниками, так і нам він відкрив коронний рецепт страви«Качка з апельсинами».
Потрібні інгредієнти: молода качка (упізнати можна за рожевим кольором м’яса), апельсини, мед, гірчиця, спеції, соєвий соус.
Замочуємо качку в розсолі на ніч. Розсіл: на 1 літр води 2 столові ложки солі. Потім робите мед, гірчицю, спеції типу хмелі-сунелі, суміш перців, сухий часник, сік апельсину, мед та соєвий соус перемішуєте та цим натираєте качку. Начиняєте її апельсинами розрізаними навпіл. Потім кладете її у фольгу чи рукав і відправляєте у духовку на 1,5 години. Згодом дістаєте і розгортаєте і ще на 20 хвилин. Не забувайте періодично поливати соусом. І ось вже смачна качка від професіонала-зварника радуватиме вас смаком.
Готуйте сміливо за цим рецептом, бо Дмитро поганого не порадить. А ще приходьте на наше підприємство, якщо бажаєте стати професіоналом електрозварної справи. Тут підтримають, навчать і допоможуть підкорити свій професійний Еверест.
Історія професії
Перші прості методи зварювання застосовувались в V-ІІ тисячолітті до н.е. в районах Єгипту та Ірану. Зварювали в основному деталі з міді, які розігрівали і потім здавлювали. Так виникло так зване «ковальське зварювання». У 1882 році вченим М. Бенардосом був запатентований спосіб з’єднання і роз’єднання металів за допомогою електричної дуги між металевим виробом і вугільним електродом. Наприкінці XIX століття французький хімік Ле-Шательє винайшов ацетиленокисневе полум’я, а на початку XX французькі інженери Пінар і Фуше застосували його для зварювального пальника. Так розпочалося промислове освоєння газового зварювання.
До речі, саме в Україні вперше у світі були розроблені та стали використовуватися електричні контактно-стикові зварювальні машини та машини для точкового та багатоточкового електричного зварювання, автоматичні зварювальні апарати, створені Є. О. Патоном.
Цікаво
Зварка та ковка активно використовуються сучасними художниками. Ця технологія роботи з металами надихала на створення оригінальних робіт таких художників, як, наприклад, Пабло Пікассо та Віра Мухіна. При технічному зварюванні поява кольорів райдужності (райдужних розводів) вважається серйозним дефектом. Але те, що називається браком у виробництві, свідомо застосовується в художньому зварюванні як декоративний прийом. Основні матеріали художнього зварювання — титан та сталь.
А ви знали, що близько 75% світового споживання сталевого прокату йде на виробництво зварних конструкцій або об’єктів. І що понад 50% усіх виробів, створених людиною, потребують зварювання?
Зварювання та космос
При електрозварюванні температура стовпа зварювальної дуги досягає 8000 °C. Подібний колосальний нагрів необхідний для розм’якшення тугоплавких сплавів і перевищує межі плавлення всіх відомих нам металів, що існують у всесвіті.
Температура плазмової дуги сягає 30 000 °C. Для порівняння, це значення в 5-6 разів перевищує температуру поверхні Сонця.
У безповітряному космічному просторі метали та сплави не окислюються киснем, на їхній поверхні не утворюється оксидна плівка, і вони просто злипаються. Якщо в вакуумі два металеві шматки з ідеально гладкою поверхнею зрізів сильніше притиснути один до одного, та ще трохи нагріти (але не до звичної температури плавлення), то отримаємо вже не фокус, а цілком собі зварку. Процес називають холодною зваркою, але механізм його навіть вченим поки не до кінця зрозумілий.
В ремонтно-механічному цеху № 1 «Ливарно-механічного заводу» після капремонту знову стала до роботи горизонтально-кувальна машина моделі В1138. Термін її служби продовжено мінімум ще на 30 років, що дозволить ковальській дільниці виконувати штампування заготовок болтових з’єднань для масового виробництва, які зараз нагально потрібні у великій кількості для підрозділів гірничого департаменту, аглофабрики та цехів метвиробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Виготовляють необхідні деталі та вузли на верстатах з ЧПУ, а для цих верстатів й необхідні заготовки, які відтепер масово можна виробляти за допомогою відремонтованої машини. Якщо раніше при індивідуальній роботі коваля вдавалося виготовляти до 30 заготовок за зміну, то за допомоги потужного помічника – горизонтально-кувальної машини можна виготовляти близько 150 заготовок.
Ця машина має солідний вік, але попри це вона й досі є вагомою підмогою для верстатників, практично незамінна – так говорять про неї в РМЦ-1. А от щоб реанімувати цей верстат довелося організувати цілу спецоперацію. Ремонт виявися справжнім випробуванням, і його гідно витримали фахівці ЛМЗ.
«Після 42 років важкої праці горизонтально-кувальна машина моделі В1138 у 2017 році була виведена з експлуатації, – розповідає Євгеній Гречаний, начальник РМЦ-1. – У жовтні 2024 року до неї знову повернулися, адже існувала потреба у масовому штампуванні заготовок для виготовлення надалі болтових з’єднань для виробничих підрозділів «АрселорМіттал Кривий Ріг». Як з’ясувалося після обстеження проблемних місць в машині було чимало. Далися взнаки й неграмотна експлуатація у минулому, й відсутність проведення за ці роки капітальних та поточних ремонтів. На додачу й те, що зараз рідних деталей до неї немає, тож довелося» імпровізувати». Але ми її на ноги поставили, подарували друге життя. Це завдяки роботі комплексної команди: підрядників, фахівців з ЦРМУ-2, конструкторів ЛМЗ, фахівців бюро з модернізації устаткування та працівників РМЦ-1 тощо. Фактично цехом був виконаний капітальний ремонт горизонтально-кувальної машини моделі В1138, що дозволило заощадити не менше 15–17 млн грн, якби ці ремонтні роботи виконувалися винятково зовнішньою організацією».
Коли машину розібрали, то побачили, що деякі її вузли та деталі були практично вбиті на всі сто відсотків. Знайти їх зараз немає можливості, тож багато чого довелося виготовляти власноруч, до цього процесу залучили конструкторів ЛМЗ, адже всі деталі та вузли виготовляються за кресленнями. На цьому етапі саме групою конструкторів заводу й була виконана розробка креслень деталей, що ремонтувались і тих, що виготовлялись.
Дуже складно було й з ремонтним персоналом, адже його по пальцях перерахувати зараз, тим більше, що це специфічний ремонт, на цьому обладнанні треба знатися. Навіть зібрати машину було особливим випробуванням. Але наші фахівці впоралися. Можна сказати, що це другий день народження машини. При цьому ми отримали кращу, сучаснішу та безпечнішу, щодо умов праці машину.
Фахівцями РМЦ-1 також була розроблена карта технічного обслуговування горизонтально-кувальної машини, щоб надалі за нею вівся належний догляд.
«Щоб робота на машині була не лише продуктивна, якісна, а ще й безпечна позаду горизонтально-кувальної машини В1138 були відремонтовані та встановлені захисні дверцята обслуговування маслобака, – розповідає Євгеній Гречаний. – Власним персоналом – механослужбою РМЦ-1 був виготовлений новий захисний кожух вузла зчеплення, який відповідає оновленим правилам з охорони праці і є повністю закритим з усіх боків, що унеможливлює потрапляння людей до зони обертання маховика приводу, зокрема пальців рук. Крім цього ми виготовили та встановили нову захисну перильну огорожу технологічного приямка для прибирання окалини, що запобігає випадковому та несанкціонованому доступу персоналу до нього. Все зроблено якісно, на совість, за це вдячність усім, хто долучився до цього ремонту».
У фасонно-сталеливарному цеху Ливарно-механічного заводу облаштували Алею пам’яті загиблим працівникам, які встали на захист України.
Вздовж алеї, яка веде до АПК ФСЛЦ та промбудівель вишикувалися фото справжніх героїв-захисників, які працювали в цеху і стали на захист країни у важкий час. У мирному житті вони були газорізальниками, модельниками дерев’яних моделей, обрубувачами, формувальниками ручного формування, вибивальниками відливок, а коли біда прийшла в Україну стали на її захист без вагань. На жаль, додому вони повернулися вже на щиті: Микола Бешаров, Олександр Андрейченко, Іван Гребенюк, Леонід Кабаков. Павло Муравйов, Олександр, Локтєв, Іван Лічний. Тепер ця вічна зміна зустрічає кожного, хто проходить прохідну і прямує до цеху.
«Це була спільна ідея, спільна ініціатива, яку підтримав начальник цеху Денис Коптєв, – розповідає старший майстер модельної дільниці ФСЛЦ Олена Вавренюк. – Ми це все зробили власноруч, адже це найменше, що ми можемо зробити для наших загиблих героїв. Кожен з них для нас безцінний, це непоправна втрата. Як, наприклад, Іван Гребенюк. Він був людиною-«запальничкою» – яскравий, емоційний, щирий, відкритий та добрий. Він з тих людей, яким можна зателефонувати вночі та попросити допомоги, і він прилетить, примчить, допоможе. Завжди з усмішкою, знайде тепле слово для кожного – таким ми його запам’ятаємо».
У 2022 році до цеху прийшов Микола Бішаров. За короткий час він встиг зарекомендувати себе перспективним та старанним працівником. Про нього казали «майбутнє цеху». Микола хотів працювати якісно, і йому можна було довірити найскладніші завдання. Серед найкращих тут, він і на фронті був серед найсміливіших. На жаль, саме таких героїв у першу чергу і забирає війна.
«Понад рік він працював поряд з нами Олександр, але в цеху вже встигли полюбити його за добре серце, відкритість та працьовитість, – так говорить старший майстер ФСЛЦ Євген Кайко про Олександра Андрейченка. – Одразу було помітно, що він хоче розвиватися у професії, що це надійна та відповідальна людина. Його цінували і поважали у колективі».
Леонід Кабаков працював формувальником ручного формування.Вінприєднався до колективу ФСЛЦ незадовго до початку повномасштабного вторгнення. З перших днів його роботи у цеху було помітно, що Леонід вміє і хоче працювати за цією професією формувальника. Колеги говорять, що Леонід був доброю, щирою, відкритою людиною. Герой загинув поблизу Берхівки у Донецькій області.
Людина-вогник, який завжди, навіть попри важку зміну, всіх зустрічав усмішкою, – таким запам’ятали Павла Муравйова колеги. Він і допоможе, і порадить, і підтримає. Павло любив свою роботу, був асом на ділянці, яка була фактично відпускною точкою цеху. Продукція, яка виходила з його рук, була завжди найвищої якості. Він міг не піти на фронт, але зробив це за особистим переконанням.
Олександр Локтєв був спортсменом, захоплювався велоспортом, із задоволенням ходив у походи рідною Україною. Справедливий, принциповий, міцний духом. Понад 20 років відпрацював він у цеху землеробом та вогнетривником.
На жаль, цю алею скоро поповнить ще одне фото героя. Газорізальник Іван Лічний загинув 18 червня 2025 року в бою поблизу населеного села Липці Харківської області. На фронті він був сержантом, командиром взводу оперативного призначення військової частини Нацгвардії України.
Про кожного з цих героїв з алеї слави пам’ятають все до дрібниць. Кожна розповідь сповнена одночасно гордістю і безмежними болем та тугою. Сьогодні найголовніша мрія кожного у цеху – це щоб ця алея не розросталася, щоб всі захисники повернулися додому живими та з Перемогою. І хай саме ця мрія здійсниться якнайшвидше!
Працівники АТ «АрселорМіттал Берислав» привітали вихованців дошкільного закладу смт Архангельське Херсонської області з першим випускним та вручили дітям подарунки.
Нещодавно свої випускні відсвяткували не лише школярі, а й вихованці випускних груп дитячих садочків, які вже з 1 вересня набудуть нового статусу – учнів шкіл. До вихованців дошкільного закладу «Джерельце» в Архангельському прийшли добрі друзі – працівники «АрселорМіттал Берислав». Для маленьких випускників приготували подарунки – канцелярські набори, які стануть їм у пригоді у шкільному житті.
Сьогодні в «Джерельці» виховується 50 дітей. Серед них діти та онуки наших працівників. 10 діточок цьогоріч стали випускниками дошкільного закладу, який за участі шефів було відновлено у 2023 році.
«АрселорМіттал Кривий Ріг» та «АрселорМіттал Берислав» тоді допомогли відремонтувати садочок після деокупації Архангельського. За часів окупації російськими загарбниками садок був суттєво пошкоджений через вибухи та обстріли. Тоді на відновлення закладу підприємством було виділено понад 250 тисяч гривень. Це допомогло встановити в будівлі нові вікна та склопакети, двері, здійснити заміну покрівлі з профнастилу.
