Автор: Babenko Tatyana

Категорії
Новини

Історії кохання, написані серцем, житимуть вічно

Сім картин, написаних дружинами полеглих Героїв-працівників нашого підприємства, були представлені у Дніпровському художньому музеї на регіональній виставці «Жива. Справжні історії кохання».

Підприємство надало учасницям проєкту з нашого міста комфортабельний автобус, щоб вони могли комфортно дістатися на виставку до Дніпра.

Всеукраїнський арттерапевтичний проєкт «Жива. Справжні історії кохання» був створений ініціативною групою українських митців, волонтерів та благодійників – БФ «Сучасна Україна», аби у творчих просторах та студіях дружини полеглих Героїв мали змогу відкрити творчі здібності та на полотні відобразити історії свого кохання, виплеснути емоції та зменшити біль від втрати загиблої на війні рідної людини, коханого чоловіка, сина, батька, відновитися після пережитого. Учасниці- криворіжанки створювали свої роботи у Криворізькій художній школі № 1 за підтримки БФ «Сучасна Україна» та «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Картини наших героїнь одразу стали зірками виставки у Дніпрі. І не дивно, адже серед 27 робіт, розташованих у залах музею, криворізькі були найпомітніші. Вони вражали техніками виконання і оригінальними неповторними сюжетами,. Учасниці виставки кажуть, що біль втрати у всіх один, а от історії кохання і життя – у кожного свої.

«На цій картині – наше побачення. Це був 2005 рік, чоловік повів мене на гойдалки, – розповідає Тетяна Гора, дружина загиблого Сергія Гори. – Ми завжди були одним цілим, доповнювали одне одного. Скільки щасливих моментів він мені подарував! Разом ходили на прогулянки до лісу, на риболовлю, в тир, у подорожі. Він був мені не просто чоловіком, а й другом, підтримкою, моїм диханням та серцебиттям. Коли народилися двоє синів, то Сергій став батьком та другом і для них. Він дуже любив свою країну! Нам колись пропонували переїхати до іншої країни, а він відмовився, бо для нього існувала лише одна батьківщина – Україна. Добрий, спокійний, таким я його знала. Він мені завжди казав: «Бережи дітей!». Тепер ось я роблю це за себе і за нього».

Тетяна ледь не щодня згадує ту мить, коли життя розділилося на «до» та «після» – 9 жовтня 2022 року, день загибелі Сергія. Він встиг ще напередодні привітати дружину з днем народження. Розмова була такою теплою, світлою і ніжною, але, на жаль, останньою. Війна відібрала життя героя, але не кохання, яке тепер житиме у малюнку його дружини.

Чоловік іншої учасниці проєкту Яни Волошиної Олег загинув під Соледаром у вересні 2022 року. Тоді жінка відчула, наче зупинилося її серце, опустилися руки, завмерла душа. Але Олег залишив по собі те, що й зараз тримає її: два крила – два сини, які, як дві краплі води, схожі на батька.

«Ми знайомі з Олегом ще зі школи. Тоді я подумала: «Який красень, а чому ще не мій?». Ми довго зустрічалися, довго йшли до створення сім’ї, – розповідає Яна Волошина. – А одного разу він зібрав наші родини та сказав: «Все! Ми одружуємося!». Рішучий був і сміливий. Він оберігав мене від усіх проблем, труднощів. Я за ним була, як за скелею. Олег завжди усміхався, був учасником команди КВК. Він взагалі у мене талановитий. А які вірші він писав! Писав їх і на фронті. Ось зараз я зібрала їх у збірку. Хочу зберегти цю пам’ять про чоловіка. Ця пам’ять живе і на картині, яку я намалювала. Там самотня дівчина, як і я зараз. Але навколо квіти, і дивиться вона вперед, туди, де живе її кохання».

Яна розповідає, що за пензля взялася вперше, як і майже всі учасниці проєкту «Жива». Їй було страшно, здавалося, що нічого не зможе. А вийшло виплеснути тугу та біль від втрати, розділити її з тими, хто відчув те саме. І стало легше, з’явилася впевненість та бажання жити й рухатися далі. І малювати, бо це дає змогу й надалі жити коханню, яке народилося у серцях цих талановитих жінок і мужніх захисників.

«Усі роботи, представлені на цій виставці різні, – говорить художник, волонтер, заступник директора Дніпровського художнього музею Сергій Бурбело. – Я не вчив наших героїнь з Дніпра правильній техніці, а намагався допомогти їм перенести на полотно все те, що їм болить, допомогти відродитися, знайти сили жити далі.  Для мене честь бути дотичним до цієї ініціативи. Роботи учасниць написані не пензлем, а душею. Під час малювання були й невпевненість, і сльози. Але найкращою нагородою стали усмішки наших героїнь, віра у власні сили та бажання жити далі». 

На виставці у Дніпрі були представлені роботи з трьох міст України: Дніпра, Києва та Кривого Рогу. Загалом у проєкті беруть участь 50 міст України. Планується, що роботи криворізьких учасниць будуть виставлені на підсумковій фінальній виставці проєкту «Жива. Справжні історії кохання».

Категорії
Новини

Чиста безпека, або Безпечна чистота

Вислів із загальновідомого фільму «о, тепленька пішла!» – ніби про відремонтовану бойлерну адміністративно-побутового комплексу цехів Ливарно-механічного заводу. Тепер у працівників РМЦ-2 та ЦМК немає проблем, аби комфортно помити руки, вмитися протягом дня чи після важкої зміни прийняти душ і в охайному вигляді дістатися додому.

Майже ніхто вже й не пам’ятає, коли у цій старій бойлерній робили такі ремонти. Гарячою водою вона забезпечувала дві душові та корпус АПК. Вода підігрівалася за допомогою пари, яка подавалася під тиском. І для цього за старою технологію використовували спеціальні посудини.

«Така технологія – це підвищена небезпека, та й працювали старі агрегати вже не так якісно, як хотілося б, – говорить начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – З воєнним часом і нестабільністю надходження пари агрегати вимагали підвищеної уваги. Ми фактично перебували у постійній напрузі. Тому звернулися до керівництва підприємства з проханням відремонтувати бойлерну та встановити там сучасні електроводонагрівачі, які здатні витримати усі непрості сучасні робочі умови».

В цехах ЛМЗ все робиться якісно на всі 100%, тож під час оновлення бойлерної не лише замінили водонагрівачі, а й відремонтували приміщення: пошпаклювали, поштукатурили, поклали плитку та пофарбували. Тепер чистота тут не лише безпечна, а й око милує. Плюс ще тепер можна заощадити воду, адже раніше її більше йшло на технологічний процес утворення гарячої води за допомогою пари. У бойлерній встановили три нових електроводонагрівачі, які повністю перекривають потребу у гарячій воді працівників ремонтних цехів, розташованих в цьому адміністративно-побутовому комплексі. Щозміни душовими користуються 220 працівників.

«Ремонтна справа робиться не в білих рукавичках. Ми працюємо в цехах, тож, звісно, потреба комфортно помитися – це не примха, а необхідність, – говорить завідуюча складом Наталя Кутова. – І ми дуже зраділи, коли у наших душових нарешті з’явилося безперебійне гаряче водопостачання. Інколи й вдома теплої води немає, а тут є. Коли ти втомився після зміни, але прийняв душ – і тобі легше, і тілу, і душі. Тож додому вже повертаєшся у зовсім іншому настрої».

Категорії
Благодійність

Екскурсія з комфортом для особливих діточок

Здійснилася давня мрія родин, в яких зростають діти з ментальними розладами, – екскурсія до Петриківки. Сталося це, зокрема, і завдяки підтримці ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», яке надало транспорт ГО «Ми Можемо!» для цієї подорожі.

 «Ми Можемо!» об’єднало близько 50 родин, в яких виховуються дітки з синдромом Дауна, аутизмом та іншими захворюваннями ментального сектору. Найголовніша мета діяльності організації – підтримати такі родини та дати змогу особливим діткам зростати без обмежень і жити повноцінним життям. Тому ці діти є  частими учасниками різних майстер-класів, кінопоказів, екскурсій та інших пізнавальних та розважальних заходів.

«Ми вже кілька років мріяли про екскурсію до Петриківки, аби наші діти мали змогу познайомитися з мистецтвом Петриківського розпису, який у 2013 році був внесений до реєстру ЮНЕСКО як надбання світової нематеріальної культурної спадщини людства, – розповідає засновниця та керівниця ГО «Ми Можемо!» Тетяна Верхоломчук. – Ми замовили екскурсію, але постало питання: як нам потрапити до цього чарівного місця? Транспортні витрати, а нам був потрібен великий автобус, коштували б чимало. А в родинах, де виховуються дітки з особливими потребами, рахується кожна копійка. І «АрселорМіттал Кривий Ріг» допоміг нам. Дякуємо від усіх наших 50 екскурсантів за подорож у комфортабельному автобусі, окрема подяка водієві-професіоналу, який безпечно та комфортно відвіз нас не лише до Петриківки, а й до етнографічного парку «Козацький хутір Галушківка», а потім доставив до рідного Кривого Рогу. Наша екскурсія залишила по собі лише позитивні враження. Дякуємо великому підприємству за допомогу!».

Категорії
Наші люди

«Усі технології починаються з ідеї в чиїйсь голові»

Провідного інженера-технолога ремонтно-монтажного цеху № 3 Ливарно-механічного заводу Бориса Климка нагороджено почесною відзнакою «Честь та гордість ЛМЗ». Технолог майстерно розробляє маршрути «народження» або відновлення найскладніших деталей та вузлів в РМЦ-3. Його досвід у конструкторській справі нараховує не один десяток років.

Борис Іванович з гордістю говорить про те, що в його трудовій книжці є лише два записи – два місця роботи. Спочатку він 16 років пропрацював на Криворізькому турбінному заводі, а з 2002 року працює в РМЦ-3. Перше місце роботи дало йому величезний досвід, сформувало як фахівця. А ремонтно-монтажний цех № 3 допоміг і далі займатися улюбленою справою та постійно вдосконалюватися.

«Наразі в моїй професійній скарбничці безліч конструкторських рішень та сотні тисяч годин роботи технологом, – розповідає Борис Климко. – Я дуже люблю свою роботу. Не можу навіть сказати, що розробити та розрахувати складніше, а що простіше. Зараз цехові технологи, наче бджілки-трудівниці, в яких немає жодної вільної хвилинки. Ось надходять, наприклад, до цеху на ремонт ремонтні вузли з метвиробництва, і ми виконуємо дефектацію деталей, визначаємо, як і чим їх відремонтувати. Або, можливо, взагалі варто не ремонтувати деталь, а краще виготовити нову. Щоб все зробити швидко та якісно, треба мати фундаментальні знання з технології, «товаришувати» з вимірювальним інструментом, знатися на оснащенні цеху, розуміти призначення деталі. Але найголовніший інструмент – це голова та те, що в ній. Для мене дуже важливо ретельно підійти до кожного завдання, адже дрібниць не існує. Завдань багато, а в РМЦ-3 нас технологів лише двоє та ще начальник технологічної служби цеху. Тому більшу частину свого часу ми проводимо «в полях» – усі заміри та дефектацію виконуємо на промислових майданчиках цеху. Лише за столом у кабінеті цього не зробиш».

Борис Климко каже, що йому до душі завдання «з родзинкою», коли треба поміркувати, підійти з різних боків. Але цим для нього й цікава його робота, в якій є місце і точній математиці, і творчій уяві. Робота його рятує від неспокою та тривоги, від суму через розставання з сім’єю, яка наразі перебуває за кордоном через війну. Борис Іванович за віком міг би доєднатися до родини, але каже: «де родився – там і згодився».

«Як би не було, а ми там чужі, а тут можемо зробити багато для країни, для Перемоги, – говорить інженер-технолог. – Я дуже люблю свій цех, завод. На роботі час летить непомітно і погані думки в голову не лізуть. Тут ти відчуваєш, що по-справжньому потрібний. В мене навіть така асоціація виникає: завод гуде, економіка працює, Перемога наближається. Тому я буду працювати стільки, скільки вистачить сил і скільки це буде потрібно».

А ще Борис Климко – затятий футбольний вболівальник. Колись і сам ганяв м’яча, а зараз за футболом спостерігає на екрані телевізора. До війни він намагався відвідувати майже всі матчі «Кривбасу» – його улюбленої футбольної команди. Борис Іванович поділився з нами своєю мрією. Він дуже хоче побувати на матчі української футбольної команди з іноземною командою, який відбувся б на нашій «Донбас Арені». А кажуть, що якщо дуже чогось хотіти і вірити у це, то мрії обов’язково здійснюються!

Категорії
Новини

Говорити можуть багато, а комунікувати – одиниці

Протягом тижня в Університеті АрселорМіттал проходили тренінги для майстрів та старших змінних майстрів «Ефективна комунікація для безпеки та гігієни праці. Інструменти для лінійних керівників».

На тренінг зареєструвалися близько 400 учасників. Цікаво, що навіть ті, хто мав певний досвід і працює майстром не один рік, відзначили, що отримані звання та навички стали для них корисним інструментом, який допоможе у комунікації з питань безпеки праці на робочих місцях. Проводив тренінг досвідчений тренер, керівник компанії «Промислова безпека» Андріан Галач.

«Ми бачимо, що є проблема, пов’язана з комунікаціями по вертикалі, проблема з чітким формулюванням повідомлень, які пов’язані з безпекою, – говорить Андріан Галач. – Вона виникла внаслідок намагання кількістю повідомлень замінити їхню якість. Але велика кількість повідомлень створює хаос в голові та не дозволяє сфокусуватися навколо основної мети – працювати безпечно. Аналіз перших груп тренінгу показав, що не всі володіють техніками емпатичного спілкування, коли нам важливо вести діалог і розуміти позицію іншої людини. Серед основних проблем – складність побудови довіри. Але якщо тобі люди довіряють, то ти можеш впливати на поведінку інших людей, змінювати її та надійно закріплювати потрібну модель поведінки на тривалий період. Тому в основі комунікації має лежати саме  формування атмосфери довіри та безпеки спілкування».

Формат тренінгу передбачав розгляд реальних кейсів та змодельованих ситуацій, коли внаслідок недотримання норм охорони праці, небезпечної поведінки люди втрачали здоров’я, а часто, на жаль, і життя. Протягом тренінгу учасники ділилися на команди та мали змогу самостійно визначати, яка проблема для них є актуальною, чому  важливо не лише говорити про безпеку, а й самому стати прикладом безпечної поведінки на роботі для своїх колег. А також про те, як достукатися до людини, як переконати її працювати безпечно.

«На мене тренінг справив позитивне враження, оскільки допоміг мені виявити недоліки якості спілкування і надав інструменти, як це виправити, – говорить змінний майстер КХВ Олександр Єгоров. – Я дізнався, як за допомогою комунікації об’єднати людей, створити команду, вибудувати довіру, завдяки чому дослухатимуться до тебе, щоб працювати безпечно».

Учасники тренінгу по-новому подивились на комунікаційні можливості: як за допомогою слова можна переконати, коли слово, зауваження та порада працюють краще, ніж грошове покарання. Дехто поновив знання, які вже мав, а хтось отримав інструменти, які вперше почне використовувати у своїй роботі. Серед позитивних моментів навчання було й те, що на тренінгу учасники не уникали «незручних» питань, говорили про наболіле і намагалися знайти рецепт, як ці питання розв’язати.

«Для мене комунікація – це дипломатія та філософія, без цього неможливо бути хорошим керівником, – розповідає старший змінний майстер аглоцеху № 2 Валерій Гриценко. –Зараз дефіцит кадрів. Ти цінуєш кожного, хто працює з тобою. І це дійсно різні люди. А ти як керівник маєш знайти підхід до кожного, працювати з усіма, а не лише з тими, хто «зручний» та лояльний. Мій принцип – ми всі одна команда зі спільними цілями. Ми всі маємо працювати безпечно. Дуже добре, що я отримав реальні інструменти, як покращити комунікацію. Тепер почну застосовувати їх на практиці».

«Скільки живеш – стільки і вчись, – говорить гірничий майстер Костянтин Пікалов. – Такі навчання потрібні. Я, попри свій чималий досвід роботи майстром і практику спілкування з колегами-підлеглими, отримав нові знання. Коли працюєш зранку до вечора, то в тебе все наче одне й те саме: проблеми, завдання, їх виконання, розв’язання. А на тренінгу я отримав інформацію, яка стосується уваги до безпеки праці, яка, можливо, змінить мої дії. Для себе визначив, що подеколи щось робив не так. Тепер почну змінюватись сам і спробую змінити людей навколо себе за допомогою ефективної комунікації, щоб ми всі працювали лише безпечно!»

Категорії
Новини

Доля грає з людиною, а людина – грає в футбол

Восьмого червня стартував турнір з футболу «АрселорМіттал Кривий Ріг», присвячений Дню металургів та гірників України.

З ініціативою проведення цього турніру виступили працівники нашого підприємства. Департамент з корпоративних комунікацій допоміг організувати справжнє спортивне свято, в якому беруть участь сім команд: з транспортного та прокатного департаментів, Ливарно-механічного заводу та департаменту з виробництва чавуну та сталі. Команди гратимуть в одне коло, тож кожна команда зіграє з кожною іншою. Всі ігри проходитимуть на полі для мініфутболу стадіону «Металург».

«Найперше, що впадає в око – це жага команд до гри, – говорить головний суддя турніру Ігор Карпенко. – Звісно, що команди ще «сирі», треба тренуватися, але я впевнений, що у фіналі ми з вами побачимо яскраву гру, зіграні команди та якісний футбол».

У перший день турніру відбулося три матча, в яких зійшлися команди ЦМК+ВТЦ та Прокат-3, ФЧЛЦ та СПЦ-1, ЦЕЗТ та ЦПС.  Навіть спекотна погода не могла зрівнятися з градусом спеки на футбольному полі. У перших двох матчах ініціатива постійно переходила від одних гравців до інших. М’яч не міг «визначитися» з господарями, тому періодично потрапляв у ворота то однієї, то іншої команди. В результаті ЦМК+ВТЦ та Прокат 3 зіграли з рахунком 2:2. ФЧЛЦ та СПЦ-1 теж мають аналогічний рахунок. Це були дуже нервові та безкомпромісні двобої, адже кожен гравець команд намагався викластися на повну, не шкодуючи себе. Гру супроводжували голосні вигуки, емоційні жести та бажання вболівальників вирватися на поле і допомогти улюбленій команді. І це попри те, що це були лише перші зіграні матчі.

«Для нас це не просто розвага. Я, наприклад, граю у футбол понад 20 років, – розповідає гравець команди ЦПС Володимир Мачнєв. – Можливо, ми не професійні футболісти, але для нас усіх надзвичайно важливо грати. Це наша віддушина! Одна справа – грати на подвір’ях, а інша – такі турніри. Нам усім хочеться на професійне поле, коли ти виборюєш перемогу в іншої команди. Дякуємо організаторам за таку можливість. Хлопці з мого цеху, які зараз служать в ЗСУ, просять відзняти хоч фрагмент цієї гри, аби потім вони мали змогу її переглянути. Для них це теж розрада, приємна звістка з рідного Кривого Рогу».

У третій грі – ЦЕЗТ та ЦПС – перемогу з рахунком 5:2 вирвала команда ЦЕЗТ. Зрозуміло, що ніхто не хотів поступатися, тому кожен забитий гол діставався важко. Але цього разу фортуна обрала команду залізничників. Жартуючи кажуть, що доля грає з людиною, а людина грає у футбол. Здається, що учасники цього турніру не грають, а живуть футболом. На гру прийшли з дітьми, хтось поспішив після нічної зміни, комусь для цього знадобилося встати о 4-й ранку в суботу після виснажливої п’ятниці, аби зрештою таки побачити м’яч у воротах противника.

«Скоро наше професійне свято – День металургів, і в нас була близька нам до серця традиція – турнір з футболу, – говорить гравець команди ФЧЛЦ Денис Коптєв. – Нам справді не вистачало цього, тому, коли з’явилася бодай найменша можливість поновити ігри, ми звернулися до керівництва підприємства. Дякую, що нас почули! Дякую організаторам! Адже попри усі складнощі та проблеми, в нас живе незламний дух, спортивний азарт і жага до перемоги. Цей турнір також для і на честь тих наших колег, які зараз в ЗСУ.  Ми підтримуємо їх, хочемо і віримо, що вони повернуться до нас і будуть грати на зелених газонах футбольних полів нашої незалежної України!»   

Матчі турніру проходитимуть щосуботи з 8:00 на полі для мініфутболу стадіону «Металург».

Фінал та нагородження переможців відбудеться 21 липня – в День металурга та гірника.