Автор: Babenko Tatyana

Категорії
Новини

«Дякуємо, що ви завжди поруч, що ми разом!»

«АрселорМіттал Кривий Ріг» допоміг з відновленням адміністративної будівлі Архангельського старостинського округу у селищі міського типу Архангельське, яке було пошкоджено під час окупації російськими загарбниками через численні обстріли та вибухи.

На відновлення будівлі пішло понад 800 тисяч гривень. Кошти витратили на заміну вікон та дверей, відновлення покрівлі, яка майже повністю була зруйнована. В цій будівлі ще до війни було розташоване управління старостату. Люди приходили сюди, аби звернутися по соціальну допомогу, вирішити комунальні та адміністративні питання.

Окупація селища тривала 7 місяців і залишила по собі зруйновані будинки та шляхи, комунікації та комунальні установи. Поступово люди почали повертатися до селища, а отже проблемних питань побільшало. Наразі прийом громадян ведеться у приміщенні Будинку культури, який постраждав трохи менше, ніж адмінбудівля старостату. На сьогодні 1200 архангельців з 2000 «довоєнних» мешканців вже повернулися до рідних домівок. Соціальна робота в селищі вирує. Аби всіх почути та всім допомогти і вести прийом громадян у нормальних умовах, і було вирішено відновити приміщення, де тепер розташоване управління старостатом. І не лише воно, в будівлі знаходяться приймальні місцевого дільничного, фахівця з протипожежної охорони, керівництва житлово-комунального підприємства. Всі роботи вдалося зробити швидко та якісно завдяки тісній співпраці та допомозі «АрселорМіттал Кривий Ріг», який виділило кошти на ремонт.

«Як завжди серед перших, хто простягнув нам руку допомоги – це підприємства «АрселорМіттал Кривий Ріг» та «АрселорМіттал Берислав», – говорить голова Високопільської селищної військової адміністрації Ганна Шостак-Кучмяк. – Цього разу завдяки помічникам ми відремонтували адмінбудівлю. На нашій території розташований «АрселорМіттал Берислав», який теж постраждав від ворогів. Мешканці нашого старостату працюють на цьому підприємстві. А техніка підприємства допомагає розчищати завали, дороги. Після нашого звернення до керівництва «АрселорМіттал Кривий Ріг» і до гірничого департаменту питання з відновленням будівлі вирішилося дуже швидко. Ми все ще оговтуємося від наслідків окупації і нам дуже потрібна підтримка. Радує, що ми постійно відчуваємо її від наших друзів – гірників та металургів. Хочеться кожного з них обняти та подякувати особисто. Дякуємо, що ви завжди поруч, що ми разом!”

Нагадаємо, раніше «АрселорМіттал Кривий Ріг» допоміг у відновленні дитячого садочка у смт Архангельське, який за час окупації російськими загарбниками був пошкоджений. Тоді на ці потреби підприємство скерувало  понад 250 тисяч гривень. Це допомогло встановити там нові вікна та склопакети, двері, відремонтувати покрівлю.

Категорії
Новини

Кожна краплина працюватиме на гірників

У гірничому департаменті завершили капітальний ремонт приймальних камер насосів №№ 2,5 Об’єднаної насосної станції цеху технологічного водопостачання.

Без постачання технічної води неможливе виробництво концентрату та агломерату. І у цьому важливу роль відіграє Об’єднана насосна станція ЦТВ. ЇЇ навіть називають енергетичним серцем гірничого департаменту. Саме звідси технічна вода прямує до рудозбагачувальних, дробарних  та агломераційних фабрик.

Об’єднана насосна станція побудована ще у 1968 році. Поважний вік та значне навантаження відчутно позначилися на стані її агрегатів та конструкцій. Серед одних з найбільш проблемних місць – приймальні камери станції.

«Воду для промислових потреб ми беремо зі ставку балки Грушувата. Спочатку вона надходить до приймальних камер насосної станції. Це такі ємності, з яких відбувається всмоктування води у насосні агрегати, – розповідає в.о. начальника ЦТВ ГД Олександр Ноздрін. – Тільки уявіть собі, скільки осаду, бруду з часом накопичилося у камерах, а через інтенсивне використання відбулася деформація їхніх внутрішніх та зовнішніх поверхонь, руйнація міжпанельних швів. Все це призводило до потрапляння води до машинного залу насосної станції, яка має заглиблену конструкцію, та могло спричинити її затоплення, а отже – зупинку цехів гірничого департаменту та аломераційних цехів аглодоменного департаменту. Цього допустити ми не могли. Тому керівництвом нашого підприємства, керівництвом ГД на чолі з Володимиром Теслюком, було прийняте рішення про проведення капремонту приймальних камер. Роботи виконували поєтапно, починаючи з 2021 року. Спочатку був виконаний ремонт камери насосу № 8, на ній вчились та «набивали руку», тому, що раніше такі роботи нашим підрозділом не виконувались. У 2022 році, незважаючи на всі складнощі воєнного часу, ми відремонтували камери насосів №№ 3, 4,6,7. Наразі виконаний ремонт останніх з семи робочих камер – 2-ої та 5-ої, які запустили в роботу наприкінці червня. Тепер кожна цінна краплина працюватиме на гірників».

Загалом була проведена масштабна робота, аби приймальні камери семи робочих насосів перетворити майже на нові і запобігти можливим ризикам руйнувань, а як наслідок – затоплення насосної станції. Спочатку за допомогою спеціальних конструкцій була відведена вода від зовнішніх поверхонь камер, щоб фахівці мали змогу виконати усі необхідні роботи: розчистити стіни від нашарувань зруйнованого бетону та арматури, а всередині камери –  від осаду та сміття, відремонтувати міжпанельні шви, використовуючи спеціальні композитні матеріали. Щоб зробити камери більш міцними та водонепроникними, ремонтники виконали торкретування поверхонь (нанесення спеціального бетону під тиском для ущільнення). Зовнішні поверхні між незнімною металевою опалубкою та стіною заповнили спеціальними бетонними сумішами з присадками, які дозволяють проводити підводне бетонування. Також було виконано великий обсяг робіт з обстеження та ремонту конструкцій камер з залученням промислових водолазів. І все це за умов, що насосна станція свою роботу не зупиняла і продовжувала забезпечувати споживачів технічною водою.

«Ми не лише виконали ремонт приймальних камер. Користуючись нагодою, ще замінили вузли всасу насосів з герметизацією їх у перетинах між приймальними камерами та машинним залом, також провели часткову модернізацію запірної арматури, замінили засувки старого зразка на сучасні поворотні затвори – говорить Владислав Шахін, начальник дільниці насосних станцій ЦТВ ГД. – Усі процеси, усю роботу ми контролювали, допомагали підрядникам і консультативно, і фізично. Капремонт – капітальне перетворення. Це дозволить нашій насосній працювати безаварійно і надійно, безперебійно забезпечуючи технічною водою наших гірників та агломератників».

Категорії
Наші люди

«Функція допомагати закладена від народження»

Допомагати завжди і всім їй було призначено долею, говорить про своє життя майстер з ремонту устаткування ЦРМУ Олена Забродська. Саме про таких людей є вислів: «коли ви подорослішаєте, ви виявите, що у вас є дві руки – одна для допомоги собі, а інша – для допомоги іншим».

Необхідність допомагати добровольцям-захисникам колегам з цеху вивела Олену зі стану розпачу і страху у перші дні війни. «Нічого ж не було, а потрібно було все, рахунок йшов на години, тому ми родиною взялися шукати та купувати одяг, берці, балаклави. За нашим зверненням з Польщі (завдяки Ксенії Кушнірук) приїхали тактичні рукавички, рюкзаки, спальні мішки. А ми з сином  все це разом з продуктами харчування відвозили  захисникам. Перебували постійно у русі, бо намагалися купити, знайти та доставити все необхідне якнайшвидше. Потім шили плитоноски, збирали аптечки разом з іншими волонтерами. Багато чого було. Я не можу не допомагати. Вірю у принцип, що коли ти допоможеш іншому, то хтось допоможе тобі – твоєму сину, чоловіку, брату. У мене багато знайомих, друзів, які зараз на передовій. Хай і їм, коли знадобиться, хтось допоможе та підтримає».

Розмір допомоги не важливий, каже Олена, адже і 25 гривень – одна не випита чашка кави – зможуть врятувати життя нашим воїнам. А куплений теплий плед чи курточка – зігріти людину, яка втратила все через війну. «Коли почули про те, що сталося з людьми у Херсонській області, віддали свої речі, що змогли. Мої колеги теж підтримували та допомагали коштами на придбання пледів, соків, солодощів, одягу для переселенців. Наприклад, Сергій Ніколенко приніс багато м’яких іграшок, я їх випрала і відвезли малечі, яка приїхала з «гарячих» областей. Не війна активізувала моє бажання допомагати, це в мені закладено від народження. А винагородою для мене є зігріті серця та врятовані життя». І їх, говорять колеги Олени Забродської, на її рахунку вже чимала кількість.

Читайте також про інших героїв проєкту «Ми поруч» Геннадія Шульгу, Інессу Залевську, Євгенія Гречаного, Олександра Школяренка, Арама Галустова.

Категорії
Наші люди

«Я по-іншому не можу. І не буду!»

Вислів «Волонтери носять робочі чоботи, а залишають на землі сліди ангелів» – наче саме про майстра цеху з ремонту ланцюгів управління технологічними процесами «АрселорМіттал Кривий Ріг» Арама Галустова.

У робочі будні Арам – один з найкращих працівників цеху, тих, хто добре знаються на своїй справі. Завзятість, доброта, сміливість, небайдужість і відповідальність – ці риси характеру допомагають майстру не лише у роботі, а й у надзвичайно важливій справі, якій він присвячує увесь свій вільний час – волонтерству.

З перших днів війни Арам вирішив, що якщо він не у лавах ЗСУ (він багатодітний батько), то максимально має зробити все, аби допомогти нашим захисникам та тим, хто постраждав від агресора. Його подвір’я сьогодні нагадує склад, де збираються речі, які у вправних руках криворізьких майстрів перетворюються на речі для допомоги військовим. Географія його численних волонтерських поїздок складається з майже усіх гарячих точок: Донецький напрямок, Запоріжжя, Миколаївщина, Херсонщина.

Нещодавно майстер-волонтер доставив допомогу, яку зібрали працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг» для потерпілих від затоплення у Херсонській області. Арам каже, що вірус волонтерства давно вже «гуляє» підприємством, тому він у цій справі не один, поряд з ним є завжди багато помічників, принаймні у нього в цеху – це майже кожен. Колеги ж запевняють, що завзяття Арама не залишає байдужим нікого, і тому не допомагати йому неможливо.

«Усі страхи, проблеми в дорозі, негативні емоції відходять на другий план, коли бачиш, як радіють наші захисники допомозі та звісткам з рідної домівки, як потрібна ця допомога людям, і питання їхати чи ні взагалі не виникає. Я по-іншому не можу. І не буду!», – говорить Арам Галустов і після зміни знову збирається у наступну волонтерську поїздку.

Читайте також в проєкті «Ми поруч» про Геннадія Шульгу, Інессу Залевську, Євгенія Гречаного, Олександра Школяренка.

Категорії
Наші люди

«Моя стратегія – допомагати!»

«Песимісти скаржаться на вітер, оптимісти очікують змін, лідери ж – підіймають вітрила!». Начальник ремонтно-механічного цеху № 1 «ЛМЗ» Євгеній Гречаний – людина, яка звикла рухатися вперед, брати відповідальність на себе і кожну кризу сприймати, як виклик, що загартовує як професіонала та особистість.

«Я знаю Євгенія Миколайовича дуже давно, – говорить директор Ливарно-механічного заводу Валерій Мовчан. – Сьогодні він очолює цех, який можна назвати аварійно-рятувальним ремонтним цехом не лише нашого ЛМЗ,  а й «АрселорМіттал Кривий Ріг». Тому що з будь-яким нагальним замовленням з виготовлення запчастин та конструкцій для цехів заводу, коли рахунок йде на хвилини, у першу чергу звертаюся до нього. Коли стався підрив Карачунівської дамби, то місто потребувало допомоги з виготовлення певних унікальних елементів та конструкцій для її ремонту. Наші конструктори розробили креслення для цього завдання, ремонтні цехи взялися за виготовлення деталей, а збирали ми все це у ЦМК. Тоді туди ж командирували Євгенія Гречаного, аби він зі своїми колегами долучився до цього замовлення-порятунку криворіжців від підтоплення».

До речі, одне з найкращих бомбосховищ на підприємстві теж розташоване у РМЦ-1. За ініціативи начальника цеху його почали готувати ще у 2015 році. Робили все власними силами. Є така господарська жилка у Євгенія Гречаного: робити все, наче у себе вдома. І колектив в його цеху відповідний зібрався. Усіх надихає приклад начальника цеху.

«Я вважаю, що керівник має не тільки і не стільки наказувати людям, куди їм потрібно йти і що робити, – говорить начальник РМЦ-1 Євгеній Гречаний. — Обов’язок лідера — йти першим і вести команду за собою, оперуючи фактами і аргументами, проробляючи стратегію та будуючи плани. Тому я намагаюся завжди бути там, де моя допомога потрібна. Моя стратегія – допомагати!»

Читайте також про героїв проєкту «Ми поруч» Геннадія Шульгу та Інессу Залевську.

Категорії
Новини

Мобільна баня для захисників

Щире бажання допомогти, вправні руки, кмітливість та небайдужість криворіжців довели, що навіть занедбаний старий вагончик на колесах здатен перетворитися на сучасний банно-пральний комплекс для захисників.

Цей забутий колись будівельниками старий вагончик на території цеху уловлювання коксохімічного виробництва нашого підприємства поступово перетворювався на мотлох. У планах було його знищити як непотріб. Коли до заступника начальника ЦУ КХВ Володимира Лавського звернувся колишній колега-коксохімік Олексій Борисенко з питанням, чи не знає він про якусь «штуку», яку можна перетворити на мобільний банно-пральний комплекс для захисників з 17-ї танкової, то, як кажуть, старенький вагончик сам напросився. От тільки щоб перетворити його на корисну річ для захисників, довелося докласти чимало зусиль.

Старий вагончик до перетворення

«За модернізацію цього «старенького» (а точніше за зміну його призначення) ми взялися вже за територією підприємства у вільний від роботи час, – говорить Володимир Лавський. – Спочатку зібрали кошти, бо розуміли, що всі роботи ми зробимо власноруч, а от матеріал та техніку потрібно купувати. Необхідні гроші зібрали швидко, десь за тиждень, для цього і до знайомих зверталися, і самі спонсорували, і у фейсбуці збирали. Потім командою, до якої увійшли колишні працівники коксохіму  Андрій Проня, Олексій Борисенко та ми з колегами, розпочали перетворення. Зараз наш комплекс вже допомагає захисникам. Ми укомплектували його усім необхідним, навіть віниками та десятками мочалок, які вив’язала для хлопців дружина електрозварника Михайла Гарнова. Фактично від старого вагончика залишився хіба що каркас, та й той ми наново зварили. Пофарбували баню на колесах у захисні кольори, і тепер вона мандрує слідом за нашими воїнами. Ми дуже хотіли створити для наших військових хоча б мінімальний комфорт – можливість прийняти теплий душ та випрати речі».

Для коксохіміків це був перший досвід зі створення банно-прального комплексу на колесах, і всупереч приказці «перший млинець нанівець», він вийшов вдалим. Комплекс на колесах обладнали пральними машинками, насосами для помпування води, встановили чотири душа, обладнали двома печами для загального обігріву та нагрівання води. А можливість працювати як від стаціонарної електрики, так і від генератора, додала комплексу незалежності від складних умов польового життя.