Автор: Babenko Tatyana

Категорії
Наші люди

Тепло та затишок під пильним наглядом майстра

Територія його роботи –  весь завод, а найголовніше робоче завдання – щоб людям працювалося комфортно, тепло і спокійною. Так вважає один з найкращих працівників і «Людина року гірничого департаменту 2022» – майстер дільниці з ремонту покрівель та термоізоляції ремонтного цеху гірничого департаменту Олексій Фарзалієв.

Начальник РЦ ГД Ігор Малий говорить, що в нього в цеху працює «золотий фонд» підприємства, адже майже кожен працівник, окрім професійного виконання робочих завдань, від щирого серця турбується про інших. Тому виділити найкращих завжди складно.

Але кандидатура Олексія Фарзалієва була, як то кажуть, поза конкуренцією для визначення одинадцяти найкращих працівників ГД. «За ним не встигнути, хоча фронт робіт у нього чималий: утеплення цехів, ремонт шляхів, побутових та цехових приміщень. Він то на даху, то на шляху – скрізь встигає! Наше підприємство ще влітку починає готуватися до зимових холодів, адже і людям, і обладнанню має бути комфортно. Тому наш цех зараз утеплює трубопроводи опалення, вікна, двері, заміняємо покрівлю там, де потрібно. І це не враховуючи роботи з ремонту певних ділянок шляхів. Але я спокійний, адже наші ремонтні бригади знаходяться під пильним наглядом майстра Олексія  Фарзалієва. Дивуюся, як він встигає все обійти, оглянути, перевірити, допомогти. Від щирого серця кажу: таких би працівників усім та побільше», – розповідає Ігор Малий.

Олексій працює на нашому підприємстві вже 17 років, але у ремонтній справі його стаж набагато «солідніший». Раніше він працював у підрядній організації, яка колись займалася ремонтами на ДП-9. Але хотів влаштуватися саме в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Приваблювала офіційна зарплата та гарний соціальний пакет.

«Дуже ціную своє робоче місце, бо для мене воно означає стабільність та можливість робити корисне для людей, – розповідає Олексій Фарзалієв. – Найкраща подяка для мене – це коли після твоєї роботи у людей тепло в цехах, затишно в АПК, фасади будівель пофарбовані, шляхи впорядковані, цехи захищені від холоду та протягів. Все має бути виконано швидко та якісно. А для цього потрібно постійно займатися самоосвітою. Бо ринок ремонтних матеріалів  змінюється, треба знатися на нових тенденціях, особливостях промислових будівель та приміщень. Наприклад, фарбу ми використовуємо спеціальну – «три в одному». Ця фарба є і ґрунтовкою, і декоративним, і захисним покриттям. Вона стійкіша до негативного впливу зовнішніх факторів, з успіхом витримує тривалий контакт з ультрафіолетом. Дахи цехів криємо матеріалом «Аквіазол». Його, до речі, рекомендую використовувати і для багатоквартирних будинків з м’якою покрівлею».

Поради майстра: порятунок від холодів

Під час зустрічі з асом ремонтної справи просто неможливо було не запитати, а що можна зробити кожному з нас зараз, аби витримати складну за всіма прогнозами зиму. Олексій говорить, що багато чого реально зробити власноруч.

  • Аби підвищити тепловіддачу від радіатора, з листа картону та алюмінієвої фольги зробіть відбивач і наклейте його поза батареєю.
  • Взимку через скло у вікні втрачається 10-14% тепла. А поклейка на вікна пакувальної плівки (з пухирцями) допоможе знизити тепловтрати на 50%. Зберегти тепло дозволить і теплоощадна плівка, яку легко приклеїти до скла самостійно за допомогою фену. Вона прозора і здатна пропускати 85% світла.
  • Попрацюйте над відкосами вікон. Перевірте наявність щілин не лише у віконній рамі, але й місця стиків з підвіконням. Щілини можна прибрати за допомогою силіконових герметиків. Вони відмінно набувають форми щілин і не випускають тепло. Можна також скористатися звичною замазкою, але вона не стійка до вологи. Увага: як герметики, так і замазки необхідно наносити на абсолютно сухі поверхні!
  • Відновіть щільність прилягання дверей до дверної коробки. Знову ж, сьогодні є чимало способів це зробити: від забивання великих щілин монтажною піною до використання спеціальних рейок, ущільнювачів, вирівнювання порогу тощо.

І таких порад та «лайфхаків» у Олексія Фарзалієва чимало. Він охоче поділиться ремонтними «премудростями» з усіма. Колеги поважають його за вміння знайти вихід із найскладнішої ситуації та оптимізм.

«Скільки років мені б не було, а моїм улюбленим святом завжди залишався і залишаєтсья Новий рік. Адже це час, коли будуєш плани на майбутнє і віриш лише у найкраще. Сподіваюся, що вже найближчим часом ще одне свято стане моїм улюбленим – Перемога України. Саме так і буде, адже країну захищають найкращі дівчата та хлопці, серед них і 24 мої колеги з цеху. Тож сумніву немає. А потім все відбудуємо – тоді вже мені роботи додасться. Та я і мої колеги з нетерпінням чекаємо на це!», – говорить майстер Олексій Фарзалієв.

Категорії
Наші люди

Позитивна одержимість волонтерством, або Допомогти може кожен

Зараз кожен українець може впевнено назвати себе волонтером-аматором, а дехто – навіть волонтером-професіоналом. Волонтерський рух захопив країну в єдиному бажанні допомогти військовим перемогти ворога. Так можна сказати і про працівників нашого підприємства. Сьогодні ми розповідаємо про одного з волонтерів – Арама Галустова.

Інфікований вірусом волонтерства. Саме так можна назвати стан майстра цеху з ремонту ланцюгів управління технологічними процесами «АрселорМіттал Кривий Ріг» Арама Галустова. Про це свідчать декілька ознак: очі, що постійно «палають», звичка збирати все, що є навколо (адже хлопцям на передовій згодиться) та майже повна відсутність вільного часу.

Друзі й колеги Арама кажуть, що він і раніше був серед перших, хто завжди приходив на допомогу іншим. Каталізатором стало повномасштабне вторгнення агресора на наші землі 24 лютого.

«Перші дні всі відчували себе розгубленими. Та досить швидко виникла непереборна потреба – діяти. А що робити, підказали обставини, – розповідає «Металургу» Арам Галустов. – Додому з роботи я повертався повз один з блокпостів, які тоді почали лише будувати. Запитав у хлопців, чим їм можу допомогти. У відповідь: фізичною силою. З того часу після зміни і по вихідних я, мої колеги та друзі почали працювати на будівництві блокпосту. Ми вантажили пісок, копали, складали, носили колоди. Але я розумів, що можу більше, і що це не єдине, чим хочу і можу допомогти. Згодом виникла потреба у «їжаках»-розтяжках. Почав шукати та збирати скрізь металобрухт, а хлопці – колеги-зварники – варили «їжаків» із зібраного залізяччя. Під час таких трудових вахт знайомився з іншими людьми, хто теж допомагав хлопцям із ЗСУ. Отак непомітно і підхопив «вірус» волонтерства». 

Про багатонаціональну допомогу

Цю історію Арам згадує з усмішкою. Розповідає її як відповідь тим, хто говорить, що українці є «нациками», які не визнають інших національностей, й інші народи їх не дуже вітають.

Ще на самому початку своєї волонтерської практики майстру для допомоги одному з блокпостів необхідно було за два дні знайти три тонни піску та цементу. А де їх взяти? Купити? Де взяти кошти? Ось тоді Арам почав продивлятися волонтерські групи і кинув «кліч» по допомогу.

Відгукнулися волонтери з групи з району «кільце Косіора», підказали, у кого є пісок. Арам поїхав до чоловіка на ім’я Олександр, бо він обіцяв безкоштовно допомогти з піском для наших військових. Він згодом й цементу підкинув. А як доставити оці цінні тонни?

 «Я знайшов в інтернеті оголошення з перевезення вантажів – 25 грн за кілометр. Порахував відстань і зрозумів: таких коштів у мене немає. Але Рустам – водій машини – почувши, для кого це потрібно, погодився відвезти безплатно, – розповідає Арам Галустов. – От й вийшла така багатонаціональна допомога, бо я – вірмен, Рустам – азербайджанець, а допомагали ми українським військовим». 

Про поширення вірусу

Сьогодні в цеху з ремонту ланцюгів управління технологічними процесами майже немає тих, хто не залучений до волонтерської допомоги. Тут вірять, що у кожного є можливість бути корисним. І для цього, говорить майстер, потрібні не стільки кошти, а щире бажання.

З часом завдяки «сарафанному радіо» до Арама почали звертатися військові з різних частин. Одного разу хлопці попросили обереги. Їм на першій лінії оборони хотілося мати щось душевне, рідне. Тож майстер купив стрічок і приніс до цеху дівчатам-електромонтерам. «Нумо свій обід з користю проведемо – сплетемо стрічки-обереги!» І справа пішла. А потім електромонтери Наталя Сіркова та Олена Чудновська почали в’язати теплі шкарпетки.

«Хоча в мене коштів небагато, але кожну вільну хвилину використовую, щоб хлопцям теплі шкарпетки в’язати, – розповідає електромонтерка Олена Чудновська. – Хай вони бережуть здоров’я наших захисників, адже до теплих ниток я ще вплітаю кохання, тепло душі та молитви. В мене брат мобілізований, тож знаю, що хлопцям складно. Але речі з дому зігрівають та радують їх. Це наша допомога та підтримка, які кожному до снаги».

Про магічні перетворення речей

Сьогодні дім та подвір’я Арама нагадують склад. Старі холодильники, ліжка, металобрухт, матраци… Ці всі речі можна перетворити на корисні та такі, що оберігатимуть та захищатимуть наших воїнів. Старий килим захистить у бліндажі від протягів, холодильник можна відремонтувати і запаси харчів не псуватимуться, каркасні матраци нададуть змогу не так відчувати холод та захистять від вологи в укритті, а зі старих газових балонів та бойлерів можна зробити «буржуйки». Волонтерська діяльність Арама Галустова вже так розширилася, що в його телефоні тепер десятки номерів військових. «Телефонують з багатьох частин, у хлопців різні потреби. Всім хочеться допомогти, тому все, що зноситься на моє подвір’я, в умілих руках волонтерів перетворюються на надзвичайно корисні речі. Я кажу хлопцям: озвучуйте, що вам треба. Потрібен буде Байрактар, то почнемо збирати кошти й на нього, а якщо не зберемо, то зробимо власноруч», – усміхається майстер.

Про помічників

Галустов розуміє, що гуртом робити будь-яку справу краще, тож збирає навколо себе однодумців, співпрацює з іншими волонтерами.

Сьогодні серед його компаньйонів у плетінні захисних сіток є колективи навчальних закладів міста, майстерня «Кікімора» . Результат – вже понад 3000 сіток на фронті!

У У одному з ліцеїв шиють подушки, а ще роблять окопні свічки. Завжди допоможе з транспортом і фізично колега з цеху Дмитро Останній. Сергій Хоміч допоможе у збиранні електронних сигарет для виготовлення світлових шашок. Колеги з цеху завжди відгукуються, коли потрібно зібрати їжу, одяг, смаколики для військових. Серед помічників є чимало інших працівників заводу.

«Був випадок, коли до мене звернулися військові по харчі та тепле взуття, то за добу ми все необхідне зібрали. Колеги несли своє з дому, адже розуміли, наскільки це життєво необхідно для хлопців. В нас на заводі чудові люди. З ними до снаги зробити все, такий тил – надійне плече для своїх захисників. Саме своїх, бо кожен з них наш, рідний. Хоча це навіть не тил – це справжній волонтерський фронт! Он тільки з нашого невеличкого цеху вже четверо хлопців воюють на передовій. Разом ми все витримаємо! А от !епідемію! волонтерства хіба що Перемога може зупинити, – усміхається Арам Галустов. – Та й то не впевнений, адже завжди комусь буде потрібна допомога, і ми її надаватимемо безвідмовно!»

Категорії
Новини

Цех, який «живить» коксохім, відзначив 25-річчя

На початку жовтня своє 25-річчя відзначив цех з обслуговування та ремонту електрообладнання коксохімічного виробництва.

Втім «коріння» цех має набагато довше, адже свій родовід веде від енергетичного цеху криворізького коксохімічного заводу, згодом КХВ. У 1997 році після організаційних змін цех змінив назву на ЦОРЕО. А от його основна функція залишилася незмінною: безперебійне забезпечення електроенергією усіх цехів КХВ.

ЦОРЕО фактично «годує» усе, що рухається, пересувається і виготовляє кокс на коксохімі. Без електроенергії потужне обладнання зупинилося б назавжди. Навіть коли комплекси батарей були переведені на «гарячу консервацію», роботи у працівників цеху менше не стало. Тому що електроенергія потрібна коксохіму і тоді, коли обладнання не працює на повну, адже воно живе і потребує живлення, незважаючи на вимушену фазу «сну».

«Ми отримуємо електроенергію від зовнішніх електромереж, за допомогою трансформаторів перетворюємо її на потрібну нам «дозу» і передаємо безпосередньо цехам, – розповідає начальник ЦОРЕО Юрій Диннік. – Крім того, обслуговуємо та ремонтуємо електрообладнання, залучене у виробництві коксу. Цех складається з чотирьох дільниць: мереж і підстанцій, електротехнічної лабораторії, електроремонтної та спеціалізованої дільниці з ремонту основного коксохімічного обладнання».

Колектив цеху здебільшого жіночий. Справжні господині вдома, вони й в цеху все тримають у взірцевому порядку. Не відстає й чоловіча частина цеху. Зараз троє працівників ЦОРЕО боронять країну у лавах ЗСУ, і весь цех за них переживає. А ще майже кожен працівник або працівниця волонтерять.

«Нам всім непросто, але саме робота і є моїм порятунком, – розповідає начальник зміни Наталя Волошина. – Сумую за робочою атмосферою, яка була, коли завод працював за звичайним графіком, і вірю, що скоро все повернеться. Та й вдома намагаюся не сидіти склавши руки. Біля мене у школі плетуть сітки для наших захисників, тож теж долучаюся до цього корисного процесу. Ювілей цеху ми відзначили не так, як хотілося б, звісно, війна… Але зараз для нас найголовніше свято – Перемога. Ми всі чекаємо на неї».

Постійно на ногах і під напругою, жартуючи так говорить про свою роботу електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування Галина Слюзар. «Дуже люблю свій колектив, адже ми наче одна родина. Знаю, що тут мене завжди підтримають та допоможуть. Робота в нас відповідальна, бо від неї залежить не лише якісна робота обладнання, а й життя та здоров’я працівників заводу. Коли потрібно виконати ремонт чи ревізію електроустаткування, то саме ми робимо місце роботи для ремонтного персоналу «електробезпечним». Я в цеху не один десяток років, за цей час багато чого змінилося. На власні очі бачу, як розвивається цех, а разом з ним і ми. І цей прогресивний рух мені дуже імпонує», – говорить Галина.

25 років для людини – розквіт, молодість, коли попереду ще багато подій, перемог та досягнень. «Я вірю в наш цех, в наших людей, в наше підприємство, в нашу Перемогу на всіх фронтах. Адже на передовій – хлопці з мого цеху, я знаю, що вони не підведуть, – говорить начальник ЦОРЕО Юрій Диннік. –  В цеху працює надійна команда, з нею ми вже не один рік поспіль поряд, тож перевірені часом. Щиро сподіваюсь, що наступний день народження цеху ми зустрічатимемо по-іншому, по-святковому і в мирній країні!»

Категорії
Новини

Новий робот-напарник допомагає зварникам

В цеху металоконструкцій Ливарно-механічного заводу поповнення – новий зварювальний робот-маніпулятор.

В електрозварника Олександра Тинка досвід у зварювальній справі великий – 22 роки. За цей час йому довелося виконувати різні найскладніші завдання та працювати з різними напарниками. А нещодавно таким напарником Олександру став… зварювальний робот-маніпулятор. Тинок, посміхаючись, називає його «третьою рукою», настільки органічно «помічник» слухається зварника і допомагає йому у роботі. А ще робот у прямому сенсі береже здоров’я працівника.

«Серед завдань, які цех має виконувати, доволі часто та у значних обсягах є ремонт та наплавлення роторів для обладнання гірників, – говорить  змінний майстер ЦМК Олександр Карелін. – Ротори швидко зношуються, бо працюють інтенсивно та в дуже шкідливих умовах. А от щоб його відремонтувати, наплавити, потрібно робити зварювання практично всередині самої  запчастини. І найбільше дістається руці зварника, яка тримає зварювальний апарат, бо на неї діють високі температури. На очі впливає яскраве світло та ще й частки металевого пилу, що відлітають у процесі. Здоров’я працівників завжди у пріоритеті, тому керівництво заводу та цеху перейнялося розв’язанням цієї проблеми. Вихід ми «підгледіли» на «Азовсталі». Там вже тоді використовували спеціального зварного робота-маніпулятора».

Тепер цей красень доєднався до парку обладнання ЦМК та став надійним напарником електрозварника (бригадира) Олександра Тинка. Коли обладнання придбали, то довелося повчитися на ньому працювати, розповідає бригадир. «Мені подобається розвиватися. Нове обладнання – це рух вперед, тому не вагаючись вирішив опанувати нового робота. Тепер я в складні для доступу місця деталі не лізу. Всі роботи виконує робот-маніпулятор. Він, до речі, мені нагадує руку. Моє завдання – лише правильно ним керувати: обрати відповідну програму і слідкувати за роботою. Робити це нескладно, адже робот запрограмований. Якщо щось піде не так, то робот зупиняється, дбає про свою та мою безпеку. Відверто кажучи, новий «напарник» зварює класно!»

Та це не єдиний плюс зварювального робота. Завдяки йому пришвидшилися й терміни наплавлення та зварювання роторів. Якщо раніше робота з відновлення одного ротору двома зварниками тривала близько 40 годин, то зараз Олександр за допомогою свого «напарника» з цим завданням можуть впоратися за 24 години. І як довела практика, досвід зварника у поєднанні з можливостями робота гарантують якість роботи на всі 100 відсотків!

Категорії
Новини

П’ята та шоста коксові батареї знову працюють

Третього жовтня розпочався процес введення в експлуатацію комплексу коксових батарей №№ 5, 6 після їхньої вимушеної зупинки через повномасштабне військове вторгнення у лютому.

Запуску комплексу батарей передувала чимала підготовча робота, адже «гаряча консервація» – це стрес для коксових батарей. Та КБ №№ 5 і 6 його витримали гідно. І все це завдяки якісній праці під час вимушеного простою усього персоналу КХВ.

Стартували з батареї № 6 –  розпочали з відкриття заглушки засувки № 13 на газопроводі  прямого коксового газу. Аби старт відбувся не лише успішно, а й безпечно, до процесу запуску залучили працівників пожежної частини, здоровпункту та газорятівної служби. 

«У понеділок ми почали завантажувати печі. Першу серію – це 12 печей КБ № 6 – ми вантажили з відкритим стояком, аби не відбулося небезпечного «хлопка» газу в газопроводах, –  розповідає заступник начальника КЦ-1 Ярослав Дячук. –А вже за чотири години робота батареї продовжилася у звичайному режимі. Об 11.00 5 жовтня ми почали отримувати перший кокс з 6-ї батареї, а в 11.30 розпочали завантажувати шихтою 5-ту. Тож незабаром маємо вийти на період коксування у 48 годин та видаватимемо близько 1300 тонн коксу щодобово. Кокс вироблятимемо для внутрішніх потреб підприємства. Добре, що в роботу запустили саме КБ №№ 5 і 6, адже на них застосовані найбільш сучасні технічні рішення. Це дозволяє працювати відповідно до сучасних природоохоронних нормативів».

Фактично збудовані з «нуля» коксові батареї №№ 5, 6 мають збільшену потужність з особливим технічним рішенням. Наприклад, використання на нових батареях сучасної технології попереднього трамбування та бездимного завантаження шихти дозволило свого часу покращити якість продукції та здешевити вартість коксу. Насамперед – внаслідок того, що замість використання в шихті дефіцитного та дорогого вугілля, стали більше використовувати дешевше та таке, яке слабко спікається. На всіх стадіях виробництва коксу –  від завантаження шихти, коксування до видачі сировини – застосовані найсучасніші технології. Ярослав Дячук розповідає, що для цього запроваджено систему бездимного завантаження трамбованого пирога з використанням методу інжекції. Також побудовано сучасну установку безпилової видачі коксу, встановлені газощільні двері удосконаленої конструкції, впроваджено спеціальну систему подачі азоту з метою ущільнення кришок та розтрубів стояків. Ці сучасні технології допомогли підприємству знизити викиди забруднюючих речовин в атмосферу на 1 600 тонн на рік. Тож працюватимемо безпечно для навколишнього середовища. І ключове слово – працюватимемо!

«Як і в роботі, так і у підготовці до виходу з «гарячої консервації» брали участь багато служб та працівники різних цехів, серед них і ми, –  говорить начальник зміни цеху з обслуговування та ремонту електрообладнання КХВ Наталя Волошина. – Трансформаторні підстанції, від яких живляться КБ №№ 5,6, включені. Обладнання «оживає». Більше обладнання, що працює, – більше навантаження. Перед запуском батарей ми все ретельно перевірили, тепер тримаємо на контролі». 

«Душа боліла, коли стояло обладнання, батареї не працювали, – говорить газівник КЦ-1 Андрій Мельников. – Ми слідкували за температурним, гідравлічним режимом батарей, але розуміли, що простій все ж негативно позначається на них. Тому, коли дізналися, що починаємо працювати (хоч поки й у «легкому» режимі), зраділи».

«Це гарний знак для нас усіх. Я брав участь у запуску батарей після їх відкриття, а зараз знову «запускаю» після зупинки, – розповідає машиніст трамбувально-виштовхувальної машини КЦ-1 Вадим Охріменко. – Вже засумував за цим робочим шумом. Настрій підіймається, з’являється надія на краще. Адже як обладнанню, так і людині –  без роботи важко».

Категорії
Новини

Конкурс для працівників Ливарно-механічного заводу

На Ливарно-механічному заводі стартував конкурс для працівників на кращий слоган заводу. Таким чином ЛМЗ хоче зробити свій бренд пізнаваним і підтримати свій позитивний імідж серед замовників.

За умовами конкурсу, слоган (гасло) має складатися з лаконічного словосполучення, яке добре запам’ятається та покаже ТОВ «ЛМЗ»  надійним та відповідальним виробником запчастин та виробів для металургійного та гірничого обладнання. Кожен працівник може надіслати лише один варіант слогану.

Прийом слоганів триває з 3 по 12 жовтня включно.

Ті працівники, хто має обліковий запис та корпоративну пошту, можуть надсилати слоган на електронну адресу начальника відділу з технічної підготовки виробництва Віталія Денисова – Vitaliy.Denisov.contractor@arcelormittal.com. Ті, хто не має облікового запису, можуть передати свої пропозиції безпосередньому керівнику, який надасть їх для участі у конкурсі.

Усі надіслані варіанти слоганів розгляне конкурсна комісія, яка обере 10 найкращих варіантів. Вже з цієї десятки фокус-група з представників цехів, керівництва, служб з персоналу, з комерційних питань та договірної роботи, виробничої та інших служб визначить переможця, слоган якого стане «обличчям» ЛМЗ. 

Усі конкурсні роботи будуть розглянуті, як анонімні. Тож перемогу здобуде найкращий слоган за результатами голосування фокус-групи. Переможця оголосять 21 жовтня. На трійку лідерів чекають грошові винагороди.