Автор: Babenko Tatyana

Категорії
Наші люди

«Функція допомагати закладена від народження»

Допомагати завжди і всім їй було призначено долею, говорить про своє життя майстер з ремонту устаткування ЦРМУ Олена Забродська. Саме про таких людей є вислів: «коли ви подорослішаєте, ви виявите, що у вас є дві руки – одна для допомоги собі, а інша – для допомоги іншим».

Необхідність допомагати добровольцям-захисникам колегам з цеху вивела Олену зі стану розпачу і страху у перші дні війни. «Нічого ж не було, а потрібно було все, рахунок йшов на години, тому ми родиною взялися шукати та купувати одяг, берці, балаклави. За нашим зверненням з Польщі (завдяки Ксенії Кушнірук) приїхали тактичні рукавички, рюкзаки, спальні мішки. А ми з сином  все це разом з продуктами харчування відвозили  захисникам. Перебували постійно у русі, бо намагалися купити, знайти та доставити все необхідне якнайшвидше. Потім шили плитоноски, збирали аптечки разом з іншими волонтерами. Багато чого було. Я не можу не допомагати. Вірю у принцип, що коли ти допоможеш іншому, то хтось допоможе тобі – твоєму сину, чоловіку, брату. У мене багато знайомих, друзів, які зараз на передовій. Хай і їм, коли знадобиться, хтось допоможе та підтримає».

Розмір допомоги не важливий, каже Олена, адже і 25 гривень – одна не випита чашка кави – зможуть врятувати життя нашим воїнам. А куплений теплий плед чи курточка – зігріти людину, яка втратила все через війну. «Коли почули про те, що сталося з людьми у Херсонській області, віддали свої речі, що змогли. Мої колеги теж підтримували та допомагали коштами на придбання пледів, соків, солодощів, одягу для переселенців. Наприклад, Сергій Ніколенко приніс багато м’яких іграшок, я їх випрала і відвезли малечі, яка приїхала з «гарячих» областей. Не війна активізувала моє бажання допомагати, це в мені закладено від народження. А винагородою для мене є зігріті серця та врятовані життя». І їх, говорять колеги Олени Забродської, на її рахунку вже чимала кількість.

Читайте також про інших героїв проєкту «Ми поруч» Геннадія Шульгу, Інессу Залевську, Євгенія Гречаного, Олександра Школяренка, Арама Галустова.

Категорії
Наші люди

«Я по-іншому не можу. І не буду!»

Вислів «Волонтери носять робочі чоботи, а залишають на землі сліди ангелів» – наче саме про майстра цеху з ремонту ланцюгів управління технологічними процесами «АрселорМіттал Кривий Ріг» Арама Галустова.

У робочі будні Арам – один з найкращих працівників цеху, тих, хто добре знаються на своїй справі. Завзятість, доброта, сміливість, небайдужість і відповідальність – ці риси характеру допомагають майстру не лише у роботі, а й у надзвичайно важливій справі, якій він присвячує увесь свій вільний час – волонтерству.

З перших днів війни Арам вирішив, що якщо він не у лавах ЗСУ (він багатодітний батько), то максимально має зробити все, аби допомогти нашим захисникам та тим, хто постраждав від агресора. Його подвір’я сьогодні нагадує склад, де збираються речі, які у вправних руках криворізьких майстрів перетворюються на речі для допомоги військовим. Географія його численних волонтерських поїздок складається з майже усіх гарячих точок: Донецький напрямок, Запоріжжя, Миколаївщина, Херсонщина.

Нещодавно майстер-волонтер доставив допомогу, яку зібрали працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг» для потерпілих від затоплення у Херсонській області. Арам каже, що вірус волонтерства давно вже «гуляє» підприємством, тому він у цій справі не один, поряд з ним є завжди багато помічників, принаймні у нього в цеху – це майже кожен. Колеги ж запевняють, що завзяття Арама не залишає байдужим нікого, і тому не допомагати йому неможливо.

«Усі страхи, проблеми в дорозі, негативні емоції відходять на другий план, коли бачиш, як радіють наші захисники допомозі та звісткам з рідної домівки, як потрібна ця допомога людям, і питання їхати чи ні взагалі не виникає. Я по-іншому не можу. І не буду!», – говорить Арам Галустов і після зміни знову збирається у наступну волонтерську поїздку.

Читайте також в проєкті «Ми поруч» про Геннадія Шульгу, Інессу Залевську, Євгенія Гречаного, Олександра Школяренка.

Категорії
Наші люди

«Моя стратегія – допомагати!»

«Песимісти скаржаться на вітер, оптимісти очікують змін, лідери ж – підіймають вітрила!». Начальник ремонтно-механічного цеху № 1 «ЛМЗ» Євгеній Гречаний – людина, яка звикла рухатися вперед, брати відповідальність на себе і кожну кризу сприймати, як виклик, що загартовує як професіонала та особистість.

«Я знаю Євгенія Миколайовича дуже давно, – говорить директор Ливарно-механічного заводу Валерій Мовчан. – Сьогодні він очолює цех, який можна назвати аварійно-рятувальним ремонтним цехом не лише нашого ЛМЗ,  а й «АрселорМіттал Кривий Ріг». Тому що з будь-яким нагальним замовленням з виготовлення запчастин та конструкцій для цехів заводу, коли рахунок йде на хвилини, у першу чергу звертаюся до нього. Коли стався підрив Карачунівської дамби, то місто потребувало допомоги з виготовлення певних унікальних елементів та конструкцій для її ремонту. Наші конструктори розробили креслення для цього завдання, ремонтні цехи взялися за виготовлення деталей, а збирали ми все це у ЦМК. Тоді туди ж командирували Євгенія Гречаного, аби він зі своїми колегами долучився до цього замовлення-порятунку криворіжців від підтоплення».

До речі, одне з найкращих бомбосховищ на підприємстві теж розташоване у РМЦ-1. За ініціативи начальника цеху його почали готувати ще у 2015 році. Робили все власними силами. Є така господарська жилка у Євгенія Гречаного: робити все, наче у себе вдома. І колектив в його цеху відповідний зібрався. Усіх надихає приклад начальника цеху.

«Я вважаю, що керівник має не тільки і не стільки наказувати людям, куди їм потрібно йти і що робити, – говорить начальник РМЦ-1 Євгеній Гречаний. — Обов’язок лідера — йти першим і вести команду за собою, оперуючи фактами і аргументами, проробляючи стратегію та будуючи плани. Тому я намагаюся завжди бути там, де моя допомога потрібна. Моя стратегія – допомагати!»

Читайте також про героїв проєкту «Ми поруч» Геннадія Шульгу та Інессу Залевську.

Категорії
Новини

Мобільна баня для захисників

Щире бажання допомогти, вправні руки, кмітливість та небайдужість криворіжців довели, що навіть занедбаний старий вагончик на колесах здатен перетворитися на сучасний банно-пральний комплекс для захисників.

Цей забутий колись будівельниками старий вагончик на території цеху уловлювання коксохімічного виробництва нашого підприємства поступово перетворювався на мотлох. У планах було його знищити як непотріб. Коли до заступника начальника ЦУ КХВ Володимира Лавського звернувся колишній колега-коксохімік Олексій Борисенко з питанням, чи не знає він про якусь «штуку», яку можна перетворити на мобільний банно-пральний комплекс для захисників з 17-ї танкової, то, як кажуть, старенький вагончик сам напросився. От тільки щоб перетворити його на корисну річ для захисників, довелося докласти чимало зусиль.

Старий вагончик до перетворення

«За модернізацію цього «старенького» (а точніше за зміну його призначення) ми взялися вже за територією підприємства у вільний від роботи час, – говорить Володимир Лавський. – Спочатку зібрали кошти, бо розуміли, що всі роботи ми зробимо власноруч, а от матеріал та техніку потрібно купувати. Необхідні гроші зібрали швидко, десь за тиждень, для цього і до знайомих зверталися, і самі спонсорували, і у фейсбуці збирали. Потім командою, до якої увійшли колишні працівники коксохіму  Андрій Проня, Олексій Борисенко та ми з колегами, розпочали перетворення. Зараз наш комплекс вже допомагає захисникам. Ми укомплектували його усім необхідним, навіть віниками та десятками мочалок, які вив’язала для хлопців дружина електрозварника Михайла Гарнова. Фактично від старого вагончика залишився хіба що каркас, та й той ми наново зварили. Пофарбували баню на колесах у захисні кольори, і тепер вона мандрує слідом за нашими воїнами. Ми дуже хотіли створити для наших військових хоча б мінімальний комфорт – можливість прийняти теплий душ та випрати речі».

Для коксохіміків це був перший досвід зі створення банно-прального комплексу на колесах, і всупереч приказці «перший млинець нанівець», він вийшов вдалим. Комплекс на колесах обладнали пральними машинками, насосами для помпування води, встановили чотири душа, обладнали двома печами для загального обігріву та нагрівання води. А можливість працювати як від стаціонарної електрики, так і від генератора, додала комплексу незалежності від складних умов польового життя.

Категорії
Новини

Друге дихання «залізного коня»

Після модернізації на Миколаївському тепловозоремонтному заводі до гірників повернувся оновлений потужний помічник – тепловоз ТЕМ7 № 46.

Гірничі «залізні коні» – тепловози – працюють у складних умовах. Маневровому тепловозу доводиться перевозити чималі вантажі: гірничу масу з кар’єрів рудоуправління –  під великим кутом нахилу та на низькій швидкості. Тому рухомий склад через інтенсивність навантаження швидко зношується. Найпершим не витримує серце локомотива – дизельний двигун, страждають також і гальмівна та охолоджувальна системи. Саме такі «діагнози» і спонукали відправити ТЕМ7 № 46 у чергу на модернізацію. У січні 2022 року він попрямував до фахівців Миколаївського тепловозоремонтного заводу. І навіть попри воєнні умови, під обстрілами та звуками сирен миколаївці вчасно та якісно виконали модернізацію тепловоза, і вже з червня цього року він знову заступив на зміну у Криворізьких кар’єрах.

«Якщо людина у 30 років перебуває у повному розквіті сил, то для тепловоза, якому за паспортом 32, – це вже дуже поважний вік. Дається взнаки його важка робота у складних умовах, – розповідає заступник начальника локомотивної служби УЗТ ГД Анатолій Маціборський. – Наші тепловози  переважно «поважного» віку і працюють практично цілодобово просто неба, вантажі ними перевозяться чималенькі. Тому й ремонтувати їх доводиться часто, бо не витримують, «хворіють». А от модернізований ТЕМ7 – це вже геть інша справа. Зі старого на ньому залишилася хіба що ходова частина та форма кузова, рама та колеса. Електричні частини локомотива, системи охолодження та живлення повітряної магістралі тепер працюють із застосуванням нових технологій. З тепловоза фактично прибрані всі вузли, які найчастіше виходили з ладу. Тепер він обладнаний сучасним дизельним двигуном компанії АВС (Бельгія), новітньою системою управління двигуном, новим роторно-пластинчатим компресорним агрегатом Mattei (Італія) з моторесурсом 100 тисяч мотогодин, а також мікропроцесорною системою управління локомотивом. Нова машина перевозить більше вантажів, а палива витрачає менше. Заощадження лише на паливі складають до 30% на місяць, принаймні такими є перші результати».

Найголовніше, вважають залізничники, що у модернізованій моделі чимало зроблено для комфортних умов та безпечної роботи локомотивної бригади. Так, наприклад, в кабіні встановлені клімат-контроль, мікрохвильова піч, холодильник, антивібраційне крісло. Також змінена і система керування локомотивом –  на електронне сенсорне табло у кабіні машиніста виведені практично всі параметри роботи тепловоза. Зручна система LED-освітлення є економічною та надійною, а нова відеосистема суттєво розширює площу огляду попереду та ззаду локомотиву, що дозволяє працювати безпечно. Також оновлення залізного красеня збільшить міжремонтні періоди та суттєво продовжить термін його експлуатації.

Категорії
Новини

Дзеркала безпеки

На пішохідному переході біля будівлі апаратної бензольно-скруберного відділення цеху уловлювання коксохімічного виробництва встановлені дорожні сферичні дзеркала, які підвищують безпеку руху на цій «сліпій» ділянці.

Місце встановлення дзеркал вибрали невипадково. Видимість на цьому пішохідному переході загороджує бетонна огорожа з обох боків. А переходом користується технологічний та ремонтний персонал коксохіму та працівники підрядних організацій. Зважаючи на те, що цією дорогою рухається майже 50 відсотків усього технологічного автотранспорту та чимало легкових авто, рух тут доволі інтенсивний. Працівники цеху уловлювання на змінно-зустрічних зборах звернулися до керівництва цеху з проханням встановити дзеркала на цій критичній ділянці, аби зменшити ризик виникнення дорожньо-транспортних пригод чи аварійних ситуацій.

«Перш за все ми потурбувалися про безпеку персоналу, – розповідає заступник начальника цеху уловлювання КХВ Володимир Лавський. – На цій ділянці автотранспорт з’являється у зоні видимості тоді, коли навіть за умови дотримання швидкісного режиму може трапитися аварійна ситуація. Дзеркала ми закупили, а встановлювали їх вже самі – з урахуванням та дотриманням усіх норм  та вимог правил дорожнього руху. Встановлення сферичних дзеркал стало для нас додатковим запобіжним заходом безпеки на проблемному переході. Тепер себе більш комфортно і впевнено у цій «сліпій» зоні почувають і водії, і пішоходи».